Місце та роль ВНЗ в системі соціально-економічного розвитку України

У сучасному світі освіта стала одним з найважливіших чинників і ресурсів соціального розвитку, формування нової якості економіки. Роль освіти постійно зростає разом із зростанням впливу людського капіталу. У суспільно-соціальному житті країн з ринковою економікою освіта обмежує класове розшарування суспільства, забезпечуючи «рівний старт» для вихідців з різних соціальних прошарків. ЮНЕСКО у своєму програмному документі «Реформа і розвиток вищої освіти» констатувала у 1995 році, що «світ стає свідком безпрецедентного за своїми масштабами розвитку вищої освіти та зростаючого усвідомлення його життєво важливої ролі для економічного і соціального розвитку».

Освіта – це живий організм, який ріс і розвивався разом з країною, як у дзеркалі відбиваючи всі її успіхи і поразки, надаючи, у свою чергу, сильний вплив на соціально-економічний і культурний розвиток України. Дуже складним і суперечливим був радянський період в історії освіти, залишивши після себе численні і глибокі проблеми, та й безсумнівні досягнення.

Сучасний етап розвитку освіти в Україні не менш драматичний і неоднозначний. У суспільстві поступово формується розуміння того, що подолання кризових явищ, успіх реформ в Україні, її відродження багато в чому залежать від освітньої політики держави. Вивчення, становлення і розвиток вітчизняної освітньої системи, впливу на цей процес держави, суспільства, окремих діячів набуває в цей період особливого сенсу, і має не тільки пізнавальне, а й соціально-практичне значення.

Якісно новий рівень розвитку сучасної України залежатиме від зростання її інтелектуального, культурного та морального потенціалу. Роль освіти в цьому процесі незаперечна. Без високої якості освіти, загальної та професійної культури громадян неможливо перевести економіку на інтенсивний шлях розвитку, успішно освоювати досягнення науково-технічної революції.

Насамперед відбувся відхід від принципу, що передбачає пріоритетний розвиток народної освіти, що призвело до скорочення частки витрат на освіту в структурі національного доходу. За основу був прийнятий так званий залишковий підхід, коли в освіту прямували ті кошти, які залишалися після задоволення потреб інших галузей. Відзначимо, що зниження витрат на освіту в Україні відбувалося на тлі зростання асигнувань на освіту і культуру в розвинених країнах. Найбільш гостро кризовий стан освіти проявилося в падінні престижу знань, величезних втратах державних коштів на підготовку фахівців, які не працювали за отриманою професією. Помилки в плануванні підготовки кадрів, недостатнє стимулювання висококваліфікованої праці, низька заробітна плата привели до знецінення як освіченості, так і самої освіти в України.

Інтелігентність і освіченість перестали бути моральними критеріями особистості. Кризовий стан деформувало шкалу цінностей і породило такі негативні явища, як соціальна апатія молоді, безвідповідальність і низький рівень навчання. У цей же період різко позначився розрив між станом середньої і вищої школи, намітилася тенденція до уповільнення розвитку сфери освіти в порівнянні зі світовим рівнем. Зміст роботи середньої і вищої школи, її науково-педагогічне кадрове та матеріальне забезпечення зажадали корінного оновлення. Назріла гостра необхідність внесення радикальних змін до основних напрямів реформи загальноосвітньої і професійної школи. І насамперед, сьогодні якість підготовки фахівців є головною складовою їхньої конкурентоспроможності на ринку праці, умовою успішної інтеграції вищої школи України в європейські й світові освітні структури. Інтеграція як один з шляхів розвитку вищої школи України передбачає її реформування на основі сучасних світових та європейських стандартів. Ось чому органічне входження в європейський та світовий освітній простір є сьогодні однією з найважливіших ланок у діяльності вищої школи.

Сучасна Україна як і раніше знаходиться в числі країн з найбільш розвиненою вищою освітою.

Для подальшого розвитку вищої освіти, на наш погляд, необхідно: удосконалювати науково-обґрунтовані принципи державної освітньої політики, що враховує, насамперед, історичний досвід підготовки висококваліфікованих кадрів, а також сучасні вимоги до змісту освіти, неодмінним атрибутом якої є професійна компетентність і конкурентність на ринку праці.

Таким чином, модернізація структури вищої освіти передбачає проведення цілого ряду реформ. При цьому проводити їх необхідно з урахуванням збереження національного надбання та запобіганню руйнації національної системи вищої освіти. Реформування вищої освіти повинно передбачити оптимізацію мережі вищих навчальних закладів, запровадження національної системи кваліфікацій, що узгоджуватиметься із напрямами освіти та підготовки європейського простору вищої освіти. Доцільно також звернути увагу, що прийняття правил єдиного соціально-економічного простору повинно розпочатись з усвідомлення вимог сучасної глобалізації та формування відповідної політики внутрішньої перебудови.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!