Економічні відносини на ринку освітніх послуг

Ринок освітянських послуг в інформаційному суспільстві стає частиною економіки та по суті єдиним способом виживання ВНЗ. Розвинуті країни фінансують з державного бюджету перш за все освіту на рівні середньої школи. Вища освіта все більше орієнтується на ринкові відносини. Чим вище національній рейтинг того чи іншого університету, тим дорожче коштує навчання в ньому. Сьогодні формується новий сектор економіки — економіка освітянських послуг.

Всесвітня торгова організація (ВТО) включила освіту до списку послуг, що відповідно до Генеральної угоди з торгівлі послугами (General Agreement Trading Service) регулюються її положеннями (йдеться про свободу транснаціонального переміщення учнів і викладачів, освітянських програм, діяльності ВНЗ в національному та міжнародному масштабах).

Ринок освітянських послуг у сфері вищої школи став реальністю для відносно бідних країн Східної Європи та африканських країн. Вища освіта є експортною галуззю. Тому українські вищі навчальні заклади мають можливість знайти свою нішу в експорті освітянських послуг.

У цілому в світі освіта — одна з найбільш бурхливо зростаючих та перспективних сфер економіки. Своїм потенціалом та логікою розвитку сфера послуг притягує до себе все більшу увагу інвесторів. Окупність інвестицій в освіту складає від 3 до 6 доларів на кожний вкладений долар. Але така віддача досягається не відразу, вона відстрочена в часі та потребує проміркованої експортної політики. Епоха безкоштовної масової вищої освіти закінчується. У Німеччині зростає думка про неефективність безкоштовної вищої освіти та про сильний тягар такої соціальної політики у сфері вищої освіти.

Освіта з безкоштовної привілеї переходить в товар, точніше, послугу нематеріального характеру. Ринок освітніх послуг не є регулятором безпосередньої купівлі-продажу освітніх послуг, а лише створює умови для задоволення попиту та пропозиції.

Зараз в Україні здобувають освіту більш як 53,4 тис. іноземців із 134 країн світу. Але в українських університетах прагнення до збільшення прибутків за рахунок іноземців іноді завдає шкоди якісним характеристикам освіти. Університети все більше стають схожими на корпорації. Глобалізація впливає на прагнення включитися у світовий освітній простір, що виявляється в гонитві за статусом і престижем університету. Університетська освіта розвинених країн світу розвивається як експортна галузь. Українські університети не є винятком. Стрімке зростання кількості іноземних студентів в українських університетах таїть у собі ще багато суперечностей.

Функціонування ринку освітніх послуг в Україні показало неефективність так званого ринкового саморегулювання через механізм конкуренції, попиту, пропозиції та ринкових цін.

Споживачі вищої освіти перш за все цінують:

а) максимальне скорочення фізичних зусиль, тобто «доступність» або «зручність» отримання очікуваного результату;

б) ефективність і економічну усередненість («платити менше — отримати більше»);

в) яскраві функціональні «упаковки» навчальних програм, що полегшують вживання «товару», в ролі якого виступають знання та вміння.

Ринок освітніх послуг має низку особливостей:

— високий динамізм;

— територіальну сегментацію і локальний характер;

— значну швидкість обігу капіталу;

— велику чутливість освітньої послуги до ринкової кон’юнктури.

Ринкові відносини виробництва освітніх послуг мають специфіку, пов’язану з державним втручанням і регулюванням найбільш важливих послуг, а також із обмеженнями на приватно підприємницьку діяльність. Отже, найважливішим чинником розвитку експорту освітянських послуг є необхідність вироблення в Україні  державної політики відносно експорту цих послуг.

Освітня послуга — це не той товар, який купується незалежно від встановленої на нього ціни, як товари першої необхідності. Ціновий фактор не завжди є провідним. Існує інформаційна асиметрія. Ринок освітянських послуг монополізований. Кількість організацій, що пропонують освітні послуги, значна, тип послуги диференційований; контроль над ціною може мати місце, але в досить вузьких межах, умови вступу в галузь відносно легкі; нецінова конкуренція наведена у виді реклами, статусу освітнього закладу, зразка диплома.

Отже, за всіма видимими ознаками, вища освіта фактично стає експортною галуззю, а українські університети переходять на економічні засади, перетворюючись в організоване підприємництво — корпорацію, враховуючи минулий досвід.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!