Семінар 6 Українські землі в 1920-1930-х рр.
« Назад
ЗМ 5. УКРАЇНА У СКЛАДІ СРСР (20-80-ті роки ХХ ст.)Тема 6. УКРАЇНА В УМОВАХ РАДЯНСЬКОЇ СУСПІЛЬНОЇ МОДЕЛІПлан лекції:
Семінар 6 Українські землі в 1920-1930-х рр.
Мета: Поглибити знання щодо важливого періоду історії України – часів НЕПу. Визначити особливості здійснення нової економічної політики в Україні та наслідки її впровадження. Охарактеризувати особливості процесу соціалістичного будівництва кінця 20-30-х років ХХ ст. та утвердження тоталітарної системи в СРСР. Розкрити статус західноукраїнських земель у 1920-1930-ті роки. Показати економічний занепад Галичини, Північної Буковини та Закарпаття в складі Польщі, Румунії та Чехословаччини. Акцентувати увагу на національно-визвольній боротьбі українського народу, створенні політичних партій і організацій, зокрема ОУН. Проаналізувати передумови возз‘єднання Західної України з УРСР. З‘ясувати процес створення Карпатської України. Питання для обговорення:
Методичні вказівки до семінару:Висвітлення першого питання щодо зміни економічної політики більшовицької партії на початку 1920-х років вимагає передусім аналізу соціально-економічного і політичного становища в Україні у цей період, а саме – ознак занепаду промисловості та сільського господарства, спричиненого політикою «воєнного комунізму», падіння життєвого рівня населення та характеристики повстанського руху, що поширився на значній території України. Бажано також проаналізувати концепції нової економічної політики. Розкриваючи зміни, що відбулися в економіці України за часів нової економічної політики, варто звернути увагу на її непослідовність, що призвело до глибоких протиріч між базисом і надбудовою. Крім того, заслуговує на увагу питання, пов‘язане з впровадженням нової системи оподаткування в цей період. Важливо розглянути нову політику системно. Студент повинен чітко уявляти перебіг подій щодо юридичного оформлення СРСР, повноважень України у складі Союзу, а також про територіально-адміністративний устрій УРСР та реакцію на утворення союзної держави. Щодо українізації, то особливу увагу необхідно звернути на обставини, які були в основі політики «коренізації», вплив її на культурне піднесення в Україні. Варто звернути увагу на проблему «націонал-ухильництва» в КП(б)У як реакцію на політику керівництва Радянського Союзу щодо союзних республік. Удругому питанніварто насамперед розглянути зміни, що відбувалися в радянському суспільстві в роки перших п‘ятирічок. Зокрема, зміни в соціальній структурі населення, наслідки ліквідації «поділу суспільства на класи», а також утвердження тоталітарного сталінського режиму та однопартійної системи (встановлення диктатури комуністичної партії). Конституцію СРСР та УРСР слід розглядати саме у контексті цих змін. Слід приділити увагу аналізу сталінських репресій, розкрити їх причини і мету, зосередити увагу на репресіях проти партійних і державних діячів, діячів освіти, науки і культури та всього народу, зробивши відповідні висновки. Визначте значення створення в 1926 році комісії по вивченню становища радгоспів і колгоспів, а також хлібозаготівельної кризи 1927-1928 рр., коли фактично було започатковано перехід до адміністративно-командної системи. При цьому варто коротко проаналізувати внутрішньопартійну боротьбу навколо питань соціалістичного будівництва, рішення XV з‘їзду ВКП(б), згідно яких проголошувався пріоритет державного плану над ринком. Розкриваючи питання індустріалізації в Україні, необхідно вказати мету, джерела забезпечення її темпів, розміри капіталовкладень в основні виробничі фонди України, а також окремі галузі, підвести підсумки індустріалізації, вказавши на зміну у співвідношенні між великою і дрібною промисловістю. Аналізуючи колективізацію сільського господарства, необхідно зупинитись на типах колективних господарств, що існували на селі з початку встановлення радянської влади; проаналізувати взаємовідносини селян з державою за часів НЕПу. Необхідно також розкрити методи, які застосовувалися у процесі соціалістичних перетворень у сільському господарстві, проаналізувати заходи щодо контролю над цим процесом. Студент повинен зробити аналіз форм та методів боротьби на селі в період колективізації, а також зміну становища селян після її завершення. У процесі висвітлення питання про голодомор в Україні 1932-1933 років необхідно, крім матеріалів підручників, використати вказаний у списку літератури збірник документів, що дасть можливість аргументовано розкрити тісний зв‘язок голоду з процесами колективізації, заходи партійного керівництва, спрямовані на приборкання селянства, уявити масштаби і наслідки лиха, а також його характер. При підготовці третього питанняслід проаналізувати соціально-економічне становище західноукраїнських земель у міжвоєнний період. Звернути увагу, що територія Західної України входила до складу різних держав – Польщі, Румунії і Чехословаччини. Порівняйте урядову політику цих держав щодо українського населення, визначте її етапи та чинники. Охарактеризуйте особливості соціально-економічного розвитку західноукраїнських теренів у міжвоєнний період. Доведіть, що розвиток господарства мав колоніальний характер. Розкриваючи специфіку суспільно-політичного життя, зверніть увагу на широкий спектр галицьких політичних партій та об‘єднань (12), зокрема УНДО, УСРП, КПЗУ та ін. Закцентуйте увагу на створенні та діяльності ОУН. Важливо надати біографічні довідки про лідерів організації Є. Коновальця та Д. Донцова. Дайте характеристику діяльності політичних об’єднань Буковини та Закарпаття. Порівняйте їхню діяльність із суспільно-політичними рухами у Галичині. Проаналізуйте чинники та фсторичні обставини створення Карпатської України. Охарактеризуйте процес входження західноукраїнських земель до складу УРСР, покажіть його багатоплановість та історичні наслідки. Ключові поняття і терміниНЕП, концесія, унітаризм, договірна федерація, коренізація, автономізація, націонал-ухильництво, командно-адміністративна система, індустріалізація, карткова система, колективізація, голодомор, МТС, тоталітарний режим, масові репресії, румунізація, радянізація, Карпатська Україна, пацифікація, УНДО, КПЗУ, ОУН, інтегральний націоналізм. Питання для самостійної роботи:
Методичні вказівки і рекомендації:У першому питанні про голод 1921-1923 рр. в українських землях особливу увагу слід приділити осмисленню причин (об‘єктивних та суб‘єктивних) цього лиха, відмінності у ставленні московського керівництва до голодуючого населення України та губерній РСФРР. Визначте соціально-економічні та суспільно-політичні наслідки голоду 1921-1923 рр. При підготовці відповіді на друге питання визначте специфіку формування радянської податкової системи в умовах нової економічної політики. Охарактеризуйте основні види податків та особливості формування бюджетної політики УСРР. Яку роль відіграло впровадження грошової одиниці – червінця? Чи сприяло це стабілізації фінансової системи держави? Чому? У третьому питанні,розкриваючи проблеми суверенітету України в 20-х роках ХХ ст., з‘ясовуючи роль республіки в утворенні СРСР, із самого початку необхідно простежити процеси, що передували «автономізації» УСРР, а саме – утворення «воєнно-політичного союзу», договірної федерації, що стало першими кроками на шляху перетворення України в регіон унітарної держави. Проаналізувати процес створення унітарної держави – СРСР та долю України в новому державному утворенні. У четвертому питанні, характеризуючи особливості культурного життя в період НЕПу в Україні, зверніть увагу на труднощі і завдання, що постали перед вітчизняною науковою і творчою елітою в умовах завершення громадянської війни і переходу до мирного будівництва. Відсутність фінансування, нестача освітянських і наукових кадрів, класовий підхід до інтелігенції, постійні зміни влади негативно впливали на розвиток освіти, науки й культури в Україні. Студент повинен з‘ясувати причини, сутність та наслідки впровадження політики коренізації (українізації). Слід чітко усвідомити цілі і завдання, що ставило радянське керівництво перед освітянами і діячами культури. Чому українізація була українською за формою і радянською – за змістом? Обґрунтуйте свою думку. Насамкінець, проаналізуйте наслідки впровадження українізації і на підставі цього аналізу розкрийте, в чому проявилася непослідовність та обмеженість її впровадження, простежте процеси, які відбувалися в Україні в період «українізації». Насамкінець, слід визначитися, процес українізації був самоціллю чи тактичною поступкою з боку керівництва СРСР з метою посилити ідеологізацію духовного життя українського суспільства. Охарактеризувати політику українізації та специфіку її впровадження в українських землях; розкрити причини її згортання наприкінці 1920-х – в 1930-ті роки. Досліджуючи п‘яте питання про масові репресії 1930-х років в Україні, слід звернути увагу на поетапність здійснення сталінської репресивної політики. Це етапи виокремлюються як хронологічно, так і за соціальним складом і кількістю жертв, наслідками. У підсумку студент повинен дійти висновку, що масові репресії 1930-х років були спричинені, в першу чергу, формуванням сталінського тоталітарного режиму в СРСР, вони були його невід‘ємним атрибутом. Разом з тим, слід зазначити, що ці процеси стали можливі завдяки боротьбі за владу, що розгорнулася серед найвищого партійно-державного керівництва наприкінці 1920-х – в першій половині 1930-х років. Вивчення шостого питання про особливості діяльності ОУН слід розпочати з аналізу тієї суспільно-політичної ситуації, що склалася в західноукраїнських землях у міжвоєнний період. Студент повинен усвідомити, що Організація українських націоналістів репрезентувала один з таборів українського політичного руху в регіоні – радикальний. В основу її програми були покладені ідеї радикального націоналізму Д.Донцова, форми та методи діяльності її учасників також можна охарактеризувати як радикальні. Бажано проаналізувати ідейно-практичну еволюцію ОУН упродовж передвоєнного десятиріччя та причини розколу організації наприкінці 1930-х років. Насамкінець студент повинен визначити місце і роль ОУН у національно-визвольних змаганнях українців у зазначений період.
Історичні джерелаПОСТАНОВА РАДИ НАРОДНИХ КОМІСАРІВ УСРР «ПРО НАТУРАЛЬНИЙ ПОДАТОК НА ЗЕРНОВІ ПРОДУКТИ»29 березня 1921 р. З метою вчасного інформування українського селянства про ту кількість зернових продуктів, яку воно повинно буде здати в порядку трудового податку з урожаю 4921 року, виходячи з бажання полегшити тяжкий стан селянського господарства через передання в його власне розпорядження можливе більшої кількости витворених продуктів, Рада Народних Комісарів ухвалює: Встановити натуральний податок на зернові продукти на 1921 і 1922 рік у 117 млн пуд., замість 160 млн пуд. 1920/ 21 року, при чому з цих 117 млн пуд. утворити губерніяль-ні продовольчі фонди в розмірі 18 мли пуд., що повинні служити для продовольчого забезпечення незаможнього селянства і придбання за кордоном товарів для українського селянства. Таким чином, на безпосередні потреби робітничо-селянської держави для забезпечення Червоної Армії і робітників залищається тільки 99 млн пуд. Постанову ввести в силу телеграфно. м. Харків, 29 березня 1921 р. Голова Ради Народних Комісарів X. Раковський Керуючий Справами Раднаркому Солодуб Секретар РНКК. Ахматів ПОСТАНОВА ВУЦВК «ПРО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗЛОЧИНИ ПРОТИ СПРАВИ ПОДАННЯ ДОПОМОГИ ГОЛОДУЮЧИМ»1 березня 1922 р. Приймаючи на увагу величезні розміри нещастя, що охопило Україну й Росію, та необхідність самої нещадної боротьби з злочинами й правопорушеннями, що перешкоджають справі переведення допомоги голодаючим — Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет вважає необхідним збільшити відповідальність за невиконання обов'язків, покладених на урядових осіб та населення, по поданню допомоги голодаючим і з нею метою ухвалив: 1. Всі урядові особи, винні в невиконанні покладених на них службових обов'язків у відношенні допомоги голодаючим, а також винні в невчаснім або недбайливім їх виконанні, підлягають суворій карі, як за тяжкий службовий злочин, аж до позбавлення волі на п'ять років та конфіска-ти майна. 2. Тій же карі підлягають і службовці транспорту, винні в затримці продовольчих, засівних і інших вантажів, направлених на адресу голодаючих. 3. Члени комісій допомоги голодаючим й представники відомств, що викликаються ва засідання цих комісій, винні в неприсутності на засіданнях без поважних причин, підлягають як за преступну недбайливість до службових обов'язків, або саботаж — карам, з'єднаним з усуненням з посади й позбавленням права займати посади в державних та громадських установах. 4. Керівники й співробітники громадських організацій, а також приватні особи — винні в невиконанні без поважних причин обов'язків по поданню допомоги голодаючим, взятих ними по умов з державними установами, а також за невчасне або недбайливе їх виконання підлягають карі до п'ятирічного позбавлення волі й конфіскати майна. 5. Приватні особи, винні в невиконанні без поважних причин зобов'язань у відношенні до подання допомоги голо-даючим, підлягають карі вв'язаній з конфіскатою майна, але без позбавлення волі. 6. Урядові, або приватні особи, винні в грабунках, або привласненні призначеного для допомоги голодавдчим майна або вантажів, а також підпомогачі та переховувачі підлягають найсуворішим карам, згідно а декретом ВУЦВКу од 15 червня 1921 р. про боротьбу з грабунками аж до вжитку найвищої кари. 7. Тій же карі підлягають й урядові особи винні в вима-ганні або бранні хабарів у всіх виглядах за допомогу голо-даючим, що робиться в порядку службовому, або ті, що використовують свій службовий стан в особистих корисливих цілях і на шкоду голодаючим. 8. Всі справи по перерахованих в п. п. 6 та 7 злочинах підсудні революційним трибуналам по військовому відділові й мусять слухатися не пізніше двохтижневого речинця з дня вступу при самій широкій привселюдності. м. Харків, дня 1 березня 1922 р. Голова Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Петровський Секретар ВУЦБКу А. Іванов
Фотокопія з книги "Календар-довідник на 1927 рік" (Харків, 1927), де пояснюється властива для 1920-х рр. схема утворення СРСР Декларація про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік(30 грудня 1922 р.) _____________________ 30 декабря 1922 г. Со времени образования советских республик государства мира раскололись на два лагеря: лагерь капитализма и лагерь социализма. Там, в лагере капитализма – национальная вражда и неравенство, колониальное рабство и шовинизм, национальное угнетение и погромы, империалистические зверства и войны. Здесь, в лагере социализма – взаимное доверие и мир, национальная свобода и равенство, мирное сожительство и братское сотрудничество народов. Попытки капиталистического мира на протяжении десятков лет разрешить вопрос о национальности путем совмещения свободного развития народов с системой эксплуатации человека человеком сказались бесплодными. Наоборот, клубок национальных противоречий все более запутывается, угрожая самому существованию капитализма. Буржуазия сказалась бессильной наладить сотрудничество народов. Только в лагере Советов, только в условиях диктатуры пролетариата, сплотившей вокруг себя большинство населения, сказалось возможным уничтожить в корне национальный гнет, создать обстановку взаимного доверия и заложить основы братского сотрудничества народов. Только благодаря этим обстоятельствам удалось советским республикам отбить нападения империалистов всего мира, внутренних и внешних. Только благодаря этим обстоятельствам удалось им успешно ликвидировать гражданскую войну, обеспечить свое существование и приступить к мирному хозяйственному строительству. Но годы войны не прошли бесследно. Разоренные поля, остановившиеся заводы, разрушенные производительные силы и истощенные хозяйственные ресурсы, оставшиеся в наследство от войны, делают недостаточными отдельные усилия отдельных республик по хозяйственному строительству. Восстановление народного хозяйства сказалось невозможным при раздельном существовании республик. С другой стороны, неустойчивость международного положения и опасность новых нападений делают неизбежным создание единого фронта советских республик перед лицом капиталистического окружения. Наконец, само строение советской власти, интернациональной по своей классовой природе, толкает трудящиеся массы советских республик на путь объединения в одну социалистическую семью. Все эти обстоятельства повелительно требуют объединения советских республик в одно союзное государство, способное обеспечить и внешнюю безопасность, и внутреннее хозяйственное преуспевание, и свободу национального развития народов. Воля народов советских республик, собравшихся недавно на съезды своих Советов и единодушно принявших решение об образовании "Союза Советских Социалистических Республик", служит надежной порукой в том, что Союз этот является добровольным объединением равноправных народов, что за каждой республикой обеспечено право свободного выхода из Союза, что доступ в Союз открыт всем социалистическим советским республикам, как существующим, так и имеющим возникнуть в будущем, что новое союзное государство явится достойным увенчанием заложенных еще в октябре 1917 года основ мирного сожительства и братского сотрудничества народов, что оно послужит верным оплотом против мирового капитализма и новым решительным шагом по пути объединения трудящихся всех стран в мировую Социалистическую Советскую Республику. Заявляя обо всем этом перед всем миром и торжественно провозглашая незыблемость основ Советской власти, нашедших свое выражение в конституциях уполномочивших нас социалистических советских республик, мы, делегаты этих республик, на оснований данных нам полномочий. постановляем подписать договор об образовании "Союза Советских Социалистических Республик".
Резолюція ЦК КП(б)У про підсумки українізаціїВісті ВУЦВК, 1927 рік, 19 квітняЦК КП(б)У, заслухавши та обговоривши доклада про підсумки украйнізації, ухвалив таку резолюцію: 1. «Виходячи з основних принципіяльних моментів переведення національної політики та украйнізації, накреслених червневим пленумом, що повнотою підтвердилися в дальшій роботі партії, констатуючи успіхи в справі переведення украйнізації у всіх галузях партійної, комсомольської, радянської, професійної та військової роботи за час від червневого пленуму, ЦК КП(б)У підкреслює, що, за винятком шкіл соцвиху та деяких відділів політосвітроботи (лікнеп), де робота в справі украйнізації досягла значних успіхів, хоч і потребує дальшого уточнення та поглиблення, в інших галузях роботи процес украйнізації далекий від завершення і потрібує безупинної уваги та волі до його переведення з боку партійних організацій. ЦК КП(б)У звертає особливу увагу на дуже повільний темп украйнізації партійного активу в промислових організаціях, на незасвоєння української мови значною частиною сільського активу, переведеного з міст та промислових районів та на незасвоєння української мови де-якими групами радянських робітників, центральних і окружних. Зазначаючи цілу низку досягнень у галузі украйнізації від час червневого пленуму, зокрема, висунення на керовничу секретарську роботу чимало українських товаришів, ЦК КП(б)У звертає увагу всіх парторганізацій на потребу посилити роботу в справі переведення украйнізації, особливо в партії та ЛКСМУ та в справі висунення українців на керовничу роботу. Відзначаючи, зокрема, значні успіхи в царині украйнізації преси (переведення на українську мову центрального органу партії, утворення української робітничої газети і т. і.) ЦК КП(б)У одночасно констатує факт де-якого зниження книжної продукції українською мовою та небезпеку, що загрожує розвиткові та зміцненню як української, так і нацменівської преси, в звязку з скороченням бюджету. Вважаючи за цілком потрібну дальшу рішучу боротьбу з націоналістичними ухилами (в тому числі й з українським) ЦК КП(б)У підкреслює, що основною перешкодою до правильного розвязання національного питання на Україні є пережитки русотяпства, хоча б і не свідомого, хоча й такого, що перейшов від теорії переваги та пролетарської перворідности, руської культури до пасивного опору визнаної на словах потреби розвитку української культури. Окремі випадки перегинів та ухилів у бік потурання українському шовінізмові в значній мірі пояснюється недостатньою увагою парторганізацій, недостатньою украйнізацією їх самих та перекладанням керовництва цією роботою на недосить більшовицько-витриманих товаришів. 2. Констатуючи зріст шовіністичних настроїв, як серед руських, так і серед українських елементів дрібної буржуазії, що намагаються вплинути на робітництво і навіть на окремих членів партії, ЦК КП(б)У вважає, що основним знаряддям у боротьбі з шовінізмом буде дальше, рішуче та тверде переведення украйнізації із забезпеченням інтересів національних меншостей. До числа національних меншостей на Україні належить також і руське населення, а забезпечення його культурних інтересів має провадитися поруч інших нацменшостей. Однак, через те, що руська мова є мовою значної частини робітників, а місцями (і як раз у найбільших промислових районах) більшости робітників, треба визнати за руською мовою особливе значіння, рівняючи до мов інших нацменшостей на Україні (обов'язкове викладання руської мови в школах, обов'язкове оповіщення урядових роспоряджень поруч української також і руською мовою). Однак, це ні в якому разі не може бути прикриттям для спроб утворити для руської культури на Україні переважне становище, що його вона мала за царату. 3. Питання про вживання тієї чи іншої мови в діловодстві, в суді, в школі, в громадському житті повинно розвязувати з погляду максимального обслуговування інтересів населення. Визнаючи, що найкращим засобом, що найбільше забезпечує інтереси нацменшостей там, де вони складають компактну більшість населення того чи іншого району, є вилучення цих районів в окремі адміністративні територіяльні одиниці, – вважати за неприпустиме таке вилучення що-до міст, хоча б з більшістю неукраїнського населення, бо міста є економічними, політичними та культурними центрами всієї округи й вилучення міст призвело б до розриву культурного звязку робітничої класи із селянством, в своїй переважній більшості, українським. Вилучення міст недоцільне ще тому, що динаміка суспільного розвитку неминуче веде до їхньої украйнізації за прикладом аналогічного процесу зміни національного характеру міста відповідно до національного складу більшости населення країни в Чехії, Угорщині, Латвії та іншиї країнах. 4. Тверде та рішуче переведення украйнізації (в розумінні переведення роботи на українську мову) всіх установ (державних, господарських та інш.) на території України, за винятком районів нацменшости та обслуговування нацменівського населення, вимагає обов'язкового знання української мови (як мови більшости населення) всіма службовцями цих установ. При практичнім переведенні украйнізації треба: а) пильно вивчити питання про порядок та темп переведення украйнізації промислових підприємств; б) перевірити всі постанови та практику украйнізації союзних установ на Україні для того, щоб встановити обов'язкові норми вживання української, руської та інших мов; в) визнати за потрібний диференційований підхід до встановлення обов'язкових норм та обсягу знання української мови для ріжних категорій робітників і службовців, відповідно до виконуваної ними роботи, вилучивши категорію, що для неї знання української мови не є конче потрібне; г) відмовитися цілком від обов‘язкової украйнізації установ та підприємств інших Союзних республік. 5. По всіх адміністративних територіяльних одиницях, вилучених за національно-територіяльною ознакою по держорганах, роботу треба провадити мовою національности, що має в адміністративно-територіяльних одиницях більшість, забезпечивши нацменшості даного району. Мову листування округ з національними районами та сільрадами визначає Окрвиконком спеціяльними інструкціями, взявши під увагу всі місцеві особливості. 6. Систематизуючи закони про украйнізацію, обов‘язково треба передбачити, щоб держоргани забезпечили обслуговування нацменшостей, де їх не вилучено в спеціяльні адміністративно-територіяльні одиниці, виходячи з основного положення, що кожному громадянинові надається право звертатися до держустанов УСРР своєю рідною мовою. 7. Декрети, постанови та роспорядження ВУЦВКу, Раднаркому, УЕНа, центральних відомств УСРР, а так само Окрвиконкомів і Міськрад, що їх оповіщується до загального відому, треба оповіщувати українською та руською мовами, видаючи найважливіші з них мовами інших нацменшостей. Примітка: Таке саме обов‘язкове оповіщення двома мовами може бути по окремих сільських районах з мішаним українським і руським населенням за спеціяльною постановою Окрвиконкомів. 8. Судівництво, як правило, треба провадити українською мовою, забезпечивши організацію окремих судових камер мовами нацменшостей і забезпечивши права сторін, в разі потреби, вимагати перекладу зрозумілою для них мовою. 9. В галузі народньої освіти в законі треба зазначити, що Наркомсвіти має обов‘язок збудувати сітку освітніх установ, так щоб всі національності України могли дістати елементарну освіту (початкові школи (лікнеп) своєю рідною мовою. Масову політосвітроботу треба провадити мовою мас, що їх обслуговується. Потрібна дальша украйнізація профшкіл і ФЗУ, але треба залишити належне число цих шкіл з мовами нацменшостей, в тому числі й руською, відповідно до національного складу учнів і потреб країни в культурних силах, передбачених загальним планом господарського та культурного розвитку, взявши під увагу перспективи украйнізації. Щодо ВУЗів і технікумів, то тут треба взяти курс на цілковиту їхню украйнізацію, згідно з ухваленим 5-річним планом, забезпечиши підготовку педагогічного персоналу для обслуговування шкіл нацменшостей і потреб нацменрайонів у кваліфікованих робітниках (нацменпедтехнікуми і т. інш.). Від всіх виклачів шкіл, в тому числі й від нацменівських, вимагається української та руської мови (дозволяючи окремі винятки з санкції Наркомосвіти). 10. Залишаючи центральну комісію й місцеві комісії для украйнізації при Раднаркомі й центральних установах та відповідних виконкомах, як їхні допоміжні органи, покласти цілковиту відповідальність за переведення украйнізації на керовників відповідних установ. 11. Вважати за потрібний під час переведення національної політики партії диференційований підхід до ріжних груп трудящого населення. Треба брати під уваги не лише теперішнє становище, але й динаміку історичного розвитку, перспективи украйнізації міста та більшої частини промислового пролетаріяту. Темп прилучення до української культури не може бути однаковий для всіх шарів робітництва, де, поруч суторуського походження свого і культури своєї є зрусифіковані елементи, а проте такі, що зберегли певний звязок з українською культурою. Щодо українців з робітничої класи, що забули, або напівзабули українську мову, треба вживати кілька комбінованих заходів, але ні в якому разі не адміністратиних, а вмілих систематичних пояснень, переконань і т. інш., скерованих до відновлення знання української мови, з тим, щоб партія могла мати і в них провідників пролетарського впливу в українському культурному житті. Одночасно слід допомагати тому, щоб робітники інших національностей засвоїли українську мову та українську культуру, знову таки без примусу, а додержуючи максимальних гарантій забезпечення національних інтересів неукраїнської частини пролетаріяту. 12. Щодо украйнізації партії, то основне завдання нині є украйнізація партактиву, особливо провідного, додержуючи поступовости в переведенні украйнізації партійних мас, що особливо звязані з виробництвом. Визнаючи за потрібне систематично поглиблювати українську мову на партійних зборах, поставити за обов‘язок товаришам, що нею володіють, виступати цією мовою. 13. Члени партії, що працюють у партійних, радянських, професійних, кооперативних і подібних апаратах, не лише підлягають украйнізації як і відповідні категорії робітників цих апаратів, але й мають бути за приклад і відповідати за переведення украйнізації в першу чергу. 14. При украйнізації професійних і кооперативних організацій, а також добровільних товариств, треба додержуватися загальних положень, поданих у цій резолюції, особливо в пунктах, що говорять про темп украйнізації робітничої класи та підхід до неї. Керовництво цією роботою треба здійснювати партійним порядком через відповідні фракції. Цит за: Вісті ВУЦВК, 1927 рік, 19 квітня / Електронний ресурс – Режим доступу: www.oldnewspapers.com.ua
Повідомлення про заходи щодо створення Організації Українських Націоналістів (ОУН)Листопад 1927 р. У підготовці до створення Організації Українських Націоналістів (ОУН) скликано Конференції Українських Націоналістів у Берліні (3—7 листопада 1927) і Празі (8—9 квітня 1928). Тут передруковуємо офіціяльні повідомлення про ці конференції та статтю Володимира Марганця, провідного члена й ідеолога ОУН, про головні завдання організованого українського націоналізму. НОВИЙ ПОЧИН! Невдача наших національно-державних змагань у рр. 1917— 1920 спричинила дезорієнтацію і так слабої та мало виробленої" української політичної думки, появу безлічі партій, центрів і безнастанну борню в середині сторостерзаної Нації. Тимчасом з крівавого моря української революції та оружно' боротьби за незалежність вклонився в різких формах національ но-державний ідеал, що владно вимагає сконсолідовання наших сил і координації нашого чину. В огні сих двох суперечностей розвинувся новий рух, що стає вище партійних розмежовань. На тлі великого румовища старих світоглядів, нав'язуючись до кращих традицій української історії та головно недавно'!' збройної боротьби, формується новий світогляд і розвивається новий творчий чин. Цим процесом є Рух Українських Націоналістів. Сильні вірою у високе призначення свойого Народу, палені со-ромом за пониження своєї Батьківщини, свідомі своєї місії в борні за долю України, націоналісти відчули, що для поневолених немає порятунку, доки не підпорядкують часове і підрядне вічному й основному в бутті Нації та доки не здобудуться на одно-згідний будуючий чин. Світогляд українських націоналістів остро відріжняється від сучасних українських ідеольогій та вже, в силу своєї природи, змагає до опановання цілої нашої національної дійсности. Його вплив і чинність позначилися двома шляхами. З одного боку, він покликав до життя ріжного рода націоналістичні формації (ідеольогіч-ні, політичні, військові); з другого боку, він дав себе відчути щораз сильніше з поступом часу в ріжних українських організаціях і установах без огляду на їх характер і місце осідку. Початкова стадія розвою українського націоналізму має стихійний характер. Бо як поодинокі націоналісти працюють в ріжних, часто дуже віддалених ідеольогічно організаціях, не пов'язані, не рідко навіть не підозріваючи один в одному спільника, так і поодинокі націоналістичні угруповання існують побіч себе й чинять без спільного'пляну, без одного проводу, навіть без зв'язку між собою. Брак осередку націоналістичного руху дався остро відчути щойно, коли рух набрав потужности. Конечність його оформлення, загально відчута й подиктована як внутрішними законами розвою Нації, так і зовнішними обставинами, привела українських націоналістів до зближення, порозуміння та шукання способів координації свойого чину. Вислідом цього була Конференція Українських Націоналістів. З—7 листопаду 1927 р. зложена з членів ріжних націоналістичних організацій, як рівно ж із поодиноких осіб з краю та еміграційних осередків. Після основного розгляду сучасного українського націоналістичного руху Конференція визнала доцільність і конечність сцен-тралізовання дальшої праці націоналістів і рішила створити Єдину Організацію Українських Націоналістів. До часу створення такої організації Конференція, рахуючись з потребою хвилі, що вимагає опановання стихійного руху та координації ріжних організаційних його видів, покликала до життя й чину Провід Українських Націоналістів. Найближчим завданням Проводу є сформульовання ідеольогіч-ної бази й розроблення структури та намічення пляну діяльности майбутньої організації як рівно ж підготовка загалу українських націоналістичних елементів до приняття та співпраці з організацією українських націоналістів і творення вже віднині її кадрів. У своїй діяльности Провід, з одного боку, спирається на всіх учасників Конференції, що підпорядкувалися йому, з другого, має ввійти в тісний зв'язок з існуючими організаціями українських націоналістів. Завершенням діяльности теперішнього Проводу буде Конгрес Українських Націоналістів, що має остаточно усталити ідеольогічні позиції українського на-ціоналізму, ствердити факт повстання єдиної організації, приняти її структуру та покликати її сталий Провід. Цим шляхом організований, послідовний український націоналізм, відкидаючи всякі орієнтації на зовнішні сили, хоче й буде йти до перебрання в свої руки керми українського національно-політичного життя й змагатиме до відновлення та оборони Незалежної, Соборної Української Національної Держави. За Президію Конференції Українських Націоналістів: Інж. Дмитро Андрієвський в. р. Володимир Мартинець в. р. Голова Секретар Українська суспільно-політична думка в XX ст.— Т. 2— С. 279—281.
З устрою Організації Українських НаціоналістівЛютий 1929 р. І. Розділ. Політичні засади А. Загальні означення І. Український націоналізм є духовний і політичний рух, зроджений з внутрішньої природи Української Нації в час її зусиль-ної боротьби за підстави й цілі творчого буття. 2. Українська Нація є вихідне заложення кожної чинности та метове назначення кожного прямування українського націоналізму. 3. Органічна зв'язаність націоналізму з нацією є факт природ-нього порядку й на ньому основане ціле розуміння істоти нації. 4. Нація є найвищий тип людської спільноти, що при найбільшій своїй психологічній зрізничкованості має свою одну внутрішню форму, витворену на грунті подібного природнього положення, спільного пережиття історичної долі та невпинного стремління здійснятися в повноті силової натуги. 5. Внутрішня форма нації є основний чинник її динамічного тривання і разом з тим принцип синтетичного формування, який дає життю нації на протязі її історичного розвитку суцільну духову окресленість, зазначену в різних її конкретно-індивідуальних виявленнях. У тому означенні внутрішня форма — це ідея нації, що уосновує та вможливляє її історичне ставання. 6. Історичне ставання—цей наглядний вираз постійної акту-альности національної ідеї — вказує на безглядний ідеал нації, який полягає в її стремлінні втриматися в системі світової дійснос-ти в ролі безпосередньо-чинного підмету з. найширшою сферою впливу. 7. На шляху до власного самоздійснення в формі найбільшої іктенсивности історичного значення нація чисельно збільшує запас своїх біо-фізичних сил на поширеній рівночасно територіяльній базі; у цьому відношенні відбувається в ній процес постійного переоформлювання різних етнічних первнів у синтезу органічної національної єдности; з погляду цеї своєї чинности нація все находиться в стані власного росту. 8. Найвидатнішим силовим засобом росту нації є її духова тугість, узмисловлена у витворених вартостях культури, що з одного боку, затіснюють внутрішню спійність нації, а з другого, про-стелюють їй шлях відосереднього впливу на оточення. Культура не є тільки чинником національної окремішности та її відборон-ности назовні, але першим з-поміж чинників безпосереднього зазначення на оточенні духової сили нації, за яким з більшим успіхом наступає цивілізаційне й політично-господарське його опанування. 9. Умовою, що забезпечує нації тривалу активну участь у світовому середовищі, є найбільш пристосована до всебічних інтересів національного життя політична організація, якою є суверенна держава. 10. Держава є зовнішня форма такої взаємочинности всіх діючих сил нації, яка відповідає основним її якостям і в той спосіб уможливляє нормальний її розвиток у всіх можливих виявленнях; держава—це стан кожночасної окресленности нації формою організованого співвідношення сил, замкнених в органічну цілість— систему, відмежовану назверх як самостійна, збірна одиниця. 11. Через державу стає нація повним членом світової історії, бо щолиш у державній формі свого життя вона посідає всі внутрішні й зовнішні ознаки історичного підмету. 12. Державна форма життя найвимовніше потверджує конкретне узмістовлення чинного характеру національної ідеї, а тому першим природним стремлінням нації є прикрити межі своєї державної виконности з цілим крайовидом етнічного розпросторення, щоб таким чином державне оформити цілий свій фізичний організм — цю найважнішу живлову підставу своєї будучности. 13. Для Української Нації в стані її політичного поневолення начальним постулятом є створення політично-правної організації, означеної: Українська Самостійна Соборна Держава. 14. Для створення, закріплення і розвитку держави необхідна засаднича умова: щоб держава була висловом національної істоти у спосіб найбільш творчої видатности всіх складових органів нації, отже, виявляла систему організованої її взаємочинности на засаді інтегралізму суспільних сил з їх правами й обов'язками відповідно до їх значення у цілості національного життя. 15. Український націоналізм висновує для себе з провідних засад державної організації ряд практичних завдань, підготовчих для здійснення державного ідеалу соборними зусиллями українців-державників, зорганізованих на принципах: чинного ідеалізму, моральної своєзаконности та індивідуального почину. 16. Першим зав'язком та переємником завдань українського націоналізму є покликана до життя Конгресом Українських Націоналістів Організація Українських Націоналістів, побудована на засадах: всеукраїнства, надпартійности й монократизму. Б. Державний устрій 1. Форма української державної влади буде відповідати послідовним етапам державного будівництва України, а то національного визволення, державного закріплення та розвитку. 2. В часі визвольної боротьби лише національна диктатура, витворена в ході національної революції, зможе забезпечити внутрішню силу Української нації та найбільшу її відпорність назовні. 3. Що лиш після відновлення державности настане доба її внутрішнього порядкування та переходу до стану монолітного державного тіла. В цей переходовий час голова держави матиме за завдання підготовити створення найвищих законодавчих органів на засаді представництва всіх організованих суспільних верств з узглядненням відмінностей окремих земель, що ввійдуть до складу Української Держави. 4. На чолі упорядкованої держави стане, покликаний представницьким органом, голова держави, що визначить виконавчу владу, відповідальну перед ним та найвищим законодавчим тілом. 5. Основою адміністративного устрою Української Держави буде місцеве самоврядування; зокрема кожний край буде мати свій представницький законодавчий орган, покликаний місцевими організованими суспільними верствами, та свою виконавчу владу. <...> Д. Культура й мистецтво 1. Українська Держава буде змагати до піднесення рівня культури й цивілізації на Україні, узгіднюючи культурний процес, побудований на основі свободи культурної творчости, з духовою природою українського народу, його історичними традиціями й вимогами сучасности та викорінюючи лихі наслідки чужонаціонального поневолення в ділянці культури та психіки народу. 2. Тільки розвиток тої культурної творчости й тих мистецьких течій, що зв'язані зі здоровими проявами в минувшині Української Нації та з культом лицарськости і волево-творчим відношенням до життя, зможе збудити здоровий гін нації до сили й могу-чости. Е. Шкільна політика 1. Керування й догляд за шкільництвом, як засобом виховання народніх мас у національно-державному дусі, та встановлення шкільної системи, що піднесла б на належний рівень розвитку освіту українського народу, буде належати державі. 2. В основу народнього шкільництва ляже система української, державної, обов'язкової і безплатної єдиної школи, яка забезпечуватиме всебічний, гармонійний розвиток людини та обійматиме і практичне, фахово-професійне виховання. 3. Приватні освітні установи та чужомовне навчання будуть допущені за дозволом держави в кожному окремому випадку та підлягатимуть контролі державних чинників. Є. Релігійна політика 1. Уважаючи релігійне почуття внутрішньою справою людської особи, Українська Держава в цьому огляді стане на становищі повної волі релігійної совісти. 2 Приймаючи засадничо відділення церкви від держави, влада, задержуючи необхідну контролю над церковними організаціями, співпрацюватиме з українським духовенством різних культів у справах морального виховання нації. 3 У школу буде допущена наука релігії тих культів, що не будуть проявляти денаціоналізуючих впливів. 4. Українська Держава буде сприяти розвиткові української національної церкви, незалежної від чужоземних патріярхатів, та українізації релігійних культів, що будуть діяти на Україні. Ж. Організація Українських Націоналістів 1. Беручи ідею Української Самостійної Соборної Держави в підставу свого політичного діяння та не признаючи всіх тих між-народніх актів, умов та установ, що стан українського національно-державного розірвання сотворили та закріпили, Організація Українських Націоналістів ставить себе в категоричне противенство до всіх тих сил, своїх і чужих, які цьому становищу українських націоналістів активно чи пасивно протиставляться, та протидіятиме всяким політичним заходам одиниць і колективів, що будуть являтися відхиленням від повищих засад. 2. Не обмежуючись у своїй діяльності на той чи інший терен, але змагаючи до опанування української національної дійсности на всіх українських землях та на чужих теренах, заселених українцями, Організація Українських Націоналістів вестиме всеукраїнську політику державництва без придавання їй партійного, клясо-вого чи якого-небудь іншого суспільно-групового характеру та в прямій послідовності протиставляє її всім партійним і клясовим угрупуванням з їх методами політичної праці. 3. Спираючись на творчі елементи українського громадянства та об'єднуючи їх вколо українського національно-державного ідеалу, Організація Українських Націоналістів ставить собі завдання уздоровити відносини внутрі нації, викликати в українському народі державно-творчі зусилля, розгорнути українську національну силу на всю її ширину і таким чином забезпечити великій Українській Нації відповідне місце серед інших державних народів світу <...> Українська суспільно-політична думка в XX ст.— Т. 2— С. 827—335.
З доповідної записки Голові ДПУ УСРР «Про підсумки роботи по викриттю українського контрреволюційного підпілля по Україні у зв’язку із справою “Спілки визволення України”» (1929 p., грудня 1)В результаті операції, здійсненої в 28 округах по викриттю українського підпілля, зв’язаного з «СВУ», арештовано понад 700 чоловік. Операція охопила праві українські кола і виявила цілий ряд угруповань і організацій, що проводили антирадянську роботу на селі і в окружних центрах. В ряді округів виявлені організаційні осередки «СВУ», які проводили роботу під безпосереднім керівництвом і за вказівкою Київського центру чи окремих членів президії «СВУ» (Єфремов, Чехівський та ін.). Поряд з цим операція показала, що майже всі ліквідовані контрреволюційні угруповання і організації ідеологічно споріднені з «СВУ» і так чи інакше, якщо не завжди організаційно, то за своєю цілеспрямованістю, методами роботи, програмною платформою, зв’язані з ліквідованим нині українським контрреволюційним підпільним центром — «СВУ» Цит. за: Історія України: Хрестоматія / Упоряд. В.М. Литвин. – К.: Наук. думка, 2013. – с. 624.
STATEMENT BY THE DELEGATION OF UKRAINE (ALSO ON BEHALF OF GERMANY, THE UNITED STATES OF AMERICA, ANDORRA, AUSTRIA, AZERBAIJAN, BELGIUM, BOSNIA AND HERZEGOVINA, BULGARIA, CANADA, DENMARK, SPAIN, ESTONIA, THE FORMER YUGOSLAV REPUBLIC OF MACEDONIA, FRANCE, GEORGIA, THE UNITED KINGDOM, GREECE, HUNGARY, IRELAND, ICELAND, LATVIA, LIECHTENSTEIN, LITHUANIA, LUXEMBOURG, MOLDOVA, NORWAY, POLAND, THE HOLY SEE, SLOVAKIA, SWEDEN, AND THE CZECH REPUBLIC) (Annex 8 to MC(15) Journal No. 2 of 30 November 2007) In 2007 we remember the 75th anniversary of the Holodomor of 1932 and 1933 inUkraine. This tragedy took innocent lives of millions of Ukrainians as a result of the massstarvation brought about by the cruel actions and policies of the totalitarian Stalinist regime. We pay tribute to the memory of the victims of this national tragedy of the Ukrainian people. We acknowledge the efforts undertaken in the recent years to raise awareness of • theHolodomor, including in the United Nations, its specialized agencies and in the OSCEparticipating States, in particular the adoption by consensus on 1 November 2007 of therelevant UNESCO Resolution by 193 Member States. We also welcome the initiative ofUkraine to organize the commemorations on the occasion of the 75th anniversary of theHolodomor. We will consider taking part in relevant events and invite other OSCEparticipating States to do the same. Given the OSCE commitment to “clearly and unequivocally condemn totalitarianism”(1990 Copenhagen Document), we once again underline the importance of raising publicawareness of the tragic events of our common past, of promoting tolerance andnondiscrimination, of strengthening the rule of law and respect for human rights and fundamental freedoms for the prevention of human tragedies in the future. Заява Делегації України (також від імені Німеччини, США, Андорри, Австрії, Азербайджану, Бельгії, Боснія і Герцеговини, Болгарії, Канади, Данії, Іспанії, Естонії, Македонії, Франції, Грузії, Великобританії, Греції, Угорщини, Ірландії, Ісландії, Латвії, Ліхтенштейну, Литви, Люксембургу, Молдови, Норвегії, Польщі, Ватикану, Словаччини, Швеції й Чехії) (Додаток 8 до Протоколу № 2 Міністерського засідання МС(15) від 30 листопада 2007 р.) У 2007 році ми пам’ятаємо про 75-урічницю Голодомору 1932 -1933 років в Україні. Ця трагедія забрала безневинні життя мільйонів українців в результаті масового голоду, викликаного жорстокими діями та політикою тоталітарного сталінського режиму. Ми віддаємо дань пошани жертвам цієї національної трагедії українського народу. Ми визнаємо зусилля, докладені в останні роки з метою підвищення обізнаності щодо Голодомору, в тому числі в Організації Об'єднаних Націй, її спеціалізованих установах та в державах-учасницях ОБСЄ, зокрема ухвалення консенсусом 193 державами-членами відповідної резолюції ЮНЕСКО 1 листопада 2007 року. Ми також вітаємо ініціативуУкраїни організувати пам’ятні заходи з нагоди75-ї річниціГолодомору. Ми розглянемо питання щодо участі у відповідних заходах і запрошуємо інші держави- учасниці ОБСЄ зробити так само. Беручи до уваги зобов’язання ОБСЄ щодо "чіткого та беззастережного засудження тоталітаризму"(Копенгагенський документ 1990 року), ми ще раз підкреслюємо важливість підвищення обізнаності громадськості з трагічними подіями нашого спільного минулого, заохочення толерантності й недискримінації, зміцнення верховенства права і дотримання прав людини та основоположних свобод з метою попередження людських трагедій у майбутньому.
Постанова ЦК КП(б)У про реорганізацію національних шкіл в Україні10 квітня. 1938 р. Перевіркою встановлено, що вороги народу — троцькістн, буха-рінці й буржуазні націоналісти, які орудували в НКО УРСР, насаджували особі національні німецькі, польські, чеські, швецькі, грецькі й інші школи, перетворюючи їх в очаги буржуазно-націо-' налістичного, антирадянського впливу на дітей. Практика насадження національних шкіл завдавала величезну шкоду справі правильного навчання і виховання, відгороджувала дітей від радянського життя, позбавляла їх можливості приобщатись до радянської культури і науки, не давала можливості надалі набувати освіту в технікумах, вищих учбових закладах. Виходячи з рішення ЦК ВКП(б), Політбюро ЦК КП(б)У визнає недоцільним і шкідливим дальніше існування особнх національних шкіл, особих національних відділів та класів при звичайних радянських школах і постановляє: 1. Реорганізувати особі національні німецькі, польські, чеські, швецькі й інші школи і технікуми в радянські школи звичайного типу, а також ліквідувати особі національні відділи, відділення і класи при звичайних школах, технікумах і вузах. 2. Реорганізувати Одеський німецький педагогічний інститут в інститут іноземних мов. 3. Учнів особих національних початкових, неповних середніх шкіл, особих національних технікумів і педшкіл, особих національних відділів при них розмістити в сусідніх радянських школах, технікумах і педшколах звичайного типу, забезпечивши їх педагогічними кадрами, підручниками та навчальними приладдями. 4. Якщо в найближчих, сусідніх учбових закладах розмістити учнів не можна, необхідно особі національні школи, технікуми, педшколи, особі відділи, відділення і класи при них реорганізувати шляхом переводу їх на учбові плани і програми радянських шкіл, технікумів, педшкіл звичайного типу з викладанням на українській або російській мові, запровадивши з осени 1938 р. прийом в ці учбові заклади дітей і інших національностей. 5. Приміщення, які звільняються від реорганізованих особих національних учбових закладів, обов'язково використати для відкриття нових шкіл, технікумів, педшкіл та поліпшення умов роботи існуючих шкіл, технікумів, як то ліквідація двох-, трьохзмінності, розукрупнення їх, тощо. 6. Зобов'язати Наркомосвіту УРСР, Наркомздоров'я, Нарком-зем, Наркомліс, Наркоммісцевпром УРСР до 1 травня 1938 р. провести всю підготовчу роботу, затвердити строки і порядок реорганізації кожної радянської школи, технікума, педшколи, Одеського німецького педінституту, болгарського відділення при Одеському українському педінституті, польського відділення при Київському педінституті, особих національних відділів, відділень та класів в школах, технікумах і педшколах, закінчивши всю роботу до 1 серпня 1938 р. 7. Зобов'язати перших секретарів обкомів КП(б)У і Нарком-освіту УРСР до 1 травня 1938 р. представити на затвердження ЦК КП(б)У план реорганізації кожної особої національної школи, технікуму, педшколи, відділень і клаісв при них. Всю роботу по реорганізації особих національних учбових закладів секретарям обкомів КП(б)У взяти під особистий контроль і керівництво. ЦДАГО України— Ф. 1— Оп. 6— Спр. 463— Арк. 2—4.
Закон про незалежність Карпатської України15 березня 1939 р. Сойм Карпатської України ухвалив цей закон: - 1 Карпатська Україна є незалежна Держава. - 2. Назва Держави є: КАРПАТСЬКА УКРАЇНА. - 3. Карпатська Україна є республіка з президентом, вибраним Сеймом КУ, на чолі. - 4. Державна мова Карпатської України є українська мова. - 5. Барва державного прапору Карпатської України є синя і жовта, при чому барва синя є горішня, а жовта є долішня. - 6. Державним гербом Карпатської України є дотеперішній краєвий герб: медвідь у лівім червонім полі й чотири сині та жовті смуги в правому півполі і ТРИЗУБ св. Володимира Великого з хрестом на середньому зубі. Переведення цього місця закону полишається окремому законові. - 7. Державний гімн Карпатської України є: «Ще не вмерла Україна...». - 8. Цей закон обов‘язує зараз од його прийняття.
Три документи, на мій погляд, замало для такої грунтовної теми. Вони не ілюструють СТАНОВЛЕННЯ ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ В СРСР і долю українських земель. Я б додала ще документи по НЕПу, утворенню СРСР, методах здійснення індустріалізації та колективізації (може, щось із новітньої літератури, в т.ч. Снайдера Т., Мейса Дж.)
Література [1;5;7;8;9;10;12; 29; 30; 38; 44; 47; 51; 53;77; 85; 94;100; 113;121; 128; 140; 149; 160; 161; 171; 172; 196; 197; 207; 212; 214; 221; 228; 232] З повагою ІЦ "KURSOVIKS"! |