Тема 2.5 Світовий досвід та міжнародне співробітництво в області охорони навколишнього природного середовища

Тема 2.5 Світовий досвід та міжнародне співробітництво в області охорони навколишнього природного середовища

Ключові слова та терміни: міжнародні природні ресурси, екологічна політика, міжнародне природоохоронне співробітництво, міжнародні природоохоронні організації.

Екологічну безпеку однієї країни неможливо забезпечити за рахунок інших країн або без урахування їх інтересів. Будь-яка діяльність держави не повинна наносити шкоду навколишньому природному середовищу як у межах, так і за межами її національної юрисдикції. Глобальний характер сучасних екологічних проблем, погіршення екологічної ситуації не лише в окремих регіонах, а й на планеті в цілому зумовлює необхідність міжнародного природоохо­ронного співробітництва. Його зміст полягає в об’єднанні зусиль країн світу, спрямованих на забезпечення раціонального використання природних ресурсів, збереження унікальних природних об’єктів, обмеження забруднення, створення необхідних умов для охорони та відтворення зникаючих видів тварин і рослин.

Міжнародне природоохоронне співробітництво може здійснюва­тися на трьох рівнях:

• глобальному – спільна розробка та здійснення міжнародних правових, політичних і зовнішньоекономічних заходів з урахуванням екологічних обмежень у соціально-економічному розвитку, світових запасів природних ресурсів, їх розподілу між регіонами та країнами;

• регіональному – об’єднання інтересів різних країн певного ре­гіону щодо раціонального використання та охорони ресурсів природних об’єктів регіонального значення (наприклад, морів – Чорного, Балтій­ського, Середземного або річок – Дунаю, Дніпра, Рейну тощо);

• прикордонному – створення та реалізація спільних природоохо­ронних угод та проектів між державами – сусідами щодо вста­новлення квот на викиди забруднюючих речовин, експлуатації спільних родовищ природних ресурсів, охорони окремих представ­ників флори і фауни, які мають ареали проживання на території кількох країн.

Важливу роль у здійсненні міжнародного природоохоронного співро­бітництва відіграють спеціалізовані автономні установи Організації Об’єднаних Націй (ООН), які координують спільні наукові дослідження щодо: впливу людської діяльності на клімат; генетичних наслідків забруднення навколишнього середовища; раціонального використання та охорони ресурсів Світового океану; передбачення цунамі та землетрусів; запобігання шкідливого впливу мирного використання атомної енергії; підвищення продуктивності сільськогосподарського виробництва екологічно обґрунтованими методами; мирного освоєння космосу тощо(рис. 2.1).

Проблемами забезпечення сприятливих для організму людини екологічних умов та підтримання належної якості навколишнього середовища опікується Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ).

Розробка високих стандартів екологічної безпеки судноплавства є однією із функцій Міжнародної морської організації (ММО).

Всесвітня метеорологічна організація (ВМО) займається пробле­мами трансформації клімату та забруднення атмосфери.

Продовольча та сільськогосподарська організація (ФАО) опікується питаннями забезпечення продовольством, поліпшення харчування і своєю діяльністю сприяє вирішенню проблем раціонального вико­ристання ґрунтів, лісових та рибних ресурсів, зменшенню забруд­нення навколишнього середовища [2]. 

Рис. 2.1. Установи ООН, які опікуються питаннями охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів

Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО) багато уваги приділяє зменшенню негативного впливу цивільної авіації на навко­лишнє середовище.

Головне завдання Міжнародного агентства з атомної енерге-
тики (МАГАТЕ) – сприяти запобіганню негативного впливу атомної енергетики на довкілля та ліквідації несприятливих наслідків іонізуючого випромінювання.

До міжнародної спілки охорони природи і природних ресурсів (МСОП) входить 105 країн. У 1978 р. ХІV Генеральна Асамблея МСОП прийняла Всесвітню стратегію охорони природи. Тоді була створена Червона книга, до якої заносяться зникаючі види ссавців, птахів, рептилій, амфібій, а також запроваджена Зелена книга, де містяться дані про унікальні та рідкісні ландшафти нашої планети [14].

У 1991 р. в рамках ЮНЕП була створена фінансова природоохо­ронна організація – Глобальний екологічний фонд (GEF), членами якої є більше 150 країн світу, у тому числі й Україна. Основне призначення Фонду – розробка фінансового механізму надання країнам пільгових кредитів для реалізації проектів, пов’язаних із вирішенням глобальних екологічних проблем.

Із громадських організацій велику роботу щодо охорони довкілля здійснює Greenpece – Зелений світ. Головним її завданням є недо­пущення радіоактивного забруднення біосфери. Ця організація створена в 1971 р. у Північній Америці, нині діє в 30 країнах світу, а в Україні почала працювати з 1990 р. [7].

Кінець ХХ століття ознаменувався усвідомленням більшістю людей спільної відповідальності за стан навколишнього середовища. Стали нормою моніторинг стану довкілля, взаємні консультації та обмін інформацією щодо вирішення природоохоронних проблем. Нині під егідою ООН розробляється концепція світової екологічної безпеки та єдиний правовий механізм її реалізації. Розв’язання міжнародних спорів і суперечностей у галузі екологічної безпеки, у відповідності до міжнародного екологічного права, передбачає спільну цілеспрямовану діяльність зацікавлених сторін щодо відновлення сприятливого життєвого середовища.

Складність управління міжнародним природоохоронним співробітни­цтвом полягає в тому, що рішення (резолюції) міжнародних органі­зацій носять не директивний, а рекомендаційний характер і реалізуються лише після прийняття їх певною країною.

Необхідність міжнародного співробітництва в галузі охорони довкілля зумовлена тим, що природні процеси, біоценози та наслідки шкідливого антропогенного впливу на природне середовище «не визнають» державних кордонів. Так, забруднення атмосфери, річок, морів, Світового океану має транскордонний характер. Глобальними є проблеми трансформації клімату, руйнування озонового шару, опустелювання, скорочення біологічного різноманіття на планеті. Міждержавної координації дій потребують також спільне вико­ристання рибних ресурсів, охорона та відтворення окремих видів тварин і птахів, міграція яких здійснюється по території кількох країн.

Міжнародними об’єктами охорони навколишнього природного середовища є Світовий океан, повітряний басейн, навколоземний космічний простір, Антарктида, «інтернаціональні» річки та природні ресурси, запаси яких мають міждержавне значення. Використання міжнародних природних ресурсів повинно супроводжуватись рівноправ­ним співробітництвом, яке базується на дотриманні міждержавних домовленостей.

Загострення екологічних проблем у другій половині ХХ століття призвело до виникнення нового явища в розвитку суспільства –еко­логічної політики. Формування екологічної політики почалося з 
70-х років ХХ ст., коли у різних країнах світу проявилася швидка деградація природного середовища, яка зумовлювала небажані соціально-економічні наслідки. Зараз практично в усіх країнах світу функціонують спеціальні міністерства та відомства, які займаються проблемами охорони довкілля, розробляються та запроваджуються нормативи якості середовища існування, розвивається природо­охоронне законодавство.

У розвинених країнах світу розроблені спеціальні програми охорони природи, реалізація яких спирається на дієвий економічний механізм стимулювання природоохоронної діяльності. У США цільові заходи охорони довкілля встановлює федеральне Агентство з охорони природи, а кожний штат пропонує свої конкретні заходи щодо їх реалізації, враховуючи особливості та плани розвитку галузей господарства.

У країнах Європейського Союзу реалізується стратегія екологічно орієнтованого менеджменту та екологічного підприємництва як одного з важливих напрямів екологічної модернізації виробництва, а підприємства Німеччини в обов’язковому порядку проходять еколо­гічний аудит – перевірку відповідності їх діяльності європейським екологічним стандартам.

У США, Німеччині та інших розвинених країнах світу змінюються пріоритети у боротьбі із забрудненням довкілля. Основні екологічні програми спрямовуються не на очищення відходів, а на запровад­ження екологічно чистих (маловідходних та безвідходних) технологій [50].

В Японії головним природоохоронним органом є Управління з питань довкілля. При ньому функціонують Національний інститут екологічних досліджень та Інститут підготовки фахівців для контролю за забрудненням довкілля.

У Швейцарії національна екологічна політика ефективно реалізу­ється через закони, природоохоронні інвестиції, співпрацю державних та приватних структур, освіту та пропаганду. Її виконання забезпе­чується як державними структурами (міністерство та поліція), так і приватними (Ліга охорони природи, Об’єднання з охорони природи тощо).

Усвідомлення світовою громадськістю небезпеки глобальної еколо­гічної катастрофи сприяло розвитку міжнародного природоохоронного співробітництва. Основними формами співпраці країн у вирішенні природоохоронних проблем є: організація міжнародних форумів, на яких обговорюються нагальні питання щодо використання та охорони природних ресурсів, зменшення негативного впливу на довкілля, об’єднання зусиль для ліквідації наслідків екологічних катастроф регіонального масштабу; створення міжнародних організацій, що координують спільні зусилля з охорони природи; укладення офі­ційних дво- та багатосторонніх природоохоронних угод.

Історія міжнародної екологічної співпраці почалася понад 130 років тому. У 1875 р. Австро-Угорщина та Італія прийняли декларацію про охорону птахів. У 1897 р. Росія, Японія та США уклали угоду про спільне використання і охорону морських котиків у Тихому океані [7; 14]. Перша міжнародна Конвенція про охорону птахів, корисних для сільського господарства, була укладена кількома європейськими країнами в 1902 р. у Парижі. Однак цей документ давав дозвіл на знищення деяких «шкідливих птахів». У 1922 р. була створена Міжна­родна рада охорони птахів.

У межах сучасного природоохоронного співробітництва реалізуються спільні проекти з питань охорони атмосфери, запобігання негативного впливу на навколишнє середовище під час проведення сільсько­господарських робіт, збереження дикої флори і фауни, експлуатації ресурсів Світового океану, моніторингу змін клімату на планеті, передбачення землетрусів, мирного освоєння космосу тощо.

Розвитку міждержавної природоохоронної співпраці сприяють міжна­родні форуми з питань довкілля, зокрема такі як: Стокгольмська конференція ООН з навколишнього середовища (Стокгольм, 1972 р.), Нарада з безпеки та співробітництва в Європі (Гельсінкі, 1975 р.), Міжнародний конгрес у справі біосферних заповідників (Мінськ, 1983 р.), Віденська конференція захисту озонового шару (1985 р.), Глобальний форум з проблем виживання (Москва, 1990 р.), Конференція ООН з навколишнього середовища та розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.). День відкриття Стокгольмської конференції – 5 червня – був оголо­шений Всесвітнім днем навколишнього середовища.

Особливе значення має програмний документ «Порядок денний на ХХІ століття», прийнятий Конференцією ООН з навколишнього середовища та розвитку в 1992 р. Вперше політичними діячами країн світу була визнана необхідність зміни світоглядної стратегії розвитку людства. Конференція констатувала неможливість застосування країнами, що розвиваються, тих методів, якими забезпечили своє благополуччя розвинені країни, оскільки природа не витримає такого бурхливого зростання споживання природних ресурсів. У зв’язку з цим конфе­ренцією була проголошена для всіх країн світу головна мета на майбутнє – сталий розвиток суспільства, за якого задовольняються потреби сучасності без загрози для наступних поколінь.

Важливу роль у вирішенні природоохоронних проблем покликані відіграти міжнародні угоди щодо потепління клімату та зменшення забруднення навколишнього середовища. У 1992 р. була розроблена Рамкова конвенція ООН «Про зміну клімату», яку підписали 
154 країни, а нині дотримуються 186 країн світу [16].

У 1997 р. Кіотський протокол про зміни клімату ввів серію кількісних параметрів щодо зменшення викидів забруднюючих речовин, зокрема, парникових газів, у атмосферу. У відповідності з прийнятими зобов’язаннями країни Євросоюзу повинні знизити викиди парникових газів до 2008–2012 рр. на 8 % порівняно з рівнем 1990 р., США – на 7 %, Канада – на 6 %. Україна та Росія не повинні перевищувати розмір викидів, визначених на 1990 р.

У 2000 р. представники 130 країн світу підписали Картахенський протокол з біобезпеки, основна мета якого – захистити суспільство від добровільного створення трансгенних сортів рослин і порід тварин, у гени яких штучно вбудовані фрагменти ДНК інших видів. Цей Протокол передбачає широке залучення громадськості до вирішення питань та прийняття рішень щодо застосування в країні трансгенних живих організмів.

Міжнародне природоохоронне співробітництво займає чільне місце у зовнішньополітичному курсі суверенної України. Наша держава, відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природ­ного середовища» (ст. 71), здійснює заходи щодо розвитку та зміцнен­ня міжнародного співробітництва у галузі охорони навколишнього природного середовища з іншими державами світу.

Нині Україна, будучи членом ООН, є суверенною стороною 
18 міжнародних угод з екологічних питань, 26 багатосторонніх міжнародних договорів та 3 протоколів у галузі охорони довкілля, а також бере участь в реалізації 20 міжнародних конвенцій. Наша держава підписала більш як 40 двосторонніх природоохоронних угод, насамперед, із Білоруссю, Польщею, Словаччиною, Молдовою, Грузією та Росією. Динамічно розвивається співробітництво України з Данією, Австрією, Фінляндією, Нідерландами, США в галузі раціона­льного використання природних ресурсів, створення національних парків, управління токсичними відходами, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи [16]; [48]; [53].

Міжнародне співробітництво в галузі ядерної та радіаційної безпеки здійснюється Україною з МАГАТЕ і Європейським Союзом у рамках програми TACIS, а також на двосторонній основі – з США, ФРН, Канадою, Швецією та Японією [14].

Україна є членом провідних міжнародних природоохоронних організацій, співпрацює з Комітетом з екологічної політики Європей­ської економічної Комісії. Наша країна брала активну участь у розробці Картахенського протоколу про біобезпеку, Протоколу про воду і здоров’я до Конвенції про охорону і використання транскор­донних водотоків і міжнародних озер, Протоколу про важкі метали та Протоколу про скорочення викидів азоту і легких органічних сполук до Конвенції про транскордонне забруднення на великі відстані.

Україна була активним учасником Всесвітніх форумів у Ріо-де-Жа­нейро (1992 р.) та Йоганнесбурзі (2002 р.), підписала прийняті там програмні документи і реалізує їх на національному рівні.

Як учасниця Конференції 1992 р. в Ріо-де-Жанейро, Україна внесла пропозицію про екологічну конверсію виробництва і взяла на себе зобов’язання забезпечувати екологізацію економіки та вирішення нагальних екологічних проблем як першочергове завдання державної політики.

15 березня 1999 р. Україна підписала Кіотський протокол, чим підтвердила послідовність своїх дій у вирішенні глобальних еколо­гічних проблем та приверженість ідеям сталого розвитку [53].

У 2003 р. у Києві відбулася міжнародна конференція «Довкілля для Європи», яка стала ще одним підтвердженням високого міжнародного авторитету України в галузі охорони довкілля.

Пріоритетними напрямами участі України в міжнародному приро­доохоронному співробітництві є [2]; [53]:

• входження України у світовий правовий екологічний простір;

• застосування взаємоузгоджених заходів, спрямованих на зменшення негативного впливу глобальних змін природного середовища на людину та суспільний розвиток;

• втілення сучасної, гармонізованої з міжнародними вимогами природоохоронної політики та системи екологічних стандартів і нормативів;

• отримання технічної допомоги в галузі охорони навколишнього середовища, ядерної та радіаційної безпеки, раціонального вико­ристання природних ресурсів;

• взаємне оперативне інформування про загрозу транскордонного забруднення;

• вирішення проблем, пов’язаних із ліквідацією наслідків Чорно­бильської аварії;

• навчання персоналу, отримання інформації, програмних продуктів, обмін досвідом у галузі охорони навколишнього природного середовища;

• організація екологічної освіти та екологічного виховання населення.

Кінець ХХ століття ознаменувався усвідомленням взаємної відповіда­льності держав за стан навколишнього природного середовища. На міждержавному рівні розпочався процес формування нової системи цінностей соціального, економічного та етичного характеру, що включає в себе й екологічні пріоритети.

На сучасному етапі людська цивілізація продовжує знаходитись у фазі нестійкого розвитку, коли внутрішні конфлікти перешкоджають вирішенню глобальних екологічних проблем. У той же час біосфера вже не може саморегулюватися за рахунок власних природних механізмів, а ноосфери, яка за передбаченням В.І. Вернадського, повинна управлятися людським розумом, ще не існує. Тому подальша доля людства буде залежати не від його технічної могутності, а від глибини екологічних знань та вміння їх застосовувати і діяти у відповідності з екологічними законами.

Питання для самоконтролю знань

1. Чим зумовлена необхідність міжнародного співробітництва в галузі охорони довкілля?

2. Назвіть та охарактеризуйте рівні міжнародного природоохо­ронного співробітництва.

3. Які спеціалізовані установи ООН займаються питаннями охорони навколишнього середовища? Охарактеризуйте їх функції.

4. Назвіть та охарактеризуйте основні форми міжнародної співпраці в галузі охорони довкілля.

5. Які природні об’єкти є міжнародними об’єктами охорони навко­лишнього природного середовища? Наведіть приклади міжнародних об’єктів охорони природи в нашій країні.

6. Які міжнародні форуми з питань довкілля відіграли головну роль у розробці стратегії та механізмів вирішення сучасних еколо­гічних проблем?

7. Охарактеризуйте роль України у розвитку міжнародного співробіт­ництва в галузі охорони довкілля.

8. Назвіть пріоритетні напрями участі України у міжнародному природоохоронному співробітництві.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!