Навчальний посібник Електронна комерція, Розділ 2. Платіжні та фінансові системи Internet, НЕУ, Національний економічний університет

 РОЗДІЛ 2. ПЛАТІЖНІ ТА ФІНАНСОВІ СИСТЕМИ INTERNET

2.1. ПЕРЕСИЛКА КОМЕРЦІЙНОЇ ІНФОРМАЦІЇ В INTERNET

Компанії досить часто обмінюються комерційною інформацією та проводять розрахунки між собою і клієнтами в електронній формі. Традиційно для цього використовуються системи на осно­ві EDI (Electronic Date Interchange) та EFT (Electronic Financial Trancfer) — стандартів, що накладають жорсткі умови на форми передаваної інформації. Застосовуються такі системи переважно великими компаніями, корпораціями, що мають приватні VAN-мережі.

Компанії, що користуються приватною мережею, повинні до­тримуватися стандартних форм повідомлень. Для цього вони по­винні мати спеціальне програмне забезпечення, що перетворю­вало б дані EDI у формати внутрішніх баз даних компанії та навпаки. Недоліком EDI є необхідність узгодження форм транз-акцій між діловими партнерами, що обмежує використання EDI для короткотривалого співробітництва та обмін інформацією між різними сферами бізнесу.

Оскільки вартість операцій в Internet нижча, ніж у VAN-мережах, ряд компаній та фінансових інститутів робили спро­би реалізувати EDI через Internet. Серед цих спроб можна на­звати:

•  серію специфікацій OpenEDI;

•  протокол AS2, що об'єднує Internet та EDI — дозволяє під­приємствам обмінюватися цифровими даними (EDI) через прото­кол HTTP (використовується для перегляду Web-сторінок), не через приватні мережі, а безпосередньо через Internet (що дозво­ляє скоротити витрати на 60 %). Для забезпечення рівня безпеки, аналогічного приватним мережам, використовується технологія SSL та система ідентифікації користувача;

•  технологію Web-EDI, яка надає можливість невеликим фір­мам брати участь в EDI-обміні інформацією, використовуючи лише броузер. Web-EDI — своєрідний міст між Web-серверами і корпоративними системами, які підтримують EDI.

На сьогоднішній день як фірми, так і приватні особи мають можливість здійснювати ділові операції через Internet без вико­ристання EDI.

Комерційну інформацію, що пересилається через Internet, мож­на розділити на дві категорії:

• інформаційні транзакції; « фінансові транзакції.

Забезпечення інформацією — основний і дорогий елемент електронної комерції. Інформація в комерції може мати кілька форм:

•  статистичні дані (цифри, графіки, аналізи);

•  корпоративна інформація (телефонні номери, адреси, струк­тура організації");

•  інформація про продукцію або послуги;

•  платна інформація (новини, періодичні видання, доступ до баз даних та ін.).

Використання Internet для надання цих сервісів дешевше за ви­користання факсу, телефону чи пошти. До того ж інформація од­разу надходить в електронному вигляді, прийнятному для роботи.

Для обробки фінансових транзакцій комп'ютери і мережі вико­ристовуються досить давно. Так, електронний переказ грошей з рахунку на рахунок застосовується для розрахунків між банками. Для авторизації покупця за допомогою кредитних карток викорис­товуються телефонні лінії та мережі передачі даних. Internet дав нову, більш дешеву можливість здійснювати фінансові транзакції.

Існує три основні класи фінансових транзакцій:

•  компанія—компанія (платежі між банками, іншими фінан­совими установами, перерахування коштів з рахунку однієї фір­ми на рахунок іншої здійснюються зазвичай електронним перека­зом, або за допомогою чеків);

•  компанія—клієнт (основний спосіб платежу — готівка, мо­жуть використовуватися платежі чеками, дебетовими, кредито­вими картками);

•  клієнт—клієнт (основний спосіб платежу — готівка, можуть застосовуватися чеки).

Використання Internet для виконання цих типів транзакцій до­зволяє замінити представлення або показ готівки, чеків, кредит­них карток їх електронними еквівалентами.

На сьогоднішній день існують спеціально розроблені електрон­ні версії платіжних систем, за допомогою яких можна здійснити:

* замовлення та оплату покупки;

* банківські розрахунки;

* інвестиції (в цінні папери) тощо.

Електронні варіанти обробки платежів багато в чому нагаду­ють ті, що традиційно використовуються в магазинах та фірмах. Основна їх відмінність полягає в тому, що весь процес платежу здійснюється через персональний комп'ютер замовника і сервер продавця в режимі on-line.

Під час продажу товарів та послуг в Internet на сторінці компанії-продавця в інтерактивному режимі мають бути передбачені різні способи платежу (і відповідно під'єднання до різних платіжних сис­тем). Серед найбільш поширених способів платежу можна назвати такі неелектронні способи: банківські та поштові перекази, оплата після доставки, перерахування з рахунку на рахунок, а також елект­ронні: платежі кредитними картками, оплата з банківського рахунку через Internet, використання електронних грошей для платежу, пла­тежі з використанням smart-карт, платежі електронними чеками.

Багато українських електронних магазинів надають можли­вість оплати покупки банківським або поштовим переказом у їх традиційному варіанті. Застосування оплати поштовим переказом є раціональним лише тоді, коли діяльність електронного магази­ну здійснюється без організації юридичної особи. Для того щоб здійснити банківський або поштовий переказ, клієнт має отрима­ти реквізити банківського рахунку електронного магазину (на­приклад, електронною поштою), після чого він повинен, запов­нивши відповідний бланк, в Ощадбанку чи на пошті здійснити переказ грошей в оплату за товар, причому гроші він платить відразу готівкою, а товар отримує пізніше.

Існує також варіант оплати «накладною платою», коли клієнт здійснює переказ готівкових грошей на рахунок магазину після отримання товару на пошті. Цей варіант є найбільш витратним для покупця, збільшує час купівлі, має ускладнену процедуру по­вернення товару чи грошей.

Досить поширений варіант платежу «cash on delivery» — опла­та після доставки (додому чи в офіс). Це — найбільш швидкий, зручний і звичний для покупця спосіб оплати, особливо якщо він проживає у великому місті (наприклад, у Києві). Як обмеження цього способу оплати можна назвати незручність використання інформаційних товарів та послуг, надання яких не вимагає особис­того контакту з покупцем (наприклад, оплата послуг зв'язку).

Перерахування з рахунку на рахунок використовуються пере­важно для платежів між банками, між підприємствами—юридич­ними особами, між підприємствами—юридичними особами, з одного боку, та фінансовими установами — з другого. Проте фі­зична особа також може здійснити подібний платіж за наявності в неї рахунку в банку. В такому випадку вона має заповнити пла­тіжне доручення своєму банку перерахувати кошти з її рахунку на рахунок продавця товару чи послуги.

2.2. ВИМОГИ ДО ПЛАТІЖНИХ СИСТЕМ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

Електронна платіжна система — це автоматизована Інфор­маційна система, призначена для проведення розрахунків в Internet між фінансовими, комерційними, виробничими, урядо­вими організаціями, а також окремими користувачами.

Серед основних вимог до платіжних систем можна назвати:

•  дотримання конфіденційності (дані, наприклад номер кредит­ної картки, повинні бути відомі лише тим, хто має право їх знати);

•  збереження цілісності інформації (сума чи інші параметри транзакції не можуть бути змінені);

•  надання засобів оплати (можливості оплати певними, доступ­ними платнику способами);

•  забезпечення аутентифікації (засвідчення,  що платник чи отримувач платежу — саме ті, за кого себе видають);

•  проведення авторизації (визначення, чи має платник кошти для здійснення платежу);

•  мінімізація плати за транзакцію.

Платіжні системи можна про класифікувати (рис. 2.1):

1) за типом платежу:

—  системи на основі кредитних карток;

—  системи на основі Internet-банкінгу;

—  системи на основі електронних чеків;

—  системи з використанням електронних грошей;

—  системи на основі smart-карт;

2) за схемою здійснення платежів:

—  кредитні. Кредитна схема передбачає нульовий залишок на картковому рахунку: всі операції з карткою записуються на кре­дит, який власник картки повинен погашати на певних умовах. При цьому банк встановлює щомісячний кредитний ліміт, розмі­ри якого визначаються виходячи із заможності клієнта. Зазвичай до кредитних платіжних систем відносять системи на основі кре­дитних карток та системи Internet-банкінгу;

— дебетові. Дебетова схема передбачає списання здійсненої операції з банківського рахунку клієнта в той же день. Якщо сума операції перевищує залишок на рахунку, то операція не проводить­ся — цим мінімізується ризик. До дебетових платіжних систем від­носять системи на основі чеків, електронних грошей, smart-карток);

3) за розповсюдженістю:

-— міжнародні. Надають послуги електронної пересилки гро­шей у декількох країнах;

— національні. Діють лише на території однієї країни.

2.3. ПЛАТІЖНІ СИСТЕМИ НА ОСНОВІ КРЕДИТНИХ КАРТОК

Найбільш поширеними як інструмент оплати через Internet е кредитні картки. Різниця при оплаті в Internet по дебетових і кре­дитних картках стосується механізму списання грошей з картки, а технологія здійснення платежу в них практично однакова, тому в подальшому по тексту будуть вказуватися лише кредитні картки.

Електронний платіж кредитною карткою передбачає передачу через Internet інформації про кредитну картку (номер, дата дії і т. д.) і суму платежу, а також забезпечення авторизації цієї карт­ки — визначення, що на ній є необхідна сума.

2.3.1 Варіанти передачі інформації про кредитну картку

Можливі різноманітні варіанти передачі інформації про кре­дитну картку для авторизації. Вони відрізнятимуться рівнем без­пеки транзакцій та програмним забезпеченням, необхідним покуп­цеві і продавцеві для здійснення розрахунків.

1. Найбільш простий варіант — коли параметри кредитної карт­ки передаються на сервер продавця у відкритому, незашифрова-ному вигляді, поряд з інформацією про замовлені товари. Поку­пець при цьому використовує лише свій Web-броузер. Продавець має забезпечити обробку даних на сервері, наприклад за допомо­гою CGI-сценаріїв. Він передає також запит у банк на авториза­цію замовлення.

При такій організації платіжної системи безпека розрахунків не гарантована — можна відстежити трафік і перехопити інфор­мацію про кредитну картку або ж непорядний продавець (чи той, хто себе за нього видає) може використати незашифрований но­мер картки для нелегального отримання з неї грошей.

2. Підвищити безпеку розрахунків можна за рахунок викорис­тання шифрування інформації. Нехай покупець отримує зашиф­ровану форму, Web-броузер розшифровує її, далі покупець запов­нює інформацію про замовлення та реквізити кредитної картки, зашифровує форму і передає ЇЇ на сервер продавця, де відбуваєть­ся обробка інформації. На рис. 2.2 подано форму для вводу пара­метрів кредитної картки магазину «Бамбук» (інформація переда­ється через зашифроване з'єднання).

Для такого варіанта платіжної системи броузер та сервер мають підтримувати якийсь із протоколів захисту транзакцій, наприклад SSL (детально про ці протоколи дивіться відповідний розділ). Даний варіант розрахунків захищений від небажаного перегляду в мережі, але не від непорядності продавця, який мо­же використати одержані параметри кредитної картки. Поку­пець же, зі свого боку, може відмовитися від транзакції, оскіль­ки довести, що саме він скористався в даному випадку своєю кредитною карткою, в продавця немає можливості. Оскільки збитки від шахрайських операцій несе власник кредитної карт­ки, правила міжнародних платіжних систем дозволяють йому оскаржити факт укладення угоди і практично всі суперечки ви­рішуються на його користь. Банки не беруть на себе відповідаль­ність за ризики такого роду — стандартний договір на обслу­говування по операціях з кредитною карткою відносить усі ризики на торгову організацію. Банк же ризикує тим, що прода­вець виявиться неплатоспроможним або зникне. Тому банки не­охоче відкривають рахунки для обслуговування платежів креди­тними картками через Internet.

3. Ще однією можливістю для організації розрахунків на ос­нові кредитних карток є застосування захищених протоколів об­міну інформацією з використанням цифрових сертифікатів і циф­рового підпису, що посвідчують клієнта і продавця та виклю­чають відмови їх від своїх зобов'язань.

Як приклад такого протоколу можна навести SET. Для роботи за цим протоколом учасникам платіжної системи необхідно вста­новити спеціальне програмне забезпечення Cardholder Wallet у покупця. Merchant Server — у продавця і Payment Gateway — у банку продавця. Далі покупець та продавець повинні отримати в центрі сертифікації (Certificate Authority) сертифікати, що вико­ристовуватимуться для цифрового підпису та шифрування даних. Для покупця цей сертифікат формується на основі номера його кредитної картки і використовується замість неї при оплаті замов­лених товарів. Продавець може мати кілька сертифікатів — за числом кредитних карток, які він обслуговує.

У 2000 році було розроблено «3-Domain SET», або «3D SET», переваги якого полягають у тому, що власнику картки і магазину не потрібно встановлювати в себе складне програмне забезпе­чення. Проте протоколи SET порівняно з SLL не знайшли очіку­ваного поширення. Можливо, найближчим часом з'явиться но­вий протокол від компанії VISA на заміну SET.

4. Для того щоб виключити в платіжній системі непорядність продавця, потрібно не надавати йому дані про кредитну картку. З цією метою використовуються системи-посередники. Покупець передає на сервер продавця заповнену зашифровану форму з да­ними про замовлення, а інформація про кредитну картку переда­ється на сервер систем и-посередника. Ці системи можуть брати на себе лише функції авторизації кредитної картки (іноземні — CyberCash, Authorize та російські — Assist, InterRussia) або ж ви­ступати повністю в ролі продавця (NetMoneyln, CCNow, Ibill).

2.3.2. Учасники платіжної системи

При платежах кредитними картками учасниками платіжної системи можуть бути;

Продавець (сервер) — пропонує товари та послуги, керує транз-акцією від покупця, турбується про безпеку транзакцій, керує по­верненням коштів; крім цього, може здійснювати ряд інших діло­вих процесів: інвентаризацію, бухгалтерський облік, маркетинг,

Покупець (клієнт) — здійснює замовлення і надає інформа­цію про кредитну картку, перевіряє свої банківські рахунки.

Банк-емітент (банк покупця) — випускає (емітує) картки; відкриває клієнтові рахунок, пов'язаний з карткою; проводить авторизацію платежів картками (підтверджує, що на рахунку є гроші); здійснює переведення грошей з карткового рахунку клієн­та на рахунок банку-еквайера.

Банк-еквайер (банк продавця, розрахунковий банк) — це банк, з яким пов'язаний електронний магазин; здійснює розрахун­ки з магазином по операціях, що здійснюються за участю кредит­них карток (в ньому може бути відкритий Merchant Account — рахунок продавця — підтвердження згоди банку приймати пла­тежі за пластиковими картками від цього продавця). Зазвичай банк-еквайер працює з певним процесинговим центром.

Платіжна система — електронні компоненти, що забезпечують здійснення платежу. Зазвичай має авторизаційний сервер (платіжний шлюз), який приймає параметри кредитної картки та дані по опера­ції; може перевіряти, чи підключений магазин до платіжної системи (якщо містить інформацію про підключені магазини); подає запит на авторизацію в банк або процесинговий центр банку-еквайера; передає результати авторизації продавцеві і покупцеві; працює ли­ше з певним переліком банків (може бути замкнута на один банк).

Процесинговий центр (процесор платежу) — створюється емітентами пластикових карток (банками) та їх об'єднаннями, дозволяє здійснювати авторизацію платежів за певними типами кредитних карток. Для того щоб продавець міг подати в проце­синговий центр запит на авторизацію, він повинен укласти дого­вір на обслуговування або з банком — учасником платіжної сис­теми, або із самим процесинговим центром.

2.3.3. Типи платіжних систем на основі кредитних карток.

Платіжні системи з використанням кредитних карток можуть мати різну структуру, різні способи передачі інформації про кре­дитну картку, використовувати різне програмне забезпечення. Виділимо основні типи платіжних систем залежно від варіантів обслуговування ними покупців та продавців.

1. «Платіжні шлюзи» — системи, що забезпечують авториза­цію декількох типів міжнародних кредитних карток, причому ці картки можуть бути емітовані різними банками. Авторизація здійснюється через процесингові центри. Продавцеві необхідно відкрити Merchant Account в одному з банків, що працюють з ти­ми самими процесинговими центрами, що й платіжний шлюз. Серед подібних сисгем найбільш відомі іноземні CyberCash (www.cybercash.com), AuthorizeNet (www.authorizenet.com) та ро­сійська Assist (www.assist.ru). Оплата за користування такими сис­темами складає $390—150 за підключення і 3—5% від вартості покупки. Слід зазначити, що використання іноземного шлюзу україн­ським електронним магазином є малоймовірним, оскільки західні компанії без проблем відкривають рахунки для клієнтів з розвину­тих країн, але росіяни та українці у цю категорію не попадають. Проте для підприємців із СНД існує можливість інкорпорування — створення власної корпорації у США. Незважаючи на досить високі початкові витрати (близько $ 2000), це дає можливість підключати­ся до платіжних систем, що обслуговують лише жителів США і мають більш вигідні тарифи, ніж системи, що обслуговують міжна­родних торговців.

Структура та схема роботи системи-шлюзу на прикладі росій­ської Assist подана на рис. 2.3.

Для підключення до системи Assist магазину потрібно запов­нити заявку на реєстрацію, отримати комплект документів і укла­сти договір з одним Із розрахункових банків системи (перелік бан­ків наведено на сервері). У банку продавцю відкривається раху­нок — аналог Merchant Account, на який він зможе отримувати платежі.

На сайті магазину слід додати HTML-код форми — посилання на Assist. Наприклад:

<FORM ACTION = "http://www.assist.ru/shops/purchase.cfm" METHOD = "POST">

<INPUT TYPE = "HIDDEN" NAME = "ShopJDP" VALUE =

"345">

<INPUT TYPE = "HIDDEN" NAME = "OrderJDP" VALUE =

"541">

<INPUT TYPE = "HIDDEN" NAME = "Subtotal_P" VALUE = "2000">

<INPUT TYPE = "HIDDEN" NAME = "Delay" VALUE = "0"> <TNPUT TYPE = "HIDDEN" NAME = "Language" VALUE = "0"> <INPUT TYPE = "HIDDEN" NAME = "URL_RETURN_OK"

VALUE = "http://www.o3.ru/yes">

<INPUT TYPE = "HIDDEN" NAME = "URL_RETURN_NO"

VALUE = "http://www.o3.ru/no">

<INPUT TYPE = "HIDDEN" NAME = "Currency" VALUE = "RUR">

<INPUT TYPE = "HIDDEN" NAME = "Comment" VALUE = "Оплата замовлення 34-ф">

<INPUT TYPE = "SUBMIT" NAME = "Submit" VALUE = "Ky-пити">

</FORM>

Результатом буде 'Купити '?] — кнопка, при натисненні якої на сервер Assist передається ряд параметрів: ShopJDP — код мага­зину в Assist; Order_IDP — номер замовлення; SubtotaLP — су­ма покупки; Language — мова авторизаційних сторінок (0 — ро­сійська, 1 — англійська), Delay — ознака попередньої авторизації; URL_RETURN_OK — URL сторінки, куди повинен повернутися покупець унаслідок успішного платежу; URL_RETURN_NO — URL сторінки, куди повинен повернутися покупець у випадку неуспішної авторизації; Currency — код валюти; Comment — коментар

Розрахунковий банк передає запит на авторизацію через за­криті банківські мережі банку-емітенту картки покупця або процесинговому центру, вповноваженому банком-емітентом За результатами авторизації він здійснює перерахування коштів на ра­хунок магазину

Системою Assist обслугов>ються кредитні картки VISA, Eurocard/Master Card, Diners Club, JCB, STB Підтримуються також розрахунки на основі сертифікатів (провайдер Internet, в якого клієнт має рахунок, генерує і видає сертифікат). Українські продавці можуть використати цей шлюз поки що лише через до­вірену особу в Росії.

2. «Замкнені системи» — системи, що забезпечують автори­зацію декількох типів кредитних карток, які емітовані одним бан­ком, причому і покупець і продавець мають укласти договір на обслуговування в цьому банку Вони використовуються в Росії — Instant (www.paybot.com/defaultrus.asp), Еліт (www.elit.ru), Rus­sian Shopping Club (www russianshoppmg.com) і в Україні — «Си­стема Internet-комерції» банку «Аваль» (www.mt-commerce.com). Узагальнена структура та схема обслуговування кредитних кар­ток такої системи подана на рис 2 .4.

Розглянемо детально «Систему Internet-комерції» (СІК) — одну з перших українських платіжних систем, розроблену ком­панією INT. Крім платежів кредитними картками, СІК підтримує також оплату рахунку-фактури банківським переказом, пошто­вим переказом, а також оплату з використанням smart-карти регі­ональних проектів INT.

Для того щоб використовувати цю платіжну систему з метою здійснення покупок в Internet, клієнт повинен мати картку Visa, Electon, Master Card, Cirrus/Maestro, емітовану АППБ «Аваль» — вартість відкриття $ 400—500 і укласти договір на обслуговуван­ня електронних платежів з цим банком.

Магазин для того щоб обслуговуватися в СІК, має відкрити рахунок у банку «Аваль», укласти договір з банком, заплатити за спеціальне ПЗ ($ 200—2000), сплачувати банку відсоток з кожної транзакції та $ 200 на місяць при здійсненні хоча б однієї транз-акції ($ 60 на місяць у разі відсутності транзакцій).

Договір із банком скріплюється реальними підписами сторін. За ним обидві сторони зобов'язуються визнавати електронні циф­рові підписи (ЕЦП) учасників СІК на документах, що створює правову основу для подальшого здійснення електронних платіж­них транзакцій.

Банк за допомогою програмно-апаратного комплексу реєстра­ції здійснює реєстрацію клієнта-платника СІК та його картки і записує на дискету або чіп-карту засоби крипто граф і ч ного захис­ту платежів клієнта, включаючи відкритий/закритий ключі під­пису. Крім цього, банк передає в платіжний шлюз процесингово-го центру платіжної системи інформацію про зареєстрованих клієнтів, а платіжний шлюз передає торговому серверу інформа­цію про зареєстрованих клієнтів-платників СІК.

При реєстрації в банку клієнт одержує екземпляр підписаного договору і дискету, на якій буде записано файл цифрових даних, отриманий за допомогою датчиків випадкових послідовностей, а також секретний (закритий) ключ для формування електронного цифрового підпису клієнта. Останній повинен подбати про збе­реження та безпеку цієї дискети.

Здійснювати купівлю клієнт може за допомогою Microsoft Internet Explorer версій 4.Х і вище, у віртуальних торгових точ­ках, підключених до СІК, перелік яких є на сервері СІК. При виборі форми оплати замовлення за допомогою картки на ком­п'ютер клієнта по мережі передається «клієнтська програма», яка запишеться у відповідний каталог і дозволить скористатися засо­бами криптозахисту — «ключовою дискетою».

Після вибору товарів і оформлення замовлення торговий сер­вер формує повідомлення, що містить інформацію про замовлен­ня, здійснює цифровий підпис за допомогою секретного (закри­того) ключа підпису, що належить продавцю. Це повідомлення разом з підписом зберігається на торговому сервері, а також пе­редається клієнту. Клієнт перевіряє дані і підтверджує готовність оплатити замовлення своєю карткою. ПЗ клієнта зашифровує, формує цифровий електронний підпис і передає транзакцію на торговий сервер.

Інформація про замовлення містить: дату, номер замовлення, номер торговця на торговому сервері, ПІБ клієнта, ідентифікатор картки, суму замовлення. Як бачимо, в даній системі параметри кредитної картки передаються продавцю, а не безпосередньо платіжному шлюзу.

ПЗ торгового сервера розшифровує повідомлення від клієнта, перевіряє чи збігаються дані, а також чи не авторизоване вже да­не замовлення, формує запит на авторизацію платіжному шлюзу процесингового центру. Дані замовлення разом із запитом на ав­торизацію передаються в зашифрованому вигляді платіжному шлюзу. Останній здійснює авторизацію і передає результат тор­говому серверу.

Якщо транзакція була авторизована, ПЗ торговця приймає за­мовлення до виконання, повідомляє про результат ПЗ клієнта, а також посилає в платіжний шлюз зашифрований запит на розван­таження транзакції. Платіжний шлюз розвантажує транзакцію через процесинговий центр. Оплата замовлення здійснюється з рахунку клієнта на користь торговця через банківську систему.

Поряд з платіжною підсистемою СІК містить торгову підсис­тему — програмний комплекс, який може бути адаптований до вимог тієї чи іншої компанії, що бажає вести продаж товарів або послуг через Internet, і реалізує функції віртуального магазину.

3. «Посередники» — системи, що здійснюють авторизацію кіль­кох типів кредитних карток, а також беруть на себе функції при­йому платежів. Вони можуть використовуватися продавцями, які не мають власного Merchant Account. Як приклади таких систем мож­на назвати NetMoneyln (www.moneyin.com), Ibill (www.ibill.com), CCNow (www.ccnow.com). В Україні теж була спроба зробити та­ку систему (PostSquare Payment).

Кожна система-посередник має свої особливості роботи, деталь­но ознайомитися з якими можна на серверах цих систем, або ж у [3]. У загальному випадку для використання систем й-посеред­ника продавець має зареєструватися на ЇЇ сайті, одержати ідентифікатор і пароль, доступитися, якщо це необхідно, до службової частини та описати там свої товари, ціни тощо. В результаті укладення договору із системою-посередником магазин стає по­стачальником, а система — продавцем. На своєму сайті про­давець має розмістити кнопку (прописується на HTML), на яку покупець повинен натискати для оплати за товар кредитною карт­кою. За натисненням цієї кнопки зазвичай здійснюється перехід на сервер системи-посередника. Покупцеві надається форма, де вказується, скільки і за що він платить, а також пропонується ввести свої атрибути і тип та параметри кредитної картки. Після успішної авторизації покупець може побачити сторінку — під­твердження купівлі з інструкціями, що робити для отримання това­ру. У виписці з рахунку, яку отримає покупець, буде вказана на­зва продавця — системи-посередника.

Подібні системи акумулюють кошти, отримані від покупців за товари, надані продавцем, на субрахунках у спеціальних розра­хункових банках. Потім вони пересилають їх продавцеві поштою у вигляді чеків або ж переказують на рахунок. За свої послуги з кожної покупки така система забирає комісійні — 9,5—-15 %. Може бути встановлений також річний тариф за користування системою (в NetMoneyln — $ 150). Затримки платежів у цих сис­темах складають від 16 днів до двох місяців. Оскільки покупець може протягом ЗО днів зажадати свої гроші назад (у випадку об­ману або невдоволеності якістю товару), то виплата коштів про­давцю затримується на цей термін. До того ж чек із США пош­тою пересилатиметься ще мінімум півмісяця. На переведення чека в готівку вже на Україні витрачається один—два місяці за­лежно від банку.

2.3.4. Платежі за допомогою Internet-картки «Приватбанку»

Український комерційний банк «Приватбанк» запропонував принципово новий інструмент для проведення платежів у мережі Internet — «Internet-карта» (віртуальна карта).

Віртуальна пластикова картка має всі атрибути звичайної карт­ки: клієнт укладає з банком відповідний договір на відкриття та обслуговування цільового карткового рахунку. Йому відкрива­ється цільовий картковий рахунок, а його картці присвоюється номер відповідно до стандартів платіжної системи VISA. Однак сама картка не емітується, не ембосується, а ПІН-код клієнту не видається. За цією карткою неможливо зняти готівку в банкоматі чи ПВГ. Крім філіалу або відділення банку, де відкрито рахунок, не можна також здійснювати купівлю в торговій мережі. Віртуаль­на картка є вузько функціонально спеціалізованою — вона при­значена для здійснення платежів у мережі Internet. Сплачувати за товари і послуги в Internet цією карткою можна всюди, де є лого­тип VISA.

Вартість відкриття та обслуговування «Internet-карти» знач­но нижча за тарифи на відкриття та обслуговування звичай­них пластикових карт: відкриття — $ 5; щомісячне обслугову­вання — $ 1.

Плата за емісію (пластик не береться). Крім того, пластикову карту не можна загубити, а отже, ризики, пов'язані з її викорис­танням, знижуються.

У будь-який момент клієнт може заблокувати «Internet-карту», і тоді доступ до його рахунку буде закрито.

Для клієнтів КБ «Приватбанк», які вже мають звичайну плас­тикову картку, але бажають зберегти її номер у таємниці при розрахунках в Internet, «Internet-картка» відкривається безплатно як додаткова до карткового рахунку.

2.4. ПЛАТІЖНІ СИСТЕМИ НА ОСНОВІ ЕЛЕКТРОННИХ ГРОШЕЙ

Електронні гроші (e-money, e-cash) — це послідовності чисел, або файли, які відіграють роль грошей і розміщуються на елект­ронних носіях.

Виділяють два типи систем на основі електронних грошей:

1) системи, що використовують цифрові гроші, які зберіга­ються у вигляді файлів на комп'ютері власника, — так званий «ПК-варіант» електронних грошей;

2) системи, що використовують цифрові гроші, які зберіга­ються на smart-карті.

Розглянемо детально кожний із цих видів систем.

2.4.1. Системи, в яких електронні гроші зберігаються на комп'ютері власника

Цифрові гроші можна створити, згенерувавши деяку послідов­ність чисел (аналог номера банкноти) та присвоївши їй певний номінал. Для того щоб захистити електронну банкноту (купон) від підробки, її підписують цифровим підписом (наприклад, таємним ключем, згенерованим за допомогою програми PGP). На рис. 2.5 показано текст файлу — цифрової банкноти номіналом $ 100 із номером 1767734831948398404.

Зазвичай цифрові гроші емітуються банками (хоча теоретично можуть імітуватися будь-якою організацією чи приватною осо­бою). І лише емітенти можуть гасити свої купони — нині ще не вироблено систему, яка дозволяла б конвертувати різні типи циф­рових валют.

Для того щоб запобігти копіюванням цифрової банкноти (файлу), банк, що її випустив (а потім І приймає до оплати), кон­тролює номери використаних купонів.

З метою отримання від банку (чи іншої організації) певної су­ми в електронних грошах, слід заплатити за неї реальними гро­шима (зі свого рахунку в банку, здійснивши поштовий переказ і т. п. залежно від того, який вид оплати за цифрову готівку під­тримує система).

Отримавши файл — електронну банкноту, її можна витрати­ти в магазині, де приймають цифрові гроші, або ж передати ін­шій особі, яка може отримати за цифровий купон реальні гроші в банку.

Звичайно, файл з електронними грошима можна втратити — при аварії жорсткого диску, або ж просто ненавмисне видаливши його, але й реальні гроші деколи губляться.

З метою забезпечення анонімності платежів (для того щоб банк не зміг відстежувати за номером купона, хто, кому і скільки заплатив) використовується алгоритм «сліпого підпису», який

розробив голландський криптограф і бізнесмен Давид Чаум. Суть цього алгоритму полягає в наступному:

1. Покупець, який є клієнтом банку-емітента цифрової валю­ти, генерує номер майбутньої банкноти, перемножує його на ве­лике випадкове число (цим самим ховаючи номер).

2. Покупець підписує схований номер своїм таємним ключем та відсилає його до банку з вимогою створити для нього банкно­ту, наприклад у $ 100 (банк має набір таємних ключів для ство­рення купонів різних номіналів).

3. Банк видаляє  підпис  покупця,  підписує схований  номер своїм стодоларовим підписом та відсилає покупцеві готовий купон.

4. Покупець відкриває схований номер банкноти, поділивши його на лише йому відоме випадкове число. Математичною особ­ливістю є те, що стодоларовий підпис банку залишиться після цієї операції правильним.

Як результат покупець має підписаний банком стодоларовий купон, який можна використати для оплати, а банк ніяк не зможе зв'язати його номер з покупцем. Він може лише перевірити його істинність (за своїм підписом) та придатність (здійснивши пошук у переліку використаних купонів).

За допомогою спеціальних механізмів реалізується можли­вість поділу електронних грошей на менші суми та приєднання сум у спеціальному клієнтському програмному забезпеченні (га­манці). Завдяки цьому клієнт може платити точно задану суму і не замовляти потрібні суми кожний раз у банку.

Особливістю цифрових грошей, що робить їх зручним засо­бом Internet-платежі в, є те, що вони можуть мати дуже маленьку номінальну вартість. Завдяки цьому їх можна використовувати для оплати покупок на невеликі суми, наприклад, для оплати ін­формації про прогноз погоди, про біржові котировки, аудіо- та відеокліпІв й ін. Цифрові гроші, що використовуються для таких платежів, називають мікрогрошима, а дешеві транзакції, які при цьому здійснюються, — мікротранзакціями.

Серед платіжних систем на основі цифрових грошей можна на­звати: іноземні — NetCash, DigiCash (www.digicash.com) і російсь­кі — WebMoney (www.webmoney.ru), PayCash (www.paycash.ru). На Україні теж уведена в дію система PayCash (www.paycash.kiev.ua).

Розглянемо детальніше функціонування платіжної системи на основі цифрових грошей на прикладі PayCash — Україна.

Для роботи із системою клієнт одержує з сайту платіжної сис­теми PayCash інсталяційний пакет «Гаманець» і встановлює його на своєму комп'ютері. При установці гаманця на персональному комп'ютері створюється унікальна бітова послідовність, яка ви­користовується для створення електронних ключів, необхідних для керування рахунками в банку і здійснення операцій у системі PayCash. Після цього за допомогою гаманця клієнт вибирає банк. На сьогоднішній день у системі функціонує один електронний банк — «УкрЕкомбанк» (і один демостраційний DemoBank). Далі необхідно відкрити один або кілька рахунків (на які можуть на­раховуватися відсотки) у банку.

Наступним кроком є введення грошей у систему — на відкри­тий рахунок слід зарахувати реальні гроші одним із можливих способів (оплатити в офісі компанії, викликати кур'єра (3 %, 5—20 грн), переказати через Western Union або ж здійснити зви­чайний поштовий, телеграфний чи ощадбанківський переказ).

Після зарахування грошей на рахунок системи PayCash клієнт має створити одну або декілька платіжних книжок у гаманці та переказати на них електронні гроші з рахунку (PayCash перетво­рила реальні гроші в електронні). У системі PayCash.користувач гаманця одержує електронні гроші анонімно. Проте банк може пов'язати всі платежі, що надійшли з однієї книжки. Тому тим, хто турбується про анонімність, слід частіше знищувати платіжні книжки та створювати нові. Схема отримання електронних гро­шей відображена на рис. 2.5.

Маючи електронні гроші на своєму комп'ютері в гаманці, клієнт може здійснювати платежі через Internet. Система PayCash дозволяє платити через Internet точно задану суму грошей (від 0,001 коп.) незалежно від того, яка сума налічується на пла­тіжній книжці. Тобто грошові зобов'язання, що знаходяться на книжці, можуть легко поділятися і поєднуватися на книжці зо­всім непомітно для власника гаманця. Для нього залишається відомою лише інформація про загальну суму грошей на платіж­ній книжці.

Схема оплати покупки за допомогою системи PayCash зобра­жена на рис. 2.6. Продавець приймає платежі у свій гаманець тільки на підставі договорів, переданих потенційним покупцям. Для гаманця можна визначити період, протягом якого він при­йматиме платежі на основі відісланих договорів. Таким чином, магазин може видаляти зі своєї бази даних застарілі неоплаченІ замовлення. Після перевірки цих умов він відсилає електронні гроші до банку для авторизації. Банк у випадку успіху авториза­ції зараховує відповідну суму грошей на рахунок продавця в сис­темі PayCash. За послуги за такою схемою система бере 1 % з транзакції.

Система PayCash надає також послуги прийому платежів (за­мість продавця). У такому випадку комісійні становитимуть 2 % з транзакції, а послуги розміщення магазину на сайті PayCash — З % з транзакції.

Досить цікавою небанківською системою на основі електрон­них грошей є російська WebMoney (WM) (www.webmoney.ru). Система відкрита для вільного використання всіма бажаючими і не має територіальних обмежень. Українські користувачі теж мо­жуть користуватися її послугами, в Україні відкрито представниц­тво WebMoney (www.webmoney.com.ua).

Для роботи із системою необхідно завантажити з її сайта про­грамне забезпечення WebMoney Keeper (рис. 2.7). Після його ін­сталяції необхідно зареєструватися в системі. Підключившись до Internet, слід викликати WM Keeper, який автоматично підключати­меться до центру сертифікації WM. Користувач призначає пароль і ви­значає місце в пам'яті комп'ютера для зберігання файлів із секретним ключем та гаманцями, і система WM присвоїть йому унікальний 12-знач-ний ідентифікатор (повторна реєст­рація можлива лише через місяць).

Засобом розрахунків у системі є WebMoney, які зберігаються в гаман­цях їх власників — учасників сис­теми. Після установки WM Keeper автоматично створюється один Z-ra-манець (WM типу Z — еквівалент USD, WM типу R — еквівалент RUR), решту користувач створює самостійно у міру необхідності.

За допомогою системи WebMoney можна здійснювати купів­лю в електронних магазинах, що підтримують форму оплати WM, розраховуватися з іншими учасниками системи, переводити WM на банківські рахунки, а також створювати свої магазини (за допомогою програми Shop Creator), які функціонуватимуть у цій системі.

З кожної транзакції системою беруться комісійні 0,8 % від су­ми платежу, але не менше 0,01 WM.

Для того щоб ввести гроші в систему (бо гаманець створюєть­ся пустим), можна використати поштовий чи телеграфний пере­каз, переказ через комерційний банк або ж інший спосіб оплати. За виведення грошей із системи WM знімає комісію 0,8 %.

2.4.2. Системи, що використовують Smart-card

Smart-картка аналогічна до звичайної кредитної картки, але замість магнітної смуги, в ній розміщена мікросхема. Назва «smart-карта» (smart — інтелектуальна, або розумна) пов'язана з можливістю виконувати досить складні операції з обробки інфор­мації. Проте існує кілька типів smart-карт. Так, «картки пам'яті», що використовуються як телефонні картки, містять лише мікро­схему пам'яті. Дійсно, «інтелектуальними» ж є мікропроцесорні

карти, що практично являють собою мікрокомп'ютери зі своїм процесором, оперативною та постійною пам'яттю і навіть опера­ційною системою. Як правило, у такі картки вбудовані крипто­графічні засоби, що забезпечують шифрування Інформації і ви­роблення «цифрового» підпису. 1 саме цей тип smart-карт є найбільш придатним для використання в електронних платіжних системах взагалі та в Internet—платіжних системах для електрон­ної комерції зокрема.

Smart-картка, призначена для електронних розрахунків, збері­гає в пам'яті електронні гроші. Занести гроші на неї можна за до­помогою ATM (Automated Teller Machine) — автоматичної касо­вої машини в банку, в пунктах обміну валют чи банкоматах.

Як тільки карта проініційована й у ній записані дані (або су­ма грошей), доступ до них захищається кодованим паролем (або PIN-кодом), відомим тільки хазяїну карти. Дані, записані на карті, можуть бути також зашифровані. При несанкціонованій спробі використання smart-карта здатна самостійно на певний час або назавжди припинити свою роботу. Для відновлення її працездатності необхідно її повернути на місце видачі, тобто до банку.

З метою прийому платежів зі smart-карт використовуються спеціальні касові апарати. Існують також «гаманці» (digital wallet, від Mondex), за допомогою яких можна перерахувати гро­ші з однієї картки на Іншу.

Для того щоб використовувати smart-картку для Internet-платежів, не­обхідний пристрій її зчитування на комп'ютері власника. Такі пристрої називають PC card reader. Вони існу­ють у різних варіантах. На рис. 2.8 показано зовнішній SM3C card reader, що підключається через вільний порт комп'ютера.

Останнім часом smart-картки завойовують все більшу попу­лярність. На їх основі створюються регіональні, корпоративні, банківські системи, а також системи для підприємств різно­го призначення (платіжні, Ідентифікаційні та ін.). У табл. 2,1 показано тенденції світового ринку smart-карт (лише за декіль­кома сегментами). Спостерігається поступове витіснення зви­чайних пластикових карток smart-картами. Компанія Visa ого­лосила про повний перехід на smart-картки стандарту EMV до 2004 року.

СВІТОВИЙ РИНОК SMART-КАРТ 1997—2003 pp. (млн. шт.)

Такі тенденції спричинюються перевагами smart-карток. Так, порівняно зі звичайними пластиковими картками smart-карти на­дають можливість більш простої організації платіжної системи та забезпечують надійніший захист грошей користувача. Крім того. вони мають високі експлуатаційні характеристики (час збере­ження інформації— 10 років; температура збереження — від -20 до +55 °С; робоча температура — від 0 до +50 °С), стійкі до зов­нішніх впливів. Можна із впевненістю прогнозувати, що майбут­нє Internet—платіжних систем теж опиратиметься на платежі за допомогою smart-карток.

Серед Іноземних проектів на основі smart-карт найбільш відоми­ми є Mondex (www.mondex.com), Visa Cash (www.visa.com), Proton.

Більшість нових платіжних систем для електронної комерції, що створювалися за останні роки, це — системи на основі smart-карток (або електронних грошей).

У Росії на основі smart-карт через Internet можна розрахову­ватися за допомогою системи Ощадбанку Росії — «Сберкарт» (www.scserv.ru), що використовує smart-карти компанії BGS Smart-card AG системи DUET. У межах пілотного проекту ця система ви­користовується в Internet-магазині (//scserv.ipassage.ru). Як програм­не забезпечення використовується продукт DUET for e-Commerce.

В Україні НБУ, фірмою «Юнісистем» та компанією Microcos-mic Group наприкінці травня 2001 року було представлено проект «Internet-платежі в Національній системі масових електронних платежів». Завдяки системі «Інтерплат» (www.interplat.com.ua) кожний користувач Internet, який має smart-карту НСМЕП та зчи­туючий пристрій (карт-рідер), зможе швидко і надійно здій­снювати розрахунки в Internet-магазинах і на комерційних сай-тах, робити грошові перекази, оплачувати комунальні послуги, послуги Internet-провайдерів, IP-телефонії і мобільного зв'язку, оплачувати за авіз- і залізничні квитки в режимі он-лайн. Розроб­лена система дозволяє в реальному часі здійснювати авторизацію і процесинг платежів. Проект виконувався за участю: провайдера Internet — Elvisti, УДППЗ «Укрпошта» та страхової компанії «Кий-Авіа-Гарант». На сьогоднішній день систему підтримують 12 банків України. Національним банком України запланована емісія 10 мільйонів smart-карток НСМЕП.

Розглянемо детально, як може бути організована Internet—платіжна систе­ма з використанням smart-карток на прикладі системи «Інтерплат». Як пла­тіжний інструмент у системі Інтерплат застосовується smart-картка. Для про­ведення Internet-платежів запроваджу­ються одразу два платіжні інструменти, що реалізовані в smart-картці НСМЕП (рис. 2.9) — електронні гаманець та чек.

Електронний гаманець видається тільки фізичним особам І може бути персоналізованим або анонімним. Персоналізований гаманець видається на підставі договору з відкриттям поточного банківського рахунку, на який перераховуються кошти і з якого можна їх багаторазово заносити в гаманець. Поточний банківсь­кий рахунок фізичних осіб може поповнюватися як шляхом вне­сення готівки в касу банку, так і перерахуванням заробітної пла­ти, стипендії, пенсії на персональний рахунок. Анонімний гама­нець видається без підписання договору та відкриття банківсько­го рахунку шляхом придбання передплаченої smart-картки. В анонімний гаманець гроші можна вносити багаторазово готівкою через каси банків-учасників. Застосування електронного гаманця економічно доцільне навіть при розрахунках малими сумами (від кількох копійок).

Електронний чек видається юридичним та фізичним особам на підставі договору з відкриттям поточного банківського рахун­ку, на який перераховуються кошти і з якого їх можна заносити на чек. Крім того, електронний чек відкриває доступ до поточно­го рахунку — можна робити платежі або отримувати готівку без­посередньо з нього в режимі он-лайн. Електронний чек призна­чений для проведення середніх та значних за сумою платежів (від кількох до тисяч гривень).

Платіжні інструменти (smart-картки) НСМЕП забезпечують:

• високу захищеність від зловживань за рахунок використання складних криптографічних методів;

• виконання платежів без оперативного зв'язку з банком-емі-тентом;

• можливість завантаження картки з рахунку (крім анонімного гаманця) в режимі он-лайн;

•можливість ознайомлення зі станом банківського рахунку (крім анонімного гаманця) в режимі он-лайн;

• можливість завантаження готівки в банківських установах і її отримання (включаючи каси, пункти обміну валют та банкомати);

• можливість виконання адресних платежів (перерахування коштів на інший рахунок, у тому числі виконання комунальних платежів).

Для здійснення купівлі в Internet-магазинах, підключених до системи Інтерплат, покупцеві потрібно мати зчитувач smart-карт, а також встановити на своєму комп'ютері клієнтську частину Internet-терміналу (КЧІТ — можна завантажити із сервера систе­ми безкоштовно). Це — програмний модуль, який «спілкується» з платіжною карткою і забезпечує захист інформації, що переда­ється в систему під час купівлі.

Internet-торговцю необхідно укласти угоди: із системою Ін­терплат — на обслуговування і з банком — на відкриття картко­вого рахунку та отримання модуля безпеки (SAM). Після укла­дання угод торговець отримує пакет програмного забезпечення для організації взаємодії між Internet-магазином та системою Ін­терплат. Для проведення операцій з Internet-терміналом системи Інтерплат адміністратор магазину повинен установити на своєму комп'ютері клієнтську частину Internet-терміналу (КЧІТ). За до­помогою КЧІТ він матиме змогу продивлятися статистику Inter­net-терміналу та проводити його розвантаження. Для роботи з КЧІТ необхідно мати картку адміністратора магазину та зчитувач smart-карток, під'єднаний до комп'ютера. На період пілотного проекту встановлено такі орієнтовні тарифи на підключення Internet-магазинів до системи Інтерплат: реєстраційний внесок — 200 у. о., щомісячна абонентська плата — 59 у. о., комісія — 0,9 % від суми платежів, не включаючи комісію банку.

Розрахунки в системі Internet-платежів відбуваються за схе­мою, поданою на рис. 2.10.

1. Покупець через Internet відвідує Web-сторінку Internet-ма­газину, вибирає товари та вирішує сплатити платіжною карткою НСМЕП.

2. Internet-магазин формує замовлення і встановлює захищене з'єднання з сервером авторизації системи Інтерплат та передає номер, суму й специфікацію замовлення. Сервер авторизації пе­ревіряє наявність магазину в системі та відповідність даних за­мовлення встановленим правилам. У разі невдалої авторизації магазин одержує відмову із зазначенням номеру замовлення та причини відмови. Якщо авторизація пройшла успішно, замов­лення на сплату надходить до Internet-терміналу системи.

3. Серверна частина Internet-терміналу ініціює встановлення захищеного з'єднання з комп'ютером покупця. Покупець встав­ляє платіжну картку в зчитувач і після встановлення захищеного з'єднання отримує специфікацію замовлення.

4. Покупець підтверджує специфікацію. Його картка прохо­дить необхідні перевірки, після чого з неї знімається відповід­на сума. Покупець отримує електронний чек, який є аналогом

фіскального чеку.

5. Система Інтерплат повідомляє Internet-магазин про резуль­тат завершення транзакції. Номер або інші дані картки покупця Internet-магазину не передаються.

6. Internet-магазин повідомляє покупця про те, що сплата при­йнята, і надає послугу (відпускає товар).

7. За встановленим регламентом відбувається розвантаження Internet-терміналу. При цьому кошти надходять до банку на ра­хунок Internet-магазину.

8. У разі вичерпання коштів на платіжній картці клієнт попов­нює баланс картки шляхом завантаження коштів зі свого рахунку.

2.5. ПЛАТІЖНІ СИСТЕМИ НА ОСНОВІ ЕЛЕКТРОННИХ ЧЕКІВ

Чеки як платіжний засіб широко використовуються в Америці. У нашій країні чеки не знайшли поширення. Проте електронні магазини можуть приймати чеки від американців в оплату за то­вари та послуги. Зовнішній вигляд звичайного паперового чека показано на рис. 2.11.

Ключовою інформацією для платежу чеком є: Bank Routing Num­ber (ABA routing code) — код банку, в якому відкритий рахунок, та Account Number (checking account) — номер чекового рахунку.

^Чек може оплатити лише банк, в якому знаходиться відповід­ний чековий рахунок, і для оплати необхідно подати сам чек. Ін­ший банк може прийняти чек для виплати на інкасо — він пере­шле цей чек до потрібного банку та візьме за свої послуги

комісійні. В Україні існують банки, які приймають чеки до опла­ти (гроші виплачуються за два—чотири тижні).

В електронних платіжних системах на основі чеків покупцеві пропонується заповнити електронну форму чека. Заповнення за­звичай починається з того, що покупець вириває зі своєї чекової книжки чек, пише на ньому «VOID» (недійсний) і вказує його номер як номер електронного чека. Тобто паперовий чек пере­творюється в електронний на екрані. Приклад заповнення елект­ронного чека подано на рис. 2.12.

Заповнивши електронний чек, покупець завіряє його електрон­ним підписом (у різних системах цей підпис формується по-різ­ному, наприклад на основі номера соціального страхування SSN або ж імені платника), тим самим дозволяючи зняти з його чеко­вого рахунку певну суму коштів. Чек також має бути завірений електронним підписом отримувача платежу.

Для захисту від зловмисників інформацію електронного чека можна зашифрувати (зазвичай використовується протокол SSL) до передачі по каналах зв'язку. Електронний чек може надсилатися на сервер платіжної системи, де конверту ват йметься в папе­рову форму, а далі вже надсилатиметься до банку поштою.

При розрахунках чеками можуть також використовуватися мере­жі автоматизованих клірингових центрів — Automated Clearing House (ACH — добровільна асоціація депозитаріїв, що здійснює кліринг чеків шляхом прямого обміну коштів між членами асоціації).

У будь-якому разі інформація по чеку запитується в потрібно­го банку (на з'ясування наявності рахунку може бути витрачено декілька днів), після чого гроші можуть бути перераховані про­давцю на рахунок у банку чи надіслані чеком залежно від конк­ретної системи.

Можна виділити кілька типів платіжних систем за тим, як во­ни підтримують роботу з чеками:

1) виступають як посередник для прийому чеків покупця для продавця, але потребують наявності в продавця Merchant Account, наприклад, система eCheckNet в AutorizeNet. Компанія-посеред-ник виконує інкасування, після чого переводить гроші продавцеві на рахунок, отримуючи плату за послугу;

2) забезпечують авторизацію чеків покупця від продавця і не потребують Merchant Account, наприклад, PayByCheck (www.pay-bycheck.com). Продавець реєструється в системі, платить внесок. Йому відкривається рахунок, на якому відображатимуться всі його транзакції. Після інкасування гроші можуть бути переказані про­давцеві на рахунок або надіслані чеком;

3) системи без посередників — клієнт платить чеком продав­цю. Продавець має передбачити авторизацію чека;

4) підтримують оплату чеком, яку здійснює споживач спожи­вачеві або компанія — компанії, але не надають послуг авториза­ції чеків продавцям товарів. Як приклад такої системи можна на­звати NetCheque (www.netcheque.com).

Консорціумом банків і клірингових центрів FSTC розроблено свій варіант електронного чека, в якому при оформленні та індо-суванні (передача до оплати) використовується цифровий підпис. Користувачі системи FSTC можуть здійснювати різні види пла­тежів (простими чеками, засвідченими чеками, через банкомати тощо), використовуючи єдиний інтерфейс (електронну чекову книжку). Для цього їм надається набір платіжних інструментів для відповідного представлення чека. Пересилка інформації здій­снюється через Internet. Спеціальне програмне забезпечення об­робки електронних платежів (electronic payment handler — EPH), установлене в банку, має проаналізувати інструкції, що супрово­джують чек. Розрахунки ж здійснюються по банківських мережах.

2.6. СИСТЕМИ INTERNET-БАНКІНГУ

Окрему групу серед платіжних систем складають системи, що виконують функції Internet-банкінгу, тобто проведення банківсь­ких операцій через мережу Internet.

Можна виділити два типи систем Internet-банкінгу:

— системи надання банківських послуг через Internet органі­заціям та приватним особам;

— системи розрахунків між банками через Internet (віртуальні інкасатори).

Системи першого типу надають практично повний набір по­слуг з управління банківськими рахунками з отриманням виписок по здійснених операціях. Як правило, можна:

• здійснювати будь-які безготівкові платежі;

• стежити за станом свого рахунку та операціями по ньому за будь-який проміжок часу;

• купувати і продавати валюту;

• оплачувати комунальні послуги;

• оплачувати рахунки операторів сотового і пейджингового зв'язку тощо.

Перевагою Internet-банкінгу є можливість використання стан­дартних Інтернетівських програм — не потрібно купувати і вста­новлювати будь-яке спеціальне програмне забезпечення. Достат­ньо отримати в банку ім'я з паролем для входу в систему і дискету з ключем для електронного підпису своїх розпоряджень.

Для банків Internet є досить вигідним з точки зору скорочення витрат на обробку транзакцій (див. табл. 2.2).

Таблиця 2.2

ВАРТІСТЬ ОБРОБКИ БАНКІВСЬКИХ ТРАНЗАКЦІЙ

Джерело: Звіт компанії Booz Alen & Hamilton, 1996.

Про перспективність цього виду послуг свідчить той факт, що в США число користувачів послугами «онлайнових банків» на кінець 2001 року сягатиме 22 млн осіб, тобто близько 10 % насе­лення країни

Системи Internet-банкінгу можуть бути основою систем дистан­ційної" роботи на ринку цінних паперів і страхування, тому що вони забезпечують проведення розрахунків і контроль над ними з боку всіх учасників фінансових взаємин, а також можуть використовува­тися в системах розрахунків клієнтів з електронним магазином.

Українські банки також почали впровадження систем Internet-банкінгу. Зокрема, такі банки, як «Аваль», Перший український міжнародний банк (ПУМБ), «ВАБанк», «Райфайзенбанк-Україна», Київський міжнародний банк, «ING-Banngs-Україна», Трансбанк, Мегабанк, Експрес-банк І «Мрія» розробили проекти, що дозво­ляють клієнтам одержувати інформацію про стан своїх рахунків через Internet Багато з цих банків уже підготували проекти пов­ноцінного обслуговування клієнтів через Internet, однак ці техно­логії можна впровадити лише після затвердження Нацбанком нор­мативних документів, що регламентують виконання активних операцій з рахунками через мережу.

З жовтня 2000 року департамент інформатизації Національно­го банку України дозволив використання Міжнародним комер­ційним банком в експериментальному режимі програмного за­безпечення Bank On-Line v 3.0 (CS Ltd, Харків). А 3 листопада 2000 року вперше була здійснена проплата через Internet за товар, придбаний в Internet-магазині компанії S&T Україна, з викорис­танням Bank On-line v 3.0

Це програмне забезпечення використовується в межах платіж­ної системи ICB-net (http//www.icbuacorn/mterbankmg/), розроб­леної Міжнародним комерційним банком. Мас дві підсистеми¹ «Клієнт—банк» — для юридичних осіб і Bank On-line «Home Banking» — для фізичних осіб.

Клієнт і магазин для того, щоб користуватися системою ICB-net, повинні відкрити рахунки у ВАТ «Міжнародний комерційний банк» (100 грн). Після цього їм надається спеціальне ПЗ: клієн­ту — Home Banking, магазину — Bank On-line, а також ключі для криптографічного захисту передаваної інформації. За кожну транз-акцію магазин платитиме 0,1 % від суми. В результаті покупець матиме можливість сформувати в броузері платіжне доручення для он-лайнової оплати покупки в магазині. Доручення передаєть­ся в банк по каналах зв'язку, банк перераховує кошти з рахунку клієнта на рахунок магазину, про що продавець отримує виписку

На рис 2 13 показано схему платежів у системі Home Banking, розміщену на сайті

18 квітня 2001 року «Приватбанк» представив систему Intemet-банкінгу. Система складається з двох підсистем — «PRIVAT-24» та «Internet-Клієнт-Банк», доступ до яких здійснюється через офіційний сайт Приватбанку (www.pbank.dp.ua). Розробниками даного програмного продукту є фахівці Приватбанку.

Система «PRIVAT-24» може використовуватися як приватни­ми, так і корпоративними клієнтами. Дозволяє одержувати інфор­мацію про стан рахунків, а також надає можливість приватним клієнтам здійснювати наступні види платежів як у національній, так і в іноземній валюті:

* внутрішньобанківські платежі на рахунки фізичних і юри­дичних осіб;

* міжбанківські платежі в межах України на рахунки фізичних або юридичних осіб;

• конвертацію валюти при перерахуванні засобів із викорис­танням пластикових карт;

• перерахування засобів з одного рахунка клієнта на інший.

Система «Internet-Клієнт-Банк» є рішенням для корпоративних клієнтів. Вона надає можливості керування поточними рахунками в гривнях й іноземній валюті, цілодобового одержання поточних виписок. Архіви всіх платіжних документів клієнта зберігаються на сервері банку. При цьому система дозволяє забезпечити підго­товку і відправлення до банку платіжного документа.

Для платежів між банками зазвичай використовуються спеціа­лізовані банківські мережі. Нещодавно була створена перша сис­тема для переказу грошей з банку в банк через Internet — так зва­ний віртуальний інкасатор.

Систему створили американські компанії Internet Appliance Inc і BankWare. Через систему можна передавати фінансові докумен­ти у звичному вигляді — передбачена можливість пересилки у зашифрованому вигляді відсканованих зображень. Високу надій­ність системи забезпечують застосування технології VPN, а та­кож алгоритми шифрування підвищеної стійкості. Для роботи із сервером використовується звичайний броузер.

2.7. СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЯМИ ЧЕРЕЗ INTERNET

2.7.1. Поняття lnternet-брокерідж, lnternet-трейдінг

Існує дві сторони управління капіталовкладеннями через Internet. З одного боку, брокер надає приватній особі можливість операцій із цінними паперами через Internet. Це — Internet-бро-керідж. З іншого — приватна особа здійснює операції з цінними паперами через Internet. Де — lnternet-трейдінг.

Internet-брокерідж — послуга, що надається інвестиційним посередником (брокером) і дозволяє клієнту здійснювати кулів-лю-продаж цінних паперів або валюти в реальному часі через ме­режу Internet.

У загальному випадку послуга передбачає:

* безпосередню можливість купівлі-продажу фінансових активів;

* створення інвестиційного портфеля інвестора;

* надання клієнту фінансової інформації, яка часто оновлю­ється (котировки цінних паперів, курси валют);

* надання клієнту аналітичних статей, графічної інформації, допомоги професіоналів тощо;

* можливість участі клієнта у взаємних фондах.

Про осіб, які використовують Internet для купівлі-продажу фі­нансових активів, говорять, що вони займаються Internet-тре й-дінгом (E-trading, I-trading).

lnternet-трейдінг (E-trading, I-trading) — діяльність з управ­ління інвестиціями через Internet.

lnternet-трейдінг — один із найефективніших способів залу­чення на фондовий ринок інвесторів, що мають невеликі кошти, оскільки тарифи на послуги он-лайн-брокерів нижчі плати за участь у традиційних системах віддаленого торговельного досту­пу, де використовується спеціальне устаткування і канали зв'язку.

Можна виділити два типи Internet-трейдінгу:

1) передбачаючий роботу з цінними паперами (акціями, облі­гаціями тощо) на різноманітних фінансових біржах;

2) передбачаючий он-лайн-торгівлю на міжнародному валют­ному ринку FOREX.

Ринок FOREX користується популярністю у дрібних і середніх ін­весторів з цілого ряду причин. На відміну від ринку цінних паперів тут не потрібні великий початковий капітал і визначений термін для одержання прибутку. Механізм маржинальної торгівлі (коли інвесто­ру надається «кредитне плече» 1:2-1: 100) дозволяє інвестору мати початковий капітал 2—5 % від суми операцій, які ним проводяться.

Для того щоб займатися Internet-трейдінгом, інвестор повинен укласти угоду з компанією — Internet-брокером і відкрити в ній інвестиційний рахунок.

Internet-брокер — це фінансова організація, що має всі необ­хідні ліцензії на подібну діяльність. Брокер є номінальним утри­мувачем цінних паперів клієнта, відкриває йому доступ до своїх торгових терміналів, підключених до торгових систем, і виконує розпорядження клієнта по операціях з інвестиційним рахунком (щодо купівлі/продажу цінних паперів або валюти).

2.7.2. Способи надання брокерських послуг через Internet

Існує два основні способи надання брокерських послуг через Internet.

1. Internet-брокер і дж із сайта компанії — клієнт купує/продає цінні папери, складає свій інвестиційний портфель тощо безпосе­редньо на сайті компанії-посередника, використовує при цьому звичайний Web-броузер. Управління інвестиційним портфелем ведеться через заповнення стандартних Web-форм, причому здій­снювати управління активами інвестор може з будь-якого терміналу, підключеного до Internet. Цей спосіб простіший І дешевший як для клієнта, так і для компанії-посередника.

Надання брокерських послуг через сайт компанії передбачає:

•  наявність у кожного інвестора свого логіну і пароля для входу в систему управління своїм портфелем;

• існування інтерфейсу — Web-форми, за допомогою якої ін­вестор  керує своїм  портфелем,  віддає замовлення  по  купів­лі/продажу фінансових активів тощо;

• існування розділу сайту, пов'язаного з новинами про фінан­си і ринки;

• надання котировок цінних паперів і курсів валют, які часто оновлюються (зазвичай 1 раз на хвилину);

• надання простих графіків, аналітичних статей для інвестора;

• пошук цінних паперів за критеріями (dept-to-equity, growth rate, PE);

• інші платні та безплатні послуги.

2. Internet-брокерідж з використанням клієнтського програм­ного забезпечення — клієнт встановлює на своєму комп'ютері спеціальне програмне забезпечення і за допомогою нього одер­жує інформацію та здійснює транзакції на фінансових ринках. Цей спосіб Jnternet-брокеріджу найбільш ефективний для корис­тувача, оскільки він може настроїти Інтерфейс під себе, будувати графіки, одержувати лише ту інформацію, яка йому потрібна. У першу чергу цей спосіб переважний для професійних інвесторів, оскільки їм завжди потрібна повна фінансова інформація та спеці­альні інструменти для її аналізу. Для простих інвесторів буде до­статнім управління своїм портфелем за допомогою сайту компанії.

Серед на й популярніших іноземних компаній, що надають брокерські послуги за допомогою Web-сторінки, можна назвати: E-trade, Datek on-line, Charles Schwad, фінський банк Merita, аме­риканський Well's Fargo. Серед компаній, що використовують спеціальне програмне забезпечення — MB Trading. У Росії більше 80 компаній надають послуги Intemet-брокеріджу, їх перелік можна подивитися на (http://www.e-finance.ru). Серед тих, хто використо­вує програмне забезпечення, банки «Гута-банк» (система «Remote Trader») і «Killmey investment» (система «TradeDesk&TechAna-lyst»). Теоретично українські інвестори теж можуть користувати­ся послугами іноземних он-лайн брокерів, оскільки існують мож­ливості переведення коштів за кордон на рахунок брокера.

Серед українських компаній, що надають брокерські послуги зі свого сайту в Internet, можна назвати: «Атланта Капітал» — @Lme (http://atlanta.com.ua) і «Сократ» (www.sokrat.kiev.ua).

Розглянемо детальніше основні моменти, пов'язані з роботою в системі @Line. Приватні інвестори без спеціального ПЗ, за­йшовши на сайт компанії, можуть здійснювати операції купів­лі/продажу цінних паперів, а також відстежувати курси акцій на шести найбільш популярних торгових майданчиках СНД: ПФТС (Україна), РТС, ММВБ, МФБ, СпВБ, СбФБ (Росія). Навчити­ся роботі з системою можна за допомогою гри @Line-Games (http://games.uts.net.ua/). Систему можуть використовувати і кор­поративні клієнти — брокерські компанії.

Для того щоб відкрити рахунок, необхідно зв'язатися з відді­лом по роботі з клієнтами (телефони подані на сайті), а також оформити наступні документи:

1) договір на комплексне обслуговування операцій із цінними паперами;

2) договір на інформаційне обслуговування; і 3) договір на інформаційне обслуговування.

Мінімальний розмір інвестицій становить 10 000 дол. США.

Для входу на клієнтський рахунок потрібно зайти на адресу http://broker.atlanta.com.ua, при цьому відкриється спеціальна фор­ма, де необхідно ввести логін і пароль, видані брокером (або об­рані при реєстрації). Загальний вид рахунку показано на рис. 2.14.

Як видно з рис. 2.15, форма для роботи з клієнтським рахун­ком чітко розділена на п'ять інформаційних зон. Кожна зона від­повідає за виконання визначеного набору функцій, а саме:

І.Поле системної логіки відповідає за авторизацію користу­вача в системі. Дозволяє (у випадку тимчасового обриву зв'язку) поновити зв'язок зі своїм рахунком шляхом натискання на кноп­ку «Обновити», а також зняти авторизацію клієнта (кнопка «Ви­хід»). У цій зоні знаходиться також вхід на форум системи («Ви­словити думку»).

2. Зона навігації по системі дозволяє шляхом вибору потріб­них полів переглядати в зонах 3, 5 потрібну інформацію.

3. Інформаційна зона відображає інформацію про клієнта або емітентів, що беруть участь у системі.

4. У зоні торгів відображаються поточні (діючі на даний мо­мент часу) заявки на покупку і продаж цінних паперів. Котиру­вання, виставлені клієнтом, позначені кольором.

5. У зоні операцій здійснюються: зміна настроювань клієнта, оформлення заявок на купівлю та на продаж ЦП, виводиться інфор­мація про стан портфеля (рис. 2.16.), переглядається історія угод, історія заявок на купівлю/продаж ЦП, відправляються повідом­лення брокеру та переглядається листування зі своїм брокером,

Як приклад української системи Internet-брокер і джу, в якій використовується спеціальне клієнтське програмне забезпечен­ня, можна назвати систему компанії Forex Service (www.forex-service.net). Клієнту надається програма MetaQuotes (рис. 2.17), призначена для проведення технічного аналізу в реальному ре­жимі часу та здійснення угод при торгівлі на ринку Forex. її ос­новними компонентами є технічний аналіз (трафіки), котируван­ня, новини, торговельний термінал і інтегрований Web-броузер.

Основні параметри, за якими можна порівнювати компанії, що надають послуги Internet-брокерідж, такі:

• наявність Internet-брокерської системи;

• розмір мінімального портфеля (для українських компаній — $1000—10000);

• доступ до різноманітних фінансових бірж (ПФТС, РТС, ММВБ, сектора ДЦП ММВБ, сектора НДЦП ММВБ, МФБ, СпВБ, СбФБ, ЕФБ, FOREX та ін.);

• швидкість роботи системи;

• наявність плати за підключення (може бути разова, приблиз­но $ 20);

• абонентська плата (частина компаній її не беруть, а в інших середня плата — близько $ 20 щомісяця);

• плата за котировки;

• наявність І вартість маржинального кредитування;

• тарифи на брокерське обслуговування (зазвичай залежать від обороту, коливаються в межах 0,05—0,3 % від суми);

• враження від переговорів.

Слід зазначити, що в Україні на сьогоднішній день досить ма­ло компаній надають брокерські послуги через Internet і жодна не дозволяє займатися Internet-трейдінгом повністю електронним способом. Так, у системах Internet-трейдінгу відсутні засоби, що дозволили б поповнити свій інвестиційний рахунок, наприклад, з кредитної картки або ж з електронного гаманця, знаходячись в он-лайн.

Зближення Internet і фондового ринку в нашій країні здійсню­ється також через надання інформаційних послуг у режимі он-лайн. Такі сайти, як www.fmance.com.ua, www.pfts.kiev.ua, www.wall-street.com.ua, www.sellbuy.com.ua пропонують досить великі об­сяги даних про котировки, про емітентів акцій, але не приймають замовлення до виконання.

2.8. INTERNET-СТРАХУВАННЯ

Страхування — це процес встановлення і підтримки договір­них відносин між Страхувальником (покупцем страхових послуг) і Страховиком (організацією, що надає такі послуги). Страховик розробляє і визначає програму страхування, пропонує її клієнту, і у випадку згоди останнього сторони укладають договір, у резуль­таті якого клієнт здійснює одноразовий або регулярні платежі, а Страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку виплатити Страхувальнику грошову компенсацію, визначену умо­вами даного договору. При здійсненні угоди формується доку­мент, який називається страховим полісом. Поліс служить для Страхувальника і для страхової компанії юридичним докумен­том, у якому зазначаються істотні моменти страхування: вка­зується об'єкт страхування (майно, людина, відповідальність); страховий випадок, від настання якого полягає договір, початок і кінець терміну страхування; страхова сума, страхова премія. До­кумент підписується обома сторонами і в обов'язковому порядку повинний зберігатися у Страхувальника.

Internet-страхування — це комплекс взаємин страхової ком­панії і клієнта, що виникають у процесі продажу продукту стра­хування, його обслуговування і виплати страхового відшкоду­вання при використанні технологій мережі Internet як найбільш зручних, швидких і дешевих засобів обміну інформацією.

Слід підкреслити, що крім ринку «бізнес—споживач», Internet-страхування використовується і між юридичними особами (У2В). Як приклади можна навести послуги зі страхування турагентст-вами в інтерактивному режимі груп туристів, що виїжджають за кордон, а також «чисту схему» У2В — ринок перестрахування, тобто розділ ризиків між страховиками при страхуванні великих об'єктів, коли одна компанія вважає занадто ризикованою повну самостійну відповідальність.

Для організації повністю електронного способу страхування система Internet-страхування повинна надавати наступні можли­вості:

• розрахунок величини страхової премії і визначення умов її виплати для кожного виду страхування й залежно від конкретних параметрів;

• заповнення форми заяви на страхування;

• замовлення й оплату (у вигляді одноразової виплати або періодичних виплат) поліса страхування безпосередньо через Internet;

• передачу поліса, завіреного електронно-цифровим підписом Страховика, клієнту безпосередньо по мережі Internet;

• можливість інформаційного обміну між Страхувальником і Страховиком під час дії договору (для одержання клієнтом різ­них звітів від страхової компанії);

• інформаційний обмін між сторонами в разі настання страхо­вого випадку;

• оплату страхової премії Страхувальнику за допомогою ме­режі Internet у разі настання страхового випадку.

Крім цього, на сайті страхової компанії можуть бути представ­лені дані:

- про компанію, її історію розвитку, про компанії-перестраху-вальники, великих клієнтів, персонал та ш.;

« про загальний і фінансовий стан компанії (виписка з балан­су, звіт про прибутки і збитки);

# про послуги компанії;

# про місце перебування головного офісу і відділень компанії; » про надання інших послуг і інформації: консалтинг, словник

страхових термінів тощо.

У страхуванні дуже важливими є довірчі відносини між про­давцем і покупцем. 1 від того, наскільки повно і переконливо представлені на сайті страхової компанії ці дані, залежить за­гальне відношення клієнта до компанії і в остаточному підсумку його рішення про купівлю страхової послуги саме в даного Стра­ховика.

Порівняно з іншими системами електронної комерції системи Internet-страхування розвиваються повільніше. Так, за даними консультаційної компанії PriceWater-houseCoopers (www.pwc.com) і журналу The Economist, Internet-оборот світового страхового ринку досягає 250 млн дол., що складає 2—2,5 % від загального обсягу Internet-продажі в. Очікується, що до 2005 року доходи страховиків від Internet-продажів зростуть до 16 %.

У США поряд з Web-сайтами окремих компаній (www.aig-direct.com, www.esurance.com, www.electricmsurance.com, www.eco-verage.com, www.aflac.com та Ін.), існують страхові портали. На сайтах порталів (www.insweb.com, insure.com, insurence.com, life-shoper.com та ін.) зібрана інформація від найбільших страхових компаній. Користувач може зіставити ціни різних страховиків на ті самі види послуг, довідатися, що включено у визначену стра­ховку в тієї або іншої компанії.

Російський страховий ринок поступово відкриває для себе мож­ливості Internet для просування своїх послуг. Можливості Internet для організації інтерактивних продажів повною мірою використо­вують поки що тільки чотири страхові компанії: «Группа Ренес-санс—страхование» (www.renms.com), «РОСНО» (www.rosno.ru), «Ингосстрах» (http://agency.ingos.ru) і «АВИКОС» (www.avicos.ru).

Розглянемо, як здійснюється купівля поліса через Internet у компанії «Группа Ренессанс—страхование». її основні етапи:

1. Вибір клієнтом виду страхування і заповнення Web-форми для визначення вартості цього страхування (рис. 2.18). Якщо клі­єнт згодний із сумою, то він переходить до наступного етапу.

2. Введення інформації, необхідної безпосередньо для купівлі поліса, — особиста інформація і зведення про страхову програму.

3. Вибір способу оплати: кредитною карткою через Internet (система CyberPlat або ASSIST); післяплатою через Ощадбанк (у даному випадку клієнт може роздрукувати рахунок, що міс­тить суму платежу, і банківські реквізити компанії); готівкою в офісі компанії. Якщо оплата поліса здійснюється через Internet, то оформлення всіх документів і передача їх клієнту відбувається відразу ж, не чекаючи зарахування грошей на розрахунковий ра­хунок компанії.

4. Одержання поліса. В Росії через відсутність законодавства про ЕЦП не можлива передача поліса клієнту через Internet. Якщо клієнт проживає в Москві або Санкт-Петербурзі, доставка поліса відбувається кур'єрською службою компанії. В іншому випадку поліс буде доставлений клієнту поштою терміновим ре­комендованим листом (у цьому випадку поліс підписаний тільки Страховиком). Можливий варіант, коли сам клієнт приїжджає до офісу компанії і забирає його.

На Україні поки що віртуальні представництва страхових компаній переважно являють собою інформаційні майданчики, а не місце, де можна здійснити угоду від початку до кінця. Щоправ­да, деякі страхові компанії (АСК «Остра-Київ» — www.ostra-kiev.com.ua, «Українська екологічна страхова компанія» — www.ueic.com.ua, «Автомобільна Україна» — www.autoweb.com.ua) надають можливість замовлення страхових полісів через Internet (дехто навіть обіцяє за це 5 % знижки). Купівля поліса в загаль­ному випадку складатиметься з таких етапів:

1) вибір потрібного страхового продукту на сайті компанії, ав­томатичний розрахунок суми страхового внеску;

2) заповнення І відправка в електронному вигляді заяви на страхування (заповнення даних, необхідних для оформлення стра­ховки, про страхувальника та ін.). Після реєстрації заяви з клієн­том зв'язується менеджер компанії для уточнення умов замов­лення;

3) оплата страхового поліса, яка здійснюється готівкою в офі­сі, готівкою кур'єру, готівкою через ощадкасу на розрахунковий рахунок компанії або ж безготівковим переказом на розрахунко­вий рахунок компанії. Українські страхові компанії поки що не надають можливості оплати страхових полісів через Internet;

4) одержання страхового поліса, що можливе в офісі компанії, через доставку кур'єром (м. Київ) або рекомендованим листом. В Укра'їні (як і в Росії) з причини відсутності законодавства про ЕЦП до травня 2001 року була не можлива передача поліса клієн­ту через Internet.

З повагою ІЦ “KURSOVIKS”!