Методичні вказівки до вивчення дисципліни Історія України

Пояснювальна записка

Одним із головних завдань вищої школи є розвиток пізнавальної активності студентів, виховання у них вимогливості до себе, бажання і потреби працювати твор­чо, постійно поповнювати і удосконалювати свої знання. Вміння самостійно засвоювати і творчо застосовувати знання на практиці є важливим показником загальної і професійної підготовки випускників вузів.

Від організації самостійної роботи багато в чому за­лежать результати навчання студентів та їх майбутня практична діяльність.

Самостійну роботу розглядають як окремий вид навчальних занять поряд з лекцією, семінаром, практичним заняттям та ін. При цьому її суттєвими ознаками вважають обов’язковість заняття у відведений розпорядком дня вузу час, роботу без безпосередньої участі викладача, але за обов’язкового його контролю.

За іншими твердженнями, самостійна робота передбачає всю активну розумову діяльність студентів у навчально­му процесі, є внутрішньою основою зв’язку різних видів і форм занять між собою. Вважаючи самостійну роботу основним методом засвоєння знань, прихильники цього підходу стверджують, що вона охоплює пізнавальну ді­яльність, яку здійснюють студенти не лише позааудиторно, а й на лекціях, семінарах, індивідуальних спів­бесідах, заліках, іспитах, під час захисту курсових, дипломних робіт тощо. Тобто, самостійна робота, згідно з таким баченням, охоплює всі види і форми навчально­го процесу.

За своєю суттю самостійна робота є активною розу­мовою діяльністю студента, пов’язаною з виконанням навчального завдання. Наявність завдання і цільової установки на його виконання вважають характерними ознаками самостійної роботи. 

Самостійна робота — навчальна діяльність студента, спрямована на вивчення і оволодіння матеріалом навчального предмета без безпосередньої участі викладача.

Враховуючи стан сучасної історичної науки, вузівський курс «Історії України» передбачає наскрізний аналіз буття України. Для вирішення цього завдання необхідно використовувати різноманітні форми навчальної діяльності студентів – підготовка до семінарських занять, написання рефератів та науково-дослідних робіт, виконання індивідуальних завдань тощо.

Організація та проведення семінарського заняття передбачає розгляд тієї чи іншої проблеми на основі опрацювання студентами джерел, відповідного матеріалу підручників та наукової літератури. У ході вивчення проблеми, винесеної на семінарське заняття, студент повинен занотувати у конспект історичні факти, їхнє тлумачення, висновки з посиланнями на джерела інформації.

Студенти вивчають, конспектують літературні джерела, за потре­би повторно перечитують їх окремі розділи, абзаци, звертаються до відповідних довідників і словників. Все це сприяє глибокому осмисленню навчального матеріа­лу з історії України, виробляє в студентів цілеспрямованість у здобутті знань, самостійність мислення. Самостійна робота здій­снює і виховний вплив на студентів, сприяючи форму­ванню і розвитку необхідних моральних якостей, патріотизму, національної самосвідомості.

Багато студентів працюють із книгою неправильно: читають текст і відразу занотовують, намагаючись запам’ятати прочитане. За такого підходу ігнорується найважливіший елемент самостійної роботи — глибоке осмислення матеріалу. Це призводить до того, що студенти засвоюють його поверхово, їм склад­но на практиці повною мірою застосувати теорію. У них формується шкідлива звичка не думати, а запам’ятовувати, що також негативно впливає на результати навчання;

Основними формами керівництва самостійною роботою студентів є визначення програмних вимог до вивчення навчальних дисциплін; орієнтування студентів у переліку літератури; проведення групових та індивідуальних консультацій; організація спеціальних занять з методики вивчення наукової та навчальної літератури, прийомів конспек­тування; підготовка навчально-методичної літератури, рекомендацій, пам’яток тощо.

Провідне місце у системі форм самостійної роботи належить роботі з книгою, яка є найважливішим засобом засвоєння змісту історичної науки.

У навчальній діяльності студентів особливе місце посідає самостійне вивчення наукових джерел з історії України, оскіль­ки засвоєння їх змісту надає методологію, теоретичні основи наукового світогляду, розвиває здатність до творчого мислення, розширює кругозір, формує життє­ву позицію.

У лекціях, на консультаціях викладачі, як правило, коментують особливості наукової праці, рекомендують студентам найраціональніші способи подолання труднощів під час її опрацювання.

Робота студента над першоджерелами з історії України не може обме­жуватися лише розумінням, запам’ятовуванням змісту теоретичних проблем, які в них розглядаються. Він повинен усвідомити, де і в яких випадках ці теоретичні положення можна застосувати в його повсякденному житті і в майбутній професійній діяльності.

На першому етапі роботи з науковою літературою необхідно вивчити історичні умо­ви і причини, що спонукали автора до написання науко­вої праці. У зв’язку з цим важливо попередньо в загаль­них рисах ознайомитися з нею: прочитати зміст, перед­мову, висновки (післямову), переглянути посилання на джерела, імена, події. Це дає змогу з’ясувати причини, які спонукали автора взятися за написання праці, імена його ідейних союзників і опонентів, діалектику розвит­ку досліджуваної ним наукової проблеми. Така робота допомагає зрозуміти структуру праці, загальний розви­ток думок автора, напрям роботи.

Корисним є і ознайомлення з критичною літерату­рою, яка стосується цієї праці, а також з інформацією про досліджувану в ній проблему, яка міститься в ен­циклопедичних довідниках, словниках, журналах, бро­шурах.

Суттєво допоможе студентові в освоєнні матеріалу вивчення подій і фактів, що висвітлюються в праці. Проте просто знати факти недостатньо, необхідно вникнути в їх суть, зрозуміти причини їх виникнення, роль і значення у розвитку відповідного явища (проце­су).

На другому етапі самостійної роботи над науковою працею відбувається засвоєння її ідейно-теоретичного змісту. Студент повинен вичленувати її вузлові ідеї в аспекті предмета, що вивчається, осмислити їх суть. Однак нерідко студенти вивчають і конспектують твори, сліпо йдучи за текстом. Допомагає у розвитку відповідних вмінь постановка викладачем орієнтовних питань, що спря­мовують самостійну роботу студента.

Аналізуючи наукову працю, студент повинен зрозуміти логіку розвитку теоретичних положень, роздумів автора. Особливість цього завдання полягає в тому, що він пізнає закони суспільного розвитку не шляхом до­слідження соціальної дійсності, як це робить вчений, що відкриває, обґрунтовує той чи інший закон, а шля­хом оволодіння вже дослідженого наукою. Це означає, що під час самостійної роботи з твором студент обов’язково пови­нен розмірковувати вслід за автором.

Третім етапом роботи з науковою літературою є сис­тематизація, узагальнення знань, аналіз на їх основі конкретних фактів і подій дійсності.

У процесі аналізу праць студент має навчитися відбирати з полемічного матеріалу позитив­ний зміст, тобто висловлювання і твердження, котрі протиставляються критикованим і є вкладом у розви­ток історичної теорії.

З методичної точки зору процеси вивчення наукових праць, навчальної і навчально-методичної літера­тури (підручників з відповідних дисциплін, навчаль­них і навчально-методичних посібників, методичних розробок і вказівок, довідкової літератури), маючи ба­гато спільного, наділені й певними особливостями. Вивчаючи їх, студенти, крім уміння читати книги і конспектувати матеріал, виокремлювати головні ідеї і пов’язувати їх із сучасними завданнями суспільного розвитку, повинні орієнтуватися в потоці цих видань, визначати головні, володіти культурою читання і ве­дення записів, мати навички роботи з бібліографічни­ми виданнями тощо.

Правильна організація самостійної роботи з нав­чальною і навчально-методичною літературою передба­чає з’ясування загальної послідовності вивчення реко­мендованих до теми, розділу курсу джерел, мети і зав­дань, методів і форм роботи з нею.

Книги — не єдине джерело навчальної інформації, їх доповнюють періодичні видання, зокрема газети, журнали; Інтернет. Головна їх особливість полягає у свіжості наукової думки (в наукових журналах публікуються результати останніх досліджень), наявності ве­ликого фактичного матеріалу для аналізу.

Обов’язковим елементом самостійної роботи з кни­гою, журналом, газетою є занотовування змісту прочи­таного, найважливіших думок автора. Процес занотовування прочитаного актуалізує головні ідеї та положен­ня, фіксує найважливіше у змісті, позитивно впливає на запам’ятовування матеріалу.

Основними загальноприйнятими формами занотову­вання прочитаних джерел є виписки, тези, план, кон­спект. Використання їх залежить від призначення, характеру твору, підготовленості студента.

Виписки — фрагменти з книжкового тексту, журналів, газет. Вони потрібні для того, щоб вибрати з прочитаного найсуттєвіше, що допомагає глибше зро­зуміти текст. До їх переваг належать точність відтво­рення авторського тексту, накопичення фактичного матеріалу, зручність користування. Вони можуть бути дослівними (цитати) і довільними, коли думка автора викладається словами того, хто з нею ознайомлюється. При цьому важливо вміти стисло і не на шкоду змісту формулювати свої думки.    

Виписки найкраще робити на картках, оскільки їх легко підібрати за темами навчального курсу, групува­ти за окремими проблемами, доповнювати чи звільня­тися від застарілих.

Іншою формою занотовування при читанні книги, журналу є план — коротка форма запису основних пи­тань, які розглядаються в книзі чи журнальній статті. Його можна складати під час читання чи після озна­йомлення з прочитаним, що дає змогу підсумувати здійснену роботу.

План не виключає цитування окремих місць і уза­гальнюючих положень. Його складання привчає студен­та до чіткого логічного мислення, допомагає виробити вміння коротко і послідовно викладати суть питання, організувати самоконтроль, стимулює його розумову працю.

Повнішою і досконалішою формою запису є тези — стислий виклад прочитаного. Вони не повторюють до­слівно текст, але часто можуть бути близькими до ньо­го, відтворюють деякі важливі для розуміння його зміс­ту характерні вирази.

Тези особливо сприяють узагальненню матеріалу, викладу його суті в коротких формулюваннях. Як пра­вило, у тезах не наводять обґрунтовуючих фактів, прик­ладів. Іноді в остаточному варіанті тези нумерують по порядку. Раціональна послідовність дає змогу зробити їх короткими, уникнути повторень.

В академічному навчальному процесі конспект вва­жають найдоцільнішою формою запису при вивченні наукової, навчальної, навчально-методичної літератури. Адже конспектування є процесом розумового пере­осмислення і письмової фіксації прочитаного тексту. Внаслідок конспектування з’являється запис, який до­помагає його автору негайно чи через деякий час із не­обхідною швидкістю відтворити отриману раніше ін­формацію. Конспектування дає змогу ви­черпно викласти головний зміст творів, документів, з’ясувати внутрішній зв’язок і логічну послідовність обґрунтованих у них теоретичних положень.

До конспектування слід приступати лише після за­гального ознайомлення із змістом історичного твору, засвоєння зв’яз­ку між основними думками, положеннями, його головною ідеєю. При цьому необхідно пам’ятати головні вимоги до конспектування. Вони зводяться до того, що конспект — не самоціль, а результат глибокої самостій­ної роботи студента над твором, а конспектування є творчим процесом. За змістом і формою конспект пови­нен бути складений так, щоб допомагати засвоєнню го­ловних положень праці в їх логічній послідовності, швидкому, глибокому запам’ятовуванню і відтворенню прочитаного. Важливою вимогою до конспектування і головною його перевагою називають висловлювання студентом свого ставлення до прочитаного.

Дбаючи про раціональну організацію тексту кон­спекту, слід дотримуватися таких правил:

1) чітко, стисло, лаконічно формулювати думку. Це дає змогу зосередитися на головному, найсуттєвішому в прочитаному тексті;

2) дослівно занотовувати визначення, афористичні думки, аргументи автора. Думку, цитату не можна об­ривати посередині, за необхідності зробити пропуски в тексті використовують три крапки;

3) всі цитати слід брати в лапки, точно зазначати джерело (назва, місце виходу у світ, видавництво, рік випуску, том, сторінка);

4) оформлювати важливі статистичні дані у вигляді таблиць, графіків, діаграм;

5) використовувати скорочення слів, умовних по­значень, якщо вони цілком зрозумілі автору конспекту і не ускладнюють перечитування записів;

6) записувати компактно, що дає змогу зробити кон­спект доступним для огляду;

7) робити між рядками інтервали, достатні для впи­сування доповнень за необхідності;

8) датувати записи. 

Орієнтовна форма конспекту з історії України

Обсяг конспекту залежить від рівня підготовленості студента, характеру і складності літературного джере­ла. Однак багатослівні, великі за обсягом конспекти, як правило, свідчать про недосвідченість студента, недо­статню осмисленість його роботи.

Виконаний із дотриманням головних вимог кон­спект сприяє засвоєнню знань, є неоціненною підмогою в підготовці до іспитів, у майбутній практичній діяль­ності[1]. Шкала оцінювання складання конспекту історичних першоджерел – від 1 до 5 балів; розділів підручників та навчальних посібників – від 1 до 2 балів.

Отже, дбаючи про засвоєння всього теоретичного змісту праці, її місця в історії розвитку іс­торичної теорії, починати роботу над нею слід з орієнтовного читання, роблячи помітки найважливіших місць тексту (якщо це своя книга) або короткі виписки на закладках (якщо книга бібліотеч­на). Це дасть змогу не тільки зрозуміти, а й засвоїти її загальний зміст і внутрішню структуру, суттєво полег­шить подальшу роботу над нею.

Роботу над рефератом з історії України доцільно починати з добору літератури з проблеми. Частково цю літературу наведено у робочій навчальній програмі з курсу «історія України». Студент за допомогою викладача здійснює пошук необхідних джерел та наукових видань. При цьому варто залишити поза увагою застарілі та популярні видання.

Ознайомившись на основі підібраної літератури зі змістом проблеми, студент повинен скласти складний план реферату, а після його узгодження з викладачем починає роботу над текстом. У вступній частині слід визначити актуальність теми, її практичне значення, ступінь висвітлення в історичній літературі. Якщо проблема виявилась дискусійною, слід розкрити сутність наукової дискусії, висловити й обґрунтувати своє бачення проблеми. При розкритті теми обов‘язкове посилання на джерела. Там, де це доречно, слід встановити зв‘язок із сучасними проблемами розвитку українського суспільства.

Критеріями оцінки реферату є рівень підбору джерельної бази, ступінь розкриття теми, науковість висновків, зв‘язок з сучасністю[2]. Реферат оцінюється за шкалою від 1 до 10 балів включно.

Науково-дослідна робота з історії України виконується в межах самостійного опрацювання матеріалу курсу і є одним із видів індивідуальної роботи студентів. Тематика науково-дослідних робіт, що охоплює актуальні проблеми вітчизняної історичної науки, затверджується на засіданні кафедри на початку навчального року і пропонується студентам і курсантам – членам студентського наукового товариства.

За студентами закріплюються наукові керівники, що здійснюють керівництво науково-дослідною роботою (проводять консультації, рекомендують спеціальну наукову літературу, допомагають при складанні робочого плану дослідження тощо). Результати науково-дослідної роботи студентів оприлюднюються на конференціях різних рівнів (кафедральних, академічних, поза межами академії тощо).

Критеріями оцінки наукових робіт з історії України виступають актуальність теми, рівень її розкриття та оволодіння методологією наукового дослідження, використання джерельної бази та аналіз стану історіографічного дослідження проблеми, науковість та ґрунтовність висновків, зв‘язок із сучасністю, оприлюднення результатів дослідження на наукових конференціях. Науково-дослідна робота студентів і курсантів оцінюється за шкалою від 10 до 25 балів.

З метою кращого засвоєння учбового матеріалу, а також формування основ теоретичного історичного мислення студентам пропонується при опрацюванні окремих розділів і тем з курсу складати словник історичних термінів та понять. Перевірка даного виду самостійної роботи проводиться під час семінарських занять у вигляді словникового диктанту і оцінюється відповідною кількістю балів. 

Зразок оформлення словника історичних термінів і понять

Колективізація – політика КПРС, яка полягала в переході від роздроблених селянських господарств до великих колективних господарств (колгоспів), причому в ході цього переходу відбувалося відчуження безпосередніх виробників як від засобів виробництва, так і від кінцевого продукту їхньої праці. 

Насамкінець, слід зазначити, що використання відведеного на самостійну роботу часу є справою творчою. Добре, коли студент у процесі роботи виробляє власний стиль, взявши в його основу наукову організацію праці. Економії часу також сприяють знання студентами основ комп’ютерної грамотності, бібліографії, система забезпе­чення обов’язковою літературою, вміння працювати з нею.