Підготовка іноземних студентів в українських ВНЗ

Україна має значний досвід підготовки іноземних студентів у вітчизняних вищих освітніх закладах. Однак після розпаду СРСР, втративши свої позиції на світовому ринку надання освітніх послуг, наша держава поступово набирає обертів по залученню іноземних громадян із метою надання освітніх послуг в українських університетах. Кількість іноземних студентів, що навчаються в Україні, зростає. Так, якщо у 2000 р. В Україні навчалося близько 18 тисяч іноземців, у 2007 р. – 37 тисяч, у 2010 р. – понад 44 тис., зараз – близько 50 тисяч осіб із 153 країн світу. А у 2012 р. “кількість абітурієнтів, які отримали запрошення на навчання в українських вишах, зросла порівняно з минулим на 53% і становить 32 тисячі осіб із 126 країн світу”.

Кожний іноземний студент, що прибуває до ВНЗ України на навчання, є представником певної країни з особливою ментальністю, психологічним станом, своєрідним сприйняттям світу й нового соціокультурного середовища. Це необхідно враховувати для успішного керування навчальновиховним процесом студентів-іноземців. З моменту вступу до українських університетів вони потрапляють у винятково незвичне і незнайоме для них мовне, соціальне і національне середовище, до якого їм потрібно адаптуватися. Труднощі процесу пристосування іноземних студентів до українського середовища і до навчання в українських університетах потребують всебічних психолого-педагогічних досліджень. Адже іноземці, що прибувають на навчання до України, повинні пристосуватися не лише до умов навчання в університеті, до специфіки проживання у гуртожитку, а й до життя в чужій країні з нерідним мовним середовищем. Дуже часто такі умови стають для них екстремальними.

У вітчизняній і зарубіжній науковій психолого-педагогічній, філософській, медико-біологічній літературі приділяється досить багато уваги проблемам адаптації студентів до навчання у ВНЗ.

Процес адаптації іноземних студентів здійснюється впродовж усього періоду навчання у вищій школі, але особливо складним він є у перший рік, тобто на підготовчому факультеті (ПФ), тому дослідження процесу адаптації, організації її успішності сприяє більш швидкому включенню іноземних студентів до студентського середовища, полегшує процес їх навчання і виховання.

Необхідною умовою якісного засвоєння знань із загальнонаукових дисциплін представниками з різних регіонів світу на ПФ є урахування ментальності, психологічного стану й інших особливостей їхньої національної самосвідомості, оскільки типовими труднощами, окрім змістовно-предметних, мовних, методичних, організаційних, є і психологічні. Врахування, прогнозування і проектування означених проблем дозволяє об’єктивно формулювати, варіювати навчальні цілі та виробити стратегію їх розв’язання.

Успішність пристосування іноземних студентів до нового оточення залежить від такого суб’єктивного фактора, як адаптивність (адаптивна спроможність) особистості, тобто вродженої і набутої спроможності індивіда до адаптації, або спроможності пристосовуватися до усілякого життєвого різноманіття. Уроджені основи адаптивності – це темперамент, емоції, конституція, рівень інтелекту, зовнішні дані, фізичний стан організму тощо. Розрізняють високо-, середньо- і низькоадаптованих людей. Рівень адаптивності залежить від виховання, навчання, умов і способу життя і значною мірою визначається особистісними якостями людини, а також проведенням адаптаційних заходів.

До адаптивної спроможності іноземних студентів відносять три основні види:

1) фізіологічна адаптивність (до клімату, екосистеми регіону, їжі, води тощо);

2) психологічна адаптивність (пристосування до нових видів життєдіяльності, до змінних життєвих ситуацій й ін.);

3) соціальна адаптивність (сприйняття нових цінностей, комунікативність, переорієнтація тощо).

Адаптація іноземних студентів до українського освітнього середовища як багатокомплексний і довготривалий процес охоплює усі сфери їх життя. Найскладніший період адаптації припадає на перший рік навчання. Серед труднощів, із якими стикаються ІС, є об’єктивні (зумовлені новим змістом навчання, спілкування, взаємодії) та суб’єктивні (пов’язані з особливостями адаптанта: невпевненість, тривожність тощо). Деякі автори вказують і на педагогічні труднощі (недостатня розробленість теорії та практики навчально-виховного процесу, неготовність і навіть небажання деяких викладачів ураховувати вікові й індивідуальні особливості студентів).

Таким чином, від успішності процесу адаптації ІС залежить їх подальша взаємодія з інтелектуальним і соціокультурним середовищем університету. Прискорення процесу адаптації сприяє стабільному психоемоційному і фізичному стану студентів-іноземців; покращенню засвоєння нових знань; формуванню готовності до навчання в університетах України й осмисленню значущості майбутньої професії; формуванню нових особистісних якостей, засвоєнню нових соціальних ролей ІС та їх майбутнього соціального статусу. Іншими словами, частиною освітньої політики у галузі підготовки фахівців для зарубіжних країн має стати науково організований процес їх адаптації до навчальної діяльності в українському соціокультурному середовищі, що сприятиме вдосконаленню якості як пропедевтичної, так і професійної освіти.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!