Доцільні шляхи розвитку вищої школи України в умовах Болонського процесу

Національна система освіти України років незалежності суттєво відрізняється від освіти радянських часів.

Тому сьогодні загальною проблемою постає вибір та обґрунтування доцільних шляхів модернізації освітньої системи, передусім вищої школи. Процеси глобалізації світогосподарських і духовно-культурних зв’язків, становлення і прискорений розвиток постіндустріального суспільства, широке впровадження високих технологій вимагають адекватної реакції вищої школи.

Це завдання стає тим більш актуальним, оскільки традиційна система професійної підготовки кадрів вже не може задовольняти повною мірою потреб національної економіки, науки і культури. Рівень їхньої професійної компетенції і культури, характер розвитку особистісних рис і якостей не сприяють сталому інноваційному розвитку України і забезпеченню належного рівня її конкурентоспроможності на світових ринках.

Цілком очевидним є безпосередній зв’язок зазначеної проблеми з важливими теоретичними і практичними завданнями. Цей зв’язок особливо посилився із приєднанням України до Болонського процесу та її прагненням увійти до єдиного європейського освітнього простору. Адже такі завдання зумовлюють необхідність урахування європейських стандартів професійної освіти, відповідної кардинальної перебудови всієї організації навчально-виховного процесу. У свою чергу, це потребує певного перегляду теоретичних концепцій педагогіки вищої школи. Не слід забувати і про те, що в українських вищих закладах освіти сьогодні навчається багато студентів-іноземців, а з їхніми країнами свого часу було узгоджено плани і програми професійної підготовки, які на тепер мають переглядатися. Отже, виникатиме необхідність їх переузгодження.

Проте при всій різноманітності поглядів на доцільність такої модернізації, її зміст, характер і напрями практичного здійснення можна відзначити досить тривожну закономірність. Вона полягає у прагненні керівництва вищих закладів освіти і галузі в цілому забезпечити передусім формальну її відповідність європейським нормам. Безперечно, це також досить важливо, оскільки без цього неможливо скористатися перевагами єдиного освітнього простору і дати змогу українським фахівцям успішно виходити на європейський ринок праці, на рівних конкурувати з випускниками кращих іноземних вищих закладів освіти.

Провідною загальносвітовою тенденцією останніх років стає яскраво виражене підвищення суспільної ролі вищої освіти. Тому і громадськість, і, зокрема, представники ринку праці безпосередньо зацікавлені у забезпеченні не просто в її якості, а в істотному підвищенні рівня практичної та психологічної готовності випускників до професійної діяльності. Така їхня зацікавленість є цілком зрозумілою, адже і практична спрямованість підготовки фахівців, і високий рівень їхньої компетенції, загальної та професійної культури, і вільне володіння ними іноземними мовами в умовах глобалізації та інтенсивних зовнішньоекономічних зв’язків можуть і повинні слугувати успішній їхній особистісній і життєвій самореалізації.

Отже, нашій освітній системі доречно запозичити європейську практику створення так званих дослідницьких університетів, яких переважно і здійснюється наукова діяльність як ініціативно, так і на замовлення бізнесу. У такому разі проведення досліджень справді відбуватиметься на світовому рівні, оскільки бізнесу не потрібні посередні результати, його цікавить реальне підвищення конкурентоспроможності. Важливо також зазначити, що впровадження результатів наукових пошуків і розробок здійснюватиметься разом з надійним кадровим супроводженням. Тобто вітчизняний бізнес отримуватиме фахівців, професійну кваліфікацію яких він добре знатиме завдяки активній участі конкретних студентів у виконанні його замовлень університету на певні науково-технічні розробки.

Таким чином, стратегією розвитку освітньої системи в умовах Болонського процесу має бути не формальна узгодженість норм і принципів, а її ґрунтовна модернізація на основі національних інтересів і потреб нашої економіки, науки і культури.

Ще одним із доцільних шляхів розвитку української вищої школи в умовах Болонського процесу має стати істотне підвищення ролі факультетів. Сьогодні ж її зведено до формальностей, пов’язаних з організацією навчально-виховного процесу та виконанням облікових функцій. Стратегічні ж питання перспективних досліджень і навіть філософії освіти вирішуються переважно на кафедрах. В європейських же і американських університетах традиційно завжди плекали і підтримували особливий мікросвіт факультетського соціуму. Адже саме тут формується і прищеплюється студентам загальна і професійна культура.

Ще однією характерною особливістю розвитку нашої освіти у зв’язку з Болонським процесом стає збереження і примноження її традицій творчості.  Щоб успішно готувати творчих фахівців, творчими особистостями повинні бути педагоги, дух творчості має становити основу корпоративної культури вищого закладу освіти та його факультетів і кафедр.

Отже, по-перше, національна система вищої освіти України потребує свого подальшого розвитку і модернізації відповідно до нових вимог часу, нових суспільних потреб і принципів Болонського процесу. По-друге, для успішного здійснення модернізації нашої вищої школи необхідні нова філософія освіти, визначення її цілей, змісту і педагогічних технологій організації навчально-виховного процесу, що використовуються. По-третє, основним завданням вищої школи сьогодні постає забезпечення сталого інноваційного розвитку країни та істотне підвищення рівня конкурентоспроможності її економіки на світовому ринку. По-четверте, домінантою навчально-виховного процесу має стати розвиток креативних здібностей студентів і створення умов реалізації їхнього особистісного потенціалу.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!