Національний університет „Острозька академія”

Факультет романо-германських мов

Кафедра лінгвістики

Методичні рекомендації по написанню курсових, кваліфікаційних, дипломних та магістерських робіт з напрямку Філологія

Острог, 2008

Зміст

ВСТУП.. 4

РОЗДІЛ 1. ОРГАНІЗАЦІЯ І МЕТОДИКА РОБОТИ У ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ.. 6

1.1. Вибір теми, визначення наукового керівника та затвердження на кафедрі 6

1.2. Складання плану дослідження та узгодження його з науковим керівником, добір і опрацювання наукової літератури з теми наукової роботи. 6

1.3. Написання чорнового варіанту окремих розділів і подання його науковому керівнику  7

1.4. Написання вступу та висновків. 9

1.5. Повне завершення наукової роботи, оформлення і подання на рецензію науковому керівнику. 9

1.6. Захист наукової роботи. 10

РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ, СТРУКТУРА ТА ОБСЯГ НАУКОВОЇ РОБОТИ.. 14

2.1. Титульний аркуш.. 14

2.2. Зміст. 14

2.3. Перелік умовних позначень, символів, скорочень і термінів. 14

2.4. Вступ. 15

2.5. Основна частина. 17

2.6. Висновки. 18

2.7. Список використаної літератури. 18

2.8. Додаток. 18

РОЗДІЛ 3. ПРАВИЛА ТЕХНІЧНОГО ОФОРМЛЕННЯ РОБОТИ.. 20

3.1. Загальні вимоги. 20

3.2. Нумерація сторінок роботи. 21

3.3. Нумерація розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. 22

3.4. Наведення переліків. 22

3.5. Формулювання приміток. 23

3.6. Загальні правила цитування та посилання на різні елементи. 23

3.7. Розміщення ілюстрацій. 24

3.8. Оформлення таблиць. 25

3.9. Написання формул та рівнянь. 26

3.10. Розташування додатків. 27

ВСТУП

Виконання курсової (кваліфікаційної, дипломної, магістерської) роботи – один із складових елементів підготовки майбутніх фахівців у вищому навчальному закладі. Разом із лекціями, семінарськими, практичними та лабораторними заняттями, спецкурсами тощо проведення наукового дослідження сприяє поглибленому самостійному вивченню окремої проблеми, виявляє наукові зацікавлення студентів, виробляє в них уміння працювати з літературою, формує і вдосконалює дослідницькі навички, допомагає закріпити і практично використати вміння із кола пройдених дисциплін.

Найпростішою формою самостійного наукового дослідження студента-філолога є курсова робота, яка передбачає детальне вивчення досліджуваного питання на рівні, достатньому для проведення самостійного аналітичного узагальнення відповідних поглядів та підходів. Виконуючи курсову роботу студенти вчаться критично користуватися літературою, оцінювати її наукову вартість, поглиблено висвітлювати певні питання, зіставляти висловлювання різних учених, коментувати їх, з’ясовувати правильність або хибність окремих суджень, робити теоретичні узагальнення. Якість виконання цих робіт залежить передусім від глибокого й уважного вивчення літератури, що стосується обраної теми. Особливо важливо вміти виділити головні питання і, відокремивши їх від другорядних, подати стрункий, цілеспрямований і систематичний виклад матеріалу.

Кваліфікаційна і дипломна робота – важливі форми підсумкової атестації студентів за освітньо-кваліфікаційними рівнями бакалавр та спеціаліст відповідно. Вони є дослідженнями проблемного питання, яке має елементи наукового пошуку та новизни. Роботи цього рівня можуть бути продовженням дослідження попередніх років, які, зазвичай, складають їх реферативну частину або, як її ще називають, історію питання. Крім цього, кваліфікаційна (дипломна) робота повинна містити практичну частину, де, в залежності від теми дослідження, вимагаються уміння спостерігати за мовними фактами, аналізувати і певним чином тлумачити їх, робити необхідні висновки й узагальнення.

Найскладнішим видом студентських наукових робіт є магістерська робота – цілком самостійне дослідження наукової проблеми, проведене студентом для публічного захисту та отримання освітньо-кваліфікаційного рівня магістр філології.

РОЗДІЛ 1. ОРГАНІЗАЦІЯ І МЕТОДИКА РОБОТИ У ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Підготовка і написання наукової роботи здійснюється у кілька етапів, які відображені у календарному графіку, затвердженому на засіданні кафедри. У випадках відставання від графіка студент зобов’язаний надати письмове пояснення своєму науковому керівникові або завідуючому кафедри. У разі значного порушення графіка виконання або його невиконання за рішенням кафедри студент може бути недопущений до захисту. Передбачаються такі етапи роботи над темою:

1.1. Вибір теми, визначення наукового керівника та затвердження на кафедрі

Тематика наукових робіт щорічно розробляється і оновлюється викладачами кафедри. Теми, запропоновані студентам, обговорюються на засіданні кафедри з точки зору їх актуальності, рівня висвітлення в спеціальній літературі та можливостей забезпечення кваліфікованого керівництва викладачами. Кожен студент повинен обрати одну із запропонованих тем або запропонувати власну тему, що відповідає його науковим зацікавленням, та написати заяву на ім’я завідуючого кафедри (див. ДОДАТОК А). У процесі вибору теми дослідження слід враховувати, що конкретна тема закріплюється тільки за одним виконавцем і її дублювання іншими авторами не допускається.

1.2. Складання плану дослідження та узгодження його з науковим керівником, добір і опрацювання наукової літератури з теми наукової роботи

Ознайомлення з опублікованими за темою наукового дослідження науковими працями починається відразу після затвердження теми. Роботу над дослідженням необхідно починати із засвоєння теоретичного матеріалу. Необхідно переглянути всі види джерел, зміст яких пов’язаний із темою дослідження. До них належать матеріали, надруковані у вітчизняних і зарубіжних виданнях. При підбірці теоретичного матеріалу, необхідного для розкриття теми, виписують основні положення наукових робіт, мовні факти, на які спираються, докази й висновки. Наступним етапом роботи є опрацювання зібраного матеріалу. Воно полягає у класифікації всього виписаного, у виділенні стрижневих питань, у виявленні головного, суттєвого, найбільш типового, відокремленні його від другорядного, менш істотного для розкриття теми дослідження. Таким чином створюється попередня схема роботи. Після цього доцільно скласти детальний, тобто розгорнутий план. Науковий керівник допомагає при складанні плану дослідження.

Специфіка дослідницьких робіт з філології вимагає від студента спеціальних умінь і навичок, пов’язаних з роботою над фактичним матеріалом. Накопичення конкретного мовного матеріалу полягає у виборі його з певних джерел і складання картотеки. Цю роботу доцільно починати лише після вступної консультації у наукового керівника та попереднього загального ознайомлення із науковою літературою з обраної теми. На цьому етапі визначається обсяг мовних фактів, необхідних для аналізу, характер і кількість джерел, із яких вони вибиратимуться. Такими джерелами можуть слугувати твори різних стилів (художні, публіцистичні, наукові тощо), різноманітні словники (тлумачні, етимологічні, синонімічні, фразеологічні, термінологічні та ін.), а також конкретні носії мови, якщо досліджуються особливості усного мовлення. Залежно від теми й завдань роботи це може бути: а) один твір якогось письменника; б) декілька творів одного автора; в) декілька творів різних авторів; г) твори різних жанрів. Систематизація фактичного матеріалу – основна частина дослідницької роботи. Цей матеріал має бути добре підібраний, старанно проаналізований. Його систематизація випливає з тих завдань, які ставить перед собою автор наукової роботи. Ретельне вивчення фактичного матеріалу дозволить зробити обґрунтовані висновки.

1.3. Написання чорнового варіанту окремих розділів і подання його науковому керівнику

Для повноти розкриття теми необхідно стисло подати історію досліджуваного питання. Матеріал можна викласти по-різному: за формально-хронологічним принципом або, враховуючи хронологічну послідовність, подати висвітлення досліджуваних мовних фактів у минулому під певним кутом зору. Кожна наукова робота повинна містити узагальнення. Кожен розділ, підрозділ і робота в цілому повинні закінчуватися висновками, які є результатом власних міркувань і спостережень. Слід також висловити окремі зауваги щодо викладу зібраного матеріалу в тексті наукової роботи.

1. Обов’язково потрібно відмежовувати загальновідоме від власних суджень, результатів самостійної дослідницької роботи.

2. Неприпустимо подавати чужі думки без посилань. У тексті роботи можливі такі застереження: за твердженням... (назвати ім’я та прізвище, якщо можливо, то й наукове звання); за словами...; на думку...; як відзначає, наголошує...; у такі-то роботі висловлюється думка про те, що…; у загальних курсах із сучасної англійської мови відзначається, що...; відомо, що... і под.

3. Цитування має бути точним і повним (не можна вилучати ту частину висловлювання, без якої думка спотворюється або стає незрозумілою).

4. Треба знати міру у використанні цитат. Їх надмір у роботі свідчить про те, що автор роботи не здатен самостійно викласти суть питання.

5. Недостатньо розроблені та дискусійні питання варто оцінювати обережно. Неприпустимим є категоричне і беззастережне засудження поглядів опонента. Щодо положень, із якими автор дослідження не погоджується, більш прийнятними є такі висловлювання: важко погодитися з думкою... (назвати ім’я та прізвище, якщо можливо, то й наукове звання); не можна погодитися із поглядами...; це твердження викликає заперечення, тому що...; із цим не можна погодитися, тому що...; це положення видається не зовсім точним, тому що... і под.

Висвітлення у тексті дослідницької роботи зібраного мовного матеріалу зумовлюється тим, що теми філологічного характеру потребують вичерпно повної характеристики прикладів. Кожне теоретичне узагальнення має бути підтверджене ілюстративним матеріалом. При цьому треба добирати речення, у яких яскраво представлене досліджуване явище. Така ілюстрація завжди виділяється похилим шрифтом. Наявне у реченні мовне явище підкреслюється, а після речення в дужках подається посилання за єдиною системою. Якщо прикладів на окремі положення виявляється надто багато, то воно ілюструється 10-15 одиницями, а решту прикладів підраховують і в роботі вказують їх кількість. Картотека додається до наукової роботи (Приклад оформлення картотеки – див. Додаток Ж).

1.4. Написання вступу та висновків

ВСТУПрозкриває сутність досліджуваної проблеми, значущість дослідження, підстави і вихідні дані для розробки теми, обґрунтування необхідності проведення дослідження. У вступі подають загальну характеристику роботи в рекомендованій нижче послідовності: актуальність теми, мета і завдання дослідження, об’єкт дослідження, предмет дослідження, методи дослідження, практичне значення дослідження, структура роботи (про зміст кожного з пунктів див. нижче).

У ВИСНОВКАХ викладають найбільш важливі наукові та практичні результати, одержані в роботі, які повинні містити формулювання розв’язаної наукової проблеми. Далі формулюють висновки та рекомендації щодо наукового та практичного використання здобутих результатів. Структуру висновків слід побудувати на основі відповіді на ступінь вирішення завдань, які ставилися у вступі, на початку написання роботи, тобто результати вирішення всіх поставлених завдань дослідження обов’язково мають бути відображені у висновках. Слід дати обґрунтовану відповідь, чи досягнуто мету дослідження.

1.5. Повне завершення наукової роботи, оформлення і подання на рецензію науковому керівнику

Коли макет чорнового рукопису готовий, всі необхідні матеріали зібрано, зроблено необхідні узагальнення, є схвалення наукового керівника, починається детальне шліфування тексту рукопису. Перевіряються і критично оцінюються кожен висновок, формула, таблиця, кожне речення, кожне слово. Студент ще раз перевіряє, наскільки назва його роботи та назви розділів і підрозділів відповідають їх змісту, уточнює композицію наукового твору, розміщення матеріалу та їх рубрикацію.

Оформляти текст наукової роботи потрібно згідно вимогам щодо оформлення (див. далі).

1.6. Захист наукової роботи

Допуском роботи до захисту є позитивний відгук на неї наукового керівника. Отримавши позитивний відгук наукового керівника, студент не пізніше, ніж за два тижні до захисту (для курсових – у відповідності до розкладу заліково-екзаменаційної сесії та графіку написання курсових робіт; для кваліфікаційних, дипломних та магістерських робіт - у відповідності з затвердженим ректором графікам засідань Державної комісії) виготовляє один примірник роботи у твердій палітурці, пише анотацію до роботи (форма анотації подається у Додатку Б), передає їх на кафедру, де науковий керівник пише відгук. Далі роботу віддають на рецензування. Письмова рецензія подається на кафедру не пізніше ніж за п’ять днів до захисту. Після ознайомлення з нею автора разом із роботою та відгуком наукового керівника, а також інших фахівців передається до комісії для захисту.

Виступ студента на відкритому засіданні комісії має бути старанно підготовленим, стислим і містким. У ньому мають бути:

- чітке визначення проблеми;

- обґрунтування її актуальності;

- розкриття ступеня її наукової розробки;

- визначення мети і завдань дослідження, експерименту, засобів її досягнення;

- відомості про структуру роботи;

- і головне – викладення зроблених автором узагальнень, висновків, конкретних рекомендацій.

Захисту роботи проводиться на відкритому засіданні спеціалізованої комісії. Комісія заслуховує автора роботи. Після цього секретарем комісії оголошується відгук та рецензії на неї. Для виступу студентові надається 10-15 хвилин, що відповідає 5-6 сторінкам машинописного тексту. Студент зобов’язаний також по суті відповісти на запитання, які виникли в ході захисту у членів комісії та присутніх, дати аргументовані роз’яснення щодо критичних зауважень відгуку та рецензії.

Рішення про оцінку роботи за 4-бальною („незадовільно”, „задовільно”, „добре”, „відмінно”) і рейтинговою (0-100) системами ухвалюються на закритому засіданні комісії. Визначальними критеріями при цьому виступають самостійність, теоретичний рівень, новизна, практична значимість рекомендацій, уміння студента вести дискусію, аргументовано захищати свою концепцію та висновки. До уваги також береться дотримання графіку виконання роботи та відповідність вимогам щодо технічного оформлення роботи.

Захист дипломних і магістерських робіт проводиться основною іноземною мовою.

Важливо пам'ятати, що стиль мовлення захисту повинен бути науковим. Далі див. декілька корисних фраз для захисту англійською мовою.

Currentscientificvalue.

Useful Phrases:

1. A central issue in … is …;

2. It is now generally accepted/recognized that …;

3. In recent years researchers have become increasingly interested in …;

4. Recently there has been an increase of interest in …;

5. Many recent studies have focused on …;

6. Recently, a great deal of emphasis has been placed on …;

7. One of the most important/promising aspects/tasks of … is …;

8. One of the characteristic/important features of … is …;

9. Over the last decade, research on … has increasingly demonstrated that …;

10. The development of … has led to …;

11. The relationship between … has been investigated/explored by many researchers;

12. The … has been extensively studied in recent years.

Or:

1. Although considerable amount of research has been devoted to …, few attempts have been made to investigate …;

2. Despite the importance/significance of …, little attention has been paid to …;

3. However, few investigations have focused on …;

4. However, little research has been undertaken to study the problem of …;

5. However, little known about the …;

6. No studies support the….

Goal and tasks that are to lead the goal:

1. In this paper I discuss …;

2. In this study we present the results of …;

3. In this paper we report on …;

4. The major task of this study is to provide …;

5. The paper examines …;

6. The present study analyzes …;

7. The purpose of this study is to give …;

8. This paper focuses on …;

9. The paper addresses the above questions from the perspective of …;

10. This study seeks to understand …;

11. This study seeks out to identify …;

12. Using the described approach, this study explores…

Results.

Useful Phrases:

1. As can be seen from the data…;

2. As can be seen in/from Table 1,…;

3. As it has been proved in Chapter 1, …;

4. As shown by the data,…;

5. … are shown/given/provided/summarized/demonstrated in Table 1.;

6. Table 1 demonstrates/indicates/shows/suggests (that) …;

7. Table 1 gives/illustrates/presents/reveals/summarizes,(e.g. According to the results of the survey, 70 per cent of students experienced serious problems with listening comprehension in English).

Or:

1. The data clarify the relationship between…;

2. The data indicate/suggest that there is a connection between…;

3. There is some evidence in the data to support our hypothesis, which proposed that…;

4. This particular result may be attributed to the influence of…;

5. The results have failed to explain…;

6. The findings of this study need to be treated with certain caution, since…

Conclusions:

1. In general, this analysis/research/investigation/description shows…;

2. This paper focused on/investigated/explored/showed…;

3. These results are consistent with…;

4. The question remains as to…;

5. We are not yet in a position to offer explanations as to…;

6. This research provides implications for…;

7. Further research is needed to verify…;

8. Further research is suggested to determine…;

9. We advocate further research on….

РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ, СТРУКТУРА ТА ОБСЯГ НАУКОВОЇ РОБОТИ

Кожна наукова робота повинна містити:

- титульний аркуш,

- зміст,

- перелік умовних позначень (за необхідності),

- вступ,

- основну частину,

- висновки,

- список використаної літератури,

- додатки (за необхідності).

2.1. Титульний аркуш

Титульний аркуш(Додаток В, Г) містить найменування вищого навчального закладу, де виконана робота, прізвище, ім’я, по батькові автора, назву роботи, науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ім’я, по батькові наукового керівника, місто і рік.

2.2. Зміст

Зміст(Додаток Д) подають на початку роботи з найменуваннями та номерами початкових сторінок усіх розділів, підрозділів і пунктів (якщо вони мають заголовок), зокрема вступу, висновків, додатків, списку використаної літератури та ін.

2.3. Перелік умовних позначень, символів, скорочень і термінів

Якщо у роботі вжито специфічну термінологію, а також маловідомі скорочення, нові символи, позначення і таке інше, то їх перелік може буде поданий в роботі у вигляді окремого списку, який розміщують перед вступом. Перелік друкують двома колонками, в яких зліва за абеткою наводять скорочення, справа – їх детальну розшифровку. Наприклад:

ЛСГ – лексико-семантична група

ЛСП – лексико-семантичне поле

Якщо в роботі спеціальні терміни, скорочення, символи, позначення і таке інше повторюються менше трьох разів, перелік не складають, а їх розшифровку наводять у тексті при першому згадуванні.

2.4. Вступ

Вступрозкриває сутність досліджуваної проблеми, значущість дослідження, підстави і вихідні дані для розробки теми, обґрунтування необхідності проведення дослідження. У вступі подають загальну характеристику роботи в рекомендованій нижче послідовності:

Актуальність теми дослідження. Шляхом критичного аналізу та порівняння з відомими розв’язаннями проблеми (наукової задачі) обґрунтовують актуальність та доцільність написання роботи для розвитку відповідної галузі філології. При написанні дослідницької роботи актуальність визначається через вказівку на важливість поглибленого вивчення даної теми для професійного вдосконалення майбутнього філолога. Висвітлення актуальності не повинно бути багатослівним. Досить кількома реченнями висловити головне – сутність проблеми або наукового завдання, ступінь наукової розробки теми.

Від формулювання наукової проблеми і доведення, що та частина проблеми, яка є темою даного дослідження, ще не розроблена і не висвітлена у спеціальній літературі, логічно перейти до формулювання мети дослідження, а також зазначення конкретних завдань, які будуть вирішуватися відповідно до визначеної мети. Це звичайно роблять у формі перерахунку (вивчити..., описати..., встановити..., виявити..., вивести залежність... і т. ін.). Формулювати завдання необхідно якомога ретельніше, оскільки описання їхнього вирішення становить зміст розділів наукового дослідження. Це важливо також і тому, що заголовки таких розділів народжуються саме з формулювання завдань дослідження.

Обов’язковим елементом вступу є визначення об’єкта і предмета дослідження. Об’єкт – це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію і обране для вивчення. Крім об’єкта дослідження виділяють також і предмет, чи ті найбільш значимі з практичної та теоретичної точки зору властивості, сторони, особливості об’єкта, які підлягають безпосередньому вивченню. Предмет дослідження міститься в межах об’єкта. Об’єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об’єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження. Саме на нього спрямована основна увага студента, оскільки предмет дослідження визначає тему наукової роботи, яка позначається на титульному аркушу як її назва.

Методи дослідження, як інструмент добування фактичного матеріалу, - також обов’язкові елементи вступу і необхідна умова досягнення поставленої мети. Перераховувати методи дослідження потрібно не відірвано від змісту роботи, а коротко та змістовно визначаючи, який аспект роботи досліджувався із застосуванням того чи іншого наукового методу. Це дасть змогу пересвідчитися в логічності та прийнятності вибору саме цих методів.

У кожному науковому дослідженні можна виділити два рівні:

1) емпіричний, на якому відбувається процес накопичення фактів;

2) теоретичний — досягнення синтезу знань (у формі наукової теорії).

Згідно з названими рівнями загальні методи пізнання можна поділити на три групи, грані між якими визначені приблизно:

методи емпіричного дослідження (спостереження, порівняння, вимірювання, експеримент);

методи, використовувані на емпіричному та теоретичному рівнях (абстрагування, аналіз і синтез, індукція та дедукція, моделювання);

методи теоретичного дослідження (ідеалізація, формалізація, аксіоматичний метод, гіпотеза та припущення, історичний метод, системний підхід).

Наукова новизна дослідження є обов’язковим елементом вступу до дипломних та магістерських робіт. У цьому пункті коротко викладають нові наукові положення (рішення), запропоновані студентом особисто. Необхідно показати відмінність отриманих результатів від відомих раніше, описати ступінь новизни (уперше отримано, удосконалено, дістало подальший розвиток).

Практичне значення дослідження для подальшої роботи за спеціальністю – відзначається практична цінність одержаних результатів, сфери їх можливого застосування.

У дипломній та магістерській роботі необхідно коротко повідомити про апробацію результатів дослідження. Тут зазначається, на яких наукових з’їздах, конференціях, симпозіумах, нарадах висвітлено результати досліджень, включених у роботу. Копії статей або тез додаються до роботи і представляються комісії при захисті роботи.

У кінці вступу коротко наводиться структура роботи.

2.5. Основна частина

Основна частина роботи складається з 2-3х розділів, які при необхідності деталізуються за допомогою підрозділів та пунктів. В розділах основної частини з вичерпною повнотою викладаються результати дослідження. Студент повинен, по можливості, давати оцінку повноти вирішення поставлених завдань. Кожен підрозділ повинен закінчуватися абзацом у якому викладається узагальнююча думка за результатами проведеного дослідження. В кінці кожного розділу формулюють висновки із дуже стислим викладенням наведених у розділі наукових і практичних результатів, наприклад, у вигляді наукових тверджень, формулювань, що дає змогу вивільнити загальні висновки від другорядних подробиць. Кожен розділ, на відміну від підрозділу, починають з нової сторінки. Розділи та підрозділи повинні бути відносно рівні за обсягом.

У першому розділі наукової роботи викладаються теоретичні основи і коротка історія поставленої проблеми. Студент шляхом огляду літератури окреслює основні етапи становлення й висвітлення проблеми, визначає своє місце у її розв’язанні, виявляючи ті питання, які залишилися нез’ясованими. У наступних розділах із вичерпною повнотою викладають результати власних досліджень автора із виділенням того нового, що він вносить у розробку проблеми.

2.6. Висновки

Висновки розташовують безпосередньо після викладення суті роботи, починаючи з нової сторінки. У висновках наводять оцінку одержаних результатів дослідження (наукову, практичну, соціальну цінність). Ця частина містить висновки автора стосовно суті проблеми, питань, що розглядались у роботі, можливих галузей використання здобутих результатів роботи.

У висновках необхідно наголосити на якісних та кількісних показниках отриманих результатів, викласти рекомендації щодо їх використання.

Текст висновків можна поділяти на пункти.

2.7. Список використаної літератури

Список використаної літератури, який починають з нової сторінки, завершує основну частину. У список включаються усі використані автором дослідницької роботи джерела незалежно від того, де вони надруковані: в окремому виданні, у збірнику, журналі, газеті тощо, а також без уваги на те, чи є у тексті роботи посилання на праці, що були використані автором під час роботи над темою, чи таке цитування відсутнє.

Джерела розміщуються у списку в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків. Якщо наводяться кілька праць одного автора, то їх треба подавати за хронологією. У списку використовується загальна нумерація використаних джерел, а не нумерація за розділами.

Відомості про праці, які включені до списку, необхідно подавати згідно з вимогами державного стандарту з обов’язковим наведенням назв джерел. Приклад оформлення відомостей подано у Додатку Е.

2.8. Додаток

Додаток необхідно починати з нової сторінки. У додатках вміщують матеріал, який:

- є необхідним для повноти роботи, але включення його до основної частини роботи може змінити логічне та впорядковане уявлення про роботу;

- не може бути послідовно розміщений в основній частині роботи через великий обсяг або способи відтворення;

- може бути вилучений для широкого кола читачів, але є необхідним для фахівців.

У додаток, при необхідності, можна включити допоміжний матеріал, наприклад: таблиці додаткових цифрових даних; опис нових програм, які використовувались при проведенні експериментів та розрахунків; інструкції, методики, опис алгоритмів і програм реалізації на комп'ютерах створених методів; текст розроблених програм; ілюстрації допоміжного характеру; додатковий перелік джерел, на які не було посилань у роботі, але які можуть викликати інтерес; картки; списки слів чи конструкцій, що вивчаються в роботі тощо.

Загальний обсяг курсової роботи – від 20 до 25 аркушів, кваліфікаційної – від 50 до 55, дипломної – від 65 до 75, магістерської – 80 до 100 аркушів. При цьому співвідношення структурних компонентів „вступ” – „основна частина” – „висновки” у відсотках має відповідати пропорції „7-10” – „80-85” – „5-8”.

РОЗДІЛ 3. ПРАВИЛА ТЕХНІЧНОГО ОФОРМЛЕННЯ РОБОТИ

3.1. Загальні вимоги

Роботу друкують машинописним способом або за допомогою комп'ютера на одній стороні аркуша білого паперу формату А4 (210*297 мм). За необхідності допускається використання аркушів формату А3 (297*420 мм). За машинописного способу виконання роботу друкують через два інтервали (біля тридцяти рядків на сторінці); за комп'ютерного – використовується шрифт Times New Roman текстового редактора „Word” розміром 14 п. з полуторним міжрядковим інтервалом.

Під час виконання роботи необхідно дотримуватись рівномірної щільності, контрастності й чіткості зображення впродовж усієї роботи. Всі лінії, літери, цифри та знаки повинні бути однаково чорними впродовж усієї роботи. Окремі слова, формули, знаки, які вписують чорнилом, тушшю, пастою у надрукований текст мають бути чорного кольору, при цьому щільність вписаного тексту має максимально наближуватись до щільності основного тексту. Помилки, описки та графічні неточності можна виправляти підчищенням або зафарбуванням білою фарбою та нанесенням на тому ж місці або між рядками виправленого тексту машинописним способом або від руки. Виправлене повинно бути чорного кольору. Допускається наявність не більше двох виправлень на одній сторінці.

Текст роботи друкують, дотримуючись таких розмірів берегів: верхній і нижній - не менше 20 мм, лівий – не менше 20 мм, правий - не менше 10 мм.

Абзацний відступ повинен бути однаковим упродовж усього тексту роботи і дорівнювати п'яти знакам.

Текст основної частини роботи поділяють на розділи, підрозділи, пункти та підпункти. Заголовки структурних частин роботи "ЗМІСТ", "ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ", "ВСТУП", "ВИСНОВКИ", та "СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ" друкують великими літерами жирним шрифтом симетрично до тексту. Новий розділ та кожну з вищезгаданих структурних частин роботи слід починати з нової сторінки. Заголовки підрозділів роботи слід починати з абзацного відступу і друкувати малими літерами (крім першої великої) жирним шрифтом, не підкреслюючи, без крапки у кінці. Якщо заголовок складається з двох і більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів підрозділу друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розрядці в підбір до тексту. У кінці заголовка пункту, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка. Наприклад:

РОЗДІЛ 1. МОВНІ ЗАСОБИ СТВОРЕННЯ КОНТРАСТУ І ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ У ТВОРАХ Б. ШОУ

1.1. Теоретичні засади дослідження мовних засобів контрасту у художньому мовленні

(Текст)

1.1.1. Методи дослідження. (Текст)

Назви установ, організацій, фірм, програмних засобів, прізвища, та інші власні назви у тексті роботи наводять мовою оригіналу. Допускається транслітерувати власні назви й наводити назви організацій у перекладі на мову роботи, додаючи (при першій згадці) оригінальну назву.

До загального обсягу роботи не входять додатки, список використаної літератури, таблиці та рисунки, які повністю займають площу сторінки. Але всі сторінки зазначених елементів роботи підлягають суцільній нумерації.

3.2. Нумерація сторінок роботи

Сторінки роботи слід нумерувати арабськими цифрами без знака №, додержуючись наскрізної нумерації впродовж усього тексту роботи. Титульний аркуш (перша сторінка роботи) включають до загальної нумерації сторінок роботи, але на ньому номер сторінки не проставляють, на наступних сторінках номер сторінки проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки у кінці.

Такі структурні частини, як зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел не мають порядкового номера. Звертаємо увагу на те, що всі аркуші, на яких розміщені згадані структурні частини роботи, нумерують звичайним чином. Не нумерують лише їх заголовки, тобто не можна друкувати: "1. ВСТУП" або "Розділ 6. ВИСНОВКИ".

3.3. Нумерація розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів

Розділи, підрозділи, пункти, підпункти роботи слід нумерувати арабськими цифрами. Розділи повинні мати порядкову нумерацію у межах викладення суті роботи, їх позначають арабськими цифрами без крапки, наприклад: 1, 2 і т. д.

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу повинна стояти крапка, наприклад, 2.2. (другий підрозділ другого розділу).

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку. В кінці номера повинна стояти крапка, наприклад 1.3.2. (другий пункт третього підрозділу першого розділу).

3.4. Наведення переліків

Переліки, за потреби, можуть бути наведені всередині пунктів або підпунктів. Перед переліком ставлять двокрапку. Перед кожною позицією переліку слід ставити малу літеру української абетки з дужкою, або, не нумеруючи - дефіс (-) це, так званий, перший рівень деталізації.

Для подальшої деталізації переліку слід використовувати арабські цифри з дужкою (другий рівень деталізації). Переліки першого рівня деталізації друкують малими літерами з абзацного відступу, другого - з відступом відносно місця розташування переліків першого рівня. Приклад:

В організації є:

а) склад:

1) матеріалів;

2) готової продукції;

б) відділ реалізації.

3.5. Формулювання приміток

Примітки вміщують у роботі за необхідності пояснення змісту тексту, таблиці або ілюстрації. Їх розташовують безпосередньо після тексту, таблиці, ілюстрації, яких вони стосуються. Одну примітку не нумерують. Слово "Примітка" друкують з великої літери з абзацного відступу, не підкреслюють, після слова "Примітка" ставлять крапку і з великої літери у тому ж рядку подають текст примітки, наприклад:

Примітка. Тут можна подати необхідні пояснення.

Декілька приміток нумерують послідовно арабськими цифрами з крапкою. В такому разі після слова "Примітка" ставлять двокрапку і у наступному рядку з абзацу після номера примітки з великої літери подають текст примітки, наприклад:

Примітка:

1. Текст першої примітки.

2. Текст другої примітки.

3.6. Загальні правила цитування та посилання на різні елементи

Текст роботи може включати:

- посилання, відзначені лапками та індексом посилання на джерело з точними вихідними даними;

- посилання, переказані власними словами автора роботи (без лапок), але проіндексовані також, з точним вказанням джерела.

Цитування повинно бути повним, допускається пропуск слів, речень, абзаців без перекручення авторського тексту. Випущений текст позначається трьома крапками. Розділовий знак, який стояв перед пропущеним знаком, не зберігається. Кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело. При непрямому цитуванні (переказі) слід бути гранично точним у викладанні думок автора і давати відповідні посилання на джерело.

Посилання у тексті роботи на джерело слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад: "... у працях [1-3]..." або „у працях [1; 56; 89]”.

Якщо використовують відомості, матеріали з джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке дано посилання в роботі, наприклад [14, 48]. Рекомендується в основному тексті давати посилання на особисті наукові праці (якщо вони є).

При посиланнях на розділи, підрозділи, пункти, підпункти, додатки зазначають їх номери. При цьому слід писати: "... у розділі 3...", "... дивись 2.3...", "... відповідно до 1.2.3...".

Посилання на формули та рівняння роботи вказують порядковим номером формули чи рівняння у круглих дужках, наприклад: "... за формулою (2.1)...".

За необхідності посилання на ілюстрації роботи вказують порядковим номером ілюстрації, наприклад: "... на рис. 1.2..." або зворот типу: "... як це показано на рис. 1.2".

На всі таблиці роботи повинні бути посилання у тексті, при цьому слово "таблиця" у тексті пишуть повністю наприклад: "... у таблиці 1.2...". При повторному посиланні на таблиці та ілюстрації потрібно вказувати скорочено слово "дивись", наприклад: "... див. таблицю 1.3..." чи "...див. рисунок 1.2...".

Ілюстрація з автентичного джерела завжди виділяється похилим шрифтом. Наявне у реченні мовне явище підкреслюється, а після речення в дужках подається посилання за єдиною системою. Якщо прикладів на окремі положення виявляється надто багато, то воно ілюструється 10-15 одиницями, а решту прикладів підраховують і в роботі вказують їх кількість.

3.7. Розміщення ілюстрацій

Ілюстрації (блок-схеми, схеми, графіки, діаграми, фотознімки, рисунки) разом з їх назвами слід розміщувати у роботі безпосередньо після тексту, де вони згадуються вперше, або на наступній сторінці. На всі ілюстрації мають бути посилання у роботі. Ілюстрації, розміщені на окремих сторінках роботи, включають до загальної нумерації сторінок роботи. Рисунок або схему, розміри яких більше формату А4, враховують як одну сторінку. Листи більшого формату розміщують у кінці роботи після висновків чи рекомендацій (якщо вони є) у тому порядку, в якому вони згадуються у тексті. Рисунки, графіки, схеми, блок-схеми, діаграми, розміщені у роботі, мають відповідати вимогам стандартів "Единой системы программной документации". Ілюстрації нумерують арабськими цифрами без знаку № порядковою нумерацією у межах розділу, за винятком ілюстрацій, наведених у додатках. Номер ілюстрації складають з номера розділу та порядкового номера ілюстрації у цьому розділі, відокремлених крапкою. Наприклад: "... Рисунок 1.2..." - другий рисунок першого розділу. Назва ілюстрації може бути під нею, після слова "Рисунок" та номера, наприклад: "Рисунок 3.2 Схема передачі інформації".

Якщо ілюстрації створені не автором роботи, необхідно при поданні їх у роботі дотримуватись вимог чинного законодавства про авторські права.

3.8. Оформлення таблиць

Цифровий матеріал, як правило, оформлюють у вигляді таблиць, які слід розташовувати безпосередньо після тексту, у якому вона згадується вперше, або на наступній сторінці. Таблицю розташовують таким чином, щоб було зручно її читати без повороту переплетеного блоку роботи (чи з поворотом за годинниковою стрілкою). З нового рядка пишуть слово "Таблиця" з великої літери, після чого вказують порядковий номер. Таблиці нумерують арабськими цифрами порядковою нумерацією у межах розділу, за винятком таблиць, наведених у додатках. Номер таблиці складають з номера розділу та порядкового номера таблиці, відокремлених крапкою, наприклад: "...Таблиця 1.2..." - друга таблиця першого розділу. Якщо у роботі одна таблиця, її нумерують згідно з вимогами. Таблиця може мати заголовок, який друкують малими літерами (крім першої великої) і вміщують над таблицею після її номера. Назва має бути стислою та відбивати зміст таблиці.

Таблицю з великою кількістю рядків необхідно переносити на наступну сторінку. При поділі таблиці на частини допускається її головку або боковик заміняти відповідно номерами граф чи рядків, нумеруючи їх арабськими цифрами у першій частині таблиці. Слово "Таблиця 1.2" та її назву вказують один раз зліва над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть: "Продовження таблиці 1.2" із зазначенням номера таблиці. Заголовки граф таблиці починають з великої літери, а підзаголовки - з малої, якщо вони складають одне речення з заголовком. Підзаголовки, що мають самостійне значення, пишуть з великої літери. У кінці заголовків і підзаголовків таблиць крапки не ставлять. Заголовки і підзаголовки граф вказують в однині.

Слово, що повторюється в якійсь графі, можна заміняти лапками, два та більше слів при першому повторенні заміняють словом "Те ж", а далі - лапками. Якщо цифрові або інші дані в якому-небудь рядку таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк.

На всі таблиці повинні бути посилання у тексті роботи.

Приклад побудови таблиці

Таблиця (номер)

Назва таблиці

3.9. Написання формул та рівнянь

Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання у наступному тексті. Формули та рівняння розташовують безпосередньо після тексту, в якому вони згадуються, посередині сторінки. Формули та рівняння у роботі (за винятком формул та рівнянь, наведених у додатках) нумерують порядковою нумерацією арабськими цифрами у межах розділу. Номер формули або рівняння складають з номера розділу та порядкового номера формули або рівняння, відокремлених крапкою. Номер формули або рівняння зазначають на рівні формули або рівняння у круглих дужках у крайньому правому положенні на рядку, наприклад: (3.1) (перша формула третього розділу).

Номер, який не вміщується у рядку з формулою, переносять у наступний нижче формули. Номер формули при її перенесенні вміщують на рівні останнього рядка. Якщо формула знаходиться у рамці, то номер такої формули записують зовні рамки з правого боку навпроти основного рядка формули. Номер формули-дробу подають на рівні основної горизонтальної риски формули.

Номер групи формул, розміщених на окремих рядках і об'єднаних фігурною дужкою (парантезом), ставиться справа від вістря парантеза, яке знаходиться в середині групи формул і звернене в сторону номера.

Формула входить до речення як його рівноправний елемент. Тому в кінці формул і в тексті перед ними розділові знаки ставлять відповідно до правил пунктуації.

Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, передбачених правилами пунктуації: а) у тексті перед формулою є узагальнююче слово; б) цього вимагає побудова тексту, що передує формулі.

Розділовими знаками між формулами, котрі йдуть одна за одною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з комою безпосередньо за формулою до її номера.

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів, що входять до формули чи рівняння, слід наводити безпосередньо під формулою у тій послідовності, в якій вони наведені у формулі чи рівнянні. Пояснення значення кожного символу та числового коефіцієнта можна давати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають з абзацу словом "де" без двокрапки.

3.10. Розташування додатків

Додатки слід оформлювати як продовження роботи на його наступних сторінках, розташовуючи додатки в порядку появи посилань на них у тексті роботи. Кожний такий додаток повинен починатися з нової сторінки. Додатки повинні мати спільну з рештою звіту наскрізну нумерацію сторінок.

Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої повинно бути надруковане слово "Додаток" і велика літера, що позначає додаток. Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, З, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад: "Додаток А", "Додаток Б" і т. д. Текст додатка за необхідності можна розділити на підрозділи, пункти та підпункти, які слід нумерувати арабськими цифрами у межах кожного додатку. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення додатку (літеру) і крапку, наприклад: "А.2" (другий розділ додатку А), "Г3.1" (підрозділ 3.1 додатку Г) і т. д. Ілюстрації, таблиці, формули та рівняння, розміщені у тексті додатку, слід нумерувати арабськими цифрами у межах кожного додатка, наприклад: "Рисунок Г.2" - другий рисунок додатку Г; "Таблиця А.2" - друга таблиця додатку А, "формула (А.1)" - перша формула додатку А. В посиланнях у тексті додатку на ілюстрації, таблиці, формули, рівняння рекомендується писати: "... на рисунку А.2...", "... у таблиці А.1...", "... за формулою (А.3)...". Переліки, примітки у тексті додатку оформлюють і нумерують як і в основній частині.

Джерела, що цитують тільки у додатках, повинні розглядатись незалежно від тих, які цитують в основній частині роботи, і повинні бути перелічені наприкінці кожного додатку в переліку посилань (Список використаної літератури). Форма цитування, правила складання переліку посилань повинні бути аналогічними прийнятим в основній частині роботи.

Додаток Е

Приклади оформлення бібліографічного опису у списку джерел, який наводять у науковій роботі

Примітки:

1. Бібліографічний опис оформлюється згідно з ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 “Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання”.

2. Опис складається з елементів, які поділяються на обов’язкові та факультативні. У бібліографічному описі можуть бути тільки обов’язкові чи обов’язкові та факультативні елементи. Обов’язкові елементи містять бібліографічні відомості, які забезпечують ідентифікацію документа. Їх наводять у будь-якому описі.

Проміжки між знаками та елементами опису є обов’язковими і використовуються для розрізнення знаків граматичної і приписаної пунктуації.

3. У списку опублікованих праць здобувача, який наводять в авторефераті, необхідно вказати прізвища та ініціали всіх його співавторів незалежно від виду публікації.

Додаток Ж

Зразок оформлення картотеки прикладів

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!