Розвиток вищої економічної освіти в Україні

Вивчення тенденцій розвитку вищої економічної освіти в Україні ґрунтується на застосуванні історичного принципу дослідження, що передбачає історичний зв’язок соціальних явищ, розгляд дійсності через виникнення явища в історії, його основних етапів еволюції, та на цьому тлі вивчати істотні ознаки явища в сьогоденні. Економічна освіта є невід’ємною частиною вітчизняного освітнього простору, тому можемо стверджувати, що система вищої економічної освіти пройшла у своєму розвиткові всі характерні для нього періоди. Проведений аналіз розвитку обумовив класифікування цього процесу у п’ять історичних типів вищої економічної освіти. В основу нашої класифікації покладено такі детермінанти: науковий базис, пріоритети, масштабність.

Праксеологічна доба формування економіки як науки про праксис, що у подальшому обумовила становлення і розвиток відповідної освіти для набуття людиною знань з економічної сфери її діяльності, насправді тривала більше двох тисячоліть. Економічна думка зародилася у стародавні часи: її початки сягають IV-III століття до н.е., становлення економічної науки проходило з XVI століття і повноправно утворилася в кінці XIX – на початку XX ст.

Спочатку узагальнення щодо економічних питань не виділяли в окрему галузь знань, такі погляди були складовою загальносуспільної науки філософії, з якої економічна наука виокремилася у самостійну.

Перші спроби вивчення окремих сторін економічних процесів відомі загалу ще з праць стародавніх грецьких та римських мислителів (Аристотеля, Варрона, Ксенофонта, Катона, Колумелли), а також мислителів Стародавнього Єгипту, Індії, Китаю. Вершиною економічної думки  Стародавньої Греції є праці античного філософа Аристотеля, що й донині є цінними для наукової спільноти. Аристотель розглядав економіку у двох контекстах. Уперше мислитель подав характеристику економіки як господарської діяльності, розглядав економіку як таку діяльність людини, що продукує необхідні для її життя матеріальні блага, пов’язав економіку з виробництвом та вбачав її як господарську діяльність, що є природно важливою для суспільного буття, виділив з економіки в окрему "частину” науку про багатство, сформулювавши сутність "хремастики”. Давньогрецький філософ Ксенофонт, якому належить першість у введенні в науку назви економіки, вклав у своїй праці "Економікос" зміст "економії" як науки про збагачення елементарного (на той час домашнього) господарства. Зародження економічної науки обумовлюється появою ідей обґрунтованого обчислення процесів, виданням праць вчених, приміром Лейбніца "Суспільство і економіка" (1671), появою і вживанням термінів "робота", "енергія", "технологія" тощо.

Наукова спадщина свідчить, наскільки глибокими за суттю та широкими за діапазоном розглядалися економічні проблеми протягом останніх століть, яким чином вони пов’язувалися з політичними, соціальними та іншими суспільними питаннями. Це було в полі уваги філософів, філософів-економістів та вчених економічного знання. Наведемо декілька прикладів економічної думки епохи XVI-XVIII ст.

Інституціоналізація економічної освіти охоплює XIX ст. Економічна освіта у своїх витоках мала втілення у формі окремих економічних курсів, що починають викладати у XIX ст. на юридичних факультетах університетів, пізніше з'являються спеціальні економічні факультети, надалі поступово формується коло професійних економістів.

Інтеграція – новітній період вищої економічної освіти триває з 80-х років XX ст. до сьогодення.

Це час трансформацій у розвитку вищої економічної освіти, відмінностями якого на теренах України є зміна освітньої парадигми, надмірна комерціалізація у вищих закладах освіти, задекларована інтеграція в Європейський освітній простір тощо. Провідними у змісті економічної освіти стають неокласичний синтез, маркетингові теорії та менеджмент, подекуди логістичні теорії, що поступово входять частиною т. зв. інформаційної економіки.

У підсумку зазначаємо: сучасна вітчизняна освіта та система вищої економічної освіти, на наш погляд, ще у пошуках ціннісних орієнтирів. Кожна епоха має притаманні конкретному періоду соціально-економічні відносини як на загальнонаціональному, державному рівні, так і на нижчих рівнях – суб’єктному, територіальному, галузевому тощо. Істотні зміни суспільного життя обов’язково відбиваються на буттєвому рівні кожної людини суспільства, члена громади, працівника підприємства і будь-якої установи. Інтенсивність розвитку суспільства залежить від ресурсної бази та методів його відтворення. До суспільних ресурсів обов’язково відносять людський, що включає трудовий та інтелектуальний потенціал, а методи відтворення ресурсів повною мірою залежать від функціонування багатопараметричної освітньої системи та, безсумнівно, її складової – економічної освіти. Економічна освіта, напевне, за фактичними і прогностичними завданнями, державно-орієнтованими програмами, галузевими планами розвитку мала б враховувати тенденції перетворення економічних систем, оскільки ця соціальна інституція є невідривною від суспільно значимих, буттєвих проблем, та таких, що визначають подальшу еволюцію людства.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!