Особливості педагогічного спілкування у ВНЗ

Стиль педагогічного спілкування як система принципів, норм, типових прийомів поведінки і діяльності педагога під час професійної взаємодії з учасниками навчально-виховного процесу визначає ефективність психодидактичних впливів викладача. За даними діагностики стилів педагогічного спілкування виявлена тенденція, при якій педагогічні впливи, що спираються на когнітивно-діяльнісні здібності викладача (диктаторський, неконтактний, гіпорефлексивний, негнучкого реагування, авторитарний) представлені менше, ніж стилі з афективно-ціннісною особистісною організацією, що може свідчити про підвищений ризик виникнення стану емоційного вигорання серед викладачів ВНЗ.

При вивченні феномену емоційного вигорання у працівників освіти ми спиралися на трифакторну модель синдрому психічного вигорання, запропоновану К. Маслач та С. Джексоном, відповідно до якої цей феномен являє собою тривимірну конструкцію, що складається з емоційного виснаження, деперсоналізації та редукції особистісних досягнень. Так, з’ясовано, що основним індикатором прояву емоційного вигорання у професійній діяльності викладачів ВНЗ є редукція особистих досягнень. Редукція (від латинського reductio – повернення, рух назад, "повернення до зворотного") означає спрощення, зведення більш складного до простішого, зменшення, послаблення чогось, інколи редукцією називають повне зникнення. Редукція особистісних досягнень може трактуватися як явище, за якого людина уникає моментів усамітнення, коли втрачається здатність до внутрішнього діалогу із власним "Я" та знижуються можливості творчої активності, що потребує енергії натхнення як глибинного переживання власної сутності (суб’єктності).

Натомість питома частка особистісних зусиль спрямовується на конформне злиття з колективом та концентрацію на репродуктивній діяльності. Редукція особистісних досягнень у викладачів може проявлятися у тенденції негативно оцінювати себе, звинувачувати себе у власній неефективності, знижувати свої професійні досягнення, знецінювати успіхи, також у негативному ставленні до кар’єного зростання, або в придушенні почуття власної гідності, обмеженні своїх можливостей, уникненні обов'язків перед іншими.

У процесі дослідження особливостей педагогічного спілкування за допомогою методики, спрямованої на вивчення його особистісних детермінант (П’ятифакторний опитувальник "Велика п’ятірка"), з’ясовано, що за фактором ставлення до людей ("прив’язаність – відділення") більшість опитаних викладачів відчуває потребу у визнанні себе референтним середовищем. У них яскраво виражена просоціальна спрямованість особистості, для якої характерне бажання бути поряд з іншими, надавати їм допомогу та почуття особистої відповідальності за колективні справи і вміння налагоджувати співпрацю.

Притаманність викладачам сумлінності, відповідальності, обов’язковості, точності, акуратності у справах засвідчують високі показники за шкалою "контроль – природність", головним змістом якої є вольова регуляція поведінки. "Контроль", який є виявом вторинних актуальних здібностей, за Н. Пезешкіаном, допомагає викладачам дотримуватися моральних принципів, загальноприйнятих норм поведінки, створювати зону безпеки за допомогою порядку і спрямованості на діяльність.

За фактором "грайливість – практичність", що відображає ставлення людини до реальності, – перевагу отримав полюс "грайливість". Високі показники за цією шкалою характеризують особистість як таку, що вміє задовольняти власну допитливість, має широке коло інтересів, легко навчається, але не достатньо серйозно ставиться до систематичної діяльності.

Про гармонійну представленість у структурі особистості більшості викладачів таких рис, як екстраверсія – інтроверсія та емоційність – стриманість свідчать середні показники за факторами 1 і 4 опитувальника "Велика п’ятірка". Однаковий вияв полярних категорій за шкалою "екстраверсія – інтроверсія" говорить про збалансованість зовнішньої та внутрішньої спрямованості психіки людини, її здатність вільно входити у контакт та почуватися комфортно на самоті, бути впевненими у спілкуванні та виконувати взяті на себе зобов’язання. Середні результати за шкалою "емоційність – емоційна стриманість" вказують на здатність особистості вільно виявляти емоції, які виникають у неї природно, адекватно оцінювати зовнішні умови існування та пристосовуватися до них,  а також усвідомлювати вимоги навколишньої дійсності.

Вивчення особистісних якостей за допомогою Вісбаденського опитувальника дозволяє дослідити ступінь вияву у викладачів такої здібності, як "справедливість", що постає ключовою характеристикою когнітивно-діяльнісного аспекту педагогічного спілкування у ВНЗ. Відпо- відно до аналізу отриманих даних у різностатевих групах науково-педагогічних працівників спостерігається певна особистісна і контекстна надчутливість викладачів-жінок до прояву справедливості в навчально-виховному процесі та здатність керуватися суб’єктивно витлумаченими нормативними приписами їх колег-чоловіків у спілкуванні. Тобто,  спостерігаються значні відмінності середніх показників різностатевих  груп, підтверджені високим рівнем статистичної значущості (р = 0,000),  за яких показники жіночої групи переважають показники у групі викладачів-чоловіків.

Значущість вивчення здатності до прояву справедливості у педагогічному спілкуванні вбачається у тому, що її результатом є виникнення почуття довіри та надії, які впливають на очікування людини стосовно свого майбутнього. У якості несправедливого люди сприймають ставлення, продиктоване не об’єктивними міркуваннями, а особистісною симпатією чи антипатією, що є основою бунтарства, відчаю, зневіри і безнадії.

Якщо у педагогічних взаєминах несправедливість сягне максимуму, то незабаром виникне зачароване коло, коли одна несправедливість породить іншу, відтак партнери концентруватимуть увагу лише на результатах своєї діяльності та помічають окремі сторони  цілісної особистості іншого.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!