Порядок написання та оформлення вступу до роботи

Порядок написання та оформлення вступу до роботи 

1. Заголовок структурної частини ВСТУП друкують без лапок великими літерами симетрично до тексту. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Орієнтовний обсяг вступу 2-4 сторінки.

2. У Вступі обґрунтовують актуальність обраної теми, формулюють мету й завдання роботи, визначають об'єкт і предмет дослідження, називають методи, методики та прийоми  аналізу, які будуть використані у роботі, визначають її практичне значення та структуру.

Вступ до роботи починаємо із загальних міркувань про роль мови у суспільстві, про необхідність і важливість вивчення тієї проблеми, якої стосується і ця робота. Далі переходимо до обґрунтування актуальності вибраної теми.

Актуальність (лат. асtиаlis — дієвість) теми — це важ­ливість, суттєве значення, відповідність теми дослідження сучасним потребам певної галузі науки та перспективам її розвитку, практичним завданням відповідної сфери діяль­ності. Вона характеризує співвідношення між тим, що з цієї проблеми вже відомо і що досліджується здобувачем уперше, і свідчить про те, для якої галузі науки чи виробниц­тва мають цінність наукові результати роботи.

Висвітлення актуальності повинно бути небагатослівним. Достатньо в  межах однієї сторінки коротко викласти:

• сутність проблеми дослідження;

• доцільність роботи, її відмінність в порівнянні з відо­мими розв'язаннями проблеми;

При обґрунтуванні актуальності теми зазначають стан її розробки. Для цього подають стислий огляд літерату­ри, який підсумовує, що саме ця тема ще не вивчена (розкри­та лише частково, не в тому аспекті) і тому потребує подаль­шої розробки.

Українська термінологія журналістики (УТЖ) постала як об’єкт наукового дослідження з другої половини ХХ ст. Так, М.А. Жовтобрюх («Мова української преси (до середини дев’яностих років ХІХ ст.)» (1963)), «Мова української періодичної преси (кінець ХІХ – початок ХХ ст.») (1970)), В.В. Деркач («Редакційно-видавнича термінологія у творчій спадщині М. Драгоманова», (2002)), А.О. Свашенко («З історії термінів періодики» (1985)) та А.А. Москаленко («Лексика української літературної мови другої половини XIX – початку XX ст.» (1969)) зафіксували у своїх працях елементи терміносистеми журналістики української мови. Питання історії формування УТЖ та її функціональні особливості – сфера зацікавлень Н.В. Орлової («З історії становлення професійної мови української журналістики (ІХ – ХV ст.)» (2007), «До проблеми виникнення поняття «журналіст» (2005), «Формування фахової мови журналістики наприкінці ХVІІІ – першій половині ХІХ ст.» (2007), «Підмова журналістики як сфера спеціальної комунікації» (2006)). На матеріалі інших мов термінологію журналістики вивчали О.В. Харченко («Особливості розвитку сучасної журналістської термінології англійської мови (1960-1990-і роки)» (1999)) та І.А. Бойцов («Семантика и структура терминологии журналистики (на материале терминов теории и практики советской периодической печати)» (1987)). 

Щоб ув'язати роботу із загальним ходом лінгвістичних досліджень, використовують наступні кліше: розгорнулася широка робота, набуває першочергового значення, помітно (значно) зросло (посилилилося, пожвавилося) зацікавлення (увага), спостерігаємо пожвавлення зацікавлення, значну увагу приділяють, особливу увагу привертають, усе ширше розвивається вчення, характеризується посиленою увагою, однією з найважливіших проблем є тощо. 

Наприклад: Актуальність темивизначається об'єктивною суспільною потребою культурологічного підходу до вивчення національної мови в Україні, а також необхідністю створення теоретичних засад етнолінгвістики, важливим аспектом якої є з'ясування ролі текстотвірних засобів, властивих жанрові народної казки. Актуальним є й питання про такі специфічні засоби, як лексичний і синтаксичний повтор, функції якого, хоч і привертали увагу дослідників художнього тексту, але не досліджувалися в аспекті репрезентації лексичної та граматичної семантики як текстотвірного засобу в українській народній казці.

Мета дослідження пов'язана з об'єктом і предметом дослідження, а також із його кінцевим результатом і шля­хом його досягнення. Кінцевий результат дослідження пе­редбачає вирішення проблемної ситуації, яка відображає суперечність між типовим станом об'єкта дослі­дження в реальній практиці і вимогами суспільства до його більш ефективного функціонування.

Ключовими словами у формулюванні мети виступають або дієслова в неозначеній формі (дослідити, описати, здійснити, вивчити, розкрити і т.ін.), або відповідні віддієслівні іменники (дослідження, опис, вивчення, розкриття тощо). Оскільки мета — це поняття ширше, ніж завдання, тут часто вживаються означення комплексний, всебічний (комплексне дослідження, всебічне вивчення). Намагайтеся мету формулювати якомога компактніше, а при визначенні завдань не повторювати вже сказане.

Наявність поставленої мети випускної роботи дозволяє визна­чити завдання дослідження, які можуть включати такі скла­дники:

• вивчення й аналіз літератури з певної проблеми;

• розв’язання конкретних теоретичних питань, які входять до загальної проблеми дослідження;

• безпосередній аналіз дібраних мовних фактів;

Формулювання завдань може починатися сполуками: розробити засади, з’ясувати статус, обґрунтувати теоретичні засади, визначити межі поширення, з’ясувати семантику, дослідити походження, проаналізувати структуру, описати функціонування, простежити еволюцію, визначити специфіку тощо.

Завдання потрібно не лише правильно й чітко сформулювати, а й поставити їх у певному порядку, так, щоб перед читачем розгорталася програма дій науковця.

Наприклад: Мета дослідженняполягає у з'ясуванні функцій лексичного і синтаксичного повтору як структурно-семантичного засобу організації тексту української народної казки.

Завдання дослідження:

1. З'ясувати поняття повтору на лексичному і синтаксичному рівнях.

2. Виявити особливості будови, семантичну і граматичну зумовленість використання лексичного повтору в структурі казкового тексту.

3. Охарактеризувати логіко-смислові параметри синтаксичного повтору в українській народній казці.

4. Визначити функції лексичного і синтаксичного повтору.

5. З'ясувати типологію й стилістичні особливості повтору в референційно-інформаційному змісті висловлювання».

Об'єкт дослі­дження – уся сукупність відношень різних аспектів теорії і практики науки, яка слугує джерелом необхідної для дослід­ника інформації.

Предмет дослідження — це тільки ті суттєві зв'язки та відношення, які підлягають безпосередньому вивченню в даній роботі, є головними, визначальними для конкретного дослідження. Таким чином, предмет дослідження є вужчим, ніж об'єкт.

Визначаючи об'єкт, треба знайти відповідь на запитання: що розглядають? Разом із тим предмет визначає аспект роз­гляду, дає уявлення про зміст розгляду об'єкта дослідження, про те, які нові відношення, властивості, аспекти і функції об'єкта розкриваються.

Іншими словами, об'єктом виступає те, що досліджують. А предметом — те, чому в цьому об'єкті дають наукове пояснення.

Правильне, науково обґрунтоване визначення об'єкта до­слідження — це не формальна, а суттєва, змістова наукова акція, зорієнтована на виявлення місця і значення предмета дослідження в більш цілісному і широкому понятті дослі­дження.

Наприклад,  у дослідженні конфесійної лексики у творчості українських поетів 60-80-х років ХХ століття автор так визначає об’єкт та предмет дослідження:

Об’єкт дослідження — мова поезії репресованих українських митців 60-80-х років ХХ століття.

Предметом дослідження є конфесійна лексика онімного й відонімного складу, а також мотивовані конфесійними лексемами онімні й відонімні індивідуально-авторські новації, уживані в українській поезії 60-80-х років ХХ століття».

У вступі також вказують на джерела, звідки дібрані мовні факти. При потребі дають загальну характеристику цих джерел.

Для виявлення й дослідження чужомовних пре- та постпозиційних словотвірних елементів, використовуваних в українських біологічних термінах, проаналізовано близько 10 тисяч термінологічних назв. Дослідження здійснено на матеріалі сучасних словникарських праць різного типу, які вийшли з друку у 80‑90‑их рр. XX – поч. XXI ст. У роботі взято до уваги біологічні терміни, утворені на українському мовному ґрунті, тобто членовані й похідні.

У окремому абзаці розкривають методи, методики та прийоми лінгвістичного аналізу, які будуть використані у процесі виконання роботи, причому треба вказати конкретно на якому етапі роботи і для виконання якого завдання буде використано той чи той метод.

Наприклад,  у роботі про українську морфологічну термінологію читаємо: Мета роботи та специфіка досліджуваного предмета зумовили потребу комплексного використання таких методів: описового – для характеристики зібраного фактичного матеріалу; методу лінгвістичного спостереження – для з’ясування проблеми кодифікації морфологічних термінів; діахронно-синхронного методу та методу зіставного аналізу – для простеження динаміки становлення морфологічної термінопідсистеми. 

Автор роботи повинен визначити її практичне значення: вказати, де (у яких галузях та напрямках діяльності, при вивченні яких курсів у вищій школі, при укладанні яких посібників, довідників, рекомендацій та словників) та яким чином (як фактичний мовний матеріал, як схема та зразок аналізу тощо) можуть бути використані матеріали роботи:

Практичне значення роботи полягає у можливості використання її результатів для уніфікації української мовознавчої термінології, укладання словника української морфологічної (і ширше – мовознавчої) термінології нового покоління. Матеріали роботи можуть бути використані у викладанні курсів з морфології, лексикології (зокрема термінологічної лексики) й лексикографії та термінознавства, а також для написання курсових, дипломних і магістерських робіт у вищій школі тощо. 

Завершує вступну частину короткий виклад структури наукової роботи. Наприклад: Робота складається зі вступу, двох розділів(які потрібно назвати), висновків, списку використаних джерел, додатків.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!