Управління медико-психолого-педагогічним забезпеченням вищої освіти інвалідів по адаптивній моделі

Сучасні погляди на проблему професійної діяльності фахівця освітньої галузі ґрунтуються на засадах компетентісного підходу, який фокусується на обов’язковій наявності у педагога якісно сформованих у процесі навчання та добре розвинутих у практичній діяльності знань, умінь та навичок, а також соціальних, професійних і так званих «життєвих» (soft skills) компетенцій.

Але такий підхід до професійної діяльності педагога видається сьогодні завузьким, таким, що не повною мірою враховує значення індивідуально-особистісної, соціокультурної та творчої складових його професійної готовності до педагогічної діяльності.

Зрозуміло, що без творчого компоненту, або з суттєвим його обмеженням педагогічна діяльність вузівського викладача перетвориться у ретрансляцію інформації на рівні репродуктивного стилю навчання. Сьогодні це не може задовольнити студента, який прагне, перш за все, набувати знання у творчому процесі їх створення в результаті самостійної пошукової роботи у співпраці з  креативним викладачем-дослідником. Такий підхід до організації навчального процесу та ролі в ньому педагога ВНЗ продиктований вимогами часу і суттєвою конкуренцією на ринку освітніх послуг, де понад усе цінуються фахівці, здатні до критичного мислення, творчості, гнучкості та мобільності підходів до вирішення найрізноманітніших предметних, наукових і педагогічних задач, такі, що вирізняються високим рівнем сформованості дослідницької компетентності та синкретичної комунікативної культури.

Тим не менш, розвиток професійної творчості у процесі спеціальної діяльності базується не в останню чергу на підґрунті системно-наукових знань, спеціальних навичок, комплексних умінь, досвіду у галузі спеціальних наук, а також знань акмеології, психології, педагогіки, галузевих методик.

Отже, комплексне, системне завдання розробки загальнонаукової концепції розвитку творчої активності та безпосередньо професійної творчості педагога ВНЗ пов’язано з вирішенням низки наукових і практичних завдань, які до сьогодні  лише окреслені в науці та потребують суттєвої уваги представників різних її  галузей.

Сьогодні у психологічній науці існують досить суперечливі думки щодо того, чи можливо навчити спеціаліста творчості. Г.С. Альтшуллер, який винайшов алгоритм винаходу та наукової теорії вирішення винахідницьких завдань, вважає, що навчити людину творчості цілком можливо та, навіть, необхідно, наприклад, на підґрунті вивчення нових підходів до засвоєння проектування як своєрідного стилю діяльності.

Більшість же психологів вважають неможливим навчання творчій діяльності, оскільки у саме визначення творчої діяльності входить вказівка на її неалгоритмічний характер. Дійсно, навчити вирішенню конкретних творчих завдань неможливо, однак, навчаючи, можна розвинути ті якості особистості, які сприяють вирішенню творчих завдань. Можна розширити коло інтересів та засвоєних видів діяльності, можна навчити раціональним прийомам мислення, які сприяють усвідомленню сутності та особливостей творчої задачі, що вирішується. Усе це повною мірою можливо реалізувати в процесі здійснення педагогічної діяльності у вищій школі, яка, за своїм визначенням та призначенням апріорі визнається творчою.

До психологічних детермінант діяльності творчого фахівця зазвичай відносять хорошу пам'ять; вміння сконцентруватися, чітко та логічно формулювати свої думки, завдання, висновки, припущення; просто думати про складні речі, розмірковувати про них у термінах, знайомих співрозмовникові; високу інтенсивність генерування ідей, ретельне їх фільтрування; вміння за відривчастими даними синтезувати загальну картину; творчу розкутість, вміння мислити легко, без забобонів; вміння критично оцінювати результати досліджень, особливо власних; широкий науковий світогляд, знайомство з науковими і практичними результатами у суміжних галузях; широкий світогляд, високу культуру. Творчій діяльності педагога сприяє, також, високий рівень самоактуалізації його особистості.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!