Глосарій з дисципліни Культурологія, ННІЗДН, Навчально-науковий інститут заочно-дистанційного навчання

 ГЛОСАРІЙ

Абстракціонізм – художній світогляд або безпредметне мистецтво, що виникло на початку ХХ ст. Художники цієї течії прагнуть за допомогою довільних форм, ліній і колірних плям виразити навіяні їм образи й враження, цілком відмовляються від реалістичного зображення предметів і явищ.

Абсурдизм – художній світогляд, який базується на екзистенціалістській ідеї безсенсовості людського буття.

Авангардизм – модерністичні  напрями новітньої культури (футуризм, абстракціонізм, супрематизм, конструктивізм тощо) із прагненням до новаторства та традиціями реалістичного мистецтва не лише у сфері художньої мови, а передусім у сфері прагматики (реалізація "художньої антиповедінки").

Автохтони – перші мешканці країни чи їх нащадки (на противагу народам, що прибули на певну територію). Грецька назва "автохтони" відповідає римській "аборигени".

Агіографія (від грец. "святий", і "пишу") – вид церковно-історичної літератури, який містить життєписи святих; розповіді про духовних і світських осіб, канонізованих християнською церквою.

Агон – складова частина давньогрецької трагедії й комедії, суперечка дійових осіб; ширше: публічні змагання.

Академізм – художня школа в мистецтві ХІХ-ХХ ст., спрямована на збереження й відтворення творчих здобутків своїх попередників. Іноді це призводило до догматичного наслідування форм, стильових прийомів, канонів минулого мистецтва, до еклектизму.

Альтернатива – необхідність вибору між двома чи кількома можливостями, які взаємно виключають одна одну.

Ампір – стиль в архітектурі й образотворчому мистецтві Франції кін. ХVІІІ – поч. ХІХ ст., яким завершується тривалий розвиток європейського класицизму. Для цього стилю характерні масивні монументальні форми, поєднані з предметами військової атрибутики, парадна помпезність інтер’єрів палацових будівель.

Антропологізм – зведення всіх явищ суспільного життя до властивостей людської природи. Термін запровадив Л.Фейєрбах, проте антропологічна тенденція притаманна була ще Сократові, який, на противагу попередній натурфілософії, поставив людину в центр пізнання. Обмеженість антропологізму виявляється в позаісторичному підході до людини, в ігноруванні її соціально-практичної сутності.

Амбівалентність – двоїстість чуттєвого переживання, яка виявляється у тому, що один і той самий об'єкт викликає у людини одночасно два протилежні почуття (наприклад, любові й ненависті). Звичайно одне з амбівалентних почуттів витісняється й маскується іншим. Амбівалентність сягає корінням у неоднозначність ставлення людини до навколишнього світу, у суперечливість системи цінностей.

Антиномія – суперечність між двома взаємовиключними положеннями, коли неможливо однозначно підтвердити чи заперечити.

Антропологія – наука про походження, поведінку, фізичний, соціальний і культурний розвиток людини.

Антропоцентризм – уявлення про світобудову, яка організується довкола людини як центра.

Апокрифи (від гр. "таємничий", "прихований") – твори християнського фольклору і літератури, які не визнавалися церквою канонічними і заборонялися нею.

Апологія – захист від звинувачення, вихваляння когось чи чогось.

Апофеоз – заключна урочиста масова сцена святкової концертної програми, яка уславлює народ, героя, громадську подію.

Ареопаг – вищий судовий орган у Стародавній Греції (в Афінах), який названо так за місцем засідання ("Пагорб Ареса").

Аристократія (від грец. "аристос" – найкращий і "кратер" – сила, влада, панування) – вищий прошарок привілейованого стану в суспільстві.

Артефакт – створене людиною, суспільством, продукт культури.

Архетип – прообрази, вроджені психічні структури, які є ре­зультатом історичного розвитку людини.

Бароко – стиль у європейському та американському мистецтві кінця ХVІ – середини ХVІІІ ст. Виявився в архітектурі, музиці тощо. Для мистецтва бароко характерні грандіозність і декоративна пишність, урочистість і схильність до вражаючих ефектів, динамічність композиції та напруженість.

 Берестяні грамоти – давньоукраїнські тексти, розміщені на бересті (корі берези) шляхом витискання чи видряпування спеціальною паличкою – писалом. За змістом це короткі листи світського характеру, доручення, боргові зобов'язання, чолобитні, любовні послання, учнівські вправи тощо.

Буддизм —одна з трьох світових (поряд із християнством та ісламом) релігій. Виник у Стародавній Індії у середині І-го тис. до н.е. Засновником буддизму вважають Сіддхарту Гаутаму, який нібито першим досяг стану нірвани (блаженного небуття) і став Буддою Шакья-Муні. Світ існує лише у вигляді нескінченного руху вічних і незмінних психофізичних елементів – драхм, різноманітні комбінації яких створюють все багатство явищ природи. Життя, за буддизмом, є ланцюгом перероджень, характер яких визначається законом карми (відплати за вчинки в попередніх переродженнях). Мета життя – звільнення від перевтілень і досягнення нірвани (стану абсолютного спокою, де відсутні всі бажання, прагнення, пристрасті і пов'язані з ними страждання). Головним моральним ідеалом у буддизмі виступає любов до всього живого та утримування від завдання йому шкоди (ахінса). З ідеї перевтілення, спорідненості всього живого випливає принцип духовно-матеріальної єдності світу, відсутність протистав­лення духу й матерії, суб'єкта й об'єкта. Бог мислиться іманентним людині й природі. Найвідоміші філософські школи буддизму – мадх'яміка, йогачара, ваджраяна, вайбхашика й саутрантика.

Варвари (від грец. "барбара" – іноземці) – назва, яку стародавні греки (а потім і римляни) давали племенам, що жили поза межами їх держав і відрізнялися звичаями й культурою.

Варварство – за усталеною в суспільствознавстві ХVІІІ-ХІХ ст. періодизацією, середня з трьох епох історії (дикість, варварство, цивілізація). Періодизацію запровадив у 60-х р. XVIII ст. А.Ферпосон. Л.Г. Морган, який обґрунтував цю схему, вважав, що варварство починалося з виникнення гончарного виробництва і завершувалося появою писемності.

Васал – у середні віки в Західній Європі феодал, який одержав землю від іншого феодала і зобов'язаний останньому військовою службою та іншими послугами.

Вертеп – вид мандрівного лялькового театру в Україні, що ставив п'єски, пов'язані з біблійним різдвяним сюжетом із поєднанням світської гри та елементів фольклору. Зародився у ХVІІ ст.

Веди – найдавніші пам’ятки староіндійської літератури, написані санскритом. Створювалися в кінці 2-го тис. до н. е. Складаються з чотирьох збірок: Рігведа – книга гімнів; Самаведа – книга пісень; Яджурведа – книга молитов і жертовних церемоній; Атхарваведа – книга заклинань.

Види мистецтва – конкретні форми існування та історії розвитку мистецтва: архітектура, декоративно-прикладне мистецтво, живопис, скульптура, графіка, музика, хореографія, література, театр, цирк, кіно та ін. Види мистецтва складалися історично як відображення багатогранності реального світу, що виявляється в процесі різноманітності форм нового естетичного сприйняття та художньо-образного відтворення. Поділ на види мистецтва зумовлений неоднаковістю матеріалу, зображувальних засобів утілення художніх ідей, що випливають з особливостей художнього мислення і художніх мов, різних галузей художньої діяльності. Відповідно до найпоширенішої класифікації, розрізняють такі види мистецтва: просторові (статичні) види мистецтва – живопис, скульптура, архітектура; часові (динамічні) – література, музика; просторово-часові – балет, театр, кіно.

Виховання – процес цілеспрямованого систематичного прищеплення індивідам моральних норм, понять, поглядів, способів і форм діяльності та поведінки, прийнятих у певному суспільстві.

Відродження (Ренесанс) – епоха в історії культури  європейських країн, яка була спрямована проти християнсько-схоластичної культури середньовіччя і стала перехідним щаблем від середньовічної культури до культури Нового часу. Характерними рисами культури Відродження, антифеодальної у своїй основі, є її світський характер, гуманістичний світогляд, відродження античної культурної спадщини. З руйнуванням старих феодально-релігійних уявлень і створенням нової системи цінностей, що відповідала буржуазній епосі, яка зароджувалася, був пов'язаний антропоцентризм Відродження. Центром світу проголошували людину, яку вважали частиною природи, найдосконалішим її витвором. На противагу феодально-церковному аскетизмові, проповіді пасивності, нова, гуманістична етика звеличувала людську діяльність. Гуманістичні ідеї Відродження найяскравіше відобразилися в образотворчому мистецтві, спочатку в Італії (Джотто, Боттічелі, Рафаель, Мікеланджело, Леонардо да Вінчі), а потім і в інших країнах. Видатними представниками Відродження були Ф. Петрарка, Дж. Бокаччо, Л. Аріосто, Т. Тассо та ін. Епоха Відродження характеризувалася значним розвитком архітектури, театрального мистецтва й музики. Філософія в той період перестала бути служницею богослов'я, переосмислювалася по-новому антична філософська спадщина. Особливо популярними стали ідеї пантеїзму й неоплатонізму, що їх брали на озброєння в боротьбі із схоластикою.

Вільнодумство – критичне ставлення до релігії та церкви: сумніви в питаннях віри, заперечення окремих релігійних догматів, обрядів тощо.

Гармонія – 1)у музиці закономірне поєднання тонів в одночасному звучанні, підпорядкування нормам ладової побудови музики;. 2) у широкому «первісному» розумінні – зв'язок, стрункість, домірність.

Гедонізм – філософсько-етичне вчення, згідно з яким рушійною силою, найвищим благом і метою життя людини є насолода, задоволення. Так, для Епікура насолода – основа й принцип щастя, первинне й природне добро.

Геніальність – найвищий ступінь прояву творчих сил людини, діяльність якої має всесвітньо-історичне значення. Термін уживають як для позначення здатності людини досягти видатних результатів у певній галузі, так і для оцінки результатів творчості.

Герменевтика – напрямок гуманітарної науки, який займається інтерпретацією та коментуванням тексту, а також проблемами взаєморозуміння різних культур.

Глаголиця – одна зі стародавніх систем письма. Напевно, передувала кирилиці.

Гладіатори (від лат. меч) – у Стародавньому Римі бійці, спеціально навчені для поєдинків або боїв групами на арені цирку. Іноді гладіатори билися із звірами. Зразком боїв гладіаторів, вперше влаштованих у Римі 264 р. до н.е., стали давні ігри етрусків.

Готика – архітектурний і художній стиль, поширений у країнах Європи (сер. ХІІ – ХV ст.). Готичний стиль прийшов на зміну романському й набув розвитку переважно в культових будівлях – міських соборах. В основу конструктивної системи соборів було покладено каркасну структуру, стрілчасті арки й ребристі склепіння, що передають свій розпір через опорні напіварки на зовнішні стіни й підпірні стовпи. Легкі споруди за композицією стрімко спрямовані угору. Зовні й усередині собори оздоблювали численними скульптурами й витонченим різьбленням на камені.

Графіка – вид образотворчого мистецтва, основним зображальним засобом якого є малюнок, виконаний на папері, тканині тощо олівцем, пером, пензлем, вуглиною або відбитий на папері зі спеціально підготовленої форми.

Графіті – написи та малюнки, виконані в давнину майстрами-будівельниками або й відвідувачами на стінах архітектурних споруд, а також на різних предметах.

Гротеск – 1) первісно —  химерний настінний живопис, виявлений у ХV ст. Рафаелем та його учнями під час розкопок давньоримських підземних приміщень – "гротів" Золотого будинку Нерона (І ст. н. е.); 2) особливий тип художньої образності, що базується на несподіваному поєднанні найрізноманітніших рис – реального й фантастичного, красивого й потворного, веселого й сумного; 3) назва друкарського шрифту; 4) книжковий орнамент у вигляді переплетених чудернацьких зображень людей, тварин і рослин; 5) у широкому розумінні – усе карикатурне до потворності, дивне до фантастичного.

Гуманізм – 1) прогресивний ідейний напрям культури епохи Відродження, спрямований на утвердження права людини на земне щастя, звільнення науки і людської особистості від церковних обмежень і догм; 2) ставлення до людини як до найвищої цінності, захист прав особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток і вияв своїх здібностей.

Дедукція (від лат. виведення) один з основних способів міркування (умовиводу) і методів дослідження; 1) перехід у пізнанні від загального до часткового та одиничного, виведення часткового та одиничного із загального; 2) у логіці та методології науки – процес логічного висновку, що становить собою перехід від засновків до висновків (наслідків) на підставі застосування правил логіки.

Декадентство – ( із франц. – занепад) – загальна назва пошукових течій у європейській літературі та мистецтві кінця ХІХ – поч. ХХ ст. Для Д. характерні відчуженість від життя, пропагування "чистого мистецтва", песимізм, містика, індивідуалізм, надання переваги формі над змістом. Д. об’єднувало різні за формальними ознаками, але близькі за суттю літературні й мистецькі школи – символізм, аскетизм, футуризм, кубізм та ін. Діяльність декадентів стимулювала творчий пошук, примушувала вдосконалювати вже звичні форми, відкрила в них нові, незвідані можливості.

Демагог – спочатку так називали голову так званої демократичної партії у деяких рабовласницьких державах Стародавньої Греції (Афінах тощо). Пізніше слово «демагог» почало означати політикана, що робить собі популярність шляхом надмірних і брехливих обіцянок.

Дихотомічність світу – концепція поділу світу на дві частини – сакральну і профанну.

Догма – 1) у стародавній і середньовічній філософії – основні положення того чи іншого вчення, яке приймається без доказів. У релігії – положення, що видаються за вічні, незмінні, "богом дані" істини; 2) поняття, ідеї, вчення, які вважаються істинними за будь-яких умов.

Догмат – основне положення віровчення, обов'язкове дня всіх віруючих, визнане як незаперечна істина, вічна й незмінна, яка не підлягає критиці.

Досвід – сукупність знань і навичок, набутих на основі і в процесі безпосередньої практичної взаємодії людей із зовнішнім світом; форма засвоєння людиною раціональних здобутків минулої діяльності.

Думка – 1) результат розумового відтворення та перетворення (через аналіз і синтез, ототожнення й розрізнення, диференціацію та інтеграцію тощо) пізнавальних образів об'єктів, оперування їхніми ознаками, яке дозволяє розпізнавати загальне в окремому, абстрактне в конкретному, істотне у випадковому; 2) зміст свідомості, що займає проміжне становище між знанням і вірою і має деякі ознаки їх обох; 3) знання в єдності з інтелектуально-емоційним відношенням до нього в діапазоні від безсумнівного переконання в його істинності до припущення його істинності з більшою чи меншою домішкою сумніву.

Духовний світ особистості – система свідомо-психологічних рис, особливостей, яка у своїй цілісності виявляє міру усвідомлення людиною сутності буття, свого місця й призначення у світі і проявляється в характері її відношення до світу і до себе. Духовний світ особистості не існує поза духовним життям суспільства. Він являє собою специфічну, індивідуально неповторну форму його прояву, існування. У ньому знаходять специфічне виявлення чуттєвий і раціональний рівні суспільної свідомості, всі її форми, суспільна психологія та ідеологія. Проте він не зводиться до суми їх, а є відносно самостійною цілісністю. Вихідним моментом формування змісту й структури духовного світу особистості є знання. Характерною особливістю духовного світу особистості виступає здатність застосовувати знання й розум для аналізу оцінки явищ, для визначення ставлення до них, характеру вчинків і дій відповідно до потреб та інтересів особи, класу, суспільства.

Евдемонізм – етичний принцип, за яким основою моральності є прагнення людини до щастя: особистого – індивідуалістичний евдемонізм, суспільного – соціальний евдемонізм. Близький до гедонізму.

Егоїзм – морально-етичний принцип, який означає таку пове­дінку людини, коли вона, прагнучи до задоволення лише власних інтересів, нехтує інтересами суспільства й інших людей. Протилежністю егоїзму є альтруїзм.

Едипів комплекс – одне з понять психоаналізу, що відображає своєрідність відношень між батьками й дітьми, внаслідок чого нібито виникає моральна структура суспільства. Назва походить від давньогрецької легенди про царя Едипа, який випадково у сутичці вбиває одного чоловіка, не знаючи, що це його батько, та одружується на цариці-вдові, не знаючи про те, що вона його матір. Усвідомлення зла, що трапилось, приводить Едипа до переживання почуття вини – за Фрейдом, вихідного пункту становлення моралі в історії людства.

Екзистенція – основна категорія екзистенціалізму, яка означає внутрішнє буття людини, те незбагненне, ірраціональне в людському "Я", внаслідок чого людина є конкретною, неповторною особистістю.

Екологічність культури – система ціннісних орієнтацій культури, яка спирається на відношення до природного середовища як до унікального макрокосму.

Еклектизм  (із грец. – вибраний) – 1) в архітектурі – механічне поєднання різноманітних  стильових елементів або бездумний вибір стилістичного оформлення будинку, споруди незалежно від призначення. Еклектика набула значного поширення в ХІХ ст., мала вплив на становлення стилю модерн, а згодом – постмодернізму; 2) у філософії – механічне поєднання в одному вчені різнорідних, суперечливих, органічно несумісних положень, які безпринципно запозичуються з протилежної концепції; використання й підтасування з певною тенденційною метою вирваних із контексту фактів, формулювань, цитат тощо.

Експресіонізм (із франц. – вираження)— поширений напрям у літературі та мистецтві поч. ХХ ст., який проголошував суб’єктивний духовний світ людини єдиною реальністю, а його вираження – головною метою мистецтва. Виник як стихійний протест проти потворностей тогочасної дійсності; художній світогляд, який відобразив ситуацію безвихідності самотньої людини у ворожому їй світі.

Епос ( із грец. – слово, розповідь, історія) – сукупність народних героїчних пісень, сказань, поем. Оповідний рід літератури, що, на відміну від лірики й драми, характеризується розповідно-описовою (епічною) формою, широтою зображення подій і характерів.

Естетика – наука про загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, про сутність і форми перетворення життя за законами краси, про природу мистецтва і його роль у розвитку суспільства. Об'єктом дослідження естетики є творча діяльність людини, її естетичне відношення до дійсності й мистецтво як вища форма цього відношення.

Егоцентризм – 1) суб'єктивно-ідеалістичний філософський і етичний принцип, за яким індивідуум, особистість вважається центром Всесвіту, 2) негативна, хвороблива риса характеру, яка проявляється в крайньому індивідуалізмі, егоїзмі.

Есхатологія (із грец.) – релігійне вчення про долю світу й людини, про кінець світу і Страшний суд. В основі есхатології – давні уявлення про наявність у природі прихованих діючих сил, боротьбу доброго й злого початків, про загробне покарання грішників і нагороду праведникам. У розвинутій формі есхатологія притаманна іудаїзму, християнству, ісламу. Есхатологічні настрої особливо поширювалися під час соціальних і політичних криз.

Етнос – у перекладі зі старогрецької – народ, але не в соціальному, а в суто національно-племінному значенні. Це позачасова, усталена спільнота людей, що історично склалася на певній території і позначена спільністю мови, культури, побуту, традицій та звичаїв, психологічного складу, історії, єдністю етнічної самосвідомості, зафіксованої у самоназві (етноніми), а також усвідомленням єдності родового походження та водночас несхожістю на інші етноси.

Євангелія – жанрове визначення перших чотирьох книг новозавітної частини Біблії, в яких викладаються основи християнського віровчення та життєпис Ісуса Христа. Поділяються на канонічні (від Матвія, від Іоанна, від Марка і від Луки), які в християнстві вважаються правдивими, й апокрифічні, засуджені як неправдиві.

Заклинання – усталена словесна формула, що супроводжується відповідними діями, яка мала магічну силу. Метою заклинань було вплинути на когось чи щось, підкорити його своїй волі або чаклунській силі, висловити настійне прохання, благання.

Звичаї – стереотипи поведінки, яких дотримується спільність людей, соціальні групи за певних обставин і які зберігаються в незмінному вигляді протягом тривалого історичного періоду, передаючись із покоління в покоління.

Знання – форма духовного засвоєння результатів пізнання, процесу відображення дійсності, що характеризується усвідомленням їх істинності. Сумнів щодо істинності пізнавального результату виключає можливість зведення його до знання і перетворює цей результат на гадку. Статус знання як права на істину здатна забезпечити лише практика.

Жрець – особа, що займається відправленням релігійних обрядів у язичників. Жрець здійснював жертвопринесення божеству, стежив за вшануванням богів, доглядав за їх статуями і священними тваринами, молився їм. Жерці звільнялися від будь-яких податків.

Ідеал – уявлення про найвищу досконалість, котра як взірець, норма і найвища мета визначає певний спосіб і характер дії людини чи суспільного класу. Ідеал вірно чи ілюзорно відображає корінні суспільні, насамперед класові, інтереси. Залежно від сфер людської життєдіяльності формуються суспільні, політичні, етичні, естетичні, гносеологічні та інші ідеали, які входять до складу світогляду людини, і виявляють активно-творче ставлення людини до дійсності, відіграючи роль кінцевих цільових орієнтирів.

Ідеалізація – 1)уявлення про когось чи щось як про значно краще й досконаліше, ніж воно є насправді; наділення когось або чогось властивостями, що відповідають ідеалу; 2) спосіб логічного моделювання, завдяки якому створюються теоретичні (ідеалізовані) об'єкти типу абсолютно чорного тіла, ідеального газу, точки тощо; вони відображають реальні можливості конструювання моделей емпіричних об'єктів у "чистому" вигляді, звільненому від конкретних властивостей, неістотних із погляду розвитку певної наукової теорії.

Ієрогліф – знак деяких видів ідеографічного письма (єгипетська ієрогліфіка, давньошумерський клинопис, сучасна китайська ієрогліфіка).

Імпресіонізм ( із франц. – враження) – напрям у мистецтві останньої третини ХІХ – поч. ХХ ст. Найповніше виявився у французькому живописі, хоч набув поширення і в скульптурі, літературі, музиці, театрі. Імпресіоністи боролися з рутинним академізмом і салонним мистецтвом, виступали за відтворення краси навколишнього світу, повсякденного життя, вважали, що художник має зображувати навколишнє так, як він його споглядає і відчуває; художній світогляд, орієнтований на суб'єктивне відображення миттєвостей буття.

Індивідуум – окремий одиночний представник певного виду, роду, класу, множини предметів, окрема сутність, істота чи людина, що виділяється як об'єкт практичного або теоретичного відношення. Поняття "індивідуум" має важливе значення для наукового пізнання, оскільки пізнання в кожній із галузей пов'язане з класифікацією об'єктів за їхньою суттєвою спорідненістю.

Ініціація – обряд посвячення юнаків у повноправні члени суспільства, що імітував умирання та нове народження або перетворення на іншу істоту.

Інформаційне суспільство – ступінь розвитку людської цивілізації, яка базується на інформаційній технології, комп’ютерах, автоматизації та роботизації всіх сфер і галузей економіки та управління, єдиній найновішій інтегрованій системі зв’язку. Це забезпечує кожній особі (закріплюється законодавчими актами) доступ до будь-якої інформації й знання та зумовлює радикальні зміни в усій системі суспільних відносин.

Ірраціональний – той, що перебуває за межею розуму, алогічний.

Канон – сукупність правил, яка визначає ідеальність образу.

Картина світу – одна з форм світоглядного відображення об'єктивної реальності в суспільній свідомості, що являє собою науковий образ освоєної у практиці дійсності, компонент світогляду. Цілісна картина дійсності, насамперед узагальнений образ соціального середовища, що становить вихідну умову людського буття, створюється в процесі практичної діяльності людей. Будучи науковим відображенням об'єктивної реальності, яке відповідає безпосередньому сприйняттю її суб'єктом, картина світу відрізняється від раціонального компонента світогляду (системи філософії і наукових понять та принципів) чуттєвою очевидністю й органічною цілісністю.

Каста – (із португ. рід, походження) – замкнена група людей, місце якої у суспільстві визначається звичаями й законами. Для каст характерні замкненість, спілкування лише між особами однієї касти, суворе обмеження стосунків із представниками інших каст, спільність і спадковість професій.

Катарсис (із грец. очищення) – поняття давньогрецької естетики, яке характеризує естетичний вплив твору мистецтва на людину. Слово "катарсис" вживалося греками у багатьох значеннях: у релігійному, етичному, фізіологічному й медичному. Катарсис, очевидно, включає і полегшення після великого напруження почуттів і облагородження цих почуттів, синтезовані в естетичному переживанні.

Катехізис – церковно-навчальний посібник, що у формі запитань і відповідей викладає основні догмати православної, католицької чи протестантської церкви.

Католицизм – ( із грец. загальний, вселенський) – один з основних напрямів у християнстві, що виник в ІV ст. й оформився внаслідок розколу християнської церкви в ХІ ст. Основні риси К., відмінні від православ’я: віра у сходження Святого Духа не тільки від Бога-отця, а й від Бога-сина (філіоке); культ Богоматері, визнання непорочного зачаття діви Марії та її тілесного вознесіння; догмат про чистилище; різке розмежування між кліром і мирянами; верховенство Папи Римського стосовно всіх християн, його безгрішність у справах віри й моралі; обов’язкова безшлюбність духівництва (целібат) тощо.

Календарно-обрядова поезія – найдавніший вид усної поетичної творчості. Виникла у дохристиянську добу. Цикли цієї уснопоетичної словесності пов'язані з певними періодами року (календарем) – колядки, щедрівки, веснянки, русальні, купальські, петрівчані пісні тощо – або ж із відповідною трудовою діяльністю людини – косарські пісні, обжинкові пісні.

Квадривіум (із лат. – перехрещення чотирьох доріг) – підвищений курс світської освіти в середні віки в Західній Європі. Складався з чотирьох наук: арифметики, геометрії, астрономії, музики – і вивчався після тривіуму (граматика, риторика, діалектика). К. і тривіум становили "сім вільних мистецтв" і разом із богослов’ям являли собою зміст середньовічної освіти. В Україні К. вивчали у братських школах.

Класицизм – напрям у європейській культурі ХVІІ – поч.. ХІХ ст., пов’язаний з Просвітництвом та його ідеями раціоналізму, гармонії, порядку, розумної закономірності. Був орієнтований на зразки античного мистецтва й притаманні їм велич, спокій, урочистість. Для творів К. характерний образ героя-громадянина, який почуття підпорядковує розумові, а дії – суспільно корисним цілям; художній світогляд, який моделює раціональний образ світу.

Конфуціанство – 1)філософське етичне вчення давньокитайського мислителя VI ст. до н.е. Кун Фуцзи (Конфуція). Основним твором конфуціанства є трактат "Луньюй" ("Бесіди й судження"), складений учнями Кун Фуцзи. Головним у конфуціанстві є поняття "жень" (гуманність) – моральний закон, який визначає взаємини людей у сім'ї й суспільстві і вимагає (беззастережної покори молодших старшим за віком або за соціальним положенням; 2) віровчення, що склалося після смерті Конфуція на ґрунті його філософсько-етичного та релігійного вчення.

Конструктивізм – (із лат. – необхідний для побудови, доцільний) – напрям в архітектурі, мистецтві й літературі 20-30-х рр. ХХ ст. В архітектурі – конструювання навколишнього середовища, використання простих предметних форм, принципів машинної технології, індустріального виробництва; в літературі – розглядали літературний твір як конструкцію, що призвело до схематизму, стилю лозунгу. В Україні К. пов’язаний з відмовою від традиційних живописних елементів у декораціях.

Концептуалізм – художній світогляд, в якому дійсність замінюється її вербалізованою концепцією.

Коран (з араб. «читання») – священна книга мусульман; збірник релігійно-догматичних, міфологічних і правових матеріалів, складений у VII ст.

Космос – модель буття, яка виступає образом упорядкованості світу.

Креаціонізм – релігійно-ідеалістичне вчення, яке пояснює походження й різноманітність світу "божим творенням". Ідеї креаціонізму притаманні різним релігійним системам, але найбільшого розвитку набули в монотеїстичних релігіях іудаїзму, християнства та ісламу.

Культура – сукупність практичних матеріальних і духовних надбань суспільства й людини, які втілюються в результатах продук­тивної діяльності. У вужчому розумінні культура – це сфера духовного життя суспільства, що охоплює насамперед систему виховання, освіти, духовної творчості (особливо мистецької), а також установи й організації, що забезпечують їхнє функціонування (школи, вузи, клуби, музеї, театри, творчі спілки, товариства тощо). Водночас під культурою розуміють рівень освіченості, вихованості людей, а також рівень оволодіння якоюсь галуззю знань або діяльності (культура виробництва, культура праці, культура мови; правова, моральна, естетична культура, культура побуту тощо). Джерелом культури є суспільна праця, здатна практично й духовно перетворювати дійсність і саму людину.

Культурогенез – процес зародження культури людства, пов'язаний зі становленням і розвитком знаряддєвої, комунікаційної та семантичної діяльності.

Куртуазія – складний ритуал відносин та моральних правил, передбачених придворним етикетом.

Лейтмотив – провідний мотив; у переносному значенні – важлива думка, що неодноразово повторюється у творі, промові тощо.

Лінійний час – образ часу, в якому домінує рух "уперед", який розуміють як історію з відповідним минулим, теперішнім і майбутнім.

Літописання, літопис – хронологічно послідовний опис історичних подій, зроблений їх сучасником.

Літографія – один з основних видів графіки; спосіб друкування, при якому відбитки отримують перенесенням фарби під тиском із плоскої друкованої форми безпосередньо на папір.

Літургія – 1)обідня, вид богослужіння у православній церкві; 2) у Стародавній Греції та Візантії – деякі види державних повинностей.

Логос – першооснова буття в його впорядкованості та законовідповідності; раціональна діяльність розуму, спрямована на усвідомлення системності й гармонійності світу.

Людина – суспільна істота, продукт і суб'єкт трудової діяльності й культури, вищий ступінь у розвитку живих організмів. Як продукт тривалої еволюції світу людина є матеріальною, природною істотою. Проблема взаємодії соціального й біологічного в людині є найважливішою в комплексі наук про людину.

Людина східного типу – людина, визначена у своїй долі та діях космічним законом відповідно до формули "людина в човні без весел" з настановою на споглядальність, на містичне єднання з природними й надприродними силами, з орієнтацією на корпоративні цінності.

Магія (із. грец. чаклунство, чародійство) – обряди, покликані впливати на людей, духів, явища природи. Магія є складовою частиною всіх релігійних культів.

Маги – у Стародавньому Ірані жерці зороастризму і деяких інших вірувань. В VI-ІV до н. е. становили окреме плем'я і брали ендогамні шлюби. Персидські маги, як і жерці вавилонської релігії (халдеї), займалися пророцтвами й заклинаннями. Згодом магами почали називати усіх провісників долі, чаклунів, астрологів, заклинателів.

Мадригал – невеликий музично-поетичний твір любовно-ліричного змісту. Розвинувся в епоху Відродження в Італії.

Маньєризм – ( з італ. – манера, стиль) -  течія в європейському образотворчому мистецтві й архітектурі XVI-XVII ст., що віддзеркалила кризу культури Відродження, зокрема в Італії. Для М. характерні екзальтація та гіперболізм, колористичні й світлотіньові дисонанси, видовженість пропорцій, абстрагованість та еклектизм образів.

Матеріальна культура – сукупність засобів виробництва та інших матеріальних цінностей суспільства на кожній історичній стадії. До матеріальної культури відносять засоби виробництва, житло, предмети домашнього побуту, одяг, засоби транспорту й зв’язку – усе те, що є результатом виробничої, матеріальної діяльності людини.

Медитація – розумова дія, спрямована на приведення психіки людини у стан поглибленої зосередженості. Особливого розвитку медитація набрала в індійській та буддійській йозі, в античному "філософському екстазі" платоників і неоплатоників, в уславленому "розумному діянні" ("Ісусова молитва"), а також у деяких школах сучасного психоаналізу.

Ментальність – світосприйняття, яке формується па глибокому психічному рівні індивідуальної або колективної свідомості, сукупність психологічних, поведінкових настанов індивіда або соціальної групи.

Меса – 1) католицька обідня (літургія); 2) багатоголосий циклічний хоровий твір на текст літургії (із супроводом органа чи оркестру).

Механіцизм – світогляд, що пояснює розвиток природи й суспільства законами механічної форми руху матерії.

Меценат – ім'я римського державного діяча (І ст. до н. е.), близького до імператора Августа; уславився своїм широким заступництвом поетів і художників. Його ім'я стало загальною назвою.

Міф – історично перша світоглядна форма відображання дійсності, в якій художнє, моральне, пізнавальне та практично-перетворювальне освоєння світу дані в синкретичній, взаємоопосередкованій єдності. Як елемент світоглядної свідомості родового суспільства міф є духовно-практичним засобом освоєння форм суспільної життєдіяльності, форм взаємовідношення людини й природи, людини й суспільства.

Міфологія – 1) сукупність міфів будь-якого народу; 2) спосіб духовно-практичного освоєння світу, форма суспільної самосвідомості та світосприйняття людини первісного докласового суспільства, викладена в системі міфів; 3) наука про міфи.

Мистецтво – естетичне освоєння світу в процесі художньої творчості – особливого виду людської діяльності, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах відповідно до певних есте­тичних ідеалів; одна з форм суспільної свідомості. Закономірності мистецтва вивчають естетика й мистецтвознавство. Термін застосовується і до певних галузей художньої діяльності (образотворче мистецтво, сценічне мистецтво) або до якоїсь галузі практичної діяльності з властивою їй системою найвищої якості прийомів і методів (мистецтво виховання, воєнне мистецтво та ін.). Мистецтво зародилося в первісному суспільстві доби пізнього палеоліту (малюнки в печерах, різьблення – на кістках та камені, ритуальні танці тощо), проте тільки з виникненням суспільного поділу праці мистецтво відособлюється в окрему форму духовного життя суспільства.

Мода – панування у певному середовищі в певний час тих чи інших смаків в уподобаннях, формах побуту й одягу.

Модерн (із франц. – новітній, сучасний) – стильовий напрям у європейському та американському мистецтві кінця ХІХ – поч. Представники М. відмовлялися від історичних запозичень, використовували примхливі, мінливі форми, вигадливі лінії, принципи асиметрії та вільного планування, нові технічні й конструктивні засоби для створення незвичайних, підкреслено індивідуалізованих будівель; художній світогляд, який тяжіє до естетизації навколишнього середовища.

Мораль – система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють моральну поведінку людей. Мораль також виконує пізнавальну, оцінну, виховну функції. Предмет спеціального вивчення етики. Складовими частинами моралі є моральна діяльність (учинки, поведінка людини), моральні відносини, моральна свідомість. Норми й принципи моралі, моральні ідеали, почуття становлять систему моралі, яка визначає життєву позицію певної соціальної спільноти. Специфікою моралі є те, що вона, на відміну від таких форм суспільного регулювання як економічна, правова, адміністративна тощо, які спираються на спеціальні установи, силу державного примусу (право), базується на силі переконання, громадської думки, традицій, моральних авторитетів.

Набат – 1)у Стародавній Русі – мідний військовий барабан величезних розмірів, який перевозили чотирма кіньми; 2) сигнал тривоги для зібрання людей, який подавався зазвичай ударами у дзвін ("бити у набат").

Народні звичаї та обряди. Народний звичай – традиційний порядок визначення  подій,  свят,  який пов'язаний з  виконанням певних дій та використанням відповідних атрибутів та предметів. Народний обряд – це сукупність установлених звичаєм дій, пов'язаних із побутовими традиціями або з виконанням релігійних настанов; церемонія культових та звичаєвих обрядів.

Народність – одна з форм етнічної спільності людей, яка є наступною після родоплемінної спільності й передує нації. Народності властиві в нерозвиненому вигляді майже всі ознаки нації: відносна спільність мови як засобу спілкування і взаємного розуміння людей, етнічне самоусвідомлення й самоназва. Проте відносно слабка економічна спільність, зумовлена слабким малорозвинутим суспільним поділом праці, причиняє недостатній розвиток інших факторів, що зв'язують народність у єдине ціле на ранніх етапах її формування.

Натхнення – особливий стан людини, який характеризується піднесенням її духовних сил, активізацією всіх психічних процесів. Натхнення є однією з головних передумов процесу творчості. У стані натхнення людині притаманні особлива ясність свідомості, велика інтенсивність мислення й фантазії, наплив почуттів і виняткова зосередженість уваги на об'єкті творчості, емоційне піднесення. Фізіологічною основою натхнення є домінанта – сильне збудження певної частини кори головного мозку при загальмованості інших ділянок.

Натуралізм (із франц. – природний) – напрям у літературі й мистецтві Європи і США кінця ХІХ ст. Прагнення до абсолютної точності й безпристрасності в зображенні навколишнього світу, соціальних явищ і людей, часто відмовляючись від узагальнення художньої форми.

Національне виховання – формування гармонійно розвиненої, високоосвіченої, соціально активної та національно свідомої людини, наділеної  глибокою громадською відповідальністю, здоровими інтелектуально-творчими й духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, працьовитістю, господарською кмітливістю, підприємливістю та ініціативою.

Нігілізм – у широкому розумінні слова заперечення загальноприйнятих цінностей і норм, які вкоренилися в суспільному житті.

Оранта – один з іконографічних образів Богоматері, який склався у середні віки. Богородицю зображали на повний зріст із піднесеними руками й повернутими від себе долонями. Оранта дістала поширення в іконографії й живописі Візантії та Давньої Русі в ІХ-ХШ століттях.

Ордер архітектурний – принципи співвідношення елементів архітектурної конструкції; в античній традиції сформувалися ордери дорійський, іонійський та коринфський.

Особистість – людина як суб'єкт суспільних відносин, носій свідомості та системи суспільно значущих якостей, детермінованих конкретно-історичними умовами життя суспільства. Поняття "особистість" слід відрізняти від понять "індивідуум" (одиничний представник людського роду) та "індивідуальність" (сукупність індивідуально-неповторних властивостей, що відрізняють одного індивіда від усіх інших).

Офорт – вид гравюри; малюнок вишкрябується гравірувальною голкою у шарі лаку, що вкриває поверхню металевої пластини, після чого прошкрябані місця протравлюються кислотою. Зображення відбивається із пластини, витравлені місця якої заповнені фарбою.

Пантеон (із грец. – храм усім богам) – 1) пам’ятка давньоримської архітектури  "Храм усіх богів" – велична будівля у вигляді ротонди, перекритої великим напівсферичним куполом, у центрі якого є отвір для освітлення; 2) місце поховання визначних людей країни; 3) усі боги певного культу. Наприклад, П. язичницьких богів Київської Русі кін. Х ст.: Перун, Хорс, Стрибог, Дажбог, Мокош тощо.

Папірус – багаторічна трав'яниста рослина родини осокових. У Стародавньому Єгипті з папірусу виготовляли своєрідний папір, який називався папірусом, а також – одяг, циновки тощо.

Пастораль – літературний, музичний і театральний жанр, в основі якого – поетизація та ідеалізація простого сільського життя. У переносному значенні пастораль має дещо іронічний відтінок як стан ніжності й тиші, однак із певною часткою манірності, солодку­ватості.

Патриції й плебеї – римський народ офіційно складався з патриціїв (старої знаті) і плебеїв (вільного населення, яке володіло земельною власністю). В імператорський період частина плебеїв, втративши свої земельні володіння, перетворилася на нероб, яких держава взяла на утримання. В І—II столітті кількість утриманців держави досягла 200 тисяч чоловік. "Хліба й видовищ" – у ці слова вклався своєрідний «світогляд» цієї бездіяльної юрби.

Пафос – 1)натхнення, ентузіазм, зумовлені боротьбою за високу мету; 2) пристрасний, піднесений тон промови.

Персоналізм – течія в сучасній філософії, яка розглядає особу як первинну реальність і найвищу духовну цінність, а світ – як вияв творчої активності верховної особи – Бога. Виник наприкінці XIX ст. в США (Б. Боун, У.Е. Хокінг, Е.Ш. Брайтмен та ін.), в Росії (М.О. Бердяєв, Л. Шестов). У 30-х рр. XX ст. сформувався фран­цузький варіант П. (Е. Муньє, Ж. Лакруа).

Пленер – у живописі термін, який позначає передачу в картині всього багатства змін кольору, зумовлених дією сонячного світла й атмосфери. Пленерний живопис склався у результаті роботи художників на вільному повітрі, а не в майстерні.

Поліс – корпорація вільних громадян, в якій статус члена колективу обумовлений правом на частину суспільної власності.

Постімпресіонізм —  течія в живописі, що виникла у Франції в кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. під впливом ідей імпресіонізму. Для творів П. характерні ті самі яскраві, чисті поєднання кольорів, які використовували імпресіоністи, але форма методів, включно із символікою, декоративністю, елементами формалізму тощо; художній світогляд, орієнтований на творення міфопоетичної моделі світу з відображенням філософських і символічних начал буття.

Постмодернізм – сучасний етап культурного розвитку з плюралістичною моделлю світу, визнанням співіснування різних ціннісних світів, розмитістю меж протилежних сторін.

Православ’я – один із трьох напрямів християнства, поширений головним чином у Східній Європі та на Близькому Сході. П. виникло в ІV – V ст. у східній частині Римської імперії і відобразило особливості її соціально-економічного, політичного і культурного розвитку. Остаточно П. сформувалося як самостійне віросповідання після поділу християнства 1054 р. на західну (римо-католицьку) і східну (греко-візантійську) церкви. За останньою закріпилася назва православної. На відміну від католицизму П. не має єдиного світового релігійного центру, а складається з низки автокефальних церков.

Прогноз – імовірнісне судження про стан якогось явища в найближчому або віддаленому майбутньому на основі спеціального наукового дослідження (наприклад, агрометеорологічний, демографічний, науково-технічний прогноз).

Прогрес і регрес – властивість реальних процесів, що полягає у висхідному русі від нижчого до вищого, від менш досконалого до більш досконалого – прогрес; в переході від вищого до нижчого – регрес.

Просвітництво – етап культурного поступу, ідейний і громадський рух у країнах Європи й Америки, що стали на шлях капіталістичного розвитку. Хронологічно П. охоплює період від революції ХVІ ст. в Англії до Великої французької революції 1789 р. Просвітителі критикували феодальний лад та його культуру, вимагали встановлення нових, прогресивніших суспільних порядків. Вони вірили в людину, її розум і високе покликання. Основний шлях до прогресу вбачали в поширенні освіти, культури, ідей добра й справедливості, приділяли увагу проблемам виховання, боролися проти засилля релігії й схоластики.

Рапсоді – мандрівні співаки, виконавці епічних пісень у Стародавній Греції (як і веди).

Реалізм – (із лат. – предметний, дійсний) у літературі й мистецтві – 1) в широкому розумінні одна з основних властивостей мистецтва й літератури, що полягає в прагненні до правдивого, об’єктивного відображення і відтворення дійсності у формах, які відповідають самій дійсності; 2) у конкретно-історичному значенні: напрям і творчий метод, що виникли в новочасних літературі й мистецтві; 3) художній світогляд, що відображає життя у формах самого життя.

Риторика – мистецтво красномовства і (ширше) наука про художню прозу взагалі. Виникла у Стародавній Греції у V ст. до н.е., у Стародавньому Римі – з І ст. до н. е. Антична риторика орієнтована головним чином на судові й парадні промови.

Ритуал – особлива програма поведінки, в якій актуалізується зв'язок із минулими нормами життя предків.

Розсіяна перспектива – система організації простору на площині зображення без конкретної точки сходу, яка у світоглядному контексті моделює ситуацію рівнозначності всіх елементів світобудови й розчинення людини у ній.

Рококо (із франц. рокайль) – стиль у західноєвропейському мистецтві1-ї пол. ХVІІІ ст., що виник у Франції. Характеризується декоративністю, химерністю та фантастичністю орнаментальних мотивів, вигадливістю форм;художній світогляд, який моделює чуттєвий образ світу.

Романтизм – ідейний і художній напрям у європейській і американській духовній культурі кін. VІІІ – 1-ої пол. ХІХ ст. Р. притаманні напруженість сюжету, контрастні ситуації, мальовничість описів і характеристик, інтерес до національних традицій; художній світогляд, що відображає конфлікт між універсумом і несумісним із ним ідеалом абсолютної свободи особистості.

Сакральне – світоглядна категорія, яка виділяє сфери буття, що сприймаються як відмінні від буденної реальності (профанного), особливо ціннісні, священні.

Самосвідомість – усвідомлення людиною самої себе, своїх здібностей, якостей, думок, почуттів, інтересів, дій, місця й ролі в природі й суспільстві.

Свідомість – властивий людині спосіб відношення до світу через суспільно вироблену систему знань, закріплених у мові, в усіх її смислах і значеннях; найвища форма відображення матерії.

Світове дерево (гора) – сутнісний компонент міфологічного космічною устрою, який об'єднує світ небесний (горній), земний (дольній), підземний (хтонічний).

Сцієнтизм і антисцієнтизм – протилежні світоглядні позиції, пов'язані з абсолютизацією позитивних (сцієнтизм) або негативних (антисцієнтизм) аспектів впливу природничих наук на розвиток культури.

Символ – речовий, графічний чи звуковий умовний знак чи умовна дія, що означає якесь явище, поняття, ідею.

Символізм – художній світогляд, орієнтований на відображення загального, абсолютного через образи конкретної реальності, переплавлені суб'єктивною свідомістю автора

Синкретизм – 1) злитість, нерозчленованість, яка характеризує первинний нерозвинутий стан чогось, наприклад, первісного мистецтва; 2) у філософії – різновид еклектизму, поєднання супе­речливих поглядів.

Скоморох, скомороство – 1) за часів Київської Русі – блазень, мандрівний середньовічний актор при дворі князя, монарха, що розважав господаря та його гостей різними витівками, жартами, удаючи із себе дурника, штукаря; 2) заняття, професія скомороха.

Соборність – гармонійна цілісність людини, світу й церкви, спосіб розв'язання всією громадою проблем.

Станкове мистецтво – термін, яким визначають твори образотворчого мистецтва, що мають самостійний характер; у живопису – картина, у скульптурі – статуя, погруддя і т. і. У добу Київської Русі – це ікони.

Схід і Захід – парна категорія, яка виражає дихотомію цілого всесвітньої культури в ряді смислових антиномій: демократія – деспотизм, аскеза – містика, раціональність – ірраціоналізм, інтуїтивізм – динамізм, стабільність, модернізація – традиційність, індивідуалізм – колективізм тощо; ці антиномії взаємопов'язані і впливають одна на одну.

Сюрреалізм – художній світогляд, який абсолютизує сферу підсвідомого. Табу – сукупність заборон у сакралізованій системі цінностей.

Тотемізм – комплекс вірувань, пов'язаний з уявленнями про спорідненість людини й тотема (тварини-предка, покровителя).

Традиційне суспільство – суспільство, культура якого орієнтована на сакральні ідеї, на культ предків, на домінування ірраціональних цінностей.

Універсали культури – історично зумовлена система понять осмислення світобудови, яка зберігає найбільш загальні уявлення про світ та місце людини в ньому.

Універсалізм – методологічна позиція, яка передбачає наявність вселюдських феноменів.

Урбанізація – процес перетворення міста у найвагоміший осередок проживання людей і центр зосередження та обміну культурних цінностей, утворення штучного середовища, протилежного природі.

Фортифікаційна архітектура – оборонні споруди для успішного ведення бою й захисту від дій ворога; укріплення місцевості для ведення бойових дій; конструкції. Військові споруди та оборонні укріплення.

Фреска – настінний живопис, картина, написана фарбами (водяними або на вапняному молоці) по свіжій вогкій штукатурці.

Футурологія – в широкому розумінні сукупність уявлень про майбутнє людства, у вузькому – галузь наукових знань, що охоплює перспективи розвитку соціальних процесів; часто вживається як синонім прогнозування й прогностики. Фундаменталізм – консервативний напрям, що заявляє про догматичну відданість певним принципам; наприклад, сучасний ісламський фундаменталізм.

Храмова архітектура – споруди, пов'язані з релігією, із богослужінням, із церквою; та, що належить церкві.

Художня мова – сукупність правил і знакових систем, за допо­могою яких твориться й передається інформація у мистецтві.

Хуторянство – інтелектуальна течія в Україні XIX – XX ст., в центрі якої – критика урбаністичної цивілізації.

Цивілізація – 1) форма існування живих істот, наділених розумом; 2) синонім культури, сукупність матеріальних і духовних досягнень суспільства; 3) ступінь розвитку матеріальної та духовної культури, суспільного розвитку у цілому; 4) відносно самостійне цілісне соціально-історичне утворення, локалізоване у просторі й часі, що може мати ієрархічні рівні (наприклад, антична цивілізація, елліністична цивілізація, афінська цивілізація). Термін був запроваджений В.Р. Мірабо (1757).

Цивілізація східного типу – тип цивілізації, світосприймання якого характеризується синкретичністю відповідно до формули "все в одному" і "одне в усьому", у духовному житті якого домінують канонізовані стилі мислення, а також орієнтація на досвід минулого й предків.

Циклічний час – час, в якому немає руху вперед, відбувається повернення до того, що було, і немає відмінності між минулим, теперішнім, майбутнім, які зливаються в конкретному досвіді людини.

Ціннісна орієнтація – вибіркове ставлення до сукупності матеріальних, соціальних і духовних благ та ідеалів, що розглядаються як об'єкти мети й засоби для задоволення потреб особи чи соціальної групи.

Час міфічний – сакральний час, непідкорений законам історичного часу; локалізований у міфах.

Шлягер – модна пісня про кохання ("товар, що легко збувається").

Язичництво – прийнятий у християнському богослов'ї і частково в історичній літературі термін для позначення дохристиянських і нехристиянських політеїстичних релігій. Боги Я. уособлювали сили природи. Поряд із ними вшановувалися демони, духи лісів, вод тощо. На основі Я. склалася своєрідна духовна культура, зокрема у давніх слов’ян – народні казки, легенди, обряди, пісні.

З повагою ІЦ “KURSOVIKS”!