Управління освітою в країнах ЄС

В умовах інтеграції України до європейського та світового освітнього просторів пріоритетним напрямом державної політики стає модернізація правління системою вищої освіти відповідно до вимог глобального суспільства. Інтернаціоналізація вищої освіти є одним з ключових факторів такої модернізації, адже реалізація стратегій міжнародного співробітництва в  освітній сфері дозволить нашій країні стати рівноправним партнером на світовому ринку освітніх послуг.

Проблеми інтернаціоналізації вищої освіти найбільш активно досліджуються, насамперед, у тих країнах, що є ініціативними учасниками цього процесу: у США, Канаді, Великобританії, Німеччині, Австралії, Франції. Головними ж ініціаторами здійснення досліджень зазначеної проблеми на регіональному рівні виступають університетські центри, задіяні в міжнародних освітніх програмах, та регіональні політичні організації.

Інтернаціоналізація освіти є багатовимірним процесом включення низки міжнародних проблем у дослідницьку, викладацьку та адміністративну діяльність вищих навчальних закладів. Інтернаціоналізація вищої освіти є однією з найважливіших складових освітньої політики європейських країн. До безумовних переваг інтернаціоналізації освіти можна віднести: збільшення доступності вищої освіти, універсалізацію знання, появу міжнародних стандартів якості освіти та підвищення інноваційності вищої освіти, розширення і зміцнення міжнародного співробітництва, активізацію академічної та студентської мобільності.

Незаперечним є факт, що процес інтернаціоналізації освіти передбачає структурні зміни на рівні кожної конкретної освітньої установи. На рівні окремих вищих навчальних закладів інтернаціоналізація освіти стосується:

- студентів (залучення іноземних студентів, організація програм обмінів, виробничих практик, а також індивідуальної студентської мобільності);

- професорсько-викладацького складу (обмін викладачами, спільні науково-дослідні та навчальні програми, стажування в зарубіжних університетах, організація інтенсивних курсів і літніх шкіл);

- змістової складової навчальних програм (нові програми та курси з відчутним міжнародним компонентом, що враховують елементи міжкультурної комунікації і країнознавства, іноземні мови), дистанційне навчання, використання нових інформаційних та педагогічних технологій у навчальному процесі);

- питань акредитації, визнання та оцінки (визнання документів про освіту, використання системи ECTS, видача «подвійних» та спільних дипломів, забезпечення якості освіти, міжнародні рейтинги університетів);

- питань керівництва та управління ВНЗ.

Основними мотивами інтернаціоналізації освіти є: отримання прибутку, розширення доступу до вищої освіти, крос-культурна взаємодія та збагачення курикулуму, економічна та політична інтеграція, покращення якості студентського контингенту, індивідуальні мотиви.

Отримання прибутку в сучасних умовах є ключовим мотивом не тільки для приватних, але й для традиційних ВНЗ з державною формою власності.

Головною метою приватних провайдерів освітніх послуг є отримання прибутку шляхом залучення якомога більшої кількості клієнтів та контроль якомога більшої частки міжнародного ринку освітніх послуг через створення нових ВНЗ, партнерство з приватними провайдерами освітніх послуг з інших країн тощо. Особливо актуальним отримання прибутку є в тих країнах, де спостерігається скорочення державного фінансування сектора вищої освіти та заохочення дотацій з-за кордону (насамперед, в Австралії та Великій Британії). Більшість країн, включаючи Австралію, Велику Британію, Канаду та США, отримують значний прибуток від плати за навчання іноземних студентів, яка є традиційно вищою, ніж для своїх («домашніх»). Так, наприклад, частка національного прибутку США, отриманого від закордонних студентів, становить 12 мільярдів доларів.

Розширення доступу до вищої освіти

В умовах швидкого зростання кількості молодих людей, що бажають отримати вищу освіту, інтернаціоналізація відкриває широкі перспективи. В таких країнах, як Індія, Китай та Африка, доступ до вищої освіти мають менш ніж 20 % молодих людей, у той час як попит на освітні послуги постійно зростає. У цьому контексті альтернативою може стати отримання вищої освіти в тих країнах, де пропозиції щодо надання освітніх послуг перебільшують попит на них серед «домашніх» студентів. Розширення доступу до вищої освіти для студентів зі Східної Азії та Африки передбачає як індивідуальну, так і програмову та інституційну мобільність.

Крос-культурна взаємодія та збагачення курикулуму вже понад два десятиліття є пріоритетним напрямом управлінської діяльності адміністрації престижних американських ВНЗ. У цьому контексті мають місце як внутрішній (інтернаціоналізація змісту освіти, удосконалення процесу навчання іноземних мов), так і зовнішній вимір інтернаціоналізації.

Економічна та політична інтеграція у сфері освіти

У сфері вищої освіти процесуальна складова інтеграційних процесів має два взаємопов’язані компоненти, один з яких отримав назву Болонського процесу, інший – Лісабонської стратегії. На відміну від Болонського процесу, до якого нині входять 47 країн, Лісабонська стратегія поширюється тільки на країни-члени ЄС. Започаткована вона була у 2000 році з метою перетворення Європи на «регіон з найбільш конкурентоспроможною і динамічною економікою, побудованою на знаннях, здатною до стабільного росту, що має найкращу у світі якість робочих місць та найвищий рівень соціальної єдності суспільства». Слід наголосити, що мета Болонського процесу достатньо близька за своєю сутністю до такого визначення цільових пріоритетів, проте має і суттєві відмінності. Вона полягає, насамперед, у забезпеченні конкурентоспроможності та якості вищої освіти в  європейському регіоні.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!