Національна самосвідомість студентської молоді

Основою усіх демократичних перетворень у нашому суспільстві є розвиток духовності, національний ренесанс, зміцнення національної самосвідомості кожного громадянина України. Біда в тому, що впродовж десятиліть, перш за все, через відсутність сповна сформованої власної державності ми багато втратили стосовно нашої історії, духовних коренів, національних особливостей, традицій тощо. Як результат, у свідомості багатьох людей, в тому числі молодих, розмито розуміння національної самосвідомості, державного мислення й відповідальності перед суспільством.

Молодь в усі часи перебувала в авангарді національно-визвольних рухів, будучи своєрідним барометром суспільно-політичної думки завдяки своєму темпераментові, схильності до нетрадиційних, альтернативних форм самовизначення, і це, я гадаю, не викликає заперечень. Проблемою сьогодні є те, що "молодь, як менш загартована частина населення є найбільш уразливою до соціальних змін і катаклізмів, а отже, якщо старше покоління, загартоване не менш складними соціально-економічними катаклізмами, реагує на проблеми сьогодення більш-менш стримано, то молода генерація, котру до певного часу виховували на ідеї світлого майбутнього, втрачає духовну сталість і рівновагу, втрачає віру в будь-які ідеї та ідеали взагалі".

Крім цього, сьогодні у молодіжному середовищі можна прослідкувати виразні "західні" тенденції до так званого "космополітизму" замість українського патріотизму.

Донедавна державна політика по відношенню до молоді була, в основному, декларативною та повчальною. Молодь розглядалася не інакше як об’єкт ідеологічного та виховного впливу, а не суб’єкт діяльності у власних та державних інтересах. Цьому сьогодні слід запобігти будь-що. Становлення і розвиток державної молодіжної політики передбачає систематичний аналіз стану свідомості як методологічної основи цього процесу і водночас виступає як необхідна умова формування національної та політичної самосвідомості, що є основою високої культури особи.

Розглядаючи самосвідомість нації, можна говорити, що в ній зафіксовані й унікальність самої нації, і належність до всього людського роду, а також відповідь на питання, яким чином вона може визначити на теоретичному рівні свою національну ідентичність і оригінальність, за допомогою яких самоінтерпретацій вона може захистити себе від повного розчинення в іншому середовищі.

Національна самосвідомість виступає творцем ціннісних орієнтацій народу, його різних соціальних груп і верств. Знання про те, хто Ми є,  нерозривно пов’язано із знанням і можливими відповідями на питання про здатність і шляхи політико-культурної державотворчої діяльності. Акт національного самоусвідомлення багато в чому визначає подальшу мотивацію та сферу прикладання сил у державотворчих процесах.

Щоб зрозуміти суть проблеми, ми повинні звернутися до соціологічних досліджень. Візьмемо дослідження, що проводилися напередодні референдуму – восени 1991 року. На питання двох анкет відповіді дали 1493 студенти з 9 вищих навчальних закладів різних економіко-географічних регіонів України. У процесі опитування вдалося встановити поділ студентів на 3 групи: до першої належать респонденти з досить міцними, всталеними у часі національними переконаннями, а до другої – респонденти, інтерес котрих до національних проблем лише пробудився під тиском подій сучасності. Їх співвідношення можна подати пропорцією 2:5. Третя ж група студентів (близько третини) перебуває ще у стані пошуку, початку національного самовизначення, її уявлення про національні процеси ще розмиті, невиразні, вона шукає відповідей на поверхні і ще не готова до заглиблення самостійної праці над витоками своїх національних почувань.

Сьогодні картина соціологічних опитувань ненабагато краща. Минулорічне опитування показало, що для більшості студентів південного, південно-східного та східного регіонів характерним є процес формування переважно національної свідомості, який передує витворенню в них національної самосвідомості і є його початковою фазою. На цій фазі національні почування лише пробуджуються під впливом ідей національного відродження, на відміну від студентів – вихідців з Західної України, для яких більш характерним є процес становлення національної самосвідомості, для розвитку якої існували сприятливі суспільні та сімейні обставини.

Щодо переконань можна виокремити кілька груп студентів: 29 % вважали себе патріотами свого народу; до другої групи (20,9 %) увійшли ті, хто вважав себе демократами. 12,3 % назвали себе інтернаціоналістами за переконаннями, утворивши третю групу. До четвертої групи (7,1 %) належать ті, хто оцінив свої переконання, як націоналістичні. В п’яту групу увійшли т.зв. "космополіти", "громадяни світу". Шосту групу утворили ті, хто загалом є байдужим до національних і політичних проблем (7,1 %). Було важко відповісти на поставлене питання представникам досить численної сьомої групи (14,5 %). Отже, в політичному плані картина переконань студентів є доволі строкатою. На загал у вузах Західної України переважають ті, хто вважає себе патріотом або націоналістом, Східної України та Одеси – патріотом або інтернаціоналістом. Серед останніх також досить багато байдужих до національних та політичних проблем або таких, хто ще не визначився у своїх політичних переконаннях.

Безсумнівно, виховання молоді сьогодні як ніколи має здійснюватися з урахуванням української ментальності, нашої історії, традицій. Отже, ми повинні випрацювати ряд принципів, керуючись якими ми змогли б підвищити рівень національної самосвідомості.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!