Регіональність розвитку систем університетської освіти в Україні

Університетська система освіти здобуває зовнішню глобальну мету – забезпечити сталий розвиток цивілізації. Для досягнення означеної мети, університетська система освіти призначена створити умови, у тому числі для освіти усіх крізь усе життя: у зручний час; у зручній формі; в індивідуальному темпі; в індивідуальному обсязі за обраним змістом та напрямом.

Держави повинні вживати усіх можливих заходів для планування, організації і запровадження безоплатної системи вищої освіти для всіх випускників середніх навчальних закладів та інших людей, які можуть довести здатність навчатися на цьому рівні.

Усі члени академічної спільноти (Академічна спільнота – усі особи, що беруть участь у здобуванні та обміні знаннями – викладачі, вчені, адміністрація та аспіранти, докторанти, студенти) мають право виконувати свої функції без будь–якого втручання або пригнічення зі сторони держави чи іншого джерела. Вони також мають право вільно повідомляти про висновки своїх досліджень і публікувати їх без цензури.

Доступ до академічної спільноти повинен бути однаковим для всіх членів суспільства без будь–яких обмежень. На основі власних здібностей кожна людина має право без будь–якої дискримінації стати членом академічної спільноти – як студент, викладач, вчений або адміністрація.

Усі члени академічної спільноти мають право на свободу об’єднань із іншими членами, включаючи право створювати і ставати членами необмеженої кількості незалежних наукових центрів та професійних спілок для захисту своїх інтересів.

Жоден учений не повинен включати іншу людину в список співавторів своєї наукової публікації, якщо ця людина не зробила значного внеску до даного дослідження, та не дозволяти це робити іншим.

Забезпечення інтелектуальної свободи жодним чином не передбачає виправдання фальсифікації результатів наукових досліджень, плагіату, іншого несанкціонованого використання чужої інтелектуальної власності тощо.

За вченими визнається право на помилку. Вчені несуть інтелектуальну та моральну відповідальність за помилковість та проблематичність своїх результатів, проте, вони не повинні підлягати за це жодному покаранню, за умов не нанесення шкоди у будь–якій формі членам суспільства.

Важливою складовою вищої освіти в Україні в контексті європейської традиції має стати університетська автономія. Університетська автономія означає, що:

1. Держава зобов’язана не втручатися в автономію університетів і запобігати втручанню інших сил суспільства. Правильне використання академічної свободи і відповідальність, що покладена на заклади освіти, потребують високого ступеня автономності університетів.

2. Університетська автономія повинна здійснюватися демократичними засобами, які включають активну участь усіх членів академічних спільнот. Усі члени академічних спільнот повинні мати право і змогу без будь–якої дискримінації брати участь у проведенні академічних і адміністративних справ. Усі органи управління університетів повинні обиратися в результаті вільних виборів і включати членів різних секторів академічної спільноти.

3. Фундаментальна властивість університетської автономії – спроможність університетів адаптуватися та проявляти гнучкість, необхідну для реагування на зміни, що відбуваються в суспільстві.

Університетська автономія залежить від надання університетам необхідної свободи дій та можливостей для визначення ними свого місця у світі.

4. Університетська автономія передбачає права університету на:

- визначення структури та змісту освіти, форм і методів навчальної та дослідницької роботи, а не тільки змісту освіти;

- нероздільні викладання і дослідницьку роботу для того, щоб навчання в них відповідало потребам, що змінюються, запитам суспільства і досягненням у науковому знанні;

- і присвоєння вчених звань університету;

- самостійне прийняття рішень щодо внутрішнього управління та фінансування;

- визначення місії, власної стратегії у сфері науково-дослідної роботи;

- інші повноваження, що пов’язані з діяльністю університету, а не тільки ті, що делегують вищому навчальному закладу відповідно до його статусу державні органи управління освітою.

5. Ніякі стандарти, типові навчальні плани та програми не повинні обмежувати свободу визначення структури та змісту освіти, форм і методів навчальної роботи викладачів університету. Законодавчо повинно бути гарантовано право університету самостійно визначати структуру та зміст освіти, форми та методи навчальної і дослідницької роботи. Освітні стандарти можуть визначати лише рівні кваліфікації, але не зміст навчання, та носити рекомендаційний характер.

6. Університетська автономія передбачає контроль як над основними засобами, такими, як майно та нерухомість, так і в області кадрової політики, готовність і повну підзвітність та відповідальність як перед внутрішньою академічною спільнотою, так і перед суспільством у цілому.

7. Університети закликають уряд визнати принципи університетської автономії, що підкріплює їх різноманітні місії, в тому числі:

• академічної автономії (навчальні плани, програми та наукові дослідження);

• фінансової автономії (виділення бюджету єдиною сумою);

• організаційної автономії (організаційна структура університетів);

• автономії в області кадрової політики (найм, заробітна плата та просування по службі).

Яким чином і у який період відбуватиметься в Україні імплементація вище названих положень, звичайно – час покаже, але незаперечним, є той факт, що саме цим шляхом має йти вітчизняна система вищої освіти в Європу і цивілізований світ майбутнього.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!