Роздрукувати сторінку
Главная \ Цікаві статті і новини для студентів \ Студент \ Студент \ Стилі і моделі спілкування викладача вищої школи

Стилі і моделі спілкування викладача вищої школи

« Назад

Особливості сучасного етапу розвитку людської цивілізації дозволяють досить чітко визначити як безсумнівні досягнення, так і серйозні проблеми світової освітньої системи, які дають вагомі підстави говорити про її гостру кризу. Сутність цієї кризи полягає в тому, що самі цілі, зміст і характер освіти, застосовувані педагогічні технології вже не відповідають принципово новим умовам індивідуального і суспільного буття людини. Саме через це й виникає необхідність у пошуку нової парадигми освіти. Одними з результатів цього пошуку стали впровадження концепції навчання протягом життя, використання бінарного, або суб’єкт-суб’єктного, характеру навчально-виховного процесу, а також ідея переважного застосування діалогічних форм педагогічного спілкування, особливо у вищій школі.

викладачі, традиційна лекція

Безумовно, прихильникам традиційної системи навчання досить важко відмовитися від звичної (як вони її називають, класичної, або академічної) лекційної форми викладання навчального матеріалу. Однак необхідно відверто визнати ту обставину, що в умовах істотної інформаційної надмірності традиційна лекція не тільки втрачає свою ефективність, а й призводить до досить помітних у кількісному відношенні спроб студентів ухилитися від відвідування лекційних занять під будь-якими приводами. Вони  впевнені, що зможуть знайти в Інтернеті будь-який матеріал з будь-якої навчальної дисципліни. Оскільки ж значна частина лекторів роками не оновлює зміст своїх лекцій, студенти здатні швидко збагнути, що вони отримують значною мірою застарілу інформацію.

Отже, в такому разі лекція втрачає і ще одну свою важливу функцію – дієвий виховний вплив на студентів з боку педагога як особистості та професіонала, а саме цей вплив міг би сприяти їхньому власному особистісному і професійному розвитку, формуванні загальної і професійної культури, світоглядних позицій, моральних принципів і переконань. Проте основна вада монологічного викладення навчального матеріалу полягає у відсутності міжособистісного спілкування педагога зі студентами, що згодом призводить і до втрати у них необхідності в такому спілкуванні. А це руйнує ті багаті можливості, які відкриває суб’єкт-суб’єктна організація навчально-виховного процесу, зокрема для особистісного розвитку студента. Відсутність потреби в педагогічному спілкуванні привчає викладача не замислюватися й над тим, яким чином можна вдосконалювати подання матеріалу студентам. У нього зникає звичка до рефлексії, або внутрішнього діалогу, з проблем педагогічної майстерності та професійної культури.

Філософія діалогу постає результатом глибокого осмислення феномену міжособистісного, міжсуб’єктного спілкування. Її можна розглядати як у широкому, так і вузькому розумінні. У широкому розумінні філософією діалогу варто вважати цілеспрямований філософський аналіз сутності, змісту і призначення діалогу як важливої й досить поширеної форми міжособистісної взаємодії. У вузькому ж розумінні вона виходить з визнання своєрідної метафізичної єдності свідомостей на противагу традиційній гносеологічній структурі взаємодії типу “суб’єкт-об’єкт”. У цьому розумінні вважається, що суб’єкт, який пізнає світ, фактично вступає в діалог із цим світом у цілому і з кожним його об’єктом як із своїм співрозмовником.

викладач вищої школи, філософія діалогу

Існує й підхід, згідно з яким в сучасній філософії діалогу виокремлюють два основних напрямки, залежно від того, який аспект діалогу – інформативний чи особистісний – стає предметом філософського аналізу. Філософія, в якій наголос робиться на інформативному характері діалогу, зосереджує увагу на проблемах теорії мовних комунікацій, її цікавлять проблеми логіки дискурсу, техніки аргументації, переконання тощо. Витоки її  треба вбачати у філософії Сократа. Сьогодні принципи і положення цього напрямку філософії діалогу застосовуються в онтологічному аналізі теорії культури і мистецтва, техніки полеміки. Так, Р. Коллінгвуд, а потім і Г. Гадамер у філософії діалогу істотну увагу  приділяють логіці питань і відповідей, вибудовуючи на цій основі своєрідну філософію розуміння. В. Дільтей виділив два види розуміння: розуміння власного внутрішнього світу (інтроспекція) і розуміння зовнішнього світу, у тому числі й іншої людини, коли діалог доповнюється емпатією.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!