Організація екологічної освіти в зарубіжних країнах

З розвитком продуктивних сил і вдосконаленням виробництва ідеї охорони навколишнього середовища набувають ширшого практичного значення і розповсюдження. У деяких країнах, зокрема, Київській Русі, Польщі, Литві, Данії, Швейцарії видаються спеціальні укази про охорону рідкісних звірів, зникаючих видів птахів.

У процесі розвитку виробничих відносин і технічного прогресу значно розширилися можливості використання природних ресурсів, а разом з тим – поширення природоохоронних знань. У 1913 р. в Берні (Швейцарія) відбулась Міжнародна конференція з питань охорони природи. Рекомендації, вироблені під час її роботи, дали поштовх до розроблення міжнародних правових норм у галузі охорони довкілля та екологічної освіти.

Зазначимо, що у 1948 р. з ініціативи ЮНЕСКО була створена Міжнародна спілка охорони природних ресурсів (МСОПР), яка одним із своїх завдань визначила поширення знань про природу, важливість збереження і відтворення її багатств. Постійна комісія з питань освіти багатьох країнах.

Після конференції ООН з питань навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992) країни світу активно налагоджують розроблення довготривалих економічних програм, які ґрунтуються на необхідності впровадження сучасних технологій, пошуку взаємоузгоджених підходів до розв'язання екологічних проблем, освоєнні ідеології загальнолюдських цінностей, переході до нового способу життя.

Проблема гармонізації стосунків людини і природи постала наріжним каменем численних педагогічних концепцій минулого. Сучасна практика освітніх досліджень також приділяє особливу увагу проблемі розвитку екологічної освіти за рубежем. Різні апекти дослідження цієї проблеми висвітлені в працях А. Осаму (історичні аспекти екологічної освіти), О. Дрейера (проблеми екологічної підготовки вчителів у США), М. Бауера (методологія екологічної освіти за рубежем), В. Червонецького (специфіка екологічної освіти у країнах Заходу та США), Н. Шкарбана (мета і принципи екологічної освіти в країнах Європи) тощо. Оскільки сучасний природний і соціальний світ є надзвичайно динамічний і чутливий до зовнішніх впливів, змінюється і ставлення до нього людини, її екологічна орієнтація, світогляд і культура. Саме аналізу тенденцій цих змін в екологічній освіті й присвячене наше наукове дослідження.

Незважаючи на те, що теорія екоосвіти в загальних рисах єдина для всіх країн, однак рівень її розроблення й практичного впровадження суттєво залежить від історичних передумов, ментальності та соціально-економічного стану конкретної держави.

Провідні американські спеціалісти в галузі екологічної освіти підкреслюють доцільність міжпредметних координацій та інтеграції еколологічних знань тому, що міжпредметний підхід, на їхню думку, передбачає взаємну узгодженість змісту і методів розкриття законів, принципів і способів оптимальної взаємодії суспільства з природою на всіх рівнях екологічних знань.

У практиці американських шкіл міжпредметність екоосвіти забезпечують програмами навчання, які передбачають уведення інформації з питань охорони навколишнього середовища в усі навчальні предмети шкільного курсу і встановлення зв'язку між природничими і гуманітарними дисциплінами, інтеграцію програм з екоосвіти, що охоплює всі періоди навчання – від дитсадка до випускного класу. Термін шкільного навчання триває 12 років. Уніфікованої програми з питань екології немає, для кожного з 50 штатів її розробляють окремо, враховуючи історичні традиції.

Екологічна освіта в США має два рівні: екологічний і природоохоронний. Вони тісно пов’язані між собою і взаємодоповнюють один одного. Екологічний рівень охоплює питання природної динамічної рівноваги, організації біосфери, спадковості, адаптації, змін у природі. А в природоохоронному рівні звернено увагу на питання раціонального природокористування, охорони природи, впливу людини на навколишнє середовище. Складовою частиною змісту освіти є уміння і навички. Їх ділять на індивідуальні і пошукові. Перші сприяють ефективному осмисленню екологічних знань, другі спрямовані на оволодіння учнями та студентами методами самостійних творчих наукових досліджень

В країнах Західної Європи проводяться спеціальні заняття з дітьми для ознайомлення їх з рослинами, тваринами, середовищем, де вони мешкають. Під час розв'язання екологічних проблем у дітей виховується творча і ділова активність, екологічно грамотна поведінка.

В Німеччині широко використовуються сучасні досягнення науки і передового досвіду в розроблені концепції екологічної освіти і виховання. Так, беручи за основу програму ЮНЕСКО “Людина і біосфера”, розробляють модель формування відповідальності за стан навколишнього середовища і шляхи її інтеграції зі шкільними програмами.

Питання природоохоронної тематики входять до програм багатьох навчальних дисциплін. Передбачають екологічне навчання у вигляді спецкурсів, спеціальної підготовки в рамках наукових і технічних громадських організацій, вищих навчальних закладів промислових підприємств, місцевих рад, видавництв, а також навчання дорослих під час проведення науково-популярних програм радіо, телебаченням й іншими сучасними засобами масової інформації. З метою вдосконалення системи екологічної освіти створені й успішно функціонують експериментальні екологічні станції і національні парки.

У Франції предмети з охорони природи і навколишнього середовища входять до програми учнів середніх шкіл, ліцеїв, коледжів, центрів професійної освіти. Окремі теми з охорони природи вводять також до предметів, на яких вивчають сільське господарство і суміжні дисципліни.

Процес теоретичного засвоєння наук тісно пов'язаний з практичними роботами в сільському господарстві, оскільки більшість таких навчальних закладів знаходиться в передмісті.

У деяких країнах реалізується пізнавально-ціннісна модель екологічної освіти, згідно з якою освоєння новітніх знань про природу та її охорону поєднується з традиційними цінностями суспільства, виробленими у процесі етнічної історії минулих поколінь. Особливих успіхів у реалізації такої моделі досягнуто в деяких азійських країнах: Китаї, Кореї, Таїланді, особливо – Японії.

Екологічна освіта в Японії охоплює початкову, середню і вищу школи. Освітні програми складають за методом "калейдоскопа". В них виділяють сім основних складових елементів освіти. Серед них головними є:

а) вивчення природи;

б) дослідження міст і сіл в аспекті взаємодії людини з природою;

в)формування у людини правильного ставлення до природи, життя, цінностей і моралі на основі знань, отриманих після засвоєння елементів “а” і “б”.

Активний розвиток екологічної освіти у Скандинавських країнах розпочався з утворенням Кооперації діяльності з питань культури. Основою планування всієї роботи з освіти в галузі навколишнього середовища став норвезький проект, в якому визначена мета екологічної освіти: учні мають поважати і цінувати життя в усіх його проявах; розуміти залежність людини від навколишнього середовища і природних ресурсів; мати чітку уяву про проблеми природи сьогодення; знати права та обов”язки кожного громадянина і всього суспільства загалом до навколишнього середовища; набувати знань, навичок, умінь, щоб робити посильний внесок у розв”язання проблеми охорони природи.

У Норвегії і Фінляндії велику увагу звертають на екологічне навчання дітей молодшого шкільного віку. Наприклад, у Норвегії більшу частину часу відводять для спостережень за явищами природи у різні пори року на повітрі і в приміщенні, а також для проведення одноденних екскурсій. Працівники дитячих садків здобувають спеціальну підготовку. Вони вивчають екологію, навколишнє природне середовище і ресурси. Під час польових занять майбутні педагогчні працівники дитячих садків набувають знань про фотосинтез, взаємозв’язки між рослинами і тваринами, енергію, харчові ланцюги, про кругообіг речовин у природі і роль людини в навколишньому середовищі.

Дослідження та аналіз тенденцій розвитку зарубіжного досвіду мають допомогти у пошуках нових, ефективних шляхів удосконалення екологічної освіти, у створенні сучасних технологій навчання, формуванні екологічної культури, прогнозуванні майбутнього.

Отже, дослідження не вичерпує багатоплановості проблеми. Предметом подальшого вивчення могли б стати питання формування моделей світової освітньої екології, підготовки професійних педагогів-екологів, ролі неформальних світових об'єднань та мас-медіа в екологічній освіті.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!