Музична підготовка майбутніх педагогічних кадрів у ПЕДВУЗах України (40-50-ті рр. ХХ ст.)

Сучасний етап розвитку України зумовлює значні соціальні зміни у педагогічній освіті в цілому та музичній зокрема. Особливе місце в музично-педагогічній освіті посідає фахова підготовка вчителя музичного мистецтва, оскільки його майбутня професійна діяльність зорієнтована на період, коли закладаються основи духовності та культури дитини. У процесі навчання майбутнього вчителя музичного мистецтва важливе значення має зміст музичної підготовки, оскільки сучасний учитель музичного мистецтва — фахівець широкого профілю; він має володіти різними інструментами, власним голосом, диригувати хором та ін. Нині важливо зберегти та опанувати найкращі здобутки педагогічної спадщини видатних вітчизняних науковців, композиторів, музикознавців, педагогів-практиків для включення безцінного надбання в систему  підготовки нових поколінь музично-педагогічних кадрів.

Аналіз історико-педагогічних джерел свідчить, що на початку 20-х рр. відсутність цілеспрямованої роботи в галузі музичної освіти була досить частим явищем у більшості  загальноосвітніх шкіл. Проте музична освіта як частина загальнопедагогічної завжди відігравала важливу роль у формуванні особистості дитини. Недостатня кількість учителів музики та співів негативно відбивалася на якості музичних занять у школах або навіть призводила до їх відміни, що спричиняло занедбання розвитку музичних здібностей дітей. Така ситуація становила серйозну загрозу для розвитку музичної культури в цілому, особливо в умовах сільських шкіл. За новим навчальним планом 1919-1925 навчального року на факультетах соціального виховання було введено як необхідну складову педагогічної техніки майбутніх музичних працівників елементи тонального мистецтва, тобто співи та музику. До цього часу ці предмети в навчальному плані були відсутні або мали суто формальне  значення і викладалися не фахівцями.

У січні 1927 р. в Києві в ІНО відбулася конференція педагогічних закладів з навчально-методичних та методологічних питань, на  якій було прийнято резолюцію про стан викладання музично-вокальних дисциплін. У резолюції зазначалося, що кожний навчальний заклад самостійно планував навчально-виховну роботу, але не було створено вдало узгоджених навчальних програм. Співам та музиці надавалося важливе педагогічне, культурне та громадське значення як рівноправній дисципліні в навчальному плані педагогічних закладів. Також резолюцією встановлювалася обов’язкова практика студентів зі співів; хор при закладах мав бути продовженням академічної роботи, що вимагало введення до навчального плану спеціальних годин на співи. Отже хор перетворювався з аматорського гуртка на обов’язкову навчальну дисципліну педагогічного закладу. Установлювалося також обов’зкове індивідуальне викладання гри на музичних інструментах (рояль, скрипка), для чого повинні були надаватися окремі години поза груповими аудиторними часами. Посада викладача з тонічного мистецтва мала бути штатною.

План роботи з тонічного мистецтва для старших і молодших курсів факультетів соціального виховання був однаковий, але засвоєння  знань на молодших курсах передбачало елементарне ознайомлення з музичним матеріалом та особливостями музичної мови для розширення художньо-естетичного світогляду, на старших проводилися наукові узагальнення, навчання студентів відбувалося як загально-аудиторна робота, в якій брали участь усі студенти без розподілу на рівень музичних здібностей, а також у формі необов’язкових класів-студій хорового співу та класу гри на музичних інструментах.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!