Чорноморський державний університет ім. Петра Могили комплексу «Києво-Могилянська Академія»

Кафедра політичних наук

А.І. Колісніченко

доктор історичних наук, професор

Р.В. Чупрін

кандидат політичних наук, старший викладач

О.І. Простова

кандидат політичних наук, старший викладач

Методика підготовки і захисту дипломних та курсових робіт з політичних робіт 

(Навчально-методичні матеріали)

Миколаїв- 2011

ПЛАН 

ВСТУП 

Згідно навчального плану студенти спеціальності «Політологія» протягом періоду навчання виконують курсові роботи та кваліфікаційні роботи бакалаврів, спеціалістів, магістрів. Названі види робіт покликані сформувати у студентів навички проведення наукової роботи, тобто студенти повинні навчитися обирати наукову проблему, оформлювати концептуальну частину наукової роботи, а саме: визначати об’єкт, предмет, формулювати мету, завдання, гіпотези дослідження, оптимально добирати методи, необхідні для дослідження даної проблеми. У процесі написання курсових та дипломних, кваліфікаційних робіт студент вдосконалює вміння працювати з науковою літературою, критично оцінювати різні джерела.

Кожен вид наукової роботи передбачає наявність у студентів творчого, самостійного і оригінального мислення, а також вміння формалізувати це мислення і приводити його у певну систему. У курсових та дипломних роботах студенти демонструють здатність письмово викласти свої думки та аргументувати власні висновки. Передбачається процедура захисту результатів курсових і дипломних робіт, під час якої студенти демонструють вміння доносити до слухачів власні ідеї та брати участь у науковій дискусії.

Предметом студентських робіт можуть бути актуальні ситуації з поточної політичної практики, що орієнтує студентів на застосування методів і методик прикладної політології. Таким чином студенти мають змогу вийти за рамки суто теоретичних досліджень і виконати прикладне політичне дослідження, попередньо обравши певну методику політичного аналізу.

Дане навчально-методичне видання допоможе студентам з’ясувати специфіку кожного виду студентської наукової роботи, ознайомить з етапами організації наукового дослідження, надасть рекомендації стосовно розробки теоретико-методологічної частини роботи. Важливою особливістю методичних вказівок є докладна характеристика правил оформлення курсової та кваліфікаційної роботи. 

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ РІЗНОВИДИ КВАЛІФІКАЦІЙНИХ ТА КУРСОВИХ РОБІТ 

В ході навчання у ЧДУ ім. П.Могили студенти, що навчаються за спеціальністю «Політологія» виконують дві курсові роботи, а також кваліфікаційні роботи на здобуття академічного ступеня бакалавра, спеціаліста і магістра.

Курсові роботи та кваліфікаційні роботи бакалавра, спеціаліста і магістра мають відрізнятися як формально (за обсягом), так і за змістом. В цілому відмінності повинні мати місце:

• на тематичному рівні;

• на рівні заглиблення у тему дослідження;

• на рівні наукової новизни;

• за обсягом.

Курсова робота – це різновид творчого завдання і роботи студентів, через які вони поглиблюють знання з предметів політологічної проблематики, вчаться викладати власні думки і судження, аргументувати свої позиції і висновки.

При виборі теми курсової роботи студенти повинні керуватися власними інтересами до певної проблематики, запасом знань і ерудиції у цій проблематиці. Робота має будуватися на основі фактичного матеріалу, на ґрунтовній теоретичній базі, але не повинна бути компілятивною. Накопичений у курсових роботах матеріал, вироблені навички наукової роботи складають фундамент підсумкових кваліфікаційних дипломних робіт.

Основні вимоги до курсових робіт :

• актуальність тематики, відповідність її сучасному стану науки та перспективам її розвитку, практичним завданням майбутньої діяльності фахівця;

• вивчення та критичний аналіз монографічної та періодичної літератури з теми;

• вивчення та характеристика історії проблеми, що досліджується, практичного стану її наукової розробки;

• чітка характеристика об’єкта, предмета, мети, завдань і методів дослідження;

• узагальнення результатів, їх обґрунтування, висновки та практичні рекомендації.

Кваліфікаційна робота бакалавра (надалі в тексті – кваліфікаційна робота) підбиває підсумок фахової підготовки першого рівня вищої освіти – бакалаврської підготовки. Вона має продемонструвати здібності та вміння випускника бакалаврату здійснювати науковий пошук, аналіз накопиченого матеріалу, узагальнення та відображення закономірностей розвитку явищ, що досліджуються.

В ході виконання даної роботи студент повинен:

• продемонструвати вміння працювати з науковою літературою та першоджерелами;

• виявити розуміння наукових концепцій і принципів, що розглядаються;

• продемонструвати здібності до аналітичного мислення;

• підтвердити знання фактичного матеріалу;

• застосовувати здобуті навички для розв’язання конкретних завдань;

• показати знання зі спеціальності, відповідний рівень фахових знань;

• продемонструвати навички самостійної роботи над науковою темою.

У порівнянні із кваліфікаційними роботами вищих академічних ступенів (спеціаліста та магістра) робота бакалавра носить більш описовий характер.

У кваліфікаційній роботі на здобуття академічного ступеня спеціаліста (надалі – дипломна робота) розглядається певна наукова або науково-практична методична проблема: узагальнюються та критично осмислюються теоретичні передумови її вирішення, обґрунтовуються та розробляються положення, а також рекомендації з використання отриманих результатів на практиці.

Студент в ході роботи на дипломним дослідженням має:

• виявити глибоке розуміння висунутих наукових концепцій і принципів;

• отримати широкі знання фактичного матеріалу;

• застосовувати їх до розв’язання конкретних завдань;

• продемонструвати розвинуте аналітичне мислення, наукові здібності;

• показати ґрунтовні знання зі спеціальності, високий рівень фахових знань;

• продемонструвати вміння користуватися додатковою літературою;

• виявити зацікавленість до поглибленого дослідження;

• виявити та розвинути навички самостійної роботи.

Порівняно з кваліфікаційною роботою бакалавра, до дипломної роботи висуваються додаткові вимоги. Так, передбачаються:

• висунення проблеми, що не одержала достатнього висвітлення у науковій літературі;

• встановлення нових зв'язків між відомими явищами, нова постановка відомої проблеми;

• оригінальні висновки;

• рекомендації про використання запропонованих результатів і висновків у науці та практиці;

• крім висновків, слід включити рекомендації щодо впровадження отриманих результатів дослідження.

Магістерська робота (кваліфікаційна робота на здобуття академічного ступеня магістра) є найбільш складним та глибоким науковим дослідженням з-поміж інших кваліфікаційних робіт студентів-політологів.

Магістерська робота повинна передбачати проведення наукових досліджень (творчих розробок) із проблем відповідної до спеціальності галузі науки. Державній комісії обов’язково подаються матеріали, що характеризують наукову (творчу) і практичну цінність виконаної роботи – друковані статті, методичні розробки, творчі роботи.

Саме в залежності від якості виконання даної роботи магістр може бути рекомендований Державною екзаменаційної комісією для навчання в аспірантурі.

Відповідно, до даного виду роботи висуваються особливі вимоги:

• вона повинна відповідати сучасному рівню розвитку науки і техніки, а її тема – бути актуальною;

• сукупність отриманих у дипломній роботі магістра результатів повинна свідчити про наявність у її автора базових навичок наукової роботи в обраній галузі професійної діяльності;

• вона відбиває як загальнонаукові, так і спеціальні методи наукового пізнання, правомірність використання яких всебічно обґрунтовується у кожному конкретному випадку їх застосування;

• зміст роботи характеризують оригінальність, унікальність і неповторність наведених даних; основою захисту є новий матеріал, що включає опис нових фактів, явищ і закономірностей або узагальнення раніше відомих положень з інших наукових позицій або у зовсім іншому аспекті;

• у її змісті наводяться вагомі й переконливі докази на користь обраної концепції, всебічно аналізуються і доказово критикуються протилежні їй точки зору; саме тут одержує найбільш повне відбиття така якість наукового пізнання, як критичність стосовно існуючих поглядів та уявлень, а це означає, що зміст дипломної роботи магістра характеризує така його особливість, як наявність у ній дискусійного та полемічного матеріалу;

• специфічний не тільки зміст дипломної роботи магістра, але й форма викладу, яка характеризується високим ступенем абстрагування, активним використанням категоріального апарату, засобів логічного мислення, комп’ютерних методик і статистики;

• для викладу матеріалу характерні аргументованість суджень і точність наведених даних, включення до тексту ілюстративного матеріалу, що є у розпорядженні автора дипломної роботи магістра (таблиці, символи, діаграми, схеми, графіки і т.п.).

Втім, слід зауважити, що хоча магістерська робота і є самостійним науковим дослідженням, все ж вона повинна відноситься до розряду навчально-дослідницьких робіт, в основі яких лежить моделювання вже відомих рішень. Відповідно, виконання такої роботи повинно не стільки вирішувати наукові проблеми, скільки бути свідченням того, що її автор навчився самостійно вести науковий пошук, бачити професійні проблеми і знаходити найбільш доцільні методи й прийоми їх вирішення.

РОЗДІЛ 2. ОБРАННЯ НАПРЯМКУ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ГРАФІК РОБОТИ НАД КВАЛІФІКАЦІЙНИМИ ТА КУРСОВИМИ РОБОТАМИ

Курсова, кваліфікаційна та дипломна роботи можуть мати теоретичний і емпіричний характер в залежності від обраного напрямку.

У першому випадку робота виконується на основі аналізу та узагальнення ряду літературних джерел: монографій, брошур, статей, методичних рекомендацій та ін. Студент повинен опрацювати на основі літературних джерел базовий матеріал, який стосується досліджуваної проблеми, дати оцінку розглянутим роботам, сформулювати свою наукову позицію; грамотно і логічно обґрунтувати обрану тему, зробити наукові або практичні висновки.

У другому випадку, коли робота має емпірично-дослідницький характер, студент використовує як науково-методичну літературу, так і свої спостереження і факти, результати експерименту, якщо він проводився. Тим не менш, курсова та дипломна, кваліфікаційна робота такого напрямку повинна мати теоретичну частину (30-40% загального обсягу), аналіз і узагальнення наукових даних та висновки.

Теоретичні положення наукової роботи слід підтверджувати не випадковими, а типовими для сучасного етапу розвитку суспільства фактами і прикладами. Саме тому необхідно уникати довільного використання фактів. Довільно взяті приклади не розкривають всебічно і переконливо суті питання і не можуть служити основою для висновків та узагальнень.

Починаючи роботу над дослідженням, студент повинен розподілити свій час, спланувати його і після вибору теми паралельно з навчальними заняттями взятися за її розробку. Для орієнтації наукових керівників та дипломантів пропонується наступний графік контролю за ходом підготовки дипломної роботи до захисту. 

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ЕТАПИ РОБОТИ НАД ДОСЛІДЖЕННЯМ 

Специфіка курсової, дипломної та кваліфікаційної робіт студента полягає в тому, що в процесі їх підготовки та захисту здійснюється досягнення як науково-дослідних, так і навчальних цілей. Студенти глибоко вивчають актуальні політичні проблеми, вчаться аналізувати літературу, критично оцінювати її, полемізувати з авторами статей, висловлювати власні думки, відстоювати їх, робити правильні наукові теоретичні та практичні висновки, набувають певних навичок використання сучасних наукових методів дослідження.

Працюючи над науковим дослідженням, студент має ґрунтовно вивчити праці провідних фахівців з обраного напрямку, нормативно-правові акти, досвід державного управління і місцевого самоврядування, що допоможе глибше осмислити явища сучасної політики та історії політичної думки.

У процесі такої роботи студент повинен пройти певний шлях, який включає в себе низку взаємозв’язаних етапів. Як правило, дослідження дипломної чи кваліфікаційної роботи складається з шести етапів.

Перший етап включає обґрунтування теми, вибір об’єкта, предмета, визначення мети та завдань дослідження.

Об'єктом дослідження є певна частина реальності, тобто процес або явище, що обране для вивчення та на яке спрямована пізнавальна активність дослідника.

Предмет дослідження – це тільки ті суттєві зв’язки та відносини, властивості об’єкта, які досліджуються з визначеною метою в даних умовах та обставинах. Вони є головними, визначальними для даного, конкретного дослідження. Таким чином, предмет дослідження міститься у межах об’єкта. Предмет дослідження має максимально узгоджуватися з темою кваліфікаційної роботи.

Таким чином, формулювання проблеми дослідження, а отже – виокремлення об’єкта і предмета дослідження – перший крок в розробці його програми.

Визначення теми, об’єкта і мети дослідження являє собою єдиний нерозривний процес.

Визначення теми і мети дослідження мають два структурних елементи, які збігаються: об’єкт дослідження і кінцевий результат. При цьому мета має і третій елемент (шлях досягнення кінцевого результату), який відсутній при формулюванні теми.

Другий етап дозволяє визначити завдання дослідження на основі проведеного огляду джерел та літератури, що характеризують стан досліджуваної проблеми.

Основною методологічною вимогою до виконання огляду є наявність чітко поставленої мети і конкретного об’єкта дослідження.

Для проведення огляду джерел з теми дослідження доцільно, перш за все, скласти план і продумати його структуру. План повинен відтворювати основний зміст огляду, а структура – форму його втілення.

Наприклад, алгоритм для прикладного політологічного дослідження, присвяченого громадянській освіті, яке має три розділи, може бути побудований таким чином:

1. Огляд стану питання, яке досліджується.

1.1. Аналіз структури і змісту громадянської освіти старшокласників.

1.2. Аналіз умов громадянської освіти школярів юнацького віку.

1.3. Огляд теоретичних і експериментальних досліджень, присвячених громадянській освіті на Заході, в СНД і в Україні.

1.4. Огляд наявного досвіду реалізації громадянської освіти в нашій країні.

1.5. Аналіз тенденцій з питань громадянської освіти.

1.6. Висновки і завдання дослідження.

Відзначимо, що наведений алгоритм може бути використаний практично для будь-якого аналогічного прикладного дослідження з умовою заміни в ньому об’єкта дослідження. Це забезпечується за рахунок системної логіки розгляду проблеми, закладеної в самому алгоритмі.

Перелік питань, які розглядаються, структурується за принципом від загального до конкретного, тобто в розділі здійснюється редукція основного питання (теми дослідження) до більш конкретних питань, які являють собою завдання дослідження.

Завдання дослідження можуть включати в себе наступні елементи:

• вирішення певних теоретичних питань, які входять у загальну проблему дослідження (наприклад, виявлення сутності поняття, явища, процесу, подальше удосконалення його визначення, розробка ознак, рівнів функціонування, критеріїв ефективності, принципів та умов застосування тощо);

• аналіз існуючих методів, які можуть бути застосовані для дослідження проблеми, та обґрунтування вибору методів, які будуть використані саме в дипломній роботі, включаючи як методи загальнонаукові, так і методи емпіричного дослідження проблеми, включаючи аналіз інструментарію (соціологічні анкети, психологічні тести, контент-аналіз і т.ін.);

• всебічне вивчення практики вирішення даної проблеми, виявлення її типового стану, типових недоліків і труднощів, їх причин, типових рис передового досвіду з вирішення досліджуваної проблеми. Таке вивчення дозволяє уточнити, перевірити ті дані, які опубліковані в спеціальній літературі, періодичних виданнях, підняти їх з рівня думок окремих авторів на рівень наукових фактів, обґрунтованих у процесі спеціального дослідження процесу в даному напрямку;

• обґрунтування необхідної системи заходів для вирішення даної проблеми (це обґрунтування, з одного боку, спирається на теоретичні дані, отримані автором у процесі вирішення першого завдання свого дослідження, а з іншого – на матеріали результатів емпіричних досліджень, тобто на дані вирішення другого завдання дослідження). Обґрунтування системи заходів практично співпадає з конкретизацією гіпотези дослідження;

• емпірична перевірка запропонованої системи заходів з точки зору відповідності її критеріям оптимальності, тобто досягнення максимально можливих у відповідних умовах результатів вирішення цієї проблеми при певних затратах часу і зусиль (це завдання може ставитись автором лише за умови її фактичної необхідності, а також наявності усіх необхідних умов її реалізації);

• розробка рекомендацій та пропозицій щодо використання  отриманих автором результатів дослідження на практиці.

При формулюванні завдань дослідження слід враховувати, що їх коло залежить від можливостей самого дослідника, рівня його фахової підготовки та попереднього досвіду наукової роботи, а також ряду інших факторів.

Всі ці, а також багато інших чинників повинні врахувати студент і його науковий керівник при формулюванні і постановці завдань дослідження в рамках курсової або кваліфікаційної роботи.

Третій етап включає відпрацювання гіпотези та теоретичних основ дослідження. Гіпотеза є одним із методів розвитку наукового знання. Вона має формуватись як таке припущення, при якому на основі ряду факторів можна зробити висновок про існування об’єкта, про зв’язок між явищами або про причини явища, причому цей висновок не можна вважати повністю доведеним. Гіпотеза має формуватись так, щоб з її змісту чітко були зрозумілі положення, що потребують доведень і захисту. Гіпотеза по праву вважається головним методологічним стрижнем будь-якого дослідження. Але це і найбільш важке для виконання питання. Бажано запропонувати керівнику декілька формулювань гіпотези і разом з ним визначитись у своєму виборі.

Гіпотези можуть бути:

• описові, що передбачають існування будь-якого явища, описують його причини і можливі наслідки;

• пояснювальні – в них дається тлумачення можливих наслідків з певних причин, а також характеризуються умови та обставини, за яких ці наслідки обов’язково наступають;

• описово-пояснювальні – тобто синтезована комбінація гіпотез першого і другого типу.

Слід зазначити, що в теорії і методиці наукових досліджень можуть застосовуватись і більш складні типи гіпотез, але їх розгляд виходить за межі даної роботи. Більше детально питання формулювання наукових гіпотез розглядається студентами в межах курсу «Методика та техніка політологічних досліджень».

Описовий тип гіпотези у меншій мірі дає можливість передбачення, а пояснювальний – не тільки дає таку можливість, а й, більше того, є їх головною властивістю. Тому пояснювальний тип гіпотез частіше використовується в дослідженнях, оскільки вони виводять дослідника на припущення щодо існування певних закономірностей, зв’язків між явищами, чинниками та умовами.

Необхідність розробки гіпотези виникає тоді, коли існуючі, встановлені наукою ідеї, теорії, концепції, принципи, методи, закони або закономірності не є достатніми для пояснення емпіричних фактів як результатів експерименту.

В даній ситуації гіпотеза виступає в ролі проміжної логічної побудови між існуючим та необхідним, знову створюваним теоретичним знанням, і є логічним засобом перетворення емпіричного знання в теоретичне. При цьому важливо розуміти, що ефективність результату складного інтуїтивного процесу гіпотези в першу чергу визначається наявністю фактів про об’єкт дослідження, а також вмінням їх опрацьовувати та осмислювати.

Звичайно, перш ніж формулювати гіпотезу дослідження, автору наукової роботи необхідно всебічно осмислити проблему, ознайомитися з основними літературними джерелами, вивчити той чи інший політичний процес, інститут чи явище, його прояви в світі і в нашій країні. При цьому слід пам’ятати, що гіпотеза політологічного дослідження має формулюватись так, щоб її можна було перевірити. Перебіг того чи іншого політичного явища або процесу залежить від багатьох чинників, і треба вміти встановити, вплив яких факторів є визначальним, а на які можна не зважати.

Не можна досліджувати перебіг певного політичного явища залежно від одночасної дії багатьох чинників. Наприклад, не можна досліджувати залежність уявлень про ефективність виборчої системи в Україні від певних якостей електорату на Сході і Заході , не беручи до уваги відмінний історичний шлях до демократії населення лівобережної і правобережної України. Без цього не можна з’ясувати, що ж саме впливає на процес формування уявлень про виборчу систему, на ставлення до неї наших сучасників, на можливість виборчої системи справді відобразити потреби народу.

Побудова гіпотези можлива лише на основі ретельного вивчення політичних явищ і літературних джерел теоретичного значення. Лише після вивчення характерних рис, обставин, умов, тощо можна висловити припущення про можливу причину даного явища (або класу явищ), почати побудову гіпотези. Хід думки при цьому оформляється як своєрідний умовивід.

При побудові гіпотези слід пам’ятати, що умовивід йде від наслідку (того чи іншого факту, явища) або від схожості наслідків (чи ознак) до схожості основ. Подальше дослідження полягає у перевірці гіпотези. Необхідність її випливає із самої суті гіпотези як припущення. Перевірена, обґрунтована, підтверджена експериментами, фактами, аргументами гіпотеза здатна перетворитись в достовірне знання.

Четвертий етап включає розробку програми і методики теоретичного (історичного) або експериментального дослідження та його проведення.

Програма являє собою план, в якому вказані послідовність і зміст етапів експериментального дослідження. Вона відповідає на запитання: як, яким способом проводити дослідження?

Правильно вибрана методика є запорукою успішного виконання дослідження, непродумана – призводить до помилок, внаслідок яких нагромаджується багато безсистемно зібраного матеріалу, що не дозволяє зробити жодних висновків.

Програма містить: характеристику об’єкта і предмета дослідження, виклад методів дослідження, вказівку на кількість експериментів з точки зору необхідності їх точності та надійності, називає умови проведення досліджень (лабораторні, в обстановці природного спілкування тощо), дає вказівки щодо приладів, апаратури для проведення досліджень; порядок проведення експерименту і запис його результатів; способи обробки оформлення експериментальних даних.

Методи дослідження підбираються з урахуванням специфіки завдань, які поставив перед собою дослідник, а не просто перераховуються всі відомі методи тієї чи іншої галузі науки. Метод значною мірою визначає і результативність дослідження, форми організації роботи, загальну методологічну орієнтацію автора. Метод можна розглядати як певний систематизований комплекс прийомів, які застосовує дослідник, для досягнення мети і завдань дослідження. Його нерідко розглядають також як сукупність прийомів практичного або теоретичного дослідження освоєння дійсності, підпорядкованих розв’язанню конкретного завдання у державній, суспільній, або громадській сфері, комплекс інтелектуальних дій, логічних процедур, за допомогою яких політична наука прагне встановити істину, перевірити чи спростувати її.

П’ятий етап включає обробку та аналіз результатів дослідження, яке проводилося згідно з розробленою програмою і методикою, а також формулювання висновків і рекомендацій за результатами дослідження.

Шостий етап – літературне оформлення дипломної та кваліфікаційної роботи і підготовка до захисту.

Проведена дипломником широка аналітична робота (згідно з викладеними вище рекомендаціями) дозволяє йому приступити до складання розгорнутого плану-конспекту наукової роботи, який у стислому узагальненому вигляді відтворює основний зміст її складових частин. Після погодження плану-конспекту з керівником, автор приступає до практичної роботи над реалізацією плану.

Узагальнюючи викладене вище, ще раз у стислій формі подамо структуру дипломної (кваліфікаційної) роботи:

• Вступна частина дослідження повинна віддзеркалювати ту теоретичну роботу, яку автор провів згідно з рекомендаціями. Крім цього, тут важливо додати теоретичний аналіз проблеми, здійснити методологічне обґрунтування та історіографічний аналіз проблеми, оцінити ступінь інноваційної теоретичної та практичної значимості дослідження, визначити основні завдання аналітичної, дослідницької роботи.

• Основна частина, в якій викладається теоретична і методологічна розробка обраної проблеми, результати емпіричного дослідження та експериментальної роботи, а також, практичні рекомендації щодо поліпшення дій, спрямованих на удосконалення внутрішньої або зовнішньої політики, діяльності політичних інститутів.

• Остаточне редагування основної частини роботи доцільно виконувати на завершальній стадії дослідження, коли досліджувана проблема постає перед автором у повному обсязі.

• Розділи та підрозділи дипломної (кваліфікаційної) роботи повинні за своєю назвою, структурою, змістом відповідати завданням дослідження поставленої проблеми. Із практики написання робіт науково-дослідного характеру відомо, що виникає необхідність для кожного розділу (підрозділу) готувати більш-менш детальний план-проспект. Це заощаджує час автора при компонуванні чистого матеріалу, допомагає уникнути повторів і викласти матеріал роботи більш-менш структуровано та якісно.

• Кожен розділ (підрозділ) роботи повинен мати наприкінці свої короткі висновки, які узагальнюють результати дослідження, отримані автором при розробці усіх названих тут питань.

• При роботі над рукописом, необхідно звернути увагу і на таке питання, як розбивка тексту на абзаци. Кожен абзац повинен містити в собі певну думку, виражену однією чи кількома фразами або реченнями.

• Узагальнені цифрові дані, які можуть концентруватися в таблицях, діаграмах, графіках, схемах, повинні наводитись з необхідним ступенем точності та аргументованості, з посиланням на відповідні джерела чи власні розрахунки.

• Заключна частина, як правило, вміщує в концентрованому вигляді основні результати дослідження, висновки з усіх поставлених задач, які виконувались автором у процесі написання роботи. Найважливішою частиною висновків наукової роботи є ті пропозиції і рекомендації, які пропонуються автором для вдосконалення політичної системи, або її елементів, напрямку політичної роботи в Україні.

РОЗДІЛ 4. МЕТОДИ ПОЛІТОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИ ВИКОНАННІ ДИПЛОМНИХ ТА КВАЛІФІКАЦІЙНИХ РОБІТ

Як зазначалось вище, дипломна (кваліфікаційна) робота в вузі є завершальним етапом професійної підготовки майбутнього фахівця.

Оскільки така наукова робота передбачає проведення самостійного наукового дослідження, то вона вимагає від студента оволодіння основними його методами.

Виділяють три групи найважливіших методів, якими найчастіше користується політична наука.

Першу групу становлять загальні методи дослідження політичних об'єктів (іноді їх називають підходами). До них належать: соціологічний підхід (з'ясування залежності політики від суспільства); культурологічний підхід (встановлення залежності політичних процесів від рівня політичної культури); нормативно-ціннісний підхід (орієнтує на розробку ідеалу політичного устрою, на необхідність використання у практичній політиці етичних цінностей і норм); функціональний метод (аналіз реального життя з усіма його суперечностями); біхевіористський метод (грунтується на дослідженнях поведінки окремих особистостей і груп); системний підхід (політика розглядається як цілісне явище, як механізм саморегуляції); інституціональний метод (орієнтує на вивчення політичних інституцій); антропологічний підхід (аналізує зв'язки між політикою і природою людини); психологічний підхід; порівняльний метод; історичний метод.

Другу групу становлять логічні методи: аналізу і синтезу; поєднання історичного і логічного аналізу; моделювання; прогностичний; математичний.

До третьої групи належать методи емпіричних досліджень (одержання первісної інформації про політичні факти): використання статистичних даних; аналіз документів; анкетне опитування; лабораторні експерименти; контроль за поведінкою групи людей в умовах експерименту тощо.

Найкращих результатів можна досягти при комплексному використанні цих методів, проте слід мати на увазі, що, залежно від особливостей теми дослідження, специфіки предмета і конкретних умов, окремі методи можуть мати переважаюче значення.

Робота над науковою темою, як правило, починається з підбору і первинного ознайомлення з необхідною літературою.

Вивчення літератури, а при необхідності й архівних джерел – це і є підготовчий етап роботи над темою, необхідний для створення ґрунтовної документальної бази подальшого дослідження. Важливими методами на цьому етапі є загальнонаукові методи: аналіз, синтез, індукція та дедукція.

Найбільш докладно методи політичного дослідження викладені в книзі американських авторів:

• Мангейм Дж. Политология: Методы исследования / Дж. Мангейм, Р. Рич. – М. : «Весь мир», 1997. – 544 с.

РОЗДІЛ 5. РОБОТА З ЛІТЕРАТУРНИМИ ДЖЕРЕЛАМИ ТА ЇХ БІБЛІОГРАФІЧНИЙ ОПИС

Для складання бібліографії з теми наукової роботи студент використовує наявні в бібліотеках систематичні каталоги, в яких назви творів розташовані за галузями знань; алфавітні каталоги, в яких карточки на книжки розташовані в алфавітному порядку прізвищ авторів; предметні каталоги, що містять назви творів з конкретних проблем і спеціальностей; а також різноманітні бібліографічні довідникові видання (покажчики по окремих темах і розділах), виноски і посилання в підручниках, монографіях, енциклопедичних словниках та ін. Для підбору періодичної літератури слід звернутися до покажчиків статей, опублікованих протягом календарного року і розміщених у кінці останнього номера журналу за кожен рік видання.

Складений студентом список літератури, необхідної для при роботі над дипломною, кваліфікаційною та курсовою темами погоджується з керівником, після чого виявляють її наявність у навчальних кабінетах кафедр, у бібліотеках інституту, міста.

Керуючись складеним списком літературних джерел, студент приступає до їх вивчення. До бібліографічних карток вносяться короткі анотації літературних джерел, в яких відзначаються основні питання, викладені у книзі або статті, та висновки. Після попереднього ознайомлення з літературними джерелами і складання студентом особистої невеликої бібліографічної картотеки з теми, слід приступати до більш глибокого їх опрацювання на основі повторного читання. За допомогою керівника студент визначає послідовність ґрунтовного вивчення літератури. При повторному читанні виділяються та усвідомлюються головні думки й основні положення, висунуті автором книги або статті, проводиться їх аналіз.

Читаючи наукові праці, студент навчається правильно їх занотовувати, що згодом дасть можливість використовувати цей матеріал і в подальшій творчій роботі. Передусім потрібно виробити звичку оформляти на спеціальних картках прочитані роботи. Найчастіше з цією метою використовують каталожні або самостійно виготовлені картки. На одному боці записується прізвище та ініціали автора. Назва роботи, а також час і місце її видання та обсяг у сторінках (на картці, як і потім у списку літератури, зазначається, від котрої сторінки надрукована стаття або скільки сторінок має книга).

На зворотному боці картки стисло записується все, що зацікавило студента у прочитаній праці. При цьому завжди потрібно залишати невеличке поле, на якому потім можна робити додаткові помітки.

Якщо в книзі або статті є багато цікавого матеріалу і весь він не може вміститись на картці, тоді на ній слід записати лише назви питань, які поставлені в цій праці, і посилатися на спеціальний зошит, або створені директорії і файли, в якому робляться більш докладні записи. Таким чином у студента збереться багато карток та кілька зошитів, або директорій і файлів із записами всього важливого з прочитаних робіт, що й стане йому в нагоді при написанні будь-якої іншої роботи.

Це, звичайно, не означає, що не буде потреби перечитувати (і не один раз) раніше прочитані і коротко законспектовані праці. Навпаки, після того, як студент прочитав якусь працю, припустимо, на 3-му році навчання, а потім звернеться до неї на 5-ому році, читаючи її знову, він знайде в ній значно більше матеріалу, ніж при першому читанні. Тоді цю працю доведеться ще раз законспектувати в спеціальному зошиті, а на другій сторінці картки знову зробити відповідне посилання або внести додаткові записи в попередні зошити на зворотних сторінках.

Нарешті, після того, як буде записана, прочитана праця на картці (або на картці і в зошиті, на свіжу пам’ять автору слід занотувати все те, що безпосередньо стосується теми дипломної роботи. Це слід робити на окремих аркушах паперу, залишаючи поля. Причому запис треба вести так, щоб його можна було потім (після відповідної літературної правки при оформленні роботи) включити до розділу, в якому дається огляд літератури.

З метою полегшення подальшої роботи, студент складає бібліографічні картки літературних джерел, з якими він ознайомився.

Робота студента з літературними джерелами не закінчується їх вивченням за складеним з самого початку списком. Автор майбутньої дипломної (кваліфікаційної) роботи повинен уважно слідкувати за монографічною та періодичною літературою, що виходить із друку і проводити її вивчення відповідно з указаними вище рекомендаціями.

Список літератури розміщується після основного тексту роботи, його обсяг не перевищує 50% обсягу рукопису. В цей список рекомендується включати основну спеціальну літературу з теми, яка досліджується і на яку в роботі є посилання або з якою автор ознайомився, хоч на неї і немає посилань.

Список літератури в науковій роботі свідчить про обсяг використаних автором джерел, про рівень вивчення стану досліджуваної проблеми і навичок роботи з науковою літературою. Якщо в роботі використовуються цитати, цифрові дані чи згадуються твори або запозичуються думки з праць інших авторів, близьких до оригіналу, то слід обов’язково робити бібліографічні посилання на джерела.

Найбільш поширеним способом упорядкування бібліографічних описів у списку є алфавітне групування матеріалу. При цьому спочатку подаються джерела українською та російською мовою, а потім джерела іноземними мовами.

При пронумерованому списку літератури досягається значна економія в об’ємі тексту дипломної роботи, так як у необхідних випадках досить у кінці наведеної цитати вказати в дужках номер відповідного літературного джерела за списком і сторінку, з якої, вона взята, наприклад [14, с. 35]. У випадку опису джерела в цілому в дужках зазначається лише його номер за списком, наприклад: [8]. Якщо мова ведеться про декілька джерел, то їх відділяють крапкою з комою, наприклад [10; 11]. В середньому в роботі має бути близько 3 посилань на одну сторінку. Посилання у висновках не допускаються.

Всі описи виконуються в алфавітній послідовності за прізвищами авторів або назвами джерел. Кожний опис має свій порядковий номер. Існують загальноприйняті правила при описі використаної літератури. Цих правил слід і дотримуватися. Вони представлені у додатку А.

РОЗДІЛ 6. ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЙНОЇ ТА КУРСОВОЇ РОБОТИ

Оформлення дипломної (кваліфікаційної) роботи являє собою важливий елемент її виконання і є одним із багатьох факторів, які враховуються Державною екзаменаційною комісією при оцінюванні під час захисту. Перш за все, звертається увага на змістовну сторону викладу матеріалу: логічність і послідовність, повноту і репрезентативність, тобто, широту використання наукових джерел, загальну грамотність та відповідність стандартам і прийнятим правилам, на текст роботи, список літератури і додатків, а також на зовнішнє оформлення титульного листка.

Дипломну (кваліфікаційну) роботу рекомендується виконувати спочатку в чорновому варіанті (перший варіант). Це дозволяє вносити до тексту необхідні зміни і доповнення як з ініціативи самого автора, так і у зв’язку із зауваженнями керівника.

Перший варіант дипломної роботи може не претендувати на бездоганне зовнішнє оформлення, проте і при написанні необхідно виконувати загальні вимоги, які полегшать наступне кінцеве оформлення.

До таких вимог головним чином відносять: написання першого варіанту дипломної (кваліфікаційної) роботи на окремих аркушах паперу, з однієї сторони, з полями (приблизно шириною 3-4 см).

Недотримання такої вимоги ускладнює можливість внесення автором необхідних доповнень до тексту, які можуть виконуватись на полях або на зворотній стороні аркуша. Тут же можуть бути зроблені зауваження або пропозиції керівником роботи.

Писати перший варіант роботи пропонується відповідно до її плану, не відкладаючи оформлення чорнового варіанту на останні дні встановленого терміну її здачі. При цьому слід кожен розділ роботи виконувати повністю, прагнути до його завершеності, формулюючи висновки і роблячи наступний перехід до нового розділу. Можливий і інший спосіб підготовки першого варіанту дипломної (кваліфікаційної) роботи, при якому автор розпочинає оформлення лише тоді, коли буде зібраний практично увесь необхідний матеріал.

Оскільки дипломна (кваліфікаційна) робота, як правило, об’ємна, то практикується розподіл усього матеріалу на змістовні частини, які відокремлюються заголовками. Найбільш поширеним є поділ роботи на розділи та підрозділи.

Розділи та підрозділи прийнято нумерувати арабськими цифрами. Підрозділи нумеруються окремо в кожному розділі роботи за допомогою складної нумерації.

Позначення розділів та їх порядкові номери пишуть окремим рядком в одному рядку з заголовком, причому в кінці заголовку крапка не ставиться. Приклад оформлення змісту роботи надано у додатку М.

До формулювань назв розділів і підрозділів дипломної та кваліфікаційної робіт ставляться такі основні вимоги: стислість, чіткість і синтаксична різноманітність у побудові речень, послідовне та точне відображення внутрішньої логіки змісту роботи. Перевагу слід віддавати простим реченням.

При написанні першого варіанту слід враховувати, що цінність виконаної роботи аж ніяк не знаходиться в прямій залежності від її об’єму.

У кожній дипломній роботі виділяють такі структурні елементи:

• план;

• вступ;

• основний зміст роботи, який має два або три розділи (глави);

• висновки або заключна частина;

• список використаної літератури;

• додатки;

• зміст.

На титульному аркушу вказується: міністерство, назва вузу, в якому виконувалась дипломна (кваліфікаційна) робота, кафедра, повна назва теми дипломної (кваліфікаційної) роботи, прізвище та ініціали студента-дипломника, прізвище, ініціали, вчене звання і ступінь керівника, рік і місце виконання роботи. У додатках Б, В, Д, Е подано зразки оформлення титульного аркушу магістерських, дипломних, кваліфікаційних та курсових робіт.

До змісту дипломної (кваліфікаційної) роботи, крім текстової частини, входить різноманітний графічний та ілюстративний матеріал, який готується й оформляється одночасно зі складанням чернетки. Щоб не перевантажувати надмірно описову частину, рекомендується частку такого матеріалу виносити в додатки.

Додатки оформлюються на окремих листках, причому кожен з них повинен мати свій тематичний заголовок і в правому верхньому кутку надпис «Додаток» із вказівкою тільки його порядкового номера, якщо додатків декілька, або без позначки №, наприклад: «Додаток А» і т.д. Нумерація здійснюється за допомогою літер українського алфавіту (за виключенням літер Г, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь). Якщо додатки мають тексти допоміжного характеру (пропагандистські матеріали виборчих кампаній, статистичні дані емпіричного дослідження, розробки планів, практичні рекомендації тощо), то вони можуть бути подані в окремій папці, зошиті із збереженням загальної нумерації.

Ілюстрації, а також рисунки, схеми, графіки, діаграми розміщуються як в основному тексті, так і в додатках.

Ілюстрації, які є в тексті роботи, мають загальну нумерацію (арабськими цифрами) і позначаються словом «Рис.» (рисунок), наприклад «Рис. 1», «Рис. 3», і т.д. У тексті, до якого відноситься та чи інша ілюстрація, робиться посилання на неї в дужках «(Рис. 5)» або без них «Рис. 4», а у випадку, коли посилання робиться на ілюстрації, які вже згадувались раніше, тоді додають слово «дивись» (скорочено) із вказівкою сторінки, на якій була розміщена дана ілюстрація, наприклад: «див. рис. 2, с. 15».

Кожна ілюстрація, таблиця, гістограма, графік повинні мати точну і коротку назву, а в окремих випадках – і необхідний пояснювальний текст.

Аналогічні позначення використовуються і для таблиць дипломної (кваліфікаційної) роботи, в яких зводиться необхідний цифровий матеріал. Надписи «Таблиця 1», «Таблиця 3» і т.п. з позначенням номерів арабськими цифрами без знака № розміщуються справа над заголовками таблиць. У тексті на всі таблиці повинні бути зроблені посилання, причому слово «Таблиця» пишеться в тексті повністю, якщо таблиця одна, і скорочено, якщо вона розміщена під певним номером, наприклад: «у табл. 4».

Усі таблиці в роботі повинні бути в однотипному оформленні. Заголовна частина кожної таблиці складається із назв граф (колонок), що визначають їх зміст, і відокремлюються від змісту граф потовщеною або подвійною горизонтальною лінією. Заголовки (назви) граф повинні бути короткими, починатися з великої літери.

У першій зліва графі (колонці) вказується назва відповідних горизонтальних рядків таблиці, в наступних графах даються заголовки інформаційних даних, які розміщуються в них. Заголовна частина таблиці може розділятися на додаткові ділянки (по горизонталі), в яких розміщуються підзаголовки граф. За необхідності переносу частин таблиці на другу сторінку повторюється заголовок таблиці з надписом: «Продовження табл. 2». Тематичний заголовок таблиці при цьому не повторюється.

Записи цифр у таблицях проводяться з дотриманням наступних вимог:

• у кожній із граф класи чисел повинні знаходитися один під одним;

• частини цілого повинні виражатись у десяткових дробах;

• в одній і тій же графі всі числові величини повинні мати однакову кількість десяткових знаків;

• за відсутності значущих цифр ставляться нулі, наприклад: «5,00», «3,70»;

• заміна повторюваних цифр або знаків не допускається;

• якщо в таблиці відсутні цифрові чи інші дані, то в графі ставиться прочерк.

Знаки №, % і т. ін. використовуються лише при цифрових або буквених позначеннях; у всіх інших випадках слід писати слова: номер, відсоток. Нумерація формул і посилання на них робиться так само, як і на рисунки та таблиці.

Як було зазначено, високі вимоги ставляться не тільки до змісту і результатів дипломної (кваліфікаційної) роботи, а й до її літературного та зовнішнього оформлення. Робота повинна бути написана в логічній послідовності, грамотно, літературною мовою з униканням публіцистичного стилю викладення.

Під час підготовки чернетки слід звернути увагу на обробку кожного речення, на вибір необхідних формулювань, які б більш просто і чітко, коротко й доступно виражали зміст викладених питань. Не варто вживати тільки складні синтаксичні конструкції, а також надмірно короткі, лаконічні фрази, слабко пов’язані між собою логічно, з наявним подвійним тлумаченням та ін.

У дипломній (кваліфікаційній) роботі не рекомендується вживати слова і вирази – штампи на зразок «на всі сто відсотків», «на даний момент» і т.п.

Слід уникати частих повторень слів чи словосполучень. Разом з тим необхідно прагнути дотримуватись прийнятої термінології, позначень, умовних скорочень і символів. У тексті допускаються загальноприйняті скорочення (с. – сторінка, і т. ін – і таке інше, і т.д. – і так далі, та ін. – та інші).

У дипломній (кваліфікаційній) роботі не рекомендується вести виклад від першої особи однини: «Я спостерігав», «Я вважаю», «Мені здається», «На мою думку» та ін. – чи множини: «Ми отримуємо», «Ми спостерігаємо», «Ми маємо» і т.д. Допускаються звороти із збереженням першої особи множини, в яких виключається займенник «ми», тобто вживаються означено-особові речення: «спостерігаємо», «встановлюємо», «мається на увазі» та ін.

В окремих випадках можна використовувати вирази: «на нашу думку», «на наш погляд», або «на думку автора дипломної (кваліфікайної) роботи», або «вивчення передового досвіду свідчить про те, що…», або «на основі зробленого аналізу можна стверджувати…», або «проведені досліддження підтвердили…» чи «…дають підстави вважати, робити висновки…» та ін.

При згадуванні в тексті прізвищ (вчених-дослідників, політиків) їх ініціали, як правило, ставляться перед прізвищем (М. Вебер, а не Вебер М., як це прийнято в списках літератури. Використовується лише перший ініціал, після якого ставиться нерозривний пробіл (Ctrl + Shift + Space).

Виконану в чорновому варіанті дипломну (кваліфікаційну) роботу студент дає на перегляд керівникові. З урахуванням зроблених ним зауважень автор вносить до роботи необхідні зміни та доповнення.

Після остаточного погодження з керівником чернетки дипломної (кваліфікаційної) роботи можна оформляти чистовий варіант.

Увага! Перед тим як друкувати чернетку дипломної (кваліфікаційної) роботи, її слід старанно ще раз перевірити, уточнити назви розділів та підрозділів, таблиць та рисунків, послідовність розміщення матеріалу, звірити цифрові дані, обґрунтованість і чіткість формулювань, висновків та рекомендацій.

Оптимальний обсяг дипломної (кваліфікаційної) роботи без додатків і списку літератури повинен бути:

• для курсових робіт студентів 3 курсу – 30 сторінок машинописного тексту.

• для робіт студентів, що випускаються за програмою бакалавра – 50 сторінок машинописного тексту.

• для робіт студентів, що випускаються за програмою спеціаліста – 75 сторінок машинописного тексту.

• для робіт студентів, що випускаються за програмою магістра – 90 сторінок машинописного тексту.

Використовується шрифт 14 розміру, Times New Roman, міжрядковий інтервал складає півтора. Кількість рядків на аркуші – 29, кількість знаків в рядку – 64. Робота виконується в двох примірниках. Друк відбувається на одному боці стандартного аркуша паперу формату А4.

Допускається оформлення роботи (як виняток) у рукописному вигляді. У цьому випадку щільність тексту повинна відповідати машинописному варіантові. Робота повинна бути написана розбірливо, виправлення не допускаються.

Усі сторінки роботи нумеруються від титульної до останньої без пропусків, повторів або буквених додатків. Першою сторінкою вважається титульний аркуш, на ній цифра 1 не ставиться, на наступній сторінці проставляється цифра 2 і далі по порядку. Порядковий номер проставляється в правому верхньому кутку верхнього поля сторінки.

Дипломна (кваліфікаційна) робота відкривається титульним аркушем. На наступній сторінці розміщується план роботи із вказівкою сторінок.

У тексті роботи розділи починаються з нової сторінки. Порядковий номер та назва розділу пишуться великими літерами посередині сторінки. Крапка після назви розділу не ставиться. Між назвою розділу та назвою підрозділу ставляться два інтервали. Між назвою підрозділу та основним текстом має бути один інтервал. Між текстом попереднього підрозділу та назвою нового підрозділу ставиться два інтервали. Назви підрозділів пишуться без центрування тексту. Висновки за підсумками розділів та підрозділів не рубрикуються та пробілами не відокремлюються.

Висновки і практичні рекомендації за підсумками всієї роботи мають бути всебічно обґрунтовані в тексті роботи (в розділах чи заключній частині). Вони повинні коротко, але ґрунтовно резюмувати проведене дослідження. Основна вимога до заключної частини – не повторювати зміст вступу, основної частини роботи і висновків, зроблених у розділах.

РОЗДІЛ 7. ПІДГОТОВКА ДО ЗАХИСТУ КВАЛІФІКАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Автор дипломної (кваліфікаційної) роботи повинен отримати на неї письмовий відгук наукового керівника та рецензію від провідного спеціаліста іншої кафедри або практичного працівника – керівника партійної, громадської організації, в якій проводилось дослідження, або керівника відділу місцевих органів влади, де проводилось дослідження.

Відгук наукового керівника дипломної роботи пишеться (друкується) у довільній формі. У ньому відзначають: рівень підготовки дипломника до виконання професійної діяльності політолога-дослідника; ступінь самостійності у виконанні дипломної роботи: новизну поставлених питань та оригінальність їх вирішення; вміння використовувати літературу; ступінь оволодіння методами дослідження; повноту і якість розробки теми; логічність, послідовність, аргументованість, літературну грамотність викладання матеріалу; відповідність вимогам державного стандарту; можливість практичного застосування дипломної роботи або її окремих частин; оцінку дипломної роботи за чотирьохбальною системою: відмінно, добре, задовільно, незадовільно; і висновок про те, в якій мірі вона відповідає вимогам, що ставляться перед випускниками.

Рецензія складається (друкується) у довільній формі. Вона може висвітлювати ті ж питання, що й відгук керівника. Особлива увага в ній повинна бути звернена на: визначення актуальності проблеми для розвитку української політики; методику дослідження; використання автором законодавчих документів стосовно внутрішньої політики країни, розпорядчих документів держадміністрації, органів місцевого самоврядування; позитивні якості та недоліки; висновки, пропозиції та рекомендації. Рецензент, як і науковий керівник, оцінює роботу за чотирьохбальною системою, як зазначалося вище.

 Завершена дипломна робота разом з письмовим відгуком керівника і рецензента подається на кафедру.

До Державної екзаменаційної комісії (ДЕК) до захисту дипломної (кваліфікаційної) роботи подаються такі документи:

• довідка деканату факультету про виконання студентом навчального плану та оцінки з теоретичних дисциплін, курсових робіт, навчальної і виробничої практик;

• дипломна (кваліфікаційна) робота в двох примірниках;

• відгук наукового керівника;

• одна рецензія на роботу.

До ДЕК подаються інші матеріали, які характеризують наукову та практичну цінність дипломної роботи (друковані статті з теми дослідження, тези наукових доповідей, акти впровадження результатів роботи в практику та ін.)

Після завершення дипломної (кваліфікаційної) роботи студент готує доповідь на захист перед Державною екзаменаційною комісією.

Доповідь може мати довільну форму, але в ній доцільно висвітлити такі важливі питання дипломної (кваліфікаційної) роботи:

• обґрунтування актуальності теми дослідження;

• мета, завдання, об’єкт, предмет, проблема та гіпотеза дослідження;

• що вдалося встановити, виявити, довести;

• якими методами це досягнуто;

• елементи новизни у теоретичних положеннях та в практичних рекомендаціях;

• з якими труднощами довелося зіткнутися в процесі дослідження, які положення, гіпотези, не знайшли підтвердження.

Доповідь не повинна перевищувати за часом 10 хвилин. У ній повинні міститися також відповіді на основні зауваження наукового керівника та рецензента.

Для кращого сприймання присутніми матеріалу, бажано використовувати засоби наочності (таблиці, діаграми, графіки). Якщо в роботі багато таблиць, діаграм і графіків, то для захисту можна підготувати декілька (не більше 3-4 – найбільш цікавих). Науковий керівник допоможе вибрати які саме таблиці, діаграми чи графіки підготувати до захисту.

Доповідь можна читати з написаного тексту, але краще розповідати. Це дасть можливість повніше уявити, наскільки ґрунтовно дипломник опанував свій матеріал. Традиційно, перших кілька речень для налаштування та подолання хвилювання студенти можуть зачитати, а надалі без допомоги письмового тексту розповідають про одержані результати.

Після доповіді студентові задають питання члени ДЕК і присутні. Запитання можуть бути пов’язані з темою дипломної роботи, а можуть бути значно ширші від теми роботи, оскільки захист має своєю метою виявити не лише знання з теми дослідження, але й рівень загальної підготовки випускника з обраної спеціальності.

 Після відповіді на всі питання голова ДЕК читає відгук про роботу, а рецензент, виділений кафедрою з числа співробітників кафедри або з іншої установи, - рецензію (секретар кафедри за кілька днів до захисту знайомить з відгуком наукового керівника та рецензією). Після цих офіційних виступів можуть бути ще виступи присутніх. Зокрема, часто студент виконує свою роботу в управліннях і відділах держадміністрій, дослідницькому центрі або в партійних і громадських організаціях. Дуже бажано, щоб під час захисту виступали наукові працівники, співробітники державних установ, партійних і громадських організацій, де студент виконував свою роботу. Коли це не можливо, то слід зачитати на ДЕК подані письмові відгуки.

На всі зауваження у відгуках та рецензіях, а також у виступах під час захисту дипломної (кваліфікаційної) роботи студент зобов’язаний дати вичерпні відповіді.

Коли рецензент або хтось із присутніх не задоволений якоюсь відповіддю дипломника, він повинен про це сказати, а останній має відповісти більш ґрунтовно на це питання.

Хід захисту фіксується в протоколі ДЕК.

Оцінка виставляється на закритому засіданні ДЕК і оголошується головою ДЕК дипломнику і всім присутнім на відкритому засіданні.

Звичайно, підряд проводиться захист дипломних робіт декількома студентами і оцінки оголошуються після захисту відразу для всіх дипломників.

Кращі роботи можуть бути рекомендовані на конкурси і виставки, на конференції, а також до друку в студентських збірниках. Захищені курсові роботи зберігаються на кафедрі два роки, дипломні (кваліфікаційні) – 5 років.

РОЗДІЛ 8. КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ КВАЛІФІКАЦІЙНИХ ТА КУРСОВИХ РОБІТ СТУДЕНТІВ 

Дипломна робота є важливою формою самостійної освітньої діяльності студента, в процесі якої він одержує знання, вміння та навички у веденні наукових досліджень. Вона – заключний етап навчальної та наукової підготовки майбутніх спеціалістів у навчальному закладі.

Дипломна робота визначає загальноосвітню та професійну зрілість випускника, його наукову і спеціальну підготовку, вміння діалектично мислити та творчо застосовувати свої знання при вирішення практичних завдань в сферах політичних наук, філософії, соціології, психології тощо. У сучасних умовах становлення національної вищої політологічної освіти ці якості майбутнього політолога особливо актуальними.

Дипломна (кваліфікаційна, курсова) робота має продемонструвати, наскільки студент вміє працювати з літературою, вивчати першоджерела; володіє методикою соціально-політичного дослідження; вміє аналізувати, узагальнювати та робити правильні висновки, виходячи з результатів дослідження та ін.

У більшості випадків дипломна (кваліфікаційна) робота є продовженням більш поглибленої розробки теми курсової роботи випускника-студента. Вона пишеться за планом, загальноприйнятим у наукових роботах, і має такі типові складові: вступ, теоретичну та практичну частину, представлені у основних розділах роботи, висновки, список використаної літератури, додатки.

У вступі роботи обґрунтовується актуальність проблеми, що вивчається, її практична значущість; визначається об’єкт, предмет, мета, гіпотеза і завдання дослідження; розглядаються методи та організація дослідження (у деяких роботах можна виділити окремий розділ, у якому розглядаються ці питання), а також наукова новизна, практична цінність роботи і апробація результатів у випадку її наявності.

При оцінці розділу «Вступ» дипломної (кваліфікаційної) роботи звертається увага на питання, які досліджуються, їх актуальність для розвитку політичної думки. Студент повинен відповісти на питання» чому дану проблему потрібно вивчати?»

Визначаючи об’єкт дослідження, дослідник має дати відповідь на запитання, над якою проблемою він саме працював.

У ході формулювання предмета слід визначити той аспект проблеми, ту його частину, які досліджувались як теоретично так і експериментально.

У змісті гіпотези повинно бути передбачення, в якому на основі ряду факторів формулюється висновок щодо поліпшення існування об’єкта за певних умов. Причому цей висновок не можна вважати більш доведеним. У гіпотезі не повинно бути положень, які не потребують наукового доведення і є очевидними.

Одним із важливих аспектів володіння дипломником науковим апаратом є чітке формулювання мети та завдання досліджень. Ставлячи перед собою мету, дипломник повинен чітко уявити, який кінцевий результат передбачається одержати. Завдання стосуються окремих складових досліджень: аналізу літератури, стану політичної практики, проведення експерименту, розробки рекомендацій. При формлюванні завдань та мети слід прямо вказувати на результати, які планує одержати дослідник, а тому неможна використовувати такі слова, як: проаналізувати, дослідити, розглянути, вивчити – та інші терміни, які лише описують процес наукового пізнання. Натомість слід вживати такі слова, як: визначити, встановити, з’ясувати, встановити, розробити, запропонувати і т.д.

Всі завдання у сукупності повинні дати уявлення про те, що необхідно зробити, аби досягти мети. Кожне з поставлених завдань має бути розв’язаним і описаним у роботі у вигляді констатації, висновків та рекомендацій. Загалом за змістом завдання повинні відповідати пунктам плану роботи.

При описанні методів та організації дослідження потрібно дати аргументовану характеристику застосованих у дослідженні методів. У випадку проведення емпіричного дослідження, обов’язковою вимогою є розкриття його організації: етапи, їх тривалість, місце проведення дослідження, кількість залучених осіб тощо.

У розділі, присвяченому аналізу літератури, дається аналітичний огляд вітчизняних та зарубіжних публікацій з теми роботи. Дипломником викладаються результати, які одержані різними авторами, розкриваються наукові факти, що інтерпретуються в аспекті теми дипломної (кваліфікаційної) роботи.

Цей розділ бажано закінчити коротким резюме про стан наукової розробки обраної для дипломної (кваліфікаційної) роботи теми. Слід також вказати на ті недостатньо вивчені аспекти проблеми, над якими працював автор.

Основним розділом дипломної (кваліфікаційної) роботи є її емпірична частина. Тут детально описують результати емпіричних досліджень. При обговоренні результатів дослідження необхідно зробити їх всебічний якісний аналіз, оцінити таблиці, діаграми, схеми тощо, показати ступінь досягнення поставленої мети.

Логічним завершенням дипломної (кваліфікаційної) роботи є висновки. Головна їх мета-підведення підсумків проведеної роботи. Висновки подаються у вигляді окремих лаконічних положень, практичних рекомендацій. Дуже важливо, щоб вони точно відповідали поставленим завданням. Також у висновках має міститися підтвердження або спростування гіпотези.

Список використаної літератури включає бібліографічний опис джерел, використаних автором під час роботи над темою. Укладаючи його, студент повинен додержуватись вимог державного стандарту.

Обсяг дипломної роботи має бути в межах:

• для курсових робіт студентів 3 курсу - 30 сторінок машинописного тексту.

• для робіт студентів, що випускаються за програмою бакалавра: 50 сторінок машинописного тексту.

• для робіт студентів, що випускаються за програмою спеціаліста: 75 сторінок машинописного тексту.

• для робіт студентів, що випускаються за програмою магістра: 90 сторінок машинописного тексту.

До зазначеного обсягу не входять додатки та список використаної літератури.

Розділ 9. Особливості написання курсових робіт з дисципліни «Технології політичного процесу» 

Дисципліна «Технології політичного процесу» передбачає докладне знайомство з однією з найбільш важливих складових прикладної політології. Впровадження цієї дисципліни у підготовку політологів має велике значення та актуальність на сучасному етапі становлення політичної науки в Україні. Діяльність будь-яких суб’єктів політики оцінюється за її наслідками, що й становить актуальність проблеми ефективності політичних рішень, які приймаються на всіх рівнях політичної активності. Ефективність при цьому вимірюється відношенням досягнутого результату до максимально можливого або раніше запланованого.

Все це й передбачає адекватне ставлення до питання прийняття політичних рішень: перед відповідними суб’єктами стоїть завдання оволодіти мистецтвом аналізу об’єктивних законів соціально-політичного розвитку та складання на цій основі політичних технологій – системи методів і прийомів, спрямованих на досягнення певного результату, що пов’язані єдиною логічною ланкою та послідовністю використання. Грамотне складання та використання політичних технологій вимагає певної наукової підготовки політичного діяча з одного боку, і тісного співробітництва зі спеціалістами-політологами – з іншого.

В межах курсу надається базовий рівень фахової підготовки студента, що містить навички складання політичних технологій, виходячи з аналізу найбільш розповсюджених політичних процедур.

В межах «Технологій політичного процесу» аналізуються такі аспекти політичного процесу, що надалі відображатимуться у курсових роботах студентів ІІІ курсу:

• основні засади політичного менеджменту як системи цілеспрямованої політичної ініціації та управління політичними кампаніями, формування стратегії, тактики та їх технологічного забезпечення суб’єкта політичної активності;

• маркетинговий підхід, який є ключем для складання будь-яких політичних технологій та включає в себе систему трьох послідовних кроків: а) прикладний аналіз конкретно-політичної ситуації, джерел та тенденцій її розвитку; б) проведення роботи по співвідношенню об’єктивних складових даної ситуації з цілями, намірами, ресурсами даного політичного суб’єкта; в) планування стратегії і тактики політичної діяльності, тобто, технології досягнення політичної мети;

• моделі та технології прийняття політичних рішень в залежності від стилю політичного лідерства та принципів командної взаємодії;

• процес представництва інтересів і регулятивної діяльності політичної системи як універсальне джерело розвитку політичної активності;

• парадигми, принципи, механізми та технології взаємодії соціально-політичних суб’єктів у процесі представництва інтересів у залежності від типу політичної системи та політичного режиму (зокрема, технології партійної діяльності, лобіювання інтересів, соціального партнерства, здійснення тиску на владні структури, основи технологій впливу на громадську думку та масову свідомість; виборчі технології вивчаються у окремому навчальному блоці);

• технології управління соціально-політичними конфліктами, в тому числі основні підходи, моделі та психотехнології політичних переговорів, зокрема принципи орієнтації на компроміс та консенсус;

• особлива увага приділяється аналізу виборчих процесів, що відкривають широке поле для застосування різних технологій досягнення електорального успіху. Вивчаються об’єктивні умови проходження виборчих процесів та закономірності їх розгортання, розкриваються загальні принципи та технології політичного маркетингу та менеджменту в умовах виборчого процесу, аналізується взаємозв’язок суб’єктів виборчого процесу з точки зору загальної теорії переконуючої комунікації (зокрема, принципи і технології пропаганди, політичної реклами, PR, особливості використання ЗМІ у виборчих кампаніях, в тому числі під кутом зору маніпулювання політичною свідомістю).

Тематика курсових робіт пропонується викладачами кафедри та щорічно оновлюється згідно з виникаючими актуальними проблемами суспільства. Студент також має можливість самостійно запропонувати тему курсової роботи, виходячи з власних наукових інтересів. За умов затвердження теми науковим керівником, тема затверджується кафедрою.

За процедурою підготовки та оформлення курсова робота з дисципліни «Технології політичного процесу» не відрізняється від основної курсової роботи. Принципова різниця полягає в змісті роботи, а саме – другий розділ роботи обов’язково має стосуватися технологій, за допомогою яких можна описати проблему, що міститься в темі роботи. А саме, передбачається, що студент повинен розкрити логіку досліджуваного політичного явища, причинно-наслідкові зв’язки, технологічні особливості поведінки суб’єкту політичного процесу та організації політичних подій тощо.

У зв’язку з цим курсова робота не рідко має супроводжуватися наочними матеріалами: схемами, графіками, таблицями, за допомогою яких легше відобразити логіку політичного процесу. Крім того, в разі, коли курсова робота стосується виборчих технологій, бажано, щоб студент в процесі її написання користувався нестандартними джерелами інформації: фото- та відеозаписами, які підтверджували б позицію автора. Такі джерела оформлюються в загальному списку літератури згідно з вимогами, встановленими у додатку А.

ВИСНОВКИ

Багаторічний досвід виконання кваліфікаційних робіт у вузах підтверджує високу ефективність цього заключного етапу навчання студентів. Кваліфікаційні роботи – це важливий фактор вдосконалення ідейно-теоретичної, професійно-педагогічної та спеціальної підготовки майбутніх фахівців-політологів. Розширення наукового світогляду, формування навичок наукового дослідження, вивчення, узагальнення і поширення практичного соціального досвіду надає студентам-дипломникам неоцінену допомогу в їх професійній діяльності після закінчення вищого навчального закладу.

Дипломні роботи повинні мати комплексний характер, щоб їх підготовка була пов’язана з використанням набутих студентами знань, умінь та навичок з вивчених дисциплін. Відповідно до цього визначається тематика дипломних робіт, призначаються керівники та консультанти.

Дотримання порад та рекомендацій наукового керівника, так само як і вимог, сформульованих у даному виданні, є запорукою успішного виконання курсових та кваліфікаційних досліджень та отримання відповідного академічного ступеня.

Автори рекомендують уважно вивчити пропоновані рекомендації, а також звернути особливу увагу на додаток Н, у якому містяться відповіді на запитання, що найчастіше виникають в ході роботи над курсовими та кваліфікаційними дослідженнями.

Додаток А

Бібліографічний опис джерел у списку літератури

Зразки оформлення джерел у списку літератури подаються відповідно до наказу №63 Вищої атестаційної комісії України від 28 січня 2008 року.

Бібліографічний опис оформлюється згідно з ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання».

Опис складається з елементів, які поділяються на обов’язкові та факультативні. У бібліографічному описі можуть бути тільки обов’язкові чи обов’язкові та факультативні елементи. Обов’язкові елементи містять бібліографічні відомості, які забезпечують ідентифікацію документа. Їх наводять у будь-якому описі.

Проміжки між знаками та елементами опису є обов’язковими і використовуються для розрізнення знаків граматичної і приписаної пунктуації.

Стандарти опису можуть з часом незначним чином змінюватися згідно з рішеннями відповідних установ. Тому перед остаточним оформленням списку літератури варто проконсультуватися у завідувача кабінетом кафедри або наукового керівника щодо наявності змін у наведеному стандарті. 

Відповіді на актуальні запитання 

Обсяг та структура роботи

Яким має бути обсяг основної частини роботи?

Для курсових робіт студентів 3 курсу: 30 сторінок.

Для робіт студентів, що випускаються за програмою бакалавра: 50 сторінок.

Для робіт студентів, що випускаються за програмою спеціаліста: 75 сторінок.

Для робіт студентів, що випускаються за програмою магістра: 90 сторінок.

Які складові роботи не входять до її основної частини?

До основної частини роботи не входять список використаної літератури та додатки. Відповідно, на них не розповсюджуються і вимоги щодо обсягу роботи.

Чи існують вимоги щодо обсягу розділів та підрозділів роботи?

Головна вимогу до обсягу розділів та підрозділів роботи – приблизна відповідність їх обсягів, відсутність непропорційно великих чи малих частин. Втім, це не означає абсолютно точну рівність усіх частин. Відхилення в межах 2-4 сторінок не забороняються.

Література та посилання

Яка кількість джерел повинна бути присутня у списку літератури?

Джерел у списку має бути не менше, ніж загальна кількість сторінок роботи.

Чи можна робити посилання у висновках роботи?

Ні. У висновках дослідження слід показати саме результати роботи автора.

Чи можна робити посилання на підручники та включати їх до списку використаної літератури?

Посилання на підручники в тексті роботи та їх включення до списку використаної літератури забороняється. Допускається лише використання навчальних посібників.

Скільки посилань повинно міститися на одній сторінці?

Середня кількість посилань на сторінку повинна принаймні наближатися до чотирьох.

Яким чином оформлюються посилання?

При пронумерованому списку літератури досягається значна економія в об’ємі тексту дипломної роботи, так як у необхідних випадках досить у кінці наведеної цитати вказати в дужках номер відповідного літературного джерела за списком і сторінку, з якої, вона взята, наприклад [14, с. 35]. У випадку опису джерела в цілому в дужках зазначається лише його номер за списком, наприклад: [8]. Якщо мова ведеться про декілька джерел, то їх відділяють крапкою з комою, наприклад [10; 11].

Чи можна посилатися на джерела з мережі Інтернет?

Так, в умовах динамічного оновлення інформації в сучасному світі посилання на джерела з мережі Інтернет не тільки дозволені, але і бажані. Втім, слід критично підходити до відбору Інтернет-матеріалів та користуватися лише авторитетними джерелами. Також слід суворо дотримуватися вимог щодо оформлення такого роду джерел у списку використаної літератури.

Чи можна посилатися на автореферати дисертацій?

Так, посилання на автореферати є цілком припустимими, натомість посилання безпосередньо на тексти самих дисертаційних досліджень не допускаються.

Зміст роботи

Який порядок обов’язкових елементів вступної частини роботи?

• Актуальність теми роботи.

• Стан наукової розробки проблеми.

• Об’єкт дослідження.

• Предмет дослідження.

• Мета дослідження.

• Завдання дослідження.

• Гіпотеза (або серія гіпотез).

• Методи дослідження.

• Наукова новизна роботи.

• Практичне значення дослідження.

• Апробація та оприлюднення одержаних результатів.

• Структура роботи.

Яких слів слід уникати при формулюванні мети та завдань дослідження?

Необхідно уникати слів, які вказують на процес самого дослідження, а не на результати, яких прагне досягти автор: проаналізувати, розглянути, вивчити, дослідити тощо.

Яких слів слід уникати при формулюванні мети та завдань дослідження?

Необхідно уникати слів, які вказують на процес самого дослідження, а не на результати, яких прагне досягти автор: проаналізувати, розглянути, вивчити, дослідити тощо.

Які слова є бажаними при формулюванні мети та завдань дослідження?

Слід вживати слова, які конкретно вказують на результат роботи, який планується одержати в результаті проведення дослідження: визначити, встановити, з’ясувати, розробити, надати рекомендації тощо.

Скільки завдань має бути поставлено у роботі?

Традиційно у студентській роботі ставиться 5-6 завдань, хоча незначні відхилення від даної кількості не є критичними. При цьому важливішою є не кількість завдань, а їх взаємовідповідність зі структурою роботи.

Яких правил слід дотримуватися при формулюванні об’єкту та предмету дослідження?

При формулюванні предмету слід зважати на тему дослідження. Предмет має відповідати їй максимально точно, лише конкретизуючи, що саме (тенденції, закономірності, механізми тощо) дослідник має намір встановити. Об’єкт не повинен бути тотожним предмету та має за своїм обсягом бути більшим, ніж предмет.

Які вимоги до формулювання наукової новизни роботи?

При формулюванні наукової новизни слід критично поставитися до одержаних результатів. Не слід робити дану рубрику великою, натомість необхідно вказати, що новизна стосується саме рівня студентського дослідження, а також вказати на ступінь новизни. Для визначення такого ступеня вживаються такі слова та словосполучення, як: «вперше», «вдосконалено», «дістало подальшого розвитку».

Яким чином можна провести апробацію та оприлюднення результатів дослідження?

Найкращим способом підтвердити якість своєї роботи та одержати схвалення наукового співтовариства є виступ із доповіддю на науковій (студентській) конференції та написання і публікація наукової статті у збірці студентських праць або у фаховому виданні. Для студентів ЧДУ ім. П. Могили можливість для апробації та оприлюднення результатів проведеної роботи надається в ході проведення конференції Студентські могилянські читання. Конференція традиційно проводиться у листопаді, а тому з підготовкою до участі у ній не слід зволікати.

Чи повинна робота мати практичне застосування?

Наявність практичного застосування результаті дослідження є важливим критерієм для оцінювання кваліфікаційних, дипломних та магістерських робіт. Якщо для курсової роботи, цілком можливо обмежитися зазначенням сфер застосування результатів роботи, то виконання кваліфікаційних робіт на здобуття ступеня бакалавра, спеціаліста та магістра вимагає і обов’язкового практичного доробку автора. Практичні результати можуть бути представлені у формі прикладних досліджень, розроблених нормативно-правових актів, навчально-методичних матеріалів, проектів, моделей тощо.

Які вимоги до загальних висновків роботи?

У висновках необхідно коротко повернутися до актуальності роботи, вказати на досягнення поставленої у вступі мети, підтвердження або спростування гіпотези дослідження.
Також слід зробити висновок щодо кожного з поставлених завдань. Висновки подаються у тому порядку, в якому завдання було вказано у вступній частині. Висновки нумеруються арабськими цифрами.

Оформлення роботи

Чи можна застосовувати при оформленні роботи виділення жирним шрифтом?

Ні. Будь-які виділення забороняються.

Чи можна застосовувати в роботі абревіатури?

Так, при першому вживанні абревіатури подається її розшифровка, надалі абревіатура вживається без пояснення. У разі, якщо у роботі застосовується велика кількість абревіатур, варто укласти перелік умовних скорочень, який включається до плану роботи і розміщується одразу після змісту.

Застосування абревіатур у назвах розділів роботи не допускається.

Як правильно вказувати ініціали та прізвища у тексті роботи?

Всі прізвища, що згадуються автором у роботі, мають подаватися у одній редакції (винятком може бути лише пряме цитування уривку, в якому прізвище наведене у іншій редакції -  в такому випадку автор вказує на цей факт).

Для всіх прізвищ вказується лише один ініціал, після якого ставиться нерозривний пробіл (у текстовому редакторі MS Word для його постановки слід використати комбінацію клавіш Ctrl+Shift+Space), а потім прізвище.

Виключенням можуть бути лише складні східні прізвища та імена історичних осіб, які мають традиційну форму вжитку (Платон, Августин Блаженний тощо).

Технічні питання

Чи обов’язково переплітати роботу?

Так. Курсові роботи можуть подаватися для захисту у м’якій обкладинці. Решта робіт повинна мати тверду обкладинку та бути прошитою.

Чи існує єдиний встановлений колір обкладинки роботи?

Ні, такого роду обмеження відсутні.

Чи може бути робота написана від руки?

Так, але при цьому вона повинна відповідати за обсягом загальним вимогам, почерк повинен бути зрозумілим; виправлення не допускаються.

Які вимоги до технічного оформлення машинописного тексту?

За умови застосування текстового редактору MS Word та його аналогів передбачені такі вимоги:

• гарнітура шрифту – Times New Roman;

• кегль шрифту (розмір) – 14 (вся робота виконується із застосуванням одного розміру; виключення можуть становити лише матеріали, що подаються в додатках);

• кількість символів у рядку – не менше 60;

• абзац – 1,25 см;

• міжрядковий інтервал – 1,5;

• кількість рядків на сторінці – 29;

• ліве поле – 30 мм

• праве поле – 10 мм

• верхнє поле – 20 мм

• нижнє поле – 20 мм.

Які вимоги до оформлення в тексті назв розділів та підрозділів роботи?

• заголовки структурних частин роботи ЗМІСТ, ВСТУП, РОЗДІЛ, ВИСНОВКИ, СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ, ДОДАТКИ та назви розділів друкують великими літерами симетрично до тексту по центру, крапка не ставиться.

• заголовки підрозділів друкують маленькими літерами, крім першої – великої, з абзацного відступу, крапку в кінці заголовка не ставлять;

• відстань між заголовком розділу та заголовком підрозділу - два інтервали;

• відстань між заголовком підрозділу та його текстом – один інтервал.

Як нумеруються додатки?

Кожен додаток повинен починатися з нової сторінки. Додатки нумеруються послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Г, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь. Наприклад, «Додаток А». Нумерація ставиться на першому аркуші додатку у верхньому правому кутку.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!