Глосарій з курсу Українська мова, ННІЗДН, Навчально-науковий інститут заочно-дистанційного навчання

 ГЛОСАРІЙ

Активна лексика – слова, які часто часто вживаються в повсякденному спілкуванні, зрозумілі кожному членові мовного колективу (загальновживані слова та широковідомі терміни).

Акцентуаційні норми – норми правильного наголошування слів.

Антоніми – слова з протилежними значеннями, які мають лексичну спільність.

Арготизми – слова, характерні для людей, які свідомо прагнуть зробити свою мову незрозумілою для інших.

Архаїзми – слова, що вийшли з активного вжитку, замінені іншими й використовуються з певною метою (в художній літературі тощо).

Виступ у дискусії – лаконічний, чітко аргументований виклад певного погляду на проблему, що  є  спонтанною реакцією на щойно почуте.

Власна лексика – слова, що входили в українську мову в різні історичні періоди, починаючи з найдавніших – індоєвропейські, спільнослов’янські, східнослов’янські, власне українські.

Вузькогалузеві терміни – терміни, які використовуються лише в певній галузі.

Графіка – норми передавання звуків і звукосполучень на письмі.

Державна мова – офіційно проголошена законодавчою владою мова сфери офіційного спілкування.

Діалектизми – слова, які використовуються жителями певних територій.

Документ – матеріальний носій, який містить певну інформацію, оформлений у визначеному порядку і має юридичну силу відповідно до чинного законодавства.

Документи з високим рівнем стандартизації – документи, складені за затвердженою формою з використанням типових і трафаретних текстів.

Документи з низьким рівнем стандартизації – документи ( розповіді, описи, міркування), у яких добір слів, словосполучень, побудова речень кожного разу залежать від конкретних ситуацій.

Доповідь – значний за обсягом документ, призначений для усного виголошення, який містить фактичний матеріал, певні висновки й пропозиції.

Жаргон, або сленг – слова, уживані в мовленні людей, об’єднаних спільними інтересами, віком, соціальним станом тощо.

Загальнонаукові терміни – терміни, які вживаються практично в усіх галузевих термінологіях.

Історизми – слова, що називають предмети, які зникли з життя суспільства.

Кодифікація термінів – систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.

Культура мови – прагнення знайти найкращу форму (дібрати мовні засоби) для висловлення думки в певній ситуації.

Лінгвоцид – свідоме, цілеспрямоване нищення певної мови як однієї з головних ознак нації чи народності.

Літературна мова – впорядкована форма національної мови, що має певні норми, розвинену систему стилів, усну і писемну форму, багатий лексичний фонд;

Лексика – усі слова, що вживаються в певній мові; словниковий склад мови.

Лексикологія – розділ мовознавства, який вивчає словниковий склад мови.

Лексичні норми – норми правильного слововживання.

Лекція – публічний виступ, основним призначенням якого є пропаганда наукових знань.

Міжгалузеві терміни – терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях.

Міжперсональне професійне мовлення – це засіб повсякденного спілкування двох або кількох людей під час виконання ними службових обов’язків.

Мовний етикет – правила мовної поведінки, вироблені національним колективом мовців.

Мовний стиль – сукупність мовних засобів,  вибір яких зумовлюють зміст, мета і ситуація мовлення.

Мовні норми – сукупність  мовних засобів, які вважають правильними і зразковими на певному історичному етапі.

Морфологічні норми – норми правильного вживання відмінкових закінчень, родів, чисел, ступенів порівняння і т. д.

Науковий стиль – це стиль, сферою використання якого є наукова та науково-технічна діяльність, освіта; призначений для інформування про результати наукових досліджень, обґрунтування гіпотез, класифікації і систематизації знань, впливу на інтелект читача або (рідше) слухача.

Національна мова – мова певного народу у всіх  її виявах ( літературна мова,  діалекти, жаргони, просторіччя).

Неологізми – нові слова, що входять або недавно увійшли в мову.

Номенклатура – сукупність назв конкретних об’єктів певної галузі науки, техніки, мистецтва тощо.

Омоніми – слова, які звучать однаково, але значення мають різні.

Орфографія – норми написання слів.

Орфоепічні норми – норми правильної  вимови слів та звукосполучень.

Офіційна мова – мова сфери офіційного спілкування, що не потребує обов’язкового законодавчого закріплення

Офіційно-діловий стиль – це стиль, який задовільняє потреби писемного спілкування в суспільно-політичному, господарському житті, у ділових стосунках, у виробничій та іншій діяльності членів суспільства.

Пароніми – слова, близькі за звуковим складом і вимовою, але різні за значеннями.

Пасивна лексика – рідковживані слова, які не належать до повсякденного мовного вжитку (застарілі та нові).

Переклад – 1) процес відтворення письмового тексту чи усного вислову засобами іншої мови; 2) результат цього процесу.

Повнозначні слова – слова, які виконують номінативну (називну) функцію (іменники, прикметники, числівники, дієслова, прислівники).

Погляди на природу мови –  мова як явище біологічне, мова як явище психічне, мова як явище соціальне.

Промова – невеликий усний виступ (до 15 хв.), що має на меті висвітлення певної інформації, вплив не тільки на розум, а й на волю й почуття слухачів.

Професіоналізми – слова або вислови, притаманні мові людей певної професійної групи, які виникають як розмовні, неофіційні замінники термінів.

Пунктуація – норми вживання розділових знаків.

Реквізити документа – окремі елементи, з яких складається документ.

Розмовно-офіційний підстиль – це засіб усного спілкування на виробництві, у громадсько-політичній сфері, яке визначається соціальними функціями мовців, на відміну від побутового, готується заздалегідь і, як правило, не виходить за межі обумовленої теми

Синоніми – слова, що називають те саме поняття, але різняться відтінками значень.

Синтаксичні норми – норми правильної побудови слів і словосполучень, уживання розділових знаків.

Сленг, або жаргон – слова, уживані в мовленні людей, об’єднаних спільними інтересами, віком, соціальним станом тощо.

Службові слова – слова, які виражають різні відношення та зв’язки між повнозначними словами (прийменники, сполучники).

Стандартизація тексту документа – відбір певних слів, типових мовних зворотів, установлення правил побудови речень і словосполучень у документі.

Стандартизація термінів – вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт)або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах.

Стилістичні норми – правильного відбору мовних засобів залежно від ситуації.

Суржик – суміш елементів української і російської мов.

Термін – слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знання чи діяльності людини.

Термінознавство – розділ мовознавства, що вивчає терміни.

Термінологія – 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни; 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі.

Усне професійне мовлення – це розмовно-літературне мовлення людей у процесі виконання ними службових обов’язків.

Формуляр документа – сукупність реквізитів, розташованих у певній послідовності на папері стандартного формату.

Фразеологізми – відтворювані одиниці мови з двох або більше слів, цілісні за своїм значенням і стійкі за складом та структурою.

Фразеологія – 1) розділ мовознавства про усталені звороти; 2) сукупність їх у мові.

Функції мови – комунікативна (мова як засіб спілкування), експресивна (мова як засіб вияву внутрішнього світу), гносеологічна (мова як засіб пізнання), ідентифікаційна (мова як засіб усвідомлення себе частиною людської спільноти, засіб об’єднання людей), мислетворча (мова як засіб формування й існування думки).

З повагою ІЦ “KURSOVIKS”!