Зміст і головні складові Болонського процесу

Останніми роками вища школа України здійснила важливі кроки в реалізації положень Болонського процесу, виробивши План дій для їх упровадження до 2015 року, яким передбачено зокрема:

– створення інноваційного простору на основі освітньої і наукової підтримки;

– адаптацію системи вищої освіти України до норм, стандартів і основних принципів європейського простору вищої освіти;

– забезпечення соціального контексту вищої освіти, який дозволить випускникам вищих навчальних закладів формувати свою професійну кар’єру на принципах соціальної справедливості, відповідальності та загальнолюдських цінностей.

У Плані дій висунуто низку завдань перед вищими навчальними закладами у підготовці висококваліфікованих фахівців, конкурентоспроможних на вітчизняному, європейському та світовому ринках праці. Такими завданнями, зокрема, є:

– модернізація системи вищої освіти, системи і структури кваліфікацій;

– удосконалення змісту вищої та організації навчального процесу;

– підвищення ефективності та якості вищої освіти;

– міжнародне визнання документів про вищу освіту;

– зміцнення позицій вищих навчальних закладів України на європейському та світовому ринках освітніх послуг, досягнення їх рівноправності в європейську і світовому співтоваристві1.

Водночас у системі вищої освіти України є низка проблем в імплементації вимог Болонського процесу. Розглянемо кілька з них. По-перше, йдеться про неузгодженість національних кваліфікацій із кваліфікаціями, прийнятими в Європі Бергенською конференцією 2005 року. Опрацювання і поетапне впровадження національної системи кваліфікацій передбачається завершити до 2010 р. Головна мета цього процесу – узгодити її з європейською системою кваліфікацій. Започатковано цей процес Лісабонською Конвенцією про визнання кваліфікацій вищої освіти в європейському регіоні (1997), розробленою під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО. Вона містить угоди про:

– визначення основних термінів: доступ, прийом, оцінювання вищих навчальних закладів і програм, індивідуальних кваліфікацій; повноважний орган із питань визнання; вища освіта; вищий навчальний заклад; програма вищої освіти; період навчання; кваліфікація; визнання; вимоги;

– компетенцію державних органів;

– основні принципи оцінювання кваліфікації;

– визнання кваліфікацій, які відкривають доступ до вищої освіти;

– визнання тривалості навчання;

– визнання кваліфікацій вищої освіти;

– визнання кваліфікацій біженців, переміщених осіб та осіб, які перебувають у становищі біженців;

– інформацію про оцінювання вищих навчальних закладів і програм;

– інформацію з питань визнання;

– механізми здійснення;

– підсумкові положення.

Зазначимо, що не всі країни, які приєдналися до Болонського процесу, підписали Лісабонську конвенцію.

Визнання кваліфікацій лежить в основі Болонського процесу, але традиційні засоби і механізми оцінювання свідоцтв про вищу освіту не ефективні в контексті трансформації, якої зазнають національні системи вищої освіти Європи. Очевидно, що в країнах Лісабонської Конвенції на ухвалення рішень про визнання академічних кваліфікацій усе частіше позитивно впливає довіра до національних систем забезпечення якості та акредитації. Здійснення ефективних заходів для визнання кваліфікацій, поза сумнівом, прискорить пряме чи непряме визнання систем забезпечення якості.

Важливо, що в межах Болонського процесу визначальними критеріями освіти є, по-перше, якість підготовки фахівців; зміцнення довіри між суб’єктами освіти; по-друге, – відповідність європейському ринку праці, мобільність; по-третє, – сумісність кваліфікації на університетському і післяуніверситетському рівнях підготовки; по-четверте, – посилення конкурентоспроможності європейської системи освіти.

Національна система гарантії якості має включати:

– визначення відповідальності органів і навчальних закладів;

– оцінювання програм закладів (внутрішній контроль, зовнішня перевірка, участь студентів і публікація результатів);

– систему акредитації, сертифікації або подібні процедури;

– міжнародну участь, співпрацю і створення союзів, які перевіряють якість освіти.

Спільні документи міністерств освіти європейських країн визначили перед країнами-учасницями конкретну мету – розробити систему забезпечення якості. При цьому чітко визначено рівні, на яких вони повинні створюватися. Це насамперед забезпечення якості вищої освіти на рівні Європи загалом, далі – на національному рівні, нарешті – на рівні конкретного вищого навчального закладу.

Незважаючи на те, що рівні впливу і повноваження кожного учасника Болонського процесу чітко розмежовані й визначені, за якість освіти безпосередньо відповідають вищі навчальні заклади. Це зумовлено кількома причинами: відмовою держави жорстко регулювати сферу вищої освіти, контролювати результати отриманих кваліфікацій (працевлаштування, заробітна плата випускників); акцентом на якості вищої освіти з метою порівнянності, ясності і подальшого визнання дипломів і ступенів.

Вимоги у цих питаннях досить високі, оскільки йдеться про конкурентоспроможність європейських ВНЗ на світовому ринку освітніх послуг.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!