Методичні вказівки щодо підготовки курсових робіт з дисципліни Управління персоналом і економіка праці, КНЕУ ім. Гетьмана

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДВНЗ «КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

ФАКУЛЬТЕТ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ СОЦІОЛОГІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ 

КАФЕДРА УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ ТА ЕКОНОМІКИ ПРАЦІ

Методичні вказівки щодо підготовки курсових робіт з дисципліни Управління персоналом і економіка праці

ФАХОВОГО СПРЯМУВАННЯ IV КУРСУ

НАПРЯМУ ПІДГОТОВКИ

6.030505 – «УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ І ЕКОНОМІКА ПРАЦІ»

(для студентів усіх форм навчання)

Затверджено

на засіданні кафедри управління

персоналом та економіки праці

Протокол №  __ від _________

Заст. завідувача кафедри

управління персоналом та економіки праці

_______________В.М. Петюх 

Київ 2015

Укладачі: 

1. Колот А.М., доктор екон. наук, професор,

2. Василенко А.О., ст. викладач,

3. Даниленко О.А., канд. екон. наук, доцент,

4. Данилевич Н.С., канд. екон. наук, доцент,

5. Данюк В.М., канд. екон. наук, професор,

6. Петюх В.М., канд. екон. наук, професор,

7. Кицак Т.Г., канд. екон. наук, доцент.

8. Василик А.В., канд. екон. наук, доцент.

ЗМІСТ 

ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ КУРСОВИХ РОБІТ 

Курсова робота студента являє собою науково-практичне дослідження обраної теми і оформлюється відповідно до вимог, прийнятих у КНЕУ. Курсова робота з дисциплін професійного спрямування як одна з основних і ефективних форм самостійної роботи студентів є важливим етапом підготовки бакалаврів спеціальності 6.030505 - "Управління персоналом та економіка праці".

Мета курсової роботи полягає у поглибленні та закріпленні теоретичних знань і практичних навичок, отриманих студентом в процесі вивчення зазначених далі дисциплін. Виконання курсової робити дозволяє визначити й оцінити ступінь засвоєння теоретичного матеріалу і вміння застосовувати теорію при вирішенні конкретних практичних ситуацій.

В процесі виконання курсової роботи студент повинен отримати навички самостійного опрацювання різноманітних сучасних інформаційних джерел з обраної теми (наукова та періодична література, законодавчо-нормативна база з досліджуваної проблеми (у тому числі внутрішні нормативні документи організації, дані статистичної і бухгалтерської звітності,  матеріали, які розміщені в Інтернеті тощо) та аналізу конкретних виробничих ситуацій. Отже, підготовка курсової роботи дасть можливість студенту глибше вивчити основні питання професійного спрямування й на підставі цього робити самостійні висновки і прогнози.

У курсовій роботі студент повинен всебічно й глибоко розкрити зміст обраної теми, показати знання літературних джерел. Зміст роботи повинен відповідати плану, який, у свою чергу, має розкривати сутність теми, що розглядається, її внутрішню структуру і логіку дослідження. 

Вимоги до змісту курсової роботи

Титульний аркуш курсової роботи містить:

найменування вищого навчального закладу;

назву факультету, де навчається студент;

шифр, найменування спеціальності, номер групи, де навчається студент;

прізвище, ім’я, по батькові автора;

назву курсової роботи;

науковий ступінь, посаду, прізвище, ім’я, по батькові наукового керівника;

місто і рік.

Зміст подають на початку курсової роботи з найменуваннями та номерами початкових сторінок усіх розділів, підрозділів і пунктів (якщо вони мають заголовок), зокрема вступу, загальних висновків, додатків, списку використаної літератури та ін.

Вступ розкриває сутність та стан наукової проблеми та її значущість, підстави і вихідні дані для розробки теми, обгрунтування необхідності проведення дослідження.

У вступі подають загальну характеристику курсової роботи у такій послідовності.

Актуальність теми. Шляхом критичного аналізу та порівняння з відомими розв’язаннями проблеми чітко, аргументовано обгрунтовують актуальність і доцільність роботи.

Мета і завдання дослідження.Формулюють мету роботи і завдання, які потрібно вирішити для її досягнення.

Методи дослідження. Подають перелік використаних методів дослідження або досягнення поставленої мети. Перераховувати їх треба не відірвано від змісту роботи, а стисло та змістовно визначаючи, що саме досліджувалося тим чи іншим методом.

Наукове і практичне значення отриманих результатів. У цьому пункті необхідно зазначити сферу застосування отриманих автором результатів дослідження, можливий ефект від запровадження запропонованих заходів для науки та економічної практики.

Основна частина курсової роботи складається з розділів, підрозділів, пунктів. Кожен розділ починають із нової сторінки. Наприкінці кожного розділу формулюють висновки із лаконічним викладом наведених у розділі наукових і практичних результатів.

Основна частина складається з трьох розділів:

І. Критичний аналіз теоретико-методологічних положень досліджуваної проблеми (явища, процесу).

ІІ. Аналіз та оцінювання стану (рівня розвитку, тенденцій тощо) досліджуваного явища, процесу.

ІІІ. Формування комплексної програми підвищення ефективності процесу (покращення ситуації щодо обраної проблематики).

Зміст теоретичного розділу курсової роботи має відповідати сучасному рівню розвитку економічної науки.

Студент повинен висвітлити теоретико-методологічні аспекти обраної теми курсової роботи відповідно до сучасного рівня розвитку економічної науки. Він має проаналізувати різні теорії та погляди, зробити критичний огляд відповідних наукових джерел, у тому числі зарубіжних. Тлумачення різних авторів стосовно конкретних аспектів досліджуваної теми (принаймні по одному разу в кожному підрозділі теоретичного розділу) мають бути ґрунтовно проаналізовані студентом.

Автор курсової роботи повинен висловити й обґрунтувати своє ставлення, навести власний аналіз щодо сутності досліджуваних основних категорій і понять в підрозділах першого розділу курсової роботи, сформулювати дискусійні питання.

Для більшої наочності розглянемо декілька прикладів визначення студентами ключових понять у теоретичному розділі курсової роботи.

Приклад другий. Студентка Воронович М. О., досліджуючи сутність поняття «розвиток персоналу», зазначає наступне: «В економічній літературі відсутній єдиний підхід до сутності розвитку персоналу. Так, Р. Марр і Г. Шмідт розглядають розвиток персоналу як навчання та підвищення кваліфікації персоналу [55, 49]. Однак даний підхід дещо звужує таке складне і багатогранне поняття як «розвиток персоналу», оскільки ототожнює його із процесом навчання. Хоча провідну роль у розвитку людини відіграє саме навчання, між цими термінами існує певна різниця, суть якої зводиться до наступного:

• суб’єктом розвитку є особа, що навчається, при цьому особиста присутність спеціаліста або інструктора не обов’язкова;

• люди набувають знань різними шляхами, а не тільки шляхом викладання чи навчання;

• набуття знань можливе безпосередньо на робочому місці, а не лише в результаті відвідування навчальних курсів;

• існує відмінність між тим, що люди почули і тим, що вони запам’ятали;

Савченко В. А. розглядає «розвиток персоналу» дещо ширше, аніж попередні автори. Згідно його точки зору, розвиток персоналу ― це системно організований процес безперервного професійного навчання працівників для підготовки їх до виконання нових виробничих функцій, професійно-кваліфікаційного просування, формування резерву керівників та вдосконалення соціальної структури персоналу [48, 17].

Ряд вчених розглядає розвиток персоналу з точки зору формування виробничих навичок та вмінь працівників з метою забезпечення  виконання ними своїх функціональних обов’язків. Зокрема, російський економіст В. Р. Вєснін під розвитком персоналу розуміє проведення заходів, що сприяють повній реалізації особистісного потенціалу працівників та підвищенню їх здатності вносити вклад у діяльність організації [3, 190].

Такої ж думки дотримуються Журавльов П. В., Кібанов А. Я., Одегов Ю. Г., проте вони дають визначення розвитку персоналу більш широко, із зазначенням конкретних заходів, що реалізуються в даному процесі.

Так, Ю. Г. Одегов та Журавльов П. В. під розвитком персоналу розуміють комплекс заходів, що передбачають професійне навчання випускників шкіл, перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів, а також планування кар’єри персоналу організації [36, 357].

Досить широко, на відміну від росіян, підходить до визначення розвитку персоналу американський економіст Д. Джой-Меттьюз. Він визначає сутність поняття «розвиток персоналу» як цілісний та активний процес удосконалення пов’язаних з виробничою діяльністю знань та умінь із використанням широкого спектру навчальних методів та стратегій.

Разом з тим, заслуговує на увагу те, що Д. Джой-Меттьюз розглядає розвиток персоналу з кількісної та якісної точок зору. Кількісний підхід передбачає відбір певної кількості людей, що володіють необхідними характеристиками та об’єднання їх у певному місці в певний час з метою виконання функцій організації. Якісні ж аспекти розвитку людини передбачають розвиток її здібностей [9, 21].

Отже, під сутністю поняття «розвиток персоналу» ми будемо розуміти цілісний активний процес удосконалення знань, умінь та навичок, а також реалізації потенційних можливостей працівників підприємства, що здійснюється через систему організаційно-економічних заходів, які передбачають навчання персоналу, його адаптацію, атестацію та планування трудової кар’єри».

Приклад третій. Студентка Притула А. А., аналізуючи функції, які виконує заробітна плата, вказує на наступне: «Важливим є питання визначення функцій, які виконує заробітна плата. Функція заробітної плати ― це її призначення і роль як складова сфери практичної діяльності з узгодження й реалізації інтересів головних суб’єктів соціально-трудових відносин – найманих працівників та роботодавців [24, 551].

Автори наукових та періодичних видань наводять різний перелік функцій заробітної плати. Зокрема, колектив авторів Колот А.М., Грішнова О.А., Герасименко О.О., Петрова І.Л., Петюх В.М., Цимбалюк С.О. та інші представники кафедри Управління персоналом та економіки праці Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана визначає такі функції заробітної плати:

• Відтворюючу – заробітна плата покликана забезпечувати нормальні умови життя людини, вона є джерелом коштів для відтворення робочої сили.

• Мотиваційну – цю функцію інші автори часто ототожнюють із стимулюючою, проте терміни «мотивація» та «стимулювання» не взаємозамінні, вони співвідносяться як загальне і часткове. Стимулююча функція заробітної плати трактується як засіб впливу роботодавця на трудову поведінку працівників через політику заробітної плати, а інколи – як  засіб дії внутрішніх мотивів найманих працівників. Під стимулом розуміють зовнішні спонукання, а мотив може базуватися як на стимулах, так і на особистих причинах (прагнення самореалізації, обов’язок перед собою та іншими тощо). Так чи інакше, заробітна плата має бути основним засобом мотивації до виконання складних, відповідальних робіт, поліпшення результатів праці.

• Регулювальну – ця функція є проміжною між відтворювальною та мотиваційною, так як виконує інтеграційну роль для досягнення балансу інтересів найманих працівників та роботодавців. ЇЇ сутність полягає у впливі на співвідношення  між попитом і пропозицією на ринку праці, на формування персоналу підприємств, рівень його зайнятості, галузеву та регіональну диференціації заробітної плати.

• Соціальну – забезпечення соціальної справедливості за принципом однакова винагорода за однакову працю.

• Оптимізаційна – заробітна плата як складова собівартості продукції є чинником мотивації власника до  вдосконалення технічної бази виробництва, підвищення продуктивності праці [24, 511-515].

Дядик Т.В. додатково до перелічених функцій додає ще й облікову, яка полягає в тому, що заробітна плата нарахована в грошовому виразі за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці за відрядними розцінками, тарифними ставками, посадовими окладами, у грошовому виразі відбиває міру участі живої праці в процесі формування витрат виробництва [21, 221].

Махсма М.Б. в своєму переліку функцій заробітної плати наводить таку функцію як формування платоспроможного попиту населення, яка покликана узгоджувати платоспроможний попит з одного боку, і виробництво споживчих товарів – з іншого [27, 86].

Осипов С. виокремлює такі дві групи функцій заробітної плати:

1. Економічні: а) функція залучення трудівників до праці; б) відтворення робочої сили; в)стимулювання; г)неухильне підвищення матеріального добробуту; д)забезпечення рівності працівників до результатів виробництва продукту; е) облік; є)формування платоспроможного попиту;

2. Соціальні: а) функція поєднання суспільних та особистих інтересів; б) виховання інтересу до праці; в)виховання і розвиток творчих здібностей; г)розвиток почуття колективізму; д)стимулювання гармонійного розвитку особистості; е)розвиток морально-престижних настанов [37, 15-19].

Наведена класифікація функцій заробітної плати є дуже цікавою та широкою, проте, на мій погляд, вона може бути доцільною лише при ефективній організації заробітної плати. Сьогодні заробітна плата в Україні не виконує майже жодної з перелічених функцій. Через важку, тривалу економічну та політичну кризу заробітна плата в країні знаходиться на безпрецедентно низькому рівні. Тому, на мій погляд, в сучасній економіці нашої країни заробітна плата повинна виконувати такі функції:

- відтворювальну (70% оплати праці має становити основна частина – тоді ця функція буде виконуватися);

- мотиваційну, що поділяється на дві під функції:

1) стимулювання до виконання складних, відповідальних робіт, поліпшення результатів праці;

2) мотивація до саморозвитку, професійного становлення, самореалізації.

Саме остання під функція є, на мій погляд, запорукою перетворення заробітної плати із джерела реалізації потреб людини та організації в мотив професійного розвитку особистості. Всі інші важливі функції заробітної плати (регулювальна, облікова, соціальна, оптимізаційна) обов’язково повинні виконуватися, проте лише тоді, коли оплата праці буде забезпечувати відтворення та мотивацію працівників.

Для забезпечення реалізації заробітною платою своїх функцій необхідне дотримання таких принципів:

• Підвищення реальної заробітної плати на основі зростання ефективності суспільного виробництва та праці;

• Диференціація заробітної плати залежно від трудового внеску працівника в результати діяльності підприємства, від соціально-економічної значущості роботи, від місцеположення підприємства, його галузевої належності тощо;

• Недопущення дискримінації в оплаті праці;

• Державне регулювання оплати праці на основі встановлення державної мінімальної заробітної плати, підтримання певного рівня життя населення;

• Врахування впливу ринку праці на рівень оплати праці;

• Простота і зрозумілість форм і систем оплати праці для працівників, які повинні чітко усвідомлювати від чого саме залежить розмір їхньої заробітної плати».

Важливе значення у теоретичному розділі курсової роботи студентом має бути приділено обґрунтуванню вибору методики аналізу досліджуваних проблем, яка буде застосована в аналітичному розділі роботи. При цьому особливу увагу слід звернути на якість і глибину теоретико-методологічного аналізу досліджуваної проблеми з управління персоналу чи економіки праці.

Оскільки теоретичний розділ курсової роботи передбачає наявність критичного огляду літературних джерел, наукової полеміки, то це вимагає дотримання студентом етики цитування (посилання на використані джерела, у тому числі Інтернет), правил оформлення списку використаних джерел інформації.

Етика цитування та посилання на літературні джерела. У процесі підготовки курсової роботи для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору, слід наводити цитати. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання;

б) кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело;

Посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей з цитованого документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з’ясувати зміст, мову тексту тощо. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише у тих випадках, коли в них є матеріал, який не включено до останнього видання.

Якщо використовуються відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, у посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул із джерела, на яке посилаються.

На запозичену з літературних і статистичних джерел інформацію (формули, таблиці, схеми, графіки, узагальнення, висновки тощо) обов’язково слід робити посилання або внизу цієї самої сторінки, або у тексті, наводячи (у квадратних душках) порядковий номер джерела в списку використаної літератури та через зап’яту номери сторінок, з яких узято інформацію.

Оформлення списку використаних джерел. Список використаних джерел – елемент бібліографічного апарату, котрий містить бібліографічні описи використаних джерел. Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором курсової роботи. До списку використаної літератури слід включати тільки ті джерела, на які є посилання у тексті.

Джерела можна розміщувати одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний для користування і рекомендований при написанні наукових праць), в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків, у хронологічному порядку.

Відомості про джерела, включені до списку, необхідно давати відповідно до вимог міжнародних і державного стандартів з обов’язковим наведенням назв праць. Зокрема потрібну інформацію щодо згаданих вимог можна отримати з таких стандартів: ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання (ГОСТ 7.1-2003, ЮТ)”, ДСТУ 3582-97 «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила», ГОСТ 7.12-93 «СИБИД. Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила».

Для нормативно-правових актів необхідно вказувати офіційні видання (Відомості Верховної Ради України, Офіційний вісник України, газета «Урядовий кур’єр», Зібрання постанов Уряду України). Не слід посилатися на електронні бази даних та інші видання (книги), які не є офіційними джерелами змісту нормативно-правових актів.

ПРИКЛАДИ ОФОРМЛЕННЯ БІБЛІОГРАФІЧНОГО ОПИСУ У СПИСКУ ДЖЕРЕЛ, ЯКИЙ НАВОДЯТЬ У курсовій роботі

Зміст аналітичного розділу (II)та рекомендовані джерела фактичних даних для розрахунків наведено у відповідних розділах методичних вказівок (рекомендацій).

Рекомендації, пропозиції, прогнози та заходи щодо  вдосконалення досліджуваної проблеми (III розділ) можуть бути розроблені студентом як самостійно, так і на підставі вивчення й узагальнення передового досвіду, висвітленого у літературних джерелах. Вони повинні бути обґрунтованими, реальними, мати теоретичну і практичну цінність.

Висновки: повинні містити узагальнення щодо результатів дослідження автора за заданою тематикою.

Головна вимога до написання курсових робіт – це самостійність, особиста ініціативність, творчий підхід.

У разі списування із літературних та інших джерел курсова робота не допускається до захисту.

В методичних вказівках наведено орієнтовні питання, що можуть бути використані при написанні курсових робіт. Кожен студент – автор курсової роботи може на свій розсуд, проконсультувавшись з викладачем, сформувати зміст роботи.

Загальні вимоги до оформлення курсової роботи

Курсову роботу друкують на комп’ютері з одного боку аркуша білого паперу формату А4 через 1,5 міжрядковий інтервал. Шрифт Times New Roman, величина кеглю 14.

Обсяг курсової роботи має бути в межах до 35 сторінок (не рахуючи сторінок індивідуального завдання до курсової роботи, яке кожен студент отримує від керівника та яке не нумерується), з приблизно рівномірним поділом кількості сторінок між трьома розділами роботи (теоретичним, аналітичним та рекомендаціями).

Текст курсової роботи друкують, залишаючи береги таких розмірів: лівий- 25мм, правий – 10мм,  верхній – 20 мм, нижній – 20мм.

Відстань між заголовком розділу та текстом повинна дорівнювати 2 інтервали.

До загального обсягу курсової роботи не входять додатки, список використаних джерел, таблиці та рисунки, які повністю займають площу сторінки. Але всі сторінки зазначених елементів курсової роботи підлягають нумерації на загальних засадах.

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, рисунків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №.

Першою сторінкою курсової роботи є титульний аркуш, який включається до загальної нумерації сторінок роботи, не проставляючи його номера. Наступні сторінки нумерують у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

Такі структурні частини курсової роботи, як зміст, вступ, висновки, додатки, список використаних джерел не мають порядкового номера. Номер розділу ставлять після слова „РОЗДІЛ”, після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу. Підрозділи нумерують у межах кожного розділу.

Ілюстрації позначаються словом „Рис.” і нумеруються послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках.

Таблиці нумеруються послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) у межах розділу. У правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис „Таблиця” із зазначенням її номера. 

Критерії оцінювання курсових робіт

Підсумкову, диференційовану оцінку курсової роботи визначає комісія, що призначається кафедрою. 

1. Курсова  робота не допускається до захисту і повертається на доопрацювання, якщо:

- роботу надано на кафедру (на перевірку) для рецензування  з порушенням термінів, установлених кафедрою (викладачем, який викладає дану дисципліну);

- роботу написано на тему, що не включена до переліку тем курсових робіт з відповідної дисципліни або не погоджена з викладачем;

- роботу виконано не самостійно;

- структура і логіка побудови  змісту роботи не відповідає вимогам та темі курсової роботи;

- курсову роботу не зброшуровано (тобто аркуші не скріплені). 

2. У процесі оцінювання враховується низка важливих показників якості курсової роботи, а саме:

– чіткість формулювання мети і завдань курсової роботи, складність досліджуваних у роботі проблем, відповідність логічної побудови роботи поставленим цілям і завданням;

– якість і глибина теоретико-методологічного аналізу проблеми; широта й адекватність методологічного апарату; якість критичного огляду літературних джерел, наявність наукової полеміки, посилань на літературні джерела та формулювання власної думки студента-автора курсової роботи;

– системність і глибина аналізу статистичних і фактичних матеріалів, наявність і переконливість узагальнень і висновків з аналізу, наявність і якість ілюстративних матеріалів у тексті роботи, використання економіко-математичних методів, соціологічних та інших досліджень;

– наявність та логічний зв'язок заходів, що пропонуються для вирішення проблеми, яка досліджується у роботі, з проведеним у роботі аналізом фактичних та статистичних матеріалів, їх актуальність, реалістичність та економіко-соціальна обґрунтованість, наявність альтернативних підходів до вирішення визначених проблем;

– володіння культурою презентації, вміння стисло (в межах регламенту), послідовно й чітко викласти сутність і результати дослідження, здатність аргументовано захищати свої пропозиції, думки, погляди; повнота і ґрунтовність відповідей на запитання членів комісії, що приймає захист курсових робіт, на зауваження і пропозиції, що містяться у рецензії на курсову роботу.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!