Міністерство освіти і науки України

Херсонський державний університет

Кафедра економічної теорії

Кафедра економіки підприємства

Демченко О.Г., Шапошников К.С.

Методичні рекомендації до підготовки курсових та випускних робіт для студентів економічних спеціальностей

Херсон – 2010

Укладачі:

Демченко О.Г. – к.е.н., доцент, завідувач кафедри економіки підприємства;

Шапошников К.С. – к.е.н., доцент, завідувач кафедри економічної теорії. 

Рецензенти: 

Мармуль Л.О. - доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри бухгалтерського обліку, проректор Херсонського державного аграрного університету.

Редькін О.С. –доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри фінансів, заступник директора з наукової роботи Одеського інституту фінансів УДУФМТ при Міністерстві фінансів України, академік Академії наук вищої школи України, заслужений діяч науки і техніки України. 

Обговорено на засіданні кафедри економічної теорії

Протокол № 10 від 07 червня 2010 року. 

Обговорено на засіданні кафедри економіки підприємства

Протокол № 11 від 07 червня 2010 року. 

Розглянуто на засіданні навчально-методичної ради економіко-юридичного факультету

Протокол № 4 від 4 жовтня 2010 року 

Схвалено науково-методичною радою ХДУ

Протокол № 1 від 20 жовтня 2010 року 

Рекомендовано до друку Вченою радою ХДУ

Протокол № 2 від 25 жовтня 2010 року

Методологія і методи наукового дослідження

Наука – система знань об’єктивних законів природи, суспіль­ства, мислення, що виражається у точних категоріях та має досить складну структуру.

В основу поняття «система» покладено думку про те, що усі пред­мети, процеси, явища у світі взаємопов’язані та взаємодіють, тому наука як система представлена:

- у формі суспільної свідомості, що відображає сенс людського буття, куди входять науки про природу, суспільство та людину;

- у формі суспільної практики, що включає методологію, теорії, інформацію та наукові структури.

Наука є результатом діяльності всього людства, що підкорена цілям розвитку суспільної практики. Наука – це не просто сума знань про навколишній світ, а точно сформульовані положення про явища та їх взаємозв’язки, закони природи та суспільства, що виражені за допо­могою конкретних наукових понять та суджень. Поняття та суджен­ня є науковими, якщо вони отримані за допомогою наукових методів (як емпіричних, так і теоретичних) та підтверджені у процесі їх практичної перевірки. Таким чином, наука – сфера дослідниць­кої діяльності, що спрямована на отримання нових знань про природу, суспільство і людину.

Наука виконує у суспільстві такі функції:

- соціальної пам’яті як «накопичення – збереження – трансляцїї»  досвіду попередніх епох;

- гносеологічну (пізнавальну), що забезпечує суспільству не­обхідні знання для правильного вирішення поставлених проб­лем;

- нормативну, що встановлює, організує та регулює відно­сини між науковими структурами за допомогою системи норм, правил етики;

- комунікативну, що реалізується за допомогою наукової мови як зрозумілого та важливого засобу спілкування;

- аксіологічну (ціннісну), що формує в суспільстві ціннісні орієн­тації, які спрямовують результати наукових відкриттів на бла­го людства;

- креативну (творчу), що реалізується за допомогою створення потужного, інтелектуального потенціалу людства;

- виховну, що дозволяє підвищити рівень освіченості у суспільстві.

Мета науки – пізнання законів розвитку природи і суспільства, їх вплив на предмети та явища, їх властивості та відношення, що здійснюється за допомогою логічного та абстрактного мислення.

Процес наукового пізнання передбачає накопичення фактажу, що підлягає систематизації та узагальненню за допомогою понять, ка­тегорій, критеріїв. Поняття є вищою формою прояву думки і відоб­ражають предмети та явища світу в їх конкретних та загальних оз­наках, за допомогою яких і створюється система наукового знання. Наукові знання являють собою систему взаємозалежних понять, що відбивають закономірний процес розвитку природи та суспільства. Розвиток системи наукових знань, її удосконалення, система­тизація та апробація проводяться за допомогою наукового дос­лідження.

Вивчати, досліджувати, вести науковий пошук – це відкриття, де не останню роль відіграють інтуїція, індивідуальність пошуковця, досвід. Пошук, що спирається як на емпіричний фактаж, так і науковий факт, передбачає застосування різних методів нау­кового дослідження та призводить до узагальнень на типологі­чному рівні називається науковим.

Методологія – вчення про структуру, логіку організації, методи та засоби діяльності в різних галузях науки, її теорії та практики. Відповід­но до навчального процесу у вищій школі методологія розуміється як сукупність принципів, засобів, методів та форм наукового пізнання.

Значення методології наукового пізнання полягає у тому, що вона дозволяє систематизувати увесь об’єм наукового знання і створити умови для розробки подальших, ефективних напрямів дос­лідження. Головним завданням методології наукового пізнання є синтез накопичених наукових знань, що дозволяє забезпечити ви­користання досягнень розвитку науки у практичних цілях.

Методологічний апарат включає в себе:

- принципи організації та проведення наукового дослідження;

- методи наукового дослідження та способи визначення його стратегії.

Основні принципи методології пізнання: принцип єдності теорії та практики; принцип об’єктивності; принцип конкретності; принцип розвитку; принцип закономірності.

Основним елементом наукового пізнання поряд із методоло­гію є логіка наукового дослідження, під якою розуміють пев­ний шлях у науковому пошуку. Наукове дослідження вимагає логічної послідовності певних етапів, основу яких складає ра­ціональне мислення як відображення закономірностей реальної дійсності.

Методика – це система дослідницької справи, яка застосовується для отримання фактичного матеріалу, його обробки та одержання необхідних результатів.

Метод – це підхід (прийом, засіб) теоретичного досліджен­ня або практичного втілення явища (процесу).

Методи, що застосовуються у науковому дослідженні, залежать не лише від самого предмету, а й від рівня дослідження: емпіричного чи теоретичного. Для емпіричного рівня дослідження характерними є такі методи : cпостереження;    експеримент; опис; статистика тощо. Для теоретичного рівня дослідження використовуються методи аналізу-синтезу, індукції-дедукції, аналогії тощо.

Різновиди методів наукового пізнання умовно поділяють на:

- емпіричний(спостереження, порівняння, вимірювання, анке­тування, співбесіда, тест тощо);

- експериментально-теоретичний(експеримент, аналіз-синтез, індукція-дедукція, моделювання, гіпотетичний, історичний, логічний, абстрагування, ідеалізація, аксіоматика, узагальнення та ін.);       

- метатеоретичний(діалектичний метод, метод системного аналізу).

Під час наукового дослідження має бути визначена програ­ма наукового пошуку, в якій відображені: досліджуване явище;показники та критерії його дослідження; методи, що використовуються; порядок застосування тих чи інших методів як складових загальної методики дослідження. Нижче розглянемо основні методи, що використовуються при підготовці наукових робіт у галузі економіки.

Теоретичні методи. Дедукція – у широкому розумінні являє собою форму мислення, коли нова думка виводиться ло­гічним шляхом, з дотриманням правил логіки від загального до конкретного.

Індукція – форма наукового пізнання, логіка якого розгортається від конкретного до загального. Тобто, загальне поло­ження виводиться логічним шляхом з одиничних суджень. При індук­тивному методі дослідження для одержання загальних знань про той чи інший клас предметів необхідно вивчити окремі складові цього класу та віднайти в них істотні ознаки, властиві цьому класу пред­метів.

Абстрагування – метод наукового пізнання, що полягає в уявно­му виділенні конкретних ознак та властивостей об’єкта (предмета).

Моделювання – метод наукового пізнання, сутність якого по­лягає у дослідженні моделі об’єкта пізнання на основі абстракт­но-логічного мислення за принципами наочності, об’єктивності. Під моделлю розуміють об’єкт, що замінює собою оригінал у процесі дослідження, результати якого поширюють на оригінал.

Аргу­ментація – суто логічний процес, суть якого полягає в тому, що в ньому обумовлена істина судження того, що прагнемо довес­ти. Для аргументації характерними є доказовість та переконаність. Доказ – це обґрунтування істинності будь-якої тези, достовірність якої доведена. Аргументи(підстави) – вихідні теоретичні положення або фак­тичні дані, істинність яких установлена раніше і є безперечною. У склад аргументів можуть входити: факти; визначення; аксіоми тощо.Софізми– це невірний, хибний доказ, що видається за правильний, заснований на зовнішній схожості явищ, заміні понять, свідомо невірному виборі вихід­них положень.

Демонстрація – спосіб доведення (послідовність умовиводів), що являє собою послідовність аргументів задля підтвердження або спрос­тування тези. Порушення законів логічного мислення призводить до прикрих помилок, серед яких найвідомішими є софізми – фальсифі­кація та свідома дезінформація з метою доведення хибної тези.

Спостереження – цілеспрямоване та систематичне сприйняття об’єкту, що має певні завдання й мету. У залежності від тривалості вирізняють спостереження: довгочасне; короткочасне; безперервне; дискретне (неодноразово повторюване через певний проміжок часу).

Експеримент – цілеспрямоване вивчення об’єкту з метою виявлення раніше невідомих його властивостей (якостей) або перевірки правильності теоретичних положень, що визначається певною пошуковою ідеєю і має чітко визначену мету. Експеримент, що проводиться з метою підтвердження висунутої гіпотези, може бути :

- констатуючий, у процесі якого констатується певний взаємо­зв’язок між впливом на об’єкт експерименту та результатом цього впливу;

- контролюючий, у процесі якого відбувається контроль за ре­зультатами впливу на об’єкт дослідження та ефективності цього впливу;

- лабораторний, який проводиться в лабораторних умовах із за­стосуванням спеціального обладнання і має довготривалу дію, що дозволяє створити штучні умови для багаторазового підтвер­дження отриманих результатів.

Специфіка експериментального дослідження в науково-дослідній практиці вищої школи має такі етапи: констатуючий; формуючий; коректуючий; контрольний. Його реалізація передбачає створення спеціальних умов та груп за певними параметрами, яких потребує гіпотеза. Для проведення будь-якого експерименту необхідно:

- розробити гіпотезу, що підлягає перевірці;

- забезпечити умови для експериментальної перевірки гіпотези;

- розробити методику фіксування результатів експерименту.

Евристика – молода наука, що виникла на стику філософії та кібернетики. З точки зору психології евристи­ка – наука, що вивчає творче мислення. Під евристичним методом розуміють такий спосіб вирішення завдань, який або обмежує вибір варіантів рішення, або звужує їх до мінімальної кількості. Відповідно до цього евристич­ний метод можна розуміти і як діяльність, що призводить до вирішення складного, нестандартного завдання, і як специфічні прийоми, які дослідник виробив під час вирішення тих чи інших завдань, та свідомо переносить набуті прийоми на близькі за метою завдання. Креативністьохоплює певну сукупність розумових якостей, що визначають здібність до творчості, одним із компонентів якої є здатність особистості дивергентне мислити. Серед критеріїв творчого мислення визначають наступні: швидкість, гнучкість,  оригінальність, логічність.

Види наукових досліджень у вищому навчальному закладі

Від ідеї до її втілення науковий пошук проходить кілька етапів і стає цілеспрямованим процесом пізнання, результати якого пред­ставлені у вигляді наукового дослідження у розмаїтті його проявів: наукова стаття, дисертація, монографія, есе тощо.

Будь-який науковий пошук має відмінні особливості, до яких слід віднести цілеспрямований процес пізнання, логіку наукового пошуку з притаманною їй послідовністю та обґрунтуван­ням висунутих положень, висновків та узагальнень. Науковий пошук завжди спрямований на підвищення рівня наукових знань, на відкриття нових законів природи, пов’язаний із новими оригінальними ідеями.

За цільовим призначенням виокремлюють такі види наукових досліджень:

- фундаментальні, що мають найвищий ступінь невизначеності, результатом яких є відкриття нових явищ та законів природи, розширення наукових знань суспільства та їх застосування в практичній діяльності;

- прикладні, що передбачають пошук нових, або удосконалення вже відомих явищ та законів природи, мета яких – використан­ня одержаних результатів у практичній діяльності людини та суспільства.

Курсова та випускна робота є прикладними дослідженнями.

Наукове дослідження умовно поділяють на етапи:    емпіричний; теоретичний.

Емпіричний етап наукового дослідження пов’язаний із отри­манням та первісною обробкою матеріалу, процесом накопи­чення фактів, описом мовою науки, класифікацією за різними критеріями та виявленням основної залежності між ними. Саме під час такої роботи дослідник повинен:

- описати кожний факт термінами науки, у межах якої ведеться
дослідження;

- відібрати з усіх фактів типові, найбільш вживані;

- класифікувати факти за їх сутністю, з’ясувавши наявні зв’язки між відібраними фактами.

Теоретичний етап дослідження пов’язаний із глибоким ана­лізом наукового фактажу, перевіреного, усвідомленого та зафік­сованого мовою науки, проникненням у суть явищ, формулю­ванням його в якісній та кількісній формі, обранням принципу дії та рекомендацій щодо практичного впливу на ці явища.

Між двома етапами дослідження здійснюється постановка проблеми, що оз­начає:

- визначення того, що є невідомим і потребує доведення;

- формулювання питання, що відображає основний зміст проблеми, та обґрунтування його правильності й важливості для науки;

- виокремлення конкретних завдань, послідовність їх вирішення та методи, що при цьому застосовуються.

Наукове дослідження в кожному зі своїх циклів рухається від ем­пірики до теорії, а від теорії – до практики, що її перевіряє. Цей процес включає певні стадії та характерні форми, у яких існує та розвивається наукове знання, зокрема отримання, опис фактів та постановка наукових проблем, висунення гіпотези, нової ідеї, поло­ження, формулювання теорії та органічне включення в неї доказових положень.

Розглянемо тепер основні види наукових досліджень у ВНЗ, до яких ми відносимо курсову та випускну роботу.

Курсова робота – є одним із видів навчально-дослід­ної, наукової роботи студента, складовою навчального процесу в середніх і вищих навчальних закладах. Її ав­тор  має виявити здібності до дослідної роботи, осмислення зібраного матеріалу, вміння його систематизува­ти, робити правильні висновки. Участь у ній засвідчує ступінь самостійності, уміння застосовувати здобуті знання та набуті навички, розвиває дослідницькі вмін­ня та здібності. Підготовка до написання курсової робо­ти вирішує одночасно навчальне (автор виявляє рівень засвоєння поточного навчального матеріалу, ознайом­лення з відповідною літературою) і дослідницьке (за­свідчує уміння автора аналізувати, узагальнювати, ро­бити висновки) завдання.

З огляду на реалізацію особистісної ролі автора кур­сові роботи умовно поділяють на реферативні та дослід­ницькі.

Реферативні курсові роботи покликані навчи­ти студентів критично користуватися науковою літера­турою, правильно оцінювати її, глибоко осмислювати певні питання, зіставляти висловлювання різних уче­них з одного і того самого питання, коментувати їх, мо­тивувати правильність або помилковість окремих тео­ретичних положень, робити теоретичні узагальнення. Особливо важливе вміння автора виокремити головні аспекти, чітко, систематизовано викласти весь матері­ал. Успішне виконання таких робіт залежить передусім від ретельного вивчення наявної літератури, уміння знайти нові джерела. Реферативні теми зобов’язують також до самостійного розв’язання поставлених проб­лем, завдяки чому такі роботи набувають наукового, творчого характеру.

Дослідницькі курсові роботи вимагають від студента вміння спостерігати факти, самостійно досліджувати проблеми, аналізувати і відповідно тлумачити їх, роби­ти висновки та узагальнення. Такі курсові формують у студентів навички дослідницького пошуку, самостійно­го дослідження конкретного матеріалу.

Зміст курсової роботи зумовлюється передусім її те­мою. Існують, крім того, і загальні вимоги, які стосуються всіх видів робіт. Однією з них є свідоме розуміння приро­ди питання. Тому розпочинати роботу слід з вивчення ма­теріалу, що стосується зазначеної тематики. Це допоможе глибше зорієнтуватись при виборі теми, всебічно обґрун­тувати свій вибір, полегшить процес виконання курсо­вої роботи. При підготовці курсової роботи необхідно:

- дібрати літературу (бібліографування), вивчити її, зафіксувати найважливіші положення і скласти уявлення про існуючі в економічній науці позиції щодо проблемати­ки, яка стосується курсової роботи;

- дібрати приклади, виписати їх у фай­ли із зазначенням джерела, сторінки, проаналізувати ілюстративний матеріал (етап накопичення і обробки фактичного матеріалу);

- ретельно обміркувати формулювання теми, вра­ховуючи, що близькі за змістом теми відрізняються певними особливостями, які потребують осмислення;

- скласти план роботи (послідовний перелік основ­них питань, які необхідно буде висвітлити; центральні питання слід деталізувати).

Заключний етап написання курсової роботи полягає у цілеспрямованому викладі зібраного й вивченого ма­теріалу з позицій її автора.

Структура курсової роботи охоплює вступ, основну частину, висновки. У вступі слід обґрунтувати вибір те­ми, її актуальність, значущість для науки і практики, визначити мету роботи й підпорядковані їй завдання; вказати, який фактичний матеріал використаний як джерело спостережень, запропонувати лаконічний огляд літератури, який містив би узагальнення й оцінку, а не переказ прочитаного.

В основній (найбільшій за обсягом) частині необхід­но на конкретному матеріалі послідовно розкрити тему. Викладаючи свої спостереження, міркування, кожне теоретичне положення слід підтверджувати самостійно дібраними прикладами, кількість яких має бути достат­ньою для висновків та узагальнень. Усі приклади слід прокоментувати.

У заключній частині подають стислі висновки, які іноді формулюють тезисно.

Обов’язковим елементом курсової роботи є зміст, який, передуючи тексту, повинен представити послі­довний перелік її складових частин із зазначенням сто­рінок. Зміст логічно організує роботу, надає їй компози­ційної стрункості, науковості. Завершує текст курсової роботи бібліографічний список.

Головне для курсової роботи — глибина та повнота розкриття теми, творчий підхід, обґрунтованість вис­новків й узагальнень. Вона має відзначатися компози­ційною довершеністю, логічністю викладу інформації, вправністю літературної мови. На високу оцінку заслуговують курсові роботи, які характеризуються науковою достовірністю, насиченіс­тю конкретним змістом, багатим фактичним матеріа­лом, аргументованими висновками, бездоганними ор­фографією, пунктуацією та стилістикою, чіткістю ком­позиції і правильним оформленням.

Поширеними і суттєвими недоліками курсових робіт є схематизм, бездоганність положень, що розглядають­ся; дослівне переписування фрагментів з підручників або спеціальних робіт; механічне, неосмислене поєднан­ня думок різних вчених або виписок із робіт, що висвіт­люють протилежні думки стосовно суті питання; грама­тичні й стилістичні помилки.

Вдало обрана тема, успішно виконана курсова робо­та з часом може бути трансформована у випускну робо­ту і навіть значно масштабніше наукове дослідження.

Випускна робота – є завершальним етапом освіти випускника. Як одна із спеціальних форм наукової ро­боти вона має свої кваліфікаційні ознаки. Синонімічними до нього є поняття «дипломна робота», «дипломний проект», тощо. Підготовка дипломних робіт має на меті системати­зувати, закріпити, розширити теоретичні та практичні знання з економіки, виявити навички застосування цих знань при вирішенні конкретних наукових завдань. Майбутнім економістам важливо розвивати на­вички самостійної роботи, опановувати методику до­слідження та експериментування, з’ясовувати підго­товленість до самостійної роботи.

У вищих навчальних закладах виконання випускних робіт є обов’язковим елементом процесу навчання, фінальною формою підготовки фахівців. Як правило, у випускних роботах повинні бу­ти реалізовані такі вимоги:

- актуальність, новизна тематики, відповідність су­часному стану і перспективам розвитку економічної науки, прак­тичним завданням і загальним цілям роботи;

- вивчення й критичний аналіз монографічної та пе­ріодичної літератури згідно з темою роботи;

- вивчення й характеристика історії та сучасного стану проблематики дослідження;

- характеристика предмета, цілей і методів дослі­дження, опис та аналіз проведених автором експериментів;

- узагальнення результатів, обґрунтованість вис­новків і практичних рекомендацій.

Підготовку до виконання випускних робіт забезпе­чують випускаючі кафедри вищих навчальних закла­дів. Тематика випускних робіт щорічно заздалегідь визначається кафедрою. При виборі теми бажано врахову­вати її відповідність рівню розвитку сучасної науки, актуальним напрямам наукових досліджень, з яких спеціалізується кафедра, можливостям забезпечення студентів-випускників науковим керівництвом.

Якість випускної роботи залежить не лише від вдалого добору необхідних матеріалів, а й від умілого використання їх, чіткої організації, систематичності й послідовності ви­кладу, правильного оформлення наукового апарату. То­му важливим етапом підготовки є складання її плану, формування композиції тощо.

До написання роботи можна приступати лише після завершення добору й вивчення фактичного матеріалу, необхідного для вирішення обраної проблеми. Знач­ний за обсягом і різноманітний за змістом матеріал має бути чітко систематизований, послідовно викладений. При цьому вирішення основних питань не повинно за­лишити поза увагою деталі. Саме такій меті служить складання розгорнутого, логічно розгалуженого плану. План має передбачати по­рядок і послідовність викладу матеріалу. Він дисциплі­нує студента й одночасно є достатньою підставою для обговорення роботи з керівником. Розгорнутий і чіткий план полегшує сприйняття при читанні написаної робо­ти. Необхідний він у всіх видах творчих робіт. У ньому мають бути відображені її основні структурні частини (розділи). Кожен розділ може містити підрозділи (параграфи), позначені відповідно до їх обсягу тощо.

Кожна композиційно виокремлена частина випускної роботи має свої цілі та зміст. У вступі визначають мету і завдання, об’єкт і пред­мет дослідження, обґрунтовують вибір та актуальність теми, відзначають новизну, теоретичну цінність і прак­тичну значущість роботи, описують принципи, методи та прийоми дослідження, особливості композиції, ха­рактеризують матеріал і джерела дослідження. За мож­ливості наводять дані про апробацію проблеми. Перший розділ найчастіше буває оглядовим, у ньому розкривають історію та теорію питання. Здебільшого він є своєрідним реферативним викладом (оціночного характе­ру) наукових досліджень у конкретній сфері з одночас­ним окресленням кола нерозв’язаних проблем, меж явища, яке досліджує автор роботи, розкриттям теоре­тичних передумов вивчення проблеми. У другому (аналітичному) і в наступних розділах (як правило методичних) автор відповідно аналізує процес, висвітлює мето­дику і техніку дослідження, досягнутий результат. Вис­новки призначені для підсумків дослідження: форму­лювання узагальнення, передбачення перспектив по­дальшої роботи в межах зазначених проблем.

Основні вимоги до курсових та випускних робіт 

Загальні положення. Згідно з «Положенням про навчальний процес у Херсонському державному університеті» курсові та випускні роботи необхідно оформлювати відповідно до державного стандарту України, яким є ДСТУ 3008-95 «Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення». Назва (тема) роботи повинна бути по можливості короткою,
відповідати обраній спеціальності (напряму), освітньо-кваліфікаційному рівню та суті вирішуваної наукової задачі, вказувати на мету курсового (випускного) дослідження і його завершеність. У назві не бажано використовувати ускладнену термінологію псевдонаукового характеру. Треба уникати назв, що починаються зі слів «Дослідження питання», «Дослідження деяких шляхів», «Деякі питання», «Матеріали до вивчення», «До питання» тощо, в яких не відбито достатньою мірою суть проблеми.

При написанні курсової (випускної) роботи студент повинен обов’язково по­силатися на авторів і джерела, з яких запозичив матеріали або ок­ремі результати. Необхідно стисло, логічно й аргументовано викладати зміст і результати досліджень, уникати загальних слів, бездоказових тверджень, тавтології. Курсову роботу подають у вигляді спеціально підготовленого рукопису у файловій теці, а випускну роботу – у твердому переплетенні. Кожна курсова робота супроводжується наступними документами: завдання-звіт (додаток А), протокол захисту (додаток Б). Кожна випускна робота супроводжується відгуком наукового керівника (додаток В) та рецензією (додаток Д), які вкладають у окремі файли і не переплітають.

Структура курсової (випускної роботи). Курсова (випускна) робота повинні містити:

- титульний аркуш;

- зміст;

- перелік умовних позначень (за необхідності);

- вступ;

- основну частину;

- висновки;

- список використаних джерел;

- додатки (за необхідності).

Вимоги до змісту курсової (випускної) роботи. Титульний аркуш (додаток Ж) є уніфікованим. Зміст подають на початку роботи (додаток З). Він містить найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів (якщо вони мають заголовок), а також інших композиційних частин роботи, зокрема вступу, висновків, додатків, списку використаних джерел.

Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів (за необхідності) наводиться, якщо в роботі вжито специфічну термінологію, а також ви­користано маловідомі скорочення, нові символи, позначення. Перелік треба друкувати двома колонками, в яких зліва за абет­кою наводять, наприклад, скорочення, справа – їх детальне роз­шифрування. Якщо спеціальні терміни, скорочення, символи, поз­начення повторюються менше трьох разів, перелік не склада­ють, а їх розшифрування наводять у тексті при першому згадуванні.

Вступ. Розкриває сутність і стан наукової задачі та її значу­щість, підстави і вихідні дані для розроблення теми, обґрунтування необхідності проведення дослідження. Далі подають загальну характеристику роботи в рекомендо­ваній нижче послідовності.

1. Актуальність теми. Шляхом критичного аналізу та порівняння з відомими розв’я­заннями проблеми (наукової задачі) обґрунтовують актуальність і доцільність роботи для розвитку відповідної галузі науки чи ви­робництва, особливо на користь України. Висвітлення актуальності не повинно бути багатослівним. До­сить кількома реченнями висловити головне – сутність проблеми або наукового завдання та вказати вчених, які започаткували його вирішення.

2. Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами (тільки для випускної роботи ОКР «магістр»). Коротко викладають зв’язок обраного напряму досліджень з пла­нами організації, де виконано роботу, а також з галузевими та (або) державними планами та програмами. Бажано зазначити номери державної реєстрації науково-дослідних робіт, базових для підготовки та подання ро­боти, а також роль автора у виконанні цих науково-дослідних робіт.

3. Мета і завдання дослідження. Формулюють мету роботи і завдання, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети. Не слід формулювати мету як «Дослідження», «Вивчення», тому що ці слова вказують на засіб до­сягнення мети, а не на саму мету. Після формування мети і завдань роботи (завдання мають відповідати змісту основної частини, а їх кількість має дорівнювати кількості висновків, для курсової роботи рекомендовано 3-4 завдання, для випускної роботи – 5-7 завдань) вказують об’єкт та предмет дослідження. Об’єкт дослідження – це процес або явище, що породжує про­блемну ситуацію й обране для вивчення. Предмет дослідження міститься в межах об’єкта. Об’єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об’єкті виді­ляється та його частина, яка є предметом дослідження. Саме на нього спрямована основна увага студента, оскільки предмет до­слідження визначає тему оботи, яка визначається на титульному аркуші. Методи дослідження. Подають перелік використаних методів дослідження для досягнення поставленої в роботі мети. Перерахо­вувати їх треба не відірвано від змісту роботи, а коротко та зміс­товно визначаючи, що саме досліджувалось тим чи іншим методом. Це дасть змогу пересвідчитися в логічності та прийнятності вибору саме цих методів.

4. Наукова новизна одержаних результатів(тільки для випускної роботи ОКР «магістр»). Подають коротку анотацію нових наукових положень (рішень), за­пропонованих здобувачем особисто. Необхідно показати відмінність одержаних результатів від відомих раніше, описати ступінь новизни (вперше одержано, удосконалено, дістало подальшого розвитку). Кожне наукове положення чітко формулюють, виокремлюючи його основну сутність і зосереджуючи особливу увагу на рівні до­сягнутої при цьому новизни. Сформульоване наукове положення повинно читатися і сприйматися легко й однозначно (без нагро­мадження дрібних і таких, що затемнюють його сутність, деталей та уточнень). У жодному випадку не можна вдаватися до викладу наукового положення у вигляді анотації.

5. Практичне значення одержаних результатів (тільки для випускних робіт). У роботі, що має теоретичне значення, треба подати відомості про наукове використання результатів досліджень або рекомендації щодо їх використання, а в роботі, що має прикладне значення,- відомості про практичне застосування одержаних результатів або рекомендації, як їх використати. Відзначаючи практичну цінність здобутих результатів, необхідно подати інформацію про ступінь їх готовності до використання або масштабів використання.

6. Апробація результатів дисертації (обов’язкова для випускних робіт, бажана для курсових робіт). Указується, на яких наукових з’їздах, конференціях, симпозіумах, нарадах оприлюднено результати досліджень, викладені в дисертації.

7. Публікації (тількидля випускних робіт). Указують, у скількох статтях у наукових журналах, збірниках наукових праць, матеріалах і тезах конференцій, автор­ських свідоцтвах опубліковані результати роботи. При цьому випускні роботи ОКР «магістр» рекомендуються до захисту тільки за умови публікації основних результатів роботи в альманаху «Магістерські студії».

8. Структура роботи. Вказується, з яких композиційних частин складається курсова або випускна робота.

Основна частина курсової (випускної) роботи. Основна частина складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. Кожний розділ починають з нової сторінки. Основному тексту кожного розділу може передувати передмова з коротким описом вибраного напряму та обґрунтуванням засто­сованих методів досліджень. У кінці кожного розділу формулюють висновки із стислим викладенням наведених у розділі наукових і практичних результатів, що дає змогу вивільнити загальні висновки від другорядних подробиць. Висновки по розділам не є композиційною частиною роботи, вони входять до обсягу конкретного розділу і у змісті окремо не виділяються. У розділах основної частини подають:

- огляд літератури за темою і вибір напрямів досліджень (як правило, розділ 1);

- виклад загальної методики й основних методів досліджень (як правило, розділ 1);

- аналіз сучасного стану проблеми (як правило, розділ 2);

- експериментальну частину і методику досліджень (як правило, розділ 3);

- відомості про проведені теоретичні і (або) експериментальні до­слідження (як правило, розділ 3);

- узагальнення результатів досліджень (як правило, розділ 3).

В огляді літератури (перший розділ) студент окреслює основні етапи розвитку наукової думки за своєю проблемою. Стисло, критично висвітлюючи роботи попередників, виконавець повинен назвати ті питання, що за­лишились невирішеними і, отже, визначити своє місце у розв’язанні проблеми. Бажано закінчити цей розділ коротким резюме стосовно необхідності проведення досліджень у даній галузі. Загальний обсяг огляду літератури не повинен перевищувати 20% обсягу основної частини.

У другому розділі, як правило, обґрунтовують вибір напряму досліджень та здійснюють аналіз сучасного стану того соціально-економічного процесу або явища чи конкретної галузі (підприємства), яке вивчається.

У наступних розділах з вичерпною повнотою викладають ре­зультати власних досліджень автора з висвітленням того нового, що він вносить у розроблення проблеми. Виклад матеріалу підпорядковують одній провідній ідеї, чітко визначеній автором.

Висновки. Викладають найважливіші наукові та практичні результати, одер­жані в роботі, які повинні містити формулювання розв’язаної наукової проблеми (задачі), її значення для науки і практики. Далі формулюють висновки та рекомендації щодо наукового та практич­ного використання здобутих результатів. У першому пункті виснов­ків коротко оцінюють стан питання. Далі у висновках розкривають методи вирішення поставленої наукової проблеми (за­дачі), їх практичний аналіз, порівняння з відомими розв’язаннями. У висновках необхідно наголосити на якісних і кількісних по­казниках здобутих результатів, обґрунтувати достовірність резуль­татів, викласти рекомендації щодо їх використання.

Список використаних джерел. Список використаних джерел слід розміщувати одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний для користування і рекомендований при написанні курсових та випускних робіт), в ал­фавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків, у хро­нологічному порядку. Бібліографічний опис джерел складають відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи. Зокрема потрібну інформацію можна одержати з таких міждержавних і державних стандартів: ГОСТ7 1-84 «СИБИД Библиографическое описание до­кумента. Общие требования и правила составления», ДСТУ 3582-97 «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила», ГОСТ 7 12-93 «СИБИД. Библиографическая запись. Сокращение слов на русском язьіке. Общие требования и правила», ГОСТ 7 11-78 «СИБИД. Со­кращение слов и словосочетаний на иностранных европейских язы­ках в библиографическом описании».

Додатки. До додатків за необхідності доцільно включати допоміжний ма­теріал: проміжні математичні доведення, формули та розрахунки; таблиці допоміжних цифрових даних; протоколи й акти випробувань, впровадження, розрахунки економічного ефекту; інструкції та методики, опис алгоритмів і програм вирішення задач на ЕОМ, розроблених у роботі; допоміжні ілюстрації.

Правила оформлення курсової (випускної роботи)

Загальні вимоги. Випускна (курсова) робота виконується українською мовою,. Як виняток, розпорядженням першого проректора дозволяється написання випускної (курсової) роботи російською мовою, якщо наукової та методичної літератури з цієї проблематики українською мовою недостатня кількість.

Курсову (випускну) роботу друкують машинописним способом або за допо­могою принтера на одному боці аркуша білого паперу формату А4 (210 х 297 мм) через півтора міжрядкових інтервали до тридцяти рядків на сторінці. Мінімальна висота шрифту 1,8 мм. Можна також по­дати таблиці та ілюстрації на аркушах формату АЗ. Обсяг основного тексту має становити:

- курсова робота: 20-40 сторінок;

- випускна робота ОКР «бакалавр»: 50 – 70 сторінок;

- випускна робота ОКР «спеціаліст»: 60 – 80 сторінок;

- випускна робота ОКР «магістр»: 70 – 90 сторінок.

Зазначений вище обсяг розрахований на використання при їх оформленні комп’ютерів з використан­ням шрифту Times New Roman текстового редактора Word розміру 14 з полуторним міжрядковим інтервалом.

Шрифти машинописний і Courier відносяться до категорії моноширинних (усі букви і інтервали мають однакову ширину). Шрифт Times New Roman  відноситься до категорії таких, що масштабуються, тобто, літери, знаки, інтервали мають різну ширину. Тому при застосуванні різних типів шрифтів рядки при однакових берегах сторінки вміщують різну кількість знаків.

Стандартна кількість знаків у кожному рядку в межах 60-65 зберігається за умов застосування різних величин берегів сторінки для різних шрифтів, що наведено у таблиці 1.

Кількість знаків у роботі визначає її обсяг. За одиницю обсягу авторського твору прийнято авторський аркуш, який дорівнює 40 тис. Друкованих знаків разом з літерами, розділовими знаками, цифрами, а також прогалинами між словами. Якщо на сторінці 30 рядків, а в кожному рядку – біля 60 знаків, кількість знаків на сторінці 1800. Тоді один авторський аркуш складатимуть    40000 : 1800 @ 22 сторінки.

Таблиця 1

Береги сторінки паперу залежно від типу шрифту і міжрядкового інтервалу

Абзацний відступ повинен дорівнювати 8 – 12 мм.

Шрифт друку повинен бути чітким, стрічка друкарської машини чорного кольору середньої жирності. Щільність тексту дисертації повинна бути однаковою. Вписувати в текст дисертації окремі іншомовні слова, формули, умовні знаки можна чорнилом, тушшю, пастою тільки чорного ко­льору, при цьому щільність вписаного тексту повинна бути набли­женою до щільності основного тексту. Друкарські помилки, описки і графічні неточності, які виявили­ся під час написання роботи, можна виправляти підчищенням або зафарбуванням білою фарбою і нанесенням на тому ж місці або між рядками виправленого тексту (фрагменту малюнка) машино­писним способом. Допускається наявність не більше двох виправ­лень на одній сторінці. Роздруковані на ЕОМ програмні документи повинні відповідати формату А4, їх включають до загальної нумерації сторінок дисертації і розміщують, як правило, у додатках.

Текст основної частини поділяють на розділи, підроз­діли, пункти та підпункти. Заголовки структурних частин роботи «ЗМІСТ», «ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ», «ДОДАТКИ»  друкують великими літерами симетрично до набору (по центру). Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу або по центру. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заго­ловки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розрядці у підбір до тексту. У кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка. Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) та тек­стом повинна дорівнювати 2 інтервалам. Не дозволяється розміщувати назву підрозділу, пункту й підпункту в нижній частини сторінки, якщо після неї розміщено тільки один рядок тексту. Кожну структурну частину роботи треба починати з нової сторінки. До загального обсягу роботи не вхо­дять додатки, але всі сторінки зазначених елементів дисертації підлягають суцільній нумерації.

Нумерація. Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків (малюнків), таблиць, формул подають арабськими цифра­ми без знака №. Першою сторінкою є титульний аркуш, який включа­ють до загальної нумерації сторінок. На титульному ар­куші номер сторінки не ставлять, на наступних сторінках номер про­ставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці. Такі структурні частини, як зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел, не мають порядковою номера. Звертаємо увагу на те, що всі аркуші, на яких надані структурні частини дисертації, нумерують зви­чайним чином. Не нумерують лише їх заголовки, тобто не можна друкувати «1. ВСТУП» або «Розділ 4. ВИСНОВКИ». Номер розділу ставлять після слова «РОЗДІЛ», після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка великими літерами друкують заголовок розділу.

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підроз­ділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. У кінці номера підрозділу повинна стояти крапка, наприклад «2.3.» (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку наводять заголовок підрозділу. Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку. У кінці номера повинна стояти крапка, на­приклад «1.3.2.» (другий пункт третього підрозділу першого розді­лу). Потім у тому ж рядку наводять заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка.

Ілюстрації (фотографії креслення, схеми, графіки, карти) і таб­лиці необхідно подавати безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці ілюстрації і таблиці, розміщені на окремих сторінках дисертації, включають до загальної нумерації сторінок. Таблицю, малюнок або креслення, розміри яко­го більше формату А4, враховують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування в тексті або в додатках. Ілюстрації позначають словом «Рис», «Мал.» і нумерують послі­довно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках. Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і поряд­кового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка. Наприклад: Рис 1.2 (другий рисунок першого розділу). Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією. Якщо в розділі дисертації подано одну ілюстрацію, то її нумерують за загальними правилами.

Таблиці нумерують послідовно (за винятком поданих у додатках) в межах розділу. У правому верхньому куті над заголовком таблиці розміщують напис «Таблиця» із зазначен­ням її номера. Номер таблиці повинен складатися з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, напри­клад «Таблиця 1.2» (друга таблиця першого розділу). При перенесенні частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово «Таблиця» і номер її вказують один раз праворуч над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова «Продовження табл.» і вказують номер таблиці, наприклад «Продовження табл. 1.2».

Формули (якщо їх більше однієї) нумерують у межах розділу. Номер формули складається з номера розділу і порядково­го номера формули в розділі, між якими ставлять крапку. Номери формул пишуть біля правого поля аркуша на рівні відповідної фор­мули в круглих дужках, наприклад (3.1) (перша формула третього розділу).

Ілюстрації. Ілюструють роботу, виходячи з певного загального задуму, за ретельно продуманим тематичним планом, що допомагає уник­нути ілюстрацій випадкових, пов’язаних із другорядними дета­лями тексту і запобігти невиправданим пропускам ілюстрацій до найважливіших питань. Кожна ілюстрація має відповідати тексту а текст – ілюстрації. Назви ілюстрацій розміщують після їхніх номерів. За необхід­ності ілюстрації доповнюють пояснювальними даними (підрисунковий підпис). Підпис під ілюстрацією зазвичай має чотири основних елементи: найменування графічного сюжету, що позначається скороче­ним словом «Рис.» («Мал.»); порядковий номер ілюстрації, який вказується без знаку но­мера арабськими цифрами; тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст із якомога стислою характеристикою зображеного; експлікацію (якщо необхідно), яка будується так: деталі сюжету позначають цифрами, які виносять у підпис, супроводжуючи їх текстом. Треба зазначити, що експлікація не замінює загального най­менування сюжету а лише пояснює його. Приклад: Рис. 1.24. Схема розміщення елементів касети:

1 – розмотувач плівки;

2 – сталеві ролики;

3 – привідний валик;

4 – опорні стояки.

Основними видами ілюстративного матеріалу для економічних спеціальностей є графік, технічний рисунок, схема, фотографія, діаграма. Не варто оформлювати посилання на ілюстрації як самостійні фрази, в яких лише повторюється те, що міститься у підписі. У тому місці, де викладається тема, пов’язана з ілюстрацією, і де читачеві треба вказати на неї, розміщують посилання у вигляді виразу в круг­лих дужках «(рис. 3.1)», або зворот типу «як це видно з рис 3.1», або «як це показано на рис. 3.1». Якість ілюстрацій повинна забезпечувати їх чітке відтворення (електрографічне копіювання, мікрофільмування). Ілюстрації ви­конують чорнилом, тушшю або пастою чорного кольору на білому непрозорому папері. Слід застосовувати лише штрихові ілюстрації й оригінали фотознімків. Фотознімки розміром, меншим за формат А4, наклеюють на стандартні аркуші білого паперу формату А4.

Таблиці. Цифровий матеріал, як правило, повинен оформлюватися у ви­гляді таблиць. Приклад побудови таблиці.

Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над табли­цею і друкують симетрично до тексту. Назву і слово «Таблиця» по­чинають з великої літери. Назву наводять жирним шрифтом. За логікою побудови таблиці її логічний суб’єкт, або підмет (позначення тих предметів, які в ній характеризуються), розміщу­ють у боковику, головці чи в них обох, а не у прографці, логічний предикат або присудок таблиці (тобто дані, якими характеризується підмет) – у прографці, а не в головці чи боковику. Кожен заголовок над графою стосується всіх даних цієї графи, кожен заголовок рядка в боковику – всіх даних цього рядка. Заголовок кожної графи в головці таблиці має бути за можливіс­тю коротким. Слід уникати повторів тематичного заголовка, в заго­ловках граф, одиниці виміру зазначати у тематичному заголовку, ви­носити до узагальнюючих заголовків слова, що повторюються. Боковик, як і головка, потребує лаконічності. Повторювані сло­ва тут також виносять у об’єднувальні рубрики, загальні для всіх за­головків боковика слова розміщують у заголовку над ним. У прографці повторювані елементи, які мають відношення до всієї таблиці, виносять у тематичний заголовок або в заголовок гра­фи, однорідні числові дані розміщують так, щоб їх класи збігалися, неоднорідні – посередині графи, лапки використовують тільки за­мість однакових слів, які стоять одне під одним. Заголовки граф повинні починатися з великих літер, підзаголов­ки – з маленьких, якщо вони складають одне речення із заголовком, і з великих, якщо вони є самостійними. Висота рядків повинна бути не меншою 8 мм. Графу з порядковими номерами рядків до таблиці включати не треба.

Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті, так, щоб її можна було читати без повороту переплетеного блоку дисертації або з поворотом за стрілкою годинника. Таблицю з вели­кою кількістю рядків можна переносити на наступну сторінку. Якщо рядки або графи таблиці виходять за формат сторінки, то в першому випадку в кожній частині таблиці повторю­ють її головку, у другому – боковик. Якщо текст, який повторюється в графі таблиці, складається з одного слова, його можна замінювати лапками, якщо з двох або більше слів, то при першому повторенні його замінюють словами «Те саме», а далі – лапками. Ставити лапки замість цифр, марок, знаків, математичних і хімічних символів, які повторюються, не­можна. Якщо цифрові або інші дані в якому-небудь рядку таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк.

Формули. При використанні формул необхідно дотримуватися таких правил. Найбільші, а також довгі і громіздкі формули, котрі мають у складі знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розмі­щують на окремих рядках. Це стосується також і всіх нумерованих формул. Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під одною. Невеликі і нескладні формули, що не мають самостійного значення, вписують всередині рядків тексту.

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів треба по­давати безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій їх наведено у формулі. Значення кожного символа і числового ко­ефіцієнта треба подавати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова «де» без двокрапки. Рівняння і формули треба виділяти з тексту вільними рядками. Вище і нижче кожної формули потрібно залишити не менше одного вільного рядка. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його слід перенести після знака рівності (=), або після знаків плюс (+), мінус (-), множення. Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання в наступ­ному тексті, інші нумерувати не рекомендується.

Порядкові номери позначають арабськими цифрами в круглих дужках біля правого поля сторінки без крапок від формули до її но­мера. Номер, який не вміщується у рядку з формулою, переносять у наступний, нижче формули. Номер формули при її перенесенні вміщують на рівні останнього рядка. Номер формули-дробу подають на рівні основної горизонтальної риски формули. Номер групи формул, розміщених на окремих рядках і об’єднаних фігурною дужкою (парантезом), ставиться справа від вістря паран­теза, яке знаходиться всередині групи формул і спрямовано в сто­рону номера.

Загальне правило пунктуації в тексті з формулами таке: форму­ла входить до речення як його рівноправний елемент. Тому в кінці формул і в тексті перед ними розділові знаки ставлять відповідно до правил пунктуації, Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках передба­чених правилами пунктуації:

- у тексті перед формулою є узагальню­юче слово;

- цього вимагає побудова тексту, що передує формулі.

Розділовими знаками між формулами, котрі йдуть одна під од­ною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з ко­мою безпосередньо за формулою до її номера. Розділові знаки між формулами при парантезі ставлять всере­дині парантеза. Після таких громіздких математичних виразів, як визначники і матриці, можна розділові знаки не ставити.

Загальні правила цитування та посилання на використані джерела. При написанні наукової роботи студент повинен посилатися на дже­рела, матеріали або окремі результати з яких наводяться в дисерта­ції, або на ідеях і висновках яких розробляються проблеми, задачі, питання, вивченню яких присвячено роботу. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність ві­домостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з’ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні ви­дання можна посилатися лише в тих випадках, коли в них наявний матеріал, не включений до останнього видання. Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, ог­лядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке є посилання в дисертації. Посилання в тексті на джерела слід зазначати поряд­ковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадрат­ними дужками, наприклад, « у працях [1 – 7]». Коли в тексті дисертації необхідно зробити посилання на скла­дову частину чи конкретні сторінки відповідного джерела, номер посилання має відповідати його бібліографічному опису за переліком посилань. Приклад:

Цитата в тексті «…незважаючи на пріоритетне значення мовних каналів зв’язку між діловими партнерами, ні в якому разі не можна ігнорувати найбільші канали передачі інформації » [6, С.16].

Відповідний опис у переліку посилань.

6. Дороніна М. Культура спілкування ділових людей: [навч. Посіб] / М.Дороніна. – К.: КМ Академія, 2008.- 192 с.

Посилання на ілюстрації вказують порядковим номе­ром ілюстрації наприклад, «рис. 1.2». Посилання на формули вказують порядковим номе­ром формули в дужках, наприклад « у формулі (2.1)». На всі таблиці повинні бути посилання в тексті, при цьому слово «таблиця» в тексті пишуть скорочено, наприклад «… у табл. 1.2». У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказува­ти скорочено слово «дивись», наприклад «див. табл. 1.3». Для під­твердження власних аргументів посиланням на авторитетне дже­рело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет потребує точно відтворю­вати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором. Загальні вимоги до цитування такі:

- текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збе­реженням особливостей авторського написання. Наукові тер­міни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапка­ми, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз «так званий»;

- цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту та без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекру­чення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всере­
дині, наприкінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним
стояв розділовий знак, то він не зберігається;

- кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело;

- при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших ав­торів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні поси­лання на джерело;

- якщо необхідно виявити ставлення автора ро­боти до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;

- коли автор, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, то робиться спеціальне застереження, тобто піс­ля тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім тире і вказуються ініціали автора дисертації, а весь текст за­стереження вміщується у круглі дужки. Варіантами таких за­стережень є (курсив наш.- М. X.), (підкреслено мною.- М. X.), (розбивка моя.- М. X).

Оформлення списку використаних джерел. Список використаних джерел – елемент бібліографічного апа­рату, котрий містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків. Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв (при цьому враховують відповідність бібліографічного опису вимо­гам чинного міжнародного стандарту). Завдяки цьому можна уникнути пов­торних перевірок, вставок пропущених відомостей.

Приклади оформлення бібліографічного опису у списку джерел до наукової роботи:

Книги одного, двох або трьох авторів

Лубківський, Роман Мар'янович Громове дерево [Текст] : вибр.твори /Р.М.Лубківський; вступ.ст. Д. Павличка. – К. : Український письменник, 2006. – 525 с. : 1 портр. – (Бібліотека Шевченківського комітету). – 5000 пр.

Мюссе, Л. Варварские нашествия на Западную Европу [Текст] : вторая волна / Люсьен Мюссе ; перевод с фр. А. Тополева ; [примеч. А. Ю. Карчинского]. – СПб. : Евразия, 2001. – 344, [7] с. : ил. ; 21 см. – (Barbaricum). – Загл. Пер. и корешка: Вар-варские нашествия на Европу. – Библиогр.: с. 304–327. – Указ. Имен., геогр. Назв.: с. 328–337. – Перевод изд.: Les invasions : le second assaut contre l’Europe Chretienne / Lucien Musset. Paris, 1965. – 2000 экз.

Бородіна А.І. Бібліографічний словник діячів в галузі математики [Текст] / А.І.Бородіна, А.С.Бугай; ред. І.І. Гіхман. – К. : Рад. Шк., 1979. – 606 с.

Костюк П. Г.Іони кальцію у функції мозку – від фізіології до патології / П.Г. Костюк, О.П. Костюк, О.О.Лук'янець; НАН України, Ін-т фізіології ім. О.О. Богомольця.– К. : Наук. Думка, 2005. – 197 с.

Erdmann K. Regierungsorganisation und Verwaltungsaufbau [Text] / K. Erdmann, W. Schafer, E. Mundhenke. — Heidelberg : D.v. Decker’s Verl., 1996. — 114 p.

Книги чoтирьох авторів

Основы создания гибких автоматизированых произведений [Текст] / Л.А. Пономаренко, Л.В. Адамович, В.Т. Музычук, А.Е. Гридасов; ред. Б.Б. Тимофеева. – К. : Техника, 1986. – 144 с.

Книги п’яти чи більше авторів

Сучасні міжнародні відносини та зовнішня політика України [Текст] / В.В. Александров, В.Ф. Возний, Б.П. Камовников та ін. – К. : Арбис, 1992. – 158 с.

Книги під назвою

Адміністративна реформа в Україні. Проблеми підвищенння ролі Міністерства України і Національного банку України як інститутів регулювання економіки [Текст] : наук.-практ. Конф., м. Київ, 17-18 черв. 1998 р. / Держ. Комісія з проведення в Україні адм. Реформи; редкол.: Г. О.П’ятаченко (голова), В.І. Кравченко(заст. Голови) та ін. – К., 1998. – 320 с.

Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка Національної академії наук України: Ювілейне видання з нагоди сімдесятип’ятиріччя Інституту літератури / Відп. Ред. Та упоряд. О.В. Мишанич, НАН України. Ін–т літератури ім. Т.Г. Шевченка. – К.: Наук. Думка, 2003.– 587 с.: іл.– Бібліогр.С.582–586.

Замки та фортеці [Текст] = Castles and Fortresses / упоряд., вступ. Ст., комент. Л. В. Прибєги ; перед. Сл. М. Жулинського ; пер. англ. Мовою О. Подшибіткіної ; пер. фр. Мовою О. Кобушкіної. – К., 2007. – 351 с. : ілюстр. – (Архітектурні перлини України). – Текст укр., англ., рез. Та перелік ілюстр. Рос. І фр. Мовами.- 1000 пр.

Українці у світовій цивілізації [Текст] : довідник / Упоряд. Т.В. Копань. – К. : Пульсари, 2006.

«Воспитательный процесс в высшей школе России», межвузовская науч.-практическая конф. (2001 ; Новосибирск). Межвузовская научно-практическая конференция «Воспитательный процесс в высшей школе России», 26–27 апр. 2001 г. [Текст] : [посвящ. 50-летию НГАВТ : материалы] / редкол.: А. Б. Борисов [и др.]. – Новосибирск : НГАВТ, 2001. – 157 с. ; 21 см. – В надзаг. : Мэрия г. Новосибирска, Новосиб. Обл. отд-ние Междунар. Ассоц. По борьбе с наркоманией и наркобизнесом, Новосиб. Гос. Акад. Вод. Трансп. – 300 экз.

New Trends in Public Administration and Public Law [Text] : EGPA Yearbook / Ed. By H.V. Hassel; editors: G. Jenei, M. Hogye. — Budapest : EGPA; CPAS, 1996. — III, 449 p.

State Management of Transitional Societies under Globalization [Text] : Proceedings of the International Round Table Sitting / B. Hubskiy, O. Onyschenko, F. Rudych, V. Luhoviy, V. Kniaziev et al.; Foundation for Intellectual Cooperation, The Akademy of State Management under the President of Ukraine. — K. : Ukrainian Propylaeum Publishers, 2001. — 32 p.

Багатотомнівиданнявцілому

Енциклопедія історії України [Текст] : у 5-ти т. / Редкол.: В.А. Смолій (голова), Я.Д. Ісаєвич, С.В. Кульчицький та ін.; ред. Рада: В.М. Литвин (голова) та ін.; НАН України, Ін-т іст. України. – К. : Наук. Думка, 2003 –

Гиппиус, З. Н. Сочинения [Текст] : в 2 т. / Зинаида Гиппиус ; [вступ. Ст., под-гот. Текста и коммент. Т. Г. Юрченко ; Рос. Акад. Наук, Ин-т науч. Информ. По об-ществ. Наукам]. – М. : Лаком-книга : Габестро, 2001. – 22 см. – (Золотая проза се-ребряного века). – На пер. только авт. И загл. Сер. – 3500 экз. – ISBN 5-85647-056-7 (в пер.).

Т. 1 : Романы. – 367 с. – Библиогр. В примеч.: с. 360–366. – Содерж.: Без талис-мана ; Победители ; Сумерки духа. – В прил.: З. Н. Гиппиус / В. Брюсов

Т. 2 : Романы. – 415 с. – Содерж.: Чертова кукла ; Жизнеописание в 33 гл. ; Ро-ман-царевич : история одного начинания ; Чужая любовь.

Окремі томи багатотомного видання

Олійник, Борис. Вибрані твори [Текст] : у 2 т. Т. 2 . Переклади. Публіцистика / Б. Олійник ; уклад. А. Я. Слободяник та ін. ; ілюстр. В. Є. Перевальського, М. І. Омельчук ; фотопортр. В. В. Ларіна. – К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2006. – 605 с. : фотоілюстр. – (Бібліотека Української Літературної Енциклопедії : вершини письменства). – Бібліогр.: с. 590-594. – 5000 пр.

Брик М. Т. Енциклопедія мембран [Текст] : У 2–х т. = Encyclopedia of Membranes :in two volumes. – К. : Вид. Дім «Києво-Могилянська академія», 2005. – Т.1. – 700 с.

Казьмин, В. Д. Справочник домашнего врача [Текст] : в 3 ч. / Владимир Казьмин. – М. : АСТ : Астрель, 2001– . – 21 см.

Ч. 2 : Детские болезни. – 2002. – 503, [1] с. : ил. – 8000 экз. – ISBN 5-17-011143-6 (АСТ) (в пер.).

або

Казьмин, В. Д. Справочник домашнего врача [Текст]. В 3 ч. Ч. 2. Детские бо-лезни / Владимир Казьмин. – М. : АСТ : Астрель, 2002. – 503, [1] с. : ил. ; 21 см. – 8000 экз. – ISBN 5-17-011143-6 (АСТ) (в пер.).

Щорічники

Населення України, 1998 рік [Текст] : демографічний щорічник / Держ. Ком. Статистики України, Упр. Статистики населення / Л.М. Стельмах (відп. За вип.). – К. : Б.в., 1999. – 466 с.

Серійні видання

Микола Ільницький [Текст] : біобібліограф. Покаж. / Уклад. Л. Ільницька. – Л. : Львів. Нац. Ун– т ім. І. Франка, 2004. – 253 с. – (Сер.: Укр. Біобібліографія. Нова серія ; Чис. 16 ).

Довідник з питань економіки та фінансування природокористування і природоохоронної діяльності [Текст] / уклад. В. Шевчук… [та ін.].– К.: Геопринт, 2000.– 411 с., табл.– (Сер.: Екологія. Економіка. Сталий розвиток).

Томи (випуски) періодичних видань, що продовжуються

Нарис з історії природознавства і техніки [Текст] : респ. Міжвід. Зб. Наук. Пр. – К., 1985. – Вип. 31. – 195 с.

Вопросы инженерной сейсмологии [Текст] : сб. науч. Тр. / Рос. Акад. Наук, Ин-т физики Земли. – Вып. 1 (1958)– . – М. : Наука, 2001– . – ISSN 0203-9478.

Вып. 34. – 2001. – 137 с. – 500 экз. ; вып. 35 : Прогнозирование землетрясений. – 2001. – 182 с. – 650 экз. ; вып. 36. – 2002. – 165 с. – 450 экз.

Ноти

Віночок Соломії Крушельницької [Ноти] : поезії і муз. Твори / Біл. Меморіал. Музей С. Крушельницької ; зібр. І упоряд. П. Медведик. – Партитура. – Тернопіль, 1992 (Друк. Вид.-поліграф. Комб. «Збруч»). – 128 с. : фотоіл. – Бібліогр.: с. 109-127. – 5000 пр. – 15.00.

Дисертації

Баштанник В. В. Державне управління в системі владно-партійної взаємодії [Текст] : дис. … канд. Наук з держ. Упр. : 25.00.01 : захищена 15.01.02 : затв. 27.09.02 / Баштанник Володимир Володимирович. — К., 2002. — 220 с.

Вишняков, И. В. Модели и методы оценки коммерческих банков в условиях неопределенности [Текст] : дис. … канд. Экон. Наук : 08.00.13 : защищена 12.02.02 : утв. 24.06.02 / Вишняков Илья Владимирович. – М., 2002. – 234 с. – Библиогр.: с. 220–230. – 04200204433.

Автореферати дисертицій

Кірсенко М. В. Чеські землі в міжнародних відносинах Центральної Європи 1918-1920 років (Політико- дипломатична історія з доби становлення Чехословацької республіки) [Текст] : автореф. Дис… д-ра іст. Наук : 07.00.02 / НАН України. — К., 1998. — 36с.

Стандарти

ГОСТ 7. 53–2001. Издания. Международная стандартная нумерация книг [Текст]. – Взамен ГОСТ 7.53–86 ; введ. 2002–07–01. – Минск : Межгос. Совет по стандартизации, метрологии и сертификации ; М. : Изд-во стандартов, cop. 2002. – 3 с. – (Система стандартов по информации, библиотечному и издательскому делу).

Або за назвою

Видання. Поліграфічне виконання : терміни та визначення [Текст] : затверджено і введено в дію наказом Держстандарту України № 58 від 23лютого 1995 р. / УНДІПП ім. Т. Шевченка ; розробники : В.Й. Запоточний, Л.М. Тяллєва, Н.Й. Куновська, Л.М. Лопушинська. – К. : Держстандарт України, 1995. – 23 с., 3 с. ( Державний стандарт України.3018-95 )

Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання [Текст] : ДСТУ ГОСТ 7.1:2006. – Вид. Офіц. – Вперше (зі скасуванням ГОСТ 7.1-84, ГОСТ 7.16-79, ГОСТ 7.18-79, ГОСТ 7.34-81, ГОСТ 7.40-82) ; введ. 2007-07-01. – К. : Держспоживстандарт України, 2007. – III, 47 с. – (Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи).

Картографічні видання

Українські Карпати [Карти] : Долина : карта для туристів / Головне управління геодезії, картографії та кадастру при Кабінеті Міністрів України. – К., 1998. – 1 к. : ілюстр. – 5000 пр.

Електронні ресурси

Художественная энциклопедия зарубежного классического искусства [Электронный ресурс]. – Электрон. Текстовые, граф., зв. Дан. И прикладная прогр. (546 Мб). – М. : Большая Рос. Энцикл. [и др.], 1996. – 1 электрон. Опт. Диск (CD-ROM) : зв., цв. ; 12 см + рук. Пользователя (1 л.) + открытка (1 л.). – (Интерактивный мир). – Систем. Требования: ПК 486 или выше ; 8 Мб ОЗУ ; Windows 3.1 или Windows 95 ; SVGA 32768 и более цв. ; 640х480 ; 4х CD-ROM дисковод ; 16-бит. Зв. Карта ; мышь. – Загл. С экрана. – Диск и сопровод. Материал помещены в контейнер 20х14 см.

Аналітичний опис:

Статті з книги

Сивашко Ю. Формування державної служби в України [Текст] / Ю. Сивашко // Мороз О. Модерна нація: українець у часі і просторі = Moroz O. Modern nation ukrainian in the time and space / упоряд. О.Банах ; Львів. Нац. Ун-т ім. І. Франка, Ф-т журналістики. – Л. : Універсум, 2001. – С. 270 – 271.

Статті з енциклопедії чи словника

Абат (Абатиса) [Текст] // Енциклопедія історії України: у 5-ти т. – Т. 1. / редкол.: В.А. Смолій (голова), Я.Д. Ісаєвич, С.В. Кульчицький та ін.; ред. Рада: В.М. Литвин (голова) та ін.; НАН України, Ін-т іст. України. – К.: Наук. Думка, 2003. – С. 9 – 10.: іл. 

Статті з журналів та періодичних збірників

Кірсенко М. Друга Світова чи Велика Вітчизняна. Погляд з України [Текст] / М.Кірсенко // Доба. Науково-методичний часопис з історичної та громадянської освіти. – 2005. – № 2. – С. 26-27.

Аверінцев С. Подолання тоталітаризму як проблема: спроба орієнтації / С.Аверінцев, пер. М. Коцюбинської // Дух і Літера. – 2001.- № 7-8 – С. 6–15.

Рецензія

Бабич Є. «Іван Дзюба – талант і доля» [Текст] / Є. Бабич // Вісник Книжкової палати. – 2006. - № 12. – С. 23-24. – Рец. На кн.: Іван Дзюба – талант і доля : біобібліогр. Нарис / Нац. Парлам. Б-ка України ; бібліогр.-уклад. Т. М. Заморіна. – К. : Київ. Правда, 2005. – 118 с.

Або

Іван Дзюба – талант і доля [Текст] : біобібліогр. Нарис / Нац. Парлам. Б-ка України ; бібліогр.-уклад. Т. М. Заморіна. – К. : Київ. Правда, 2005. – 118 с.

Рец.: Бабич Є. «Іван Дзюба – талант і доля» / Є. Бабич // Вісник Книжкової палати. – 2006. - № 12. – С. 23-24.

Віддалені ресурси:

УкрМАРК: Національний формат представлення бібліографічних данних [Електронний ресурс]: (Проект) / НБУ ім. Вернадського, НПБ України, Наук. Б-ка ім. М. Максимовича Київ. Нац. Ун-ту ім. Т.Г. Шевченка. – Електрон. Дан. (13 файлів). – 2002-2003. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/library/ukrmarc.html. – Назва з домашньої сторінки Інтернету.

Swanson E. Editing ISBD (SR): approach, scope, definitions [Electronic resource] // 68^th IFLA Council and General Conference, August 18-24, 2002: Proceedings. – Mode of access: WWW.URL: www.ifla.org/IV/ifla68/papers/148-162e.pdf. – Last access: 2002. – Title from the screen.

Прокопенко Л. С. Бібліографічна секція Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій та закладів як осередок дослідження національної бібліографії (1965–2002 рр.) [Електронний ресурс]: Автореф. Дис. … канд. Іст. Наук: 07.00.08/ Київ Нац. Ун–т культури і мистецтв. – Електорон. Дан. (1 файл). – К., 2004. – 18 с. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/ard/2004/04plsdnb.zip. – Назва з екрана.

Локальні ресурси

Технологии информационного общества и культура [Электронный ресурс]: Международные конференции и проекты / Центр ПИК. – Электрон. Дан. – М., 2004. – 1 CD-ROM. – Загл. С этикетки диска.

Библиотеки и информационные ресурсы в современном мире науки, культуры, образования и бизнеса [Электронный ресурс]: Материалы междунар. Конф. «Крым–2004», г. Судак, 5–13 июня 2004 г. / 11–я междунар. Конф. «Библиотеки и ассоциации в меняющемся мире: новые технологии и новые формы сотрудничества», ГПНТБ России, Ассоциация ЭБНИТ. – Электрон. Дан. – М.: ГПНТБ России, 2004. – 1 электрон. Опт. Диск (СD – ROM). – Загл. С этикетки диска.

Нежурбеда Г. Г. Роль национальных библиотек в сохранении Internet-ресурсов // Программа ЮНЕСКО: «Информация для всех»: Всеобщий доступ к информации [Электронный ресурс]: Материалы междунар. Конф., г. Санкт–Петербург, 23–25 июня 2004 г. – Электрон. Дан. – СПб., 2004. – 1 CD-ROM. – Загл. С этикетки диска.

Кількість наведених бібліографічних джерел у переліку повинна бути в межах: для курсової роботи – 30, випускна робота ОКР «Спеціаліст» – 50, випускна робота ОКР «Магістр» – 70.

Додатки. Додатки оформлюють як продовження роботи на наступних  сторінках або у вигляді окремої частини (книги), розміщуючи їх у порядку появи посилань у тексті. Якщо додатки оформлюють на наступних сторінках, кожний такий додаток повинен починатися з нової сторінки. Дода­ток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово «Додаток » і велика літера, що позначає додаток.

Додатки слід позначати послідовно великими літерами україн­ської абетки, за винятком літер Г, Є, І, ї, Й, О, Ч, Ь наприклад, Додаток А, Додаток Б. Один додаток позначається як Додаток А. Текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи й підрозділи, які нумерують у межах кожною додатка. У цьо му разі перед кожним номером ставлять позначення додатка (літе­ру) і крапку, наприклад, А.2 – другий розділ Додатка А; В.3.1 – пер­ший підрозділ третього розділу Додатка В. Ілюстрації, таблиці та формули, розміщені в додатках, нумеру­ють у межах кожного додатка, наприклад рис. Д.1.2 – другий рису­нок першого розділу Додатка Д), формула (А.1) – перша формула Додатка А. 

Система експертизи Курсових та випускних робіт 

Курсова робота повинна бути виконана не пізніше квітня місяця. Кожен керівник роботи перевіряє виконану роботу і разом із завданням-звітом передає завідувачу кафедри, який забезпечує її розгляд на засіданні кафедри, де робота рекомендується або не рекомендується до захисту. У травні протягом тижня науки, який щорічно відбувається в університеті, відбувається захист курсових робіт. Захист курсової роботи проводиться перед комісією в складі 2–3 викладачів кафедри, у т.ч. керівника курсової роботи. Якщо курсова робота захищена на незадовільну оцінку, то студент повторно захищає її в день ліквідації академічної заборгованості.

Випускна робота повинна бути виконана не пізніше квітня місяця. Кожен керівник роботи перевіряє виконану роботу і разом із коротким друкованим відгуком передає завідувачу кафедри, який направляє її на рецензію. У висновках керівника та рецензента зазначається ступінь самостійності студента при виконанні ним роботи, позитивне і недоліки, наявність елементів дослідження й узагальнення передового досвіду, містяться висновки про можливість допуску роботи до захисту.

У квітні роботи розглядаються на кафедрі: перевіряється наявність роботи, відповідність спеціальності, навчальній дисципліні, темі. Навчально-методична комісія факультету за поданням кафедри дає рекомендацію щодо направлення випускних робіт освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» на експертизу ректорату і випускних робіт освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» на внутрішню експертизу факультету.

У травні випускні роботи освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» з усіма відповідними документами передаються у ректорат для проведення експертної перевірки та отримання дозволу на захист. У той же термін на факультеті проходить внутрішня експертиза випускних робіт освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст».

До складу експертів випускних робіт входять провідні вчені вузу. Їх кандидатури затверджуються розпорядженням першого проректора (для освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр») або розпорядженням декана факультету (для освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст»). Рецензентами можуть бути викладачі кафедри, крім тієї, на якій виконується випускна робота, провідні педагогічні працівники, діячі науки та культури, спорту тощо.

За 5 днів до початку роботи ДЕК роботи повертаються на кафедри і в разі позитивного рішення повинні мати на титульній сторінці всі необхідні візи. У разі негативного рішення студент складає комплексний державний екзамен. Текст-чернетка випускної роботи зберігається на кафедрі протягом 2 років.

Якщо студент не виконав випускну роботу освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр», він складає всі модулі державного екзамену освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» і отримує відповідну кваліфікацію.

Рецензія на випускну роботу починається з констатування освітньо-кваліфікаційного рівня, її складових частин, обсягу та її спрямованості на розкриття кола питань за визначеною темою. Далі висвітлюються наступні питання:

• визначення рівня  актуальності проблеми для виробничого процесу відповідної галузі, чіткості формулювання мети, об’єкта, предмета дослідження, та поставлених завдань;

• визначення ступеня обґрунтованості наукових положень роботи, звернення уваги на висновки і твердження, що викликають сумніви й можуть слугувати підґрунтям дискусії під час захисту;

• відповідність змісту роботи її темі та завданню;

• повнота розробки теми та її завершеність у цілому,  використання нових технологій у навчанні;

• відповідність роботи нормативним документам, зауваження щодо оформлення;

• конструкторську, технологічну, екологічну та методичну грамотність студента;

• методику дослідження;

• наявність елементів дослідження й узагальнення передового виробничого досвіду;

• наявність  розробки питань щодо забезпечення безпечних умов праці під час проведення виробничих технологічних процесів за темою роботи;

• новизну та корисність результатів роботи;

• позитивні якості та  конкретний аналіз недоліків за змістом та оформленням роботи;

• висновки про відповідність професійному рівню та можливість допуску роботи до захисту.

Рецензент надає критичні зауваження по роботі, оцінює, в якій мірі вона відповідає вимогам, що пред’являються до структури та оформлення, пропонує її оцінку. Студент-випускник може ознайомитися з відгуками і рецензіями не пізніше, ніж за 5 днів до початку державних екзаменів. 

Захист курсових та випускних робіт 

Захист наукових робіт повинен мати характер дискусії, до якої можуть залучатися всі присутні, оскільки захист є відкритим. Захист випускної роботи проводиться на відкритих засіданнях державних екзаменаційних комісій. Захист курсової роботи проводиться відкрито перед комісією в складі 2–3 викладачів кафедри, у т.ч. керівника курсової роботи. Якщо курсова робота захищена на незадовільну оцінку, то студент повторно захищає її в день ліквідації академічної заборгованості.

На захисті студент робить коротке усне повідомлення про виконану роботу, відповідає на запитання, бере участь у дискусії, дає необхідні довідки, ілюструє свою доповідь таблицями, схемами тощо.

Комісія на закритому засіданні обговорює результати захисту і більшістю голосів виносить рішення. Випускні роботи оцінюються за національною та європейською системами, курсові роботи оцінюються згідно з розпорядженням першого проректора.

Члени комісії підписують протокол і залікові кредитні книжки студентів.

Після захисту випускні роботи ОКР «магістр» передаються кафедрами по акту в бібліотеку ХДУ. У бібліотеці вони протягом 2 років зберігаються в спеціальному фонді, записуються в журнал і видаються читачам тільки в головному читальному залі. Курсові роботи та випускні роботи ОКР «спеціаліст» зберігаються на випускових кафедрах.

Відгуки керівника та рецензії на випускні роботи зберігаються на кафедрах протягом 2 років.

У випадках, коли захист випускної роботи визначається як незадовільний, студент відраховується з ХДУ. Державна екзаменаційна комісія вирішує, чи може студент подати на повторний захист ту саму роботу з доопрацюванням, чи він зобов’язаний обрати нову тему, визначену відповідною кафедрою. Відрахований студент може протягом трьох років захистити цю (за рішенням ДЕК) чи іншу роботу або скласти державні екзамени. Студент, який не з’явився на засідання ДЕК, є неатестованим. Це відмічається у протоколі комісії. Студентам, які отримали при захисті випускної роботи незадовільні оцінки, видається академічна довідка.

За умови успішного складання державного екзамену чи захисту випускної роботи студент може бути рекомендований на засіданні ДЕК для вступу до магістратури або аспірантури. 

Етика вченого 

Термін «етика» походить від давньогрецького, що дослівно озна­чає звичай, характер, образ думок та отримав визнання у працях Аристотеля. Латинським аналогом цього терміну є звичай, характер, поведінка.

Предметом етики є мораль та наука про неї, що змінювалася впродовж століть. Протягом античності етика залишалася вчен­ням про доброчинність, про такі якості людини, що виражають міру його влади над самим собою та вміння спілкуватися із іншими.

Етика розумілася і як вимогливість до себе. Так, римський
поет Фланк Квінт Горацій вважав, що перш ніж почати писати,
треба навчитися добре мислити. У Середньовіччі основний напрям етики змістився із суб’єктив­них проявів моральності на вивчення її об’єктивованих форм. Вона обґрунтовує критерії добра й зла, описує моральні закони, сис­тематизує їх у норми. Внутрішній світ людини розглядався в ос­новному під кутом зору дотримання моральних норм.

Етика нового часу визнає самоцінність особистості, що по­єднується із визнанням незалежності індивіда. Англійський астро­ном, механік, фізик та математик Ісаак Ньютон указував, що геній – це думка зосереджена у вірному напрямку. Пошуки Ново­го часу завершуються чітким виокремленням у межах філософсь­кого знання етики як науки, теорії моралі. Для визначення кола теоретичних та практичних проблем, що пов’язані із мораллю тої чи іншої професії, застосовується термін «професійна ети­ка». Етика не дає готових «рецептів» або «канонів поведінки» вченого, а ставить його перед вибором. Роль етики як науки по­лягає у тому, щоби навчити знанню професійної етики, розкри­ти моральні й ціннісні критерії наукової діяльності. Французь­кий письменник Анатоль Франс указував, що істинний вчений не може не бути скромним, оскільки чим більше він зробив, тим ясніше для себе бачить, як багато ще залишилося зробити.

Етика науки вивчає принципи, якими керується вчений у своїй пізнавальній діяльності, а також поведінці в науковому колек­тиві, його стосунках із суспільством в цілому. Щодо специфіки дисципліни, то етика наукового пізнання може представлятися для конкретних наук як метанаукова дисципліна. Як зазначав В.І.Вернадський, зріст наукового знання у XX ст. призвів до знищення меж між різними науками, тому вчені більше зосереджу­ють свою увагу на проблематиці, ніж на конкретній галузі знань. З’явилася велика кількість дисциплін інтегрального характеру, що поєднали у собі різні науки, підходи, методики тощо. У зв’язку із цим виникли проблеми соціально-етичні, морально-гуманістичні, роздуми над якими стали загальними в духовному розвитку люд­ства, гуманістичної культури загалом.

Особливий зміст гуманістичної проблематики полягає у її діа­логічності, що передбачає активність духовної діяльності людини, її відповідальність за винаходи, об’єктивна оцінка цих явищ. Наука сьогодні – це діяльність не лише окремих дослідників, але й цілих колективів, науково-дослідних лабораторій, інститутів, що вико­ристовують значні матеріальні та інтелектуальні ресурси, най­складнішу техніку, експериментальну базу. У будь-якій сфері знан­ня перед вченими постають складні завдання. Вирішуючи цілий спектр наукових проблем вони обирають найбільш перспектив­ний напрям у дослідженні. Саме у таких ситуаціях виникає мо­ральний аспект вибору, що, до деякої міри, контролює розвиток і самої науки. Учений постає перед дилемою, якому з наукових напрямів слід віддати перевагу, думку якого вченого узяти за провідну, із чим погодитися, а з чим посперечатися, які з наукових напрямів є перспективними, а які хибними. Це проблема мораль­ного вибору молодого вченого, без якої не існує етики науки.

Молодий вчений повинен усвідомлювати не лише власну зацікавленість в обраному напрямі свого дослідження, а й ефектив­ності вирішення обраної проблеми для науки. Це є закономірним, оскільки суспільство у визначальних сферах виробництва фінан­сує великі проекти і, врешті решт, робить свій остаточний вибір серед найбільш перспективних проектів. Тож проблема етики на­уки не є абстрактною, а глибоко закорінена у гуманістичну куль­туру суспільства, має певну динаміку, тенденції розвитку.

Сучасна наука є важливою сферою не лише матеріального, а, насамперед, духовного розвитку суспільства, культурно – творчого фактора виховання особистості. Наука XXI ст. усе більше уваги приділяє суб’єкту своєї діяльності –людині, співвідноситься із якостями та погребами самої людини, яка у єдності її соціальних та біологічних якостей стає об’єктом сфери пізнання. У зв’язку із цим виникає тенденція соціально-етичного урегулювання результатів на­уки на рівні самосвідомості вченого, його моральної відповідаль­ності. Ця тенденція пов’язана із внутрішніми змінами самої науки розумінням її ролі у системі гуманістичної культури суспільства.

Складний характер соціальних зв’язків та відносин сьогодення як ніколи накладає свій відбиток на проблеми, якими займається на­ука, визначає їх масштабність, адекватність процесам, що відбува­ються у суспільстві, вплив на природу та людину, їх взаємодію, спів­віднесеність із практичною діяльністю людства тощо. Це стосується усіх сфер наукової діяльності людини, і зокрема, сфери гуманітар­ної, де сенс існування людства визначається її ставленням до минуло­го – спадщини, у якій коріняться паростки майбутнього. Отже, для науки – як форми розвитку культури – характерним є не лише її зов­нішня обумовленість, а й внутрішня значимість, завдяки чому вона стає полем реалізації прагнень людини, її здібностей та устремлінь.

Великі вчені минулого прагнули від науки відповіді на питання про сенс життя, його місця у всесвіті тощо. Світоглядна функція сучасної науки визначається специфікою часу, його потребами, впливом на­уки на людину й суспільство, у якому актуалізуються ці питання.

Наукове знання – це завжди новий крок у непізнане. Наукова діяльність – це завжди діяльність цілеспрямована, усвідомлена, що набуває морально-етичного, ціннісного змісту. Тож наука виступає як пізнання людиною і самої людини, у чому сфокусовано усі тен­денції сучасної науки. Розглядаючи той чи інший феномен культури минулого, дослідник ставить перед собою завдання не лише з’ясува­ти той чи інший контекст проблематики, не лише дати характерис­тику тому чи іншому явищу, а й з’ясувати середовище, у якому цей процес відбувався, і саму особистість, яка творила це середовище Наука – це не лише сума знань, але й творчість. Відповідно до цього наука пов’язана із основними етичними категоріями, зокрема істина та гармонія. Наука хоча сама по собі не створює етичні цінності, але розкриваючи об’єктивну істину дає прин­ципи, які слугують людині для певних цілей.

Соціальна відповідальність вченого. Велика кількість учених вказує на соціальну відповідальність та етико-гуманістичну позицію науковця. Зв’язок між науковим знанням та етикою не лежить на поверхні, а носить більш глибо­кий характер. Вчений не знімає з себе відповідальності за те, яким чином функціонують у суспільстві ті чи інші знання.

Діяльність вченого не обмежується лише дослідженнями, а включає в себе і викладання, інформаційну роботу як пошук інформації, що необхідна для постановки дослідницького зав­дання, і редагування, і рецензування й інші види наукової діяль­ності. Вчений нерідко виступає у ролі консультанта або екс­перта при вирішенні тих чи інших проблем. Такий діапазон діяльності вченого є закономірний процес. Наука як діяльність направлена на пошук істини.

У зв’язку із цим постає питання, чи існують етичні стандарти, якими би міг користуватися вчений. Так, наприклад, етична спря­мованість науки повинна засуджувати поведінку вченого, якщо вона в угоду корисним цілям та інтересам й порушує «норми» дослід­ження.

Об’єктом відповідальності стають не лише результати науки на практиці, але й самі процеси дослідження, внутрішній світ науки, зокрема, тематика наукових досліджень, процес дослідження та його результати, характер висунутих проблем та проведених експериментів З іншого боку, це вже не просто наука, що розглядається у цілому, а окремі наукові дисципліни, проблемні області у науці, дослідницькі групи та окремі індивідуальності – вчені.

Етика науки не спроможна сама по собі дати вченим своєрід­ний компас, що дозволяв би дотримуватися лише вірних правил в океані невідомого. Тож етика науки не може виконувати ролі етич­ного кодексу у широкому розумінні, тому що сама залежить від багатьох чинників: моральних, конкретно-історичних, ціннісних тощо. Етика пізнання не може бути самодостатньою і тим більше вищої цінністю, мірою та гарантом тому, що сама об’єктивна істина, що досягається у ході наукового пізнання, має відносний і. водночас, конкретний характер. Наші уявлення про гуманне, добре чи зле мають завжди конкретно-історичний, змінний характер. Аристотель був правий, коли вважав сумління початком мудрості.

Наукова діяльність має великий вплив на мораль та етику в цілому, підкоряючись усебічному розвиткові людини. Резуль­татом наукової діяльності є нове, ще не відоме, унікальне. Як вид інтелектуальної діяльності, у якій превалює творче нача­ло, наукова діяльність майже не піддається характеристиці з точки зору матеріальних затрат. Часові межі наукової праці також майже не підлягають вимірюванню. Думка завжди працює над вирішенням тої чи іншої проблеми, навіть, коли вчений не знаходиться у кабінеті чи лабораторії, що вказує на творчий характер наукової діяльності. 

Список використаних джерел 

1. Бюлетень Вищої атестаційної комісії / гол редактор Л.І.Журавльова; Вища атестаційна комісія України. - №6 (спеціальний випуск). – 2007. – 48с.

2. Бюлетень Вищої атестаційної комісії / гол редактор Л.І.Журавльова; Вища атестаційна комісія України. - №9 (спеціальний випуск). – 2009. – 52с.

3. Довідник офіційного опонента: [Збірник нормативних документів та інформаційних матеріалів з питань експертизи дисертаційних досліджень] / Упорядник Ю.І.Цеков; за ред Р.В.Бойка. – 2-е видання, виправлене і доповнене. – К.: Толока, 2008. – 64 с.

4. Ієрархічна система експертизи дисертаційних робіт: економічні спеціальності / В.С.Загорський, О.М.Тищенко. – Х.: Інжек, 2008. – 112с.

5. Навчальний процес у Херсонському державному університеті: [Хрестоматія] / Ю.І.Бєляєв, О.В.Мішуков; Херсонський державний університет. – Херсон: Видавництво ХДУ, 2007. – 256с.

6. Освітньо-кваліфікаційна характеристика бакалавра, спеціаліста і магістра спеціальності «Економічна теорія» напряму підготовки 0501 – «Економіка і підприємництво» / Кол авторів під загальною редакцією А.Ф.Павленка. – К.: КНЕУ імені Вадима Гетьмана, 2004. – 54с.

7. Освітньо-кваліфікаційна характеристика бакалавра, спеціаліста і магістра спеціальності «Економіка підприємства» напряму підготовки 0501 – «Економіка і підприємництво» / Кол авторів під загальною редакцією А.Ф.Павленка. – К.: КНЕУ імені Вадима Гетьмана, 2005. – 60с.

8. Освітньо-професійна програма підготовки бакалавра за спеціальностями напряму 0501 – «Економіка і підприємництво» / Кол авторів під загальною редакцією А.Ф.Павленка. – К.: КНЕУ імені Вадима Гетьмана, 2006. – 128с.

ДОДАТКИ

Зразок оформлення змісту курсової (випускної) роботи

З М І С Т

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!