Освіта як чинник підвищення рівня добробуту населення в Україні

Розвиток суспільства супроводжує постійне збільшення, з одного боку, кількості та якості благ, здатних задовольнити все зростаючі потреби людей, а з іншого – вимог щодо використання ними відповідних знань та умінь, що зрештою істотним чином впливає на рівень добробуту населення. Тобто паралельно відбувається підвищення вимог не лише до стандартів якості життя, а і умов забезпечення його гідного рівня. Останнє, зокрема, виявляється в тім, що нині відбувається подальша зміна домінуючих якостей індивіда: замало мати фізичну силу, необхідно бути інтелектуально розвиненою і освіченою особистістю, уміти використовувати набуті ним знання й уміння. Саме тому «приблизно 2/3 батьків погоджуються нести серйозні фінансові витрати для того, щоб дати своїм дітям якісну вищу освіту».

Рівень та якість життя населення істотною мірою залежать від доступності якісних освітніх послуг. І хоча освічені люди значно рідше потрапляють в тенета бідності», однак, як виявляється, наявність освіти (у т.ч. вищої) не завжди є гарантом добробуту, про що наочно свідчать таке: Україна належить до країн з доволі високими рівнями бідності та освіти (майже все населення відповідного віку отримує базову, і близько його половини – вищу освіту.

Відтак, «набуття освіти не гарантує безбідного життя, що обумовлює наступну ланцюгову реакцію: зниження престижу освіти скорочення інтересу до неї → погіршення інтелектуального рівня населення → економічний та культурний спад країни. Крім того, страждає і сама система освіти, яка (передусім через брак фінансових ресурсів) нині має застарілу матеріально-технічну базу, дефіцит висококваліфікованих кадрів».

Така ситуація є віддзеркаленням існуючих численних проблем як у царині формування статків населення, так і функціонування національної системи освіти, що і обумовлює актуальність даного дослідження.

Передусім слід нагадати, що освіта є «цілеспрямованою пізнавальною діяльністю людей з отримання знань, умінь, або щодо їх вдосконалення»; галуззю економіки, яка об’єднує організації, установи, підприємства, які зайняті навчанням, вихованням, передаванням знань, випуском навчальної літератури, підготовкою викладацьких кадрів; «однією із основних соціально-культурних потреб населення, передумовою для зростання доходів окремої та підвищення якості робочої сили»; «потужним механізмом соціальної інтеграції, вирівнювання стартових можливостей громадян»; «тим простором, навколо якого будується все суспільне життя»; «стратегічним ресурсом соціально-економічного і культурного розвитку суспільства, поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності держави на міжнародній арені».

На сучасну освіту покладається такі основні функції:

1) фундамент економіки суспільства, що засновується на знаннях;

2) важливий засіб і ресурс становлення креативної особистості, яка матиме необхідні знання, навички і компетентності для інтеграції в інформаційне суспільство на різних рівнях і здатна навчатися вподовж життя».

При цьому, особливо зважаючи на намір України увійти в освітній та науковий простір Європи, потрібно дотримуватись таких принципів:

• зміцнення довіри між суб’єктами освіти;
• якість підготовки фахівців;
• відповідність європейському ринку праці;
• мобільність;
• сумісність кваліфікації на вузівському і післявузівському етапах підготовки;
• посилення конкурентоспроможності системи освіти.

Водночас зберігається підвищений інтерес до отримання вищої освіти, наявність якої надає певні конкурентні переваги на ринку праці. Однак у цій сфері наразі є чимало проблем, які потребують термінового вирішення, як-от:

– випускники ВНЗ активно поповнюють лави безробітних;

– невідповідність доходів населення і вартості навчання за контрактом;

– збільшення кількості ВНЗ з низькою якістю освітньої підготовки;

– хабарництво серед освітян;

– прогалини в правилах прийому на навчання (особливо це стосується відсутності квот на пільговий контингент абітурієнтів).

Вирішенню цих і численних інших проблем має сприяти таке: розроблення ефективного механізму стимулювання участі роботодавців у підготовці та працевлаштуванні фахівців, організація виробничих практик студентів з подальшим їх працевлаштуванням; підтримка ВНЗ у реалізації освітніх і наукових проектів; припинення обопільних звинувачень в непрофесіоналізмі, бездіяльності; перехід у вихованні від споживацького до інтелектуально розвиненого типу поведінки особи; посилення ролі батьків у вихованні дітей; підвищення рівня матеріального забезпечення освітян та їх відповідальності за якість знань; надання молоді можливості отримувати освіту за власним бажанням і можливостями, а не за спроможністю родини профінансувати вступ і навчання хоча б в якому-небудь ВНЗ. Лише у такий спосіб можна повернути престижність освіти, а відтак, підвищити інтерес молоді до її набуття. Але це стане можливим за таких умов:

– збереження державних гарантій в сфері освіти;

– підтримки підприємцями та меценатами шкіл і ВНЗ;

– надання якісних і доступних освітніх послуг має стати безперечним пріоритетом держави, яка об’єднає зусилля влади, громадськості та освітян задля формування інтелектуально розвинутої та освіченої нації;

– «диверсифікації фінансування ВНЗ, розширення їх самостійності, зміни в оподаткуванні».

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!