Світові та вітчизняні моделі університетської освіти

Феноменологічна модель університетської освіти (А. Комбс, А. Маслоу, К. Роджерс та інші) зорієнтована на врахування індивідуальних особливостей кожного зі студентів, базується на персональному ставленні, врахуванні індивідуальних психолого-педагогічних відмінностей студентів за формами навчання та власним темпом засвоєння знань. Мова йде про індивідуальну природу навчання та виховання, а не про масовість.

Розвиваюча модель університетської освіти (Л.С. Виготський, В.В. Давидов, Д.Б. Ельконін, Л.В. Занков, В.В. Рубцов та інші) зорієнтована на кооперацію різних елементів освітньої інфраструктури з надання освітніх послуг з широкого переліку за різними типами та рівнями. Зазначена модель дозволяє гнучко враховувати змінні умови, в яких проходитиме життя та навчання молодого покоління різних прошарків населення з урахуванням соціально-економічного становища як сім’ї, так і регіону.

Відомі модель Болоньї, де студенти формували університет та наймали викладачів, а також Паризька модель, де університет утворювали магістри, а студенти були лише членами університету. Паризька модель отримала подальший розвиток у таких формах.

Модель на основі факультетів, де викладачі об’єднуються за дисциплінами, а навчання зорієнтовано на підготовку фахівців.

Оксфордська модель, де навчання децентралізоване та існує великакількість окремих об’єднань, що влаштовані для повсякденного життя. Це колегіальний, чи тьюторський, тип університетів, а навчання зорієнтовано на підготовку універсалів.

Проміжна модель, як “коледж – університет”, де поєднані переваги централізованого навчання з системою коледжів.

Модель університету, де передусім вивчали літеральні мистецтва, а прикладні науки вважалися за такі, що не відповідають рангу університету.

Модель "семінарія – університет", де готували передусім майбутніх філософів та теологів.

Модель, що базується на професорській системі кафедр, де підтримувалася тенденція до спеціалізації та розвиток нових дисциплін.

Модель “університет – фірма”, що базується на короткострокових цілях вищої освіти.

Модель "університет – суспільство", що базується на довгострокових цілях вищої освіти.

Згідно з концепцією управління розрізняють модель університету як державно-відомчої установи. У цьому випадку університетська система освіти відноситься за структурами державної влади до самостійної галузі народного господарства з жорстким визначенням цілей та змісту освіти.

Модель автономного університету, який не залежить від держави та інших соціальних інститутів, передбачає організацію навчання в межах власної інфраструктури завдяки різноманітній кооперації університетських підсистем різного типу та рівня.

Централізована модель управління університетом, коли повноваження структурних підрозділів у формі факультетів чи департаментів залежить від центрального керівництва, що торкається як принципових, так і другорядних питань. Означена модель поширена у країнах, що розвиваються.

Децентралізована модель, коли структурні підрозділи мають достатню автономію, а центральне керівництво виконує переважно представницькі функції.

Модель автономних, підзвітних та відповідальних структурних підрозділів, що врівноважена потужним професійним центральним керівництвом. Задачі центрального керівництва: розробка стратегічних напрямів розвитку; перерозподіл ресурсів; оцінка діяльності та координація управління університетом; залучення крупних зовнішніх контрактів.

Академічна модель університету, у якій навчальний процес базується на дослідницькій роботі. Саме тому все частіше вживається визначення, таке як модель дослідного університету.

Отже, перспективи розвитку університетів та створення на цій основі реальних моделей академічної діяльності базуються на п’яти основоположних принципах: соціальний склад потенційного студентства; нові ролі та задачі академічного факультету; нові способи та форми здобуття знань та їх подання студентам; реорганізація університетів та організаційна структура; вплив глобалізації на ринок вищої освіти.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!