Тема 4 Філософія свідомості, Лекції з Філософії
« Назад
Тема 4 Філософія свідомостіМета: ознайомити студентів з поняттям, природою та ґенезою свідомості. Розглянути біологічні та соціальні чинники формування свідомості. З’ясувати відмінності між психічним та ідеальним, свідомістю і самосвідомістю. Засвоїти поняття про властивості а структуру свідомості, зв’язок свідомості та інтуїції, мовлення, мови та метамови. Основні поняття: свідомість, душа, психіка, акти свідомості, ідеальність свідомості, темпоральність свідомості, самосвідомість, інтенціональність свідомості, несвідоме, надсвідоме, колективне несвідоме, рефлексія, ментальність, відображення, суспільна свідомість, мова. План лекції:
1. Філософське розуміння феномену свідомостіПоліваріантність тлумачення свідомості як найбільш повного репрезентанта світу духу пояснюється тим, що свідомість є надзвичайно специфічним, непредметним об'єктом вивчення. Його неможливо побачити, виміряти, зафіксувати у вигляді об'єктивних даних. До того ж свідомість неодмінно наявна в кожному образі сприйняття, вона миттєво пов'язує, співвідносить наші відчуття, поняття, думки, почуття без нашої на те згоди і контролю. Свідомість неможливо виокремити із цього змістового зв'язку, оскільки поза ним вона не існує. З огляду на це навіть у сучасній філософії побутують різні підходи до визначення змісту свідомості, а також сумніви щодо можливості з'ясування її природи. Для конкретного розгляду проблеми необхідно визначитися в поняттях, близьких за змістом до поняття свідомості. Часто на означення здатностей людини, що вирізняють її з тваринного світу, користуються поняттями психіка, свідомість, мислення, розум. Психіка — це здатність живої істоти чуттєво сприймати світ і емоційно реагувати на нього. Вона притаманна як людині, так і тварині, але тварині властиві лише нижчі, несвідомі вияви психіки. Психіка тварини базується на біологічній доцільності. Вона забезпечує виживання організму. Тварина сприймає світ тілом, крізь призму своїх біологічних потреб. Свідомість людини — нова якість психічної діяльності, за якої дійсність відображається у формах культури, тобто в штучних, неприродних формах, витворених людством у процесі історичного розвитку. Свідомість людини прийнято розглядати як певний процес, потік переживань, що складається з окремих актів – сприймання, міркування, пригадування, хотіння, оцінювання та ін. Розрізняють три види актів свідомості — мислення, воління та емоційні переживання. Мислення — один із найважливіших актів свідомості, який полягає в оперуванні абстрактними поняттями (наприклад, розв'язування математичної задачі). Його нерідко ототожнюють із свідомістю, однак свідомість не зводиться до мислення. «Я хочу», «я люблю» — це також акти свідомості, але вони не є актами мислення. Саме мислення поділяють на розсудкове і розумне. Таким чином, кожне з розглянутих понять постає як вужче за обсягом від попереднього: розум — це лише певний тип мислення, мислення — один із видів актів свідомості, свідомість — певний рівень розвитку психіки. Концепції свідомості, що існували в історії філософії, умовно можна поділити на два типи: індивідуалістські та колективістські. Індивідуалістські розглядали як вихідне (абсолютне) свідомість окремого індивіда, а суспільні форми свідомості (форми культури) — мораль, релігію, мистецтво, право — як похідне, таке, що створене індивідуальною свідомістю. Колективістські концепції, навпаки, вихідним вважали суспільні форми свідомості, наявну культуру, а індивідуальну свідомість розглядали як щось похідне. До індивідуалістичних концепцій схилялися філософи Нового часу (як емпірики, так і раціоналісти), а також І. Кант, позитивісти, представники філософії життя, феноменології. Колективістська традиція яскраво представлена у Гегеля і Маркса. 2. Проблема виникнення свідомості«Я» і світ культури виникли одночасно з виникненням роду. Рід засновується на культурних, а не біологічних регулятивах стосунків між людьми. Він є тим центром, острівцем, з якого розпочалося культурне впорядкування всього навколишнього світу. Рід як щось ціле є творцем і носієм культури. З роду походять ідеї Бога, світу, категоріальні структури, які надають навколишній дійсності єдності, «стягують» її у «світ» як щось єдине та ціле. У межах родових відносин поступово формується і «Я» як протилежне «ти», «ми», «вони». З погляду фізіології (тілесності) людська свідомість пов'язана з діяльністю мозку. Мозок є матеріальним органом свідомості, подібно до того, як рука є органом праці. Ушкодження мозку позначається на діяльності свідомості. Однак мозок не починає мислити сам по собі, аналогічно тому, як автоматично починають функціонувати залози внутрішньої секреції. Мозок стає органом свідомості, мислення під впливом культури. Культура залучає його до цієї діяльності. Мозок має навчитися мислити, засвоюючи мову, форми мислення, інакше він буде «надлишком» природи. У виникненні та розвитку свідомості важливу роль відіграла мова. Мова — спеціалізована, інформаційно-знакова діяльність із вираження думки, мислення, свідомості. У контексті проблеми свідомості мова виконує дві важливі функції: 1) є способом вияву ідеального змісту свідомості; 2) мова є специфічним буттям, що формує свідомість. Вона концентрує в собі ті смисли і значення, які віднаходить і стверджує у світі людина. Тому мова щодо свідомості є її безпосереднім оточенням, яке впливає на неї змістом, внутрішньою спрямованістю. У цьому аспекті важливе значення має національна мова, оскільки, за словами В. Гумбольта, різні мови не просто дають різні позначення одного й того ж предмета, а й його різне бачення. Мова, як носій інформації, може вживатись і за відсутності предмета, якого вона стосується. Завдяки цьому мова подолала вузькі просторово-часові рамки ситуації, в якій перебувають люди. Складний феномен свідомості передбачає природні засади — розвинутий мозок (у приматів він значно розвинутіший, ніж у інших тварин), використання знарядь праці, родовий (організований за певними штучними правилами) спосіб життя і, нарешті, мову. Без жодного з них свідомість не відбулась би. Найістотнішим у визначенні свідомості є те, що вона є відношенням людини до світу, опосередкованим формами культури. Свідомість — це сприйняття світу людиною у формах культури (поняттях, ідеях, категоріях, нормах культури). 3. Властивості свідомості та її структураОсновними ознаками (властивостями) свідомості є: Ідеальність. Це — найзагальніша форма існування свідомості як суб'єктивної реальності. Існують два носії ідеального: розум людини і об'єктивовані форми культури та історії: мова, наука, мистецтво, релігія, мораль тощо. Опосередкованість мовою.Як ідеальна, свідомість існує тільки в матеріальній формі свого вираження — мові. Інтенціональність. Свідомість завжди є усвідомленням чогось. Вона спрямована на певну предметність. У свідомості наявне те, що є її предметом. Тобто відображається не світ узагалі в його різноманітності, а лише те, що є предметом конкретної діяльності чи уваги людини. Цю властивість свідомості Е. Гуссерль назвав інтенціональністю. Здатність творити і відтворювати ідеї. Буттєвість свідомості започатковується з виникненням внутрішнього світу ідей. Людина має образи речей у своїй свідомості навіть тоді, коли ці речі безпосередньо не дані в чуттєвому сприйманні. Такі образи і є творчим змістом свідомості. На основі творчості ідей вперше стало можливим вироблення елементів мови, а володіння словом, у свою чергу, створює умови для різноманітних маніпуляцій думки. Свідомість є складним системним утворенням. Структура свідомості має два вияви: компонентний (змістовий) і рівневий. Компонентний. Охоплює складові, необхідні для діяльності людини: а) знання або когнітивну сферу свідомості (відчуття, сприймання, уявлення, поняття, судження тощо); б) цінності, потреби, інтереси, емоційні стани, що обґрунтовують і стимулюють активність, або мотиваційна сфера свідомості; в) програми (проекти, плани, цілі), або нормативно-проективна сфера свідомості. Ця конструкція не є лише умоглядною, а постає як закономірний характер організації свідомості. Вона відтворює сутнісну смислову структуру буття: знання репрезентують у свідомості буття як наявне; цінності, потреби, інтереси — незавершеність буття; програми – його здатність до самозміни. Рівнева структура свідомості. Охоплює складові, які засвідчують, що не все, що є змістом свідомості, реально усвідомлюється. Людина, за 3.Фрейдом, не є господарем сама собі, її інтелект безсилий перед людськими пристрастями. У рівневій структурі він виокремлює такі елементи: а) несвідоме або «Воно» — інстинкти, домінуючу роль серед яких відіграє лібідо (пристрасті, бажання, енергія сексу); б) свідоме або «Я» — своєрідний посередник між «Воно» і зовнішнім світом; в) несвідоме або «Над-Я» — сфера соціальних фільтрів, крізь які «Воно» має діяти на «Я» (своєрідні автоматизми — догми, традиції, ідеали, совість та ін..; цінності й заборони морального, соціокультурного, сімейно-історичного походження, що домінують у культурі). «Я» виявляється у лещатах надзвичайно глибоких суперечностей з боку «Воно» і «Над-Я». За словами 3. Фрейда, «Я» є нещасною істотою, яка служить трьом панам і тому може зазнавати утисків з трьох боків: з боку зовнішнього світу, з боку «сексуальних бажань «Воно» і з боку суворого «Над-Я». Крім того, існує невідповідність вимог «Воно» і вимог неповноцінності та інші дискомфортні стани психіки. Глибшу диференціацію «Воно» Фрейда дав його учень К.-Г. Юнг. Він виділив, крім «особистісного несвідомого як відображення в психіці індивідуального досвіду», ще глибший шар — «колективне несвідоме», яке є відображенням досвіду попередніх поколінь. Колективне несвідоме — образ світу, що сформувався ще в прадавні часи і виражається, як правило, мовою символів, а найвідомішою формою для вираження свідомого є словесна. Отже, структура свідомості охоплює індивідуальне і колективне несвідоме, які, поєднуючись, суттєво доповнюють одне одного. 4. Самосвідомість людиниСвідомість набуває своєї завершеності та цілісності через самосвідомість, яку розглядають у двох аспектах: — як усвідомлення людиною самої себе, свого становища у світі, своїх інтересів і перспектив, тобто власного «Я»; — як спрямованість свідомості на саму себе або усвідомлення кожного акту свідомості. Ці підходи до розуміння самосвідомості є взаємодоповнюючими. Самосвідомість — здатність людини поглянути на себе збоку, тобто дистанціюватися від себе, побачити себе очима інших. Через це людину так хвилює думка інших людей. Якщо людина не має такої здатності, то це є ознакою психічного захворювання. Дистанціювання від себе забезпечується завдяки комунікації. Людина усвідомлює, постійно звертається до себе як внутрішнього співрозмовника, хоча й постійно промовляє «про себе» способами внутрішнього мовлення: немовби конспективно пояснює собі те, що діється, оцінює події, людей, саму себе. Тому для розвитку самосвідомості важливо розвивати внутрішнє мовлення. Найкращим засобом для цього є читання книг (ТV, якщо й не гальмує розвиток свідомості, то вже напевно не розвиває її інтенсивно), мистецтво, філософія, осмислене спілкування з якими дає широкий вибір засобів для духовного зростання, змогу стати дійсним суб'єктом свого життєвого процесу. Засобом розвитку самосвідомості може бути і релігія. Зокрема, сповідь у християнстві розвиває у людини фундаментальні для самосвідомості здатності: самоаналіз, самооцінку, самовибудову (каяття). Схожі дії вироблені й в інших релігіях, зокрема в конфуціанстві. Засобом закріплення й розвитку самосвідомості є пам'ять, яка зберігає й репрезентує в межах свідомості минуле й, отже, уможливлює дистанціювання від теперішнього та майбутнього. Самосвідомість виконує такі функції: — самопізнання — охоплює самовідчуття (відчуття власного тіла, свого місця у просторі); — самоспостереження і самоаналіз (на який здатні небагато людей); — самооцінки — включає самопочуття (емоційна оцінка своєї життєвої ситуації та себе в ній), оцінку себе відповідно до певних життєвих еталонів, рівень домагань (оцінку наперед моїх бажань і здобутків); — саморегуляції – передбачає таку послідовність виявів самосвідомості як самоконтроль, самодетермінація, самотворення. Отже, свідомість є складним і багатофункціональним феноменом, однією з особливостей людини, які визначають її специфічний стан у світі, її особливий онтологічний статус. Філософія виокремлює такі основні типи відношення свідомості до світу: а) пізнання (однією з форм існування свідомості є знання); б) практика як цілеспрямована діяльність людини завдяки свідомості; ціннісне ставлення до світу, людини, суспільства, що визначається системою моральних, естетичних, етичних та інших норм, прийнятих у суспільстві. Висновки:Отже, “свідомість” – це вища форма відображення дійсності, котра властива лише людям і зв'язана з їх психікою, членороздільною мовою, абстрактним мисленням цілепокладанням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачуванням результатів останньої. Зрозуміти повною мірою свідомість у всьому багатстві її функцій, у розмаїтті її виявів можна лише в контексті всієї культури людства, всієї його історії. Питання для самоконтролю:
Питання для дискусій та міркування:1. Яким є співвідношення свідомості та ідеального? 2. Який зв'язок між свідомістю та мозком? 3. У чому суть фізіологічного механізму свідомості? 4. Що означає положення про те, що свідомість не лише відображає світ, але й творить його? 5. Співвідношення рівнів свідомості і роль кожного з них у духовному житті. 6. Яку роль у житті людини відіграє несвідоме? 7. Як ви розумієте самосвідомість? 8. Що таке суспільна свідомість і як вона співвідноситься з суспільним буттям. 9. Значення мови у становленні та функціонуванні свідомості. 10. У чому суть проблеми «діалогу» людини і комп'ютерних систем? Теми рефератів:1. Мозок і свідомість. 2. Мова в діяльності людини. 3. Роль самосвідомості у житті людини. Література:
З повагою ІЦ "KURSOVIKS"! |