Формування Європейського простору вищої освіти

У сучасних умовах головним завданням розвитку та вдосконалення вищої школи є подальше підвищення якості підготовки спеціалістів. Тому підготовка висококваліфікованих спеціалістів є не тільки умовою, а й активним чинником прогресивних змін елементів продуктивних сил і прискорення науково-технічного прогресу та розвитку виробництва країни.

Першочерговими завданнями державної політики розвитку освіти в Україні на нинішньому етапі повинні бути:

- зміни змісту освіти, піднесення рівня її ефективності;

- впровадження безперервної освіти з метою її академічної та професійної мобільності;

- подальші демократичні перетворення у галузі освіти;

- створення умов для розвитку закладів освіти, заснованих на різних формах власності;

- підвищення правової та економічної культури суспільства;

- задоволення освітніх потреб різних професійних груп і соціальних верств населення.

Враховуючи швидкий темп зміни знань, одноразове навчання вже не може забезпечити належну кваліфікацію фахівцю від закінчення навчального закладу до настання пенсійного віку.

Високотехнологічне виробництво вимагає поновлення освітнього рівня робочої сили декілька разів протягом людського життя. Тому раз на 5-10 років робітники мають проходити підготовку та перепідготовку. Навчання протягом усього життя також є суттєвим елементом європейського простору вищої освіти.

Необхідно забезпечити й конвергенцію освітніх програм з метою їхньої відповідності європейським стандартам, що підвищить доступ студентів до одержання освіти та практичної підготовки за кордоном.

Участь в інтеграційному процесі на ринку освітніх послуг полягає у впровадженні європейських норм і стандартів в освіті і науці України, поширенні власних культурних і науково-технічних здобутків.

Освіта як процес, що має тривати протягом усього життя, зумовлює диверсифікацію державних інвестицій у вищу освіту з акцентом на прискорений розвиток національних програм перепідготовки та підвищення кваліфікації. Інтереси самої держави потребують якнайшвидшої адаптації свого робочого персоналу до інформаційної і комп’ютерної революції, диверсифікації ринків праці.

Підготовчі заходи до участі в Болонському процесі не повинні призвести до зниження національних стандартів якості освіти, до відмови від кращих власних традицій. Звичайно, є необхідність розроблення поетапного плану реформування української системи освіти з урахуванням економічних можливостей держави та її соціально-політичних особливостей. І саме завданням для керівників освітянських закладів є спрямування і поетапна організація цього процесу.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!