Міністерство освіти і науки України

Запорізька державна інженерна академія

 К.С. Салига

  ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

методичні вказівки до виконання курсової роботи

для студентів ЗДІА

Запоріжжя 2009

Міністерство освіти і науки України

Запорізька державна інженерна академія

К.С. Салига

ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

методичні вказівки до виконання курсової роботи

для студентів ЗДІА

рекомендовано до видання

на засіданні кафедри фінансів

протокол №  2   від 07.09.2009

Запоріжжя 2009

Фінансовий менеджмент. Методичні вказівки до виконання курсової роботи для студентів ЗДІА / Укл. К.С. Салига. Запоріжжя: ЗДІА, 2009. - 75с.

Уміщено інформацію про зміст тем, завдання та рекомендації щодо виконання курсової роботи.

Укладач: к.е.н., доцент кафедри фінансів К.С. Салига

Відповідальний за випуск:

завідувач кафедри фінансів д.е.н., проф. С.Я. Салига

ЗМІСТ

Вступ

I. Вимоги до виконання курсової роботи

IІ. Основні вимоги до оформлення курсової роботи

III. Захист та критерії оцінювання курсових робіт

IV. Тематика курсових робіт

V. Типові плани курсових робіт

VI. Типовий зміст курсової роботи

Література

Вступ

Радикальні перетворення в країні підвищують значення освіти й підготовки висококваліфікованих фахівців у галузі фінансів і бухгалтерського обліку.

Фінансовий менеджмент — управління фінансами, тобто процес управління грошовим обігом, формуванням та використанням фінансових ресурсів підприємства. Це також система форм, методів та прийомів, за допомогою яких здійснюється управління грошовим обігом та фінансовими ресурсами.

Предметом вивчення є економічні, організаційні, правові та соціальні питання, що виникають у процесі управління фінансовими відносинами на підприємствах та в комерційних організаціях у період формування фінансової інфраструктури ринку капіталів.

Об’єкт вивчення – практичний досвід у сфері державного регулювання, управління сукупною вартісною оцінкою засобів, які беруть участь у відтворювальному процесі, та грошовим капіталом підприємств різноманітних організаційно-правових форм у рамках чинних законодавчих та нормативних актів.

Мета фінансового менеджменту полягає в обґрунтуванні закономірностей та об’єктивних тенденцій взаємодії сукупної вартісної оцінки засобів, які беруть участь у відтворювальному процесі, та сукупного грошового капіталу на основі теоретичного та практичного аналізу процесу управління фінансами підприємств та комерційних організацій, а також узагальнення законодавчих та нормативних документів, досвіду ринкових перетворень у сфері підприємницької діяльності.

Тематика курсової роботи: Управління фінансово-економічною діяльністю підприємств.

Завдання: обґрунтування закономірностей та об’єктивних тенденцій взаємодії сукупної вартісної оцінки засобів, які беруть участь у відтворювальному процесі, та сукупного грошового капіталу на основі теоретичного та практичного аналізу процесу управління фінансами підприємств та комерційних організацій, а також узагальнення законодавчих та нормативних документів, досвіду ринкових перетворень у сфері підприємницької діяльності.

Виробничі функції, типові завдання та вміння. Якими здатні оволодіти студенти під час виконання курсової роботи (відповідно до ОКХ)

Завдання до курсової роботи

1. Аналітична частина. Відповідно до теми провести збір, систематизацію та аналіз інформації щодо організації процесу  управління фінансово-економічною діяльністю підприємств
2. Проектна частина. Визначити обсяги необхідних фінансових ресурсів на підприємстві; запропонувати пропозицій якi, полiпшать якiсть та оперативнiсть фінансової роботи, дадуть змогу знизити трудомiсткiсть і усунути її недолiки з використаннями  матеріалів стандартизованих таблиць наведених в методичних вказівках до курсової роботи

I. ВИМОГИ ДО ВИКОНАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ

Курсова робота передбачає попереднє ретельне вивчення законодавчих актів, нормативно-інструктивних документів і спеціальної літератури з фінансового менеджменту, як вітчизняної, так і зарубіжної, та набуття практичних навичок реферативного викладення основних питань теми.

Тему курсової роботи студент вибирає із запропонованого переліку або пропонує свою і узгоджує її з викладачем. Теми курсових робіт в межах одної академічної групи не повинні повторюватися.

Після обрання теми студент самостійно складає план (структуру змісту) роботи й узгоджує його з керівником.

Курсова робота має містити реферат, зміст, вступ, основний текст з окремих розділів, підрозділів, практичну частину, висновки, перелік використаних джерел інформації (список літератури), додатки.

У вступі, обсяг якого не повинен перевищувати двох сторінок, необхідно сформулювати мету роботи, навести основні завдання, які вирішено (питання, що розглянуто), та інформаційну базу (джерела інформації, на основі яких підготовлено роботу).

Далi слід дати коротку органiзацiйно-економiчну характеристику підприємства, для якого розробляється дослідження. Крiм загальних даних про розмiщення підприємства на територiї району (областi), його розмiрiв, структури, обсягу виробництва та реалiзацiї, необхiдно детальніше розглянути показники галузi чи виробництва, що є предметом вивчення. Далі слід подати загальну характеристику стану фінансової роботи на підприємстві: джерела формування фінансових ресурсів; їх напрями та використання; грошовий контроль за взаємовідносинами між підприємствами та організаціями в процесі оплати поставлених товарів; наданих послуг, виконаних робіт; стан розрахунково-платіжної дисципліни на підприємстві; органiзацiйна структура фінансового процесу.

Основний текст має бути написаний студентом самостійно і вміщувати реферативне викладення літературних джерел (законодавчих актів, нормативно-інструктивних документів і спеціальної літератури) та власних думок.

Для успішного реферування необхідно вивчити літературні джерела (бажано кілька), а потім коротко своїми словами викласти зміст питання. Такий підхід допоможе навчитися самостійно мислити, писати, говорити.

Кожний розділ і підрозділ краще за все завершувати прикінцевими фразами, які узагальнюють зміст написаного. Такі фрази (короткі висновки) з окремих частин роботи полегшують підготовку загальних висновків, якими має завершуватися робота в цілому.

Практична частина має в короткiй формi чiтко вiдобразити стан фінансової роботи на підприємстві: документи, форми, методи, способи формуван­ня та використання ресурсів, контроль за їх кругообігом для досягнення економічних цілей згідно з чинними законодавчими актами. У текстi зазначають усi вiдхилення та нововведення на підприємстві порiвняно з нормативними й iнструктивними положеннями. Тут же наводять (або подають у додатку) всi нетиповi види документiв, форм чи розрахункiв, будують загальну схему органiзацiї дiлянки фінансової роботи на підприємстві.

У пiдроздiлi “Удосконалення фінансової роботи...” подають пропозицiї вчених та практикiв (з посиланням на джерела), якi, на думку автора, полiпшать якiсть та оперативнiсть фінансової роботи, дадуть змогу знизити трудомiсткiсть і усунути її недолiки, зазначенi на початку практичної частини. Тут же слiд викласти власні думки та пропозицiї щодо вдосконалення окремих складових фінансової роботи.

Узагальнюючі висновки мають містити висновки з окремих розділів, підрозділів і охоплювати зміст усієї роботи. Бажано також, щоб вони вміщували і конкретні пропозиції автора курсової роботи з окремих питань, які в ній розглянуто.

Якщо курсова робота стосується санації підприємств, студенту необхідно внести пропозиції щодо поліпшення фінансової стійкості, відновлення платоспроможності в короткостроковому періоді і на перспективу.

Список використаної літератури має включати всi лiтературнi джерела, матерiал яких було використано при пiдготовцi роботи.

Додатки можуть мiстити всi скопiйованi нетиповi та рекомендованi форми документiв, розрахунки, графiки, схеми й iнший допомiжний матерiал.

Виконану курсову роботу здають на кафедру відповідно до графiка навчального процесу, складеного деканатом факультету. Зареєстровану роботу передають викладачевi кафедри, який у 10-денний строк пише рецензiю на неї із зазначенням допуску до захисту (чи направленням на доопрацювання) та попередньою оцiнкою.

Допущену до захисту роботу повертають студентові для ознайомлення з рецензiєю, усунення зауважень та пiдготовки до захисту. У встановлений кафедрою термiн необхiдно вдруге подати курсову роботу для захисту з метою визначення ступеня опанування студентом практики фінансової роботи на вiдповiднiй дiлянцi та рiвня теоретичних знань з вiдповiдної теми курсу.

II.ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ

Робота має бути написана від руки розбірливим почерком або надрукована. Студент виконує курсову роботу українською мовою. До рецензування подають оригінал тексту роботи.

Наприкінці роботи потрібно навести список використаних джерел, поставити особистий підпис і дату завершення роботи. До списку використаної літератури включають джерела інформації, які студент вивчив і використав, виконуючи роботу.

Наведені джерела мають бути подані в переліку в абетковому порядку назв.

Загальний обсяг курсової роботи має бути в межах 40-50 сторінок комп’ютерного тексту форматом А4 (без урахування додатків та списку використаних джерел).

Поля для оформлення: верхнє, нижнє – 20 мм, ліве – 3 мм, праве до 1,5. Шрифт виконання Times New Roman, 14 пт.

Слід зауважити, що опис необхідно наводити мовою оригіналу.

ІІІ. ЗАХИСТ ТА КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ КУРСОВИХ РОБІТ

Після подання курсової роботи на кафедру науковий керівник робить висновок про результати дослідження, його науково-теоретичний рівень і практичну спрямованість. Роботи, які позитивно оцінені науковим керівником, подаються до захисту. Якщо курсові роботи не відповідають вимогам, що ставляться до їх виконання, то вони не подаються до захисту, а студенти отримують бали 0-20 (F) та 21-50 (FX) та оцінку “незадовільно”.

Захист курсових робіт відбувається у встановлений деканатом термін у присутності студентів та комісії: наукового керівника і викладачів кафедри. Виступ студента має тривати 5-6 хвилин. Під час захисту студент називає тему і мету дослідження, повідомляє план роботи і коротко передає зміст. Особливу увагу при цьому слід звернути на практичну частину роботи, власне на результати виконання дослідницького завдання та методичні розробки.

При оцінці змісту виступу студента беруться до уваги переконливість його тверджень, логічність викладу, мовлення, ґрунтовність відповідей на запитання присутніх і зауваження наукового керівника.

За результатами захисту курсової роботи виставляється кількість балів, оцінка зашкалою ЕСТS, та оцінка за національною шкалою, яка заноситься до екзаменаційної відомості та залікової книжки.

Оцінка 91-100 (А) виставляється за умови:

- відповідності змісту роботи темі дослідження;

- правильного оформлення наукового апарату дослідження;

- глибокого аналізу наукової літератури та авторських висновків;

- якісно підготовлених практичних розробок;

- успішного виконання дослідницьких завдань;

- дотримання всіх вимог щодо технічного й естетичного оформлення роботи  орфографічному стандарту;

- вдалої презентації роботи при захисті.

Оцінка 81-90 (В) або 76-80 (С) виставляється при наявності незначних недоліків у виконанні теоретичних і практичних завдань роботи та її оформленні.

Оцінка 61-75 (D) або 51-60 (E) виставляється при наявності суттєвих недоліків у виконанні теоретичних і практичних частин роботи, окремих недоліків у її оформленні.

Оцінка 21-50 (FX) або 0-20 (F)“незадовільно” виставляється при повній невідповідності вимогам щодо обсягу, оформлення та викладу змісту роботи.

Захищена курсова робота зберігається на профілюючий кафедрі протягом одного року.

IV. Тематика курсових робіт ЗГІДНО опп

1. Управління прибутком.

2. Управління оборотними активами.

3. Оптимізація структури капіталу.

4. Управління інвестиціями.

5. Фінансове прогнозування та планування на підприємстві.

6. Антикризове фінансове управління.

7. Основні напрями запобігання банкрутству.

8. Удосконалення управління прибутком.

9. Управління грошовим обігом підприємства.

10. Дивідендна політика підприємства.

11. Управління грошовими потоками на підприємстві.

12. Управління кредиторською заборгованістю підприємства.

13. Управління основним капіталом.

14. Управління запасами підприємства.

15. Управління дебіторською заборгованістю.

16. Управління грошовими активами.

17. Управління процесом фінансування обігових активів.

18. Управління необіговими активами.

19. Управління власним капіталом підприємства.

20. Управління операційними доходами.

21. Управління ціновою політикою підприємства.

22. Управління операційними витратамина підприємстві.

23. Управління фінансовими результатами підприємства.

24. Управління внутрішньою кредиторською заборгованістю.

25. Удосконалення раннього запобігання банкрутству.

26. Удосконалення управління фінансовими ризиками.

27. Управління фінансовими інвестиціями підприємства.

28. Управління грошовими потоками.

29. Управління фінансовими ризиками підприємства.

V. Типові плани курсових робіт

УПРАВЛІННЯ ГРОШОВИМИ ПОТОКАМИ

ВСТУП

1. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ГРОШОВИМИ ПОТОКАМИ ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Поняття грошового потоку та характеристика його видів

1.2. Принципи управління грошовими потоками підприємства

2. ПЛАНУВАННЯ ТА АНАЛІЗ ГРОШОВИХ ПОТОКІВ ЗАЛК

2.1. Розробка плану надходження та витрачення грошових коштів

2.2. Розробка платіжного календаря

3. МЕТОДИ ОПТИМІЗАЦІЇ ГРОШОВИХ ПОТОКІВ ПІДПРИЄМСТВА

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМ СТАНОМ ПІДПРИЄМСТВА

ВСТУП

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМ СТАНОМ ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Поняття фінансового стану підприємства

1.2. Показники фінансового стану підприємства

1.3. Фактори впливу на фінансовий стан підприємства

1.4. Функції фінансового менеджменту

2. ФОРМУВАННЯ ТА АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Сучасний стан та тенденції діяльності підприємства

2.2. Аналіз фінансового стану та ділової активності підприємства

2.3. Аналіз ринкової стійкості підприємства

3. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ФОРМУВАННЯ СТІЙКОГО ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

3.1. Стратегічне та тактичне планування

3.2. Удосконалення механізму управління фінансовим станом

3.3. Шляхи боротьби зі збитковістю та пошук резервів збільшення прибутку

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДПРИЄМСТВА

ВСТУП

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ПІДПРИЄМСТВ

1.1. Суть фінансової діяльності підприємств

1.2. Прибуток як кінцева мета фінансово-господарської діяльності підприємства

1.3. Роль фінансових результатів у розширеному відтворенні

2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Організаційна характеристика підприємства. Ефективність використання його виробничого потенціалу

2.2. Оцінка фінансового стану підприємства

2.3. Індексний аналіз прибутку від операційної діяльності. Аналіз взамозв’язку собівартості, прибутку та обсягу реалізації

3. ПЛАНУВАННЯ ЯК ЗАСІБ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДПРИЄМСТВА

3.1. Аналіз рівнів, динаміки та структури фінансових результатів

3.2. Удосконалення системи планування фінансових результатів на підприємстві

3.3. Пропозиції щодо покращення фінансових результатів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РИЗИКАМИ

ВСТУП

1. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РИЗИКАМИ

1.1. Сутність, зміст та класифікація фінансових ризиків

1.2. Політика управління фінансовими ризиками

1.3. Економічний зміст страхування кредитних ризиків

2. АНАЛІЗ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА

2.1. Базові показники фінансового менеджменту, що відображують фінансовий ризик

2.2. Аналіз фінансового стану позичальника

2.3. Необхідний пакет документів

3. МЕХАНІЗМИ НЕЙТРАЛІЗАЦІЇ ФІНАНСОВИХ РИЗИКІВ ТА ЇХ ЕФЕКТИВНІСТЬ

3.1. Внутрішні механізми нейтралізації фінансових ризиків

3.2. Форми та види страхування фінансових ризиків

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ

ВСТУП

1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ

1.1. Сутність і зміст прибутку

1.2. Методи планування прибутку

1.3. Управління використанням прибутку

2. ОРГАНІЗАЦІЯ ОПЕРАЦІЙНОГО АНАЛІЗУ НА ПІДПРИЄМСТВІ

2.1. Розрахунок ефекту фінансового важеля

2.2. Механізм управління витратами

2.3. Розрахунок межі рентабельності, запасу фінансової потужності й сили впливу операційного важеля

3. РОЗРОБКА ЦІНОВОЇ ПОЛІТИКИ ТА ЇЇ ОПТИМІЗАЦІЯ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

VI. Типовий зміст курсової роботи

ЗМІСТ

ВСТУП

1 ТЕОРЕТИЧНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ

КРЕДИТОРСЬКОЮ І ДЕБІТОРСЬКОЮ ЗАБОРГОВАНІСТЮ

1.1  Економічна сутність дебіторської і кредиторської  заборгованості та формування політики управління

1.2  Показники ефективності управління кредиторською і дебіторською заборгованістю

1.3  Методи управління кредиторською і дебіторською  заборгованістю підприємства

2 АНАЛІЗ І ОЦІНКА УПРАВЛІННЯ КРЕДИТОРСЬКОЮ І                           

ДЕБІТОРСЬКОЮ ЗАБОРГОВАНОСТЯМИ ПІДПРИЄМСТВА

ВАТ «АВТОПАРК»

2.1 . Організаційно-економічна характеристика ВАТ «АВТОПАРК»

2.2 Аналіз ліквідності та платоспроможності

2.3 Аналіз складу і структури кредиторської заборгованості

2.4  Аналіз динаміки, складу і структури дебіторської заборгованості

2.5  Порівняльний аналіз кредиторської і дебіторської заборгованостей 3  ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ КРЕДИТОРСЬКОЇ І ДЕБІТОРСКОЇ    

ЗАБОРГОВАНОСТЕЙ  В РАМКАХ ФІНАНСОВОГО

УПРАВЛІННЯ ВАТ «АВТОПАРК»

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

РЕФЕРАТ

Курсова робота: 69 сторінок друкованого тексту, містить 14 таблиць, 15 рисунок, 3 додатки. Список використаних джерел включає 31 найменування.

Об’єктом дослідження: процес управління кредиторською і дебіторською заборгованість на ВАТ «АВТОПАРК».

Мета роботи: дослідження методичних і практичних аспектів відображення дебіторської та кредиторської заборгованості на підприємствах, шляхи управління ними та методи оптимізації в умовах ринкової економіки на прикладі ВАТ «АВТОПАРК».

В ході написанні курсової роботи були проаналізовані всі показники аналізу фінансового стану підприємства. Також був проведений аналіз складу і структури кредиторськоі і дебіторської заборгованості та їх порівняльний аналіз. Розроблені шляхи оптимізації кредиторської і дебіторської заборгованостей в рамках фінансового управління ВАТ «АВТОПАРК».

ФІНАНСОВИЙ СТАН ПІДПРИЄМСТВА, ДЕБІТОРСЬКА ЗАБОРГОВАНІСТЬ, КРЕДИТОРСЬКА ЗАБОРГОВАНІСТЬ, ФАКТОРИНГ, ТОВАРНИЙ КРЕДИТ, КОМЕРЦІЙНИЙ КРЕДИТ.

ВСТУП

Актуальність обраної теми полягає в тому, що на сьогоднішній  день одним з важливих питанням залишається управління дебіторською і кредиторською заборгованістю, що пов'язано із проблемою неплатежів. Підприємства в першу чергу вирішують власні проблеми, незважаючи на виконання фінансових зобов'язань із платежів перед контрагентами. Таке поводження підприємства обумовлене відсутністю їхньої майнової відповідальності за невиконання договірних зобов'язань і дає їм можливість ухилятися від взаєморозрахунків з контрагентами. У таких умовах усе більше росте необхідність управління дебіторською заборгованістю.

Значущість аналізу дебіторської й кредиторської заборгованості визначається, з однієї сторони тим, що недостатня увага до цього питання може привести цілком благополучне підприємство до банкрутства, з іншого боку – реструктуризацію заборгованості доцільно розглядати як метод фінансового оздоровлення підприємства. Саме тому, належний аналіз та контроль за станом дебіторської і кредиторської заборгованості сприятимуть ефективному управлінню їх розмірами, строками утворення на підприємстві та посиленню якості контролю за своєчасним здійсненням розрахунків між підприємствами, що підтверджує актуальність обраної теми.

Теоретичні й практичні аспекти аналізу управління дебіторською та кредиторською заборгованістю підприємств із різним ступенем повноти розглядалися в працях провідних вітчизняних та зарубіжних вчених: І. Балабанова, В. Белолипецкого, И. Бланка, О. Єфімовій,  В. Завгороднього, В. Ковальова, Г. Митрофанова, Є Мниха, Р. Сайфулина, Н. Самсонова,
В. Сопка, А. Шеремета, Дж. Бейли, Ю. Бригхема, Б. Коласса, Р. Мертона, С. Росса, Э. Хелферта, Р. Холта, Дж. Финнерти та інших.

Так, В. Лень дає ґрунтовне визначення видів дебіторської і кредиторської заборгованості, досліджує їх сутність та класифікацію. Більш докладно описують виникнення кредиторської заборгованості та її негативний вплив на економічну систему підприємства В. Гриньова та В. Коюда. В наукових досліджених О. Бондаренко запропоновано методику ефективного управління портфелем дебіторської заборгованості на підприємстві. З метою покращення організації управління заборгованістю В. Сопко та В. Завгородній запропонували визначити об`єкти заборгованості відповідно до термінів її погашення та згрупувати за видами заборгованості. У роботах С. Валдайцева, Н. Вараксіній, С. Кована, О. Степанової, А. Тюриної велика увага приділяється питанням реструктуризації заборгованості підприємств.

Віддаючи належне наробіткам вітчизняних і закордонних економістів, здійсненим в області теорії, методики й організації управління дебіторською й кредиторською заборгованостями підприємств, потрібно помітити, що до цього часу багато проблем не знайшли свого остаточного рішення, що й визначає актуальність теми курсового дослідження, її теоретичну й практичну значимість.

Об’єктом дослідження виступає процес управління дебіторською та кредиторською заборгованістю, яка утворилася внаслідок господарської діяльності підприємства, її аналіз та пошук шляхів оптимізації.

Предметом  дослідження є сукупність теоретичних, практичних та методологічних питань, пов’язаних  з управлінням дебіторською та кредиторською заборгованостями на підприємстві ВАТ «АВТОПАРК».

Метою роботи є дослідження методичних і практичних аспектів відображення дебіторської та кредиторської заборгованості на підприємствах, шляхи управління ними та методи оптимізації в умовах ринкової економіки.

Реалізація мети дослідження потребує вирішення наступних задач:

– розглянути економічну сутність дебіторської й кредиторської  заборгованостей та їх класифікації;

– визначити сутність управління кредиторською заборгованістю в системі фінансового менеджменту підприємства;

– розглянути методичні підходи до управління дебіторською заборгованістю;

–  здійснити аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства ВАТ «АВТОПАРК”;

– дослідити  вплив дебіторської заборгованості на фінансовий стан підприємства;

– проаналізувати  структуру та динаміку кредиторської  заборгованості ВАТ «АВТОПАРК”;

– розглянути зарубіжний досвід удосконалення управління дебіторською й кредиторською  заборгованістю;

– охарактеризувати вибір джерел фінансування діяльності підприємства;

– розглянути, яким чином здійснюється контроль за дебіторською заборгованістю підприємства ВАТ «АВТОПАРК”.

Основним завданням, яке досліджується в роботі є визначення методики аналізу ефективного управління дебіторською та кредиторською заборгованістю та реалізація системного підходу до розробки політики фінансового оздоровлення підприємства, що дозволяє уточнити основні цілі й принципи даного процесу на основі розширення системи показників.

Послідовність дій у процесі управління дебіторською заборгованістю дає можливість забезпечити належне оперативне керування дебіторською заборгованістю на підприємстві в умовах ринкової економіки.

Важливим джерелом дослідження, його інформаційною базою стали законодавчі і нормативні документи, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених з питань економіки, інвестування, менеджменту, планування, обліку фінансових інвестицій; звітність підприємства ВАТ «АВТОПАРК”.

1 ТЕОРЕТИЧНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ КРЕДИТОРСЬКОЮ І ДЕБІТОРСЬКОЮ ЗАБОРГОВАНІСТЮ СУБ`ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ В УМОВАХ РИНКУ

1.1  Економічна сутність дебіторської і кредиторської  заборгованості та формування політики управління

Дебіторська заборгованість визначається як сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. Дебіторами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, які заборгували підприємству кошти, їхні еквіваленти або інші активи.  За даними бухгалтерського обліку можна визначити суму заборгованості на будь-яку  дату балансу. Оскільки відповідно до вимог національних стандартів бухгалтерського обліку підприємства подають також проміжну (квартальну) звітність, то суму дебіторської заборгованості підприємствам варто визначати щокварталу [5, c. 115].

На сьогоднішній день складним питанням є управління дебіторською заборгованістю, що пов'язано із проблемою неплатежів.  Підприємства в першу чергу вирішують власні проблеми, незважаючи на виконання фінансових зобов'язань із платежів перед контрагентами. Таке поводження підприємства обумовлене відсутністю їхньої майнової відповідальності за невиконання договірних зобов'язань і дає їм можливість ухилятися від взаєморозрахунків з контрагентами. У таких умовах все більш росте необхідність керування дебіторською заборгованістю.

Реалізація управлінських функцій підприємства щодо дебіторської заборгованості обумовлює необхідність рішення таких завдань:

– дослідження економічної сутності дебіторської заборгованості й виникнення в сучасних умовах господарювання;

– доповнення її класифікації й обґрунтування критеріїв  визначення;

удосконалення нинішньої методики обліку заборгованості і її рефінансувань;

– удосконалення обліку простроченої й безнадійної заборгованості;

– здійснення аналізу й внутрішнього контролю дебіторської забор-гованості спеціальним структурним підрозділом підприємства по проблемній дебіторській заборгованості [6, c. 59].

Постановка   цих   завдань  вимагає з'ясування насамперед сутності дебіторської заборгованості.

Дебіторська заборгованість розглядається як кошти, вилучені в підприємства, або які певний час перебувають в іншої особи [2]. Таке трактування дебіторської заборгованості ставить проблему відображення в обліку коштів, які фактично перебувають у розпорядженні іншої особи. Виникає сумнів щодо правильності диференціації  видів дебіторської заборгованості й назв бухгалтерських розрахунків, де вона відображається.  Як переконує досвід країн з розвитий економікою, розрахунки, які використовуються там, вірніше відображають сутність дебіторської заборгованості.

Підприємства, організації й інші юридичні особи незалежно від форм власності при формуванні й узагальненні в бухгалтерському обліку й звітності  інформації про дебіторську заборгованість повинні керуватися нормами П(С)БУ 10.  П(С)БУ 10 визначає методологічні основи формування в бухгалтерському обліку й розкритті у фінансовій звітності інформації про дебіторську заборгованість [2]. Норми цього положення застосовуються з урахуванням особливостей оцінки й розкриття інформації щодо дебіторської заборгованості, установлених іншими положеннями.

Дебіторська  заборгованість   відображається   у   формі №1 “Балансу” у складі активів. Активи підприємства - це ресурси, контрольовані підприємством, від використання яких очікується  одержання економічних вигід у майбутньому. Звичайно економічна вигода від дебіторської заборгованості виражається в тім, що підприємство в результаті її погашення розраховує рано або пізно дістати  грошові кошти і їхні еквіваленти. Відповідно дебіторську заборгованість  можна визнати активом тільки тоді, коли існує ймовірність її погашення боржником. Якщо такої ймовірності ні, суму дебіторської заборгованості варто списати. Якщо заборгованість неможливо вірогідно оцінити, тобто визначити її суму, вона не може бути визнана активом і не повинна відображатися в балансі [5, c. 116].

На   сьогоднішній   день    згідно    П(С)БУ 10    дебіторська заборго-ваність ділиться на довгострокову й короткострокову [2]. Класифікація й структура дебіторської заборгованості згідно П(С)БУ 10.

Довгострокова дебіторська заборгованість – сума дебіторської заборгованості, що не виникає в ході нормального операційного циклу  й буде погашена після 12 місяців з дати балансу. Поточна дебіторська заборгованість – це заборгованість, що виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом 12 місяців з дати балансу [2].

Таким чином,  якщо  виникла заборгованість не пов'язана з операційним циклом (наприклад, заборгованість орендарів по операціях фінансової оренди, працівників по наданим їм позикам), але передбачається, що вона буде погашена в строк  менший 12 місяців, то така заборгованість зізнається поточної.  Датою балансу звичайно є останній день звітного періоду.

При   відбитті   дебіторської   заборгованості   на     субрахунках бухгалтерського обліку (див. табл. 1.1) варто враховувати, що перелік рахунків, наведених у Плані, не є вичерпним. При необхідності підприємством можуть бути уведені нові субрахунку, які не повинні порушувати затверджений План.

Таблиця 1.1 

Відбиття дебіторської заборгованості на рахунках бухгалтерського обліку й у Балансі

З  метою  складання  фінансової  звітності  дебіторська заборгованість класифікується по таких ознаках:

– у зв'язку з нормальним операційним циклом;

– по строку погашення;

– за об'єктам, щодо яких виникли зобов'язання дебіторів;

– по своєчасності оплати боржником дебіторської заборгованості.

Поряд з аналізом дебіторської заборгованості необхідно вивчати та управляти  кредиторською заборгованістю, її складом, структурою.

Аналіз кредиторської заборгованості починається з вивчення складу і структури за даними форми № 1 Баланс. Для цього розраховують питому вагу кожного виду кредиторської заборгованості в загальній сумі. Такі показники розраховуються за звітним періодом і за планом, а порівнюючи їх, визначають відхилення в структурі кредиторської заборгованості, установлюють причини змін її окремих складових і розробляють заходи для регулювання заборгованості, особливо тих її складових, які негативно впливають на діяльність підприємства.

Зобов'язання  –  важливий   елемент   балансу.   Сукупна оцінка окремих видів зобов'язань використовується для визначення рівня платоспроможності підприємства, його загальної й швидкої ліквідності.  Тому статті зобов'язань у балансі відіграють більшу роль в аналітичних процедурах, які здійснюються зовнішніми й внутрішніми користувачами фінансової звітності, а виходить, і в ефективності економічних рішень, які ними приймаються [8, c. 218]. 

Відповідно до П(С)БУ 2 “Баланс”: зобов'язання – це заборгованість підприємства, що виникла в результаті минулих подій і погашення якої, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди. 

Зобов'язання відображається в балансі за умови, що його оцінка може бути вірогідно визначена й існує ймовірність зменшення економічних вигід у майбутньому внаслідок його погашення.

Погашення зобов'язань може здійснюватися шляхом:

– сплати кредиторові коштів;

– відвантаження готової продукції або товарів у рахунок отриманого авансу від покупця;

– заміняє дане зобов'язання іншими зобов'язання;

– перетворить зобов'язання в капітал [14, c. 16].

Склад кредиторської заборгованості, її відбиття на рахунках бухгалтерського обліку й у Балансі наведені таблицею 1.2.

 Таблиця 1.2

Відбиття й склад кредиторської заборгованості

Таким чином, зобов'язання суб'єкта господарювання являють собою  важливий   елемент   балансу.   Сукупна оцінка окремих видів зобов'язань використовується для визначення рівня платоспроможності підприємства, його загальної й швидкої ліквідності.  Тому статті зобов'язань у балансі відіграють більшу роль в аналітичних процедурах, які здійснюються зовнішніми й внутрішніми користувачами фінансової звітності, а виходить, і в ефективності економічних рішень, які ними приймаються. 

1.2  Показники ефективності управління кредиторською і дебіторською заборгованістю

Ризик дебіторської заборгованості містить у собі потенційну можливість  значного збільшення, росту безнадійних боргів і загального часу погашення боргових зобов'язань.  Про можливість посилення ступеня такого ризику свідчить значний ріст відпуску товарів у кредит, подовження строків цього кредиту, збільшення числа організацій-банкрутів серед покупців, загальне погіршення економічної ситуації в країні. Дебіторська заборгованість становить значну питому вагу в складі поточних активів і істотно впливає на фінансове становище підприємства. Значення аналізу дебіторської заборгованості особливо збільшується в період інфляції, коли мобілізація власних оборотних активів є дуже невигідною [18, c. 141].

Джерелом аналізу є баланс підприємства; для внутрішнього аналізу використовують також дані аналітичного обліку.

Аналіз  дебіторської й кредиторської  заборгованості  починається з вивчення даних балансу, по яких установлюють ступінь збільшення або зменшення за звітний період – як в абсолютних сумах, так і по питомій вазі в сумі оборотних коштів.

В узагальненому виді зміни в обсязі дебіторської й кредиторської заборгованості за звітний період можуть бути охарактеризовані даними горизонтального й вертикального аналізу балансу.

Особлива увага в процесі аналізу дебіторської заборгованості приділяють статті “Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги”, що становить найбільшу питому вагу в загальній сумі дебіторської заборгованості. Згідно з національними стандартами бухгалтерського обліку ця дебіторська заборгованість відображається в балансі по чистій реалізаційній вартості, тобто як сума дебіторської заборгованості за винятком сумнівних і безнадійних боргів [17, c. 33].

Питома вага дебіторської заборгованості показує, яка частина оборотних коштів відвернена в розрахунки, а кредиторської – її частку в джерелах формування оборотних коштів.

Для визначення характеру, причин і строку утворення дебіторської й кредиторської заборгованості використовують дані аналітичного обліку.

По характері утворення дебіторська й кредиторська заборгованість діляться на нормальну, котра обумовлена діяльністю підприємства й діючих форм розрахунків; і на ненормальну (невиправдану), наявність якої означає порушення платіжної дисципліни.

До  невиправданої  дебіторської й кредиторської  заборгованості  ставиться в першу чергу прострочена заборгованість по взаємних зобов'язаннях і претензіям. Така заборгованість може утворитися в результаті поганого фінансового стану підприємства, викликаного недоліком власних коштів або їхнім неправильним використанням; розміщення оборотних коштів у зайві (наднормативних) запасах матеріальних цінностей. До неї також ставиться заборгованість покупців  і замовників за товари, роботи й послуги, неоплачені в строк і ін. [17, c. 35].

При аналізі кредиторської заборгованості особлива увага приділяється стану розрахунків з постачальниками й підрядниками за отримані матеріальні цінності, роботи й послуги, з бюджетом, Пенсійним фондом і Фондом соціального страхування, з робітниками та службовцями по оплаті праці й ін. [18, c. 142].

За даними бухгалтерської звітності (форма №1, форма №2) можна виділити ряд показників, які характеризують ефективність управління кредиторської і дебіторської заборгованості. 

Для   аналізу    оборотності   дебіторської (кредиторської) заборго-ваності з використанням вищевказаних показників складають аналітичну таблицю зразкового такого виду. Для оцінки оборотності кредиторської заборгованості, використовуємо ті ж коефіцієнти, які використовували для оцінки оборотності дебіторської заборгованості, з однією відмінністю, що в знаменнику відображаємо суму обороту  для закупівлі сировини, матеріалів і т.п. (кредитові обороти за рік по рахунку 631 “Розрахунки з постачальниками й підрядниками) [18, c. 143]. 

Ретельному  аналізу  піддаються  також  розрахунки з різними дебіторами й кредиторами, причини їхнього виникнення. 

Важливе значення для підприємства має не тільки величина, але і якість дебіторської заборгованості. Його характеризують ряд показників:

– частка боргових зобов'язань, забезпечених  заставою, поручництвом або банківською гарантією;

– питома вага вексельної форми розрахунків;

– частка резервів по сумнівних боргах у загальній сумі дебіторської заборгованості;

– питома вага прострочених боргів у їхній сукупній величині.

Велике значення для фінансового управління підприємством має аналіз тенденцій зміни співвідношення короткострокової заборгованості й величини доходів організації в аналізованому періоді.

Структура власного капіталу визначається на основі аналізу складових елементів. Ефективність їхнього використання оцінюється із застосуванням відносних показників і коефіцієнтів. Особлива увага приділяється показникам, що мають безпосереднє відношення до ризику продажів у кредит: відношенню боргових зобов'язань до загальної вартості основного й оборотного капіталу, співвідношенню поточних активів і пасивів, коефіцієнтам покриття кредиторської заборгованості й ін. [20, c. 94].

       2 АНАЛІЗ І ОЦІНКА ПОЛІТИКИ УПРАВЛІННЯ КРЕДИТОРСЬКОЮ І  ДЕБІТОРСЬКОЮ ЗАБОРГОВАНОСТЯМИ ПІДПРИЄМСТВА ВАТ «АВТОПАРК»

2.1 Організаційно-економічна характеристика ВАТ «АВТОПАРК»

ВАТ "Автопарк" – акцiонерне товариство, яке займається перевезенням пасажирiв i вантажiв, є правонаступником державного Запорiзького автотранспортного пiдприємства 12310 (ЗАТП 30815 – на момент заснування).

Пiдприємство ЗАТП 12310 (ЗАТП 30815) було створено 01.07.1984 р., згiдно наказу Мiнiстерства автомобiльного транспорту УРСР за №88 вiд 16.05.1984 р.

У листопадi 1995 року державне пiдприємство ЗАТП 12310 було перетворено в процесi приватизацiї у вiдкрите акцiонерне товариство "Автопарк" (ВАТ "Автопарк").

ВАТ "Автопарк" складається зi наступних пiдроздiлiв:

– автоколона №1 – мiськi пасажирськi перевезення автобусами, виконання перевезень автобусами по заявам пiдприємств, органiзацiй, приватних осiб;

– автоколона №3 – перевезення вантажiв по заявам пiдприємств, органiзацiй, приватних осiб;

– авторемонтнi майстернi – ремонт i технiчне обслуговування автомобiлiв пiдприємств, органiзацiй, приватних осiб.

Всi структурнi пiдроздiли ВАТ "Автопарк" знаходяться у Запорiжжi (автоколона №3 територiально вiдокремлена). ВАТ "Автопарк" не має фiлiй, дочiрнiх пiдприємств.

До основних видiв дiяльностi товариства належать:

– мiськi пасажирськi превезення автобусами – 82,4% вiд доходiв (замовник  – мiська адмiнiстрацiя), 

– вантажнi перевезення – (замовник – пiдприємства, органiзацiї, приватнi особи),

– перевезення пасажирiв на замовлення – 13,7%.

Обидва   види    перевезень   мають  вiдносно стабiльний попит (сезоннi коливання не перевищують 10%).

Споживачами послуг, якi надаються  емiтентом є фiзичнi та юридичнi особи.

Межами ринку дiї товариства можна   визначити:   м.    Запорiжжя, Запорiзьку обл. та межi України.

У роботі транспортних підприємств, що здійснюють професійні вантажоперевезення, використовується найрізноманітніший автотранспорт.   Все    залежить   від   конкретного   замовлення   й   характеру  вантажу – максимально високий рівень надаваних послуг у мінімальний термін плюс стовідсоткова гарантія схоронності під час перевезення вантажів є основною вимогою, що пред'являють до себе автотранспортні компанії, що займаються вантажоперевезеннями.

Радіофіковані вантажні автомобілі, автобуси, легкові автомобілі будуть у розпорядженні клієнта протягом 20 хвилин з моменту замовлення.

Перевезення вантажів по місту і області провадиться в строгій відповідності з умовами договору, у якому також гарантується відповідаль-ність підприємства перед клієнтом. Замовникові буде запропонований ще цілий ряд послуг. Наприклад, можуть бути надані диспетчерські й експедиторські послуги, а також послуги з надання практично будь-якого автотранспорту, причому, з оплатою одного напрямку; можна замовити бригаду професійних вантажників, що гарантує якість робіт. Можлива доставка вільних і збірних вантажів від одного кілограму автомобільним транспортом.

Абсолютна надійність, своєчасність і бездоганна якість надаваних послуг робить роботу транспортних компаній привабливої для замовника.

Транспортно-експедиційна компанія ВАТ "Автопарк", що успішно працює вже більше 15 років, пропонує комплекс послуг у сфері вантажоперевезень по Україні й міжнародних перевезеннях вантажів. Компанія робить комплексні послуги по автомобільним  вантажо-перевезеннях по території Росії, Європи й Азії, у тому числі негабаритних, великогабаритних, великовагових і небезпечних (ADR) вантажів, забезпечуючи для цього підготовку всіх необхідних документів, консолідацію, сортування й перевантаження на власних транзитних площадках.

Маючи належним чином обладнані консолідаційні склади в місті Одесі, компанія організовує й забезпечує своєчасні вантажоперевезення з морського порту в контейнерах (контейнерні перевезення вантажів), вагонами або фурами в різні регіони України, або транзитом в інші країни СНД. Одним з найбільш успішних напрямків діяльності компанії "Автопарк" є транспортно - експедиційне обслуговування підприємств на умові висновку постійних договірних відносин для перевезень вантажів по Україні, областям і іншим регіонам всіма видами автомобільного транспорту або по залізниці.

Клієнти підприємства, це не тільки великі й відомі товаровиробники, але й невеликі компанії, зацікавлені в стабільному і якісному обслуговуванні, а так само закордонні партнери із країн Європи, Азії й Америки, що поставляють свою продукцію в Україну.

До безсумнівних переваг компанії відносяться:

– вантажоперевезення по Україні і міжнародні перевезення;

– перевезення негабаритних, важковагових, небезпечних вантажів;

– багаторічний досвід вантажних перевезень;

– злагоджена команда відповідальних фахівців;

– митне оформлення вантажів;

– послуги по озброєному супроводу вантажів;

– професійна транспортна логістика ;

– розробка оптимальних схем для мультимодальних и контейнерних перевезень.

Зберігаючи свою репутацію, керівництво компанії однаково сумлінно ставиться як до обслуговування великих контрактів, так і до перевезення вантажів у невеликих обсягах. Компанія "Автопарк" відповідально ставиться до кожного замовлення й гарантує його своєчасне і якісне виконання.

Для оперативного обслуговування замовників, у розпорядженні компанії постійно є найрізноманітніші види як власного, так і притягнутого для автоперевезень автотранспорту (тенти, ізотерми, рефрижератори й т.д.) – підприємством забезпечується все, що знадобиться для якісного автоперевезенні вантажів.

2.2  Аналіз ліквідності та платоспроможності 

Фінансовий стан підприємства можна оцінювати з погляду короткострокових й довгострокових перспектив. У першому випадку критерії оцінки фінансового стану - ліквідність і платоспроможність підприємства, тобто здатність вчасно й у повному обсязі зробити розрахунки по короткострокових зобов'язаннях.

Здатність підприємства платити по своїх короткострокових зобов'язаннях називається ліквідністю (підприємство вважається ліквідним, якщо воно в стані виконати свої короткострокові зобов'язання, реалізуючи поточні активи).

Платоспроможність означає наявність у підприємства коштів і їхніх еквівалентів, достатніх для розрахунків по кредиторській заборгованості, що вимагає негайного погашення.

Таким чином, основними ознаками платоспроможності є:

а) наявність у достатньому обсязі коштів на розрахунковому рахунку;

б) відсутність простроченої кредиторської заборгованості.

Для простоти розрахунків перетворюємо баланс підприємства в транспонований, в якому активи розміщуються за ступенем ліквідності, а пасиви - за часом виконання зобов'язань (табл.2.1).

Таблиця 2.1

Транспонований баланс підприємства ВАТ «Автопарк»

На основі даних таблиця 2.1, можно зробити висновки, чи може підприємство виконувати наступні умови:

у  2006 році     А1 <  П1; А2  П2; А3 < П3; А4 > П4;

у  2007 році     А1 < П1; А2  П2; А3 < П3; А4 > П4;

у  2008 році     А1 < П1; А2  П2; А3 < П3; А4 > П4.

Отже, бачимо, що баланс підприємства за 2006-2008 не є абсолютно ліквідним, тому що не виконуються необхідні умови:  А1 ³ П1; А2 ³ П2; А3 ³ П3; А4 £ П4 [29, c. 35].  

Так як на більшості підприємств є нереальними такі умови, то для визначення ліквідності використовують сукупність відносних показників.

На основі таблиці 2.2 побудуємо таблицю 2.3. [26, c. 131-133].

Таким чином, щодо кожного коефіцієнта зробимо відповідні висновки.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності знаходиться в нормі, але спостерігається його зменьшення, що свідчить про падіння платоспроможності підприємства. Вважається, що значення коефіцієнта вище 0,35 не завжди потрібно, тому що надлишок коштів свідчить про неефективне їхнє використання, на ВАТ «Автопарк» такого не спостерігається.

Коефіцієнт швидкої (прогнозної) ліквідності має недостатнє значення протягом 2006-2007 років, а в 2008 році збільшився і склав 0,66, це пояснюється збільшенням грошових коштів і дебіторської заборгованості.

Коефіцієнт поточної ліквідності збільшився з 2006 до 2007 року та відповідає нормативному значенню. Перевищення нормативного значення у 2008 р. говорить про те, що в підприємства достатня кількість оборотних коштів для покриття всіх своїх короткострокових зобов'язань.

Коефіцієнт співвідношення дебіторської й кредиторської заборгова-ності мав тенденція до зменьшення, але в 2008 році виріс і склав 0,59. Невідповідність коефіцієнта нормативу означає, що підприємство не має можливості розраховуватися із кредиторами за рахунок дебіторів, що є негативним моментом. З наведених розрахунків ми бачимо, що всі коефіцієнти ліквідності до кінця аналізованого періоду зросли, що свідчить про гарну тенденцію, що зложилася на підприємстві.

При аналізі платоспроможності підприємства доцільно розрахувати коефіцієнт платоспроможності. Розрахунок даного коефіцієнта необхідний для того, щоб показати, наскільки в силу негативних факторів можуть бути скорочені надходження грошових коштів, щоб при цьому була можливість проводити необхідні платежі.

Так, наприклад, якщо значення коефіцієнта складає в нашому випадку у 2006 році 1,30, то можна сказати, що навіть при скороченні грошових надходжень на 2,5% підприємство зможе забезпечити поточні платежі. У 2007 і 2008 роках коефіцієнт дещо зменьшився, але все ж таки залишається досить високим. Зрозуміло, що значення даного коефіцієнту не повинно бути меншим за 1. Якщо ж таке сталося, то можна сказати, що поточних надходжень не достатньо для здійснення поточних платежів і підприємство виконує останні за рахунок наявного на початок аналізує мого періоду залишку грошових коштів.

По проведеному аналізу можна зробити такі висновки: підприємство має низький рівень ліквідності і від’ємні показники, що характеризує його платоспроможність. Підприємству необхідно вжити заходи для покращення значення показників ліквідності, для цього необхідно збільшити суму грошових коштів на рахунках підприємства, до рівня необхідного для покриття кредиторської заборгованості.

2.3  Аналіз складу і структури кредиторської заборгованості ВАТ «Автопарк»

За даними бухгалтерської звітності сформуємо таблицю для визначення динаміки величини кредиторської заборгованості аналізованого підприємства. 

Таблиця 2.4

Кредиторська заборгованість ВАТ «Автопарк», 2006-2008 рр.

Продовження таблиці 2.4

В динаміці кредиторська заборгованість аналізованого підприємства за ряд років має такий вигляд (рис. 2.2).

За даними табл. 2.4  бачимо, що у 2007 та 2008 роках відбулися значні зміни кредиторської заборгованості на підприємстві. Така ситуація досить негативно впливає на господарську діяльність підприємства, тому що воно розраховується за отримані товари та послуги несвоєчасно, що характеризує підприємство як підприємство з досить низькою платоспроможністю. Розглянемо інші складові заборгованості підприємства ВАТ «Автопарк».

Загальна величина кредиторської заборгованості у 2008 році в порівнянні з 2007 збільшується на 26,6 тис. грн. Переважну величину мають зобов’язання з оплати праці (у 2008 році 216,00 тис. грн.). Негативної оцінки заслуговує наявність зобов’язань із бюджетом (61,00 тис. грн.). Несвоєчасні розрахунки підривають фінансову стабільність і репутацію даного підприємства. Розрахувавшись з кредиторами за отримані товари, у підприємства не вистачає грошових засобів на рахунку для погашення інших зобов’язань.

Далі проведемо оцінку оборотності кредиторської заборгованості.

Дані свідчать   про   поліпшення розрахунків з постачаль-никами і підрядниками в порівнянні з минулими роками. Оборотність кредиторської заборгованості у 2008 році збільшилася у 2,69 разів, а період погашення скоротився на 12,37 днів. Частка кредиторської заборгованості в загальному обсязі поточних зобов'язань трохи знизилася - на 33 %. Частка сумнівних боргів у загальному обсязі заборгованості на кінець аналізованого періоду відсутня.

Беручи до уваги вищевикладені показники, можна зробити висновок про збільшення  ліквідності поточних зобов'язань, а отже, кредиторська заборгованість підприємства не має значного впливу на фінансовий  стан  підприємства.

При оцінці кредиторської заборгованості підприємства  доцільно окремо вивчати наявність, склад і структуру кредиторської заборгованості, частоту й причини утворення простроченої кредиторської заборгованості. При   цьому   аналітик повинен бути впевненим у вірогідності інформації, для чого він вивчає укладені договори, контракти й інші документи, які підтверджують  наявність кредиторської заборгованості, проводити бесіди з фахівцями й іншими співробітниками, які мають дані про борги підприємства. Обов'язково варто простежити, щоб інформація, представлена в балансі, збігалася з фактичною величиною кредиторської заборгованості, що існує на підприємстві. 

Наступним етапом проведення оцінки кредиторської заборгованості підприємства є оцінка складу й строків утворення кредиторської заборгованості, а також оцінка рівня забезпеченості боргів, якщо така є. 

Основнi кредитори: 189,6 тис.грн. - ТОВ "Український автобус"; 167,6 тис.грн. - Автомобiльна компанiя "IZYCI"; 382,0 тис.грн. - ВАТ "Нафта трейд"; 130,9 тис.грн. - ХАРМ. Iншi поточнi зобов"язання - 22,3 тис.грн. в т.ч. - 20,5 тис.грн. - ПДВ з виданих авансiв; 1,8 тис. грн. - Розрахунки з пiдзвiтними особами.

Варто зауважити, що ситуація на підприємстві змінилася не в кращу сторону – рік у рік  кредиторська заборгованість підприємства  збільшувалася, однак рівень забезпеченості був низьким. По строках давнини заборгованість перед постачальниками не перевищувала півроку, що є позитивним моментом для підприємства.

Беручи до уваги вищевикладені показники, можна зробити висновок про збільшення  ліквідності поточних зобов'язань, а отже, кредиторська заборгованість підприємства не має значного впливу на фінансовий  стан  підприємства.

3 ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ КРЕДИТОРСЬКОЇ І ДЕБІТОРСКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТЕЙ  В РАМКАХ ФІНАНСОВОГО УПРАВЛІННЯ ВАТ «АВТОПАРК»

Керування дебіторською і кредиторською заборгованістю безпосередньо впливає на прибутковість підприємства і визначає дисконтну і кредитну політику для покупців, шляхи прискорення повернення боргів і зменшення безнадійних боргів, а також вибір умов продажу, що забезпечують гарантоване надходження коштів.

Так, для підприємства ВАТ «АВТОПАРК»  на даний момент це є однією з нагальних проблем. На підприємстві необхідно виробити спеціальну політику щодо більш ефективного управління дебіторською і кредиторською заборгованістю. Необхідно провести цілу низку заходів, щоб виявити які з них більш підходять для даного підприємства. Є багато способів максимізувати прибутковість дебіторської заборгованості і звести до мінімуму можливі втрати.

Послідовність   дій   у   процесі   керування дебіторською заборгова-ністю дасть можливість забезпечити належне оперативне керування дебіторською заборгованістю на підприємстві [4, c. 76].

На   першому   етапі   процесу   управління   керівництво підприємства повинне усвідомити й оцінити наявність або можливі проблеми, зрозуміти необхідність їхнього рішення. Це супроводжується визначенням кінцевих результатів у кількісному вимірі, тобто цілей, яких необхідно досягти після завершення процесу по управлінню товарною дебіторською заборгованістю. Такими цілями можуть бути: підвищення рівня абсолютної платоспроможності,  термінове залучення коштів для інвестиційних потреб, підвищення рівня надійності товарною дебіторською заборгованістю.

Другий   етап   процесу  управління товарною дебіторською заборгова-ністю пов'язаний із призначенням відповідальної особи або керівника групи фахівців, що мають безпосередній зв'язок з фінансовою роботою на підприємстві.

Третій етап управління - проведення поглибленого дослідження дебіторської заборгованості.  Основні завдання цього етапу:

– аналіз динаміки обсягу й структури дебіторської заборгованості, термін погашення,  забезпеченість, форма розрахунку. Це враховує рівень ліквідності, можливість перетворення в грошову форму, надійність;

– визначення середнього рівня інкасації й кількості оборотів;

– оцінка товарної дебіторської заборгованості по “вікових групах” (по передбачених строках її інкасації);

– співвідношення кредиторської й дебіторської заборгованостей.

На четвертому етапі робіт з управління дебіторською заборгованістю розробляють окремо заходу щодо підвищення її ліквідності. Проводиться оцінка доцільності можливих форм рефінансування дебіторської заборго-ваності: факторинг, облік векселів, форфейтинг [17, c. 35].

П'ятий етап є завершальним і передбачає впровадження на підприєм-стві розглянутих заходів щодо підвищення ліквідності й прибутковості товарної дебіторської заборгованості.  Моніторинг охоплює оперативні зміни у випадку відхилення в строках і обсягах надходження й витрат коштів з метою своєчасного завершення цього процесу й досягнення поставлених цілей.

Мінімізувати   кредитні   ризики  дає також  можливість детальна оцінка кредитної історії дебітора, метою якого є збір і аналіз інформації (первинних даних). Можливість скласти характеристику  потенційного клієнта або підтвердити й уточнити дані партнера дають можливість наступні дані: форма організації підприємства;  дату реєстрації й строк існування; інформацію про відкриття справ про банкрутство в минулих періодах; сферу діяльності; наявність гарантій та ін. [23, c. 124]

Для підприємств, які вже мають кредитні відносини, метод вимагає застосування аналізу притримування платіжної дисципліни протягом  минулих періодів з обов'язковим  визначенням сум заборгованості, термін оплати якої пройшов, і проведення аналізу оплати  заборгованості - складання регістра старіння заборгованості.  Для одержання повної картини щодо фінансового становища торговельного партнера варто розрахувати основні відносні показники.

Для максимізації припливу коштів також доцільно  розробити систему договорів  із гнучкими умовами строків і форми оплати: 

– передоплата – звичайно припускає наявність знижки;

– часткова передоплата – сполучить передоплату й продаж у кредит;

– передача на реалізацію – передбачає, що підприємство зберігає права власності на товари, поки вони не будуть оплачені;

– виставляння проміжного рахунку – це метод ефективний при довгострокові контрактах і забезпечує регулярний приплив коштів у міру виконання  окремих етапів роботи;

– банківська гарантія, при якій банк буде відшкодовувати необхідну суму у випадку порушення дебітором своїх зобов'язань;

– гнучке ціноутворення – використовується для захисту підприємства від збитків в умовах інфляції;

– гнучкі ціни – вони можуть бути прив'язані до загального індексу інфляції, включаючи вплив цього індексу на конкретні продукти з урахуванням фактичних строків оплати й потенційного прибутку від альтернативних вкладень  коштів.

При розробці фінансової стратегії підприємства велика увага приділяється політики інкасації дебіторської заборгованості, що передбачає  встановлення певної системи процедур, пов'язаних зі стягненням боргів – письмові попередження, телефонні розмови з головними менеджерами підприємства-покупця, подача позову про банкрутство в господарський суд і т.і. Застосовують і спеціальні методи прискорення  інкасації дебіторської заборгованості – продаж дебіторської заборгованості та ін. Досвід показує, що в окремих випадках процедура інкасації дебіторської заборгованості становить найбільшу частку поточних витрат, пов'язаних із загальним процесом е обслуговування [23, c. 126]. 

За допомогою коефіцієнта інкасації на основі реєстру старіння дебіторської заборгованості можна розрахувати  прогноз надходження коштів. На основі даних про погашення дебіторської заборгованості можна також визначити частку коштів у загальній сумі надходжень. У заключній стадії розробки кредитної політики підприємства можливий розрахунок очікуваного розміру дебіторської заборгованості. 

Для  визначення  впливу  планового   розміру   дебіторської заборгованості на зміну довжини операційного циклу підприємства цей розмір може бути встановлений у днях обороту. Для цього планову суму дебіторської заборгованості необхідно поділити на плановий обсяг реалізації продукції (за цінами її собівартості) [7, c. 119].

Розвиток   ринкових   відносин   і   інфраструктури    фінансового ринку дозволяють використовувати в практиці фінансового менеджменту ряд нових форм управління дебіторською заборгованістю – її рефінансування, тобто прискорений переклад в інші форми оборотних активів підприємства: кошти й високоліквідні короткострокові цінні папери.  основними формами рефінансування дебіторської заборгованості, використовуваними в цей час, є:

– факторинг;

– облік векселів, виданих покупцями продукції(робіт або послуг);

– форфейтинг [12, c. 42].

Сутність методу оптимізації фінансових рішень щодо управління дебіторською заборгованістю полягає у розробленні кількох сценаріїв з метою вибору найбільш оптимального варіанта (рис. 3.1).

Рисунок 3.1  –  Етапи  планування заборгованості  за  методом  оптимізації  фінансових рішень щодо управління дебіторсько-кредиторською заборгова-ністю 

З огляду на специфіку фінансово-господарської діяльності підприємства у процесі управління дебіторською заборгованістю і визначення та обґрунтування розрахункових операцій на основі використання методу оптимізації фінансових рішень доцільно використовувати такі критерії оптимізації фінансових рішень та реалізації моделі грошових розрахунків:

– максималізація вартості капіталу підприємства;

– мінімізація накладних витрат;

– скорочення строку іммобілізації фінансових ресурсів у сферу обігу;

– максимізація використання ефекту фінансового лівериджу;

– максималізація  абсолютної  суми  прибутку  підприємства та макси-

мізація прибутку на одиницю вкладеного капіталу;

– максимізація рентабельності власного капіталу;

– мініміазція   тривалості    обороту   капіталу,    тобто     прискорення

оборотності капіталу;

– мінімізація податкових зобов’язань та ін.

Розвиток ринкових відносин та інфраструктури фінансового ринку уможливлює використання в практиці фінансового менеджменту ряду нових форм управління дебіторською заборгованістю, тобто її рефінансування, або прискореного методу переведення дебіторської заборгованості в більш ліквідні оборотні активи, грошові кошти, короткострокові цінні папери.

Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості є: факторинг, облік векселів, які видані покупцям продукції, або їх продаж на фінансовому ринку, форфейтинг, спонтанне рефінансування.

Факторингявляє собою фінансову операцію, за якої підприємство-продавець передає право отримання грошей за платіжними документами за відвантажену продукцію комерційному банку. За здійснення такої операції банк стягує з підприємства-продавця певну комісійну плату, яка встановлюється у відсотках до суми платежу. Ставки комісійної плати диференціюються з урахуванням рівня платоспроможності покупця і передбачених строків сплати платіжних документів.

Факторингова операція дає змогу підприємству-продавцю рефінансувати переважну частину дебіторської заборгованості, щодо наданого покупцеві кредиту в короткі строки, скоротивши тим самим період фінансового й операційного циклів.

Незалежно від виду операції рефінансування її використання базується на єдиних принципах:

– загальні витрати на рефінансування не повинні перевищувати очікуваний прибуток від використання вивільнених коштів у господарському обороті;

– витрати на рефінансування не повинні перевищувати вартості короткострокових кредитів для підтримки платоспроможності підприємства до інкасації дебіторської заборгованості;

– витрати, на рефінансування не повинні перевищувати інфляційні втрати у випадку затримки платежів.

Джерелами формування коштів для факторингу є власні кошти банку (прибуток, фонди), притягнуті й позикові кошти. Співвідношення між ними встановлюється правлінням банку. Власні кошти факторинговий відділ одержує від свого банку й надалі їхній приріст здійснюється за рахунок прибутку від проведених їм операцій. При потребі відділу в залученні надпланових кредитів для виконання своїх зобов'язань, банк може надати йому короткостроковий кредит. Відділ також може залучати кошти в термінові депозити.

Проведемо порівняння комерційного кредиту й факторингу й зведемо це в табл. 3.1.

Таблиця 3.1

Порівняльна характеристика банківського кредиту і факторингової операції як альтернативних рішень рефінансування дебіторської заборгованості

Продовження таблиці 3.1

З даного порівняння видно, що ні чого загального між комерційним кредитом і факторингом немає. Але при порівнянні видно перевага факторингу над кредитом для дрібних і середніх підприємств [7, c. 239].

1. Поставка товару на умовах відстрочення платежу;

2. Переуступка фінансовій установі права вимоги на поставку товару;

3. Виплата авансового платежу (до 90% від права вимоги);

4. Перерахування покупцем (дебітором) платежу;

5. Виплата фінансовою установою постачальникові залишку коштів.

Реалізувати цю схему для фінансування поставок можна наступним чином [12, c. 48]. Необхідно заповнити бланк Заяви на факторинг, Анкету клієнта й разом з іншими документами.  При звернені до фінансової установи  визначається перелік  дебіторів (покупців), установлюється ліміти кредитування по кожному з них і загальний ліміт кредитування. Наступним кроком підписується договір факторингу з додатками й направляється дебіторам інформацію про укладання договору факторингу  й переуступці боргу.

Після відвантаження товару (надання послуги) передається в офіс клієнта документи, що підтверджують відвантаження (надання послуги) і реєстр цих документів. Наступного дня клієнт одержує на свій рахунок у банку до 90% суми по реєстрі. Покупець (дебітор) одержує від фінансової установи повідомлення про переуступку боргу й розрахунки за отримані від товари (послуги) з фінансовою установою «ЄФКР».

Остаточний розрахунок з компанією-клієнтом по конкретному реєстрі провадиться після одержання коштів від дебітора. Із цього платежу втримується винагорода за послуги факторингу.

Перелічимо основні вимоги  до  дебіторів клієнта:

– співробітництво з компанією не менш 6 місяців;

– позитивна історія розрахунків  з компанією;

– здійснення регулярних  закупівель товару на суму не менш 3 тис. гривень на місяць;

– строк відстрочки платежів за договором  повинен становити від 5 до 120 днів.

Як правило, необхідна наявність 3 і більше дебіторів. Плата, що стягується фінансовою установою із клієнта (постачальника),  за факторингове  обслуговування складається із двох частин:

1. Оплати за керування заборгованістю, тобто комісія за властиво факторингове обслуговування (адміністрування дебіторської заборгованості) – ведення обліку, страхування сумнівних боргів, звітність і т.д.
Розмір комісійної винагороди залежить від масштабів і структури виробничої діяльності клієнта, трудомісткості  робіт з обслуговування заборгованості, кількості й платоспроможності дебіторів (покупців товарів і послуг), строку відстрочення платежу,  специфіки  й  кон'юнктури  ринку  фінансових  послуг і становить від  0,016 % номіналу накладній.

2. Плати за кредитування, властиво відсотків від фактичної суми фінансування за період  від дати перерахування коштів по реєстрі до дати надходження коштів на рахунок фінансової установи від дебітора клієнта.
Процентна ставка по кредитуванню переважно залежить від кредитних ризиків, фінансового стану клієнта, стану кредитно-грошового ринку України й, як правило,  становить 15 % річних.

Припустимо підприємство ВАТ «Автопарк» з метою оптимізації і рефінансування дебіторської заборгованості продало банку право стягнення безнадійної дебіторської заборгованості на суму 6000 грн. на таких умовах:

- комісійна плата за здійснення факторингової операції стягується банком у розмірі 2% від суми боргу;

- банк надає підприємству-продавцеві кредит у формі попередньої оплати  його боргових вимог у розмірі 75% від суми боргу;

-  процентна ставка за наданий банком кредит становить 20% у рік.

Виходячи із цих даних у першу чергу фінансовий менеджер підприємства визначає додаткові видатки підприємства по здійсненню факторингової операції.  У цьому випадку вони складуть:

а) комісійна плата = грн.                                                                

б) плата за користування кредитом= грн.                                  

Разом   видатки  підприємства по факторинговій операції  складуть 1020 грн. Далі  обліком  розрахованої  суми   додаткових    видатків визначають їхній рівень стосовно додатково отриманих грошових  активів.

Порівняємо декілька варіантів факторингу в різних фінансових установах (табл. 3.2).

Таблиця 3.2

Порівняльний аналіз факторингу для ВАТ «Автопарк»

Для всіх інших банківських установ розрахунки проведені за вищенаведеним алгоритмом. Отже, для здійснення факторингу керівництво підприємства має змогу вибрати найвигідніший варіант здійснення операції, що за різними умовами пропонують різні фінансові установи (табл. 3.2. і рис. 3.3).

Зіставляючи отриманий показник із середнім рівнем процентної ставки на ринку грошей ми бачимо, що здійснення факторингової операції для підприємства-продавця більш вигідно, ніж одержання фінансового  кредиту на період оплати боргу покупцем продукції.

Слід зазначити, що, незважаючи на недостатнє законодавче врегулювання факторингових операцій, досить високу його вартість, цей вид послуг може бути дуже корисним для підприємств, які мають проблеми з неконтрольованим ростом дебіторської заборгованості.

Форфетингявляє собою фінансову операцію щодо рефінансування дебіторської заборгованості з експортного товарного кредиту шляхом передання (індосаменту) переказного векселя на користь банку зі сплатою йому комісійної винагороди. Комерційний банк бере на себе зобов’язання щодо фінансування експортної операції шляхом сплати за обліковим векселем, який гарантується наданням авалю банку держави імпортера. Для того щоб зменшити ризик можливих втрат у разі неповернення частини боргу, банк вимагає значну знижку з ціни (дисконт).

Продавець може дати знижку в межах банківського процента, який може отримати в разі негайного вкладання вивільненої суми на депозитний рахунок.
З іншого боку, покупець також мусить визначитися, що вигідніше: чекати договірного строку сплати дебіторської заборгованості і втратити знижку, чи скористатися знижкою і достроково оплатити товар. Для цього покупцем розраховується ціна утраченої вигоди і порівнюється із середньою процентною ставкою банківського кредиту.

Форфейтинг полягає у трансформації комерційного кредиту в банківський кредит. У цьому випадку продаж боргу, оформленого оборотними документами (перевідним векселем або перевідним акредитивом), здійснюється на умовах відмови (або форфейтингу) банку від регресу вимог на кредитора (продавця продукції) у разі, якщо боржник (покупець) виявився неплатоспроможним. Але для того, щоб зменшити ризик можливих втрат при неповерненні частини боргу, банк вимагає значну знижку з ціни (дисконт). Величина цього дисконту і виступає ціною рефінансування дебіторської заборгованості за допомогою форфейтинга. Найчастіше форфейтинг використовується при експортних операціях. Переваги і недоліки такої форми рефінансування дебіторської заборгованості систематизовано у табл. 3.3.

Таблиця 3.3

Переваги і недоліки форфейтингу для учасників операції

Проведемо оцінку доцільності використання комерційного кредиту ВАТ «Автопарк» оскільки завдяки аналізу визначено, що у структурі позикового капіталу найбільшу питому вагу має кредиторська заборгованість. За таким умов для підприємства виникає необхідність визначення ефективної ставки за товарним кредитом.

Одним з джерел формування позичкового капіталу підприємс­тва є комерційні кредити. Комерційний кредит — це форма кредиту, яка характеризує відносини позички між двома суб’єктами господарської діяльності,  що виникають у результаті одержаних авансів у рахунок наступних поставок продукції (ро­біт, послуг) чи одержання товарів і відстрочкою платежів. Ці кредити принципово відрізняються під Нанкінських, оскільки кредитором виступають комерційні парі пери підприємства. До основних різновидів комерційних кредитні належать: товарні кредити; одержані аванси.

Зрозуміло, що чим більшими є знижка до базової ціни і період її дії, тим вищою буде вартість залучення товарного кредиту. За інших рівних умов чим більшим є період відстрочення платежів, тим нижчою буде вартість кредиту.

На практиці досить часто використовують ще один алгоритм розрахунку ставки процента за користування товарним кредитом, який, на думку багатьох економістів.

Товарний кредит доцільно використовувати в тому разі, коли процентна ставка за його використання буде меншою, ніж ставка за банківський кредит, який підприємство може отримати на ана­логічний період [9, c. 139].

У ВАТ «Автопарк» по розрахунком із постачальником ВАТ «Інструментальна компанія» передбачений контрактом строк оплати відвантажених товарів стано­вить 45 днів з моменту їх надходження на склад. При здійсненні розрахунків протягом перших 15 днів після надходження товару сконто (знижка) до базової ціни дорівнює 3 %.

Визначимо ефективну ставку процента за товарним кредитом, а також доцільність його використання для ВАТ «Автопарк», якщо ставка за аналогічним банківським кредитом — 40 % річних (як альтернатива поповнення оборотних активів для здійснення своєї діяльності).

Якщо підприємство здійснює розрахунки за базовою ціною з від­строчкою платежу в 45 днів, то це означає, що воно втратило можливість отримати знижку у розмірі 3 % базової ціни.

Якщо оплата здійснюється протягом перших 15 днів, то підприємс­тво отримує відповідну знижку, отже, плата за користування товарним кредитом протягом цього періоду становитиме нуль.

Можна дійти висновку, що для підприємства ВАТ «Автопарк» вигіднішим є викорис­тання товарного кредиту порівняно з банківським. Однак з погляду зниження затрат для підприємства оптимальним буде розрахунок у кі­нці строку, протягом якого діє знижка.

ВИСНОВКИ

Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.

Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичної оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні його стабільного фінансового стану.

У розрізі виконання роботи було проведено комплексне дослідження фінансового стану підприємства ВАТ «Автопарк», підсумки якого дають можливість стверджувати наступне:

1. Аналіз ліквідності і платоспроможності показав, що у підприємства

не вистачає грошових коштів на покриття невідкладних зобов’язань. Проте вірогідність того, що всі кредитори в один момент звернуться до підприємства з вимогою розрахуватися з ними дуже невелика. 

По проведеному аналізу можна зробити такі висновки: підприємство має низький рівень ліквідності і від’ємні показники, що характеризує його платоспроможність. Підприємству необхідно вжити заходи для покращення значення показників ліквідності, для цього необхідно збільшити суму грошових коштів на рахунках підприємства, до рівня необхідного для покриття кредиторської заборгованості.

2. Проведений аналіз складу, структури і оборотності кредиторської заборгованості показує наступні результати. За даними табл. 2.17  бачимо, що у 2007 та 2008 роках відбулися значні зміни кредиторської заборгованості на підприємстві. Така ситуація досить негативно впливає на господарську діяльність підприємства, тому що воно розраховується за отримані товари та послуги несвоєчасно, що характеризує підприємство як підприємство з досить низькою платоспроможністю.

Загальна величина кредиторської заборгованості у 2008 році в порівнянні з 2007 збільшується на 26,6 тис. грн. Переважну величину мають зобов’язання з оплати праці (у 2008 році 216,00 тис. грн.). Негативної оцінки заслуговує наявність зобов’язань із бюджетом (61,00 тис. грн.). Несвоєчасні розрахунки підривають фінансову стабільність і репутацію даного підприємства. Розрахувавшись з кредиторами за отримані товари, у підприємства не вистачає грошових засобів на рахунку для погашення інших зобов’язань. Розраховані дані свідчать   про   поліпшення розрахунків з постачаль-никами і підрядниками в порівнянні з минулими роками. Оборотність кредиторської заборгованості у 2008 році збільшилася у 2,69 разів, а період погашення скоротився на 12,37 днів. Частка кредиторської заборгованості в загальному обсязі поточних зобов'язань трохи знизилася - на 33 %. Частка сумнівних боргів у загальному обсязі заборгованості на кінець аналізованого періоду відсутня.

Беручи до уваги вищевикладені показники, можна зробити висновок про збільшення  ліквідності поточних зобов'язань, а отже, кредиторська заборгованість підприємства не має значного впливу на фінансовий  стан  підприємства.

3. Сума дебіторської заборгованості у 2008 році порівняно з 2007 збільшилася на 715,6 тис. грн. Така зміна відбулася в основному за рахунок збільшенняшення сум заборгованості дебіторів. Однак у складі загальної дебіторської заборгованості підприємства  заборгованість за надані послуги в 2007 році становила 475,80 тис. грн., а в 2008  році зменшилася до 146,00 тис. грн., тобто зменшилася на майже на 70%. У той же час збільшується інша дебіторська заборгованості: у 2007 році вона становила 1 тис. грн., а в 2008  році одразу збільшилась на 1079 тис.грн. Можна сказати, що наявність такої дебіторської заборгованості означає порушення платіжної дисципліни на підприємстві й по характері утворення є ненормальної, або невиправданої.

У 2006 році дебіторська заборгованість оберталася 26 разів, у 2007 році – 19, а в 2008 році лише 12 разів із періодом погашення у 14,19 і 30 днів відповідно. Така тривалість одного обороту дебіторської заборгованості за період років (2007-2008) є ненормальною (чим менше  значення К_ОБДЗ, тим більше ліквідна ця заборгованість). Це характеризується значним уповільненням платіжного обороту, що у свою чергу викликає ріст дебіторської заборгованості на підприємстві. Тому важливим завданням на підприємстві є ефективне керування дебіторською заборгованістю, спрямоване на оптимізацію її розміру й забезпечення своєчасної інкасації боргу по розрахунках за виконані роботи. 

4. Значне перевищення кредиторської заборгованості над дебіторською показує на нормальну фінансову стабільність підприємства та свідчить про те, що підприємству не потрібне залучення додаткових джерел фінансування.

Таким чином, аналіз дебіторської й кредиторської заборгованості підтверджує зроблений раннє висновок про іммобілізацію власного капіталу підприємства в дебіторську заборгованість, тобто значна частина оборотних коштів підприємства вилучена з обороту й перебуває в обороті дебіторів.     

Отже, як слідство, підприємству ВАТ «Автопарк» було запропоновані заходи і напрямки щодо оптимізації кредиторської і дебіторської заборгованостей: запропоновано концептуальну схему управління товарною дебіторською заборгованістю; використання факторингу з метою рефінансування дебіторської заборгованості; оптимізувати величину кредиторської заборгованості шляхом визначення ефективної ставки комерційного кредиту для ВАТ «АВТОПАРК».

Можна дійти висновку, що для підприємства ВАТ «АВТОПАРК» вигіднішим є викорис­тання товарного кредиту порівняно з банківським. Однак з погляду зниження затрат для підприємства оптимальним буде розрахунок у кі­нці строку, протягом якого діє знижка.

Вищевикладені можливості дають підставу стверджувати, що запропоновані методики оптимізації дебіторської і кредиторської заборгованості максимально адаптована до сьогоднішніх вимог, а також можуть бути використані  як істотний  інструмент управління дебіторською і кредиторською заборгованістю на підприємстві.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

1. Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. № 1576 – XII. (із змінами і доповненнями). // Галицькі контракти. – 1992 р. – 14 лютого. – С. 6-9.

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість» затверджене наказом Міністерства фінансів України № 237 від 8 жовтня 1999 р.

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов’язання» затверджене наказом Міністерства фінансів України № 20 від 31 січня 2000 р.

4. Арефьева Е. Научись управлять дебиторской задолженностью //Финансовый директор. - 2002. № 5. – С. 73-77.

5. Басюк Т.Т. Реструктуризация дебиторской задолженности //Финансы Украины. - 2004. - № 12 - С. 115-123.

6. Билык М.Д. Дебиторская задолженность: как ею эффективно управлять? //Справочник экономиста – 2004. – №2 . – С.58-65.

7. Бланк И.А. Финансовый менеджмент: Учеб. курс. К.: Ника-центр, 1999. – 519 с.

8. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. – К.: Ника-Центр, Эльга, 2001. – 512 с.

9. Качмарик Я.Д., Хуткий Р.І. Ефективність формування фінансових ресурсів підприємств // Фінанси України – 1999. - №10. – с. 138-144.

10. Колчина Н.В. Финансы предприятия: Учебник. – М.: «Финансы» - 2004. – 415 с.

11. Комаха А. Возврат долгов: как его добиться. //Финансовый директор. – 2001.– № 41. – С. 47-52.

12. Конторщикова О. Факторинговые услуги как инструмент управления дебиторской задолженностью //Вестник законодательства Украины. - 2002. – №35. – С. 42-48.

13. Коробов М.Я. Фінанси промислового підприємства: Підручник.– К.: Либідь, 1995.-160 с.

14. Крейнина М.Н. Управление движением дебиторской и кредиторской задолженностями предприятия //Финанасовый менеджмент. –  2001. –  №3. – С. 12-18.

15. Любушин Н.П. Анализ финансово-экономической деятельности предприятия. - М.: ЮНИТИ, 2002. - 471 с.

16. Ляпин В.А. Финансовый менеджмент. Санкт-Петербург,1994.- 80 с.

17. Михайлова Т.Б. Методы управление дебиторской задолженностью //Финансовая консультация - 2003 . - №7-8. – С. 33-36.

18. Николаенко О. Некоторые аспекты анализа дебиторской задолженности субъектов хозяйствования // Предприятие, хозяйство и право. - 2004 –  № 7. – С. 141-145.

19. Павлова Л.Н.   Финансовый менеджмент. Управление денежным оборотом предприятия:   Уч. для вузов. - М.: Банки и биржи,  ЮНИТИ,  2005. - 400 с.

20.Петренко Ю.В. Оптимізація джерел фінансових ресурсів підприємств // Фінанси України – 2000. - №6. – С. 91-95.

21.Пройда – Носик Н.Н. Фінансові ресурси підприємства / Н.Н. Пройда – Носик, С.С. Грабарчук // Фінанси України – 2003. - №1. – С. 96-103.

22.Салига К.С. Економічний зміст та показники ефективності
господарської діяльності промислових підприємств // Держава та ре­гіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2004. - № 5. - С. 205-212.

23.Семенов Г.А., Безкоста Т.М. Дебиторская задолженность: проблемы и их решения // Экономика: проблемы теории и практики: сборник научных трудов. - Днепропетр. 2002. - т.2.- Вып. 154. – С.124-130

24.Слав’юк Р.А. Фінанси підприємств: Навчальний посібник. Вид. 2–ге, допов. і перероб. “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Л.Українки, 2001. – 456 с.

25.Тренев Н.Н. Управление финансами: Уч. пособие. - М.: Финансы и статистика, 2003. - 495 с.

26.Финансовый менеджмент /Под ред. Е.С. Стояновой. - М.: “Перспектива”, 1996. - 405 с.

27.Финансовое положение предприятия (оценка, анализ, плани-
рование) / Под ред. д.з.н. А.В. Чуписа. – Сумы: Издательство "Универ-
ситетская книга", 2006. - 332 с.

28.Фінанси підприємств. Підручник / за ред. А.М. Поддєрьогіна. К.: КНЕУ, 2000. – 460 с.

29.Финансовый анализ. Конспект лекций. / Сост. С.Я. Салыга, Н.В. Нестеренко – Запорожье: ЗГИА, 2003. – 162 с.

30.Шаповал В.М. Економіка підприємства. – К.: КНЕУ, 2003. – 288 с.

31.Шваб Л.І. Економіка підприємства: Підручник. – К.: Каравела, 2006. – 584 с.

ДОДАТОК А

Продовження додатку А

Продовження додатку А

ДОДАТОК Б

Продовження додатку Б

ЛІТЕРАТУРА

Основна 

1. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом. – М.: Финансы и статистика, 1995.
2. Бланк И.А. Финансовый менеджмент: Учебный курс. – К.: Ника-Центр, 1999. – 528 с.
3. Финансовый менеджмент: теория и практика: Учебник / Под ред. Е.С. Стояновой. – 4-е изд. – М.: Перспектива, 1999. – 656 с.

Додаткова 

1. Анализ и обоснование хозяйственных решений / Б.И. Майданчик и др. – М.: Финансы и статистика, 1991.
2. Анализ прибыльности продукции. – М.: Дело, 1996. – (серия “Искусство управления приватизированным предприятием”).
3. Анализ хозяйственно-финансовой деятельности предприятий / Под ред. В.И. Рыбина. – М.: Финансы, 1980. – 392 с.
4. Артеменко В.Г., Беллендир М.В. Финансовый анализ. – М.: Издательство “ДИС”, НГАЭиУ, 1997. – 128 с.
5. Балабанов И.Т. Анализ и планирование финансов хозяйствующего субъекта. – М.: Финансы и статистика, 1994.
6. Белобородова В.А. Анализ хозяйственной деятельности. – М.: Финансы и статистика, 1985.
7. Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. – К., 1995.
8. Ван Хорн Дж. Основы управления финансами: Пер. с англ. – М.: Финансы и статистика, 1996. – 799 с.
9. Ковалев А.И., Привалов В.П. Анализ финансового состояния предприятия. – М.: Центр эконом. и маркетинга, 1997. – 192 с.
10. Ковалев В.В. Финансовый анализ. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 512 с.
11. Коласс Б. Управление финансовой деятельностью предприятия. Проблемы, концепции и методы: Учеб. пособие. – М.: Финансы, ЮНИТИ, 1997. – 576 с.
12. Кравченко Л.И. Анализ хозяйственной деятельности в торговле. – Минск: Вышейшая школа, 1995.
13. Кравченко Л.И. Экономический анализ деятельности предприятий торговли и общественного питания. – Минск: Вышейшая школа, 1990.
14. Лукасевич И.Д. Анализ финансовых операций. Методы, модели, техника вычислений. – М.: Финансы, ЮНИТИ, 1998. – 400 с.
15. Методика финансового анализа предприятия / А.Д. Шеремет и др. – М.: Инфра, 1996.
16. Павлова Л.Н. Финансовый менеджмент. Управление денежным оборотом предприятия: Учебник для вузов. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995.
17. Родионова В.М., Федотова М.А. Финансовая устойчивость предприятия в условиях инфляции. – М.: Перспектива, 1995.
18. Русак Н.А., Русак В.А. Финансовый анализ субъекта хозяйствования. – Минск: Высшая школа, 1997. – 309 с.
19. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. – Минск: ИП “Экоперспектива”, 1998. – 498 с.
20.  Финансовое управление компанией / Под. ред. В. Кузнецовой. – М.: Фонд “Правовая культура”, 1995.
21. Финансовое управление фирмой / В.И. Терехин и др. – М.: Экономика, 1998. – 350 с.
22. Финансовый менеджмент / Под. ред. Г.Б. Поляка. – М.: Финансы, ЮНИТИ, 1997.
23. Хельферт Э. Техника финансового анализа. – М.: ЮНИТИ, 1996. – 663 с.
24.  Черкасов В.Е. Финансовый анализ в коммерческом банке. – М.: ИНФРА, 1995.
25. Четыркин Е.М. Методы финансовых и коммерческих расчетов. – М.: Дело ЛТД, 1995.
26. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Методика финансового анализа. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 172 с.
27. Экономический анализ хозяйственной деятельности / Под ред. А.Д. Шеремета. – М.: Экономика, 1979. – 376 с. 

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!