Вимоги транзитивного суспільства до системи освіти

Феномен транзитивності став однією з характерних рис на історичній межі тисячоліть. Хронологічно він збігся з інтенсифікацією глобалізаційних процесів, широким використанням високих технологій та інформатизацією всіх сфер життя і діяльності людини. Все це відіграє вирішальну роль у формуванні нових вимог до вищої школи як одного з найважливіших і найвідповідальніших соціальних інститутів. Справді, саме система вищої освіти забезпечує збереження, примноження і передавання від покоління до покоління досягнень матеріальної і духовної культури, саме вона готує підростаючі покоління до успішного життя і плідної діяльності в умовах конкретного соціуму.

Тому сьогодні загальною проблемою вищої школи є формування нової філософії освіти, яка б трансформувала вимоги транзитивного суспільства в конкретні завдання закладів освіти. Це передбачає всебічно обґрунтований вибір змісту професійної і загальнокультурної підготовки фахівця, розробку нових педагогічних технологій та їх впровадження у практику навчально-виховного процесу. Водночас ці завдання слід розв’язувати в умовах приєднання України до Болонського процесу та її інтеграції у загальноєвропейський освітній простір.

При цьому вкрай важливо, щоб керівництво і галузі в цілому, і кожного вищого закладу освіти усвідомлювало те, що, незважаючи на необхідність узгодження стандартів і принципів навчання, наша система освіти та її завдання, які висуває перед нею транзитивне суспільство, відрізняються і ще протягом певного часу відрізнятимуться від завдань систем освіти економічно розвинених держав Європи. Ця теза уявляється цілком природною, оскільки вища школа є невіддільною підсистемою свого соціуму. Вона функціонує і розвивається разом із цим соціумом і своєю діяльністю має сприяти його розвитку.

Щоб зрозуміти вимоги транзитивного суспільства України до національної системи вищої освіти, необхідно проаналізувати характерні риси самого явища транзитивності. Серед них слід назвати, по-перше, певну політичну, правову і соціально-економічну нестабільність у країні, зумовлену процесом демократизації суспільного життя і ринковими перетвореннями в економічній системі, які до того ж здійснюються украй безсистемно і непослідовно. По-друге, Україні притаманні істотне технологічне відставання від провідних країн світу, архаїчна структура національної економіки, низький рівень її конкурентоспроможності на міжнародному ринку. І за цих умов наша вища школа по інерції продовжує здійснювати підготовку фахівців традиційними методами, прийнятними для іншої соціально-економічної системи.

Успішно подолати таку ситуацію і забезпечити сталий інноваційний розвиток нашої країни, що тільки і здатний прискорити завершення транзитивних процесів, можна лише за умови наявності належного кадрового забезпечення. Підготовку його і має здійснювати вища школа України. За таких умов суспільні вимоги до системи вищої освіти в умовах транзитивних перетворювань можна сформулювати, на наше глибоке переконання, у такий спосіб.

По-перше, доцільно переглянути структуру і перелік тих спеціальностей, за якими відбувається підготовка фахівців, рішуче скоротити, й навіть взагалі відмовитись від тих спеціальностей, які на ринку праці не мають попиту. Адже в ринкових умовах національній економіці вже не потрібна, наприклад, та кількість інженерів, яку в масових масштабах готували заклади освіти за радянських часів. Сьогодні кожен вуз з гордістю повідомляє про відкриття нових спеціальностей, про створення відповідних кафедр і факультетів. Уявляється, однак, що не менш престижним повинно вважатися повідомлення про припинення підготовки фахівців з неперспективних та архаїчних спеціальностей, про закриття, а не якесь реформування відповідних навчальних підрозділів.

По-друге, необхідно кардинально перебудувати зміст і характер навчально-виховного процесу. Тут, на наше переконання, доцільно від традиційної знаннєвої чи навіть діяльнісної його орієнтації перейти до синтетичної знаннєво-діяльнісно-особистісної. Слід рішуче реформувати лекційну форму навчання, щоб студенти, здобуваючи певні орієнтири щодо системи знань з тієї чи іншої навчальної дисципліни, могли самостійно, через роботу в бібліотеці, Інтернеті опановувати деталі. Глибина оволодіння ними відповідно до індивідуальних здібностей та інтересів кожної особистості буде різною, однак і життєвий шлях випускників вищої школи та їхні успіхи завжди різні, і далеко не всі здобуті у вузі знання виявляються потрібними.

По-третє, неможливо досягти належного рівня конкурентоспроможності національної економіки, а відтак, і сталого її розвитку, якщо система освіти продовжуватиме виходити із завдань репродуктивного формування знань майбутніх фахівців. Тому надзвичайно важливою суспільною вимогою до вищої школи стає формування і розвиток типу інноваційного мислення студентів. Це передбачатиме істотне посилення їхньої практичної підготовки, прищеплення навичок діяльності і прагнення до постійного самонавчання, самовиховання і самовдосконалення протягом усього активного трудового життя. Ця ідея є одним з провідних принципів як Болонської системи, так і функціонування європейського освітнього простору в цілому.

Отже, для того щоб освітня система була здатна успішно виконати вимоги транзитивного суспільства, вона потребує рішучої модернізації, нової філософії освіти і нового ставлення науково-педагогічного складу до своєї соціальної місії і завдань професійної діяльності.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!