Тема 1.5 Сутність, мета, завдання та механізм реалізації регіональної економічної політики

Тема 1.5 Сутність, мета, завдання та механізм реалізації регіональної економічної політики

Ключові слова та терміни: регіональна політика, регіональна еконо­міка, регіональне управління, об’єкти та суб’єкти регіонального управ­ління, інвестиції, інновації, функції регіонального управління, місцеве самоврядування, прогноз, планування, програми регіонального розвитку.

Невід’ємною складовою економічної політики держави є управління регіональним розвитком, стратегію якого визначаєрегіональна еко­номічна політика. Це комплекс організаційно-правових та еконо­мічних заходів, що здійснюються державою у сфері регіонального розвитку відповідно до її національних інтересів, стратегічних цілей і завдань та регіональних особливостей.

Основна мета регіональної економічної політики полягає в оптима­льному поєднанні інтересів держави та її окремих регіонів, створенні сприятливих умов для розвитку кожної територіальної ланки національної господарської системи та забезпеченні територіальної цілісності держави. Така мета зумовлює наступні завдання:

• забезпечення раціонального, економічно доцільного та екологічно обґрунтованого використання природно-ресурсного потенціалу регіонів;

• удосконалення галузевої та територіальної структур господар­ства регіонів з урахуванням соціально-економічних, науково-технічних та екологічних пріоритетів;

• приведення спеціалізації регіонів у відповідність до загальнодержав­них інтересів територіального поділу праці та можливостей регіона­льного економічного потенціалу;

• поліпшення демографічної ситуації, вирішення найгостріших соціальних проблем, підвищення добробуту населення;

• стимулювання розвитку регіональної та міжрегіональної інфраструк­тури;

• істотне поліпшення стану довкілля, охорона унікальних природ­них комплексів та збереження в них біологічного різноманіття;

• забезпечення умов для збалансованого соціально-економічного розвитку всіх регіонів країни.

Регіональна економічна політика України здійснюється на основі таких принципів:

• конституційності та законності (повна відповідність Конституції України, законам України, Указам Президента України та Постановам Кабінету Міністрів України);

• територіальної цілісності України;

• ефективності господарського розвитку країни та її регіонів;

• стимулювання розвитку місцевого самоврядування;

• диференціації державної підтримки регіонів відповідно до їх соціально-економічних умов та існуючих проблем.

Загальними об’єктами регіональної економічної політики є регіони як територіальні соціально-економічні системи певного ієрархічного рівня. Сукупність суспільних відносин, форми суспільного життя, інтереси різних верств населення, суперечності та проблеми, що склалися в регіоні, є конкретними об’єктами регіональної економічної політики.

Суб’єктами цієї політики визнано центральні та місцеві органи державної влади, а також органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції вирішують питання соціально-економічного розвитку регіонів [38].

Розрізняють кілька видів регіональної політики, кртеріями виділення яких є об’єкт, суб’єкт, конкретні цілі, сфери впливу, напрями форму­вання та реалізації (табл. 1.7).

Таблиця 1.7.

Види регіональної політики

Засобом реалізації регіональної політики є територіальне (регіональне) управління – система заходів регулюючого впливу на усі сфери суспільного життя регіону, спрямованих на забезпечення його збалансованого еколого-економічного та соціального розвитку. Як показує світовий та вітчизняний досвід, результативність державного регулювання регіонального розвитку залежить від того, наскільки чітко та оптимально розподілені повноваження і відповідальність між різними гілками влади та рівнямиуправління. Важливо, щоб цей розподіл забезпечував, з одного боку, задоволення загальнодержавних інтересів, а з іншого – сприяв всебічному розвитку регіональної соціально-економічної системи, стимулював місцеве самоврядування і створював умови для формування дієздатних територіальних громад з відповідним ресурсним забезпеченням.

В Україні територіальне управління має чотири рівні: загальнодер­жавний (національний), республіканський (обласний)(автономна респуб­ліка, адміністративна область), низовий (адміністративний район), місцевий (місто, селище, село).

Діяльність державних органів управління обласного (республікан­ського), низового та місцевого рівнів спрямована на реалізацію державної регіональної політики та вирішення питань розвитку соціально-економічної системи відповідного територіального рівня, а саме: визначення спеціалізації господарства у загальнодержавному та міжнародному поділі праці; регулювання використання місцевого природно-ресурсного потенціалу; управління розвитком територіа­льно-виробничих комплексів; створення сприятливих умов для функціонування підприємств різних форм власності; вирішення питань зайнятості працездатного населення; сприяння розвитку соціа­льної інфраструктури; вирішення екологічних проблем; забезпечення раціональної системи розселення в регіоні тощо.

Основна мета органів місцевого самоврядування (обласних, ра­йонних, міських, селищних та сільських рад) – реалізація місцевих господарських інтересів, створення необхідних умов для поліпшення соціально-економічної ситуації у регіоні, підтримка життєдіяльності найбільш вразливих верств населення, вирішення та попередження екологічних проблем тощо.

В Україні розроблено Програму державної підтримки розвитку місцевого самоврядування відповідно до Конституції України та Європейської хартії місцевого самоврядування. Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено основи формування і розвитку місцевого самоврядування та його основні функції, серед яких – роз­робка та забезпечення виконання місцевих бюджетів.

Інструментами реалізації державної регіональної економічної полі­тики є: відповідна законодавчо-нормативна база, бюджетно-фі­нансове регулювання, адміністративні методи регулюючого впливу, прогнозування та програмування розвитку.

Законодавчою базою та нормативно-правовою основою державної регіональної політики є Конституція України, Указ Президента України «Про Концепцію державної регіональної політики» № 341/2001 від 25.05.2001 р., Бюджетний Кодекс України, а також Закони України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації», «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України», «Про охорону навко­лиш­нього природного середовища».

Основними засобами реалізації бюджетно-фінансового регулювання є цільове фінансування, пряма фінансова допомога, застосування ва­желів податкової та кредитної систем, гранти, залучення іноземних інвестицій.

До методів державного адміністративного регулювання розвитку регіонів відносяться: прямий контроль за монопольними ринками, впровадження державних стандартів та контроль за їх виконанням, забезпечення захисту національних інтересів та державної безпеки тощо.

Особливим об’єктом державної регіональної політики є проблемні регіони – території, де склалися кризові ситуації соціально-економіч­ного, національно-етнічного чи екологічного характеру. Вирішення таких проблем потребує значних матеріальних та фінансових ресурсів, тому без прямої державної підтримки та застосування опосередко­ваних стимуляційних важелів поліпшити загальноекономічну ситуа­цію в регіоні практично неможливо.

Сучасна державна регіональна економічна політика в Україні спрямована на консолідацію зусиль законодавчої та виконавчої влади для забезпечення динамічного економічного розвитку територій та зменшення регіональних соціально-економічних диспропорцій.

Однією із основних функцій регіонального управління є розробка прогнозів, планів та програм соціально-економічного розвиткурегіо­нів. Прогнозування і програмування розвитку регіонів України здійснюється шляхом розробки та реалізації довгострокових та середньострокових прогнозів та програм соціально-економічного розвитку АР Крим, адміністративних областей, міст Києва та Севаст­ополя. Їх основна мета – забезпечення збалансованого розвитку продуктивних сил регіонів та досягнення узгодженості загальнодер­жав­них і регіональних інтересів.

Уявлення про те, що планування – це засіб лише командно-адмі­ністративної системи управління і він є непридатним для регулювання ринкової економіки (начебто, суперечить принципу ринкового саморе­гулювання) зумовили відхід від економічного планування взагалі. Однак, як свідчить досвід розвинених країн, які не лише досягли значного рівня розвитку економіки, а й забезпечили відповідний добробут їх населення та успішно вирішують еколого-економічні проблеми, без застосування сучасних методів планування, адаптова­них до умов ринкового середовища та узгоджених з принципами розвитку ринкової економіки, забезпечити збалансований, пропорцій­ний розвиток народногосподарського комплексу та окремих його територіальних ланок практично неможливо.

Прогнози, плани та програми розвитку як інструменти регіона­льного управління не є взаємозамінними, оскільки: економічнепрогно­зування є засобом науково обгрунтованого передбачення найбільш ймовірних майбутніх змін в структурі й динаміці соціально-еконо­мічної системи та її окремих галузевих і територіальних елементів; економічне планування дозволяє визначити стратегічні цілі соціально-економічного розвитку, порядок, методи та засоби їх досягнення на конкретно визначений період, асоціально-економічні програми – це засіб вирішення тактичних завдань регіональної економічної політики на найближчу перспективу.

Вихідні засади формування і реалізації прогнозних та програмних документів щодо соціально-економічного розвитку країни та її регіонів визначені та затверджені Законом України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України», прийнятим у 2000 році.

У Раді з вивчення продуктивних сил України НАН України здійсню­ється розробка Схеми (прогнозу) розвитку і розміщення продуктивних сил України та її регіонів за наступними напрямами [38]:

• прогноз ресурсного (природно-ресурсного, соціально-демогра­фічного і трудоресурсного) потенціалу України та її регіонів;

• прогноз розвитку матеріального виробництва;

• прогноз розвитку науково-технічного потенціалу, виробничої та ринкової інфраструктури, інноваційної та інвестиційної діяльності;

• прогноз соціального розвитку і рівня життя населення;

• прогноз перебігу трансформаційних процесів.

Територіальні соціально-економічні програми як важливий засіб реалізації регіональної економічної політики спрямовані на вирішен­ня актуальних економічних, соціальних та екологічних завдань і проблем певного регіонального рівня. Розрізняють наступні види територіа­льних програм:

• комплексні та галузеві – залежно від об’єкта програмування;

• короткострокові (до 5 років), середньострокові (5–10 років), довгострокові (понад 10 років) – залежно від терміну реалізації;

• спрямовані на подальший розвиток господарства регіону, на реструктуризацію господарського комплексу, на освоєння нових тери­торій та формування в них нових господарських систем – залежно від поставленої мети та завдань;

• загальнодержавні, регіональні та місцеві – залежно від тери­торіального рівня.

Розробка комплексних програм соціально-економічного розвитку регіонів повинна базуватися на достовірних результатахсоціально-еко­номічного моніторингу, який є основною інформаційною базою для здійснення глибокого аналізу сучасного стану регіональних соціа­льно-економічних систем, оцінки їх економічного потенціалу та міжре­гіональних зв’язків, ідентифікації існуючих проблем та виявлення ризиків подальшого господарського розвитку. Основними етапами розробки таких програм є:

1) загальна оцінка соціально-економічної ситуації в регіоні, міжре­гіональних та зовнішніх зв’язків, тенденцій його господарського розвитку;

2) оцінка природно-ресурсного потенціалу регіону та стану навко­лишнього середовища;

3) оцінка демографічної ситуації, трудоресурсного потенціалу та ринку праці в регіоні;

4) виявлення внутрірегіональних диспропорцій господарського розвитку;

5) розробка концепції соціально-економічного розвитку регіону на відповідний період (визначаються пріоритетні напрями регіона­льного розвитку, терміни, механізм та засоби їх реалізації);

6) розробка основних цільових підпрограм, що формуються за функціональною, територіальною або проблемною ознаками.

Розробляючи територіальні програми соціально-економічного роз­витку, необхідно дотримуватися наступних принципів:

• комплексності (програмні цілі мають забезпечувати комплексний розвиток територіальної соціально-економічної системи);

• системності (застосування системного підходу до вирішення проблем розвитку та розміщення продуктивних сил);

• узгодженості (при розробці пріоритетних напрямів розвитку та розміщення виробництв досягати узгодження інтересів держави, галузі, регіону, територіальної громади);

• соціальної та екологічної пріоритетності (цілі та завдання, визначені програмою, мають сприяти поліпшенню соціальної ситуації, підвищенню добробуту населення, не зумовлювати негативні в екологічному відношенні явища та процеси);

• єдності процесів природокористування та охорони навколиш­нього середовища (природоохоронні заходи мають бути невід’ємною складовою господарської діяльності);

• єдності методології, достовірності вихідної інформації та співмірності показників.

На рівні держави прогнози розвитку продуктивних сил України та програми соціально-економічного розвитку її регіонів розробляються Радою з вивчення продуктивних сил НАН України та Міністерством економіки України, а на обласному рівні – управліннями економіки облдержадміністрацій.

Контроль за виконанням територіальної програми соціально-еконо­мічного розвитку має здійснювати координаційна рада, у складі якої повинні бути представники облдержадміністрації, фінансових та статис­тичних органів, керівники органів місцевого самоврядування [38].

Пріоритетними напрямами удосконалення сучасної державної регіональної політики України є:

• розробка нової стратегії регіонального розвитку, адаптованої до ринкових умов, сучасних євроінтеграційних процесів та геополітич­ного середовища країни;

• гармонійне поєднання державного управління та місцевого самоврядування як основи успішного соціально-економічного роз­витку територій та зміцнення економічної безпеки країни;

• формування ефективного регіонального господарського механізму з широким використанням програмно-цільових методів.

Їх реалізація сприятиме ефективному використанню виробничого потенціалу регіонів, вирішенню їх нагальних господарських проблем та забезпечить необхідні умови для стабільного розвитку національної економіки.

Питання для самоконтролю знань

1. Назвіть види державної регіональної політики та охарактери­зуйте їх сутність.

2. Сформулюйте мету та основні завдання регіональної еконо­мічної політики.

3. Поясніть зміст принципу «диференціації державної підтримки регіонів» та обґрунтуйте необхідність його застосування в регіона­льній економічній політиці України.

4. Назвіть рівні територіального управління в Україні, визначте їх об’єкти та суб’єкти.

5. Що таке місцеве самоврядування, які його повноваження?

6. Назвіть та охарактеризуйте основні інструменти реалізації регіональної економічної політики.

7. Від чого залежить дієвість та ефективність регіонального управління?

8. З якою метою здійснюється прогнозування та планування регіонального розвитку?

9. Поясність змістовну відмінність прогнозів, планів та програм соціально-економічного розвитку території.

10. Назвіть види територіальних соціально-економічних програм та поясніть їх сутність.

11. Охарактеризуйте схему розробки територіальних соціально-еко­номічних програм.

12. Яким принципам мають відповідати програми соціально-еко­номічного розвитку територій?

13. Які основні напрями подальшого удосконалення регіональної економічної політики України?

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!