Правила оформлення дипломної роботи, Інженерія програмного забезпечення, ЧНУ ім. Хмельницького

6. Правила оформлення дипломної роботи

6.1 Загальні вимоги

Загальні вимоги до структури, викладення і оформлення дипломної роботи розроблені на підставі Державного стандарту України (ДСТУ) ДСТУ 3008-95, ГОСТ 2.105-95, ГОСТ 7.32-2001 [1-3].

З огляду на вимоги нормативних документів необхідно неухильно дотримуватися порядку подання окремих видів текстового матеріалу, таблиць, формул та ілюстрацій, відомостей про джерела, включені до списку, тощо.

У даних методичних рекомендаціях використані такі стандарти:

- ДСТУ ГОСТ 7.1 – 2006 Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання;

- ДСТУ 7.80 – 2007 Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи;

- ГОСТ 7.82 2001 Библиографическая запись. Библиографическое описание электронных ресурсов.

Текст пояснювальної записки подають у вигляді спеціально підготовленого рукопису у твердій палітурці.

Дипломну роботу друкують машинним способом (за допомогою комп’ютера) на одній стороні аркушу білого паперу формату А4 (210x297 мм) до тридцяти рядків на сторінці та вирівнюють «по ширині».

Загальний обсяг дипломної роботи повинен становити 70-100 аркушів (у тому числі таблиці, схеми, графіки, діаграми тощо), без урахування додатків.

Зазначений вище обсяг розрахований на використання шрифту Times New Roman текстового редактора MS Word розміру (кегль, вимірюється в пунктах) 14 з міжрядковим інтервалом – 1,5 (інтерліньяж, 21 пунктів). Наприклад, 10 пунктів – це 3,53 мм, 12 пунктів – 4,23 мм, 14 пунктів – 4,94 мм.

Текст роботи необхідно друкувати, залишаючи береги таких розмірів: лівий – 25 мм, правий – 15 мм, верхній – 20 мм, нижній – 20 мм.

Шрифт друку повинен бути чітким, щільність тексту – однаковою. Текст дисертації не прийнято перевантажувати маркерами, які використовуються для виділення елементів списку, курсивом, іншими шрифтами.

У дипломній роботі прізвища та ініціали, одиниці виміру, при вказівці дат необхідно відокремлювати нерозривними пробілами. Нерозривні пробіли ставляться допомогою одночасного натискання на клавіатурі клавіш Ctrl + Shift + Space bar (пропуск). Нерозривні пробіли в режимі недрукованих знаків зображуються у вигляді маленького кружочка «°».

Окремі помилки, описки, графічні та інші неточності припускається виправляти підчищенням або зафарбуванням білою фарбою за допомогою коректора та нанесенням на те ж саме місце виправленого зображення від руки, але не більше трьох виправлень на сторінці. Вписувати в текст окремі слова, формули, умовні позначки можна тільки чорними чорнилами, чорною пастою або тушшю.

Прізвища, назви закладів, організацій, фірм та інші власні назви у тексті пояснювальної записки наводять мовою оригіналу. Допускається транслітерувати власні назви і наводити назви організацій у перекладі на мову звіту, додаючи (при першій згадці) оригінальну назву.

Всі лінії, літери, цифри і знаки повинні бути однаково чорними впродовж усього документу. У тексті не припускається використання кольорового шрифту, підкреслення.

Відступ у абзацах повинен бути однаковим впродовж усього тексту і дорівнювати п’яти знакам (1,25 см).

6.2 Вимоги до мови і стилю написання роботи

Пояснювальна записка та демонстраційний матеріал повинні виконуватися державною мовою.

Перед написанням дипломної роботи необхідно ретельно обміркувати її зміст та рубрикацію, відібрати ілюстративний матеріал, створити цифрові таблиці.

Найважливіша вимога до дипломних робіт – прагнення до лаконічності та точності формулювань. Не рекомендується вживати вирази–штампи, вести виклад від першої особи («…я вважаю», «…мені здається», «…на мою думку і т.п.) Щоб уникнути суб’єктивних суджень і закцентувати основну увагу на предметі висловлювання, в тексті застосовують переважно виклад від третьої особи («…автор рекомендує») або від першої особи множини («…на нашу думку», «…зазначаємо, що»), часто використовують безіменну форму подачі інформації («…як було сказано»).

При згадуванні в тексті прізвищ учених-дослідників ініціали, як правило, ставляться перед прізвищем (Х.М. Дейтел, а не Дейтел Х.М., як це прийнято в списках використаних джерел).

Числа, що характеризують кількість і не мають при собі одиниць вимірювання, від 1 до 9 у тексті прийнято записувати словами. Тобто вірно писати – «результати трьох досліджень», а не – «результати 3 досліджень». Але багатозначні кількісні числа вже пишуть цифрами. Наприклад, «результати 32 досліджень» тощо.

Порядкові однозначні та багатозначні числівники краще писати словами, наприклад: «... на другу добу», «... повторювали три рази» тощо. Порядкові номера з’їздів, конгресів, конференцій краще наводити римськими цифрами. Однозначні порядкові числівники під час переліку можна наводити цифрами: «4, 5, 6 варіант досліджень», або «найкраще цю залежність відображають рівняння 2 та 3».

Порядкові числівники, що позначені арабськими цифрами, при записі після риски пишуть так: одну останню літеру, якщо вони закінчуються на голосну (крім «о» та «у») або на приголосну; дві літери, якщо вони закінчуються на приголосну та голосну «о» та «у». Наприклад, 3-я декада (а не 3-тя декада), 15-й день (а не 15-тий день), 10-го класу (а не 10-о класу), у 7-му рядку (а не у 7-у рядку).

Будь-які кількісні числівники пишуть цифрами, якщо після них стоять одиниці виміру: «5 г», «25 мл», «3 см» тощо. Числівники в складі прикметників пишуть завжди цифрами: «8 компонентна» і т.п. При відображенні відсотків можливо написання як «15 – відсотковий розчин» так і «15% розчин».

Текст дипломної роботи слід старанно вичитати та перевірити на наявність помилок.

6.3 Вимоги до нумерації

6.3.1 Нумерація сторінок дипломної роботи

Сторінки роботи слід нумерувати арабськими цифрами без знака №, додержуючись наскрізної нумерації впродовж усього тексту. Номер сторінки проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

Першою сторінкою пояснювальної записки вважається титульний аркуш. Титульний аркуш та завдання (якщо воно підшивається) включають до загальної нумерації сторінок роботи, але номер сторінки на цих аркушах не проставляють. Далі йдуть сторінки анотації, переліку скорочень та умовних позначень (якщо в них є необхідність), сторінки змісту. Наступна порядкова нумерація сторінок починається після змісту сторінки, тобто зі вступу.

Ілюстрації й таблиці, що розміщені на окремих сторінках, включають до загальної нумерації.

6.3.2 Нумерація розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів

Текст основної частини роботи поділяють на розділи, підрозділи, пункти та підпункти. Розділи, підрозділи, пункти, підпункти роботи слід нумерувати арабськими цифрами.

Такі структурні частини роботи, як «АНОТАЦІЯ», «ЗМІСТ», «ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ», «ВСТУП», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ», «ДОДАТКИ» не мають порядкового номеру, а їх назви (напівжирним шрифтом) є заголовками структурних елементів, які друкують тим же кеглем, але великими (заголовними) літерами і вирівнюють по центру сторінки.

Всі аркуші, на яких розміщені згадані структурні частини, нумерують звичайним чином.

Розділи та підрозділи повинні мати заголовки. Пункти та підпункти можуть мати заголовки.

Заголовки структурних елементів роботи і заголовки розділів слід розташовувати посередині рядка і друкувати великими літерами, без крапки в кінці, не підкреслюючи, напівжирним шрифтом. Перенесення слів у заголовку розділів, підрозділів не дозволяється.

Розділи пояснювальної записки повинні мати порядкову нумерацію в межах всієї пояснювальної записки та позначатися арабськими цифрами без крапки в кінці.

Номер і назва розділу розміщаються симетрично (по центру) тексту пояснювальної записки. Кожний розділ роботи слід починати з нової сторінки. У разі підрозділів цього робити не слід.

Заголовки підрозділів, пунктів і підпунктів (якщо вони є) слід починати з абзацного відступу і друкувати маленькими літерами, крім першої великої, без крапки в кінці, напівжирним шрифтом. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку.

Після номеру розділу, підрозділу (пункту, підпункту) крапка не ставиться. Наприклад: «2.3» (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу. Підпункти нумерують у межах кожного пункту за такими ж правилами. Після номера підпункту крапку не ставлять.

Якщо заголовок розділу, підрозділу, пункту або підпункту складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою.

Відстань між назвою розділу і підрозділу, назвою підрозділу і подальшим чи попереднім текстом, назвою пункту, підпункту і подальшим чи попереднім текстом – два рядки (28 пунктів). Відстань між рядками заголовка, а також між підрозділом та наступним текстом приймають такою ж, як і у всьому тексті.

Не допускається розміщувати назву розділу, підрозділу, а також пункту й підпункту в нижній частині сторінки, якщо після неї розміщено тільки один рядок тексту. Підкреслювати заголовки, скорочувати та переносити в них слова не дозволяється.

Посилання в тексті на розділи (підрозділи) виконується за формою: «...наведено в розділі 3 (підрозділі 3.2)».

При написанні дипломної роботи не слід намагатися великої деталізації шляхом поділення її на пункти та підпункти, оскільки їх кількість не є характеристикою якості та об’єму виконаних досліджень.

6.4 Ілюстрації

Основними видами ілюстративного матеріалу в дипломних роботах є рисунки, графіки, схеми, діаграми, фотознімки, креслення. Ілюстрації слід розміщувати у роботі безпосередньо після тексту, де вони згадуються вперше, або на наступній сторінці. На всі ілюстрації мають бути посилання у пояснювальній записці.

Якщо ілюстрації створені не автором пояснювальної записка, необхідно при їх поданні дотримуватись вимог чинного законодавства про авторські права – вказати використовуване джерело.

Назву та номер розташовують під графічним матеріалом, набирають тим же шрифтом, що і решту тексту, вирівнюють «по центру» без використання відступу першого рядка.

ГОСТ 2.105-95 та ДСТУ 3008-95 пропонують такий запис ілюстрації:

Рисунок номер – Назва ілюстрації

наприклад, «Рисунок 3.1 – Схема розміщення»

Ілюстрація позначається словом «Рисунок», яке разом з номером і назвою ілюстрації розміщують по центру після пояснювальних даних.

Ілюстрації слід нумерувати арабськими цифрами порядковою нумерацією (напівжирним шрифтом) в межах розділу, за винятком ілюстрацій, наведених у додатках. Номер ілюстрації складається з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, відокремлених крапкою, наприклад, Рис. 3.2 – другий рисунок третього розділу. Крапка в кінці назви не ставиться крім випадків, коли наявність крапки обумовлена скороченням або одиницями виміру. Номер ілюстрації відділяється від її назви рискою (–, тире).

Приклад назви ілюстрації наведено нижче:

Рисунок 6.1 – Обсяг контрактів з цінними паперами за період 2014-2015 р

Не слід захоплюватися надлишком написів на самому рисунку – їх кількість мусить бути мінімальною. Найкраще замість написів на рисунку приводити умовні позначення (букви або цифри), які потім пояснювати у підпису під рисунком (підрисунковий підпис) або у тексті, що йде слідом. Підрисунковий підпис (експлікація) будується так: деталі сюжету позначають цифрами, які виносять у підпис, супроводжуючи їх текстом.

Наприклад:

Рисунок 3 – Графічні позначення основних блоків алгоритмів:

1 – термінатор; 2 – дані; 3 – документ; 4 – дисплей; 5 – процес

Ілюстрація відокремлюється від попереднього та наступного тексту вільним рядком.

На всі ілюстрації мають бути посилання за формою: « ... як це видно з рис. 3.1», або «… як це показано на рисунку 3.1», або « ... на рис. 3.1 – 3.5», або «... відповідно до рис. 3», або в дужках по тексту (рис. 3.6). Посилання на раніше наведену ілюстрацію дають з скороченим словом «дивись (див.)»

Як правило, значна частина ілюстративного матеріалу в роботі наводиться у вигляді графіків. Вони повинні мати осі координат з позначенням величин, які на них відображуються.

Якщо графік має експериментальні точки, то при великій насиченості графіка експериментальними точками, що належать різним кривим, найкраще використовувати різну форму для відображення точок, які належать різним експериментальним кривим (круглі, трикутні і т.п.), та різний колір або різну фактуру отриманих кривих (прямих).

6.5 Таблиці

Для зручності викладання тексту пояснювальної записки цифрові дані слід оформлювати у вигляді таблиць. Таблиці друкують 10 або 12 кеглем, припускається використання одинарного міжрядкового інтервалу. Таблиці, які містять менший кегль, виносять у додатки.

ГОСТ 2.105-95 та ДСТУ 3008-95 пропонують такий запис таблиці:

Таблиця номер – Назва таблиці

Оформлюють таблиці у вигляді відповідно до рисунку:

Таблицю слід розташовувати безпосередньо після тексту, у якому вона згадується вперше, або на наступній сторінці. На всі таблиці мають бути посилання в тексті роботи.

Назва таблиці друкується зверху таблиці зліва, без абзацного відступу, малими літерами (крім першої великої). Назва містить: слово “Таблиця”, номер арабськими цифрами, риску (–, тире), назву, одиниці виміру (якщо вини єдині для всіх показників таблиці). Крапка в кінці назви не ставиться крім випадків, коли наявність крапки обумовлена скороченням або одиницями виміру. Назва має бути стислою і відбивати зміст таблиці. Назву не підкреслюють.

Таблиці нумеруються в межах одного розділу незалежно від підрозділу, до якого вони належать. Тобто таблиця 2.5 – це п’ята таблиця другого розділу (навіть якщо таблиця наведена в п. 2.1.4).

Якщо рядки або графи таблиці виходять за межі формату сторінки, таблицю поділяють на частини, розміщуючи одну частину під одною, або поруч, або переносять частину таблиці на наступну сторінку, повторюючи в кожній частині таблиці її головку і боковик.

При перенесенні таблиці на інший аркуш (сторінку) назву вміщують тільки над її першою частиною. На другий аркуш переноситься додатковий рядок, який містить нумерацію колонок. Не дозволяється залишати на попередньому аркуші лише назву, або назву та шапку таблиці, тобто на попередньому аркуші повинні залишатись щонайменше 3-4 рядки змістовної частини таблиці.

Слово «Таблиця __» вказують один раз, над іншими частинами пишуть: «Продовження таблиці __» з зазначенням номера таблиці. Не слід робити діагональні заголовки в таблицях. Не рекомендується включати в таблицю графу «№ з/п». Слід уникати повторень таких самих визначень в заголовку таблиці та в заголовку граф і підграф. Треба звернути увагу на те, що всі числа, що вміщені в таблиці, повинні бути представлені з однаковою точністю, тобто мати однакову кількість цифр, що стоять після коми.

Приклад оформлення таблиці (з переносом таблиці на наступний аркуш). 

Таблиця 6.1 – Основні техніко-економічні показники діяльності підприємства за 2014-2015 роки

Продовження таблиці 6.1

Заголовки граф таблиці починають з великої літери, а підзаголовки – з малої, якщо вони складають одне речення з заголовком. Кожен заголовок над графою стосується всіх даних цієї графи, кожен заголовок рядка в боковику – всіх даних цього рядка. Підзаголовки, що мають самостійне значення, пишуть з великої літери. У кінці заголовків і підзаголовків таблиць крапки не ставлять. Заголовки і підзаголовки граф вказують в однині.

Текст у шапці таблиці повинен бути розміщений по центру колонки. Текст у основній частині таблиці повинен рівнятись по лівому боку. Числові значення в колонках таблиці повинні рівнятись по правому боку колонок. Не припускається наявність порожніх комірок, тобто якщо значення відсутнє, необхідно проставити риску (–).

При наведенні номеру показника в таблиці після номеру крапка не ставиться, а залишається інтервал і з великої літери наводиться назва показника. Якщо одиниці виміру єдині для окремих колонок таблиці, то вони вказуються у цих колонках, а для окремих рядків таблиці вони вказуються через кому разом з назвою показника, або для одиниць виміру вводиться додаткова колонка.

Таблиця відокремлюється від попереднього та наступного тексту вільним рядком. Після назви таблиці вільний рядок не залишається.

На всі таблиці мають бути посилання за формою: «наведено в табл. 3.1»; «... в табл. 3.1 – 3.5» або в дужках по тексту (табл. 3.6). Посилання на раніше наведену таблицю дають зі скороченим словом «дивись (див.)».

6.6 Формули та рівняння

Формули та рівняння розташовують безпосередньо після тексту, в якому вони згадуються, посередині сторінки. Вище і нижче кожної формули або рівняння повинно бути залишено один вільний рядок.

Формули і рівняння у тексті (за винятком формул і рівнянь, наведених у додатках) слід нумерувати порядковою нумерацією арабськими цифрами у межах розділу. Номер формули або рівняння складається з номера розділу і порядкового номера формули, відокремлених крапкою, наприклад, формула (1.3) – третя формула першого розділу. Номер формули зазначають на рівні формули в дужках у крайньому правому положенні на рядку.

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів, що входять до формули, слід наводити безпосередньо під формулою у тій послідовності, в якій вони наведені у формулі чи рівнянні.

Пояснення значення кожного символу та числового коефіцієнта слід давати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають з абзацу словом «де» без двокрапки, далі один під одним наводяться умовні позначення з розшифровкою, далі через кому наводяться одиниці виміру та ставиться крапка з комою, далі з нового рядку (з абзацу). Після розшифровки останнього умовного позначення ставиться крапка.

При наведені формул не бажано використовувати замість умовних позначень повну назву показників. Приклад запису формули, на яку йде посилання в тексті роботи:

… відомо, що

де М₁, М₂ – математичне очікування;

D₁, D₂ – середнє квадратичне відхилення міцності та навантаження.

Переносити формули чи рівняння на наступний рядок допускається тільки після знаку «=» або на знаках операцій, повторюючи знак операції на початку наступного рядка. Формули, що йдуть одна за одною й не розділені текстом, відокремлюють комою, наприклад:

Вказувати розмірність параметра поряд з формулою не дозволяється.

Посилання на формули вказують порядковим номером формули в дужках, наприклад: «... у формулі (3.1)».

6.7 Переліки

У тексті роботи можуть бути наведені переліки, що складаються як з закінчених, так і незакінчених фраз.

Якщо перелік складається з окремих слів (або невеликих фраз без розділових знаків), вони пишуться в підбір з іншим текстом і відокремлюються один від одного комою, наприклад:

Фірма Microsoft поставляє MS Office в такому складі: Word, Excel, Access, PowerPoint.

Якщо перелік складається з розгорнутих фраз із власними розділовими знаками, то перед кожною позицією переліку слід ставити малу літеру української абетки з дужкою, або, не нумеруючи – тире. Перед кожною позицією перерахування слід ставити цифру з дужкою. Такі переліки подають з малої літери з абзацного відступу. Після кожного з пунктів переліку ставиться крапка з комою, а після останнього – крапка, наприклад:

… положення визначає:

- мету фінансових звітів;

- звітний період;

- вимоги до розкриття інформації у фінансових звітах.

Коли елементи переліку є закінченими фразами (або декілька фраз), їх пишуть з абзацними відступами як звичайний текст, починаються з номеру та назви переліку з великої літери, і відокремлюють один від іншого крапкою, наприклад: Взявши за основу класифікацію систем В П Белогурова, можна дати таку характеристику системі розрахунків:

1. За здатністю до змінення вона є динамічною – під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів елементи системи розрахунків здатні переміщуватись.

2. За умовами функціонування вона є ймовірнісною – тобто це система, кінцевий стан якої можна передбачити з певним ступенем ймовірності.

Коли елементи переліку є закінченими фразами (або декілька фраз) і містять перелік певних однорідних об’єктів, або кількісний перелік, їх можна оформляти як звичайний перелік, починаються з номеру та назви переліку з великої літери, і відокремлюють один від іншого крапкою наприклад:

. . . базою фінансового аналізу є дані:

1. Баланс підприємства (форма № 1).

2. Звіт про фінансові результати (форма № 2).

3. Звіт про рух грошових коштів (форма № 3).

4. Звіт про власний капітал (форма № 4).

Для подальшої деталізації переліку слід використовувати арабські цифри з дужкою (другий рівень деталізації). Наприклад:

а) форма і розмір клітин;

б) живий склад клітин:

1) частини клітин;

2) неживі включення протопластів;

в) утворення тканини.

Переліки першого рівня деталізації друкують малими літерами з абзацного відступу, другого рівня – з відступом відносно місця розташування переліків першого рівня, як правило, під першою літерою переліків першого рівня деталізації.

6.8 Приклади та примітки

Приклади розташовують відразу після тексту, який потребує пояснення. Примітки розташовують безпосередньо після тексту, ілюстрації або таблиці, до яких вони відносяться. Примітки до таблиці розміщують під лінією, яка визначає кінець таблиці. Примітку друкують через один інтервал. Слова «Примітка» або «Приклад» пишуть з абзацу, з великої літери, не підкреслюючи. Після цих слів ставлять крапку і у тому ж рядку з великої літери приводять текст примітки (прикладу).

Примітки нумерують послідовно у межах однієї сторінки. У випадку розташування однієї примітки чи одного прикладу на сторінці їх не нумерують, наприклад: «Примітка: Ціни наведені згідно з прейскурантом постачальника».

Декілька приміток нумерують послідовно арабськими цифрами з крапкою. Після слова «Примітки» ставлять двокрапку і з нового рядка з абзацу після номера примітки з великої літери подають текст примітки, наприклад:

Примітки:

1. ______________________________________

2. ______________________________________

6.9 Виноски

Якщо в тексті або таблиці необхідно пояснити окремі дані, то їх можна оформлювати за допомогою виносок. Виноски позначають надрядковими знаками у вигляді арабських цифр (порядкових номерів) з дужкою. Наприклад:

Цитата в тексті: «Він базуються на використанні інтуїтивного прогнозування за методом Дельфи¹⁾»

Відповідно подання виноски.

________________

¹⁾У стародавньому місті Дельфи жреці змагались у пророкуванні майбутнього.

Нумерація виносок – окрема для кожної сторінки.

Виноски у тексті розташовують у кінці сторінки, на якій вони зазначені, з абзацу і відокремлюють від загального тексту короткою горизонтальною лінією. Текст виносок друкують через один інтервал.

Нумерація виносок здійснюється окремо для кожної сторінки.

6.10 Правила цитування та посилання на використані джерела

При написанні дипломної роботи студент повинен робити посилання на джерела, матеріали або окремі результати, на ідеях і висновках яких досліджуються проблеми та розв’язуються поставлені завдання. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, допомагають з’ясувати його зміст, мову тексту, обсяг.

Якщо в роботі використовуються відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, то в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок з джерела, на яке зроблено посилання.

Посилання в тексті роботи на джерела слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, які оточені квадратними дужками.

В науковій літературі прийняті два типи цитування – вільне (не дослівне) та безпосереднє (дослівне).

Вільне цитування в науковій літературі використовується у вигляді двох типів посилань: цифрового та за прізвищем. У разі цифрових посилань, посилання в тексті на літературне джерело зазвичай оформлюють у квадратних дужках, де першою цифрою позначають номер літературного джерела у списку використаних джерел, а другою – сторінку, з якої запозичено цитату, наприклад, [15, 257].

Коли у посиланні певне джерело тільки згадується, номер сторінки не наводиться. У випадках, коли у посиланні згадуються кілька джерел, їхні номери допускається писати через знак «;» або (коли їх підряд три і більше) – через тире. Наприклад: Розв’язанню цієї проблеми присвячені роботи [12; 6-9; 21, 42-135].

При використанні ненумерованого списку літератури посилання в тексті оформляється у вигляді прізвища автора і, через кому, року видання, укладених у квадратні дужки: [Петров В., 2014].

При посиланнях на розділи, підрозділи, пункти, ілюстрації, таблиці, формули, додатки зазначають їх номери, наприклад: «... у розділі 4 ...», або «...дивись 2.1...»; «відповідно до 3.1.1...»; "... на рис. 2.3 ...»; «... у таблиці 3.2 ...»; «...за формулою (3.1)...»; «...у додатку Б...».

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити прямі цитати. При прямому цитуванні в тексті наводиться фраза або частина фрази з якого-небудь іншого джерела, або з джерела зі списку. Не слід зловживати цитатами при написанні дипломних робіт. Науковий етикет потребує точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором. Загальні вимоги до цитування такі:

1. Текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Перед цитатою або після неї вказується автор, або джерело цитованого положення, наприклад: «В умовах власної держави Довженко виріс би на світового генія», – сказав у своєму виступі Євген Маланюк [12, 39]. Якщо автор відомий у всьому світі, то можна наводити тільки цитату. Наприклад: Юлій Цезар казав: «Краще померти відразу, ніж все життя провести в очікуванні смерті». Або ж інший варіант: «Краще померти відразу, ніж все життя провести в очікуванні смерті», – так говорив Юлій Цезар.

2. Цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту та без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками, Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, наприкінці). Якщо перед цитованим текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається.

3. Кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело, звідки вона була запозичена.

6.11 Перелік умовних позначок (скорочень)

Якщо в роботі використовується специфічна термінологія та мало поширені скорочення, нові символи та позначки, то треба навести їх перелік у вигляді окремого списку. Перелік розміщують на початку тієї частини роботи, де умовні скорочення використовуються, у вигляді стовпчика, в якому зліва наводяться скорочення, а справа – їх детальна розшифровка.

Всі слова в дипломній роботі слід писати повністю. Скорочення слів проводиться відповідно до стандартів ДСТУ 3582-97 «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі Загальні вимоги та правила».

В дипломній роботі допускаються лише загальноприйняті скорочення:

- після перерахування (наприклад: та інше – та ін., і таке інше – і т.ін., і так далі – і т.д. (тощо), і тому подібне – і т.п.);

- при посиланнях (наприклад: дивись – див., рисунок – рис., таблиця – табл.);

- при позначенні цифрами століть і років, одиниць виміру (наприклад: ст. – століття (однина), ст.ст. – століття (множина), рік – р., роки – рр.; тисяч гривень – тис грн.);

- загальноприйняті літерні абревіатури (наприклад, США., СОТ, ЄС тощо).

Слова «та інші», «і таке інше» всередині речення не скорочують. Не допускається скорочення слів «так званий» (т.з.), «наприклад» (напр.), «формула» (ф-ла), «рівняння» (р-ня), «діаметр» (діам.).

Інші скорочення та літерні абревіатури, що наводяться у дипломній роботі при першому згадуванні автором, вказуються у круглих дужках після повного найменування та узагальнюються у переліку умовних позначень, який подається перед вступом.

6.12 Оформлення списку використаних джерел

Список використаних джерел – елемент бібліографічного апарату, який містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків. Відомості про джерела, включені до списку, необхідно надавати відповідно до вимог державного стандарту. Бібліографічний опис складають за титульним аркушем видавництва та на мові тексту видавництва.

Джерела необхідно розміщувати у порядку появи посилань у тексті, або в алфавітному порядку, або у хронологічному порядку. Посилання на нормативні та законодавчі акти в дипломній роботі (проекті) обов’язкові.

Приведемо приклади оформлення бібліографічного опису у списку джерел (Бюлетень ВАК України. – 2008. – №3. – С. 9-13), який здійснюється за ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання (ГОСТ 7.1-2003, IDT)» . – К. : Держстандарт України, 2007 (додаток К).

Слова і словосполучення скорочуються відповідно до:

1. Інформація та документація. Бібліографічний опис. Скорочення слів і словосполучень українською мовою. Загальні вимоги та правила: (ISO 4:1984, NEQ ; ISO 832:1994, NEQ). ДСТУ 3582:2013. – [Чин. від 2014-01-01]. – Київ : Мінекономрозвитку України, 2014. – 14 с. – (Національний стандарт України).

2. ГОСТ 7.12.93» Библиографическая запись. Сокращения слов на русском языке. Общие требования и правила»

6.13 Оформлення додатків

Додатки слід оформлювати як продовження пояснювальної записки до дипломної роботи у вигляді окремої частини, розташовуючи їх у порядку з’явлення посилань на них в тексті записки. При цьому додатки повинні мати спільну із всією роботою наскрізну нумерацію сторінок.

Усі додатки повинні бути перераховані у змісті.

Додатки, як структурний елемент пояснювальної записки, починають з окремого аркушу, на якому зверху, по центру рядка друкують великими літерами слово ДОДАТКИ.

Додатки після слова Додаток позначають великими літерами української абетки, за винятком літер Е, Є, З, І, Ї, Й, О, Ч, Щ, Ь. Якщо додаток один, його також позначають як „Додаток А”. Додаток повинен мати заголовок, надрукований під словом „Додаток _” (симетрично відносно до тексту сторінки) маленькими літерами (з першою великою літерою, напівжирним шрифтом) симетрично відносно до тексту сторінки.

Якщо додаток розташовується на декількох аркушах, то на кожному наступному аркуші посередині першого рядка вказується «Продовження додатку _». Якщо додатками є копії документів, проспекти тощо, то перед копією слід розмістити чистий аркуш, на якому посередині пишуть слово «ДОДАТОК» та його найменування. Сторінки копій нумерують, продовжуючи наскрізну нумерацію.

Ілюстрації, таблиці, формули та рівняння в тексті додатка слід нумерувати у межах кожного додатка. Наприклад: рисунок Д.3 – третій рисунок додатка Д; таблиця А.2 – друга таблиця додатка А; формула (В.1) – перша формула додатка В.

При поданні лістингу програм, роздруківок із програм тощо допускається відхилення від правил, наприклад, шрифт Courier New або Arial з кеглем 10 пт тощо. При поданні UML-діаграм слід дотримуватись вимог до UML-нотації. При поданні блок-схем алгоритмів програм – вимог ЄСПД, а креслень – ЄСКД.

6.14 Демонстраційний матеріал

Демонстраційний матеріал до дипломної роботи (проекту) призначений для допомоги студентові при захисті дипломної роботи і до його оформлення не встановлюється ніяких обов’язкових вимог. Рекомендується виносити необхідну інформацію на 10-15 слайдів (плакатів), додатково можна виконувати слайди у вигляді комплекту відповідних матеріалів на аркушах формату А4 для кожного члена Екзаменаційної комісії.

На відміну від тексту пояснювальної записки, при підготовці презентації дозволено використовувати жирний, кольоровий шрифт, курсив, підкреслення. До об’єктів слайдів також можливо застосовувати анімаційні ефекти.

На слайди слід виносити: титульний аркуш (1 слайд); актуальність, мета, завдання, предмет та об’єкт дослідження (1-2 слайди); графічні матеріали (схеми, графіки, таблиці, діаграми тощо, 4-6 слайдів), математичні моделі та стислі текстові фрагменти, які дають максимальне уявлення про зміст роботи (3-4 слайдів); основні положення висновків (1-2 слайди). Всі матеріали розташовуються у тій послідовності, у якій студент має викладати доповідь по своїй випускній дипломній роботі.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!