Концепція забезпечення якості вищої освіти України

Основними стратегічними завданнями для адаптації європейської системи вищої освіти у вищу освіту України є:

– коригування спрямованості і технологічно-дидактичного забезпечення освітнього процесу;

– модернізація освіти з точки зору структурно-організаційної перебудови відповідних ВНЗ та їх підрозділів, посилення наукової орієнтації ВНЗ;

– переведення матеріально-технічної бази навчального процесу на сучасний рівень.

Якщо ринкові реформи супроводжували управлінське рішення з боку держави впровадити замість двоступеневої системи "середня освіта – вища освіта" більш складне розрізнення освітньо-кваліфікаційних рівнів, то за цим стояли, напевне, відповідні зміни, що мали б відповідати змінам у соціальній структурі суспільства та відповідній зміні мобільності.

Оскільки ускладнення стратифікації (зростання чисельності соціально-професійних груп) згідно з теоремою Сорокіна з високою імовірністю призводить до прискорення соціальної мобільності, а збільшення кількості рівнів мобільності – навпаки, уповільнює вертикальну соціальну мобільність, то для українського суспільства перехід підсистеми освіти до зазначеної структури мав серію негативних наслідків у вигляді штучних ускладнень вертикальної мобільності у сфері освіти за майже незмінної соціальної структури суспільства в інших вимірах.

З точки зору генези управлінських технологій така система вищої освіти в Україні стала спробою не дуже вдалого синтезу британської та франко-німецької систем освіти, з яких були, до певної міри механічно, перенесені на український ґрунт освіти окремі елементи, зокрема, модульно-рейтингова система та система перезарахування кредитів. З іншого боку, від радянської системи вищої освіти у вимірі управлінських технологій Україна успадкувала:

– залежність ВНЗ від аппарату виконавчої влади в аспекті виконання відповідних програм та директив;

– високий рівень публіцизованості навчально-виховного процесу і кваліфікаційно-атестаційних процедур у сфері підготовки наукових кадрів, що знаходило (і знаходить нині) вираження у високому рівні зовнішньо-законодавчої регламентованості підготовки відповідних нормативно-методичних документів, високій опосередкованості самого навчального процесу процедурами відповідних бюрократичних підрозділів, наглядовій позиції системи управління в університетах державної форми власності стосовно до професорсько-викладацького складу і студентства;

– чиновницько-бюрократичну (владно-посадову) систему відносин “викладач – студент”, що створює відповідну позанавчальну мотивацію для навчання переважної більшості студентства (навіть із впровадженням модульно-рейтингової системи оцінювання ця система не перестала бути владно-примусовою, тобто такою, що часто відтворюється всупереч пізнавальним запитам студентів на догоду корпоративним інтересам кафедр, факультетів та ВНЗ в цілому);

– традиційні дидактичні технології, які незначною мірою модифіковані з часів їх виникнення в епоху середньовіччя (лекції і семінарські (практичні) заняття, на яких самими викладачами з переважної більшості навчальних дисциплін заохочується пізнавальна репродукція), що перетворює сам навчальний процес на відтворення пізнавальних уявлень.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!