Зміст та основні завдання Болонського процесу

Упродовж останнього десятиріччя педагогічна освіта України послідовно наближається до європейських стандартів в цій галузі.

На сьогоднішній день одним із головним завдань, що стоїть перед українською педагогічною освітою є активний перехід на сучасні методи в освітньо-виховному процесі у вищих навчальних закладах. Суттєву роль у процесі модернізації української педагогічної освіти повинно відігравати використання корисного досвіду інших європейських країн в організації процесу професійної підготовки педагогів, у тому числі і вчителів фізичної культури. Особливо цікавим є вивчення досвіду в цій галузі сусідніх слов'янських країн, у розвитку яких є багато спільних рис у господарчому, суспільному та освітньому аспектах.

У 1999 році під егідою ЮНЕСКО було розроблено Болонську декларацію, яку підписало більшість європейських країн, в тому числі й Україна. Головною метою Болонської декларації є консолідація зусиль урядів європейських країн, наукової та освітянської громадськості для покращення конкурентоспроможності європейської системи науки і вищої освіти у світовому вимірі, а також для підвищення ролі цієї системи у різноманітних суспільних перетвореннях.

Глобальні суспільно-політичні, економічні і культурні зміни, що відбуваються в Польщі в останнє десятиліття, поглиблення процесу європейської інтеграції країни впливають на те, що компетенції сучасного вчителя постійно підлягають процесу модернізації. Однією з суттєвих тенденцій розвитку європейської вищої освіти є вирішення завдань Болонської декларації про створення єдиного загальноєвропейського простору вищої освіти (The European Higher Education Area), який тісно зв’язаний з процесом організації європейського дослідницького простору (European Research Area). Реалізація ініціативи у підвищенні якості підготовки фахівців вищої кваліфікації, зміцнення довіри між суб’єктами навчання й виховання; створення конкурентоспроможності і динамічної системи вищої освіти, нових інтелектуальних робочих місць; забезпечення тісних зв’язків між вищою освітою і дослідницькими системами у кожній із країн, які підписали Болонську декларацію; збереження європейського культурного багатства і мовної різномастості, що ґрунтуються на культурної спадщині і національних традиціях.

Основні принципи, цілі та напрями формування єдиного європейського освітньо-наукового простору викладені у низці міжнародних документів, серед яких найважливішими є: Велика хартія університетів (Magna Charta Universitatum) (18 вересня 1988 p., Болонья), Лісабонська конвенція (11 квітня 1997 p., Лісабон), Сорбонська декларація (25 травня 1998 p., Париж), Болонська декларація: Спільна заява європейських міністрів освіти (18-19 червня 1999 р., м. Болонья), Конвенція європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій (29-30 березня 2001 р., м. Саламанка), Комюніке зустрічі європейських міністрів, які відповідають за вищу освіту (18-19 травня 2001 р., м. Прага), Комюніке конференції міністрів, відповідальних за вищу освіту (19-20 вересня 2003 р., м. Берлін) та Декларація з Грацу: Роль університетів до 2010 року і далі.

Прагнення європейських університетів до найвищого рівня якості, конкурентоспроможності та бездоганності, доступності й демократизму, підкріплене визнанням світовою спільнотою освітньо-наукової сфери як стратегічно пріоритетної для забезпечення життєдіяльності й прогресу людства, зобов'язує уряди та освітні структури планувати і робити конкретні спільні кроки у створенні єдиної «Європи Знань». Ось чому національна концепція реформування й модернізації освітньої системи в Україні має також бути спрямована на реалізацію загальноєвропейських підходів і принципів.

Стратегічна мета реформування й модернізації вищої освіти і науки в Україні - створення ефективного інноваційного освітнього середовища у вищих навчальних закладах через сприяння прогресивним нововведенням, упровадження найсучасніших технологій і моделей навчання. Навчальний процес у сучасному університеті повинен здійснюватися «з урахуванням можливостей сучасних інформаційних технологій навчання та орієнтуватися на формування освіченої, гармонійно розвиненої особистості, здатної до постійного оновлення наукових знань, професійної мобільності та швидкої адаптації до змін у соціально-культурній сфері, системі управління та організації праці в умовах ринкової економіки».

Отже, удосконалення й модернізація системи фахової підготовки правників у вищих навчальних закладах України є надзвичайно важливою науково-освітньою проблемою, яка має вирішуватись спільними зусиллями з урахуванням сучасних вимог до правничої професії, суспільних потреб, найкращого вітчизняного та зарубіжного освітнього досвіду. Створення інноваційного науково-освітнього середовища у вищій школі передбачає якісне оновлення змісту і форм навчання через органічне поєднання навчальної і науково-дослідницької роботи, теорії з практикою, класичних методів викладання з інноваційними, широкої та фундаментальної підготовки фахівців із вузько-профільною спеціалізацією, що дозволить забезпечити універсальність, багатоплановість, гнучкість та ефективність сучасного навчального процесу. Кваліфіковану науково-методичну та інформаційно-консультативну допомогу викладачам юридичних факультетів у розробленні й упровадженні нових технологій і методик навчання можуть надавати спеціальні структури — інноваційно-освітні центри.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!