Ключові позиції у сфері освіти у рамках Болонського процесу

Україна 2005 року приєдналася до Болонського процесу, мета якого – зблизити й гармонізувати освітні системи країн Європи, створити єдиний європейський простір вищої освіти. Започаткування його можна віднести ще до середини 1970-х років, коли Радою Міністрів Європейського Союзу було прийнято Резолюцію про першу програму співробітництва у сфері освіти. Одночасно з політичним об’єднанням країн Європи в ЄС було розроблено концепцію створення єдиного європейського освітнього і наукового простору. Основу цього інтеграційного процесу, який став передісторією Болонського, становлять три важливих документи: Велика хартія університетів (Magna Charta Universitatum), Лісабонська конвенція (Лісабон, 1997), Сорбоннська декларація (Париж, Сорбонна, 1998).

Офіційною датою початку Болонського процесу прийнято вважати 9 червня 1999 року, коли в м. Болонья на спеціальній конференції міністрів освіти 29 європейських держав прийняли декларацію «Зона європейської вищої освіти», або Болонську декларацію. Формування європейського простору вищої освіти, зближення його мети, стандартів, моделей стали адекватною відповіддю вищої школи на зростаючу конкуренцію у світі, особливо з північноамериканським регіоном (США, Канадою).

Освіта в умовах трансформації економіки і зростання ролі інноваційних технологій у виробництві стали визначальним фактором і основним засобом перетворення людського потенціалу на якісний людський капітал. Ефективний освітній сектор, включаючи вищу освіту, який відповідає потребам суспільства та ринку праці, дає змогу сформувати у кожної людини здатність швидко адаптуватись до сучасних соціально-економічних реалій, забезпечуючи їй належний життєвий рівень. У доповіді Світового Економічного Форуму (The Global Competitiveness Report 2007–2008) зазначається, що до першої десятки серед 130 країн світу з найвищим загальним індексом конкурентоспроможності входять сім країн-учасниць Болонського процесу: Фінляндія, Швеція, Швейцарія, Ісландія, Норвегія, Нідерланди. Україна посіла 54 місце (індекс 4.20 за семибальною шкалою) серед десяти кращих за індексом конкурентоспроможності вищої освіти. Такі показники свідчать про ефективність Болонського процесу, спрямованого на:

– структурне реформування національних систем вищої освіти країн Європи;

– побудову європейської зони вищої освіти як ключового напряму розвитку мобільності громадян із можливістю працевлаштування;

– формування і зміцнення інтелектуального, культурного, соціального і науково-технічного потенціалу Європи;

– підвищення престижності у світі європейської вищої школи; забезпечення конкурентоспроможності європейських ВНЗ з іншими системами освіти у боротьбі за студента, кошти, вплив;

– досягнення більшої сумісності і порівнянності національних систем вищої освіти;

– підвищення якості освіти.

Для досягнення цієї мети було запропоновано:

– застосовувати зручні та зрозумілі градації дипломів, ступенів і кваліфікацій;

– упровадити двоступеневу структуру вищої освіти;

– застосувати єдину систему кредитних одиниць (систему ECTS – European Community Course Credit Transfer System) і додатків до дипломів;

– напрацьовувати, підтримувати й розвивати європейські стандарти якості із застосуванням порівнянних критеріїв, механізмів і методів їх оцінювання;

– усунути перепони на шляху до поширення мобільності студентів, викладачів, дослідників і управлінців вищої школи.

На всіх етапах впровадження Болонського процесу проголошувалося, що він є добровільним, полісуб’єктним, який ґрунтується на цінностях європейської освіти і культури, не нівелює національних особливостей освітніх систем різних країн Європи, багатоваріантним, гнучким, відкритим, поступовим. Однак не варто й ідеалізувати Болонський процес – він характеризується суперечливістю і складністю, хоча для країн, які прагнуть інтегруватися в Європейський гуманітарний простір і, зрештою, вступити до Європейського Союзу (ЄС), альтернативи йому немає. При цьому слід зауважити: якщо на установчій конференції в Болоньї (1999) до перших 29 країн майже не висували якихось суттєвих вимог, то вже на Празькому саміті (2001) до чотирьох нових кандидатів вони були досить серйозними, а сім країн, які вступали до Болонської співдружності на Берлінському саміті (2003), змушені були витримати справжній екзамен.

Безперечно, вступ до цієї співдружності буде складним і для України: їй потрібно здійснити ґрунтовний порівняльний аналіз вітчизняної системи науки й освіти з європейською (за болонською моделлю); за результатами цього аналізу визначити необхідні зміни і розпочати відповідні реформи національної науки й освіти.

Зокрема, Україна має дотримуватися шести ключових позицій.

1. Упровадження двоциклового навчання: перший – до здобуття першого академічного ступеня бакалавра і другий – до здобуття ступеня магістра. Тривалість першого циклу – не менше трьох і не більше чотирьох років, тривалість другого – один-два роки після завершення першого ступеня і/або докторського ступеня (за умови загальної тривалості навчання сім-вісім років).

2. Запровадження кредитно-модульної системи обліку трудомісткості навчальної роботи. За основу пропонується взяти ECTS як нагромаджувальну систему, здатну працювати в межах концепції «Навчання протягом усього життя».

3. Контроль якості освіти, яким передбачено організацію акредитаційних агентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка враховуватиме не тривалість чи зміст навчання, а ті знання, уміння і навички, яких набули випускники. Одночасно будуть визначені стандарти транснаціональної освіти.

4. Мобільність студентів, яка зросте в результаті виконання попередніх умов, крім того, – мобільність викладацького й іншого персоналу для взаємозбагачення європейським досвідом. Передбачається й зміна національного законодавства з питань працевлаштування іноземців.

5. Забезпечення працевлаштування випускників: одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат – можливість застосування знань і вмінь випускників на користь усієї Європи.

Передбачається, що всі академічні ступені й інші кваліфікації матимуть попит на європейському ринку праці, а професійне визнання кваліфікацій стане спрощеним.

Для такого визнання кваліфікацій передбачається повсюдно використовувати Додаток до диплома, рекомендований ЮНЕСКО.

6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти: одним із головних завдань у межах Болонського процесу є залучення до Європи студентів з інших регіонів світу шляхом упровадження загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної нагромаджувальної системи, легко доступних кваліфікацій, які сприятимуть зростанню зацікавленості європейських та інших громадян вищою освітою.

Відповідальне завдання України – прискорити впровадження європейських стандартів у вищій школі, не втрачаючи при цьому своїх найкращих традицій. Особливо це важливо у сфері культурно-мистецької освіти, яка впродовж більше як двох століть сформувалась як високо ефективна система.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!