Взаємини викладачів зі студентами як чинник становлення особистості майбутнього фахівця

Ефективність і результативність навчально-виховного процесу у вищій школі у вирішальній мірі залежить від двох ключових осіб – викладача та студента. У масиві наукових розробок у цій галузі превалює проблематика, що стосується переважно тем, котрі досліджують вплив викладача на студента у контексті пошуків найефективнішої методики викладання, психолого-педагогічних підходів у роботі із студентами, врешті проблем пов’язаних із підготовкою викладача-фахівця вищої школи. Разом з тим не підлягає сумніву, що процеси навчання і виховання можуть бути повноцінними лише тоді, коли вони є взаємними, коли навчається і виховується не лише студент, а й викладач. Педагогічний процес розглядається як спільна діяльність, діалог рівноправних учасників і таким чином переводиться на рівень міжособистісних стосунків.

Викладач є посередником між студентами та навчальним матеріалом, засвоєння цього матеріалу відбувається безпосередньо у процесі навчання, тому викладач повинен бути готовим до виконання ролі порадника, помічника, консультанта, комунікатора, партнера. Очевидно, що особистість людини залежить від виховання, від того, які цінності буде закладено в неї.

Найбільший вплив на характер людини справляє родина, але не менш важливий, а в деяких випадках навіть більш значний вплив здійснює викладач. Тож, саме на викладачі лежить відповідальність за те, яким буде наше наступне покоління, тому дуже важливо знати яким має бути сам викладач, для того щоб виховати гідну людину суспільства. Успішному виконанню таких завдань сприяє наявність у нього таких якостей як схильність до лідерства, готовність прийти на допомогу, доброта, вміння активізувати почуття відповідальності. Отже, особистість викладача вищої школи волею неволею є в центрі уваги студентів. Відтак для нього вельми актуальним елементом коригування своїх взаємин із студентами не лише у дидактичній площині, але й суто міжособистісних взаєминах, що невід’ємні від загального навчально-виховного процесу є критичний погляд на свою персону збоку. Не кожному це до вподоби, проте є корисним навіть з огляду на власне самовдосконалення. Актуальність цієї проблеми на сучасному етапі годі переоцінити адже навколишній світ дуже динамічний, а студенти виступають одними із найкращих його рефлекторів, що неодноразово підтверджував історичний досвід. Тому не дивно, що в останні роки у психолого-педагогічних, соціологічних дослідженнях все більшу увагу надають вивченню так би мовити внутрішньому світу студентської молоді, її рефлексій на оточення, у тому числі і на викладацький корпус.

Перше і друге місце з дуже малим розривом посідають дидактичні й академічні здібності викладача з одного боку і його оцінки в контексті взаємин із студентами. Дидактичні здібності – це здібності передавати студентам навчальний матеріал доступно, зрозуміло, викликати у них активну самостійну думку, організувати самостійну діяльність, керувати пізнавальною  активністю. Академічні здібності – здібності до галузі науки, що є предметом викладання. Здібний педагог добре знає навчальний предмет, досконало, глибоко володіє матеріалом, має до нього великий пізнавальний інтерес, проводить дослідницьку роботу. Він постійно знайомиться з новими досягненнями у своїй галузі. Найхарактерніші позитивні відповіді щодо першої групи були такі: “розумний”, “має хороші власні знання”, “освічений”, “бездоганне знання предмета, який викладає”, “володіння великою кількістю інформації”, “має хороші знання і лише тоді може поділитися своїми знаннями”, “обізнаність не тільки у своєму фаху”. Цікавими є й оцінки студентами роботи викладача з точки зору методики викладання предмету. До позитивних якостей студенти найчастіше відносили наступні: “вміння зацікавити і захопити”, “використання інших методів заохочення для навчання, крім залякування”, “доступно викладає матеріал”, “цікаво викладає матеріал, а не суто по підручнику”, “вміння передати свої знання студенту”, “зрозумілий виклад матеріалу”, “розповіді протягом пари на декілька тем, які не стосуються лекції чи семінару (якісь цікаві історії про студентів з життя)”.

Цікавими, але цілком очікуваними є критичні або й відверто негативні якості котрі виділяють студенти особливо щодо дидактичних та частково  академічних здібностей викладача: “вбачання у викладі матеріалу тільки заробітку”, “має нечітку вимову і погані ораторські навички”, “незнання самим викладачем свого предмету”, “зануда, нудний виклад лекції”, “коли ціла пара стосується тільки плану без відходу від теми”. “Коли свій погляд викладач під час лекції фокусує лише на кількох “відмінниках”, - пише студент, у мене  виникає враження, що я зайвий. Коли викладач рівномірно охоплює поглядом усіх нас, то це дає змогу зацікавитися та спонукає нас до активної роботи, дискусії”. Думки студентів про гучність  мовлення викладача під час лекції: “Інколи викладачі говорять дуже тихо, інколи дуже кричать”. Студенти звертають увагу й на емоційність мовлення викладача, як противагу монотонності в процесі викладу змісту лекції: “Люблю емоційне мовлення викладача, яскраве, образне, насичене афоризмами (бажано власними)!”. Ще одна цікава і, мабуть, найсуттєвіша рефлексія, котра спонукає замислитися над проблемою власне фахового й інтелектуального рівня викладача.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!