Роздрукувати сторінку
Главная \ Методичні вказівки \ Методичні вказівки \ 2785 Тема 2.3 Економічний механізм природокористування та охорони навколишнього середовища

Тема 2.3 Економічний механізм природокористування та охорони навколишнього середовища

« Назад

Тема 2.3 Економічний механізм природокористування та охорони навколишнього середовища

Ключові слова та терміни: екологічні платежі, економічна оцінка природних ресурсів, еколого-економічна шкода, викидискиди,відходи, забруднення, збитки, екологічне страхування.

У системі методів регулюючого впливу на процеси природоко­ристування економічні методи займають особливе місце і набувають все більшого поширення в світовій практиці. Це зумовлено, по-перше, тим, що негативний антропогенний вплив на природне середовище зумовлює значні економічні втрати (збитки) і, по-друге, саме еконо­мічні методи, у разі їх ефективного поєднання з адміністративно-правовими та техніко-технологічними методами, дають реальні стимули щодо раціонального використання природних ресурсів та здійснення природоохоронної діяльності (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Основні методи регулюючого впливу на процеси природокористування

Назва методів

Засоби реалізації

Сутність механізму реалізації

Методи безпосереднього впливу

Адміністративно-правові

  • природоохоронне зако­нодавство;
  • екологічне нормування;
  • екологічне ліцензування

Природокористування та природо­охоронна діяльність регламенту­ються відповідними законодавчими документами (в Україні – це За­кон України «Про охорону навколиш­нього природного середовища», Земельний кодекс, Водний кодекс, Лісовий кодекс, Кодекс України про надра, закони «Про охорону атмосферного повітря» та «Про природно-заповідний фонд»), ди­рективно запровадженими еколо­гічними нормативами, а також спеціальними дозволами (ліцензія­ми) на право використання при­родних ресурсів

Техніко-техно­логічні

  • ресурсозберігаючі техно­логії;
  • енергозберігаючі техно­логії;
  • мало- та безвідходні тех­нології;
  • технічні засоби та тех­нології очистки і пере­робки відходів

Техніко-технологічне удоскона­лення виробництв, спрямоване на забезпечення раціонального вико­ристання природних ресурсів та мінімізацію шкідливого впливу на навколишнє середовище

Освітньо-виховні та пропагандистські

  • дошкільна екологічна освіта та екологічне виховання;
  • шкільна екологічна осві­та та екологічне виховання;
  • екологічна освіта та еко­логічне виховання у ВНЗ;
  • використання засобів масової інформації для пропаганди екологічних знань та природоохо­ронних ідей

Запровадження системи безпе­рервної екологічної освіти та ви­ховання, поступове формування екологічної свідомості та усвідом­лення необхідності запроваджен­ня екологічного імперативу як основи подальшого суспільного розвитку

Економічні

  • екологічні платежі за використання природних ресурсів;
  • штрафи за нанесення еколого-економічної шкоди;
  • пільгове оподаткування;
  • пільгове кредитування;
  • державні інвестиції

Запровадження платного природо­користування. Екологічні платежі відіграють роль засобу регулювання розмірів впливу природокористу­вачів на природне середовище та джерела фінансування природоохо­ронних заходів

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає наступні дієві елементи механізму економічного регулю­вання природокористування та природоохоронної діяльності: збори за спеціальне використання природних ресурсів (ст. 43); збори за забруднення природного середовища (ст. 44), збори за погіршення якості природних ресурсів (ст. 45); організація і діяльність еколо­гічних фондів (ст. 47); стимулювання в системі охорони навко­лишнього природного середовища шляхом надання податкових та кредитних пільг, інших фінансових механізмів (ст. 48); екологічне страхування (ст. 49) [15].

Таким чином, економічне регулювання в сфері природоко­ристування та охорони навколишнього середовища здійснюється шляхом застосування методів економічного примусу та методів еконо­мічного заохочення. В основі методів економічного примусу лежить принцип платного природокористування, зміст якого полягає у запро­вадженні системи екологічних платежів за використання природного ресурсу як засобу виробництва та за нанесення шкоди навколишньому природному середовищу шляхом його забруднення чи руйнування.

Екологічні платежі – це інструмент встановлення зв’язку між економічними показниками діяльності підприємства та розмірами його впливу на навколишнє середовище. В структурі економічного регулювання природокористування вони виконують наступні функції:

  • стимуляційну – плата за використання природного ресурсу має економічно зацікавлювати природокористувачів у його бережливому та ефективному використанні. Основним засобом такого стимулю­вання є збільшення плати за використання природного ресурсу понад установленого ліміту;

  • компенсаційну – екологічні платежі є одним із джерел покриття витрат на ліквідацію завданої навколишньому середовищу шкоди;

  • накопичення – екологічні платежі є одним із основних джерел створення спеціальних екологічних фондів, які в подальшому вико­ристовуються для фінансування природоохоронних заходів;

  • профілактичну – запобігання нанесенню шкоди навколишньому середовищу під «загрозою» значних штрафів.

Плата за використання природних ресурсів стягується через: ставки земельного і лісового податків; ставки «роялті» (процентне відраху­вання від вартості річного видобутку мінеральної сировини чи одержаної з неї продукції); процентне відрахування від ціни реалізації лікарської рослинної сировини; орендну плату за використання природ­ного об’єкта або в інших формах, передбачених законо­давством [14].

Нормативи плати за використання природних ресурсів можуть бути диференційованими в межах країни за фізико-географічними та природноекономічними ознаками, адміністративно-територіальними утвореннями та категоріями природокористувачів.

За забруднення або руйнування природних компонентів встановлю­ються штрафи, які носять податковий характер і мають бути такими, щоб спонукати суб’єкт господарювання до здіснення природоохо­ронних заходів; розміри штрафів повинні бути більшими за витрати на запобіжні природоохоронні заходи.

Як свідчить практика світового природокористування, бажаних результатів щодо забезпечення раціонального використання природних ресурсів та запровадження ефективної природоохоронної діяльності можна досягти лише шляхом органічного поєднання методів еконо­мічного примусу та методів економічного заохочення.

Серед методів економічного заохочення, що застосовуються для природокористувачів, які здійснюють ефективну природоохоронну діяльність, найбільш поширеними є:

  • установлення податкових пільг (сума прибутку, з якого стягується податок, зменшується на величину, що повністю або частково відповідає природоохоронним видаткам);

  • звільнення від оподаткування екологічних фондів та природо­охоронного майна;

  • застосування заохочувальних цін на екологічно чисту продукцію;

  • пільгове кредитування природохоронних проектів чи діяльності, яка забезпечує позитивний природоохоронний ефект;

  • цільові державні інвестиції підприємствам для розробки та впровадження екологічно безпечних технологій та проектів;

  • матеріальне заохочення (премії) працівникам за досягнення в природоохоронній діяльності.

Варто відзначити, що діючий зараз в Україні механізм економічного регулювання природокористування та природоохоронної діяльності, має ряд суттєвих недоліків, які в цілому зумовлюють його низьку ефективність. Зокрема, це:

  • недостатньо високий рівень сплати за забруднення навколиш­нього середовища, що пояснюється як складним економічним становищем багатьох суб’єктів господарювання, так і порушеннями (в непоодиноких випадках) платіжної дисципліни;

  • низька ефективність обліку природоохоронних платежів через відсутність єдиної автоматизованої системи контролю за їх надходже­нням та використанням;

  • низькі суми штрафів за природоохоронні порушення у порівнянні з вартістю діяльності, яка спрямована на ліквідацію наслідків цих порушень [53].

  • обмеженість методів економічного заохочення.

У розвинених країнах світу економічні важелі управління природо­користуванням та природоохоронною діяльністю набувають все більшого значення. Достатньо поширеними є такі їх форми:

  • виплати підприємствам або окремим особам на компенсацію шкоди, яка завдана їм через забруднення природного середовища;

  • виплати країнам, які мають негативний баланс транскордонного забруднення навколишнього середовища;

  • виплати населенню за згоду «терпіти» поряд екологічно шкідливий або потенційно небезпечний господарський об’єкт (наприклад, в Японії своєрідну компенсацію за дискомфорт отримують жителі, які прожи­вають поблизу аеропортів, швидкісної залізничної колії, атомних електростанцій, що є джерелами шуму, вібрації та неприємних запахів);

  • компенсація витрат підприємствам, які здійснюють екологічно необхідні, але економічно неприбуткові види діяльності (створення заповідних територій, утилізація відходів тощо);

  • державні субсидії на розробку устаткування, технологій, альтерна­тивних джерел енергопостачання, проведення енергозаощадливих заходів, створення екологічно чистої продукції, здійснення науково-дос­лідницької діяльності природоохоронного спрямування (застосо­вуються у Данії, Норвегії, Швеції, Нідерландах, Канаді, Німеччині, Австрії, Іспанії);

  • зниження податкових ставок підприємствам, які реорганізують свої виробництва з метою зменшення шкідливого впливу на навко­лишнє середовище.

Світовий досвід управління процесами природокористування доводить, що лише збалансоване поєднання регуляторів примусово-обмежува­льного характеру з регуляторами стимулюючо-компенсаційного характеру здатне створити природокористувачам економічно вигідні умови для широкого запровадження в їх господарську діяльність природозберігаючих заходів.

Плата за використання природних ресурсів здійснюється на основі тарифів (нормативів плати за використання одиниці маси, об’єму чи площі ресурсу), які визначаються з урахуванням якості ресурсів, їх запасів, доступності, можливостей відтворення, комплексного вико­ристання та переробки, утилізації відходів тощо. Тому важливе місце в системі економічного регулюванняприродокористування займає економічна оцінка природних ресурсів, яка дозволяє встановити вартість ресурсу.

Економічна оцінка природних ресурсів (ЕОПР) – це грошове вираження їхньої природної та народногосподарської цінності. В сучасній економічній науці та практиці природокористування застосовуються різні підходи до економічної оцінки природних ресурсів, зокрема, це:

  • затратний підхід – вартість природного ресурсу визначається величиною затрат на їх виявлення, видобуток та використання. Як відомо, кращі за якістю та розташовані в сприятливіших умовах ресурси потребують менших затрат праці на їх освоєння, а за даною методикою вони виявляться дешевшими, ніж ресурси гіршої якості. Тому даний підхід не відповідає вимогам універсальності та повинен обмежуватись цілим рядом умовностей;

  • результатний підхід – вартість ресурсу визначається грошовим вираженням первинної продукції або різниці між одержаним прибутком та поточними витратамиТаким чином, у відповідності з цим підходом вартість мають лише ті природні ресурси, які приносять прибуток. Основними недоліками такої методики є те, що: по-перше, не для кожного природного ресурсу можна визначити вартість первинної продукції; по-друге, прибуток від використання природного ресурсу може бути як прямим, так і опосередкованим; по-третє, ресурс, що при нинішніх технологіях не використовується і не має (у відповідності з таким підходом) вартості, може бути включеним до господарського обігу і навіть стати дефіцитним в майбутньому, що необхідно враховувати при плануванні природокористування та розробці природоохоронних програм на перспективу;

  • рентний підхід – основою для визначення вартості ресурсу є диференціальна рента – додатковий прибуток, що отримується за рахунок кращої якості ресурсу. При такому підході «кращий» ресурс, тобто той, що за однакових затрат приносить більший прибуток завдяки своїм вищим споживчим властивостям, одержує більшу вартість. Диференціальна рента сприяє вирівнюванню економічних умов господарювання і не дозволяє природокористувачу одержувати невиправдано великий прибуток за рахунок використання природних ресурсів, кращих за якістю та споживчими властивостями;

  • відтворювальний підхід – вартість природного ресурсу визна­чається з урахуванням затрат, необхідних для його відтворення. Незважаючи на можливе завищення оцінки майбутньої дефіцитності ресурсів, даний підхід найбільше відповідає вимогам раціонального природокористування, оскільки в основних сировинних регіонах резерви екстенсивної експлуатації природних ресурсів практично вичерпані.

Здійснюючи економічну оцінку природних ресурсів, важливо забезпечити комплексний підхід – враховувати не лише суспільну значимість ресурсів, їхню якість та вартість видобутку, а й можливості відтворення, значення в природно-територіальному комплексі, вартість природоохоронних заходів. Такий підхід сприятиме раціональному природокористуванню та подальшому сталому соціально-еконо­мічному розвитку.

В Україні затверджено інструкції та відповідні офіційні методики про порядок обчислення та сплати платежів за спеціальне використання природних ресурсів – земельних, водних, лісових, рибних, мінера­льних тощо. Платежі за використання природних ресурсів місцевого значення повністю надходять до місцевого бюджету, а за вико­ристання природних ресурсів загальнодержавного значення – 50 % до Державного бюджету України та 50 % – до місцевих бюджетів.

До економічних регуляторів примусово-обмежувального характеру відносяться платежі за забруднення навколишнього середовища.

В Україні принцип «забруднювач платить» було запроваджено Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», прийнятим в 1991 р. Плата за забруднення визначається та стягується відповідно до «Порядку встановлення нормативів збору і стягнення платежів за забруднення навколишнього середовища», затвердженого та запровадженого відповідними Постановами Кабінету Міністрів України від 13.01.1992 р. та від 1.03.1999 р., за:

  • викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами;

  • скиди забруднюючих речовин у поверхневі води, територіальні та внутрішні морські води, а також підземні горизонти, у тому числі скиди, що здійснюються підприємствами через систему комунальної каналізації;

  • розміщення відходів у навколишньому середовищі [14].

Розміри платежів за забруднення навколишнього середовища визначаються на підставі лімітів та фактичних обсягів викидів і скидів забруднюючих речовин та розміщення відходів, базових нормативів плати за них та відповідних коригувальних коефіцієнтів.

Складовими платежів за забруднення компонентів навколишнього природного середовища є:

  • плата за викиди і скиди забруднюючих речовин та розміщення відходів у межах встановлених лімітів (дозволів);

  • плата за перевищення лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин та розміщення відходів.

Платежі за викиди і скиди забруднюючих речовин та розміщення відходів у межах встановлених лімітів включаються у виробничі витрати підприємства, а за понадлімітні обсяги здійснюються за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства. У разі відсутності на підприємстві затверджених у встановленому порядку лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин та розміще­ння відходів нормативи плати за викиди і скиди забруднюючих речовин та розміщення відходів установлюються як за понадлімітні.

Обчислення розмірів платежів за викиди і скиди забруднюючих речовин та розміщення відходів [14]; [51].

  • Плата за викиди в атмосферу забруднюючих речовин ста­ціонар­ними джерелами (ПаС):   (2.9)

де Млі – маса викиду і-ї забруднюючої речовини у межах ліміту, т/рік;

Нбі – базовий норматив плати за викиди в атмосферу 1 т забруднюючої речовини у межах ліміту, грн/т;

Мзлі – маса понадлімітного викиду і-ї забруднюючої речовини, т/рік;

Кк – коригувальний коефіцієнт кратності плати за понадлімітний викид в атмосферу забруднюючих речовин;

Кінд – коефіцієнт індексації;

n – кількість забруднюючих речовин;

Кт – коригувальний коефіцієнт, який враховує соціально-еколо­гічні особливості території, залежить від чисельності жителів населеного пункту та його народногосподарського значення і розра­ховується за формулою:

Кт = Кнас • Кф,    (2.10)

де Кнас – коригувальний коефіцієнт, що враховує чисельність жителів населеного пункту (додаток Ф);

Кф – коригувальний коефіцієнт, що враховує народногосподарське значення (функції) населеного пункту (додаток Х).

  • Плата за викиди в атмосферу забруднюючих речовин пересувними джерелами (ПаТ):

(2.11)

де Млі – річний обсяг використання і-го виду палива, т;

Нбі – базовий норматив плати за викиди в атмосферу забрудню­ючих речовини, що утворюється в результаті спалювання 1 т і-го виду палива, грн/т;

Кінд – коефіцієнт індексації;

n – кількість забруднюючих речовин;

Кт – коригувальний коефіцієнт, що враховує соціально-екологічні особливості території.

  • Плата за скиди забруднюючих речовин у поверхневі води, тери­торіальні та внутрішні морські води, а також підземні горизонти:

(2.12)

де Млі – маса скиду і-ї забруднюючої речовини у межах ліміту, т/рік;

Нбі – базовий норматив плати за скиди 1 т забруднюючої речовини у межах ліміту, грн/т;

Мзлі – маса понадлімітного скиду і-ї забруднюючої речовини, т/рік;

Кк – коригувальний коефіцієнт кратності плати за понадлімітні скиди забруднюючих речовин;

Кб – регіональний (басейновий) коефіцієнт, що враховує терито­ріальні екологічні особливості та еколого-економічні умови функціону­вання водного господарства (додаток Ц).

Кінд – коефіцієнт індексації;

n – кількість забруднюючих речовин.

  • Плата за розміщення відходів у навколишньому середовищі (Прв):

(2.13)

де Млі – обсяг відходів і-го виду у межах ліміту, т/рік;

Нбі – базовий норматив плати за розміщення 1 т і-го виду відходів у межах ліміту, грн/т;

Мзлі – обсяг понадлімітного розміщення відходів і-го виду, т/рік;

Кк – коригувальний коефіцієнт кратності плати за понадлімітне розміщення відходів у навколишньому середовищі;

Крб – коригувальний коефіцієнт, який ураховує розташування місця (зони) розміщення відходів (додаток Ш);

Ко – коригувальний коефіцієнт, який ураховує характер обладнання місця розміщення відходів (додаток Щ);

Кінд – коефіцієнт індексації;

n – кількість видів відходів.

Відповідні платежі стягуються з господарюючих суб’єктів незалежно від форм власності; при цьому внесення ними плати за забруднення не звільняє їх від сплати штрафів за природоохоронні правопорушення та повного відшкодування завданої шкоди.

Одним із основних критеріїв визначення базових нормативів плати за забруднення навколишнього середовища є розмір зумовленої ним еколого-економічної шкоди.

Еколого-економічна шкода – це виражені у вартісній формі фактичні та ймовірні збитки, які завдаються суспільству внаслідок забруднення або руйнування компонентів природного середовища. Ці збитки одночасно можуть проявлятися у трьох аспектах:

  • природному – порушення природних процесів, деградація при­родних об’єктів, біологічне збіднення екологічних систем (такі порушення можуть стати причиною значних економічних збитків у майбутньому);

  • соціальному – погіршення здоров’я людей, втрата працездатності, виникнення небезпечних хвороб, необхідність зміни місця прожи­вання, моральні збитки тощо;

  • економічному – втрати готової продукції, недовироблення продукції, затрати на переселення людей із забруднених територій, відшкоду­вання втраченого майна, затрати на оплату лікарняних бюлетенів, лікування та оздоровлення постраждалих, затрати на очистку території та проведення відновлюваних робіт тощо.

Здебільшого, через відсутність відповідних методик оцінки соціальних та моральних збитків, що зумовлені забрудненням навколишнього середовища, визначаються лише економічні збитки. Розрізняють наступні їх види:

  • фактичні збитки – виражені у вартісній формі економічні втрати у звітному періоді, які зумовлені забрудненням навколишнього середовища;

  • потенційні збитки – виражені у вартісній формі економічні втрати, які можуть виникнути в майбутньому у результаті нинішнього забруднення навколишнього середовища;

  • можливі збитки – виражені у вартісній формі економічні втрати, які можуть виникнути у разі забруднення навколишнього середовища (мають умовно-теоретичний характер);

  • відвернені збитки – виражені у вартісній формі економічні втрати, яких удалося уникнути завдяки здійсненню певних природоохоронних заходів;

  • ліквідовані збитки – частина економічних втрат, на яку їх було зменшено завдяки здійсненню певних природоохоронних заходів.

Величина еколого-економічної шкоди від забруднення навколишнього середовища розраховується як сума економічних збитків (збитки, завдані промисловості, житлово-комунальному, лісовому, сільському, рибному господарству тощо) та видатків на їх відшкодування (очи­щення забрудненої території чи акваторії, усунення джерела забруд­нення, евакуація, лікування та оздоровлення постраждалих, переве­зення працівників до зони лиха, проведення відновлюваних робіт тощо).

Загальний економічний збиток (З) від впливу господарської діяль­ності на природний комплекс визначається за формулою [14]:   (2.14)

де Зij – збитки від і-го виду впливу на j-й природний компонент;

і = 1, 2, 3,…n – число видів діяльності, які зумовлюють збитки;

j = 1, 2, 3,…m – число природних компонентів, на які впливає господарська діяльність;

kj  коефіцієнт, що враховує стан j-го природного компоненту.

Збитки від аварійних скидів забруднюючих речовин (Зас) у водні об’єкти визначаються з урахуванням категорії водного об’єкта та розраховуються за наступною формулою:  (2.15)

де М – маса скинутої забруднюючої речовини, кг;

Аі – показник відносної небезпечності і-ї речовини, який визна­чається співвідношенням 1/Сгдк (Сгдк – гранично допустима концентра­ція цієї речовини);

К – коефіцієнт, що враховує категорію водного об’єкта (1,0 – морські
та поверхневі об’єкти комунально-побутового водокористування; 
1,4 – поверхневі об’єкти господарсько-питного водокористування; 
1,6 – поверхневі та морські водні об’єкти рибогосподарського водокористування ІІ категорії; 2,0 – поверхневі та морські водні об’єкти рибогосподарського водокористування І категорії);

0,003 – базова ставка відшкодування збитків, у частках неоподатковува­ного мінімуму доходів громадян;

Д – величина неоподатковуваного мінімуму доходів громадян в одиницях національної валюти.

Економічний збиток від забруднення земельних ресурсів (Згр) визначається з урахуванням родючості ґрунтів та розраховується за наступною формулою:    (2.16)

де q – коефіцієнт, що враховує родючість земельних ресурсів;

З0 – питомі збитки від викиду 1 т забруднюючих речовин і-го виду на ґрунт, грн;

Мв – маса викиду на ґрунт, т;

n – кількість забруднюючих речовин.

Величина збитку від забруднення атмосфери Заі залежить від розмі­щення джерела викиду та його висоти і визначається за формулою:

Заі = Мі • Зпі • К1 • К2,    (2.17)

де Мі – річна маса викидів і-ї забруднюючої речовини в атмосферу, т;

Зп – питомий збиток від викиду 1 т і-ї забруднюючої речовини в атмосферу, грн;

К1 – коефіцієнт, що враховує розташування джерела викиду (додаток Ю);

К2 – коефіцієнт, що враховує висоту викиду (додаток Я).

При наявності даних про середньорічну концентрацію забрудню­ючих речовин загальний обсяг економічних збитків від забруднення атмосфери За можна визначити як суму збитків, завданих здоров’ю людей та галузям господарства [14]:    (2.18)

де Ззд – питомі збитки, завдані здоров’ю населення, грн на 1 особу;

Зк.г. – питомі збитки, завдані комунальному господарству, грн;

Зс.г – питомі збитки, завдані сільському господарству, грн;

Зпр – питомі збитки, завдані промисловості, грн/1 млн грн вартості промислових фондів;

N – кількість населення у зоні впливу підприємства, осіб;

Вф – вартість основних промислово-виробничих фондів, млн грн;

S – площа сільськогосподарських і лісових угідь, га.

При визначенні шкоди, завданої здоров’ю людей враховують ступінь втрати працездатності, видатки на лікування та реабілітацію, на догляд за хворими, компенсацію за втрачені можливості тощо.

Законом України «Про охорону навколишнього природного середо­вища» (ст. 10) передбачено відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю та майну громадян унаслідок порушення природоохоронного зако­нодавства. Діяльність, що перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище та інших їхніх екологіч­них прав, підлягає припиненню у порядку, встановленому цим Законом та іншими правовими документами України.

Юридичні та фізичні особи мають право подавати позовну вимогу до суду про припинення екологічно шкідливої діяльності, яка завдає шкоди їхній діяльності, майну та здоров’ю громадян.

Екологічне страхуванняВажливим важелем економічного стимулю­вання природоохоронних витрат є здійснення обов’язкового та добро­вільного страхування громадян та їх майна, доходів і майна підприємств, установ і організацій на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Це визначено в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 49).

Під екологічним страхуванням розуміють:

  • страхування відповідальності підприємств – джерел підвищеної екологічної небезпеки за заподіяння збитків фізичним і юридичним особам;

  • страхування власних збитків, що виникають внаслідок аварійного забруднення навколишнього природного середовища [53].

Метою екологічного страхування є забезпечення страхового захисту матеріальних інтересів фізичних та юридичних осіб у вигляді повної або часткової компенсації збитків, заподіяних забрудненням навко­лишнього природного середовища техногенними аваріями, техноло­гічними порушеннями або стихійними лихами.

Обов’язковому страхуванню підлягають об’єкти підвищеної небезпеки для здоров’я людей і навколишнього середовища (радіаційні, хімічні, вибухонебезпечні об’єкти).

Механізм екологічного страхування створює взаємну економічну зацікавленість страхувальників (юридичні та фізичні особи, які сплачують страхові внески) та страхувачів (страхові організації, які отримали згідно чинного законодавства ліцензію на страхову діяль­ність від Держкомітету у справах нагляду за страховою діяльністю) у зниженні ризику забруднення навколишнього природного середовища.

При стягненні щорічних страхових внесків страхувальнику надається знижка за безаварійне функціонування його об’єкта:

  • при страхуванні на три роки – 5 % від величини страхового внеску;

  • при страхуванні на десять років – 15 % від величини страхового внеску;

  • при страхуванні більш як на десять років – 25 % від величини страхового внеску.

За наявності аварійних ситуацій, що призвели до забруднення навко­лишнього природного середовища, страховий внесок (при відновленні страхування на наступний рік) збільшується на 20 %.

У разі настання страхового випадку страхувач виплачує страхове відшкодування юридичним і фізичним особам, що висунули претензії у встановленому законом порядку.

Екологічне страхування покриває ризик аварійного (раптового) забруднення навколишнього природного середовища, зумовленого як діяльністю самого страхувальника, так і причинами, що від нього не залежать, а також забезпечує економічне стимулювання діяльності, спрямованої на запобігання аварійного забруднення середовища.

Питання для самоконтролю знань

  1. Назвіть та охарактеризуйте основні регулюючі методи, що застосовуються у світовій та вітчизняній практиці управлінняприродокористуванням та природоохоронною діяльністю.

  2. Чим зумовлена більша ефективність економічних методів регулюючого впливу на процеси природокористування у порівнянні з іншими методами?

  3. Які основні елементи механізму економічного регулювання природокористування та природоохоронної діяльності передбачені За­коном України «Про охорону навколишнього природного середовища»?

  4. Які функції виконують екологічні платежі?

  5. Назвіть та охарактеризуйте стимуляційно-компенсаційні важелі механізму економічного регулювання природокористуваннята природо­охоронної діяльності.

  6. Які економічні важелі управління природокористуванням та при­родоохоронною діяльністю застосовуються в розвинених країнах світу?

  7. З якою метою здійснюється економічна оцінка природних ресурсів?

  8. Дайте порівняльну характеристику основних сучасних методич­них підходів до економічної оцінки природних ресурсів.

  9. Які основні критерії нарахування плати за забруднення навко­лишнього середовища?

  10. Що таке еколого-економічна шкода? Як вона визначається?

  11. Які є види економічних збитків, що заподіяні забрудненням чи руйнуванням природних компонентів?

  12. Чим зумовлена низька ефективність механізму економічного регулювання природокористування та природоохоронної діяльності у нашій країні?

  13. Яка роль екологічного страхування в управлінні природоохо­ронною діяльністю?

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!