Методичні вказівки до виконання контрольних робіт з дисциплін Методологія соціологічних досліджень та Кількісні методи соціологічних досліджень, НУ ЛП

 Міністерство освіти і науки України 

Національний університет «Львівська політехніка»

Інститут гуманітарних та соціальних наук

ОПРАЦЮВАННЯ ПРОГРАМИ ЕМПІРИЧНОГО СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Методичні вказівки до виконання контрольних робіт з дисциплін «Методологія соціологічних досліджень», «Кількісні методи соціологічних досліджень», «Якісні методи соціологічних досліджень», «Якість соціологічної інформації», «Навчально-дослідницький практикум»

(для студентів спеціальності 040201 «Соціологія» )

ЗАТВЕРДЖЕНО

на засіданні кафедри

соціології та соціальної роботи

Протокол № 1 від 04 вересня 2008 р.

Львів – 2008

Опрацювання програми емпіричного соціологічного дослідження. Методичні вказівки до виконання контрольних робіт з дисциплін «Методологія соціологічних досліджень», «Кількісні методи соціологічних досліджень», «Якісні методи соціологічних досліджень», «Якість соціологічної інформації», «Навчально-дослідницький практикум» (для студентів спеціальності 040201 «Соціологія») розроблені та упорядковані Савкою В.Є., Школяр М.В., Савчинським Р.О., Гурій Б.Б., Яцишином І.І. - Львів: Видавництво Національного університету «Львівська Політехніка», 2008. - с.

В роботі були використані метеріали методичної розробки «Завдання і методичні вказівки до виконання контрольної роботи з дисципліни «Соціологія» на тему: «Опрацювання програми емпіричного соціологічного дослідження» (для студентів всіх спеціальностей) /Упор. Іванкова-Стецюк О.Б., Савка В.Є., Грендиш А. В., Яцишин І. І., - Львів: Видавництво Національного університету «Львівська Політехніка», 2002. - с.

Упорядники: Савка В.Є., к. соц. н., доц., Школяр М.В. к. політ. н., доц., Савчинський Р.О. к. соц. н., доц., Гурій Б.Б. ас., Яцишин І. І., ас.

Відповідальна за видання Климанська Л.Д., к. філос.н., доц.

Рецензенти: Піча В.М. доктор соц. наук, професор Національного університету «Львівська політехніка»

Пачковський Ю.Ф.,доктор соц. наук, професор Львівського Національного університету імені Івана Франка

ВСТУП

Методичні вказівки для опрацювання програми емпіричного соціологічного дослідження створені з метою ознайомлення студентів спеціальності „Соціологія” із методологією наукового пошуку, технологією програмування та проведення практичного соціологічного дослідження, збору та аналізу первинних даних і можуть бути використані у майбутній фаховій діяльності та громадському житті. Наприклад, при участі у плануванні і виконанні прикладних соціологічних, маркетингових досліджень, в оцінці публікацій соціологічних даних, які стосуються громадсько-політичних процесів, а також при прийнятті управлінських рішень за результатами соціологічних досліджень тощо.

Необхідною умовою успішного опрацювання програми емпіричного соціологічного дослідження є використання студентами теоретичних знань, отриманих під час вивчення курсів «Методологія соціологічних досліджень», «Кількісні методи соціологічних досліджень», «Якісні методи соціологічних досліджень», «Якість соціологічної інформації», «Навчально-дослідницький практикум», при вивченні яких вони ознайомилися з видами і технологією прикладних досліджень, методами збору й аналізу інформації.

Опрацювання програми емпіричного соціологічного дослідження є важливим видом діяльності, оскільки сприяє формуванню у студентів уявлення про специфіку роботи соціолога-практика, початкових навичок збору та аналізу первинних даних, отриманих шляхом використання різних методів чи їх поєднання.

Методичні вказівки можуть бути використані під час проходження практикуму, виробничої та переддипломної практик при виконанні індивідуального завдання, яким може бути:

− для виробничої практики та практикуму: програмування та проведення залежно від проектів баз практики соціологічного дослідження із застосуванням певних методів чи їх поєднання;

− для переддипломної практики: підготовка програмного плану дослідження для емпіричної частини дипломної роботи, збір, обробка і аналіз емпіричних даних.

Матеріали, отримані студентом під час проходження практикуму та згаданих видів практик, можуть бути використані для виконання курсового та дипломного проектів, а також для підготовки доповідей на наукових семінарах кафедри, студентських конференціях тощо.

Обсяг роботи та бюджет часу визначаються проблемою і масштабом вибраного дослідження. Всі елементи програми повинні бути сформульовані лаконічно та логічно поєднані між собою. Рекомендується, щоб загальний обсяг роботи не перевищував 7 - 10 сторінок тексту (шрифт Times New Roman, кегель 14, інтервал між рядками 1,5).

Завдання для виконання контрольної роботи видається викладачем.

Структура контрольної роботи:

титульний аркуш: тема емпіричного соціологічного дослідження, затверджена виклада­чем, прізвище виконавця, академгрупа;

розділ І: методологічний розділ емпіричного соціологічного дослідження;

розділ II: методичний розділ емпіричного соціологічного дослідження;

розділ IIІ: робочий план дослідження;

розділ IV: результати дослідження та можливі сфери їх практичного застосування.

РОЗДІЛ І. Методологія дослідження 

Програма емпіричного соціологічного дослідження складається з двох розділів: методологічного і методичного, які пов'язані між собою і підпорядковані загальному задуму наукового пошуку.

Методологічна частина програми включає чітке визначення проблеми дослідження, переведення її у тему; формулювання мети та основних завдань дослідження; визначення та аналіз об'єкта та предмета дослідження; висунення гіпотез; виділення основних понять, та їхню інтерпретацію і операціоналізацію.

Відповідно, розділ І повинен складатися з таких елементів: 

1. аналіз соціальної проблеми (преамбула дослідження) та формулювання теми дослідження;
2. визначення мети дослідження та його основних завдань;
3. визначення об'єкта і предмета дослідження;
4. інтерпретація найважливіших понять;
5. формулювання гіпотез дослідження.

ДОДАТКОВІ РОЗ'ЯСНЕННЯ ДО I РОЗДІЛУ

1. Вибір теми дослідження є першим кроком (етапом) у складанні програми соціологічного дослідження. Він нерозривно пов'язаний з аналізом соціальної проблеми, що цікавить дослідника, яка піддається дослідженню соціологічними методами, тобто входить до предмета соціології, і яку треба чітко зафіксувати у назві дослідження. Соціальна проблема тісно пов'язана з проблемною ситуацією, що склалася в реальному житті і включає певні суперечності між якимись елементами соціального простору, процесу, становлячи певну незадоволену потребу в цінностях культури, діяльності, самореалізації особистості, товарах чи послугах тощо.

Для того, щоб обґрунтування проблеми дослідження було максимально повним і всебічним, доцільно виконати її логічний аналіз, який буває системним (структурним), що передбачає з'ясування та розгляд структури досліджуваного явища, яке розчленовується на частини та з'ясовуються їх взаємозв'язки і характер; функціональним (факторним), під час якого визначаються ті чинники, які впливають на досліджуваний процес, і які можуть сприяти, нейтралізувати його або перешкоджати його розвитку.

Приклад. У наші дні соціально-економічних перетворень, коли Україна лише починає виходити з кризового стану, коли залишається складною ситуація в соціальній, економічній, культурно-освітній та інших сферах життя, багато наших співвітчизників, насамперед -молодих, звертають свої погляди на певні професії, передусім - економіста, менеджера, маркетолога, внаслідок чого зростають конкурси до вищих навчальних закладів на вказані спеціальності. Це зумовлено іміджем у суспільстві зазначених економічних професій як таких, що є інтелектуальними, і які, автоматично, забезпечуючи високий рівень матеріального достатку їх представникам, надають їм високий соціальний статус.

Однак очевидно, що не кожен із тих, хто отримає відповідну спеціальність, зможе зреалізувати себе як професіонал повною мірою. Це може статись з певних причин: відсутності вміння випускника відповідно «подати себе», небажання роботодавців приймати на роботу молодих спеціалістів; нарешті, непоодинокими є випадки, коли на престижну роботу влаштовуються «по блату». Внаслідок цього талановиті молоді спеціалісти часто не отримують тієї посади, на яку заслуговують, а відтак - втрачають можливість самореалізувати себе у вибраній професійній сфері; натомість на вершині соціальної піраміди опиняються далеко не найкращі. Зрозуміло, що за таких умов страждають не лише ті, у кого не склалась професійна кар'єра - не меншою мірою страждає суспільство.

Існує ще один бік цієї справи. Так, якщо кількість випускників економічних спеціальностей буде збільшуватись, то незабаром ринок праці буде значно перенасичений спеціалістами певного профілю: їх виявиться така кількість, яка перевищить попит на них, що створить додаткове напруження на ринку праці. У виграшному становищі виявляться ті, хто матиме певні переваги: досвід роботи, досконале знання комп'ютера та іноземних мов, поглиблені знання у певній галузі, яка потребуватиме спеціалістів, наявність другої спеціальності тощо. Внаслідок цього вже в зовсім недалекому майбутньому може виникнути другий «професійний бум», коли почнеться масова перекваліфікація спеціалістів з вищою освітою, але тепер вже на інші спеціальності, наприклад, прикладного характеру.

Отже, маємо проблемну ситуацію, коли виникає протиріччя між престижем окремих економічних спеціальностей і зниженням можливостей для багатьох їх представників належно самореалізуватись у відповідній сфері. Проблемна ситуація тут розглядається в межах соціальної проблеми самореалізації молоді в умовах сучасного суспільства. Якщо спробувати вирішити цю проблему на регіональному рівні, то тему дослідження можна сформулювати так: «Проблеми працевлаштування випускників львівських вищих навчальних закладів економічного профілю в умовах сучасного ринку праці Львова».

2. Формулювання теми передбачає визначення об'єкта соціологічного дослідження, що є другим етапом у складанні програми.

Об'єкт у соціологічних дослідженнях - це певна сфера соціальної дійсності (соціальні інституції, групи, спільноти, процеси, відносини), на які спрямоване наукове пізнання. В широкому значенні об'єктом соціологічного дослідження є люди, об'єднані в різноманітні спільноти, групи, організації або залучені до різноманітних соціальних процесів, які і є носіями певної соціальної інформації, проблеми яку нам потрібно дослідити.

Визначення об'єкта дослідження передбачає отримання просторово-часових та якісно-кількісних його характеристик. Тому в програмі слід зафіксувати такі ознаки об'єкта:

1) просторові (місто, регіон, країна);

2) часові (період, який охоплюється дослідженням);

3) галузеві (вид досліджуваної діяльності - промисловість, бізнес, освіта, культура тощо);

4) соціально-демографічні (стать, вік, освіта, сімейний стан) та інші, які можуть зацікавити дослідника.

Приклад. Об'єкт дослідження: випускники 2008 року економічних спеціальностей вищих навчальних закладів Ш - IV рівнів акредитації м. Львова, які бажають працевлаштуватися на підприємствах та в установах у м. Львові.

Час дослідження - березень - травень 2009 р.

Місце дослідження – м. Львів.

З виділенням об'єкта тісно пов'язане і визначення предмета соціологічного дослідження. Предмет емпіричного дослідження - це найістотніші сторони, властивості, відносини і т.п. об'єкта дослідження, пізнання яких буде здійснено в межах соціологічного дослідження. Один і той самий об'єкт можна вивчати з позиції різних соціальних проблем, а, отже, він передбачає безліч предметів. Тому визначення предмета дослідження одночасно визначає межі, в яких конкретний об'єкт досліджують у цьому випадку. Предмет дослідження переважно співвідноситься з темою дослідження.

Приклад. спосіб поведінки випускників 2008 року економічних спеціальностей вищих навчальних закладів Ш - IV рівнів акредитації м. Львова, які опинились перед вибором пошуку роботи та можливості самореалізації у вибраній професії.

3. Третім елементом програми соціологічного дослідження є визначення мети і основних завдань дослідження.

Мета - це очікуваний остаточний результат дослідження, який визначає його загальну спрямованість. Вона визначає орієнтацію, від якої залежить уся логіка здійснення і реалізації соціологічного дослідження. Як правило, емпіричне соціологічне дослідження орієнтоване насамперед на досягнення практичної мети, пошук алгоритмів вирішення певних соціальних проблем. Хоча основною метою може бути звичайний збір інформації, в умовах її недостатності, або ж дослідження з метою формування, перевірки нових теоретичних положень, тощо. Для чіткішого з'ясування мети дослідження в програмі на її основі розробляється система основних завдань дослідження.

Завдання емпіричного дослідження - це сукупність конкретних цільових настанов, спрямованих на аналіз і вирішення проблеми. Завдання дослідження безпосередньо випливають із поставленої перед дослідником мети, конкретизують її. Завдання визначають конкретні кроки (етапи) досягнення кінцевої мети.

Приклад. Мета дослідження - встановлення основних моделей працевлаштування випускників вищих навчальних закладів 2008 року економічного профілю Ш - IV рівнів акредитації в умовах ринку праці м. Львова.

Завдання дослідження:

- визначити соціально-економічні орієнтації випускників, пов'язаних із пошуком ними місць праці у м. Львові;

- визначити кількість випускників, котрі мають бажання працювати за отриманою спеціальністю;

- оцінити основні переваги та недоліки вибраних професій;

- з’ясувати характер робочих місць, які планують зайняти випускники, та спосіб, якими вони були одержані;

- дослідити плановані моделі активного працевлаштування випускників, які не мають зарезервованих місць праці у м. Львові: 

1. тимчасове влаштування на роботу на львівських підприємствах не за спеціальністю;
2. продовження навчання - перекваліфікація для здобуття фаху, який користується попитом на ринку праці Львова;
3. пошук роботи за спеціальністю поза м. Львовом для набуття професійного досвіду і повернення у Львів. 

4. Четвертий розділ методологічної частини програми відводиться для інтерпретації основних понять дослідження.

Під час аналізу проблеми, предмета, об’єкта, мети, завдань дослідження використовуються певні абстрактні, узагальнені поняття. Часто вони можуть мати різний соціальний контекст, різне тлумачення, різні рівні конкретності. Відповідно, потрібно здійснити інтерпретацію таких понять – здійснити їх тлумачення, пояснення.

Приклад. Поняття «молодь» не є конкретним, відповідно потребує пояснення. Наприклад, «Молодь – індивіди віком 18-29 років». Поняття "працевлаштування не за спеціальністю" може мати різні форми. Наприклад, "Працевлаштування не за спеціальністю" - влаштування на посаду, яка не відповідає фаху молодого спеціаліста і рівню його професійної кваліфікації.

5. Останній розділ методологічної частини програми повинен містити гіпотези, які висуває дослідник. Гіпотеза - це науково обґрунтоване припущення, яке висувають для можливого пояснення певних соціальних фактів, явищ і процесів, котре треба підтвердити або спростувати в ході дослідження. У методологічному плані гіпотеза служить з'єднувальною ланкою між теоретичною концепцією та емпіричною базою дослідження. До побудови гіпотези ставляться певні вимоги. Вона повинна:

■ відповідати теорії (загальній або загальносоціологічній);

■ бути науково обґрунтованою (тобто не суперечити вже доведеному);

■мати сенс у межах досліджуваної проблеми, бути придатною для перевірки емпірично;

■ бути логічною та несуперечливою.

Гіпотези поділяють на гіпотези-підстави, які містять припущення про стан, форму, напрямок розвитку і т.п. соціального процесу (об’єкта, події і т.п.), який вивчається, та гіпотези-наслідки, котрі виводяться з перших, і пояснюють їх.

Приклад. Гіпотеза-підстава: хоча більшість випускників-економістів хотіли б одразу влаштуватися на роботу за спеціальністю у м. Львові, проте, обмеженість ринку робочих місць спонукає їх до вибору інших моделей трудової поведінки після закінчення навчання;

Гіпотези-наслідки: 

1. не маючи змогу отримати бажані місця праці за спеціальністю більшість випускників будуть влаштовуватися на будь-які інші місця праці;
2. неможливість знаходження місця праці за спеціальністю змусить випускників здійснювати перекваліфікацію для набуття іншого фаху, який користується попитом у м. Львові;
3. з метою отримання досвіду випускники тимчасово влаштовуватимуться на роботу за спеціальністю в провінції, розглядаючи це як "стартову позицію" перед поверненням до Львова з досвідом роботи, а отже - вищим особистісним потенціалом та можливостями працевлаштування за спеціальністю. 

РОЗДІЛ II. Методика дослiдження

Емпіричний матеріал, потрібний для соціологічного дослідження, має різний характер і міститься у багатьох різноманітних джерелах. Інформація, яка є у кожному з них, як правило, дає змогу охарактеризувати досліджуване явище лише в якомусь одному аспекті. Для забезпечення комплексного, всебічного аналізу досліджуваної проблеми рекомендується в емпіричних дослідженнях передбачити одержання інформації з різних джерел відповідними методами.

Загалом у соціології виділяють чотири основні методи збору інформації: опитування, спостереження, експеримент та аналіз документів.

Як правило, емпіричні дослідження виконують на вибірковій сукупності – частині об’єкта дослідження яка і підлягає обстеженню. Це пов’язано, з тим, що вибірковий метод дає змогу значно скоротити фінансові та часові витрати на реалізацію дослідження. Проте, зрозуміло, що дані з обстеження частини об’єкта дослідження будуть мати певний рівень похибки. В соціології розроблено цілий перелік методів формування вибіркової сукупності та алгоритмів розрахунку її оптимального об’єму (з позиції допустимої похибки).

Питання вибору методів збору, обробки та аналізу інформації, розрахунку обсягу та формування вибіркової сукупності є питаннями методики соціологічного дослідження, та висвітлюються у методичній частині програми дослідження.

Отже, розділ II повинен складатися з таких елементів: 

• вибір та обґрунтування планованого/планованих методу/методів збору соціологічної інформації;

• розрахунок обсягу вибірки(для вибіркового дослідження);

• вибір та обґрунтування методу формування вибіркової сукупності. 

Завершальним етапом складання програми соціологічного дослідження є розробка процедурної частини дослідження з визначенням етапів та термінів реалізації соціологічного дослідження. 

ДОДАТКОВІ РОЗ'ЯСНЕННЯ ДО II РОЗДIЛУ

1. Метод соціологічного спостереження.

Соціологічне спостереження – метод збору наукової інформації, сутність якого полягає в безпосередньому сприйнятті та реєстрації фактів, явищ, процесів, що відбуваються у соціальній реальності. Для соціологічного спостереження характерними є систематичність, планомірність та цілеспрямованість. Воно має певні пізнавальні цілі та може бути піддане контролю й перевірці.

При спостереженні збирається і фіксується за допомогою технічних приладів (кінокамера, фотоапарат, магнітофон, телевізійна та інша техніка) лише та інформація, яка може бути використана для опису, а потім і пояснення проблемної ситуації, що досліджується.

Застосування методу соціологічного спостереження передбачає дотримання таких вимог: 

1. Зазвичай спостереження застосовується в комплексі з іншими методами збору інформації, такими, як аналіз документів, опитування і т.д.

2. Спостереження ефективно використовують у дослідженнях поведінки окремих індивідів, соціальних груп, спільнот у різноманітних сферах – на виробництві (реакція трудового колективу на умови, організацію праці, ставлення до існуючої системи оплати праці, стосунки робітників з керівництвом, конфліктні ситуації тощо), навчанні (поведінка учнів, студентів на заняттях, їх підготовленість до занять, інтерес до матеріалу, стосунки між ними і викладачем, згуртованість учнівської, студентської групи тощо), громадському житті (участь населення у різних формах суспільно-політичної діяльності – зборах, мітингах, демонстраціях, страйках тощо), дозвіллі (зміст і структура вільного часу, реальні та бажані види дозвілля, інтереси, потреби та інфраструктура вільного часу тощо) і т.п.

3. Спостереження застосовують у процесі отримання попередньої інформації, необхідної для уточнення напрямів запланованого дослідження, оскільки професійно проведене спостереження надає досліднику нові характеристики досліджуваного об’єкта.

4. Спостереження передбачає отримання ілюстративних даних, які суттєво доповнюють статистичний аналіз даних, одержаних за допомогою масового опитування.

5. Цей метод дає змогу безпосередньо вивчати поведінку людей в конкретних умовах у реальному часовому просторі („саме те”, „саме тут”, „саме зараз”), має здатність давати насичені конкретними деталями, живі, безпосередні враження про об’єкт, а не спогади чи інтерпретації респондента.

6. Спостереження дає можливість одержати дані незалежно від вміння респондента описати словами свою поведінку, а також від того, чи бажає він взагалі щось говорити про свою поведінку. 

Види спостережень класифікують, опираючись на різні підстави.

1. За ступенем формалізації виділяють структуроване та неструктуроване спостереження.

Структуроване спостереження застосовується тоді, коли дослідник має достатньо інформації щодо об’єкта дослідження і може заздалегідь виокремити всі важливі елементи досліджуваної ситуації, розробити чіткий план, спеціальні документи для реєстрації фактів, подій, явищ, процесів, надати чіткі інструкції спостерігачам. В такому виді спостереження розробляється бланк спостереження у якому чітко вказується за чим має спостерігати дослідник, і яким чином фіксувати події, спостережувані явища тощо.

Неструктуроване спостереження не передбачає чіткого плану дій спостерігача, а лише визначення об’єкта обстеження, загальних рис ситуації. Дослідник в процесі спостереження сам вирішує на що звернути увагу, які дані зафіксувати. Найчастіше його застосовують у пошукових та розвідувальних дослідженнях.

2. За умовами та місцем проведення виділяють польове та лабораторне спостереження.

Польове спостереження застосовують у реальній життєвій ситуації (тобто там, де спостережувана соціальна подія має місце).

Лабораторне спостереження передбачає, що умови його проведення визначає і створює дослідник. Часто його проводять з використанням допоміжних технічних засобів – фотоапаратів, магнітофонів, відеомагнітофонів, кінокамер тощо.

3. За ступенем участі спостерігача у досліджуваній ситуації розрізняють невключене та включене спостереження.

У невключеному спостереженні дослідник знаходиться поза процесом чи явищем, які він вивчає, будучи стосовно них зовнішнім спостерігачем. Такими, наприклад, можуть бути спостереження за масовими процесами (зборами, демонстраціями, мітингами), за соціально-психологічними груповими процесами в будь-якій малій соціальній груп, наприклад, студентській чи виробничій тощо.

У включеному спостереженні дослідник сам певною мірою є учасником досліджуваного процесу. При цьому ступінь такої включеності може бути різною: від пасивного спостереження, яке близьке до невключеного, до активного, коли дослідник настільки зливається з групою дослідження, що там починають вважати його „своїм” і відповідно до нього ставитись.

Включене та невключене спостереження в свою чергу поділяються на відкрите спостереження та спостереження інкогніто. Відкрите характеризується тим, що членам досліджуваної групи відомо про факт спостереження, який відбувається за їхньою згодою. При спостереженні інкогніто членам досліджуваної групи невідомо, що за ними ведеться спостереження. Наприклад, при включеному-інкогніто спостереженні дослідник грає роль члена групи в якій ведеться спостереження.

4. За регулярністю та тривалістю виділяють систематичні та несистематичні спостереження.

Систематичні проводять регулярно за заздалегідь розробленим планом протягом визначеного періоду. Вони можуть бути тривалими, безперервними або циклічними, відбуватись у встановлені терміни, наприклад, два рази на тиждень чи один раз в місяць тощо.

Несистематичні (випадкові, короткотермінові) спостереження проводять стосовно соціальної ситуації, дослідження якої не планувалось.

5. За метою, характером об’єкта спостереження поділяють на монографічні, пошукові та самоспостереження.

Монографічні спостереження охоплюють велику кількість різноманітних взаємопов’язаних явищ, які стосуються одного соціального об’єкта (наприклад, спостереження націлене на дослідження задоволеності клієнтів магазину обслуговуванням).

Пошукові спостереження використовують з метою пошуку певних фактів, необхідних для вирішення поставлених цілей і завдань дослідження (наприклад, спостереження націлене на дослідження причин конфліктів у робочому колективі)

Самоспостереження здійснює сам об’єкт дослідження, здатний до контролю за своїми емоціями, психомоторними діями, соціальною поведінкою тощо. Це цінний метод, оскільки дає змогу заглянути у приховану сферу досліджуваного соціального процесу (наприклад, самоспостереження за зміною власної працездатності залежно від інтенсивності соціальних контактів в організації).

Обираючи конкретний вид спостереження, враховують як загальні його особливості, так і обмеження.

Переваги та обмеження соціологічного спостереження як методу збору інформації:

Переваги 

- здійснення спостереження одночасно з розгортанням і розвитком явищ, що їх досліджують;
- можливість безпосереднього сприйняття поведінки людей у конкретних умовах і реальному часі;
- можливість широкого охоплення події і опису взаємодії усіх її учасників (спостереження наводить характеристику об’єкта спостереження, описує місце проведення, типову поведінку членів групи, відхилення у ній, встановлює мету діяльності групи, описує соціально-психологічний клімат в групі, соціальну поведінку, мотиви і стимули діяльності її учасників тощо);
- можливість встановлення частоти і тривалості елементів досліджуваної ситуації, її повторюваності, унікальності, типовості, і на цій підставі складання висновків щодо випадковості чи закономірності соціальної ситуації, яка підлягає дослідженню;
- незалежність дій об’єктів спостереження від соціолога-спостерігача.

Обмеження 

- обмеженість і частковий характер кожної ситуації, яку спостерігають. Це означає, що отримані висновки можуть бути узагальнені і поширені на масштабніші ситуації лише з великою обережністю;
- складність, а інколи й просто неможливість повторення спостережень. Соціальні процеси є незворотними; їх неможливо змусити повторити ще раз для потреб соціолога;
- вплив на якість отриманої інформації суб’єктивних оцінок спостерігача, його установок, стереотипів тощо.

Загалом соціологічне дослідження, в якому застосовують спостереження, планують і проводять у такій же послідовності, як і інші дослідження, включаючи етапи, процедури щодо програмного забезпечення й розробки інструментарію. Конкретні зміст і спрямованість кожного етапу підготовки та проведення дослідження залежить від особливостей досліджуваної проблеми та самого методу спостереження.

2. Метод соціологічного експерименту.

Соціологічний експеримент – це метод отримання інформації про зміну соціального об’єкта в результаті цілеспрямованого впливу на нього контрольованими чинниками (змінними). Соціологічний експеримент передбачає активне втручання у функціонування об’єкта та пошук причинно-наслідкових відносин між досліджуваними явищами.

В соціологічному дослідженні експеримент спрямований, головним чином, на доведення або спростування гіпотез дослідження. Проведення соціологічного експерименту припускає використання ряду інших методів (спостереження, опитування, аналізу документів), тобто в ході прикладного соціологічного дослідження експеримент може поєднуватися з усіма іншими методами.

Застосування методу соціологічного експерименту передбачає дотримання таких вимог:

1) Чітка орієнтація на гіпотези дослідження про наявність причинно-наслідкового зв'язку між досліджуваними явищами або про характер якого-небудь механізму колективної чи індивідуальної діяльності.

2) Високий рівень пізнання та повнота опису об'єкту.

3) Строгий контроль за перебігом експерименту, забезпечення його чистоти.

4) Відтворюваність, можливість повторення як чинник підвищення надійності результатів експерименту.

5) Застосування методів, засобів спостереження і вимірювання, адекватних соціальному об'єкту.

Структура соціологічного експерименту може бути представлена наступним чином:

1. Експериментатор. Це зазвичай дослідник або група дослідників, які розробляють та проводять експеримент.

2. Експериментальний фактор (або незалежна змінна) – умова чи система умов, які вводяться соціологом. Незалежна змінна буде керованою, якщо її спрямованість та інтенсивність дії перебувають у відповідності з програмними установками. Така змінна буде контрольованою, якщо її якісні та кількісні характеристики розкриваються в межах програми експерименту (у випадку дослідження задоволеності учнів школи процесом навчання незалежною змінною може бути, наприклад, система оцінювання знань. Ця змінна є керованою, оскільки дослідник може змінювати систему оцінювання знань і робити після цього заміри задоволеності учнів процесом навчання)

3. Експериментальна ситуація – ситуація, яка створюється у відповідності з програмою дослідження для проведення експерименту. В умови експериментальної ситуації не включається експериментальний фактор (наприклад, сукупність інших факторів, які теоретично впливатимуть на рівень задоволеності учнів процесом навчання: стиль ведення уроку, структура викладу матеріалу, особистий інтерес до предмету і т.п.)

4. Експериментальний об’єкт – це група осіб, які беруть участь в експериментальному дослідженні (наприклад, учнівський клас).

Характерною ознакою соціологічного експерименту є виділення у ньому, як-правило, двох видів об'єктів (одиниць): контрольних та експериментальних груп.

Експериментальна група — це група, на яку здійснюють вплив за допомогою експериментального фактора (незалежної змінної). Крім загальної вимоги вибору об'єкту (репрезентативність у класі досліджуваних об'єктів), до експериментальної групи пред'являються вимоги відносної стабільності складу на період експерименту, можливості вести систематичне контрольоване спостереження; у ряді випадків потрібна згода групи на участь в експерименті.

Контрольна група — ідентична експериментальній за заданими параметрами, але не зазнає впливу експериментального фактора (незалежної змінної). За наявності контрольної групи підвищується чистота соціологічного експерименту внаслідок того, що дія побічних параметрів однаковою мірою вірогідна як в експериментальній, так і в контрольній групі.

Структура експерименту безпосередньо пов’язана з етапами його організації та проведення.

Перший етап має теоретичний характер. Під час нього соціолог формулює проблему дослідження, визначає об’єкт та предмет, експериментальні завдання та гіпотези дослідження.

На другому етапі здійснюється розробка програми проведення експерименту. Програма експерименту – це документ, в якому розроблені всі його процедури та елементи.

Третій етап являє собою реалізацію програми експерименту. Під час нього відбувається безпосереднє проведення запланованого експерименту, його етапів та усіх процедур, тобто реалізується експериментальна ситуація.

На четвертому етапі відбувається аналіз та оцінювання отриманих в ході експерименту результатів. В процесі такого аналізу з’ясовується, чи досягнута поставлена мета та чи підтвердилась дослідницька гіпотеза. Окрім основних результатів можна отримати і супутні результати, котрі можуть бути використані в подальших наукових дослідженнях.

В методології соціологічних досліджень виділяють різні види соціологічних експериментів в залежності від критеріїв класифікації.

3. Метод аналізу документів.

Документи відображають духовне і матеріальне життя суспільства, передають не тільки ситуативну, фактологічну сторону соціальної дійсності, але й фіксують розвиток чітких засобів існування суспільства, і перш за все структуру мови. В них міститься інформація про результати діяльності окремих індивідів, колективів, великих груп населення і суспільства в цілому. У зв’язку з цим, документальна інформація становить великий інтерес для соціологів.

Соціологи в процесі дослідження вивчають велику кількість різного роду документів, які класифікуються за різними ознаками.

Класифікація видів документів

Застосування методу аналізу документів передбачає дотримання таких вимог: 

- визначення виду, форми документа, який підлягає аналізу під час дослідження;
- з'ясування загальної ситуації на момент створення документа, обставин його виникнення, історичного та соціального контексту;
- відмежування описів, певних подій від їх оцінок;
- встановлення надійності документа, його зв'язку з предметом дослідження;
- добір найбільш адекватного методу отримання первинних даних та їх аналізу;
- визнання того, що офіційні документи надійніші за неофіційні, особисті — за безособові, первинні — за вторинні.

Методи аналізу документальних джерел поділяють на неформалізовані (традиційні), які належать до якісних методів, та формалізовані, які належать до якісно-кількісних методів аналізу документів. Вони принципово відрізняються один від одного, але в процесі дослідження доповнюють один одного.

Неформалізований (традиційний) метод аналізу документів передбачає тлумачення документів (найчастіше унікальних, кількість яких незначна), з'ясування основних думок та ідей конкретного тексту через усвідомлення, інтерпретацію, узагальнення змісту та логічне обґрунтування певних висновків.

Він передбачає зовнішній і внутрішній аналіз документа.

Зовнішній аналіз — це відновлення обставин створення документа в історичному і соціальному планах.

Внутрішній аналіз — безпосередній аналіз змісту документа, спрямований на виявлення розбіжностей між фактичним і літературним змістом, встановлення рівня компетентності автора, систематизацію відомостей, які містяться у документах.

Під час неформалізованого методу аналізу документів дослідник повинен з'ясувати такі питання: 

1. Що являє собою документ, який його історичний, соціально-політичний контекст?

2. Які чинники сприяли його появі?

3. Хто його автор, і з якою метою він створив документ? ( за текстом завжди стоять конкретні люди зі своїми інтересами, потребами, що знаходить відображення у змісті документа)

4. Наскільки надійний документ?

5. Яка достовірність зафіксованих у ньому даних, правдивість висвітлення фактів, змісту події, явища, процесу тощо?

6. Яка суспільна дія, громадський резонанс документа?

7. Яку оцінку можна дати логічним, мовним і стильовим особливостям документа? 

Методи неформалізованого аналізу значною мірою засновані на інтуїції дослідника і містять потенційну можливість суб'єктивних зміщень у сприйнятті та інтерпретації змісту документів. Такі зміщення можуть спричинити, наприклад, психологічні особливості дослідника (стійкість уваги, пам'яті, стомлюваність), неусвідомлені захисні психічні реакції на зміст документів (виділення «приємних» і пропуск «неприємних» аспектів) тощо. Ймовірність і небезпека таких зміщень зростає із збільшенням кількості проаналізованих документів і обсягу їх змісту.

Цей метод аналізу документів має й певні недоліки, які передусім пов'язані з потенційною можливістю появи суб'єктивних зміщень у сприйнятті та інтерпретації тексту, що виникають через різноманітні причини — психологічні особливості дослідника, його вікові, статеві та національні ознаки, стан його фізичного та психічного здоров'я тощо. Суттєвими є й кількісні обмеження цього методу, оскільки його застосування можливе лише за аналізу незначного числа документів.

Тому в соціології поряд з неформалізованим (традиційним) методом аналізу документів широко використовують формалізований метод.

Формалізований метод аналізу документів, або контент-аналіз.

Формалізований метод покликаний подолати суб’єктивність традиційного методу. Його сутність полягає в знаходженні таких властивостей, ознак, характеристик документа, які відображають суттєві сторони його змісту. Завдяки цьому, по-перше, вдається уникнути суб'єктивізму у вивченні соціальної реальності, а по-друге, аналізувати, систематизувати і узагальнювати значні масиви документів.

Він розрахований на вивчення соціологічної інформації у великих масивах документальних джерел, які неможливі при традиційному аналізі.

Контент-аналіз — це якісно-кількісний метод вивчення документів, який характеризується об'єктивністю висновків і строгістю процедури та полягає у квантифікаційній обробці тексту з подальшою інтерпретацією результатів.

Потенційними об'єктами контент-аналізу можуть бути різноманітні документальні джерела, які містять текст: книги, періодичні видання, промови, урядові постанови, матеріали нарад, програми, листи тощо.

Його використання є доцільним, якщо потрібен високий ступінь точності, об'єктивності аналізу матеріалу або якщо цей матеріал значний за обсягом і не систематизований.

В практиці використання контент-аналізу сформувались загальні принципи його застосування: 

1. Застосування контент-аналізу доцільне у всіх випадках, коли потрібна висока ступінь точності та об’єктивності інформації.
2. Методика контент-аналізу передбачає насамперед визначення категорій аналізу, які повинні бути адекватно відображеними у змісті.
3. Застосування контент-аналізу потребує поряд з традиційними процедурами для всіх методів дослідження використання спеціальних прийомів, техніки. 

Контент-аналіз — точне дослідження змісту текстових масивів з метою виявлення чи виміру соціальних тенденцій, репрезентованих цими масивами.

Застосування методу контент-аналізу на практиці, як уже зазначалось, вимагає спеціальних процедур і техніки. Як і при застосуванні будь-якого іншого методу збору соціологічної інформації, визначають проблеми, мету завдання, об'єкт, предмет дослідження, формулюють гіпотези, виробляють програму. Важливим є формування репрезентативної вибірки, відбір необхідних документів.

Обсяг вибірки залежить від мети дослідження і характеру одержаної інформації. Він повинен бути обґрунтованим у програмі дослідження. Необхідно також брати до уваги надійність і достовірність інформації, що міститься у документах.

У дослідженнях масових комунікацій для формалізованого аналізу тексту виділяють смислові одиниці: 

1. поняття у різних його виявах (слово, термін, сполучення слів);
2. тема, висловлена у смислових образах, статтях, частинах тексту;
3. імена людей, географічні назви, суспільні події, факти тощо. 

Обравши одиницю спостереження, необхідно визначити і одиницю підрахунку. Практика конкретних соціологічних досліджень дає змогу визначити деякі загальні одиниці підрахунку, які застосовують при проведенні досліджень:

1. Система підрахунку «час — простір». У такому разі за одиницю підрахунку беруть кількість зображень (знаків, квадратних сантиметрів площі). Для аналізу інформації, одержаної по радіо, телебаченню, за одиницю підрахунку беруть час, протягом якого висвітлювали подію.

2. Наявність ознак у тексті. За такої системи підрахунку визначають наявність ознак (видів) певної характеристики змісту у кожній частині, на які розбитий текст (наприклад, ознаки оптимістичних поглядів на життя при аналізі особистих документів (листів, щоденників і т.п.))

3. Частота появи одиниць аналізу (кількість згадувань)

Цей підхід використовують найчастіше. Одиницями аналізу можуть бути: 

1. Окремі слова, словосполучення, терміни. Наприклад, економічні поняття: ринок, зайнятість, приватизація, управління тощо; політичні: демократія, референдум, вибори, влада тощо;

2. Теми, повідомлення, висловлені у смислових образах, статтях, частинах тексту, які забезпечують повнішу характеристику змісту документа, ніж попередні одиниці аналізу. Так, теми, в яких розглядаються міжнародне становище України, перехід до ринкових відносин, боротьба зі злочинністю, спосіб життя та здоров'я нації тощо.

3. Прізвища історичних діячів, політиків, видатних учених і діячів мистецтва, представників різноманітних соціальних спільнот, що є певним узагальненим типом діяча, якому притаманні певні соціальні риси. Їх аналіз дає досліднику важливу інформацію про досліджувану історичну епоху, домінування конкретних політичних, соціально-економічних ідей, впливу певних діячів на формування громадської думки тощо. До цієї групи можна також віднести згадування організацій, закладів, інших соціальних інститутів.

4. Судження, закінчена думка, логічний ланцюг. Це найбільш складні одиниці аналізу, оскільки мають великий ступінь конструктивності. Їх структура є більш диференційованою, ніж в інших одиницях аналізу, і містить кілька елементів. 

Проведення контент-аналізу потребує попередньої підготовки дослідницьких документів. Обов'язковими серед них є:

- класифікатор контент-аналізу,

- кодувальна картка,

- бланк контент-аналізу

- інструкція кодувальнику, каталог (список) проаналізованих документів.

Класифікатор контент-аналізу — загальна таблиця, яка містить список категорій і підкатегорій, присвоєні їм коди та одиниці аналізу.

Кодувальна картка — документ, який містить спеціальні таблиці для реєстрації одиниць аналізу.

Бланк контент-аналізу — методичний документ, в якому зафіксовані результати збору документальної інформації у змістовій або закодованій формі.

Інструкція кодувальнику — документ, який містить загальну характеристику документів, використаних як джерело інформації, принципи їх відбору для аналізу, опис одиниць аналізу і підрахунку.

Позитивна якість формалізованого методу полягає у тому, що він дає змогу уникнути впливу суб'єктивних зміщень дослідника у сприйнятті та інтерпретації змісту документів. Цей метод забезпечує досить високий ступінь надійності одержуваної інформації. З його допомогою можна досліджувати не тільки проблеми сьогодення, а й минулого, а також їх генезис. Один з основних його недоліків — складність та громіздкість процедур і техніки проведення дослідження, хоча здійснення контент-аналізу з допомогою ЕОМ певною мірою компенсовує його.

4. Метод соціологічного опитування.

Опитування – метод збору соціальної вербальної (переданої у словесній формі) інформації про досліджуваний об’єкт під час безпосереднього чи опосередкованого спілкування дослідника з респондентом (особою, яку опитують) шляхом реєстрації його відповідей на сформульовані запитання.

За допомогою опитування можна одержати інформацію, яка не завжди відображена в документальних джерелах чи доступна прямому спостереженню.

Особливості застосування соціологічного опитування:

До опитування вдаються, коли необхідним, а часто і єдиним джерелом інформації є людина – безпосередній учасник, представник, носій досліджуваних явищ чи процесу. Вербальна інформація, одержана завдяки цьому методу, значно багатша, ніж невербальна, вона легше піддається кількісному опрацюванню та аналізу, що дає змогу широко використовувати обчислювальну техніку.

Часто опитування застосовується в комплексі з іншими методами збору інформації, такими як аналіз документів, спостереження або у дослідженні використовують різні види опитувань, наприклад анкетування і вільне інтерв’ю, завдяки чому зростає вірогідність отриманої інформації.

Види опитувань. Опитування класифікують за різними критеріями.

За характером взаємозв’язків соціолога і респондента їх поділяютьна заочні (анкетні) та очні (інтерв’ю), кожен з яких має свої різновиди.

Ці два види опитування за ступенем формалізацію можуть бути стандартизовані (мають чітку процедуру проведення, націлені на одержання статистичної інформації) і нестандартизовані (вільні) не мають чіткої процедури проведення) та напівстандартизовані, які поєднують в собі особливості двох попередніх видів;

за частотою проведення – одноразові (проводяться лише один раз) і багаторазові (одне і те ж опитування проводиться два і більше разів);

 за охопленням об’єкта – суцільні (не передбачають жорстких вимог щодо якісного складу вибірки респондентів) й вибіркові (стосуються лише певної специфічної групи як носія досліджуваної проблеми).

Зупинимось на докладнішому аналізі анкетування та інтерв’ю як методів збору соціологічної інформації.

Анкетування – опосередкований (заочний) вид опитування, який передбачає збір первинної вербальної інформації за допомогою анкети (питальника), яку респондент заповнює самостійно.

Анкета – тиражований документ, який містить певну сукупність запитань, сформульованих і пов’язаних між собою за встановленими правилами. У сучасних соціологічних дослідженнях використовують кілька видів анкетування залежно від способу розповсюдження анкет: 

- роздаткове (респондент отримує анкету безпосередньо з рук дослідника),
- поштове (розсилання анкет та отримання на них відповідей поштою),
- надруковане у пресі (анкету пропонують заповнити читачеві газети чи журналу і надіслати в редакцію),
- інтернет-анкетування або телетайпне (за цим способом розповсюдження і збір анкети здійснюється через електронний зв’язок – Інтернет, ТБ) тощо.

Інтерв’ю – безпосередній (очний) вид опитування, який передбачає збір первинної вербальної інформації під час безпосереднього цілеспрямованого спілкування інтерв’юера (дослідника) з респондентом, в процесі якого дослідник сам ставить запитання, передбачені дослідженням, організовує і спрямовує бесіду з кожною окремою людиною, фіксує одержані відповіді згідно з інструкцією.

За типом респондентів виділяють:

Інтерв’ю з рядовим респондентом (звичайне face-to-face інтерв’ю) – передбачає отримання інформації від випадкових респондентів, які не обов’язково повинні бути спеціалістами із заданої теми;

Інтерв’ю з відповідальною особою (спеціалізоване опитування) – передбачає отримання інформації від особи, яка має відношення до проблеми, що досліджується. Переважно використовуються в промислових дослідженнях, коли респондентами виступають менеджери організацій, керівники, тощо.

Інтерв’ю з експертами (експертне опитування, метод експертних оцінок) – передбачає отримання інформації від компетентних осіб-експертів, які мають глибокі знання про предмет чи об’єкт дослідження.

Особливим видом опитування є соціометричний метод, який використовують для вивчення міжособистісних відносин в малій групі, її складу шляхом фіксації взаємних почуттів симпатії і неприязні серед членів групи. Це специфічний вид опитування, оскільки передбачає особливу анкету-питальник, особливу процедуру проведення, обробки та аналізу отриманої інформації. Цінним цей метод є тому, що дозволяє вивчити неофіційні, неформальні стосунки в малій групі, неформальне лідерство, що досить важко дослідити за допомогою інших методів.

Переваги та обмеження соціологічного опитування як методу збору інформації:

Переваги: 

1. Опитування можна виконувати на великих масивах, а отже, вивчати поведінку великих соціальних суб'єктів;
2. Цей метод дає змогу зробити порівняльний аналіз відповідей респондентів;
3. При повторних дослідженнях можна встановити динаміку змін об'єкта дослідження;
4. Дослідник сам формує банк інформації, свідомо ставить лише ті питання, які стосуються проблеми дослідження;
5. Опитування забезпечує оперативність збору інформації.

Обмеження: 

1. Суцільні опитування є занадто громіздкими, а результати вибіркових завжди містять певну похибку і тому не можуть повною мірою відображати реальний стан досліджуваного об'єкта;
2. Матеріал може бути поверховим, не відображати глибинних процесів життєдіяльності об'єкта, що вивчається, особливо коли опитування виконується "по гарячих слідах";
3. "Закриті" запитання звужують обсяг одержаної інформації;
4. "Відкриті" запитання часто залишаються респондентами без відповіді;
5. Опитування потребує значних матеріальних затрат.

Важливим компонентом застосування методу опитування є конструювання запитальника. Кожне емпіричне дослідження потребує створення особливого запитальника, але всі вони мають спільну структуру. Будь-який запитальник складається з трьох основних частин:

■ вступної: вказується, хто виконує дослідження, його мета і завдання (коротко), спосіб заповнення запитальника, підкреслюється анонімний характер його заповнення[1], а також висловлюється подяка респондентові за участь в опитуванні;

■ змістовної (основна частина) – містить основний блок запитань, що стосуються теми, мети та завдань дослідження;

■завершальної (паспортичка, соціально-демографічний портрет респондента): - містить відомості про респондентів (вік, стать, освіта, соціальне становище тощо[2])

Питання запитальника розрізняють:

1. За конструкцією та способом відповідей: дихотомічні, закриті, напівзакриті, відкриті.

Закриті питання - питання, на які наведено повний (в міру можливого) набір варіантів відповідей (див. питання 5 додатка А). Такі питання досить легко опрацювати, що часто призводить до їх використання навіть без достатніх на це підстав. Головна ж підстава вибору міри стандартизації відповідей на питання - впевненість дослідника в тому, що пропонований ним набір відповідей максимально повно відповідає потенційній різнорідності думок респондентів. Основні вимоги до закритих запитань:

1. Максимально передбачити можливі варіанти відповідей (для цього найчастіше використовують т. зв. напівзакритий варіант, в якому залишається місце для додаткових коментарів та зауважень (наприклад, в  кінці списку відповідей значиться: «Додаткові зауваження (вкажіть, які саме,)»..., тобто поєднуються ознаки закритості і відкритості (див. питання 2 додатка А).

2. Формулюючи питання відповідей (підказки), слід пам'ятати три важливі правила:

а) респондент частіше вибирає перші підказки, рідше - останні; звідси - правило № 1: першими повинні бути найменш вірогідні варіанти відповідей;

б) чим довша підказка, тим менша вірогідність її вибору, оскільки для засвоєння її змісту потрібно більше часу, а респондент не хоче його витрачати; звідси правило № 2 – підказки повинні бути приблизно однакового розміру;

в.) чим абстрактніший характер має підказка, тим менша вірогідність її вибору; звідси правило № 3 - всі варіанти відповідей слід витримати на одному рівні конкретності. 

1. Не можна комбінувати декілька ідей в одній фразі (наприклад, «робота цікава і добре оплачується», «робота нецікава, але добре оплачується»); слід перерахувати обидві ознаки і визначити їх значимість за шкалою інтенсивності.
2. Всі можливі варіанти відповідей до одного запитання повинні бути видрукувані на одній сторінці, щоб респондент міг візуально охопити рамки співвідношення оцінок. 

5.Не можна друкувати серію позитивних підказок підряд, а слідом - серію негативних або ж навпаки. В цих випадках думка нав'язується самою послідовністю пропонованих варіантів.

6.Список пропонованих відповідей не повинен бути занадто обширним, щоб респондент не втомився у міру просування до його кінця і не почав давати відповіді «за інерцією».

7. Важливу роль виконує варіант відповіді, який дає змогу респондентові ухилитись від відповіді. Формула такого ухилення (наприклад, «важко сказати», «не пам'ятаю», «не знаю») підкреслює свободу респондента, що спонукає його добросовісно ставитись до опитування.

Відкриті питання - питання, в яких дослідник ставить перед респондентам, запитання і залишає місце для того, щоб він власноруч записав відповідь (наприклад: «Які, на Вашу думку, основні причини того, що випускники прагнуть знайти місце роботи саме у Львові ? _____(місце для відповіді)»). Не маючи підказки, респонденти дають відповідь, яка носить природний характер і дає максимум інформації, хоча зумовлює певні труднощі при їх обробці (див. питання 3 в додатку А).

2. За обмеженням кількості вибору альтернатив: альтернативні та неальтернативні.

Альтернативні – респондент може обрати лише одну, найзначущішу альтернативу.

Неальтернативні – респондент може обрати декілька альтернатив із запропонованого списку.

3. За предметним змістом: про факти, про знання, про думки з приводу чогось, про мотиви.

Питання про факти, скеровані на пригадування респондентом факту, події. Якщо факт або подію треба оцінити (оцінчне запитання) потрібно здійснити перевірку компетентності опитуваного, яка зводиться до з'ясування того, чи відомі йому оцінювані події.

Питання про думки з приводу (опінії), скеровані на фіксацію фактів, побажань, очікувань, планів на майбутнє. Відповіддю в цьому випадку найчастіше є оціночні судження.

Питання про мотиви, метою яких є виявити суб'єктивні уявлення людини про мотиви своєї діяльності (див. питання 2 додатка А).

4. За логічною природою: основні, фільтри, контрольні, контактні.

Основні питання, на основі відповідей на які будуються висновки про досліджуване явище, становлять більшу частину анкети.

Питання-фільтри. Соціолог адресує свої питання групам людей, які можуть різнитися між собою за рівнем інформованості щодо досліджуваної проблеми. Тому в процесі опитування виникає необхідність звернутися з питанням не до всієї групи людей, а тільки до окремої її частини (див. питання 1 додатка А).

Питання-фільтри виконують функцію уточнення адресата, від якого очікується відповідь, їх відсутність призводить до «засмічення» маси відповідей, викликаного тим, що до групи опитування включаються респонденти, які не володіють необхідною інформацією. Такі свідчення можуть слугувати джерелами систематичних помилок і в будь-якому випадку звужують можливості інтерпретації отриманих відповідей.

Контрольні питання – схожі за змістом, але різні за формою. Розміщуються в різних частинах запитальника, з метою перевірки щирості відповідей респондента.

В анкетних дослідженнях, як правило, комбінують всі види питань, чим підвищують об'єктивність і повноту інформації.

Послідовність питаньв запитальнику найчастіше формується методом «лійки»-, тобто питання компонуються від найпростіших до найскладніших, а до кінця анкети знову до простіших. Кожне запитання повинно бути сформульоване нейтрально з боку дослідника (тобто запитання не повинно містити підказки, наприклад: «Як Ви ставитесь до таких негативних явищ нашого життя, як безробіття?»).

Всі питання анкети повинні бути пронумеровані по порядку, варіанти відповідей також нумеруються по порядку. Бажано використовувати різний шрифт для друкування запитань і відповідей. Анкета повинна бути виконана чітким шрифтом, передбачати достатньо місця для записів відповідей на відкриті питання і чіткі стрілки-вказівники переходів від одних питань до інших при фільтрації респондентів.

5. Вибірковий метод у соціологічному дослідженні.

Об'єктом соціологічних досліджень звичайно є великі сукупності людей, які за своїми соціально-демографічними характеристиками є носіями певної проблеми і утворюють генеральну сукупність. Якщо вивчаються всі індивіди генеральної сукупності, то говорять про суцільне дослідження (наприклад, перепис населення). Однак такі дослідження виконуються рідко, частіше досліджується лише частина генеральної сукупності, яка називається вибірковою. Це пов'язано передусім з економічними і часовими обмеженнями на суцільне дослідження.

Для того щоб суцільне дослідження можна було замінити вибірковим, потрібно, щоби властивості генеральної сукупності були адекватно представлені у вибірковій. У статистиці здатність вибіркової сукупності (вибірки) відображати характеристики генеральної називають репрезентативністю вибірки. Різниця характеристик вибіркової та генеральної сукупності називають помилкою репрезентативності. Можна виділити два види таких помилок:

■ випадкові - ті, які при повторних вимірюваннях змінюються за законами ймовірності.

Приклад. Якщо ми визначаємо певну характеристику вибірки, наприклад, середнє арифметичне, то отримуючи нові випадкові вибірки того самого розміру, будемо одержувати відхилення цієї характеристики то в один, то в інший бік від істинного значення (тобто від значення в генеральній сукупності) приблизно з однаковою частотою. При збільшенні кількості вибірок середня похибка наближається до нуля. Але це лише за умови, що вибірки дійсно є випадковими, тобто всі елементи досліджуваної сукупності мають однакову імовірність потрапити у вибірку;

■ систематичні, які являють собою деяке постійне зміщення, яке не зменшується зі збільшенням кількості опитаних і викликане вадами та прорахунками в системі відбору респондентів.

Приклад. Для вивчення моделей працевлаштування випускників було відібрано випадковим методом жителів 40 кімнат в гуртожитку, в яких проживають випускники, а потім опитано всіх, хто виявився на місці в момент опитування (від 18 до 19 години). Одержані таким способом дані не будуть репрезентативними, бо не враховано таких моментів:

а) можна допустити, що мобільніші студенти, тобто ті, які проводять значну частину часу в пошуках роботи, працюють або навчаються, проводять менше часу в гуртожитку, а отже, з меншою вірогідністю стануть респондентами;

б) з вибірки повністю "випали" ті студенти, які не проживають в гуртожитку.

Випадкова помилка буде присутньою завжди при будь-якому вибірковому опитуванні, а систематичну помилку можна усунути, змінюючи процедуру формування вибірки. Випадкова помилка підкоряється певним закономірностям і придатна для оцінювання. Систематична ж помилка значно небезпечніша.

Технологічна схема переходу від визначення об’єкта дослідження до визначення вибіркової сукупності має наступний алгоритм: 

Об’єкт дослідження – сукупність людей, що володіють характеристиками, чи якостями, є носіями інформації, що цікавлять дослідника.

Генеральна сукупність - та частина об’єкта дослідження, на яку соціолог з певною мірою точності зможе переносити висновки, отримані в результаті дослідження деякої її частини.

Основа вибірки – перелік всіх елементів генеральної сукупності, з якого буде здійснюватись відбір одиниць спостереження.

Є два типи основи вибірки:

- Список одиниць відбору з вказанням адрес та основних характеристик.

- Повний перелік всіх характеристик, на основі яких можна визначати, підходить той чи інший об’єкт під визначення генеральної сукупності.

Одиниці відбору – елементи генеральної сукупності які відбираються для пошуку одиниць спостереження (регіони, міста, райони, вулиці, будинки).

Одиниці спостереження – конкретна людина, яка буде відповідати на запитання анкети.

Загалом в соціології виділяють два основні класи методів формування вибіркової сукупності: детерміновані та недетерміновані. Перші – націлені на відтворення заданих характеристик генеральної сукупності, відповідно, на забезпечення репрезентативності вибіркової сукупності. Другі, забезпечують дотримання законів ймовірності, відповідно, забезпечують статистичну обґрунтованість вибіркової сукупності.

При нерепрезентативній (стихійній) вибірці дослідник намагається сформувати вибірку із зручних, доступних для відбору елементів.

Поверхнева вибірка (використовується принцип типовості) – це різновид не репрезентативної, у відповідності до якої елементи сукупності відбираються на основі розмірковувань дослідника. Вона є суб’єктивною та залежить від компетентності та винахідливості дослідника.

Квотна вибірка (пропорційна) – детермінований метод вибірки, який представляє собою двоетапну обмежену поверхневу вибірку. Перший етап включає створення контрольних груп, або квот з елементів сукупності. На другому етапі вибір елементів заснований на зручності відбору чи судженнях дослідника. При квотній вибірці переносяться процентні співвідношення, по найбільш важливих для дослідження характеристиках генеральної сукупності, на вибіркову.

Вибірка за принципом «снігової кулі» - метод згідно якого випадковим чином підбирається початкова група респондентів. Подальший відбір здійснюється з числа кандидатів, що вказані першими респондентами, або на основі наданої ними інформації. Даний процес проходить хвилеподібно, коли респонденти, що пройшли опитування називають наступних кандидатів.

При простій випадковій вибірці кожен елемент сукупності має відому рівну ймовірність відбору. Крім цього, кожна можлива вибірка певного об’єму (n) має рівну ймовірність того, що вона стане вибірковою сукупністю. Кожен елемент вибирається незалежно від кожного іншого елементу, і вибірка формується випадковим відбором елементів з основи вибірки. Для їх відбору всі елементи основи вибірки нумеруються, а потім відбираються за допомогою таблиць випадкових чисел (або спеціальної програми).

Систематична (механічна) вибірка – імовірнісний метод вибірки, для якого спочатку задають довільну відправну точку, а потім з основи вибірки відбирають кожен і-й елемент. Проте тут зберігається рівна ймовірність кожного елемента сукупності потрапити у вибірку. Відрізняється від простої випадкової тим, що лише допустимі вибірки об’єму n, які можна отримати з генеральної сукупності, мають рівну ймовірність стати вибірковою (це пов’язано з кроком відбору), а інші вибірки мають нульову ймовірність вибору.

Стратифікаційна (районована) вибірка – двох етапний метод формування вибірки, згідно якого генеральна сукупність спочатку ділиться на підгрупи або страти, а потім елементи вибірки вибираються з кожної страти випадковим чином. Змінні, що використовуються для поділу генеральної сукупності називаються стратифікаційними змінними. Елементи, що відносяться до однієї страти повинні бути якомога однорідніші, а ті що відносяться до різних страт – якомога різнорідніші.

При кластерній (гніздовій) вибірці генеральна сукупність розбивається на однорідні (однотипні) групи (кластери, гнізда), які складаються з різнорідних одиниць спостереження. Далі будується випадкова вибірка кластерів. Якщо ми будемо досліджувати кожен відібраний кластер повністю, то отримаємо однощаблеву кластерну вибірку, якщо будемо проводити ще випадковий відбір елементів кластера, то - двохщаблеву кластерну вибірку.

Важливим є питання якого обсягу має бути вибіркова сукупність. Загалом, обсяг вибіркової сукупності залежить від наступних факторів: обсяг генеральної сукупності, рівень однорідності генеральної сукупності за певною ознакою (найчастіше це важливі характеристики респондентів, такі як стать, вік, освіта, дохід, тощо), величина заданої похибки вибірки, рівень довірчої ймовірності. Загалом, чим більша генеральна сукупність, тим більшою буде і вибіркова. Проте, зі збільшеням генеральної сукупності частка вибіркової по відношенню до неї постійно зменшується. Чим однорідніша генеральна сукупність, за певною ознакою, тим тим меншим буде обсяг вибіркової. Чим нижчий поріг похибки задається (прийняті в соціології межі 1-5%), тим більшою буде вибіркова сукупність. Рівень довірчої ймовірності, пов’язаний з тим, що з кожної генеральної сукупності можна побудувати певну скінчену кількість можливих вибіркових сукупностей, які мають різний рівень точності даних (визначається як відхилення середнього вибіркового за певною ознакою від середнього генерального за тією ж ознакою). Але ми отримуємо якусь одну вибірку із всієї множини теоретично можливих вибірок. Рівень довірчої ймовірності показує з якою ймовірністю наша вибірка потрапляє у певний інтервал точності даних. В соціології найчастіше використовують 95% довірчий інтервал.

Для різних методів формування вибіркової сукупності існують свої формули для розрахунку її обсягу, які враховують всі вищезгадані показники. Для опитувань громадської думки зручно користуватись спрощеною формулою розрахунку простої імовірнісної вибірки:

n= 1/(Δ²+ 1/N)

де, n – обсяг вибіркової сукупності, Δ – частка заданої похибки вибірки, N – обсяг генеральної сукупності.

Наприклад. Потрібно розрахувати обсяг простої імовірнісної вибірки, коли обсяг генеральної становить 100000 осіб, задана похибка вибірки 5%.

Відповідно, N = 100000, Δ = 0,05;

n = 1/ (0,05² + 1 / 100000) = 398

Зазначимо, що формула спрощена за рахунок того, що в ній уже враховано максимальний рівень різнорідності генеральної сукупності за дихотомічною ознакою (наприклад, що за статтю генеральна містить 50% чоловіків та 50% жінок), та 95% довірчий інтервал. За цією формулою можна досліджувати, як об'єм вибірки залежить від об'єму генеральної сукупності при сталій величині заданої помилки:

Як бачимо, починаючи від певного моменту збільшення об'єму генеральної сукупності істотно не впливає на збільшення об'єму вибірки, тому при великих генеральних сукупностях (скажімо, при N> 5000) величиною 1/N у формулі можна знехтувати. Тоді ця формула набирає вигляд: n = 1 / Δ ². Цією формулою можна користуватись при прийнятті рішення відносно об'єму вибірки у разі, якщо генеральна сукупність більша від 5000 одиниць, тобто можна вважати, що вона нескінченна. Об'єм вибірки отримаємо з певним запасом):

Під час планування вибірки слід мати на увазі, що формула n = 1 / Δ ² і ця таблиця дає змогу отримати обсяг вибірки для заданої точності при аналізі вибірки загалом, тобто якщо ми не будемо розчленовувати її на частини.

Приклад. Якщо вимагається визначити частку осіб, що здійснюють пошук роботи через кадрові агенства, то опитавши 625 випадково відібраних людей, ми визначимо частку, яку шукаємо, з помилкою, котра не перевищує 4 % (із ймовірністю 0,954). Але якщо вимагається визначити цю частку з такою самою точністю (4% задана середня похибка) не для всього масиву загалом, а для жінок і для чоловіків, то необхідно, щоб у вибірці було 625 чоловіків і 625 жінок, тобто 1250 осіб. Тобто чим більше дробиться масив (виділяються підвибірки) під час аналізу інформації, тим більший вимагається об'єм вибірки.

ДОДАТОК А

ПРОГРАМА ЕМПІРИЧНОГО СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

(анкетне опитування) 

Загальна характеристика проблеми.

У наші дні, коли країна лише починає виходити з кризового стану, коли залишається складною ситуація в соціальній, економічній, культурно-освітній та інших сферах життя, багато наших співвітчизників, насамперед - молодих, звертають свої погляди на певні професії, передусім – економіста, менеджера, маркетолога, внаслідок чого зростають конкурси до вищих навчальних закладів на вказані спеціальності. Це зумовлено іміджем в суспільстві зазначених економічних професій як таких, що є інтелектуальними, і які, автоматично забезпечуючи високий рівень матеріального доходу їх представникам, надають їм високий соціальний статус.

Однак очевидно, що не кожен із тих, хто отримає відповідну спеціальність, зможе реалізувати себе як професіонал повною мірою. Це може статись з ряду причин: відсутності вміння відповідно «подати себе», небажання роботодавців приймати на роботу молодих спеціалістів; нарешті, непоодинокими є випадки, коли на престижну роботу влаштовуються «по знайомству». Внаслідок цього талановиті молоді спеціалісти часто не отримують тієї посади, на яку заслуговують, а відтак - втрачають можливість самореалізуватися у вибраній професійній сфері; натомість на вершині соціальної піраміди опиняються далеко не найкращі. Зрозуміло, що за таких умов страждають не лише ті, у кого не склалась професійна кар'єра, а й не меншою мірою страждає держава.

Існує ще один бік цієї справи. Так, якщо кількість випускників економічних спеціальностей буде збільшуватись, то незабаром ринок праці буде значно перенасичений спеціалістами певного профілю: їх виявиться така кількість, яка перевищить попит на них, що створить додаткове напруження на ринку праці. У виграшному становищі виявляться ті, хто матиме певні переваги: досвід роботи, досконале знання комп'ютера та іноземних мов, поглиблені знання у певній галузі, яка потребуватиме спеціалістів, наявність другої спеціальності тощо. В результаті вже в зовсім недалекому майбутньому може виникнути другий «професійний бум», коли почнеться масова перекваліфікація спеціалістів з вищою освітою, але тепер вже на інші спеціальності, наприклад, прикладного характеру.

Отже, маємо проблемну ситуацію, коли виникає протиріччя між престижем окремих економічних спеціальностей і зменшенням в недалекому майбутньому можливостей для багатьох їх представників належно самореалізуватись у відповідній сфері. Проблемна ситуація тут розглядається в межах соціальної проблеми самореалізації молоді в умовах нестабільного суспільства.

Тема дослідження відтак може бути сформулювала так: "Проблеми працевлаштування випускників львівських вищих навчальних закладів економічного профілю в умовах сучасного ринку праці Львова"

Мета дослідження - встановлення основних моделей працевлаштування випускників вищих навчальних закладів 2008 року економічного профілю Ш - IV рівнів акредитації в умовах трудового ринку м. Львова.

Завдання дослідження:

- визначити соціально-економічні орієнтації випускників, пов'язаних із пошуком ними місць праці у м. Львові;

- визначити кількість випускників, котрі мають бажання працювати за отриманою спеціальністю;

- з’ясувати мотивації випускників при побудові професійної кар’єри;

- оцінити основні переваги та недоліки вибраних професій;

- дослідити основні чинники, котрі найбільшою мірою сприяють отриманню цікавої високооплачуваної роботи за здобутою спеціальністю;

- визначити кількість випускників, котрі мають зарезервовані місця праці у м. Львові;

- з’ясувати характер цих робочих місць та спосіб, якими вони були одержані;

- дослідити плановані моделі активного працевлаштування випускників, які не мають зарезервованих місць праці у м. Львові; 

1. тимчасове влаштування на роботу на львівських підприємствах не за спеціальністю;
2. продовження навчання - перекваліфікація для здобуття фаху, який користується попитом на ринку праці Львова;
3. пошук роботи за спеціальністю поза м. Львовом для набуття професійного досвіду і повернення у Львів.

Об'єкт дослідження - випускники 2008 року економічних спеціальностей вищих навчальних закладів Ш - IV рівнів акредитації м. Львова, які бажають працевлаштуватися на підприємствах та в установах у м. Львові.

Час дослідження – березень - травень 2009 р.

Предмет дослідження – спосіб поведінки випускників 2008 року економічних спеціальностей вищих навчальних закладів Ш - IV рівнів акредитації м. Львова, які опинились перед вибором пошуку роботи та можливості самореалізації у вибраній професії.

Інтерпретація основних понять.

Професія – (фах) — виокремлений у рамках суспільного поділу праці, комплекс дій та відповідних знань, що вимагає відповідної освіти чи кваліфікації, які особа може виконувати відносно постійно, та які становлять засоби утримання для неї.

Кар’єра – успішне просування в службовій, громадській, професійній та ін. діяльності. Кар’єра особистості відображає низку поетапних змін службового положення, пов’язаних із просуванням щаблями службової ієрархії в організації.

Особистісний потенціал – особлива, здатна до саморозвитку система відновлюваних внутрішніх ресурсів людини, які виявляються в діяльності, направленій на отримання соціально-важливих результатів.

Професійна самореалізація – процес побудови професійної кар’єри.

Моделі професійної поведінки – способи здобуття та реалізації професійних вмінь та навиків.

Працевлаштування не за спеціальністю - влаштування на посаду, яка не відповідає фаху молодого спеціаліста і рівню його професійної кваліфікації.

Гіпотези дослідження.

Гіпотези-підстави: 

1. більшість випускників-економістів хотіли б одразу влаштуватися на роботу за спеціальністю у м. Львові, проте, обмеженість ринку робочих місць спонукає їх до вибору інших моделей трудової поведінки після закінчення навчання;

2. більшість випускників, хоча і планують пов'язати свою професійну кар'єру із здобутою спеціальністю, проте вони не зможуть відразу отримати бажаної роботи у Львові;

3. глибокі знання у вибраній професії сприяють отриманню цікавої високооплачуваної роботи за спеціальністю і жодні впливові родичі не зможуть їх замінити;

4. більшість випускників вважає, що обрана ними професія надасть можливість забезпечити високий рівень добробуту та реалізувати свій особистісний потенціал;

5. вибираючи професію, більшість випускників вже мають наперед зарезервовані місця праці.

Гіпотези-наслідки: 

1. не маючи змогу отримати бажані місця праці за спеціальністю більшість випускників будуть влаштовуватися на будь-які інші місця праці;

2. неможливість знаходження місця праці за спеціальністю змусить випускників здійснювати перекваліфікацію для набуття іншого фаху, який користується попитом у м. Львові;

3. з метою отримання досвіду випускники тимчасово влаштовуватимуться на роботу за спеціальністю в провінції, розглядаючи це як "стартову позицію" перед поверненням до Львова з досвідом роботи, а отже - вищим особистісним потенціалом та можливостями працевлаштування за спеціальністю.

Метод дослідження:

Дане дослідження проводиться методом анкетного опитування. Отримані дані можуть допомогти підтвердити визначені гіпотези дослідження, розв’язати завдання та цілі, поставлені у дослідженні та досягти бажаної мети.

Розрахунок вибірки.

Генеральну сукупність визначаємо як нескінченну, оскільки ми не знаємо заздалегідь точну кількість тих, хто бажає працевлаштуватись у м. Львові за економічними спеціальностями. Немає необхідності членувати вибірку на частини, оскільки з позицій нашого дослідження склад генеральної сукупності є досить однорідним.

Відповідно отримуємо:

N -», _п = 400 при Д =0,05, Р=0,954.

Отже, для забезпечення рівня репрезентативності 5 % при довірчій ймовірності 0,954 треба опитати 400 респондентів, використовуючи нижче наведений опитувальний лист (анкету).

Програма здійснення дослідження:

Етап підготовки до польового дослідження: 22.03.2009 – 10.04.2009

Етап польового дослідження:14.04.2009 – 16.05.2009

Аналіз результатів дослідження і

підготовка попереднього звіту:19.05.2009 – 10.06.2009

Робочий план дослідження (процедурна частина):

Етап підготовки до польового дослідження 

1. Обговорення і затвердження програми конкретного соціологічного дослідження. (22.03.2009)

2. Складання проекту вибірки (24.03.2009)

3. Розробка інструкції для збирання первинної соціологічної інформації.(26.03.2009-29.03.2009)

4. Тиражування методичного інструментарію для проведення пробного дослідження (1.04.2009)

5. Проведення пробного дослідження (2.04.2009)

6. Аналіз результатів пробного дослідження (5.04.2009-7.04.2009)

7. Внесення коректив у програму, методичні документи та інструкції щодо опитування відповідно до підсумків пробного дослідження (8.04.2009)

8. Тиражування методичного інструментарію для масового збирання інформації (10.04.2009) 

Етап польового дослідження 

1. Узгодження організаційних питань (14.04.2009)

2. Підготовка респондентів до дослідження (16.04.2009-20.04.2009)

3. Проведення польового дослідження (21.04.2009- 04.05.2009)

4. Підготовка первинні інформації до її опрацювання та обробка на комп'ютері. (05.05.2009)

5. Розробка інструкції для вибракування неправильно заповнених анкет (05.05.2009)

6. Розробка інструкції щодо кодування відкритих питань (07.05.2008)

7. Кодування відкритих питань (08.05.2009)

8. Обробка первинної соціологічної інформації. (12-16.05.2009)

Аналіз результатів дослідження і підготовка попереднього звіту 

1. Аналіз результатів дослідження і підготовка попереднього звіту.(19-24.05.2009)

2. Науково-практичне обґрунтування попереднього звіту, висновків і рекомендацій за підсумками дослідження (26-27.05.2009)

3. Доопрацювання і затвердження остаточного звіту, висновків і рекомендацій за підсумками дослідження (28-30.05.2009)

Очікувані результати дослідження /виклад підсумків реально виконаного дослідження/. Результати дослідження можуть бути використаними для:

- планування розвитку господарського комплексу регіону,

- планування роботи навчальних закладів, які займаються підготовкою економістів;

- прогнозування попиту на робочу силу певної кваліфікації, який може бути необхідний при виборі абітурієнтом навчального закладу; визначення працедавцями розміру зарплати тощо.

Анкета

Шановний студенте!

Ми - студенти "Львівської політехніки", просимо Вас взяти участь у соціологічному опитуванні, яке стосується вивчення соціальних проблем професійної орієнтації молоді. Анкета є анонімною, всі результати дослідження будуть представлені лише в узагальненому вигляді.

Просимо Вас детально ознайомитись з запитаннями і обвести ті відповіді на них, які найбільшою мірою збігаються з Вашою позицією або дописати свій варіант відповіді (просимо вибирати не більше від двох варіантів відповіді).

Наперед дякуємо за співпрацю!!!

1. Скажіть, будь ласка, чи плануєте Ви пов'язати професійну кар'єру зі своєю спеціальністю?

а) так;

б) ні (перехід до питання 9);

в) важко відповісти (перехід до питання 9).

2. Як Ви думаєте, в чому головна перевага вибраної Вами професії?

а) це надзвичайно цікава професія, яка дає змогу реалізувати мій інтелектуальний потенціал;

б) це професія, яка дає змогу працювати "не напружуючись";

в) ця професія забезпечить мені задовільний рівень добробуту;

г) мій майбутній фах дасть мені змогу організувати власний бізнес;

д) Ваш варіант відповіді____________

3. Які основні чинники найбільшою мірою сприяють отриманню цікавої високооплачуваної роботи за Вашою спеціальністю?

а) глибокі знання у вибраній сфері;

б) впливові родичі;

в) певні риси характеру потенційного працівника (вкажіть, які саме);

г) Ваш варіант відповіді______________

4. Скажіть, будь ласка, де б Ви найбільше хотіли працювати після закінчення навчання у ВНЗ?

а) у Львові;

б) у місті (містечку, селищі, селі) за місцем свого постійного проживання;

в) байдуже;

г) Ваш варіант відповіді__________

5. Чи маєте Ви у м. Львові зарезервоване місце праці, де плануєте розпочати свою професійну кар'єру?

а) так;

б) ні (перехід до питання 7).

6. У який спосіб Ви зарезервували це робоче місце?

а) я вже працюю в цій фірмі протягом останніх років навчання;

б) моє майбутнє місце праці мені підшукали батьки (родичі; знайомі) – потрібне підкреслити;

в) це сімейний бізнес;

г) Ваш варіант відповіді____________

7. Якщо Вам не вдасться одразу після закінчення ВНЗ влаштуватись за спеціальністю у м. Львові, в який спосіб Ви, найімовірніше, будете діяти:

а) займетеся пошуками роботи за спеціальністю поза межами м. Львова для набуття професійного досвіду, а відтак - повернення у Львів?

б) погодитесь на перекваліфікацію, щоб залишитися у Львові і продовжуватимете пошуки роботи за спеціальністю;

в) спробуєте організувати власний бізнес;

д) Ваш варіант відповіді_______

8. З яких причин, вступаючи до навчального закладу, Ви вибрали саме цю спеціальність?

а) вона видавалася мені цікавою;

б) рекомендували батьки;

в) Ваш варіант відповіді_________

9. Що спонукало Вас, здобувши вищу освіту, Ви вирішили змінити спеціальність?

а) важко знайти місце праці за спеціальністю у Львові;

б) просто втратив інтерес до спеціальності;

в) Ваш варіант відповіді______________

10. Ваша стать:

а) Чоловіча;

б) Жіноча

11. Ваш вік? _________

12. Місце Вашого постійного проживання ?

а) у Львові;

б) невеличке містечко;

в) проживаю у сільській місцевості;

г) Ваш варіант відповіді________

ДЯКУЄМО ЗА СПІВПРАЦЮ! 

Приклад опрацювання напіввідкритого запитання:

Пошук джерел існування завжди змушує людей намагатись знаходити нові шляхи виходу і подолання кризових ситуацій. Респондентам було запропоновано вказати якими будуть основні шляхи подолання молоддю нестабільності при погіршенні соціально-економічної ситуації. Більшість опитаних, основний дієвий метод, що дасть можливість подолати кризу, вбачає у пошуці додаткової роботи (47.00%). Однак, зважаючи, на погіршення соціально-економчної ситуації в області, значна частина молодого покоління шукатиме роботу не в дома, а за кордоном (52.25%), при цьому не нехтуючи можливістю залишитись там на постійне проживання (35.50%). Також, варто звернути увагу й на той факт, що 39.25% вказало на те, що з метою виживання молодь змушена буде вдатись до злочинної діяльності. 18 % опитаних вважають, що зможуть скоротити свої потреби і видатки, а для 8,75% основним способом подолання кризових ситуацій буде ведення сільськогосподарських робіт.

Мал. 1.; „Шляхи подолання молоддю кризових ситуацій за умов соціально-еокономічної нестабільності”

ДОДАТОК Б

ПРОГРАМА КОНТЕНТ-АНАЛІЗУ ПЕРІОДИЧНИХ ВИДАНЬ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ ЩОДО ВИСВІТЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ МОЛОДІЖНОЇ ПОЛІТИКИ

Актуальність досліджуваної теми.

В сучасних умовах, коли українське суспільство знаходиться на перехідному етапі свого становлення, коли старі норми та цінності ще не віджили остаточно, а нові не встигли чітко сформуватись і прижитись, саме молоді дуже потрібна активна допомога в її громадянському становленні і особливо поінформованість про її ж власні проблеми як особливої соціально-демографічної групи, можливі шляхи їх вирішення. Саме засобам масової інформації, пресі в першу чергу, відводиться роль цього інформатора і навіть посередника у співпраці між молоддю та державою. Проте, як часто свідчить практика, сучасний інформаційний простір занадто комерціалізований, а тому в медіа, незважаючи на суспільну потребу та актуальність цієї проблеми, як для широкого загалу, так і для молоді зокрема, практично не знаходиться місця для виховання громадської позиції молоді, для її поінформованості про проблеми молодіжної політики держави, її основні напрямки, різноманітні аспекти вирішення молодіжних проблем. Таким чином, маємо проблемну ситуацію, пов’язану із якістю та важливістю висвітлення молодіжної тематики в періодичних виданнях Львівщини.

Тема дослідження:

Висвітлення державної молодіжної політики в періодичних виданнях Львівської області.

Мета дослідження.

З’ясувати стан висвітлення державної молодіжної політики та основних її сфер в періодичних виданнях Львівської області.

Завдання дослідження. 

1. Встановити частоту висвітлення молодіжної тематики в періодичних виданнях.

2. Дослідити спрямованість висвітлення молодіжної тематики.

3. З’ясувати основний зміст інформації, яка висвітлюється в періодичних виданнях щодо молодіжної політики.

4. Встановити яка інформація висвітлюється найчастіше, а яка зовсім не друкується.

Об’єкт дослідження.

Для аналізу було відібрано 5 популярних періодичних видань, що розповсюджуються по всій Львівській області: „Високий замок”, „Львівська газета”, „Експрес”, „Молода Галичина”, „Поступ”.

Предмет дослідження.

Висвітлення в пресі стану реалізації молодіжної політики в цілому та її основних сфер: 

1. Діяльність органів, що займаються реалізацією молодіжної політики.

2. Діяльність молодіжних організацій.

3. Соціальний захист молоді та м молодої сім’ї.

4. Основні молодіжні проблеми: 

а. працевлаштування;

б. організація дозвілля та відпочинку молоді;

в. підприємницька діяльність молоді;

г. духовність та моральний розвиток особистості;

д. протиправна поведінка в молодіжному середовищі.

Гіпотези дослідження:

Гіпотези-підстави: 

1. Матеріали, які стосуються проблем молоді в країні та на Львівщині зокрема, роботи над пошуком шляхів їх вирішення державними органами та структурами громадянського суспільства у популярній пресі Львівщини не займають значного місця.

2. Інформація про молодіжні кредити, соціальний захист молоді, стосунки молодь-влада тощо частіше з’являються у передвиборчий час, що можна розглядати як свідчення радше кон»юнктурності, аніж цілеспрямованих заходів, спрямованих на інформування молоді про суспільні проблеми, молодіжну політику.

3. У періодичних виданнях відсутня «політика хороших новин», в більшій мірі описується насильство та інші негативні прояви в молодіжному середовищі, які, як вважають журналісти та власники медіа, мають більш атракційний характер. Громадська пасивність молоді виступає однією з вагомих причин браку відповідних матеріалів у інформаційному просторі.

Гіпотези-наслідки: 

1. Матеріали преси про актуальні проблеми молодіжної політики та зусилля влади, спрямовані на врегулювання проблем молоді є несистематичними і не дозволяють створити повного та об»єктивного уявлення про вказані питання.

2. Молодіжна політика держави мало висвітлюється тому що молодь сама не заявляє про себе і свої проблеми.

Інтерпретація основних понять:

Засоби масової інформації – (мас-медіа), засоби, установи, за допомогою яких інформація передається масовому, розмаїтому споживачеві. До них належать: преса високих накладів, радіо, телебачення тощо.

Державна молодіжна політика – пріоритетний напрям діяльності держави, що здійснюється в інтересах молодої людини. Її завданням є, з одного боку, забезпечення правових і матеріальних гарантій щодо здійснення прав і свобод молодих громадян, надання державою кожній молодій людині соціальних послуг з навчання, виховання, духовного і фізичного розвитку, професійної підготовки, а з іншого - допомога самим молодим людям у реалізації та самореалізації їхніх творчих можливостей та ініціатив, спрямованих на врегулювання суспільно важливих проблем.

Молодь – специфічна соціально-демографічна спільнота, що має вікові межі від 16 до 35 років.

Соціальна політика – складова частина внутрішньої політики держави, яка реалізується у соціальних програмах та практиці регулювання відносин в суспільстві в інтересах всіх груп населення.

Метод дослідження.

Дане дослідження проводиться методом „контент-аналізу” з метою отримання високого ступеня об’єктивності, структурованості обширного і несистематизованого матеріалу в друкованих періодичних виданнях.

Тип та характеристики вибіркової сукупності:

І. Тип газети.

II. Жанр опублікованого матеріалу:

ІІI. Час публікації:

ІV. Тема інформації:

V. Локальність інформації.

VI. Спрямованість інформації.

VIІ. Сфери інформації.

VIIІ. Періодичність видання газети

Загальна кількість аналізованих видань: 5 періодичних видань.

Час реалізації дослідження:

І квартал 2005 р. – ІІ квартал 2006 р.

Очікувані результати.

Після проведення контент-аналізу і вирішення дослідницьких завдань буде отримано матеріал, який дозволить систематизувати основний обсяг інформації в періодичних виданнях Львівщини щодо державної молодіжної політики та основних напрямків її реалізації. Це дасть можливість судити про рівень доступності для молоді інформації з цієї проблематики.

Проаналізовані результати можуть бути використані державними установами для опрацювання чіткої концепції співпраці влади і ЗМІ щодо висвітлення державної молодіжної політики, основних напрямків її реалізації.

Результати дослідження можуть бути використанні для: 

1. надання аналітичних звітів щодо висвітлення молодіжної тематики у періодичних виданнях;

2. з’ясування сутності та змісту висвітлення даної тематики органам, що займаються реалізацією молодіжної політики;

3. формування пропозицій керівникам періодичних видань щодо покращення висвітлення даної тематики;

4. використання інформації у науковій діяльності.

Робочий план та його етапи.

1.Етап підготовки до польового дослідження

1) Обговорення і затвердження програми контент-аналізу.

2) Складання проекту вибірки і бланку її коректування.

3) Розробка інструкції для збирання первинної соціологічної інформації.

4) Визначення термінів виконання контент-аналізу.

5) Узгодження організаційних питань.

2. Етап польового дослідження

1) 2.1. Проведення польового дослідження (масового збирання первинної інформації).

3. Підготовка первинної інформації до її електронного опрацювання та обробки.

2) Перенесення одержаної інформації з процесі проведення контент-аналізу до комп’ютера.

3) Опрацювання одержаної соціологічної інформації на комп’ютері.

4. Аналіз результатів дослідження, формулювання висновків та рекомендацій

1) Аналіз результатів дослідження і підготовка попереднього звіту.

2) Науково-практичне обговорення попереднього звіту, висновків і рекомендацій за підсумками контент-аналізу.

3) Доопрацювання і затвердження остаточного звіту, висновків і рекомендацій за підсумками контент-аналізу.

4) Підготовка і затвердження аналітичної довідки за підсумками дослідження для зацікавлених сторін.

ІНСТРУКЦІЯ КОДУВАЛЬНИКУ

Аналіз матеріалів періодичних видань Львівщини проводиться з метою встановлення частоти висвітлення з пресі молодіжної політики у Львівській області. Для оцінки виявлення найчастішої появи одиниць аналізу в документах цей метод використовується найчастіше.

В ході дослідження аналізуватимуться документи, що стосуються повсякденного суспільного, соціального та політичного життя населення та молоді Львівщини. Дані документи були опубліковані протягом 2005-2006 років. На весь матеріал даної тематики величиною не менше 10 газетних рядків заповнюється загальний бланк аналізу.

Аналіз здійснюється в 3 етапи: 

- Загальне знайомство з текстом документу і розбивка його на окремі судження.
- Аналіз суджень.
- Визначення основних характеристик документу. Виконується на основі даних, що передбаченні вимогами даного дослідження.

Детальний аналіз, що стосується методики і організації дослідження охарактеризований в структурі бланку контент-аналізу газети!

СТРУКТУРА БЛАНКУ КОНТЕНТ-АНАЛІЗУ ГАЗЕТИ

І. Тип газети: 

1. Державна.

2. Обласна.

3. Міська, районна.

ІІ. Жанр опублікованого матеріалу: 

1. Стаття.

2. Звіт.

3. Кореспонденція.

4. Замітка, інформація.

5. Репортаж.

6. Інтерв’ю.

7. Огляд.

8. Постанова, законодавчий акт.

9. Інше.

ІІІ. Час публікації: 

1. І квартал 2005 р.

2. ІІ квартал 2005 р.

3. ІІІ квартал 2005 р.

4. ІV квартал 2005 р.

5. І квартал 2006 р.

6. ІІ квартал 2006 р.

7. ІІІ квартал 2006 р.

8. ІV квартал 2006 р.

ІV. Тема інформації: 

1. Про молодіжну політику в цілому.

2. Про молодіжну політику на регіональному рівні.

3. Про реформи в молодіжній політиці.

4. Про діяльність молодіжних організацій

5. Про політичну активність молоді.

6. Про діяльність органів, що займаються реалізацією молодіжної політики.

7. Про молодіжні проблеми.

8. Про соціальний захист молоді.

9. Про соціальний захист сім’ї.

10. Про можливість молоддю отримання якісної освіти.

11. Про дозвілля та відпочинок молоді.

12. Про протиправну поведінку в молодіжному середовищі.

13. Про працевлаштування та зайнятість молоді.

14. Про підприємницьку діяльність молоді.

15. Про духовність та моральний розвиток особистості.

16. Про релігійні орієнтації молоді.

17. Інше.

V. Локальність інформації 

1. Окрема людина

2. Окремий орган.

3. Населений пункт.

4. Країна в цілому.

VI. Спрямованість інформації 

1. Розпорядча.

2. Рекомендована.

3. Стверджуюча.

4. Оціночна.

5. Прохальна.

6. Контрольна.

VIІ. Сфери інформації 

1. Політика в цілому.

2. Молодіжна політика.

3. Соціальна сфера.

4. Приватне підприємництво.

5. Комунальне господарство та зв’язок.

6. Економіка.

7. Сільське господарство.

8. Моральність, духовність.

9. Дозвілля та відпочинок.

10. Кримінальна сфера.

11. Інше.

VІІІ. Періодичність видання 

1. Щоденна.

2. Щотижнева

3. Щомісячна.

4. Щоквартальна.

ДЯКУЄМО ЗА СПІВПРАЦЮ!

Приклад контент-аналізу періодичних видань Львівщини.

Для аналізу було відібрано 5 періодичних видань, що розповсюджуються по всій Львівській області: „Високий замок”, „Львівська газета”, „Експрес”, „Молода Галичина”, „Поступ”.

Перед тим, як вибрати вказані видання були окреслені основні квоти, під які мають підпадати періодичні видання:

Таб. 1. Вибіркові характеристики аналізованих видань

Під час проведення контент-аналізу ЗМІ Львівщини всього проаналізовано 476 номерів газет протягом І кварталу 2005 р. по ІІІ квартал 2006 р.

Приклад опрацьованих номерів газети „Молода Галичина”:

Молода Галичина

І квартал 2005 року.

17.02.05 р. – Чого молодь очікує від нового уряду

24.02.05 р. – Куримо, але не кидаємо.

ІІ квартал 2005 року.

03.03.05 р. – Щоб поліпшити освіту треба пофарбувати школи.

29.03.05 р. – Купівля-продаж студентських знань.

31.03.05 р. – Народжуйте за гроші.

07.04.05 р. – Героїнова мозаїка.

12.05.05 р – Іспити на носі.

23.05.05 р. - В групі ризику усе людство.

23.05.05 р. – Державі потрібні технарі, а молодь прагне творчості.

23.05.05 р. – Реабілітаційний центр відсвяткував річницю.

ІІІ квартал 2005 року.

02.06.05 р. –Україні українську музику.

09.06.05. р – Виселення з гуртожитків.

09.06.05. р – Дитячий майданчик – зона ризику.

14.07.05 р. – Ціна вступу.

21.07.05 р. – Пільги для вступників-дітей Чорнобильської аварії.

11.08.05 р. – Заборона на знання.

ІV квартал 2005 року.

01.09.05 р. – Діти без майбутнього.

01.09.05 р. – Студенти опиняються на вулиці.

08.09.05 р. - На порозі бебі-буму.

10.10.05 р. – Чому в мене трійка: стосунки викладач-студент.

13.10.05 р. – На голці.

27.10.05 р. – Шлюб це лірика, розлучення – трагедія.

24.11.05 р. – Дитяча кривда по дорослому. Насильство над дітьми.

01.12.05 р. – Студентам своє чтиво.

22.12.05 р. – Студентський Миколай.

22.12.05 р. – Неповносправа Зозуля.

29.12.05 р. – Вимушений подарунок студентам від Діда Мороза під час сесії.

І квартал 2006 року.

13.04.06 р. – Із прогулянки до лікарні: школярка зламала хребет на аварійному мості.

26.01.06 р. – Діти не під силу фінансово.

В сумі проаналізовано 118 номерів газет протягом І кварталу 2005 р. по ІІ квартал 2006 р

В ході дослідження з’ясувалось, що за рівнем висвітленості та обсягом викладу молодіжної тематики в пресі Львівщини періодичні видання можна поділити на 4 групи:

1) Висвітлюється практично кожного тижня;

2) висвітлюється щонайбільше декілька разів на місяць;

3) висвітлюється кілька разів на декілька місяців;

4) практично зовсім не висвітлюється.

Таб. 2. Частота висвітлення молодіжної тематики у ЗМІ Львівщини

Провівши контент - аналіз ми отримали інформацію про реальний стан формування ЗМІ громадської обізнаності про державну молодіжну політику.

Можна сказати, що у Львівській пресі відсутня «політика хороших новин» про молодь та для молоді, більшість молоді Львівщини не може отримати з цієї преси достатню інформацію про реалізацію державної молодіжної політики.

В більшій мірі, інформація яка стосується молоді дуже одноманітна і загальна. Найчастіше про молодь згадується в тих випадках, коли висвітлюються якісь гострі резонансні справи, як правило з негативним забарвленням, або ж, перед Днем Студента.

В першу чергу це зумовлено тим, що немає достатніх інформаційних приводів.

Також гострою є проблема, що практично немає спеціалістів, які б постійно і глибоко аналізували і описували стан молодіжної політики. Засоби масової інформації зацікавлені в більш атракційних матеріалах, які зводяться до описів асоціальної поведінки молоді.

Час від часу з’являються статті про молодіжні кредити, проте ця інформація віддзеркалює лише ті аспекти, які відображають взаємовідносини молоді і влади, адже, в більшій мірі уся інформація, яка подається в наших засобах масової інформації, стосується політики держави загалом.

Практично не зачіпається в пресі Львівщини інформація про діяльність молодіжних громадських організацій.

Найчастіше висвітлюються в засобах масової інформації молодіжні фестивалі, конкурси краси тощо, проте вони в своїй суті не висвітлюють основних засад молодіжної політики і не розкривають її принципів, які мають діяти на благо молоді.

В першу чергу потрібно частіше проводити акції і заходи силами самої молоді і залучати більше журналістів, щоб якомога детальніше і ширше розкривати основні молодіжні заходи.

Частіше журналістам спілкуватись з представниками громадських організацій, брати участь в заходах і висвітлювати їх погляди та загальний стан справ на сторінках газет.

Запровадити на факультетах журналістики факультатив на громадських засадах за участю працівників управління в справах молоді облдержадміністрації.

Відділам у справах сім’ї та молоді облдержадміністрації регулярно зустрічатись з представниками ЗМІ та звітувати про свою діяльність щодо розвитку молодіжної політики, а також розповідати про основні плани на майбутнє.

Залучати до таких зустрічей молодь, для того, щоб можна було обговорювати діяльність управління, намагатись донести основні проблеми молоді, та намагатись виробити спільну стратегію.

Що стосується преси, то вона повинна бути такою, щоб молодь могла дізнаватись з неї про основні засади державної молодіжної політики, її основні напрямки, основні молодіжні заходи, аспекти вирішення молодіжних проблем, її соціальний захист тощо.

Всі основні кроки державних службовців в напрямку реалізації молодіжної політики та основні проблеми, з якими може зустрітись молодь, повинні висвітлюватись в світлі роз’яснення, намагання подачі порад як ці проблеми вирішити та пробувати критикувати хибну поведінку держслужбовців.

[1] Анонімність респондентів у більшості емпіричних досліджень пояснюється, по-перше, тим, що дослідника цікавить не оригінальна думка, варіант поведінки окремого респондента, а узагальнені думки і моделі поведінки певних соціальних груп (з цією метою створюється соціально-демографічний портрет респодента), по-друге, для забезпечення щирості, правдивості відповідей респодента, вільного висловлення ним своєї позиції.

[2] Визначення належності респодентів до певної соціальної групи, їх соціальних статусів важливе з огляду на те, що члени різних статусних груп практикуватимуть різні моделі соціальної поведінки.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"