Тема 2.3 Економічний механізм природокористування та охорони навколишнього середовища
« НазадТема 2.3 Економічний механізм природокористування та охорони навколишнього середовищаКлючові слова та терміни: екологічні платежі, економічна оцінка природних ресурсів, еколого-економічна шкода, викиди, скиди,відходи, забруднення, збитки, екологічне страхування. У системі методів регулюючого впливу на процеси природокористування економічні методи займають особливе місце і набувають все більшого поширення в світовій практиці. Це зумовлено, по-перше, тим, що негативний антропогенний вплив на природне середовище зумовлює значні економічні втрати (збитки) і, по-друге, саме економічні методи, у разі їх ефективного поєднання з адміністративно-правовими та техніко-технологічними методами, дають реальні стимули щодо раціонального використання природних ресурсів та здійснення природоохоронної діяльності (табл. 2.1). Таблиця 2.1 Основні методи регулюючого впливу на процеси природокористування
Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає наступні дієві елементи механізму економічного регулювання природокористування та природоохоронної діяльності: збори за спеціальне використання природних ресурсів (ст. 43); збори за забруднення природного середовища (ст. 44), збори за погіршення якості природних ресурсів (ст. 45); організація і діяльність екологічних фондів (ст. 47); стимулювання в системі охорони навколишнього природного середовища шляхом надання податкових та кредитних пільг, інших фінансових механізмів (ст. 48); екологічне страхування (ст. 49) [15]. Таким чином, економічне регулювання в сфері природокористування та охорони навколишнього середовища здійснюється шляхом застосування методів економічного примусу та методів економічного заохочення. В основі методів економічного примусу лежить принцип платного природокористування, зміст якого полягає у запровадженні системи екологічних платежів за використання природного ресурсу як засобу виробництва та за нанесення шкоди навколишньому природному середовищу шляхом його забруднення чи руйнування. Екологічні платежі – це інструмент встановлення зв’язку між економічними показниками діяльності підприємства та розмірами його впливу на навколишнє середовище. В структурі економічного регулювання природокористування вони виконують наступні функції:
Плата за використання природних ресурсів стягується через: ставки земельного і лісового податків; ставки «роялті» (процентне відрахування від вартості річного видобутку мінеральної сировини чи одержаної з неї продукції); процентне відрахування від ціни реалізації лікарської рослинної сировини; орендну плату за використання природного об’єкта або в інших формах, передбачених законодавством [14]. Нормативи плати за використання природних ресурсів можуть бути диференційованими в межах країни за фізико-географічними та природноекономічними ознаками, адміністративно-територіальними утвореннями та категоріями природокористувачів. За забруднення або руйнування природних компонентів встановлюються штрафи, які носять податковий характер і мають бути такими, щоб спонукати суб’єкт господарювання до здіснення природоохоронних заходів; розміри штрафів повинні бути більшими за витрати на запобіжні природоохоронні заходи. Як свідчить практика світового природокористування, бажаних результатів щодо забезпечення раціонального використання природних ресурсів та запровадження ефективної природоохоронної діяльності можна досягти лише шляхом органічного поєднання методів економічного примусу та методів економічного заохочення. Серед методів економічного заохочення, що застосовуються для природокористувачів, які здійснюють ефективну природоохоронну діяльність, найбільш поширеними є:
Варто відзначити, що діючий зараз в Україні механізм економічного регулювання природокористування та природоохоронної діяльності, має ряд суттєвих недоліків, які в цілому зумовлюють його низьку ефективність. Зокрема, це:
У розвинених країнах світу економічні важелі управління природокористуванням та природоохоронною діяльністю набувають все більшого значення. Достатньо поширеними є такі їх форми:
Світовий досвід управління процесами природокористування доводить, що лише збалансоване поєднання регуляторів примусово-обмежувального характеру з регуляторами стимулюючо-компенсаційного характеру здатне створити природокористувачам економічно вигідні умови для широкого запровадження в їх господарську діяльність природозберігаючих заходів. Плата за використання природних ресурсів здійснюється на основі тарифів (нормативів плати за використання одиниці маси, об’єму чи площі ресурсу), які визначаються з урахуванням якості ресурсів, їх запасів, доступності, можливостей відтворення, комплексного використання та переробки, утилізації відходів тощо. Тому важливе місце в системі економічного регулюванняприродокористування займає економічна оцінка природних ресурсів, яка дозволяє встановити вартість ресурсу. Економічна оцінка природних ресурсів (ЕОПР) – це грошове вираження їхньої природної та народногосподарської цінності. В сучасній економічній науці та практиці природокористування застосовуються різні підходи до економічної оцінки природних ресурсів, зокрема, це:
Здійснюючи економічну оцінку природних ресурсів, важливо забезпечити комплексний підхід – враховувати не лише суспільну значимість ресурсів, їхню якість та вартість видобутку, а й можливості відтворення, значення в природно-територіальному комплексі, вартість природоохоронних заходів. Такий підхід сприятиме раціональному природокористуванню та подальшому сталому соціально-економічному розвитку. В Україні затверджено інструкції та відповідні офіційні методики про порядок обчислення та сплати платежів за спеціальне використання природних ресурсів – земельних, водних, лісових, рибних, мінеральних тощо. Платежі за використання природних ресурсів місцевого значення повністю надходять до місцевого бюджету, а за використання природних ресурсів загальнодержавного значення – 50 % до Державного бюджету України та 50 % – до місцевих бюджетів. До економічних регуляторів примусово-обмежувального характеру відносяться платежі за забруднення навколишнього середовища. В Україні принцип «забруднювач платить» було запроваджено Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», прийнятим в 1991 р. Плата за забруднення визначається та стягується відповідно до «Порядку встановлення нормативів збору і стягнення платежів за забруднення навколишнього середовища», затвердженого та запровадженого відповідними Постановами Кабінету Міністрів України від 13.01.1992 р. та від 1.03.1999 р., за:
Розміри платежів за забруднення навколишнього середовища визначаються на підставі лімітів та фактичних обсягів викидів і скидів забруднюючих речовин та розміщення відходів, базових нормативів плати за них та відповідних коригувальних коефіцієнтів. Складовими платежів за забруднення компонентів навколишнього природного середовища є:
Платежі за викиди і скиди забруднюючих речовин та розміщення відходів у межах встановлених лімітів включаються у виробничі витрати підприємства, а за понадлімітні обсяги здійснюються за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства. У разі відсутності на підприємстві затверджених у встановленому порядку лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин та розміщення відходів нормативи плати за викиди і скиди забруднюючих речовин та розміщення відходів установлюються як за понадлімітні. Обчислення розмірів платежів за викиди і скиди забруднюючих речовин та розміщення відходів [14]; [51].
де Млі – маса викиду і-ї забруднюючої речовини у межах ліміту, т/рік; Нбі – базовий норматив плати за викиди в атмосферу 1 т забруднюючої речовини у межах ліміту, грн/т; Мзлі – маса понадлімітного викиду і-ї забруднюючої речовини, т/рік; Кк – коригувальний коефіцієнт кратності плати за понадлімітний викид в атмосферу забруднюючих речовин; Кінд – коефіцієнт індексації; n – кількість забруднюючих речовин; Кт – коригувальний коефіцієнт, який враховує соціально-екологічні особливості території, залежить від чисельності жителів населеного пункту та його народногосподарського значення і розраховується за формулою: Кт = Кнас • Кф, (2.10) де Кнас – коригувальний коефіцієнт, що враховує чисельність жителів населеного пункту (додаток Ф); Кф – коригувальний коефіцієнт, що враховує народногосподарське значення (функції) населеного пункту (додаток Х).
(2.11) де Млі – річний обсяг використання і-го виду палива, т; Нбі – базовий норматив плати за викиди в атмосферу забруднюючих речовини, що утворюється в результаті спалювання 1 т і-го виду палива, грн/т; Кінд – коефіцієнт індексації; n – кількість забруднюючих речовин; Кт – коригувальний коефіцієнт, що враховує соціально-екологічні особливості території.
(2.12) де Млі – маса скиду і-ї забруднюючої речовини у межах ліміту, т/рік; Нбі – базовий норматив плати за скиди 1 т забруднюючої речовини у межах ліміту, грн/т; Мзлі – маса понадлімітного скиду і-ї забруднюючої речовини, т/рік; Кк – коригувальний коефіцієнт кратності плати за понадлімітні скиди забруднюючих речовин; Кб – регіональний (басейновий) коефіцієнт, що враховує територіальні екологічні особливості та еколого-економічні умови функціонування водного господарства (додаток Ц). Кінд – коефіцієнт індексації; n – кількість забруднюючих речовин.
(2.13) де Млі – обсяг відходів і-го виду у межах ліміту, т/рік; Нбі – базовий норматив плати за розміщення 1 т і-го виду відходів у межах ліміту, грн/т; Мзлі – обсяг понадлімітного розміщення відходів і-го виду, т/рік; Кк – коригувальний коефіцієнт кратності плати за понадлімітне розміщення відходів у навколишньому середовищі; Крб – коригувальний коефіцієнт, який ураховує розташування місця (зони) розміщення відходів (додаток Ш); Ко – коригувальний коефіцієнт, який ураховує характер обладнання місця розміщення відходів (додаток Щ); Кінд – коефіцієнт індексації; n – кількість видів відходів. Відповідні платежі стягуються з господарюючих суб’єктів незалежно від форм власності; при цьому внесення ними плати за забруднення не звільняє їх від сплати штрафів за природоохоронні правопорушення та повного відшкодування завданої шкоди. Одним із основних критеріїв визначення базових нормативів плати за забруднення навколишнього середовища є розмір зумовленої ним еколого-економічної шкоди. Еколого-економічна шкода – це виражені у вартісній формі фактичні та ймовірні збитки, які завдаються суспільству внаслідок забруднення або руйнування компонентів природного середовища. Ці збитки одночасно можуть проявлятися у трьох аспектах:
Здебільшого, через відсутність відповідних методик оцінки соціальних та моральних збитків, що зумовлені забрудненням навколишнього середовища, визначаються лише економічні збитки. Розрізняють наступні їх види:
Величина еколого-економічної шкоди від забруднення навколишнього середовища розраховується як сума економічних збитків (збитки, завдані промисловості, житлово-комунальному, лісовому, сільському, рибному господарству тощо) та видатків на їх відшкодування (очищення забрудненої території чи акваторії, усунення джерела забруднення, евакуація, лікування та оздоровлення постраждалих, перевезення працівників до зони лиха, проведення відновлюваних робіт тощо). Загальний економічний збиток (З) від впливу господарської діяльності на природний комплекс визначається за формулою [14]: (2.14) де Зij – збитки від і-го виду впливу на j-й природний компонент; і = 1, 2, 3,…n – число видів діяльності, які зумовлюють збитки; j = 1, 2, 3,…m – число природних компонентів, на які впливає господарська діяльність; kj – коефіцієнт, що враховує стан j-го природного компоненту. Збитки від аварійних скидів забруднюючих речовин (Зас) у водні об’єкти визначаються з урахуванням категорії водного об’єкта та розраховуються за наступною формулою: (2.15) де М – маса скинутої забруднюючої речовини, кг; Аі – показник відносної небезпечності і-ї речовини, який визначається співвідношенням 1/Сгдк (Сгдк – гранично допустима концентрація цієї речовини); К – коефіцієнт, що враховує категорію водного об’єкта (1,0 – морські 0,003 – базова ставка відшкодування збитків, у частках неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; Д – величина неоподатковуваного мінімуму доходів громадян в одиницях національної валюти. Економічний збиток від забруднення земельних ресурсів (Згр) визначається з урахуванням родючості ґрунтів та розраховується за наступною формулою: (2.16) де q – коефіцієнт, що враховує родючість земельних ресурсів; З0 – питомі збитки від викиду 1 т забруднюючих речовин і-го виду на ґрунт, грн; Мв – маса викиду на ґрунт, т; n – кількість забруднюючих речовин. Величина збитку від забруднення атмосфери Заі залежить від розміщення джерела викиду та його висоти і визначається за формулою: Заі = Мі • Зпі • К1 • К2, (2.17) де Мі – річна маса викидів і-ї забруднюючої речовини в атмосферу, т; Зп – питомий збиток від викиду 1 т і-ї забруднюючої речовини в атмосферу, грн; К1 – коефіцієнт, що враховує розташування джерела викиду (додаток Ю); К2 – коефіцієнт, що враховує висоту викиду (додаток Я). При наявності даних про середньорічну концентрацію забруднюючих речовин загальний обсяг економічних збитків від забруднення атмосфери За можна визначити як суму збитків, завданих здоров’ю людей та галузям господарства [14]: (2.18) де Ззд – питомі збитки, завдані здоров’ю населення, грн на 1 особу; Зк.г. – питомі збитки, завдані комунальному господарству, грн; Зс.г – питомі збитки, завдані сільському господарству, грн; Зпр – питомі збитки, завдані промисловості, грн/1 млн грн вартості промислових фондів; N – кількість населення у зоні впливу підприємства, осіб; Вф – вартість основних промислово-виробничих фондів, млн грн; S – площа сільськогосподарських і лісових угідь, га. При визначенні шкоди, завданої здоров’ю людей враховують ступінь втрати працездатності, видатки на лікування та реабілітацію, на догляд за хворими, компенсацію за втрачені можливості тощо. Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 10) передбачено відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю та майну громадян унаслідок порушення природоохоронного законодавства. Діяльність, що перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище та інших їхніх екологічних прав, підлягає припиненню у порядку, встановленому цим Законом та іншими правовими документами України. Юридичні та фізичні особи мають право подавати позовну вимогу до суду про припинення екологічно шкідливої діяльності, яка завдає шкоди їхній діяльності, майну та здоров’ю громадян. Екологічне страхування. Важливим важелем економічного стимулювання природоохоронних витрат є здійснення обов’язкового та добровільного страхування громадян та їх майна, доходів і майна підприємств, установ і організацій на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Це визначено в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 49). Під екологічним страхуванням розуміють:
Метою екологічного страхування є забезпечення страхового захисту матеріальних інтересів фізичних та юридичних осіб у вигляді повної або часткової компенсації збитків, заподіяних забрудненням навколишнього природного середовища техногенними аваріями, технологічними порушеннями або стихійними лихами. Обов’язковому страхуванню підлягають об’єкти підвищеної небезпеки для здоров’я людей і навколишнього середовища (радіаційні, хімічні, вибухонебезпечні об’єкти). Механізм екологічного страхування створює взаємну економічну зацікавленість страхувальників (юридичні та фізичні особи, які сплачують страхові внески) та страхувачів (страхові організації, які отримали згідно чинного законодавства ліцензію на страхову діяльність від Держкомітету у справах нагляду за страховою діяльністю) у зниженні ризику забруднення навколишнього природного середовища. При стягненні щорічних страхових внесків страхувальнику надається знижка за безаварійне функціонування його об’єкта:
За наявності аварійних ситуацій, що призвели до забруднення навколишнього природного середовища, страховий внесок (при відновленні страхування на наступний рік) збільшується на 20 %. У разі настання страхового випадку страхувач виплачує страхове відшкодування юридичним і фізичним особам, що висунули претензії у встановленому законом порядку. Екологічне страхування покриває ризик аварійного (раптового) забруднення навколишнього природного середовища, зумовленого як діяльністю самого страхувальника, так і причинами, що від нього не залежать, а також забезпечує економічне стимулювання діяльності, спрямованої на запобігання аварійного забруднення середовища. Питання для самоконтролю знань
З повагою ІЦ "KURSOVIKS"! |