Науково-дослідна робота студентів Києво-Могилянської академії

Істотні соціально-політичні й культурні трансформації сьогодення зумовили першочергове звернення до педагогічної проблематики в історичному аспекті. Якісне оновлення системи вищої професійної освіти в Україні, узгодженняїї з загальносвітовими освітніми стандартами неможливе без аналітичного узагальнення й використання позитивного вітчизняного історико-педагогічного досвіду.

Національною доктриною розвитку освіти в Україні серед пріоритетних завдань визначено розвиток вищої освіти як головної запоруки поліпшення добробуту людей, зміцнення авторитету і конкурентноспроможності держави у світі, забезпечення високої якості освіти та професійної мобільності випускників освітніх закладів різних рівнів акредитації, наукових установ та підприємств. У розв’язанні цих завдань провідну роль відіграє здійснення науково-дослідної роботи як невід’ємної складової вищої освіти з урахуванням позитивного досвіду всесвітньо відомих національних вищих шкіл, і зокрема – Києво-Могилянської академії.

Основоположну роль у навчально-виховному процесі Києво-Могилянської академії відігравали її колишні вихованці, а згодом – професори, адміністратори і протектори – Феофан Прокопович, Рафаїл Заборовський, Георгій Кониський, Михайло Козачинський та ін. Серед згаданих діячів насамперед треба відзначити педагога, реформатора церковної освіти, науковцяі письменника Феофана Прокоповича, широко знаного в цьому світі. Дослідники життя і творчої діяльності ученого аргументовано довели, що Ф. Прокопович займався науково-дослідною роботою бувши ще студентом академії. Пройшовши шлях від учня до професора, префекта і ректора та ігумена Братського монастиря, Ф. Прокопович глибоко й системно займався наукою. Так, він мав два власні мікроскопи (одні з перших у Росії). Філософські й теологічні навчальні курси Ф. Прокоповича відрізнялися самостійністю та оригінальністю, ґрунтувалисяна вченні про раціональне пізнання, включали елементи знань в галузі зоології, ботаніки, геології.

Проведене дослідження показало, що Ф. Прокопович був ініціатором зміни напряму наукової роботи Київської академії. Так, у листі до своїх колег, професорів академії, перед від’їздом на посаду полоцького архієпископа він писав: „Треба не лише йти по стежці, що її протоптали інші учені, але йти вслід за самостійними науковими поглядами, себто стежкою, що, творячи солідну вченість, готує знавців, а не торгашів науки…”.

Дослідники історії Київської Академії М. Сумцов, П. Пекарський критикували організацію науково-дослідної роботи в закладі, зазначаючи, що надмірне захоплення піїтикою, риторикою та аристотелівським підходом у філософії призводили до формування нахилу в учнів складати панергіки. Однак, слід зазначити, що творчість та наукові досягнення випускників академії свідчили про високий рівень та професійну спрямованість науково-дослідної роботи в цьому навчальномузакладі.

Із стін Києво-Могилянської академії вийшло багато вчених – природодослідників, серед них: К. І. Щепінін, російський професор Московської госпітальної школи, який ініціював перші заняття з розтину, досліджував питання лікувального і профілактичного значення дієти; М. Амбодик-Максимович – автор першої класичної рекомендації з акушерства „Физиологии для естественной истории о человеке” (1787), перші російські ботанічні й анатомо-фізіологічні словники; дослідник в галузі гістології і фізіології нирок А.М. Шумлянський; мікробіологи М.М. Тереховський та Д.С. Самойлович (Сушинський). Києво-Могилянська академія дала світових й визначних істориків: автора п’ятитомного „Дипломатичного зібрання справ між російським і польським дворами (до 1700 р.)” М. М. Бантиш-Каменський, козацьких літописців С. Величка, Г. Грабена, П. Симоновського.

Отже, вищевикладене аргументує такі висновки. Києво-Могилянська академія в історії української вищої освіти стала першим виразним осередком організації науково-дослідної роботи з метою якісної професійної підготовки студентів. Прикладом цього слугує організована за ініціативи П. Могили студентська корпорація – об'єднання-прообраз наукового гуртка, члени якого займалися перекладами та видавничою діяльністю. Проведене дослідження показало, що гуртківці у Києво-Могилянській академії під керівництвом провідних науковців виконували не лише наукові дослідження схоластичного характеру (що було традицією тодішньої освіти), а й готували разом з викладачами духовні драми, інтермедії або інтерлюдії, народні вертепи, здійснювали розвідки в галузі природничих наук, фізики, астрономії.

Отже, досвід творчої співпраці учених світового виміру зі студентською молоддю у Києво-Могилянській академії має стати взірцем для сучасних педагогів, які проводять практичне оновлення організації навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах згідно з ідеями творчої співдружності досвідчених науковців, талановитої студентської молоді.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!