Хлопоманівські студентські гуртки

Реакційний статут 1884 р. гальмував розвиток студентського самоврядування і призводив до численних студентських заворушень.

Студентські страйки наприкінці XIX ст. змусили чиновників Міністерства народної освіти поцікавитися в університетських адміністрацій про можливий дозвіл студентських організацій та зборів для обговорення нагальних справ, а також про визнання корисними курсових старост як посередників між студентами, професорами та університетською адміністрацією. Більшість університетів відповіли позитивно, зокрема Санкт-Петербурзький університет надав проект детальної регламентації курсового та факультетського представництва та сходок. Так само позитивно відреагували адміністрації навчальних закладів на те, що варто відновити студентський суд, а також незалежно від нього запровадити особливий студентський товариський суд для розгляду аморальних учинків університетської молоді. Для узагальнення отриманих результатів щодо організації студентського життя в Міністерстві народної освіти була створена особлива комісія. Проте, не дочекавшись закінчення її роботи, міністр народної освіти 30 грудня 1901 р. опублікував “Тимчасові правила організації студентських об’єднань”, якими вперше було офіційно визнано законність корпоративного життя студентства. 11 липня 1907 р. уряд П. А. Столипіна увів у дію нові “Тимчасові правила про студентські організації і про влаштування зборів у стінах вищих навчальних закладів”. Студентам дозволено утворювати організації, діяльність яких не суперечила б законам. Статути студентських організацій повинні були затверджуватися радою університету або відповідними органами в інших навчальних закладах. При цьому наголошувалося, що ніякі окремі студентські гуртки не можуть бути студентськими представницькими органами і університетська адміністрація – рада, ректор, декани, директори, професори – не повинні вступати в переговори з подібними гуртками. Вихованцям навчальних закладів дозволялися публічні збори (з приводу навчальних або таких питань, які б не суперечили законодавству) і приватні збори (з дозволу ректора або проректора). На приватних зборах мали право перебувати поліцейські і, виявивши факти незаконності зібрань, могли притягувати їх організаторів та учасників до відповідальності. Якщо ж студентів звинувачували в тому, що на зборах порушувалися питання, що суперечили правилам навчального закладу, то такі факти передавалися на розслідування до професорського дисциплінарного суду.

Статути 1804 та 1863 рр., безумовно, були гарантом університетської автономії; статути 1835 та 1884 рр. обмежили їх академічну свободу. Це мало прямий уплив і на розвиток органів студентського самоврядування: у період двох інших статутів їх кількість зменшувалася, або вони йшли в підпілля, у сприятливий час спостерігалося різноманіття видів та розвиток форм їх діяльності.

Подальшого вивчення потребує розвиток вітчизняних студентських самоврядних організацій та їх нормативно-правове регулювання в інші історичні періоди, а також узагальнення досвіду студентського самоврядування в зарубіжних країнах.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!