Освіта як складова людського капіталу

У суспільстві відбувається переосмислення ролі знань у житті людини. Сьогодні знання − це один із основних економічних ресурсів, оскільки є складовою людського капіталу.

Знання як особливий ресурс мають властивості безперервного відтворення, нарощування, як на рівні їхніх обсягів, так і на рівні якісних характеристик адекватно змінам у соціумі. Проте, як і будь-який ресурс, знання піддаються старінню, а також корисність знань може піддаватися сумніву. Це відбувається в тому випадку, якщо знання (у контексті проблем освіти) розглядаються й аналізуються як вузька категорія, що включає тільки професіоналізм, у відриві від моральності суб'єкта (індивіда або організації) − носія знання. У сучасних умовах актуальним є питання про досягнення такого результату формальної освіти, що характеризується взаємозалежністю й взаємодоповнюваністю професіоналізму й моральності. Насамперед, важливими виступають питання володіння організацією «капіталом» у формі передової системи освіти, адаптованої до змін у соціумі, і людськими ресурсами − працівниками, які володіють знаннями. До таких організацій можна віднести вищі навчальні заклади, що не тільки мають володіти капіталом, а й продукувати нові знання.

Фахівець сьогодні − це людина із широкими загальними й спеціальними знаннями, здатна швидко реагувати на зміни в техніці й науці, що відповідають вимогам нових технологій, які неминуче будуть впроваджуватися; йому потрібні базові знання, проблемне, аналітичне мислення, соціально-психологічна компетентність, інтелектуальна культура. Такі пріоритети обумовлені двома соціальними й економічними факторами: великим потоком інформації в усіх сферах знань й усвідомленою потребою сучасного суспільства в гнучких, адаптивних системах освіти, що передбачають можливість досить швидкої професійної переорієнтації й підвищення кваліфікації, саморозвиток людини на будь-якому відрізку її життя. Проте, можна зазначити, що сьогодні недостатня кількість фахівців відповідає вимогам суспільства, а підготовка нових фахівців пробуксовує в питаннях щодо подальшої самоосвіти людини, тобто навчання впродовж життя.

Якість освіти фахівця й професійний рівень певною мірою залежить від його вмінь самостійно працювати й самоорганізовуватися, мається на увазі ефективно управляти своєю діяльністю. Важливими аспектами педагогічної науки вважаються такі, що зосереджують увагу на навчанні, вмінні самостійно діставати необхідну інформацію, виокремлювати проблеми й шукати способи їх раціонального вирішення, вміти критично аналізувати отримані знання й застосовувати їх задля вирішення всіх нових завдань. Опанувавши ці вміння, виникає необхідність розширення й удосконалення розумового, інтелектуального потенціалу людини на основі оволодіння інформацією й перетворенням її в знання. Таким чином, стратегічними напрямами розвитку освітньої системи у сучасному суспільстві можна вважати інтелектуальний і моральний розвиток людини на основі залучення її в різноманітну самостійну діяльність у різних сферах знання, із залученням новітніх технологій щодо адаптації людини до нового інформаційного середовища.

У зв’язку з цим особлива роль має приділятися системі освіти. Інвестиції в освіту потрібно розглядати як інвестиції в людський капітал. Освіта повинна займати пріоритетні позиції в структурі витрат держави, відповідати вимогам сучасного розвитку суспільства й готувати для нього фахівців, кожний з яких повинен володіти не тільки компетенціями для виконання операцій одночасно в декількох спеціальностях, але й навичками аналізу, прогнозування, обговорення проблем у групах, фінансового обліку й керування діяльністю автономної групи в різних умовах праці. Об'єктивною вимогою до працівників є наявність навичок професійної й соціально-психологічної адаптації у швидко зміннюваному світі. Проблема освіти в цьому контексті заключається в освоєнні способів формування нових ключових умінь, зокрема, навичок самоосвіти або ефективної адаптації в соціальній групі. Інша проблема – безперервність освіти. Швидкий прогрес нових знань і старіння вже наявних знань − основа для розвитку безперервної освіти.

Отже, знання визначаються ключовим чинником конкурентоздатності будь-якої організації і складають основу її людського капіталу. Як відомо, капітал − це все, що може приносити прибуток підприємству. Перетворення знання в капітал означає, що володіння ним дозволяє мати регулярний дохід від його використання всіма суб'єктами (індивідами, організаціями) – носіями знання. Людський капітал є складовою інтелектуального капіталу.

Аналізуючи проблеми інтелектуального капіталу, часто доводиться мати справу з нематеріальними активами. Інтелектуальний капітал організації − це всі знання, важливі для організації, є власністю тих, хто працює, або виникають із виробничих процесів, систем, організаційної культури.

Інтелектуальний капітал має три складові: людський капітал, соціальний капітал й організаційний або соціальний капітал.

Отже, інтелектуальний капітал включає знання й навички певних людей, норми й системи цінностей, бази даних, методології, програмне забезпечення, виробничий досвід, ліцензії, бренди, торгівельні секрети тощо.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!