Стратегічні пріоритети реформування системи вищої освіти в Україні

Серед стратегічних завдань модернізації національної економіки у ХХІ ст. вагоме місце посідає спрямованість реформування системи вищої освіти. Саме вищі навчальні заклади (ВНЗ) формують інтелектуальний капітал нації, використання якого у всіх секторах та галузях економіки створює національне багатство та визначає місце країни у системі світового поділу праці.

Останнім часом все більше нарікань викликає стан та рівень вищої освіти в Україні, рівень професійної підготовки молодих фахівців, що поповнюють чисельність економічно активного населення. Багато у чому такі нарікання пов’язані з наявністю глибинних, комплексних проблем, притаманних системі вищої освіти. Дослідження цих проблем, визначення основних стратегічних пріоритетів реформування системи вищої освіти в Україні, віднайдення шляхів їх практичної реалізації є надзвичайно актуальним завданням, без вирішення якого неможливо здійснити комплексну модернізацію країни, підвищити конкурентоспроможність національної економіки.

Окремі аспекти щодо стану та перспектив реформування системи вищої освіти в Україні достатньо широко представлені у сучасній науковій літературі. Так, формування та використання інтелектуального капіталу Н.Мамонтова розглядає як одну із складових «інноваційного прориву» країни, передумову підвищення конкурентоспроможності національного виробництва. Освіта та її якість у цьому процесі відіграє провідну роль.

Рівень розвитку вищої освіти, якість освітніх послуг, що надають ВНЗ формує інтелектуальний капітал нації, який активно працює у всіх сферах та галузях національної економіки. Рівень розвитку та якість цього капіталу багато у чому визначається якістю надання освітніх послуг. За оцінками експертів, кількість задоволених якістю послуг, що надає система вищої освіти в Україні становить 38% (для порівняння – у Білорусії – 52%; Російській Федерації – 42%; США – 70%; Німеччині – 59 %). В цілому, кожен п’ятий українець оцінює якість рівня освітніх послуг на «незадовільно». Серед недоліків називають: застарілі методи навчання студентів; відірваність наукових напрацювань української вищої освіти від здобутків світової науки; слабкий кадровий склад викладачів ВНЗ (і високу вагому питому вагу викладачів пенсійного віку (понад 20% від загального складу викладачів), що, здебільшого, не володіють комп’ютерною технікою та інтерактивними методами навчання).

 Перспективним у цьому напрямі є:

- створення дослідницьких університетів із розширенням інтеграційних процесів між ВНЗ та науковими установами системи національної академії наук України (про перспективність такої інтеграції говорить той факт, що у США понад 60% фундаментальних досліджень виконується у науково-дослідних центрах та лабораторіях університетів);

- забезпечення ВНЗ комп’ютерною технікою, ліцензійними програмними продуктами та телекомунікаційним обладнанням мережі центрів дистанційного навчання ВНЗ.

Отже, в цілому, слід зазначити, що реформування системи вищої освіти в Україні має відбуватись у бік її демократизації, дотримання права кожного університету формувати свою філософію освітянського процесу у руслі загально-цивілізаційного вибору суспільного розвитку. Такий підхід позитивно вплине на підвищення ефективності функціонування системи вищої освіти, якість вищої освіти; сформує підґрунтя для практичної реалізації завдань кардинальної модернізації національної економіки України у ХХІ ст.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!