Поняття методу та методології дослідження, Соціальна робота

визначає способи здобуття наукових знань, які відображають динамічні процеси та явища

ФУНКЦІЇ МЕТОДОЛОГІЇ

направляє, передбачає особливий шлях, на якому досягається певна науково-дослідницька мета

забезпечує всебічність отримання інформації стосовно процесу чи явища, що вивчається

допомагає введенню нової інформації до фонду теорії науки

забезпечує уточнення, збагачення, систематизацію термінів і понять у науці

створює систему наукової інформації, яка базується на об’єктивних фактах, і логіко-аналітичний інструмент наукового пізнання

ПРИНЦИПИ МЕТОДОЛОГІЇ

забезпечують системну спрямованість наукового дослідження і практичного пізнання об’єкта

ці­лісності – досліджуваний об’єкт виступає як щось розчленоване на окремі частини, органічно інтегровані в єдине ціле

примату цілого над складовими частина­ми, який означає, що функції окремих компонентів і підсистем підпорядковані функції системи в цілому

ієрархічності – постулює підпорядкованість ком­понентів і підсистем системі в цілому, а також супідрядність систем нижчого рівня системам більш високого рівня, вна­слідок чого предметна галузь теорії набуває ознак ієрархічної метасистеми

cтруктурності – означає спосіб закономірного зв’язку між виділеними частинами цілого, що забезпечує єдність системи, зумовлює особливості її внутрішньої будови

самоорганізації – означає, що динаміч­на система іманентно здатна самостійно підтримувати, відтворювати або удосконалювати рівень своєї організації за зміни внутрішніх чи зовнішніх умов її існування та функціону­вання задля підвищення стійкості, збереження цілісності, забезпечення ефективних дій чи розвитку

взаємозв’язку із зовнішнім середовищем, за яким жодна із систем не може бути самодостатньою, вона має динамічно змінюватись і вдосконалюватись адекватно до змін зовнішнього середовища

МЕТОД

шлях дослідження є способом досягнення певної мети

сукупність прийомів і операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності

шлях пізнання, що прокладається дослідником до свого предмета

спосіб пізнання об’єктивної дійсності

ФІЛОСОФСЬКІ МЕТОДИ ПІЗНАННЯ

ДІАЛЕКТИЧНИЙ (Зенон, Сократ, Г. В. Гегель)

МЕТАФІЗИЧНИЙ (Аристотель)

- розглядає об’єкти, що досліджуються у світлі діалектичних законів: а) єдності й боротьби протилежностей; б) переходу кількісних змін у якісні; в) заперечення заперечення;

- описує, пояснює і прогнозує досліджувані явища й процеси, спираючись на філософські категорії: загального, особливого й одиничного; змісту й форми; сутності і явища; можливості й дійсності; необхідного й випадкового; причин та наслідків;

- ставиться до об’єкта дослідження як до об’єктивної реальності;

- розглядає досліджувані предмети і явища: а) всебічно; б) у загальному зв’язку і взаємозалежності; в) у безперервній зміні, розвитку; г) історично.

панував як загальнометодологічна основа у науці до кінця XVIII ст. Орієнтує наукове пізнання на вивчення сутності всіх явищ, світу як якісно незмінних, таких, що не мають внутрішніх джерел розвитку і тому позбавлених протилежних властивостей, сил, тенденцій. Його логічним фундаментом є канони формально-логічного мислення. Розглядає речі і явища ізольовано, окремо, незалежно одне від одного. Метафізична думка спрямована до простого, єдиного й цілісного.

ЗАГАЛЬНОЛОГІЧНІ (ТЕОРЕТИЧНІ) МЕТОДИ ПІЗНАННЯ

АНАЛІЗ

метод дослідження, за допомогою якого досліджуване явище або процес подумки розчленовуються на складові елементи з метою вивчення кожного окремо. Різновидами аналізу є класифікація й періодизація.

СИНТЕЗ

метод дослідження, що припускає уявне поєднання складових частин або елементів досліджуваного об’єкта, його вивчення як єдиного цілого. Методи аналізу й синтезу взаємозв’язані, їх однаково використовують у наукових дослідженнях.

ІНДУКЦІЯ

це рух думки (пізнання) від фактів, окремих випадків до загального положення. Індукція приведе до загальних понять і законів, які можуть бути покладені в основу дедукції.

ДЕДУКЦІЯ

рух думки (пізнання) від загальних тверджень до тверджень про окремі предмети або явища. За допомогою дедуктивних висновків «виводять» певну думку з інших думок.

АНАЛОГІЯ

спосіб отримання знань про предмети і явища на підставі того, що вони мають подібність із іншими; міркування, у якому з подібності досліджуваних об'єктів у деяких ознаках робиться висновок про їхню подібність і в інших ознаках

АКСІОМАТИЧНИЙ

деякі твердження (аксіоми, постулати) приймаються без доказів і потім за певними логічними правилами з них виводяться інші знання.

ГІПОТЕТИЧНИЙ

базується на розробленні гіпотези, наукового припущення, що містить елементи новизни й оригінальності. Гіпотеза повинна повніше й краще пояснити явища й процеси, підтверджуватися експериментально й відповідати загальним законам діалектики й природознавства

ФОРМАЛІЗАЦІЯ

основні положення процесів і явищ подають у вигляді формул і спеціальної символіки

АБСТРАГУВАННЯ

відволікання від другорядних фактів з метою зосередитися на найважливіших особливостях досліджуваного явища

РАНЖИРУВАННЯ

процес виокремлення найважливіших ознак за рангом, виключаючи все другорядне на конкретному етапі, що істотно не впливає на розглянуте явище

УЗАГАЛЬНЕННЯ

встановлення загальних властивостей і відносин предметів і явищ; визначення загального поняття, у якому відбиті істотні, основні ознаки предметів або явищ даного класу. Разом з тим узагальнення може виражатися у виділенні не істотних, а будь-яких ознак предмета або явища. Цей метод наукового дослідження опирається на філософські категорії загального, особливого й одиничного.

ІСТОРИЧНИЙ

дозволяє досліджувати виникнення, формування й розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх й зовнішніх зв’язків, закономірностей й протиріччя. Цей метод дослідження використовується переважно в суспільних і, головним чином, в історичних науках. У прикладних же науках він застосовується, наприклад, при вивченні розвитку й формування тих або інших галузей науки й техніки.

МОДЕЛЮВАННЯ

метод теоретичного та практичного опосередкованого пізнання, коли суб’єкт замість безпосереднього об’єкта пізнання вибирає чи створює схожий із ним допоміжний об’єкт-замісник (модель), досліджує його, а здобуту інформацію переносить на реальний предмет вивчення.

КЛАСИФІКАЦІЯ

багатоступінчатий, послідовний поділ досліджуваної системи з метою систематизації, поглиблення й отримання нових знань щодо її побудови, скла­ду елементів, підсистем, компонентів, особливостей внутрішніх і зовнішніх зв’язків

ЗАГАЛЬНОНАУКОВІ ПІДХОДИ

СИСТЕМНИЙ

орієнтація на системний підхід у дослідженні (структура, взаємозв’язки елементів та явищ, їх супідрядність, ієрархія, функціонування, цілісність розвитку, динаміка системи, сутність та особливості, чинники та умови) виправда­на тоді, коли ставиться завдання дослідити сутність яви­ща, процесу. Об’єкт, що аналізується, роз­глядається як певна множина елементів, взаємозв’язок яких зумовлює цілісні властивості цієї множини. Основний акцент робиться на виявлення різноманітності зв’язків і відношень, що мають місце як усередині досліджуваного об’єкта, так і у його взаємодії із зовнішнім середовищем. Властивості об’єкта як цілісної системи визначаються специфікою його структури, особливими системотворчими, інтегративними зв’язками досліджуваного об’єкта.

Системний принцип дає змогу визначити стратегію науко­вого дослідження.

СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ

суть полягає у виділенні в системних об’єктах структурних елементів (компонентів, підсистем) і визначенні їхньої ролі (функцій) у системі. Елементи і зв’язки між ними створюють структуру системи. Кожний елемент виконує свої специфічні функції, які «працюють» на загальносистемні функції. Структура характеризує систему в статиці, функції – у динаміці. Структуризація об’єкта – необхідна умова його вивчення. Вона дозволяє виділити, а потім описати суттєві скла­дові об’єкта – елементи, підсистеми, компоненти, зв’язки, властивості, функції та ін.

ДІЯЛЬНІСНИЙ

методологічний принцип, осно­вою якого є категорія предметної діяльності людини (групи людей, соціуму в цілому). Діяльність – форма активності, що характеризує здатність людини чи пов’язаних з нею систем бути причиною змін у бутті. Діяльність – це специфічна професійна, наукова, навчальна тощо форма активності людини, у якій вона досягає свідомо поставлених цілей, що формуються внаслідок виникнення певних потреб

СИНЕРГЕТИЧНИЙ (СИНЕРГІЙНИЙ)

сутність підходу полягає в дослідженні процесів самоорганізації та становлення нових упорядкованих структур. У сферу його вивчення потрапляють нелінійні ефекти еволюції систем будь-якого типу, які передбачають множинність сценаріїв подальшого розвитку. 3 позицій С.п. методами можна вивчати розвиток склад­ноорганізованих систем: ідея нелінійності включає багатоваріантність, альтернативність шляхів еволюції та її незворотність. 3а допомогою С.п. вивчають дисипативні (нестійкі, слабоорганізовані) складні системи.

Інструментарій С.п. дає змогу визначити, що:

-складноорганізованим с-мам неможливо нав’язати напрями і шляхи розвитку, можливо лише сприяти (через слабкі впливи) процесу самоорганізації;

-складна нелінійна система в процесі розвитку проходить через критичні точки (точки біфукації), в яких відбувається розгалуження системи через вибір одного з рівно­значних напрямів її подальшої самоорганізації.

Синергетика як теорія самоорганізації дає ключ до розуміння не лише механізмів нестабільності, а й механізмів стійкості складних систем.