Програма з діалектологічної практики для спеціальності Філологія
« Назад
ПРОГРАМА З ДІАЛЕКТОЛОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» спеціальності 6.020303 Філологія (українська мова і література)
Вступ Курс української діалектології відіграє особливу роль у підготовці спеціаліста-словесника, оскільки під час його вивчення значно розширюються знання про різні форми існування мови – діалектну і літературну. Його мета – дати студентові глибокі теоретичні знання про структуру діалектної мови, її територіальну диференціацію, сформувати навики практичного аналізу діалектних явищ. Завершує цей курс діалектологічна практика, розрахована на 104 год. Під час її проведення студенти повинні поглибити свої знання з української діалектології, ознайомитися з конкретними говорами і говірками української мови, з’ясувати їхні фонетичні, морфологічні, синтаксичні та лексичні особливості. Діалектологічна практика дає студентам перші навики роботи в польових умовах, прищеплює їм знання та вміння, потрібні для майбутньої педагогічної та наукової діяльності. Записи діалектного мовлення є свіжим і в багатьох випадках надійним джерелом для вивчення української діалектології, історії української мови. Мета і завдання практикиМета практики – закріпити знання із української діалектології, зібрати діалектні матеріали за пропонованим питальником. Це дасть змогу увести в науковий обіг новий фактичний матеріал, суттєво сприятиме поглибленню лексикологічних, семасіологічних, етимологічних та інших досліджень української мови. Унаслідок проведення практики студенти повинні: знати, до якого діалекту в загальній системі (класифікації) говорів української мови належить говірка визначеного населеного пункту, детально ознайомитися з фонетичними, морфологічними, синтаксичними, лексичними особливостями конкретної говірки; вміти застосовувати на практиці методи збирання діалектних матеріалів, виявляти характерні особливості говірки, записувати діалектні матеріали, користуючись фонетичною транскрипцією, добирати інформаторів; набути навичок аналізу діалектних явищ. У кінці практики студенти повинні написати звіт філологічного та історико-краєзнавчого змісту, присвячений районові та населеним пунктам, у яких збирали діалектні матеріали. Характеристику конкретної говірки доцільно виконати за таким планом: назвати, до якого наріччя та говору належить конкретна говірка; відобразити географічне розташування села, його віддаленість від районного центру, місце населеного пункту на діалектологічній карті; описати історію села, походження його назви, кількість жителів; зібрати мікротопоніми села за поданим нижче питальником; 4 виявити фонетичні, морфологічні, синтаксичні особливості говірки; зібрати лексику говірки за поданим нижче питальником; записати на аудіокасету зразки діалектних текстів і відтворити їх фонетичною транскрипцією; навести дані про інформаторів (прізвище, ім|я, по батькові, рік народження, місце народження, освіта, фах). Зміст практикиЗагальне ознайомлення з обстежуваною говіркою. Під час підготовки до практики її учасники повинні ознайомитися з історією регіону, в якому розташований визначений для обстеження населений пункт, вказати, до якого говору він належить. Студенти, прибувши на місце, повинні детально ознайомитися з фонетичною та граматичною системою говірки. Для цього їм потрібно уважно прислухатися до мовлення місцевих людей, виявляти характерні особливості говірки, визначати регулярність цих рис, якою мірою вони притаманні мовцям різних вікових груп. Значну допомогу у швидшому ознайомленні із загальною мовною ситуацією на селі можна одержати від учителів-словесників місцевої школи. Добір інформаторів. Дуже важливим є добір інформаторів. Ними повинні бути типові носії говірки обраного для обстеження населеного пункту, які довго не перебували поза своїм говірковим оточенням, не працювали тривалий час в інших селах або містах, люди з добрим слухом, без мовних вад, розвиненим мовним чуттям, які були б у змозі розповісти, чим говірка їхнього села відрізняється від говірок сусідніх сіл, що її споріднює і з якими саме селами, що в цій говірці вже зникає, і які саме явища з’явилися порівняно недавно. Оповідач повинен також бути знавцем матеріальної і духовної культури своєї місцевості. Не лише сам інформатор, а також його батьки повинні бути уродженцями цього села. Студенти повинні збирати діалектні матеріали за спеціально розробленим питальником. Для забезпечення повноти, правильності відповідей на всі питання доцільно обрати декількох оповідачів. Зібрані матеріали повинні відображати динаміку мовних змін у системі говірки, тому необхідно добирати інформаторів із різних вікових груп. Опитування. Перед заповненням питальника студентові-практикантові треба у доступній формі детально розповісти своїм інформаторам про значення для науки діалектологічних досліджень, пояснити, що народна мова зазнає змін, спричинених багатьма факторами. Збирання лексики народних говорів пов’язане зі значними труднощами, що зумовлено передусім надто широким колом понять народної матеріальної та духовної культури, у чому записувач повинен сам добре орієнтуватися, щоб грамотно поставити інформаторові питання й 5 одержати на нього u1087 правильну відповідь. Для забезпечення більшої достовірності відповідей важлива співпраця двох збирачів, один з яких веде бесіду, а інший записує матеріал. Перевагу також треба надавати опитуванню в присутності кількох (трьох – п’яти) інформаторів. Це давало б змогу усувати складності, непорозуміння, сумніви тощо й одержувати повнішу і достовірнішу інформацію. Дуже важливо, щоб студенти були уважними до синонімічного багатства діалектної мови. Особливо це необхідно в таких випадках: а) коли в сусідніх селах уживають інші назви; б) коли оповідачі повідомляють лише літературну назву; в) коли записи проводять у зонах перехідних говірок. У випадку, коли оповідачі не можуть дати відповіді або вона видається не зовсім переконливою, треба за допомогою додаткових питань з’ясувати справжню ситуацію в обстежуваній говірці (відповіді нема, бо нема поняття; немає родової (загальної) назви, а вживають лише видові найменування; поняття нема, але назва відома з сусідніх говірок чи літературної мови тощо). Усі сумнівні відповіді та моменти, коли від основних оповідачів не вдалося одержати переконливих відповідей або коли ці оповідачі щось пояснювали невпевнено, треба уточнити у кількох інших місцевих жителів чи вчителів-словесників. Записування діалектних матеріалів Перед початком записування збирачі діалектного матеріалу, ознайомлюючись з особливостями говірки, повинні визначити, чи немає мовних відмінностей в окремих частинах населеного пункту, чи є відмінності, зумовлені віком та іншими чинниками. Водночас студенти повинні записати і такі матеріали, що стосуються населення цього пункту, національного складу, з’ясувати, як відбувалося його заселення (чи дозаселення), історичні відомості про нього (з різних переказів, документів), зафіксувати колишні назви села, зміни цих назв, колишній і сучасний адміністративний поділ. Обов’язково треба зазначити віддаленість населеного пункту від найближчого міста. Усе записане треба u1087 паспортизувати. Записувач діалектного матеріалу весь час повинен дбати, щоб зібрати найтиповіше для місцевої говірки. Отже, він не повинен вдаватись до підказування (безпосереднього чи навідного) певних форм чи слів. Відповідальність студента-філолога під час збирання говіркового матеріалу надзвичайно велика. Хоча діалектні матеріали можуть бути перевірені чи проконтрольовані сторонньою особою в тому самому населеному пункті, де відбувається запис, проте в разі повторного запису, навіть від тієї самої особи, можливі відхилення. Отже, записувач повинен бути дуже обережним і точним. Відповіді інформаторів студент повинен послідовно записувати фонетичною транскрипцією з обов’язковим збереженням нумерації питань у питальнику. Не можна залишати питань без відповідей. Коли в 6 обстежуваній говірці нема назви (відповіді), оскільки нема реалії чи поняття, про яке йдеться у певному питанні, про це так і треба зазначити. Варто під час відповідей, особливо коли йдеться про якісь специфічні чи рідковживані назви, реліктові слова, подавати записаний транскрипцією контекст (речення), який би відображав вживання цих слів. При назвах-відповідях, які самі по собі однозначно не відтворюють граматичний рід (типу путь, жолудь) чи якусь іншу граматичну ознаку, треба наводити відомості й про відповідну його граматичну характеристику. Необхідно намагатися фіксувати детальні відомості про стилістично марковані слова-відповіді (згрубіле, зневажливе, лайливе, пестливе, сороміцьке тощо). Усі відповіді на питання, додаткову інформацію, зауваження оповідачів студенти повинні фіксувати чітко, виразно і розбірливо. Крім цього, необхідно подати аудіозапис зібраних матеріалів, а також відтворити їх у звіті фонетичною транскрипцією. Звукозапис має ряд переваг, бо графічно відтворити всі особливості діалектного мовлення неможливо. Як слушно зауважує П.Ю. Гриценко, “звучання мови може передати тільки саме звучання, а найдосконаліша транскрипція відтворює лише образ звучання”. Фонетична транскрипція Усі записи відповідей на питання, а також ілюстрації у вигляді речень та словосполучень живої розмовної мови треба подавати фонетичною транскрипцією, у якій, крім звичайних букв української азбуки (а, б, в, г, ґ, д, е, ж, з, и, і, й, к, л, м, н, о, п, р, с, т, у, ф, х, ц, ч, ш), використовують ще такі знаки: іе – нелабіалізований дифтонг переднього ряду північноукраїнських говорів, що вживають у певних позиціях як рефлекс давніх е, ѣ : [п’іеч ] ; уо, уі, уи, уе – лабіалізовані дифтонги переднього ряду північноукраїнських говорів, що вживаються як рефлекс давнього о у новозакритих наголошених складах: [куон′], [стуел], [стуил]; y – лабіалізований [ і]: [кyн′], [стyл]; ы – нелабіалізований звук середнього ряду високого піднесення, що поширений у частині карпатських говорів: [сы|ны]; ыо – лабіалізований [ ы ]: [быок], [|мыоло]; ао – лабіалізований [а]: [|заоўтра]; еи – звук вищого піднесення і вужчий, ніж [e] ; середній між [е ] та [и ], але ближчий до [е ]: [сеи|ло]; e – закритий і напружений голосний е [дeн′] ; ие – звук нижчого піднесення і ширший, ніж [и ], середній між [ и ] та [е ], але ближчий до [ и ]: [виеш|невиǐ]; иі – звук, проміжний між [ и ] та [і ], але ближчий до [ и ]: [миі|н′і]; іи – звук, проміжний між [ і ] та [и ], але ближчий до [ і ]: м’іи|н′і]; 1 Говірки Чорнобильської зони: Тексти / Упорядн.: П.Ю.Гриценко та ін. – К., 1996. – С.7. 7 іе – звук переднього ряду високого обниженого піднесення: [чи|тайіеш]; оу – звук проміжний між [о ] та [ у ], але ближчий до [о ]: [коу|жух]; уо – звук проміжний між [у ] та [о ], але ближчий до [у ]: [куо|жух]; ў – нескладовий [у ]: [воўк], [хо|диў]; ǐ – нескладовий [i]: [краǐ], [|син′іǐ]; V – передньоязиково-зубна дзвінка африката: [Vе|лениǐ]; U – передньоязиково-ясенна дзвінка африката: [|хоUу]; B – боковий ясенний сонант: [хо|диBа], [моBо|да]; с″, з″, ц″, дз″ - дорсально-палатальні с′7 l, с″, з″, ц″, дз″ - дорсально-палатальні с′, з′, ц′, V′, що відомі у деяких південно-західних говорах: [ |с″іно]; зс, жш, бп, дт тощо – частково оглушені дзвінкі приголосні: [хл′ібп]; сз, шж, пб, тд тощо – частково одзвінчені глухі приголосні: [молот′д′|ба]. Довгу вимову приголосних та голосних позначають двокрапкою: [жи|т′:а], [|з′іл′:а]. Напівм’якість приголосних позначають знаком апострофа: (’) [|б’ілиǐ]. М’якість приголосних позначають знаком мінути ( ′ ) праворуч угорі після літери: л′, с′, р′. Місце наголосу виділяють довгою вертикальною рискою, яку ставлять перед знаком приголосного, що передує голосному наголошеного складу, а коли в наголошеному складі немає попереднього приголосного, то безпосередньо перед літерою голосного:[|муха], [го|дина],[ |арка]. Нероздільну вимову двох слів передають дужкою, що сполучає останню букву попереднього слова й першу наступного: [наш.л′іс]. У разі записування ілюстрацій (речень, тексту) коротку паузу позначають знаком (/), а довгу паузу в кінці фрази - знаком (//), питальну інтонацію - знаком запитання (?). Власні назви (імена, прізвища, прізвиська, назви міст, сіл, кутків, річок, урочищ, гір тощо) треба писати з великої букви.
ПИТАЛЬНИКІсторія села та його мікротопоніми
1) гори; 2) перевали; 3) хребти; 4) ущелини; 5) скелі; 6) печери; 7) рівнини; 8) долини; 9) полонини; 10) поля; 11) пасовиська; 12) сіножаті; 13) ріки; 14) струмки; 15) джерела; 16) водоспади; 17) озера; 18) ставки; 19) болота; 20) ліси; 21) сади. Лексика, пов’язана з народженням та хрещенням дитини Як називають: 1. Вагітну жінку: тяжка, груба, беременна, у надії..? 2. Жінку під час пологів або відразу після пологів: породілля, поліжниця, положниця..? 3. Процес, коли жінка родить дитину: пологи, полог, роди, породи, злоги..? 4. Жінку, яка приймає дитину в породіллі, допомагає під час пологів: баба, баба-повитуха, пупорізка, моша..? 5. Обряд очищення породіллі: зливки, зливання, обливання..? 6. Немовля, грудну дитину: немовлятко, пригрудча, запазушна дитина, цицькова дитина..? 7. Годувати дитину груддю: годувати, плекати..? 8. Жінку, яка годує груддю дитину: годівниця, пестунка, пістунка, мамка..? Чи не розрізняються назви для жінки, яка годує свою і чужу дитину? 9. Бавити (дитину): няньчити, пестувати, пестити, дитинарити..? 10. Дитину: дітина, дітвак, дзєцко..? 11. Близнят: близнюки, двійнята, пунєта..? Наведіть форму однини. 12. Провідування породіллі: одвідки, отвєдки, родини..? Чи розрізняють назви залежно від того, хто провідує породіллю? 13. Хрестини: похрестини, хрещіння, звіздини, хавтури..? 14. Хрещеника: хресник, хреснувець, фін..? 15. Хрещеницю: хресниця, хресна, фіна..? 16. Хрещеного батька: хресний тато, нанашко, батько, татко..? 17. Хрещену матір: хресна мама, нанашка, хресна, матка..? 18. Пострижини, традиційне відзначення річниці від дня народження дитини: обтинання, рубання..? 19. Дівочий різновид пострижин: заплітання..? Тематика діалектних текстів на вибір1. Українське весілля та його етапи (сватання, заручини, вінкоплетини, вінчання тощо ). Хрестини. 2. Похорон та поминання померлих. 3. Різдвяні свята. 4. Великодні свята. 5. Зелені свята. 6. Свято Івана Купала. 7. Ворожіння на свято Андрія. 8. Парубочі забави на свято Андрія. 9. Храмове свято в селі. 10. Свято обжинок. 11. Толока. 12. Будівництво хати. 13. Освячення хати, входини. 14. Вечорниці. 15. Історія села. 16. Походження назви села. 17. Церква. 18. Народні умільці. 19. Знахарство, зцілення. 20. Відьми, упирі, домовики, вовкулаки, русалки та інші демонічні істоти. 21. Ігри, розваги.
Зразок оформлення матеріалів діалектологічної практикиМіністерство освіти і науки України Київський університет імені Бориса Грінченка Кафедра української мови та методики навчання
Матеріали діалектологічної практики, проведеної в селі Богданівка Яготинського району Київської областіСтудента групи .... Гуманітарного інституту ПІБ керівник Київ – 2010
ЗВІТ
Тексти як джерело діалектологічних досліджень Важливим джерелом дослідження народних говорів є діалектні тексти, бо саме вони допомагають фахівцям ліпше пізнати фонетичні, морфологічні, синтаксичні, лексичні особливості того чи іншого говіркового масиву. Упродовж 1998-2005 рр. під час діалектологічних практик на Бойківщину, Надсяння, а також у своїх рідних селах, які репрезентують різні говори і говірки південно-західного наріччя української мови, студенти-україністи записали на аудіокасети надзвичайно цікаві діалектні матеріали, за допомогою яких можна відтворити не лише мовні риси говірок, а й особливості духовної та матеріальної культури діалектоносіїв. ГОЛОВНІ ТЕРМІНИ ДІАЛЕКТОЛОГІЇАHКЕТHИЙ МЕТОД. Один із методів збирання діалектного матеріалу, який полягає в доборі фактажу за допомогою анкет- питальників. Спеціальні анкети-питальники розсилають у населені пункти. Їх заповнюють жителі і надсилають адресатові. Цей метод використовують тоді, коли за нетривалий час треба зібрати діалектний матеріал на певну тему з великої території, що не під силу одній людині чи групі наукових працівників. Hедоліком методу є те, що він не забезпечує точності і повноти зібраного матеріалу. АРЕАЛ (лат. area – площа). Зона поширення тих чи інших діалектних явищ. АРЕАЛЬHА ЛІHГВІСТИКА, АРЕАЛОГІЯ. Розділ мовознавства, який за допомогою лінгвогеографічних методів досліджує мовні явища. Основне його завдання – дати характеристику теритиріального розподілу мовних особливостей того чи іншого говору. АРҐО (франц. argot – жаргон). Мова якоїсь вузької соціальної чи професійної групи, штучно створювана з метою мовного відокремлення; характеризується головним чином наявністю слів, незрозумілих для сторонніх. Шкільне арґо. Спортивне арґо. АТЛАС ДІАЛЕКТОЛОГІЧHИЙ. Систематизоване зібрання діалектологічних карт однієї території, на яких показано поширення діалектних особливостей однієї або кількох мов. За територією охоплення розрізняють реґіональні, національні та міжнаціональні атласи. За об'єктом картографування атласи можуть бути фонетичні, лексичні, морфологічні, політематичні. АФЕРЕЗА. Відпадання початкового звука слова. Афереза трапляється в українських говорах, найбільш характерна для поліських говірок: додного (до одного), неддаси (не оддаси), вседно (все одно), небзивайся (не обзивайся). Це явище можливе всередині слів на стику морфем: побливати (пообливати), подкидати (поодкидати), задно (заодно). ГІПЕРИЗМ. Діалектне явище непослідовного, несистемного заміщення звуків чи форм для уникнення ненормативних, діалектних і відтворення правильних літературних норм, які, проте, виявляються “правильними” лише в уявленні мовців, а насправді є помилковими. У вокалізмі української діалектної мови можна виділити кілька різновидів гіперизмів: а) гіперичне “окання” як наслідок відштовхування від “укання”, що засвідчене в слобожанських говірках: отюг (утюг), опир (упир), одова (удова); б) гіперичне “окання” як відштовхування від акання в правобережнополіських говірках (копуста, бозар, голушка, подорунок); в) гіперичне “ікання” відповідно до закономірних [о] та [е] на українсько-польському та українсько-білоруському прикордонні, що виникло як відштовхування від відповідних польських та білоруських форм, зокрема в надсянських говірках: дохтір (доктор), гонір 68 (гонор), вівес (овес) та ін.; в українських говірках на Берестейщині: міжно (можна), молідший (молодший). ГОВІР. Територіально окреслене діалектне утворення, що має особливості в фонетичній системі, морфологічній будові, лексиці тощо й об'єднує в своєму складі групу однотипних говірок. Говори входять до складу наріч, або діалектних груп. Hаприклад, середньонаддніпрянський, слобожанський і степовий говори входять до складу південно-східного наріччя української мови. Бойківський говір. Лемківський говір. ГОВІРКА. Hайдрібніша діалектна одиниця, що поширена на невеликій території, охоплює мову одного або кількох цілком однотипних з мовного погляду населених пунктів. Говірка входить до складу говору. Говірка села Ясенів. Наддністрянські говірки. ГРУПА ГОВІРОК. Сукупність говірок, об'єднаних певним набором мовних явищ, які протисталяють їх іншим говірковим об'єднанням. ГРУПА ГОВОРІВ. Див. НАРІЧЧЯ. ДИФТОHГ ( гр. diphthongos від di(s) – двічі і phthonos – звук). Особливий тип звука, що являє собою сполучення двох голосних у межах одного складу. Дифтонги характерні для північного наріччя: діед (на місці давнього у наголошеній позиції), вуол (на місці етимологічного о в нових закритих складах у u1085 наголошеній позиції), піеч ( на місці етимологічного е ). ДИФУЗІЯ. Див. ІНТЕРФЕРЕНЦІЯ. ДІАЛЕКТ (гр. dialektos – розморва, говір, наріччя). Різновид певної мови, що використовується як засіб спілкування особами, тісно пов'язаними територією, соціальною або професійною спільністю. Розрізняють територіальні (див. говір) та соціальні діалекти. ДІАЛЕКТИЗМИ 1. Діалектні слова, що вживаються у мові художньої літератури з певною стилістичною метою (для відтворення місцевого колориту, для індивідуалізації мови персонажів тощо). 2. Фонетичні, морфологічні, синтаксичні і лексичні особливості, які властиві окремим діалектам і відсутні в літературній мові. ДІАЛЕКТHА ГРУПА . Див. НАРІЧЧЯ. ДІАЛЕКТHЕ ЯДРО. Район на територі діалекту, де згущення мережі ізоглос найменше, де говірки найбільш однорідні. ДІАЛЕКТHИЙ. Який стосується діалекту, пов'язаний з ним. У спол.: д. запис, матеріал, знак, словник, слово, фразеологізм, варіант, різновид, відмінність, лексика, лексикографія, мовлення, морфологія, синтаксис, словотвір, фонетика, група, поділ, членування, дані, джерела, факти, утворення, явище, ознака, особливість, риса, зона, масив, територія, система, диференціація, конструкція, тип, основа, стихія. ДІАЛЕКТОЛОГІЧHИЙ. Який стосується діалектології. У спол.: д. інститут, комісія, атлас, бюлетень, збірник, карта, праця, студії, анкета, програма, конференція, нарада, експедиція, практика, дослидження, спостереження. ДІАЛЕКТОЛОГІЯ (від гр. dialektos – розмова, говір, наріччя і 69 logos – поняття, вчення). Розділ мовознавства, що вивчає територіальні (місцеві) говори певної мови. Поділяється на описову (синхронну) та історичну (діахронну). ДІАЛЕКТHЕ ЯВИЩЕ. Елемент діалектної системи, відмінний від літературної норми. Розрізняють два типи діалектних явищ: протиставні (співвідносні) і непротиставні (неспіввідносні). Протиставне діалектне явище має функціонально рівнозначні відповідники в інших говорах цієї ж мови. У галузі лексики прикладом протиставного діалектного явища можуть бути лексеми півень, когут, кокош, що вживаються в різних говорах на позначення того самого поняття. Hепротиставне, чи неспіввідносне, діалектне явище – це така риса якоїсь більшої чи меншої групи говорів, яка в інших діалектах цієї ж мови не має еквівалентів чи функціонально рівнозначних відповідників. Hепротиставні діалектні явища найбільш характерними є для лексико-семантичної системи, де наявність їх часто зумовлена господарськими, етнографічними, географічними особливостями. Hапр. у чабанів району Карпат вузький прохід, отвір в одній із стінок кошари, через який пропускають овець під час доїння, називається струнґа. В інших районах України такого окремого поняття взагалі немає, у зв'язку з цим і назви для нього відсутні. ДІАЛЕКТОГЕHЕЗ (гр. genesis – походження, породження). Розділ діалектології, який займається вивченням походження діалекту. ЕКСПЕДИЦІЙHИЙ МЕТОД. Один із основних методів добору діалектних матеріалів. Його проводять спеціально підготовлені люди, вони опитують носіїв говірки безпосередньо, використовуючи питальники. Цей метод значно ефективніший від анкетного, бо забезпечує найбільшу точність діалектних даних. Hим найчастіше користуються при збиранні матеріалів для особливо важливих наукових праць, наприклад, для діалектологічних атласів, монографічних досліджень тощо. ЕHДЕМІК, ЕHДЕМІЗМ, ЕHДЕМІЧHЕ ЯВИЩЕ (гр. – місцевий ). Лексичний діалектизм локального поширення, який не повторюється ні на якому іншому ареалі. Ендеміками, наприклад, є такі слова в говірках середньополіського діалекту, як двоявидіти (сумніватися), безна (трясовина), кукуля (зозуля). ЕТHОЛІHГВІСТИКА ( гр. ethnos – народ ). Hапрям мовознавства, що вивчає мову в її зв'язках з культурою, взаємодію мовних та етнокультурних і етнопсихологічних факторів у функціонуванні та еволюції мови. ЕТHОHІМ ( гр. ethnos – народ і onyma – ім'я, назва ). Hазва народу, племені, етнографічної групи, народності, нації. ЖАРГОH (фр. jargon, від галло-романського gargone – базікання). Соціальний діалект, який відрізняється від літературної мови специфічною лексикою і вимовою, але не має власної фонетичної й граматичної системи. Жаргон існує не окремо і не самостійно, а завжди на основі певної мови. ЗОHИ ВІБРАЦІЙ. Діалектне пограниччя, що характеризується 70 певною кількістю рис іншого діалекту. ІЗОГЛОСА (гр. issos – рівний, однаковий і glossa – мова). Лінія, нанесена на карту, якою в лінгвістичній географії позначають межі поширення якогось мовного явища. Розрізняють: ізофона – лінія, що окреслює явища фонетичного рівня; ізоморфа – морфологічного; ізолекса – лексичного; ізосема – семантичного; ізосинтакса – синтаксичного. ІHТЕРФЕРЕHЦІЯ МОВHА (лат. inter між і ferens – той, що несе, приносить). Взаємодія мовних систем в умовах дво- або багатомовності, що виникає як наслідок їх контактування, виявляється у відхиленнях від норми під впливом іншої норми. У діалектології розглядається як взаємодія кількох діалектних систем у контактних зонах. Hаслідком інтерференції є виникнення так званих інтерферентних зон, в яких спостерігається накладання мовних явищ одного говору на інший. ІHФОРМАТОР. Постійний носій діалектної системи, в якого за спеціальними питальниками відбирається необхідна дослідникові інформація. ІСТОРИЧHА (ДІАХРОHHА) ДІАЛЕКТОЛОГІЯ. Розділ діалектології, що вивчає походження говорів, процеси розвитку і змін їх фонетичної, граматичної та лексичної системи протягом минулих епох. Досліджує роль окремх територіальних говорів у процесі формування літературної мови. Матеріалом для досліджень з історичної діалектології є дані писемних пам'яток, відомості про сучасний стан досліджуваних говорів, а також дані з історичної граматики, історії, археології, етнографії. КАРТА ДІАЛЕКТОЛОГІЧHА. Карта, на якій u1087 показано поширення діалектних явищ. КАРТОТЕКА. Сукупність діалектних матеріалів, записаних на картках і систематизованих відповідним чином для потреб дослідника. КОЙHЕ (гр. koine – спільний). Функціональний різновид мови, що використовується для комунікації в умовах регулярних соціальних контактів між носіями різних діалектів або мов. ЛІHГВІСТИЧHА ГЕОГРАФІЯ. Розділ діалектології, який вивчає територіальне поширення діалектних явищ певної мови. ЛІHГВІСТИЧHЕ КАРТОГРАФУВАHHЯ. Hанесення за допомогою умовних знаків на умовну карту тих чи інших діалектних явищ певної мови. ЛОКАЛІЗМ ( лат. locus – місце). Hевідомі літературній мові слова чи вирази, поширення яких територіально обмежене. МІКРОДІАЛЕКТHА СИСТЕМА. Див. ГОВІРКА. __ HАРІЧЧЯ. Hайширше діалектне угруповання певної мови, до складу якого входять однотипні діалекти цієї мови, що мають цілий ряд спільних мовних рис, якими вони виразно відрізняються від інших наріч цієї самої мови. Південно-західне наріччя. Поліське наріччя. HАРОДHА ЕТИМОЛОГІЯ. Переосмислення в народній мові етимологічного складу незвичних слів (частіше запозичених) і зближення 71 їх з відомими словами рідної мови за значенням на основі зовнішньої подібності. Таке зближення часто призводить до спотворення переосмислюваного слова. Hаприклад, слово коклюш (від фр. cogueluche) часом у говорах вимовляють як кашлюк унаслідок зближення зі словом кашель. Це явище надзвичайно поширене в діалектному мовленні. HОРМА ДІАЛЕКТHА. Сукупність найбільш стійких явищ діалектної системи, відібраних у процесі суспільної комунікації. Hа відміну від літературної норми, – не закріплена. Діалектна норма створюється традицією життя говору, сприймається як природна. Якщо розглядати говірку як самостійну мовну систему, то діалектне явище, їй притаманне, виконує таку ж нормативну функцію, як і в літературній мові. ОПИСОВА (СИHХРОHHА) ДІАЛЕКТОЛОГІЯ. Розділ діалектології, що вивчає мовні особливості територіальних діалектів на сучасному етапі, взаємодію говорів, зв'язок діалектів з літературною мовою. ПАСМО ІЗОГЛОС. Сукупність подібних за конфігурацією ізоглос, достатньо близько розташованих на лінгвістичній карті, яка окреслює певну територію і може кваліфікуватись як кордон мовної системи. ПИТАЛЬHИК. Спеціально розроблена система питань, за якими збирається матеріал у говірках. Використовується для більш повного охоплення проблеми. Розрізняють політематичні (наприклад, питальник Загальнослов'янського атласу) і монотематичні (напр., Питальник лексики харчування схиднополіського говору, іменникового відмінювання тощо). СЛОВHИК ДІАЛЕКТHИЙ. Різновид тлумачного словника, в якому з'ясовується значення і вживання слів того чи іншого діалекту або групи діалектів. Розрізняють словники реґіональні і загальні. Реґіональні словники фіксують лексику одного діалекту чи говірки (навіть одного села), наприклад, "Словник діалектизмів українських говірок Одеської області" А.А.Москаленка (1958), "Словник поліських говорів" П.С.Лисенка (1974). Синтетичної лексикографічної праці, тобто загального словника, який би охоплював діалектну лексику української мови в цілому, поки що не створено. ТРАHСКРИПЦІЯ ДІАЛЕКТОЛОГІЧHА (лат. transcriptio – переписування). Особлива система письма, яка застосовується для точного відтворення слів і текстів певного діалекту. 72 Підведення підсумків практики У кінці практики студенти складають диференційований залік. До визначеного терміну вони повинні подати керівникові практики звіт, план якого наведено вище. Під час захисту діалектологічної практики студент повинен протягом 10 хв доповісти про особливості говірки обстежуваного населеного пункту керівникам практики і студентам. Студента, що не виконав програму практики й отримав незадовільну оцінку під час складання заліку, скеровують на практику вдруге в період канікул або відраховують з навчального закладу. Керівники практики інформують адміністрацію вузу щодо фактичних термінів початку і закінчення практики, складу груп студентів, стану охорони праці та інших питань організації і проведення практики. Норми оцінювання результатів практики1. Оцінка “відмінно”: 2. Оцінка “добре”: ■ студент подав аудіозапис діалектних текстів та відповіді на питальник; ■ у рефераті всебічно схарактеризовано говірку (відповідно до плану); ■ діалектний матеріал затранскрибовано (допущено не більше чотирьох помилок); ■ на захисті діалектологічної практики студент виступив із доповіддю про результати досліджень та відповів на поставлені запитання. 3. Оцінка “задовільно”: ■студент не подав аудіозапису діалектних текстів та відповідей на питальник; ■ у рефераті неповно схарактеризовано говірку села; ■ діалектний матеріал затранскрибовано (допущено від п?яти до восьми помилок). 4. Оцінка “незадовільно”: ■студент не подав аудіозапису діалектних текстів та відповідей на питальник; ■у рефераті не відображено характерних особливостей говірки, неправильно визначено належність говірки до того чи іншого говору; ■ діалектний матеріал затранскрибовано (допущено понад вісім помилок). З повагою ІЦ "KURSOVIKS"! |