Тема 1.10 Економіка регіонів України, стан та перспективи розвитку

Тема 1.10 Економіка регіонів України, стан та перспективи розвитку

Ключові слова та терміни: регіональна система, економічний регіон, галузі спеціалізації, регіональний розвиток, регіональна автономізація.

Сучасний розвиток національної економіки характеризується поси­ленням децентралізації соціально-економічних процесів та формуван­ням цілісних регіональних господарських систем, що виявляється у посиленні регіональної автономізації, зростанні ролі місцевого самоврядування, збільшенні господарської самостійності регіонів. Саме на місцевому та регіональному рівнях формується виробничий потенціал країни, безпосередньо реалізується державна соціально-економічна політика та забезпечується вирішення важливих страте­гічних завдань національного розвитку. Тому для забезпечення ефективного та регіонально адаптованого управління розвитком продуктивних сил країни необхідне глибоке, науково – обґрунтоване вивчення особливостей функціонування її регіональних соціально-економічних систем.

Економіка Донецького економічного району. До складу району входять Донецька та Луганська області. За розмірами території (9,1 % загальної площі країни) це один із найменших економічних районів України, однак для нього характерні високі показники територіальної концентрації соціально-економічного потенціалу. Зосереджуючи 15 % населення країни, цей регіон виробляє 25 % обсягу промислової та 8 % сільськогосподарської продукції. Тут найбільша в країні щільність розселення населення (132 осіб/км²), значне чисельне переважання міського населення над сільським (88 % : 12 %) та один із найвищих показників у Європі техногенного навантаження на навколишнє середовище.

Природні умови Донецького економічного району в цілому сприятливі для промислового та сільськогосподарського освоєння території. Клімат – помірно-континентальний, рельєф – переважно рівнинний із незначними підняттями в районі Приазовської височини та Донецького кряжу (найвища точка – г. Могила Мечетна, 367 м), ґрунти – переважно середньогумусні чорноземи (зустрічаються також дерново-глеєві, алювіальні, солонцюваті та супіщані). Широкого поширення у регіоні набули антропогенні форми рельєфу – терикони та кар’єри, які є наслідками підземного та відкритого видобутку корисних копалин.

Район багатий на мінерально-сировинні ресурси, зокрема, такі як кам’яне вугілля (особливо цінні запаси коксівного вугілля), ртутні руди, нерудна сировина для металургійної та хімічної промисловості (вогнетривкі глини, доломіти, флюсові вапняки, формувальні піски, графіт, каолін, крейда, кам’яна сіль), природна будівельна сировина (будівельний камінь, цементний мергель, пісок, глина, мінеральна краска тощо), лікувальні грязі та мінеральні води.

Більшість корисних копалин району мають не лише високу якість, а й значні запаси, однак складні умови їх залягання (наприклад, значна глибина залягання вугілля), руйнування родючих ґрунтів у процесі розробки родовищ, значні площі під відвалами гірських порід та посилення ерозійних процесів лімітують збільшення їх видобутку.

Район відноситься до вододефіцитних територій (річний дефіцит водопостачання становить близько 4 млрд м³). Головна водна арте-
рія – Сіверський Донець. Для поліпшення водозабезпечення регіону збудовано два канали: Дніпро – Донбас і Сіверський Донець – Донбас. Значні щорічні обсяги шахтних та господарсько-побутових стоків (понад 1 км³) зумовлюють забруднення підземних і поверхневих вод та створюють серйозні проблеми для питного водопостачання.

Ліси Донецького економічного району належать до першої групи і не мають промислово-експлуатаційного значення. Переважають штучно створені лісові масиви, серед яких особливо виділяється «зелена перлина» Донбасу – Великоанадорський ліс, що розташо­ваний на південь від Донецька.

Наявність сприятливого клімату, лісостепових та степових рівнин­них ландшафтів, приморське положення, запаси лікувальних озерних грязей поблизу Слов’янська та мінеральних вод різних типів сприяють розвитку рекреаційного комплексу. У той же час стримуючим факто­ром його подальшого розвитку в регіоні є значне техногенне наванта­ження на навколишнє середовище та високий рівень забруднення природних компонентів.

Демографічна ситуація в регіоні характеризується в цілому кризовими явищами: значне переважання показників смертності над народжуваністю, від’ємний природний приріст населення (–13,7 ‰), високі показники дитячої смертності (13,5 ‰) та смертності чоловіків у віці 30–50 років (зумовлено складними умовами праці та великою ймовірністю травматизму, перш за все, у вугільній галузі), старіння населення (частка людей похилого віку перевищує 25 %). Середній рівень зареєстрованого безробіття у регіоні близький до середньодер­жавного показника – 7,0 %.

У Донецькому економічному районі нараховується 827 населених пунктів, з яких міст – 88, селищ міського типу – 242, сільських насе­лених пунктів – 455. Найбільше місто – Донецьк (понад 1 млн осіб). Великими містами з населенням понад 500 тис. осіб є Маріуполь, Макіївка та Луганськ.

Запаси та структура природно-ресурсного потенціалу зумовили формування в районі потужного індустріально-аграрного комплексу з переважаючим розвитком важкої промисловості. Основними галузями спеціалізації є паливна промисловість (46,3 % виробництва продукції в Україні), чорна металургія (42,3 %), важке машинобудування та металообробка (15 %), кольорова металургія (13,7 %). У районі функціо­нують потужні ТЕС (Вуглегірська, Старобешівська, Слов’янська, Миронівська, Зуївська, Луганська). Значно скромніше виглядає район за виробництвом продукції харчової (близько 7,7 %), деревообробної та целюлозно-паперової (7,7 %) і легкої (6,2 %) промисловості.

Найбільшими промисловими підприємствами району є:

• металургійні – ВАТ «Донецький металургійний завод», ВАТ «Ма­кіївський металургійний завод», ВАТ «Маріупольський металургій­ний комбінат ім. Ілліча», ТОВ «Маріупольсталь», Артемівський завод обробки кольорових металів, Стахановський завод феросплавів, Костянтинівське ВАТ «Укрцинк», ВАТ «Харцизький трубний завод»;

• машинобудівні – ВАТ «Донецькгірськмаш», ЗАТ «Макіївський завод шахтної автоматики, ВАТ «Маріупольський завод техноло­гічного обладнання», ХК «Луганськтепловоз», ВАТ «Луганський завод гірського машинобудування», ВАТ «Горлівський машинобу­дівний завод», ВАТ «Краматорський завод важкого верстатобу­дування», ВАТ «Сєвєродонецький завод приладобудування»;

• хімічні – АТ «Лисичанськнафтооргсинтез», ВАТ «Лисичанська сода», ВАТ «Сєвєродонецький оргхім», ВАТ «Донецький завод хі­мічних реактивів», Маріупольське ВАТ «Маркохім»;

• із виробництва будівельних матеріалів – ВАТ «Донецькбуд­матеріали», ВАТ «Луганськбудматеріали», ВАТ «Слов’янський керамічний комбінат».

Міжрегіональне значення також мають окремі галузі легкої промисловості – текстильна, трикотажна, шкіряно – взуттєва. Основні центри цих виробництв – Донецьк, Луганськ, Маріуполь, Макіївка, Артемівськ.

Серед галузей харчової промисловості регіон виділяється олійножи­ровою та рибопереробною галузями, а також виробництвом кухонної солі. Внутрірегіональне значення мають м’ясна, молочна, борошноме­льно-круп’яна, хлібопекарна, кондитерська промисловість та інші галузі.

Сільське господарство Донецького економічного району спеціалізу­ється на вирощуванні зернових (озима та яра пшениця, кукурудза на зерно), технічних (домінує соняшник) культур, а також овочівництві та садівництві. Регіон забезпечує 8,5 % загальнодержавного виробни­цтва зерна та понад 16 % соняшнику (додаток К).

Тваринництво представлене молочно-м’ясним скотарством, свинар­ством, вівчарством та птахівництвом.

Сільськогосподарські угіддя займають понад 75 % території, а в структурі посівних площ майже половину займають зернові культури.

Економічна криза першої половини 90-х років ХХ ст. зумовила значне падіння обсягів виробництва сільськогосподарської продукції (виробництво м’яса скоротилось на 65 %, м’ясопродуктів – на 89 %, продукції з незбираного молока – на 96 %) [38]. Відродження сіль­ськогосподарського виробництва у регіоні, як і в Україні в цілому можливе лише за умови поліпшення загальної соціально-економічної ситуації в країні.

Вигідне географічне положення та прикордонне розміщення району сприяли розвитку його транспортного комплексу. Через територію Донецького економічного району проходять важливі залізничні (Москва – Донецьк, Київ – Північний Кавказ, Київ – Причорно­морське узбережжя Кавказу), автомобільні (Київ – Баку, Кишинів – Одеса – Ростов-на-Дону – Баку) магістралі, а також магістральні газопроводи («Союз», Ставрополь – Москва) та нафтопроводи (Са­мара – Слов’янськ, Грозний – Лисичанськ). Потужним морським портом є Маріуполь, який щорічно обслуговує понад 2 000 суден.

У районі сформувалася достатньо розвинена система професійно-тех­нічної та вищої освіти, яка в цілому відповідає господарському профілю регіону.

Донецький економічний район має економічні зв’язки з усіма адміністративними областями України, а також Росією, Білоруссю, Молдовою, країнами далекого зарубіжжя (Турцією, Китаєм, США). Візитною карточною району на міжрегіональному та світовому ринку товарів і послуг є кам’яне вугілля, кокс, чорні метали, тепловози, шахтне обладнання, сода, кухонна сіль, будівельні матеріали, насіння соняшнику, олія, цукерки, продукція легкої промисловості.

Пріоритетними завданнями подальшого соціально-економічного розвитку Донецького економічного району є:

• комплексна реструктуризація та технічне переоснащення базо­вих галузей господарства – вугільної промисловості, чорної та кольорової металургії, машинобудування;

• зменшення соціальної напруженості у регіоні шляхом створення додаткових робочих місць та запровадження системи перекваліфікації кадрів, звільнених у зв’язку із закриттям вугільних шахт;

• поліпшення екологічної ситуації шляхом перепрофілювання підприємств, запровадження ресурсозберігаючих технологій, комплексної переробки сировини, рекультивації порушених земель, науково-обґрун­тованого обмеження подальшого зростання територіальної кон­центрації промислового виробництва.

Економіка Придніпровського економічного району. До складу району входять три області – Дніпропетровська, Запорізька та Кіровоградська.

Він займає 13,7 % загальної земельної площі країни, в ньому проживає 13,6 % населення, зосереджено майже 14 % чисельності трудових ресурсів, понад 17 % вартості основних виробничих фондів та створюється майже 24 % промислової продукції України.

Для Придніпровського економічного району, як і для Донецького, характерні порівняно високі показники щільності розселення населення (в середньому по регіону – 73 осіб/км², а в Дніпропетров­ській області – 108 осіб/км²) та рівня урбанізації (міське населення у районі складає 73,6 %).

Природні умови Придніпровського економічного району сприяють розвитку промислового та сільськогосподарського виробництва. Клі­мат – помірно-континентальний, рельєф – рівнинний, ґрунти – чорно­земні (переважають чорноземи типові, звичайні, південні та опідзо­лені), зустрічаються також ясно-сірі та сірі лісові ґрунти.

Лімітуючим чинником господарського розвитку регіону є низька забезпеченість водними ресурсами – на 1 мешканця припадає 0,45 тис. м³/рік, у той час як аналогічний середньодержавний показник складає 1,3 тис. м³/рік. Головна водна артерія – Дніпро з його водосховищами (Дніпродзержинським, Дніпровським та Каховським).

Ліси у Придніпров’ї займають 5,1 % загальної земельної площі. Вони виконують переважно ґрунтозахисну та водоохоронну функції і використовуються в рекреаційних цілях. Рекреаційну цінність також мають річкові та морські пляжі, а також лікувальні грязі поблизу Бердянська.

У Придніпров’ї зосереджені значні запаси різноманітних корисних копалин: залізної руди (Криворізький та Білозірський басейни – понад 75 % загальнодержавних запасів), марганцевої руди (Нікопольське та Велико-Токмацьке родовища – 100 % запасів України), бурого вугілля (Дніпровський басейн), а також графіту, каоліну, уранової руди, граніту, вапняків, глини тощо. Всього в регіоні нараховується близько 300 родовищ корисних копалин.

Характерними рисами демографічної ситуації у Придніпровському економічному районі є скорочення народжуваності, від’ємний природний приріст населення (–7,5 ‰), від’ємне сальдо міграцій та зростання демографічного навантаження на населення працездатного віку (питома вага осіб похилого віку сягає нині майже 25 %). Рівень безробіття у регіоні наближається до середньодержавного показника і складає 7,1 %.

У системі територіального поділу праці Придніпровський еконо­мічний район виділяється наступними добре розвиненими галузями промисловості:

• електроенергетикою – Придніпровська та Криворізька ДРЕС, Запорізька АЕС, Дніпрогес-1, Дніпрогес-2 та Дніпродзержинська ГЕС;

• чорною та кольоровою металургією (ВАТ «Дніпровський мета­лургійний комбінат ім. Дзержинського», ВАТ «Дніпровський мета­лургійний комбінат ім. Петровського», «Криворіжсталь», ВАТ «Ніко­польський завод феросплавів», ВАТ «Нікопольський трубний завод», ВАТ «Новомосковський трубний завод», ВАТ «Запорізький завод феросплавів», ВАТ «Запорізький алюмінієвий комбінат», Запо­різький титаномагнієвий комбінат, ВАТ «Побузький феронікелієвий завод»);

• машинобудуванням – ВО «Південний машинобудівний завод», ВАТ «Нікопольський кранобудівний завод», ВАТ «Завод надпотужних трансформаторів ВАТ «Запоріжавтоматика», ВАТ «Мотор-Січ», СП ЗАТ «Автозаз-ДЕУ» (у Запоріжжі), ВАТ «Червона зірка» (у Кіро­вограді), Дніпродзержинський вагонобудівний завод та ін.;

• хімічною промисловістю – потужні підприємства функціонують у Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Кривому Розі, Запоріжжі;

• промисловістю будівельних матеріалів – найбільші підприємства працюють у Запоріжжі, Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Кри­вому Розі, Нікополі, Павлограді.

Серед галузей харчової промисловості міжрайонне значення мають борошномельно-круп’яна та олійна промисловість, а серед галузей легкої промисловості – трикотажна та взуттєва.

Сприятливі природнокліматичні умови та родючі ґрунти сприяють розвитку сільськогосподарського виробництва. Придніпровський еконо­мічний район спеціалізується на виробництві товарного зерна (19 % загальнодержавного виробництва), насіння соняшника (майже 40 % загальнодержавного виробництва), овочів (близько 15 % загальнодер­жавного виробництва). У тваринництві переважає молочно-м’ясне скотарство, свинарство та птахівництво (регіон забезпечує 10–13 % обсягу загальнодержавного виробництва молока, м’яса та яєць).

Вигідне географічне положення та потужна мінерально-сировинна база сприяли розвитку транспортного комплексу району. Розвинені всі види транспорту. Територією району пролягають найбільш ванта­жонапружені залізничні магістралі та автошляхи, які з’єднують Придніпров’я з іншими регіонами України, а також Росією та Молдовою. Найбільшими залізничними та автомобільними вузлами є Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Синельникове, Мелітополь, П’ятихатки, Знам’янка, річкові порти – Дніпропетровськ та Запо­ріжжя, морський порт – Бердянськ.

У Придніпровському економічному районі зосереджений значний науково-технічний потенціал, який займається актуальними пробле­мами космічних досліджень, ракетобудування, розробки й запро­вадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій в усіх сферах економіки.

Територіальна організація продуктивних сил у Придніпров’ї має певні внутрірайонні відмінності: у Дніпропетровській та Запорізькій областях сформувався промислово-аграрний тип господарства, а у Кіровоградській області – переважно аграрно-промисловий. Найбільші промислові вузли: Дніпропетровсько-Дніпродзержинський (утворився на базі чорної металургії, хімічної промисловості та машинобуду­вання), Криворізький (сформувався завдяки видобутку залізної руди та розвитку чорної металургії й машинобудування), Запорізький (сформувався завдяки розвитку чорної і кольорової металургії, машинобудування та харчової промисловості).

Пріоритетними завданнями подальшого розвитку Придніпров­ського економічними району є:

• вирішення нагальних екологічних проблем та поліпшення еколо­гічної ситуації;

• запровадження ресурсо- та енергозберігаючих технологій;

• комплексна переробка сировини та відходів основних виробництв;

• посилення соціальної орієнтованості господарського розвитку;

• створення сприятливого інвестиційного клімату;

• нарощування експортного потенціалу, зменшення у ньому частки сировини та збільшення частки продукції наукомістких виробництв.

Економіка Східного економічного району. До складу району входять Сумська, Полтавська та Харківська області. Це промислово-аграрний регіон України, який займає 14,1 % її території; в ньому проживає 12 % її населення, створюється близько 12 % обсягу промислової та понад 13 % – сільськогосподарської продукції.

Природні умови, вигідне географічне та геополітичне положення району (в безпосередній близькості до нього знаходяться багаті на мінерально-сировинні ресурси регіони – Донбас та Придніпров’я, а Сумська та Харківська області межують з Росією і через їх територію проходить міжнародний транспортний коридор Європа – Азія) сприяють розвитку продуктивних сил.

Цей регіон розташований переважно в лісостеповій зоні, за виключенням північної частини Сумської області (зона Полісся) та південної частини Полтавської області (степова зона). В структурі ґрунтового покриву переважають типові та звичайні чорноземи, сірі лісові та дерново-підзолисті ґрунти.

Ліси в Східному економічному районі займають майже 13 % його території. Показник лісистості між областями району відрізняється більш ніж удвічі: у Сумській області – 17,5 %, а в Полтавській – 8,5 %. Лісистість території Харківської області складає 12,7 %.

Східний економічний район є одним із найбільш водозабезпечених регіонів України. Його територією протікають великі ліві притоки Дніпра – Сула, Псел, Ворскла, Орель, Сейм (притока Десни) та Сіверський Донець з притокою Оскол. Води цих річок використо­вуються для промислового та сільськогосподарського водоспоживання.

Мальовничі ландшафти, сприятливі кліматичні умови, густа річкова мережа, лісові масиви, джерела мінеральної води з лікувальними властивостями складають основу рекреаційного потенціалу регіону. Далеко за межами України відомі курорти Миргород (Полтавської області) та Березівка (Харківської області).

Надра Східного економічного району багаті на різноманітні корисні копалини – паливно-енергетичні, рудні, природну хімічну сировину та будівельні матеріали. Саме цей район забезпечує понад 80 % сучас­ного вітчизняного видобутку газу, понад 65 % видобутку нафти, близько 14 % видобутку залізної руди, понад 90 % абразивної сиро­вини та понад 44 % скляної сировини [38].

У районі склалася в цілому несприятлива демографічна ситуація, що характеризується зменшенням чисельності населення, високими показниками його смертності та постійно зростаючим демографічним навантаженням на працездатне населення.Рівень зареєстрованого безробіття за офіційними даними коливається від 6,6 % – у Харків­ській області до 7,6 % – у Сумській області. У Полтавській області цей показник складає 7,3 %.

У загальнодержавному поділі праці район виділяється:

-  паливною промисловістю (нафто- та газовидобуток, нафтопере­робка) – основний видобуток нафти здійснюється в Сумській, газу – в Полтавській та Харківській областях, а в Кременчуці функціонує Кременчуцький нафтопереробний завод;

-   галузями машинобудування:

• транспортне машинобудування – Кременчук (автомобілебуду­вання), Полтава (виробництво автозапчастин, ремонт тепловозів), Харків (авіабудування, виробництво велосипедів), Лубни (автоскладання);

• тракторне та сільськогосподарське машинобудування – Харків, Суми, Охтирка;

• верстатобудування – Харків (виробництво металорізальних верстатів, поліграфічних машин), Полтава (виробництво устаткування для харчової промисловості), Суми (виробництво обладнання для хімічної промисловості), Ромни (виробництво поліграфічних машин);

• енергетичне машинобудування – Харків, Полтава, Глухів, Суми;

• приладобудування – Харків, Полтава, Суми, Ізюм, Лубни;

-  хімічною промисловістю – основна хімія (Суми, Харків, Перво­майськ, Шостка, Конотоп), хіміко-фармацевтична (Харків, Лубни), виробництво синтетичних смол і пластмас (Полтава, Суми, Первомайськ, Харків, Кременчук);

-  легкою промисловістю (текстильна, швейна, шкіряно-взуттєва) – Хар­ків, Полтава, Лубни, Ромни, Кременчук, Суми, Конотоп, Красноград;

-  харчовою промисловістю – виробництво цукру (Червонозаводське, Оржиця – Полтавська обл., Куп’янськ – Харківська обл.), борошноме­льно-круп’яна (Полтава, Кролевець, Кременчук), кондитерська (Харків, Полтава, Кременчук, Тростянець), виробництво лікеро-горіл­чаних виробів (Харків, Полтава, Суми, Кременчук), м’ясна промисло­вість (Харків, Полтава, Лубни, Суми, Ромни, Куп’янськ), маслосиро­робна промисловість (Пирятин, Лубни, Кременчук, Шостка, Суми, Харків, Ромни), олійно-жирова (Полтава, Харків, Диканька).

Східний економічний район посідає вагоме місце серед регіонів України за виробництвом сільськогосподарської продукції –забезпе­чує майже 17 % загальнодержавного виробництва зерна, понад 20 % цукрових буряків, 13,1 % соняшника, 16 % картоплі, 14 % овочів, 12,1 % м’яса (у забійній вазі), понад 13 % молока та майже13 % яєць.

У районі добре розвинені такі види транспорту як залізничний, автомобільний, трубопровідний, авіаційний та річковий. Найбільшими залізничними вузлами є Харків, Полтава, Куп’янськ, Лозова, Кременчук, Ромодан. Аеропорти – Харків, Полтава, Суми, річковий порт – Кременчук. По території району пролягають автомагістралі, які з’єднують Україну з Росією і Білоруссю, а також газопроводи – «Союз», Шебелинка-Полтава-Київ, Уренгой-Помари-Ужгород і нафтопрово-
ди – Кременчук-Херсон, Гніденці-Глинсько-Розбишівське родовище-Кре­менчук.

Великим осередком вищої освіти, культури та науки не лише регіонального, а й загальнодержавного значення є м. Харків. В його вищих навчальних закладах усіх рівнів акредитації навчається більш ніж 16 % загальної чисельності студентів країни, а науково-дослідні та проектно-конструкторські організації забезпечують майже 17 % обсягу наукових робіт, які виконуються в державі.

Висока територіальна концентрація виробничих потужностей у Харківській області зумовила формування великого промислового вузла, ядром якого є м. Харків. У Полтавській області сформувались два промислових вузли – Полтавський та Кременчуцький, у Сумській області – Сумський та Шосткинсько-Глухівський (останній знаходи­ться в стадії формування).

Пріоритетними напрямами подальшого розвитку Східного еконо­мічного району є:

• розвиток паливно-енергетичного комплексу (нарощування розвіду­вально-пошукових робіт, видобутку та переробки нафти і газу на основі новітніх технологій, що забезпечують більш повну розробку родовищ та більш глибоку і комплексну переробку сировини);

• обов’язкове поєднання ресурсокористування з природовідновлю­ваними заходами;

• прискорений розвиток на основі державної підтримки високотех­нологічних виробництв (радіоелектроніки, приладобудування, оборон­ної промисловість), які створюють конкурентоспроможну продукцію;

• вирішення нагальних соціальних проблем (зайнятості, житлової, якісного рівня житлово-комунального забезпечення, доступності спе­ціалізованої медичної допомоги тощо).

Економіка Центрального економічного району. До складу району входять Київська область, м. Київ (як і м. Севастополь має статус окремої адміністративної одиниці державного підпорядкування) та Черкаська область.

Він займає 8,1 % території України, в ньому проживає 12,4 % населення країни, зосереджено 13,1 % вартості основних виробничих фондів, створюється 9,3 % промислової та майже 11 % сільськогоспо­дарської продукції.

Район має вигідне географічне положення та сприятливі природні умови для розвитку продуктивних сил: розміщений у зоні Полісся та Лісостепу; рельєф – рівнинний; клімат – помірно-континентальний; ґрунти – переважно дерново-підзолисті (в зоні Полісся) та чорноземні (в лісостеповій зоні); ліси займають 18,5 % території.

Головною водною артерією є Дніпро з його притоками (Десною, Прип’яттю, Тетеревом, Россю, Тясмином, Трубіжом, Супієм) та водо­сховищами (Київським, Кременчуцьким, Канівським). Запаси поверхне­вих та підземних вод у районі в цілому забезпечують регіональні потреби водоспоживання. Після аварії на Чорнобильській АЕС, яка зумовила значне радіоактивне забруднення поверхневих вод, питне водопоста­чання на більшій частині регіону здійснюється з підземних джерел.

Рекреаційні ресурси регіону представлені лісовими ландшафтами, річковими пляжами, джерелами цілющої мінеральної води, а також багаточисельними пам’ятками природи, історії та архітектури.

Демографічній ситуації Центрального регіону притаманні такі ж риси, що й більшості інших регіонів України: зниження народжува­ності, відносно високі показники смертності, старіння населення (особливо – у сільській місцевості), від’ємний природний приріст. Дещо інша ситуація склалася в Києві, де на фоні відносно низької народжуваності та високої смертності відбувається приріст населення за рахунок позитивного міграційного сальдо. Рівень зареєстрованого безробіття склав у 2005 р. 6,9 %.

У регіоні розвідано понад 400 родовищ 11 видів корисних копалин, однак їх запаси не забезпечують господарські мінерально-сировинні потреби району (особливо це стосується потреб у паливних ресурсах). Є порівняно невеликі поклади бурого вугілля, торфу (через радіоак­тивне забруднення його видобуток у зоні Полісся майже припинився), будівельного каміння. Загальнодержавне значення мають запаси бентонітових глин та каолінів, які використовуються як формувальні матеріали.

У загальнодержавному поділі праці Центральний економічний район займає вагоме місце за виробництвом продукції машинобу­дування та металообробки (10,2 % загальнодержавного виробни­цтва), легкої промисловості (14,4 %), лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості (21,5 %), хімічної та нафтохі­мічної промисловості (20,4 %), легкої промисловості (14,4 %). Галу­зями спеціалізації району також є мікробіологічна, медична, по­ліграфічна, скляна та фарфор-фаянсова промисловість.

Регіональні потреби в електроенергії забезпечують Трипільська ГРЕС, Білоцерківська ТЕС, Київська ГЕС. У районі розміщена Чорнобильська АЕС, яка в даний час закрита через велику ймовірність повторного радіоактивного забруднення і потребує значних коштів та заходів щодо його попередження.

У структурі посівних площ майже половину займають посіви зернових та зернобобових культур, на другому місці кормові культу-
ри – близько 32 %, на третьому – технічні культури (10,2 %), на четвертому – картопля та овочеві культури (9,6 %). Регіонспеціалі­зується на виробництві зерна, цукрового буряка, картоплі та овочів.

Тваринництво регіону, як і в цілому в Україні, переживає складні часи – різке скорочення поголів’я худоби зумовило відповідне падіння виробництва його продукції. Причини кризових явищ у сільському господарстві слід шукати, перш за все, у недосконалості системи державної підтримки вітчизняного сільгоспвиробника.

Розміщення в Центральному економічному районі м. Києва сприяло розвитку транспортного комплексу. По території району пролягають залізничні та автомобільні магістралі, авіаційні лінії міжнародного значення, які з’єднують столицю нашої держави з усіма її регіонами та іншими країнами світу. По Дніпру, Прип’яті та Десні здійснюється судноплавство. Найбільший річковий порт – м. Київ, аеропорт – Бо­риспіль (поблизу Києва).

Також вирізняється цей регіон більш високими показниками будівельно-монтажних робіт (27,6 % загальнодержавного обсягу). Порівняно висока будівельна активність у Центральному регіоні зумовлена значними інвестиціями в будівельну індустрію м. Києва (більше половини загальнорегіонального обсягу) [38].

У Центральному економічному регіоні сформувався потужний освітній та науково-технічний потенціал – 76 вищих навчальних закладів ІІІ–ІV рівнів акредитації, 300 науково-дослідних і проектно-кон­структорських установ, Національна академія наук із численними інститутами здійснюють наукові дослідження загальнодержавного та світового значення.

Основними напрямами подальшого соціально-економічного розвитку Центрального економічного регіону є:

• структурна перебудова господарського комплексу та технологічне оновлення конкурентоспроможних виробництв (приладобудування, авіаційної та мікробіологічної промисловості);

• стимулювання розвитку туристичної індустрії, здатної значно збільшити валютні надходження до державного та місцевого бюджетів;

• вирішення нагальних соціальних проблем (житлової, зайнятості, духовного і культурного розвитку молоді, відродження села);

• зниження екологічної напруженості у регіоні та створення необхідних умов для інвестування природоохоронних заходів.

Економіка Поліського економічного району. Це єдиний в Україні регіон, який складається з двох відокремлених підрайонів – Західного Полісся (Волинська, Рівненська та Житомирська області) та Східного Полісся (Чернігівська область).

Він займає 17,3 % території України, зосереджує близько 8 % вартості основних виробничих фондів; у ньому проживає 10 % населення країни, виробляється близько 5 % промислової та майже 14 % сільськогосподарської продукції.

Поліський район розміщений переважно в зоні Полісся, лише південні адміністративні райони (в основному Житомирської та Чернігівської областей) – у зоні Лісостепу. Прикордонне положення регіону (має державний кордон із Білоруссю, Росією та Польщею), сприяє зростанню його ролі у розвитку взаємозв’язків та співробіт­ництва України з іншими державами світу – Білоруссю, Росією, Польщею, країнами Балтії, Північної та Західної Європи.

Район має в цілому сприятливі для розвитку господарства природні умови та ресурси:

• рівнинний характер місцевості;

• порівняно висока лісистість території (30 %);

• достатня водозабезпеченість;

• вологий, помірно теплий клімат;

• наявність покладів паливно-енергетичної сировини (нафти та газу – в Чернігівській області, кам’яного вугілля – у Волинській області, бурого вугілля – у Житомирській області, торфу – практично у всіх областях регіону), а також будівельного та декоративно-облицювального каміння (Коростишівське родовище граніту), крейди, глини, вапна.

Територія регіону також є перспективною щодо видобутку поліметалічних руд, коштовного каміння та золота.

Мальовничі лісові ландшафти, наявність чисельних озер і річок, запасів мінеральної води та грязей з лікувальними властивостями дозволяють розвивати на їх основі рекреаційний комплекс з лікувально-оздоровчими послугами. Однак, після Чорнобильської катастрофи регіон втратив свою рекреаційну привабливість (за виключенням порівняно невеликої території поблизу Шацьких озер).

Основними лімітуючими чинниками господарського розвитку регіону є високі рівні заболоченості (заболочені землі разом із перезволоженими займають понад 30 % площі регіону) та радіоак­тивної забрудненості території (більше половини сільськогосподар­ських угідь забруднені радіонуклідами).

Характер сучасних демографічних процесів у регіоні в цілому відповідає загальнодержавним тенденціям, однак має певні особли­вості, зокрема: порівняно високі показники народжуваності (у Волин­ській та Рівненській областях – відповідно 12,2 ‰ та 12,5 ‰); найвищі в Україні показники смертності (у Чернігівській області – 21,6 ‰), що зумовлено високою часткою осіб похилого віку та наслідками Чорнобильської аварії; висока інтенсивність міграційних процесів (в основному, це – трудова міграція та переселення людей із районів, постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС).

У державному поділі праці Поліський економічний район виділяється аграрно-промисловим спрямуванням. Частка переробних галузей АПК у загальній структурі промисловості регіону складає понад 55 %, у той час як в середньому по Україні – 17,4 %. Серед інших галузей спеціалізації варто відзначити легку, лісову, деревооб­робну, целюлозно-паперову, хімічну, паливну промисловість та виробни­цтво будівельних матеріалів.

Особливості природнокліматичних умов регіону вплинули на структуру його сільськогосподарського виробництва: домінують зернове господарство (жито, пшениця, ячмінь, просо), вирощування цукрових буряків, картоплі, льону, молочно-м’ясне скотарство, сви­нарство та птахівництво.

Прикордонне розміщення Поліського економічного району сприяло розвитку його транспортного комплексу. Територію цього регіону пролягають транспортні коридори міжнародного значення напрямів Росія – Україна – Польща – країни Західної Європи та Україна – Бі­лорусь – Прибалтика. Важливими транспортними вузлами є Бахмач, Чернігів, Коростень, Житомир, Рівне, Сарни, Ковель.

Рівень розвитку соціальної сфери Поліського економічного району є одним із найнижчих в Україні. Такі показники як середня заробітна плата, місткість лікарняних закладів, забезпеченість медичними працівниками (особливо у сільській місцевості), забезпеченість житлом є нижчими середньо-українського рівня.

У регіоні спостерігається досить напружена екологічна ситуація, яка зумовлена як наслідками аварії на ЧАЕС (зона відчуження у районі займає 1,2 тис. км²), так і застосуванням малоефективних меліораційних робіт та недосконалих технологій обробітку ґрунту, що призвели до значного зниження родючості ґрунтів та посилення їх загальної деградації.

Зважаючи на це, основними завданнями подальшого соціально-еко­номічного розвитку Поліського економічного району мають бути:

• перехід до природно-адаптивного ресурсозберігаючого використа­ння земельних та лісових ресурсів;

• прискорений розвиток соціальної інфраструктури в сільських населених пунктах та невеликих містах;

• створення в регіоні сприятливого інвестиційного клімату для оновлення діючих та розвитку інноваційних виробництв, розширення виробничої та соціальної інфраструктури, інтенсифікації будівництва, вирішення екологічних проблем та мінімізації наслідків аварії на ЧАЕС;

• стимулювання розвитку прикордонного економічного співробіт­ництва з Брянською областю (Росія), Гомельською та Брестською областями (Білорусь);

• державна підтримка розвитку малого та середнього підприєм­ництва, особливо в галузях АПК, легкій промисловості, соціально-по­бутовій та соціально-культурній сферах, що сприятиме вирішенню проблеми зайнятості та забезпечить в цілому позитивний соціально-еко­номічний ефект в регіоні.

Економіка Подільського економічного району. Район включає Вінницьку, Хмельницьку та Тернопільську області, характеризується зручним економіко-географічним положенням і транспортним розташу­ванням, оскільки він розміщений у Центральній частині Правобе­режної України, межує з відносно розвиненими Придніпровським, Центральним і Карпатським економічними районами та має держав­ний кордон з Молдовою.

Цей район займає 10,3 % території України; у ньому проживає 8,9 % її населення, зосереджено 6,0 % вартості основних виробничих фондів держави, створюється 3,4 % промислової та 14,0 % сільськогос­подарської продукції.

Природні умови та ресурси регіону в цілому сприяють розвитку його господарського комплексу, що має переважно агропромислову орієнтацію. Рельєф – переважно рівний (територія району розміщена на Подільській та Придністровській височинах із максимальною відміткою над рівнем моря – 417 м): клімат – помірно-континента­льний із найбільшою кількістю опадів у травні-липні та тривалістю вегетаційного періоду майже 200 днів; ґрунти – переважно чорноземи та сірі лісові;лісистість території – 11,5 % (ліси мають переважно ґрунтозахисне, водоохоронне та рекреаційне значення). Для території регіону характерна порівняно висока густота річкової мережі, загальна довжина річок перевищує 27 тис. км, найбільшими річками є Дністер (з притоками Серет, Збруч, Смотрич, Ушиця, Мурафа) та Південний Буг.

Регіон багатий на різноманітні рекреаційні ресурси: мальовничі лісостепові краєвиди; сприятливі для відпочинку й оздоровлення кліматичні умови та гідрологічні об’єкти; карстові форми рельєфу (в Тернопільській області знаходиться майже 70 гіпсових печер-лабі­ринтів, серед яких одна з найдовших у світі – печера Оптимістична); цілющі мінеральні води (далеко за межами України відомі радонові води курорту Хмільник у Вінницькій області), лікувальні грязі (у Вінницькій та Тернопільській областях). Важливе природоохоронне, пізнавальне та естетичне значення мають природний заповідник «Медобори» в Тернопільській області та Національний парк «По­дільські Товтри» в Хмельницькій області.

У структурі мінерально-сировинного потенціалу району провідне місце займають природні будівельні матеріали (сировина для вироб­ництва цементу, цегли, черепиці, скла), також є поклади граніту, гнейсів, мармуру, гіпсу. Зустрічаються родовища бурого вугілля, горючих сланців, фосфоритів (на даний час вони не розробляються).

Демографічна ситуація в регіоні характеризується такими ж кризовими явищами, як і в цілому в державі: висока смертність населення (в 2005 р. цей показник склав 16,0 ‰); переважання смертності над народжуваністю (в середньому по району природне скорочення чисельності населення склало в 2005 р. – 7,1 ‰); порів­няно високі темпи депопопуляції сільського населення (зумовлено, перш за все, глибокими соціально-економічними проблемами в сільській місцевості). Район відзначається чисельним переважанням сільського населення над міським (відповідно 51 % та 49 %.)

Рівень зареєстрованого безробіття складає в районі 8,2 %. Агропро­мислова орієнтація регіонального господарства та сезонний характер сільськогосподарського виробництва сприяють поширенню такого явища як сезонне безробіття (особливо поширене у сільській місцевості).

Регіональний ринок праці має ознаки трудодепресивності – пропо­зиція робочої сили, особливо в селах та малих містах, значно пере­вищує місткість їх ринків праці.

У державному поділі праці Подільський економічний район виді­ляється переважно переробними галузями АПК, а такожсільськогосподар­ським машинобудуванням, електроенергетикою та промисловістю будівельних матеріалів. Найбільшими центрами машинобудування є Вінниця (тракторні агрегати), Тернопіль (бурякозбиральні комбайни), Шепетівка (тракторні деталі), Кам’янець-Подільський (сільськогосподар­ські машини, деревообробний інструмент), Хмельницький (трансфор­маторні підстанції, ковальсько-пресове устаткування), Красилів (техноло­гічне устаткування для харчової промисловості).

У районі функціонує потужна Ладижинська ДРЕС (Вінницька область) та Хмельницька АЕС, які забезпечують регіональні потреби в електроенергії та значну її частку відправляють за межі району.

Серед підприємств легкої промисловості міжрайонне значення мають швейні фабрики ім. Володарського та «Поділля» (Вінниця), ВО «Спецодяг» (Хмельницький), ВО «Текстерно» (Тернопіль), Кам’я­нець-Подільська бавовняна фабрика та ін.

Харчова промисловість Подільського економічного району об’єднує 15 великих галузей, серед яких найбільш вагоме місце займають:

• цукрова – забезпечує 28,1 % загальноукраїнського виробництва; найбільші цукрові заводи – Гайсинський та Кирнасівський (Вінницька обл.), Кам’янець-Подільський та Теофіпільський (Хмельницька обл.), Чортківський (Тернопільська обл.);

• консервна – забезпечує 23,6 % загальноукраїнського виробництва; найбільші підприємства функціонують у Вінниці, Могилів-Поділь­ському, Тульчині, Кам’янець-Подільському;

• м’ясна – забезпечує 26 % загальноукраїнського виробництва м’яса та субпродуктів; найбільші м’ясокомбінати – Вінницький, Гайсин­ський, Тростянецький, Тульчинський (Вінницька обл.), Хмельницький, Камя’нець-Подільський, Шепетівський (Хмельницька обл.), Тернопільсь­кий та Чортківський (Тернопільська обл.);

• борошномельно-круп’яна – забезпечує 13,5 % загальноукраїн­ського виробництва; найбільші підприємства діють у Вінниці, Хмельни­цькому, Тернополі, Чорткові (Тернопільська обл.).

По території району проходять залізничні та автомобільні магістралі, що з’єднують регіон з іншими регіонами країни, а такожгазопроводи «Союз» та Уренгой – Помари – Ужгород. Найбільші транспортні вузли – Шепетівка, Хмельницький, Жмеринка, Тернопіль.

Розвиток соціальної сфери в регіоні характеризується в цілому негативними тенденціями і за більшістю показників (середньодушові доходи населення, забезпеченість медичними працівниками, місткість амбулаторно-поліклінічних закладів, роздрібний товарообіг на душу населення тощо) відстає від середньодержавного рівня.

Серед вищих навчальних закладів загальнодержавне значення мають Тернопільська академія народного господарства, Вінницька комерційна академія та Хмельницький державний технологічний університет, в яких працюють висококваліфіковані науково-педа­гогічні кадри та створена потужна науково-дослідна база, що забезпечує якісну підготовку фахівців для різних галузей господарства не лише регіону, а й країни в цілому.

Подальший соціально-економічний розвиток Подільського еконо­мічного району неможливий без вирішення наступних завдань:

• удосконалення територіальної та галузевої структури господарства шляхом прискореного розвитку високотехнологічних виробництв, здатних виробляти конкурентноспроможну продукцію;

• комплексне використання природних ресурсів, насамперед, у профільних галузях;

• упровадження прогресивних технологій сільгоспвиробництва та вирішення проблем збереження та поліпшення родючості ґрунтів;

• реалізація програм соціально-економічного розвитку села та малих міст;

• прискорений розвиток приміських АПК для повноцінного забезпе­чення міського населення свіжою високоякісною сільгосппродукцією.

Економіка Карпатського економічного району. Район об’єднує Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську та Чернівецьку області, має вигідне географічне положення (розміщений у центрі Європи на перетині транспортних шляхів із Заходу на Схід і з Півночі на Південь) та сприятливе прикордонне розташування (межує з Польщею, Угорщи­ною, Румунією та Молдовою). У зв’язку з цимрегіон займає вагоме місце у забезпеченні зовнішніх економічних зв’язків України з іншими країнами Європи.

Карпатський економічний район займає 9,6 % території України; в ньому проживає майже 13 % її населення, зосереджено 12,2 % вартості основних виробничих фондів, створюється більш як 4 % промислової та понад 12 % сільськогосподарської продукції загальнодер­жавного обсягу.

Природні умови Карпатського економічного району мають певну регіональну та внутрішньотериторіальну специфіку, яка пов’язана із розташуванням на його території великого гірського масиву – Карпат. Гори ділять регіон на три частини: Прикарпаття, гірські райони та Закарпаття і зумовлюють вертикальну грунтово-кліматичну дифе­ренціацію його території. Залежно від висоти місцевості над рівнем моря, кліматичних умов та ґрунтового покриву на території Карпатсь­кого економічного району виділяють шість грунтокліматичних поясів: Передкарпатське передгір’я, гірські лісолучні райони, Полонина (субальпійські луки), Надполонинна територія (альпійські луки), Закарпатське передгір’я та Закарпатська низовина.

Клімат передгірських та рівнинних районів характеризується порівняно м’якою зимою (середня температура січня –4 °С), помірно теплим літом (середня температура липня +18,5 °С) та достатньою кількістю опадів – 600–800 мм. У горах зима більш сувора (середня температура січня –7 °С), літо прохолодне (середня температура липня +11,5 °С), а кількість опадів є надлишковою – 800–1500 мм.

Ґрунтовий покрив регіону характеризується переважанням дерново-підзолистих, дернових опідзолених (Передкарпаття, Закарпат­ська низовина), буроземних (Закарпатське передгір’я та гірські райони) та сірих лісових ґрунтів (Прикарпатське передгір’я). В окре­мих районах Прикарпаття зустрічаються чорноземи опідзолені, а на території Закарпатської низовини – дерново-глейові та торфово-гле­йові ґрунти.

Водні ресурси Карпатського району представлені річками басейну Чорного моря (Дністер, Прут, Серет, Тиса з їх численними прито­ками), басейну Балтійського моря (Західний Буг, Сан), різноманітними озерами карстового, вулканічного та тектонічного походження (Синевір, Синє та ін.), водами боліт та підземними водами. Питома водозабезпеченість одного жителя у регіоні (2,9 тис. м³/рік) навіть у маловодні роки майже втричі перевищує середньодержавний показник (1,04 тис. м³/рік).

Ліси в регіоні займають майже 38 % його території. Основними лісоутворюючими породами є ялина, дуб, бук, смерека; поширені також граб, ясен, береза, осика, клен.

Карпатські ліси мають промислове та рекреаційне значення, а також виконують важливі природоохоронні функції і тому потре­бують жорсткого державного контролю за їх використанням. Неконтро­льоване вирубування лісів в останні десятиліття призвело до збільшення випадків таких негативних явищ як зсуви, обвали та великі повені на гірських річках, які спричинюють значні матеріальні збитки, а інколи й людські жертви.

Регіон багатий на рекреаційні ресурси. Його сприятливі кліматичні умови, мальовничі гірсько-лісові ландшафти, стрімкі річки та озера з кришталево чистою водою, наявність джерел мінеральної води, озокериту з унікальними лікувальними властивостями сприяють організації як літнього, так і зимового відпочинку, оздоровлення та лікування. Всесвітньовідомими є курорти Трускавець, Моршин, Свалява, Яремча, Ворохта та інші (всього в регіоні функціонує 249 рекреаційних закладів тривалого перебування). Карпати – це єдиний регіон України, придатний для розвитку гірськолижного спорту та альпінізму.

Мінерально-сировинний потенціал району представлений більш як 25 видами корисних копалин, серед яких вагоме місце займають поклади паливних ресурсів (кам’яного вугілля – Львівсько-Волин­ський басейн; нафти та газу – Прикарпатський нафтогазоносний регіон), самородної сірки (Роздольське та Новояворівське родовища), калійної солі (Калушське та Стебниківське родовища), кам’яної солі (Солотвинське родовище) та будівельної мінеральної сировини. Також на Закарпатті є поклади алуніту (сировина для виробництва алюмінію), ртуті, золота, бариту, свинцю, цинку, мармуру, скляної та керамічної сировини.

Демографічна та трудоресурсна ситуація в регіоні має певні особливості, зокрема, це: найвищі серед інших регіонів показники народжуваності та відносно незначні темпи природного скорочення населення, порівняно висока частка багатодітних сімей, надлишок трудових ресурсів, високі показники безробіття та сезонної (трудової) міграції населення.

Регіон характеризується строкатим національним складом населення: частка національних меншин (румуни, угорці, поляки, німці, молдо­вани, євреї, словаки, цигани, росіяни) складає 15 %.

Господарський комплекс Карпатського економічного району має індустріально-аграрну спрямованість. Галузями спеціалізації є:

• лісова, деревообробна та целюлозно-паперова промисловість (лісопильна, виробництво деревостружкових плит, фанери, паперу, меблів) забезпечує 24 % виробництва в Україні; найбільші центри – Львів, Чернівці, Берегове, Рахів, Жидачів, Коломия;

• легка промисловість (трикотажна, швейна, шкіряно-взуттєва, хут­рова) забезпечує 19,7 % виробництва в Україні; найбільші центри – Львів, Чернівці, Тисмениця, Берегове, Коломия;

• виробництво будівельних матеріалів (цементу, залізобетонних виробів, будівельного каменю) забезпечує 11,8 % виробництва в Україні; найбільші центри – Миколаїв (Львівська обл.), Львів, Калуш, Червоноград, Мукачеве, Чернівці;

• харчова промисловість (м’ясна, молочна, олійножирова, виноробна, маслосироробна, соляна, борошномельно-круп’яна, хлібопекарна, плодо­овочеконсервна) забезпечує 8,1 % виробництва в Україні; найбільші центри – Львів, Чернівці, Івано-Франківськ, Ужгород, Коломия, Дрогобич, Калуш, Берегове;

• паливна промисловість (вугільна, нафтодобувна, нафтопереробна, газова) забезпечує 8,0 % виробництва в Україні; найбільші центри – Чер­воноград, Долина, Дрогобич, Надвірна, Борислав, Дашава;

• хімічна та нафтохімічна промисловість (гірничо-хімічна, основна хімія, побутова хімія, виробництво пластмас та хімічних волокон, фармацевтична) забезпечує 6,1 % виробництва в Україні; найбільші центри – Новий Розділ, Калуш, Яворів, Чернівці, Стебник, Львів, Сокаль;

• електроенергетика – забезпечує 5,7 % виробництва в Україні; найбільші ТЕС – Бурштинська та Добротвірська, найбільша ГЕС – Теребля-Ріцька;

• машинобудування і металообробка (електротехнічна, приладобуду­вання, автомобілебудування, виробництво технологічного обладнання для хімічної, нафтодобувної та легкої промисловості, сільськогосподар­ське машинобудування) забезпечує 4,0 % виробництва в Україні; найбільші центри – Львів, Чернівці, Коломия, Івано-Франківськ, Ужгород, Дрогобич, Борислав.

Галузева структура сільськогосподарського виробництва Карпатського економічного району територіально диференційована відповідно до особливостей його орографічних та ґрунтово-кліматичних умов:

• на рівнинній частині регіону переважає молочно-м’ясне скотарство, свинарство, вирощування зернових (озима пшениця, жито, ячмінь, овес) та технічних культур (цукрові буряки, соняшник, ріпак, тютюн), птахівництво (переважно у приміських зонах);

• у передгір’ях переважає молочно-м’ясне скотарство, вівчарство, вирощування технічних культур (переважно льон-довгунець), картоплі, овочів, а також садівництво, ягідництво і виноградарство (найбільш сприятливі умови для розвитку виноградарства у Закарпатській передгірській зоні);

• у гірських районах домінує пасовищне тваринництво (вівчарство, м’ясо-молочне скотарство) та лісові промисли (збір лікарських рослин, ягід, грибів, мисливство); рільництво майже відсутнє;

• райони Закарпатської низовини спеціалізуються на молочно-м’яс­ному скотарстві, напівсальному свинарстві, напівтонкорунному вовно-м’ясному вівчарстві, вирощуванні кукурудзи, соняшника, тютюну, овочів, виноградарстві, садівництві та ягідництві.

Прикордонне розміщення Карпатського економічного району сприяло розвитку його транспортного комплексу. В регіоні функціонують усі види транспорту за виключенням водного, хоча гірські річки використовуються для сплавляння лісу. Густа мережа залізничних і автомобільних шляхів перетинає територію району у всіх напрямах. Найбільші магістралі мають міжнародне значення, зокрема, такі як: Київ – Львів – Пшемисль, Київ – Чоп, Львів – Стрий – Мукачеве – Чоп, Львів – Берегове та ін. У Львові діє міжнародний аеропорт. Тери­торією району до західного кордону України пролягають нафтопро­води «Дружба» та Уренгой-Помари-Ужгород (по них транспортується нафта з Росії в країни Західної Європи), а також продуктопровід Броди-Самбір-Дрогобич, через який перекачується бензин і керосин із Румунії.

Кризові явища в економіці країни не оминули і соціальної сфери. Хоча в останні роки в регіоні намітилася позитивна тенденція щодо поліпшення забезпечення населення житлом та медичними послугами, однак ці показники та багато інших (рівень доходів населення, доступність спеціального медичного лікування, рівень та якість житлово-комунальних послуг, купівельна спроможність населення тощо), які визначають рівень розвитку соціальної сфери є, на жаль, ще дуже далекими від середньоєвропейського рівня.

Найбільшим осередком розвитку вищої освіти, культури та науки в регіоні є Львів.

Подальший прогресивний розвиток продуктивних сил Карпатського регіону має базуватися на вирішенні наступних завдань:

• прискорений розвиток та техніко-технологічне переозброєння галузей машинобудування, що виробляють конкурентоспроможну продукцію (приладобудування, автомобілебудування, електротехнічне та сільськогосподарське машинобудування);

• екологізація соціально-економічного розвитку (перехід на маловід­ходні та безвідходні, ресурсо- та енергозберігаючі технології у провід­них галузях господарства; вирішення нагальних еколого-економічних проблем; забезпечення охорони унікальних гірсько-лісових ландшафтів Карпат);

• раціональне використання природно-рекреаційного потенціалу району та забезпечення європейського рівня рекреаційних послуг;

• створення необхідних умов для підвищення економічної активності населення в малих та середніх містах, сільських населених пунктах, зокрема, шляхом розвитку народних промислів (вишивання, різьблен­ня по дереву, гончарство, виготовлення виробів з дерева та лози), що сприятиме більш повному використанню трудових ресурсів та вирішенню проблеми зайнятості у регіоні;

• створення пільгових умов кредитування програм будівництва та розвитку об’єктів соціального призначення;

• розширення прикордонного економічного співробітництва із сусідніми державами.

Економіка Причорноморського економічного району. Район розта­шований в південній частині України, об’єднує Одеську, Миколаїв­ську, Херсонську адміністративні області та Автономну Республіку Крим, займає 17,8 % території країни, омивається Чорним та Азовським морями.

Рельєф переважно рівнинний (Причорноморська низовина) і лише на півдні Кримського півострова знаходяться Кримські гори. Район має вигідне економіко- та політико-географічне положення, оскільки він розташований на перетині міжнародних морських шляхів Азово-Чор­номорського басейну, а його Придунайське положення дозволяє підтримувати річкове сполучення та розвивати міждержавні зв’язки з Болгарією, Румунією, Угорщиною та іншими країнами.

У Причорноморському економічному районі проживає майже 7,1 млн осіб (15,1 % населення країни), зосереджено 14,2 % вартості основних виробничих фондів, створюється 7,3 % обсягу промислової та 14,4 % обсягу сільськогосподарської продукції країни.

Південне приморське положення регіону та наявність Кримських гір зумовлюють певну регіональну та внутрірегіональну специфіку його кліматичних умов – для більшої частини території характерний помірно континентальний клімат, а на південному березі Криму, завдяки бар’єрній ролі Кримських гір, клімат має ознаками сухих субтропіків середземноморського типу. Літо у Причорномор’ї жарке й сухе (середня багаторічна температура липня +22,6 °С), зима м’яка та малосніжна (середня багаторічна температура січня коливається від –5 °С у північній степовій частині регіону до +1,7 °С на крайньому півдні Кримського півострова). Опадів у рівнинній степовій частині регіону випадає 300–450 мм/рік, а в горах – 800–1 200 мм/рік. Вегетаційний період триває від 215 днів на півночі району до 297 днів на півден­ному березі Криму.

Ґрунтовий покрив Причорномор’я має чітко виражений зональний характер: у північній частині регіону переважають опідзолені чорноземи, у степовій частині Криму – малогумусні чорноземи та темно-каштанові слабо солонцюваті ґрунти, в гірському Криму – буро­земи, а на південному березі Криму – ґрунти червоноземного типу.

Природні лісові масиви зосереджені переважно в Кримських горах, вони виконують важливі ґрунтозахисні й водозахисні функції та мають рекреаційне значення.

Природна водозабезпеченість Причорноморського економічного району є найнижчою серед регіонів України, тому для поліпшення водопостачання Кримського півострова був збудований Північно-Кримський канал.

Завдяки приморському положенню, сприятливим кліматичним умовам, наявності мальовничих гірських ландшафтів, історико-культур­них цінностей та бальнеологічних джерел регіон має потужний рекреаційний потенціал. Він дозволяє організовувати різноманітні види відпочинку, оздоровлення та лікування. Найбільш відомими та популярними є кліматичні курорти південного берега Криму (Ялта, Місхор, Гурзуф, Алушта, Алупка, Сімеїз, Артек, Форос), бальнеоло­гічно-кліматичні курорти (Євпаторія, Саки, Бердянськ, Одеса) та історико-культурні центри (Севастополь, Керч, Одеса, Феодосія, Бахчисарай). За даними Держкомстату України у Причорномор’ї зосереджено 36 % санаторно-курортних закладів тривалого перебування загальною місткістю більш як 120 тис. місць.

Мінерально-сировинний потенціал Причорноморського економічного району не відзначається великою різноманітністю та багатством, проте запаси окремих видів мінеральних ресурсів дозволяють здійснювати їх видобуток, зокрема, це: залізні руди (Керченський залізорудний басейн), кухонна сіль (Сиваш), природна будівельна сировина (Одеська обл.), будівельне та оздоблювальне каміння (Кримські гори). Також цей регіон є перспективним щодо розвитку нафто- та газовидобутку. У шельфовій зоні Чорного та Азовського морів знайдено порівняно великі запаси природного газу та газоконденсату. Розробляються родовища: Голіцинське, Шмідта, Штормове, Тарханкутське, Стрілківське та ін.

Демографічна ситуація у регіоні характеризується відносно низь­кими показниками народжуваності, від’ємним природним приростом населення, зростанням частки міського населення, зменшенням загальної чисельності населення (у порівнянні з 1989 р. населення регіону скоротилось більш як на 305 тис. осіб).

Важливою проблемою не лише регіонального, а й державного рівня є повернення до Криму депортованих у 1944 р. кримських татар і, у зв’язку з цим, необхідність вирішення цілого ряду соціально-економічних та етнічно-національних проблем, зокрема, таких як: виділення земельних ділянок під забудову, фінансова допомога при будівництві житла, створення додаткових робочих місць, послаблення національної напруги в регіоні тощо.

У структурі державного територіального поділу праці Причорно­морський економічний район виділяється:

• харчовою промисловістю: рибопереробна (Одеса, Керч, Севастополь, Очаків, Бєлгород-Дністровський, Генічеськ, Кілія, Вилкове), виноробна (Масандра, Сімферополь, Судак, Феодосія, Одеса, Алушта), плодоовоч­чеконсервна (Херсон, Ізмаїл, Одеса, Миколаїв, Сімферополь), м’ясна (Одеса, Миколаїв, Херсон, Ізмаїл, Сімферополь, Керч), ефіроолійна (Сімферополь, Бахчисарай, Алушта, Судак);

• машинобудуванням: суднобудування і судноремонт (Миколаїв, Херсон, Одеса, Керч, Іллічівськ, Ізмаїл, Кілія), сільськогосподарське машинобудування (Херсон, Сімферополь, Джанкой), виробництво обладнання для харчової промисловості (Одеса, Миколаїв, Сімферо­поль), електротехнічне машинобудування (Сімферополь, Нова Каховка, Одеса, Первомайськ, Херсон);

• металургійною промисловістю: видобуток та збагачення залізної руди (Камиш-Бурунський залізорудний комбінат поблизу Керчі), видобуток високоякісних флюсових вапняків (Балаклавське родовище поблизу Севастополя), виробництво глинозему (Миколаїв), переробна металургія (Одеса);

• хімічною промисловістю: основна хімія (Красноперекопськ – вироб­ництво мінеральних добрив, соди, брому та його сполук, Саки – вироб­ництво брому, мідного купоросу, суперфосфату), хіміко-фармацев­тична промисловість (Одеса), виробництво пластмас (Сімферополь), парфюмерно-косметичне виробництво (Миколаїв);

• нафтопереробною промисловістю – Одеса, Херсон;

• легкою промисловістю: бавовняна (Херсон), трикотажна, швейна, шкіряно-взуттєва (Миколаїв, Херсон, Одеса, Сімферополь, Первомайськ).

Районне значення мають галузі лісопромислового комплексу (найбільші підприємства – Цюрупинський целюлозно-паперовий комбінат та Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат), електроенергетика (Каховська ГЕС, Сімферопольська, Одеська, Миколаївська, Херсон­ська, Керченська ТЕС, Південноукраїнська АЕС), виробництво буді­вельних матеріалів (найбільші підприємства діють у Миколаєві – це­ментний завод та Балаклаві – цементно-шиферний комбінат).

Сільське господарство Причорноморського економічного району відзначається багатопрофільністю як рослинництва, так і тварин­ництва. Міжрайонне значення мають зернове господарство (озима пшениця, кукурудза, ячмінь, просо, на зрошуваних землях – рис); вирощування технічних культур (домінує соняшник – 30 % посівів України); вирощування ефіроолійних культур(коріандр, шавлія, троянда, лаванда); вирощування овоче-баштанних культур (дині, кавуни, помідори, солодкий перець, баклажани), садівництво та виноградарство (найбільше розвинене в Криму). Тваринницький комплекс представле­нийскотарством, свинарством, вівчарством, птахівництвом, бджіль­ництвом та шовківництвом. Регіон спеціалізується на вироб­ництві тонкорунної вовни з асканійської породи овець.

Транспортну систему Причорноморського економічного району утворюють залізничний, автомобільний, морський, річковий, повітря­ний та авіаційний види транспорту. Міжнародне значення мають морські порти Одеса, Іллічівськ, Миколаїв, Херсон, Керч, Ізмаїл, морська залізнична паромна переправа Іллічівськ – Варна (Болгарія), паромна переправа через Керченську протоку, що з’єднує АР Крим з Північним Кавказом. Територією регіону пролягають важливі транспортні магістралі, що мають міжрайонне та міжнародне значення: залізничні – Одеса – Київ, Миколаїв – Знам’янка – Харків, Севасто­поль – Сімферополь – Київ;автомобільні – Миколаїв – Одеса – Ки­шинів, Рені – Ростов-на-Дону, Миколаїв – Херсон – Сімферополь, Миколаїв – Кривий Ріг, Сімферополь – Мелітополь – Запоріжжя – Ново­московськ – Харків.

Судноплавними є Дніпро, Дунай, Дністер та Південний Буг. Найбільші річкові порти Миколаїв, Херсон, Нова Каховка, Ізмаїл, Бєлгород-Дністровський.

У рамках Чорноморського економічного співробітництва створено міжнародний транспортний коридор, який проходить і через тери­торію Причорноморського економічного району (Рені – Одеса – Іллі­чівськ – Миколаїв – Херсон).

Територіальна організація продуктивних сил Чорноморського еко­номічного району дозволяє виділити на його території три господарських підрайони – Одеський, Дніпровсько-Бузький (Херсонська та Миколаївська області) та Кримський.

Найбільшими ядрами соціально-економічного розвитку в регіоні є Одеса, Миколаїв, Херсон, Сімферополь та Севастополь.

Пріоритетними завданнями подальшого соціально-економічного розвитку регіону є: підвищення конкурентоспроможності профільних галузей господарства; зниження енергомісткості та матеріаломісткості виробництв; поліпшення екологічної ситуації; розвиток сільського господарства на основі впровадження високотехнологічних грунтозбері­гаючих технологій у землеробстві та створення сприятливих інвести­ційних умов для відродження тваринництва; поліпшення добробуту широких верств населення шляхом розробки та реалізації соціальних програм; ефективне використання природно-рекреаційного потенціалу регіону та забезпечення світового рівня рекреаційних послу; розши­рення міжнародних зв’язків України в рамках Чорноморського економічного співробітництва.

Питання для самоконтролю знань

1. Назвіть чинники, які зумовили високий рівень концентрації важкої індустрії в Донецькому економічному районі.

2. Охарактеризуйте галузеву структуру господарства Придніпров­ського економічного району. Чим зумовлений високий рівень індустрі­алізації цього регіону?

3. Які основні проблеми соціально-економічного розвитку Полі­ського економічного району? Чим вони зумовлені?

4. Охарактеризуйте місце та роль Центрального економічного району в економіці країни.

5. Охарактеризуйте структуру господарства Подільського економіч­ного району. Які проблеми та перспективи його подальшого розвитку?

6. Назвіть галузі спеціалізації Східного економічного району. Оха­рактеризуйте його місце та роль в соціально-економічному розвитку країни.

7. Охарактеризуйте місце та роль Карпатського економічного ра­йону в економіці країни.

8. Охарактеризуйте структуру господарства Причорноморського економічного району. Яка його роль у розвитку міжнародних еконо­мічних відносин України?

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!