Роздрукувати сторінку

Нерівність доступу до освіти в Україні

« Назад

Освіта є одним із головних ресурсів сучасного суспільства, прогрес якого базується на розбудові системи знань. Рівень та якість здобутої освіти, освітні досягнення населення значною мірою визначають структурно інноваційні можливості розвитку економіки та багатьох інших сфер, важливих для людського добробуту.

Нерівність доступу до освіти, доступность вищої освіти

Саме тому забезпечення доступності високоякісної освіти впродовж життя як необхідної передумови ефективного функціонування та економічного зростання країни було визнано однією з головних цілей у сфері людського розвитку, сформульованих у Декларації Тисячоліття ООН. Це зумовлено випереджувальною функцією та якісно новим масштабом сучасного детермінуючого впливу системи освіти на формування і становлення інформаційного суспільства.

Нові соціально економічні орієнтири, необхідність постійного відтворення і вдосконалення кваліфікованої робочої сили вимагають зростаючих капіталовкладень у сферу людського розвитку, обумовлюють потребу у постійній самоосвіті і навчанні впродовж усього життя, підвищенні кваліфікації і професійної підготовки, оволодінні новітніми технологіями відповідно до зростаючих вимог суспільного розвитку. Саме рівень освіти й кваліфікації визначають можливості професійної зайнятості молоді, її конкурентоспроможність на ринку праці, а отже є важливим чинником інтеграції нових поколінь у суспільство. Освіта, здебільшого, визначає і соціальний статус людини, рівень її культури, що, зрештою, впливає на формування тієї чи іншої структури потреб та реалізацію відповідної поведінки і способу життя.

У Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті зазначається, що одним із пріоритетів є рівний доступ громадян України до якісної освіти незалежно від національності, статі, соціального походження і майнового стану, віросповідання, місця проживання і стану здоров’я. Це забезпечується безоплатністю і доступністю дошкільної освіти у державних і комунальних закладах, обов’язковістю і безоплатністю здобуття повної загальної середньої освіти в обсягах державного стандарту загальноосвітньої підготовки, безоплатністю вищої освіти на конкурсних засадах у державних і комунальних навчальних закладах. Водночас сучасні соціально економічні реалії засвідчують наявність багатьох проблем у виконанні цих завдань.

Освітній ринок в Україні пропонує нині широкий вибір навчальних закладів різного типу і систем навчання, проте розширення освітнього простору не супроводжується підвищенням якості учбового процесу. Спостерігається також зниження доступності високоякісної освіти, оскільки поширення оплати і доплати за навчання значно ускладнило рівний доступ дітей різних верств населення до освіти і, отже, посилило соціальну диференціацію споживачів освітніх послуг в Україні.

модернізація вітчизняної середньої і вищої школи

Модернізація вітчизняної середньої і вищої школи, запровадження у практику освітнього процесу платної форми навчання супроводжується перерозподілом фінансів держави і батьків, дедалі більшим зміщенням частини освітніх витрат у бік батьків. З цим пов’язана значна диференціація можливостей різних соціальних груп щодо отримання якісної освіти. Ця нерівність доступу виявляється вже на ранній стадії освітнього циклу – на рівні початкової школи: діти із незаможних родин мають досить низькі шанси потрапити до спеціалізованих шкіл і гімназій, якість навчання у яких суттєво відрізняється від звичайних непрестижних шкіл. Відбувається розшарування середніх навчальних закладів за якістю учбового процесу, з одного боку, і диференціація доступу до них – з іншого, що має особливе значення для соціально уразливих груп населення з малими доходами, для жителів сіл і невеликих міст.

Ще більш вираженою є нерівність у доступності вищої освіти в Україні. Це стосується ймовірності вступу до вищого навчального закладу (ВНЗ) з огляду на різну фінансову спроможність сімей оплатити навчання. Не є також секретом, що система середньої освіти в селах потребує реорганізації і вдосконалення, оскільки мережа її навчальних закладів відзначається надмірною уніфікованістю, мало-комплектними школами, слабкою матеріально технічною базою і гострою нестачею кадрів. Досить низька якість навчання у сільській місцевості зумовлює нижчий рівень знань випускників сільських шкіл і відповідно менші шанси вступу до ВНЗ, ніж жителів великих міст та обласних центрів.

Можливості сільських жителів щодо участі у навчанні та його успішного завершення також зменшуються внаслідок віддаленості проживання від дому і необхідності у значних коштах для прожиття, оскільки сьогоднішні розміри студентських стипендій не можуть задовольнити навіть елементарні потреби молодої людини.

Ключовою проблемою сучасної системи освіти в Україні є  збереження її якості та ефективності функціонування. На тлі зростаючих вимог щодо професійної підготовки, відповідності навчального процесу інноваційним вимогам сучасності та вкрай недостатнього фінансування освітньої сфери спостерігається падіння престижу освіти та погіршення її якості.

Очевидно, рівень освіти в Україні лише окреслює можливості зайнятості, але аж ніяк не гарантує наявність бажаної високооплачуваної роботи, отримання якої більше залежить від корисних зв’язків та знайомств і від того, як пощастить влаштуватися у житті. Це, по-перше, сприяє зниженню мотивації до здобуття вищої освіти. Молоді люди досить часто розглядають освіту не стільки як шлях до фінансово привабливої професії, скільки як просту необхідність отримання диплома.

По-друге, в умовах України все більше поширюється так зване явище „статусної несумісності”, тобто невідповідність між освітнім статусом і матеріальним становищем особи та соціальних груп внаслідок порушення ланцюжка „освіта – професія – доход”.

Таким чином, поступово послаблюється ключова роль освіти, що пов’язує досягнення життєвого успіху і можливості професійного зростання з рівнем кваліфікації і професійної підготовки, з одного боку, та захищає від бідності  з іншого.

По-третє, вищезазначені обставини значною мірою зумовлюють поширення в Україні такого підходу до трудової діяльності, що спрямований виключно на заробіток і задоволення споживацьких потреб та інтересів. Водночас розвиток сучасного суспільства неможливий без формування нових трудових цінностей, коли людина виступає активним агентом і створювачем економічних відносин, що формуються на розбудові економіки знань. Це потребує готовності людини здобувати освіту впродовж всього життя з метою постійного розширення і вдосконалення своїх знань і навичок та впровадження їх у практику діяльності.

Отже, освіта є ключовою характеристикою якості населення, важливою складовою формування соціальної структури населення і водночас засобом соціальної мобільності. Освіта є тим чинником, що може сприяти перерозподілу і диференціації соціальних прошарків населення: внаслідок отримання високоякісної освіти людина має потенційну можливість потрапити у нове соціальне оточення, здобути новий статус і „перейти” із низько кваліфікованих до більш високих верств соціальної структури. Натомість за специфічних українських умов склалася ситуація, коли бідність значно ускладнює доступність якісної освіти, а нерівність доступу до освіти, в свою чергу, є чинником, що „закріплює” бідність між поколіннями, та передумовою „успадкування” бідності і „самовідтворення” малозабезпечених і малоосвічених верств населення з низьким соціальним статусом. Це дає підстави аргументувати висновок про те, що нерівність доступу до освіти поступово стає в Україні додатковим джерелом подальшої соціально економічної нерівності, яка сприяє поглибленню соціального розшарування населення.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!