Тема 1.12 Фактори сталого розвитку продуктивних сил

Тема 1.12 Фактори сталого розвитку продуктивних сил

Ключові слова та терміни: сталий розвиток, еколого-економічний потенціал, природомісткість виробництв, збалансованість, глобальні проблеми.

Характерною рисою ХХ ст. було постійне нарощування обсягів виробництва та нестримне прагнення людства до підвищення свого добробуту. Ці процеси супроводжувалися нещадною експлуатацією природних ресурсів, порушенням екологічного балансу, деградацією природних систем, витісненням основних загальнолюдських етичних принципів матеріальною надмірністю, яка сприяла поступовому духовному зубожінню людства. Як наслідок, на межі другого тися­чоліття перед суспільством постали складні соціально-економічні та екологічні проблеми, які набули світового масштабу: забруднення атмосфери та гідросфери, руйнування озонового екрану, ерозія ґрунтів, опустелювання, виснаження природних ресурсів, забезпе­чення продовольством та водою населення окремих регіонів планети, деградації моралі, наростання міжетнічної та міжрегіональної напру­женості, тероризму, наркоманії, СНІДу тощо. Ці проблеми продовжують загострюватись, оскільки багаті країни і далі нарощують обсяги виробництва та ресурсоспоживання, а бідні прагнуть подолати ту прірву, яка відділяє їх від багатих країн. Це неминуче супроводжу­ється збільшенням використання природних ресурсів та подальшим зростанням техногенного навантаження на природне середовище, зумовлюючи його прогресуючу деградацію.

Такі обставини примусили світову спільноту шукати шляхи виходу з цього, на перший погляд, безвихідного положення. Новий підхід до подолання глобальних проблем та виживання людства в умовах надзвичайно трансформованого природного середовища отримав назву концепції сталого розвитку (sustainable development). По суті він став продовженням концепції ноосфери, сформульованої акад-еміком В. Вернадським ще у першій половині ХХ ст. Його основний зміст полягає в обов’язковій узгодженості соціально-економічного та екологічного розвитку, гарантуванні якісного та безпечного життя як нинішнім, так і прийдешнім поколінням.

Концепція сталого розвитку була офіційно проголошена Всесвіт­ньою конференцією глав держав і урядів, яка відбулася у 1992 р. у 
Ріо-де-Жанейро, як стратегія людства в ХХІ ст. А міжнародний саміт у Йоганнесбурзі (2002 р.) ще раз констатував, що у людства не має іншого шляху для вирішення глобальних проблем як перехід до сталого розвитку.

Сталий розвиток – це такий розвиток суспільства, при якому:

• задоволення потреб в природних ресурсах теперішніх поколінь не ставить під загрозу можливості майбутніх поколінь задовольняти свої потреби;

• узгоджені екологічні, економічні та соціальні складові суспіль­ного розвитку;

• антропогенне навантаження на природні системи не перевищує їх можливостей до самовідновлення;

• суспільство усвідомлює першочергове значення екологічних пріоритетів в соціально-економічному розвитку.

Сталий розвиток – це система взаємоузгоджених управлінських, економічних, соціальних, природоохоронних заходів, спрямованих на формування системи суспільних цінностей на засадах довіри, партнер­ства, солідарності, консенсусу, етичних цінностей та безпечного навколишнього середовища.

Пріоритетним напрямом сталого розвитку є оптимізація життєдіяль­ності людства в умовах безпечного природного середовища і рівноправних відносин між людьми та їх спільнотами.

Ця стратегія гармонійно поєднує три компоненти суспільного розвитку:

• екологічну – збереження цілісності природних систем та їх здатності до саморегуляції й самовідновлення;

• економічну – раціональне використання природних ресурсів, застосування енерго- та ресурсозберігаючих технологій, формування ефективних економічних засад для розв’язання та запобігання еколого-економічних проблем у всіх галузях господарства;

• соціальну – підвищення добробуту людей, зменшення залежності їх здоров’я від екологічних чинників, вирівнювання рівнів життя різних верств населення, поліпшення соціальних умов та стандартів, зниження соціальної напруженості.

Узгодження цих трьох складових вимагає досягнення справедли­вості при розподілі матеріальних благ між людьми, надання цілеспря­мованої допомоги бідним прошаркам суспільства, обов’язкового здійснення вартісної оцінки техногенних впливів на довкілля та визнанні екологічних пріоритетів в подальшому соціально-еконо­мічному розвитку.

Це найскладніше завдання сьогодення та найголовніший виклик для національних урядів, авторитетних міжнародних організацій та всіх прогресивних людей світу. У той же час це єдиний шлях виживання людства в умовах надзвичайно деградованого природного середовища та наростаючого міжнаціонального, міжетнічного і міжре­гіонального протистояння, яке зумовлене зростанням розриву між полюсом багатства та полюсом бідності, нехваткою природних ресурсів, руйнуванням основних джерел національної культури та духовності, бажанням окремих держав стати наддержавою та монопо­лістом у видобутку й розподілі основних природних ресурсів.

Одним із основних чинників сталого розвитку України є її при­родно-ресурсний потенціал. Для істотного зменшення техногенного навантаження на довкілля, припинення процесів його деградації необхідно, перш за все, докорінно змінити існуючу практику господа­рювання, що ґрунтується на практично «нульовій» вартості природних ресурсів.

Критерієм сталого розвитку має бути не приріст обсягів виробництва, а потенціал його зростання в умовах поліпшення показників якісного стану навколишнього середовища.

Необхідність переходу України до сталого розвитку зумовлена як міжнародними, так і внутрішніми передумовами і чинниками. Серед міжнародних чинників основними є:

• офіційне приєднання України до рамкового документа ООН «Порядок денний на ХХІ століття»;

• підписання Україною ряду міжнародних (дво- та багатосто­ронніх) угод щодо вирішення екологічних проблем, раціонального використання природних ресурсів та природоохоронних зобов’язань;

• прагнення України інтегруватися до світового господарства на правах рівноправності та партнерства і у зв’язку з цим підписання ряду міжнародних документів, які зобов’язують уряд реалізовувати стратегію сталого розвитку країни.

Внутрішні чинники сталого розвитку України можна поділити на три групи:

• екологічні – надмірне техногенне навантаження на довкілля, яке в економічно розвинених регіонах країни вже виходить за межі екологічної ємності територій та зумовлює цілий ряд негативних процесів, зокрема, таких як: забруднення атмосфери, поверхневих і підземних вод, ґрунтів; активізація небезпечних екзогенних процесів (ерозії, провалів, зсувів, карстоутворення), що є наслідками масштаб­ного видобутку природних ресурсів та інтенсивного використання надр в інших цілях; зниження продуктивності біотичних систем; зменшення біологічного різноманіття; загальне виснаження природно-ресурсного потенціалу через екологічно неприпустимі та економічно недоцільні обсяги його використання;

• економічні – надмірна матеріало- та енергоємність виробництв, не комплексне використання природних ресурсів, велика відходність технологій, переважно сировинна орієнтація експортного потенціалу, неконкурентоспроможність вітчизняної продукції, недостатня соціальна зорієнтованість вітчизняного виробництва;

• соціальні – демографічна криза; висока смертність; низька трива­лість життя; занепад села; високий рівень безробіття; масштабна трудова еміграція працездатного населення; низький рівень доходів більшості громадян країни; зростання розриву між рівнями життя багатих і бідних, що зумовлює наростання соціальної напру­женості в суспільстві; низький рівень екологічної культури та еколо­гічної свідомості населення в цілому та тих осіб, які приймають важливі управлінські рішення.

Основною метою переходу України до сталого розвитку є забезпе­чення високої якості життя нинішнього і майбутніх поколінь шляхом збалансованого соціально-економічного зростання, раціонального використання природних ресурсів, збереження здатності природних систем до самовідновлення, поліпшення комфортності умов проживання людей, створення умов для повноцінної реалізації можливостей та здібностей кожної особистості.

Реалізація стратегії сталого розвитку має здійснюватись у відпо­відності з наступними принципами:

• обмеженості природних ресурсів – більшість природних ресурсів є обмеженими, тому вони повинні використовуватися з урахуванням потреб не лише нинішнього, а й майбутніх поколінь;

• екологічної відповідності – будь-яка антропогенна діяльність має узгоджуватись із законами природи та обмеженнями, які з цих законів випливають;

• еколого-економічної ефективності – критерієм ефективності госпо­дарського розвитку має бути досягнення максимального економічного ефекту за умови нанесення мінімальної шкоди навколишньому сере­довищу;

• науковості – максимальне використання результатів наукових досліджень для розробки та запровадження галузевих і регіональних соціально-економічних та природоохоронних програм;

• гуманізму – спрямованість програм сталого розвитку на забезпе­чення сприятливих соціально-економічних та екологічних умов життя людини;

• відповідності міжнародним вимогам – національна програма сталого розвитку має відповідати міжнародним вимогам, нормам і рекоменда­ціям, задекларованим світовими саммітами у Ріо-де-Жанейро та Йоганнесбурзі;

• узгодженості – усі внутрішні програми соціально-економічного розвитку мають відповідати інтересам національної програми сталого розвитку, узгодженої з міжнародними вимогами;

• регіональності – в національній програмі сталого розвитку мають бути враховані всі історичні, природні, соціально-економічні, культурні, етнічні та екологічні особливості її регіонів;

• цілісності – сталий розвиток можна забезпечити лише шляхом реалізації всіх його складових – екологічної, економічної та соціальної. Вони органічно взаємопов’язані і взаємообумовлені, не можливо повноцінно реалізувати одну з них ізольовано від інших;

• реальності – програмні цілі мають відповідати реальним природ­ним, виробничим, демографічним та інтелектуальним можливостям територіальних соціально-економічних систем;

• поетапності – реалізація стратегії сталого розвитку має здійснюва­тися поступово з визначенням вузлових етапів її втілення в життя.

Головними завданнями реалізації стратегії сталого розвитку в Україні є:

• в економічній сфері – формування соціально- та екологічно зорієнто­ваної інвестиційно-інноваційної ринкової економіки; забезпечення можливостей, мотивів та гарантій праці громадянам, раціональне споживання матеріальних ресурсів;

• у природоохоронній сфері – реалізація екологічного імперативу розвитку виробництва, зменшення негативного техногенного впливу на природне середовище, захист і відновлення природних ресурсів;

• у соціальній сфері – забезпечення рівних можливостей для підвищення добробуту людей, запровадження єдиних регіонально адаптованих соціальних стандартів на основі науково обґрунтованих нормативів бюджетної забезпеченості одного жителя, встановлення гарантій рівності всіх громадян країни перед законом, створення необхідних умов для збереження та примноження інтелектуального потенціалу держави;

• у сфері міжнародного співробітництва – активна співпраця з усіма країнами світу та прогресивними міжнародними організаціями щодо раціонального використання природних ресурсів, боротьби з тероризмом, зниження міжетнічної та міжнаціональної напруженості, гарантування безпечного і сприятливого співіснування.

Інститут прикладного системного аналізу НАН України запропонував систему вимірів сталого розвитку, у відповідності з якою його рівень визначається за відповідним індексом (І_ср). Він розраховується як сума індексів трьох вимірів – економічного (І_екв), екологічного (І_ев) та соціального (І_св) з відповідними ваговими коефіцієнтами. У свою чергу, кожен із цих індексів обчислюється на основі використання відомих у світовій практиці індикаторів рівня розвитку.

Так, для обчислення Індексу економічного виміру (І_екв) розра­ховують індекс конкурентоспроможності розвитку (враховує рівень інноваційного розвитку країни, рівень розвитку інформаційних та комунікаційних технологій, рівень видатків країни на дослідження і розвиток, рівень іноземних інвестицій, рівень корупції в країні тощо) та індекс економічної свободи (враховує рівень урядової інтервенції в економіку, особливості торгової та монетарної політики, банківської та фінансової діяльності, політики формування цін та оплати праці, право на приватну власність тощо).

Індекс екологічного виміру (І_ев) розраховується за допомогою так званого індексу ESI (Environmental Sustainability Index), обчисленого Центром з екологічного законодавства та політики Єльського універси­тету США для 146 країн світу станом на 2005 р. Для його обрахунку застосовувались дані про стан природних ресурсів, рівень забруднення навколишнього середовища, державну екологічну політику тощо.

Індекс соціального виміру (І_св) формується на основі: Індексу якості і безпеки життя (враховує ВВП на душу населення, рівень безробіття, громадської активності, політичної стабільності, політичних і громадських свобод тощо); Індексу людського розвитку(враховує середню тривалість життя в країні, рівень освіченості, стандарти життя населення) та Індексу суспільства, заснованого на знаннях (враховує рівень охоплення молоді освітою та інформацією, інвести­ційний клімат у країні, рівень корупції, рівень дитячої смертності, нерівність розподілу матеріальних благ тощо).

Україна практично за всіма визначальними індексами та індика­торами сталого розвитку поступається не лише найбільш розвиненим країнам світу, а й багатьом постсоціалістичним країнам (Естонії, Чехії, Словаччині, Угорщині, Польщі, Болгарії та ін.).

Необхідність вирішення нагальних екологічних та соціально-еко­номічних проблем, поглиблення міжнародного співробітництва з розвиненими країнами світу, прагнення стати високорозвиненою державою вимагає від нашої країни запровадження виваженої внутріш­ньої та зовнішньої політики, заснованої на принципах сталого розвитку та здатної створити її громадянам сприятливі соціально-економічні та екологічні умови для проживання і гармонійного розвитку особистості.

Питання для самоконтролю знань

1. Які причини зумовлюють необхідність переходу суспільства на засади сталого розвитку?

2. Охарактеризуйте сутність екологічної, економічної та соціальної компонент сталого розвитку.

3. Назвіть та охарактеризуйте зовнішні та внутрішні чинники сталого розвитку продуктивних сил України.

4. Яка основна мета переходу України до сталого розвитку?

5. Назвіть та поясніть сутність основних принципів сталого розвитку.

6. Які показники застосовуються в міжнародній практиці для виміру рівня сталого розвитку країни?

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!