Таблиці додатки до диплому з курсу Економіка та підприємництво, ДНУ ім. О. Гончара

Група показників

Складові групи

Експорт (реекспорт), імпорт (реімпорт), зовнішньоторговельний обіг, генеральна торгівля, спеціальна торгівля (експорт та імпорт), фізичний обсяг зовнішньої торгівлі.

Сальдо (торговельного балансу, балансу послуг, балансу поточних операцій), індекси стану балансу, індекс «умови торгівлі», індекс концентрації експорту, коефіцієнт імпортної залежності країни, індекс чистої торгівлі.

Товарна структура (експорту, імпорту), індекс диверсифікації експорту, регіональні структури експорту та імпорту, індекс географічної концентрації (експорту, імпорту).

Обсяг експорту та імпорту, або зовнішньоторговельного обігу, на душу населення, квоти (експортна, імпортна, зовнішньоторговельна), інтенсивність і рівень внутрішньогалузевого обміну.

Макроекономічні (ефективність зовнішньоторговельного обігу, ефективність експорту, ефективність імпорту), зовнішньоторговельні операції (ефект експорту, ефективність експорту, рентабельність експорту, ефект імпорту, ефективність імпорту).

Будь-який з розглянутих вище показників, зміни якого (темпи зростання, темпи приросту) досліджуються за певний період (20, 10, 5 років, рік по місяцях тощо).

Будь-який з розглянутих вище показників, порівнянний з аналогічним показником іншої країни (регіону або світу в цілому).

Теорії

Основні положення й конкурентні переваги

Теорія раннього меркантилізму (У. Стаффорд, Г. Скаруффі; кінець XV ст.)

Грунтувався на доктрині «грошового балансу» - нагромадженні грошей внаслідок вивезення товарів при забороні вивезення грошей. Державі слід продавати на зовнішньому ринку якомога більше будь-яких товарів, а купувати - якомога менше. При цьому в країні повинно накопичуватися золото, яке за тих часів ототожнювалось із багатством нації.

Теорія пізнього меркантилізму (Т. Мен, А. Серра, А. Мокрет’єн; 2га половина XVI ст. - середина XVIII ст.)

Основним змістом цього напряму є доктрина «активного торговельного балансу», який можна було забезпечити шляхом активізації зовнішньої торгівлі при перевищенні доходів від експорту порівняно із витратами на імпорт, а також у результаті розвитку посередницької торгівлі. З цією метою держава повинна була обмежувати ввезення іноземних товарів шляхом підвищення ставок мита, а також сформулювати правила вивезення вітчизняних товарів, використовуючи переважно фінансові методи заохочення експорту.

Конкурентна перевага – протекціоністська політика держави.

Теорія абсолютних переваг (А. Сміт; «Дослідження про природу та причини багатства народів» (1776 р.))

 Згідно з цією теорією країни, що володіють природними перева­гами  та придбаними перевагами у вироб­ництві товарів, можуть виготовляти їх ефектив­ніше, ніж інші. Країні доцільно спеціалізуватися на виробництві таких товарів, з яких вона має найменші, порівняно з іншими країнами, витрати на виробництво.

Конкурентна перевага – абсолютні рівні витрат виробництва.

Теорія відносних переваг

(Д. Рікардо; «Основи політичної економії та оподаткування» (1817 р.))

Рікардо доводить можливість виграшу для країни із загальним, менш ефективним виробництвом за рахунок імпорту товарів, національні витрати на випуск яких вищі порівняно з тими товарами, вивезення котрих компенсує сплату такого імпорту. Як і в теорії абсолютних переваг, в основі теорії порівняльних переваг лежала трудова теорія вартості, а необхідною умовою товарообміну виступала вільна торгівля.

Конкурентні переваги – відносні рівні витрат виробництва.

Теорія співвідношення факторів (Е. Хекшер, Б. Олін; 20-30ті рр. ХХ ст.)

Вважається, що країна має надлишок (або дефіцит) чинника, якщо співвідношен­ня між його якістю і рештою чинників у неї є вищі (або нижчим), ніж у решти країнах світу. Теорія Хекшера-Оліна стверджує, що кожна країна прагнутиме до спеціалізації і експорту тієї про­дукції, при виготовленні якої інтенсивно використовуються над­лишкові, а відтак дешевші чинники виробництва, а отже, і до імпорту тих продуктів, чинники виробництва яких, через віднос­ну рідкісність їх, у цій країні дорогі.

Відмінність у факторах виробництва і їх ефективне застосування є конкурентною перевагою.

Теорії неотехнологічного

напряму (Й. Шумпетер, Р. Вернон, сер. ХХ ст.)

Характерною особливістю теорій є спроба пояснення реалій і перспектив міжнародної торгівлі динамічними порівняльними перевагами, що виникають або створюються, використовуються і з часом зникають. До теорій і моделей неотехнічного напряму належать: модель наукомісткої спе­ціалізації, теорія технологічного розриву, теорія життєвого циклу продукту на світовому ринку, модель економії на масштабах виробництва, концепція внутрішньогалузевої торгівлі.

Конкурентні переваги – інновації та підприємництво.

Теорія конкурентних переваг

(М. Портер, 1980 р.)

Згідно з класичною моделлю конкурентне середовище формується під впливом таких конкурентних сил, як: суперництво між конкуруючими продавцями однієї галузі; конкуренція з боку товарів, що виробляються фірмами інших галузей, і що є гідними замінниками (субститутами), а також конкурентоспроможні за ціною; загроза входу в галузь нових конкурентів; економічні можливості та торгівельні спроможності постачальників; економічні можливості та купівельні спроможності покупців.

Конкурентна перевага – продуктивність у використанні факторів на різних стадіях конкурентоспроможності.

Теорія глобального

випередження конкурентів (Г. Хамел, К. Прахалад; поч. 21 ст.)

Вважається, аби потрапити в майбутнє швидше ві конкурентів, компанія повинна першою дізнатись про величину споживчого попиту і потрібні характеристики продукту за допомогою низки досліджень ринку (експедиційний маркетинг). Перевага методу – скорочення часу і затрат на повторний випуск допрацьованого продукту.

Конкурентні переваги – ключові компетенції, інтелектуальне лідерство.