Зразок відповіді на теоретичні питання контрольної роботи, Технологія ліків, СХМТ

Додаток 3 

Зразок відповіді на теоретичні питання контрольної роботи 

1. Порошки як лікарська форма. Класифікація за складом і призначенням.

Порошок (від лат. Pulvis) - це тверда лікарська форма для внутрішнього або зовнішнього застосування, що складається з одного або декількох подрібнених речовин вона володіє властивістю сипучості. Порошки представляють собою всебічно вільні дисперсні системи без дисперсійного середовища з дисперсійним фазою у вигляді дрібних твердих часток різної форми.

Всі порошки класифікуються наступним чином:

а) по застосуванню:

- Рulveres ad usum internum - порошки для внутрішнього застосування. До них відносять більшість порошків з дозуванням від 0,1 до 1,0 на прийом. Для цієї групи порошків важлива висока ступінь подрібнення, що забезпечує швидке розчинення порошку в шлунково-кишковому тракті або тісний контакт зі слизовими оболонками і високу ступінь всмоктування;

- Рulveres ad usum externum - порошки для зовнішнього застосування. До них відносять: - присипки (пудри) - порошки тонкого подрібнення, так як їх застосовують для лікування ран, уражень шкіри і слизових оболонок (особливо у дітей). Присипки готують в асептичних умовах. Вони можуть мати протизапальною, що підсушує, протигрибковим, охолоджувальну дію;

- нюхальні порошки, частки яких не повинні проникати в бронхи і альвеоли;

- порошки для вдування в порожнині тіла;

- зубні порошки, використовувані для чищення зубів, відбілювання, знебо -лення та інших цілей;

- порошки для виготовлення розчинів у домашніх умовах або умовах стаціо -нару (полоскань, примочок та ін.).

б) за складом розрізняють порошки прості (однокомпонентні - Pulveres simplices), що складаються з однієї речовини, і складні (Pulveres compositus), що включають кілька інгредієнтів;

в) за характером дозування - дозовані на окремі дози (Pulveres divisi), дозування проводиться в аптеці;

- недозовані (Pulveres indivisi), відпускаються хворому в загальній масі, і він самостійно здійснює дозування.

2. Дисперсійний метод приготування суспензій. Використання методу скаламучування. Контроль якості суспензій, оформлення їх до відпуску.

Суспензії - рідка гетерогенна лікарська форма з твердою дисперсною фазою, що не розчиняється в рідкому дисперсійному середовищі. Розмір частинок дисперсної фази від 0,1 до 100 мкм. Суспензії застосовують внутрішньо, зовнішньо і для ін’єкцій. Суспензії лікарських речовин готують двома методами: дисперсійним і конденсаційним. В основі дисперсійного методу лежить принцип одержання визначеного ступеня дисперсності шляхом подрібнення порошкоподібної лікарської речовини. При виготовленні суспензій дисперсійним методом виходять крупніші частки (грубі суспензії), а при виготовленні суспензій конденсаційним методом - дрібніші (тонкі суспензії). Технологія суспензій, повинна включати такі технологічні прийоми, які забезпечили б отримання суспензій з тонко диспергованими частками. Суспензії з концентрацією лікарських речовин 3% і більше готують за масою.

Готування суспензій дисперсійним методом. Залежно від того, які речовини входять до складу суспензії (гідрофільні чи гідрофобні), спосіб диспергування буде різним. До гідрофільних речовин відносяться магнію оксид, цинку оксид, крохмаль, біла глина, вісмуту нітрат основний та ін. До гідрофобних - камфора, ментол, тимол, сірка, фенілсаліцилат та інші аналогічні речовини.

Приготування суспензій з гідрофільними речовинами. При виготовленні суспензій з гідрофільних речовин тверду лікарську речовину спочатку розтирають у ступці в сухому вигляді, а потім (за правилом Дерягіна) з половинною кількістю рідини (від маси сухої речовини). Отриману суміш у вигляді кашки (пульпи) розбавляють водою і зливають у флакон для відпуску.

Прийом скаламучування. Для одержання більш тонких і стійких суспензій застосовують прийом скаламучування (який є різновидом методу диспергування). Він використовується для виготовлення суспензій з гідрофільних речовин, які відзначаються великою щільністю. Стійкість мікстур-суспензій з гідрофільними речовинами значно підвищується, якщо в пропис буде введено речовини, що збільшують в’язкість дисперсійного середовища, не будучи при цьому ПАР. У якості в'язких рідин доцільно вводити в мікстури цукровий та інший сиропи (якщо вони не прописані в рецепті, можна порадити лікарю). Тоді тверду речовину ретельно розтирають у сухому вигляді, потім з невеликою кількістю сиропу (половинна кількість стосовно речовини), потім додають решту сиропу і розбавляють водою. Сиропи підвищують в’язкість мікстури, внаслідок чого швидкість осідання зважених часток лікарської речовини зменшується, і вона точніше дозується.

При виготовленні суспензій з набухаючих гідрофільних речовин їх спочатку розтирають у сухому вигляді (якщо в рецепті прописані інші порошки, то змішують з цими речовинами), а потім змішують з водою, не розтираючи з половинною кількістю води.

Виготовлення суспензій з гідрофобними речовинами. Одержати стійку суспензію з гідрофобних речовин простим розтиранням з рідиною не вдається. У таких випадках гідрофобні речовини змішують з гідрофільним колоїдом для утворення на поверхні твердих часток адсорбційних оболонок, що надають суспензії необхідну стійкість. Для речовин з нерізко вираженими гідрофобними властивостями (терпінгідрат, фенілсаліцилат, сульфаніламідні препарати та ін.) як стабілізатори використовують абрикосову камедь, желатозу, 5 % розчин метилцелюлози чи твін-80 у кількостях, зазначених у нормативній документації.

Для речовин з різко вираженими гідрофобними властивостями (ментол, камфора та ін.) кількість стабілізаторів збільшується у 2 рази. Гідрофілізуючі властивості зазначених захисних речовин проявляються у присутності води. Для утворення первинної пульпи потрібна кількість води, яка дорівнює половинній сумі препарату і захисної речовини.

Контроль якості суспензій здійснюється згідно вимог ДФ ХІ та фармакопейних статей. Перевіряють:

- однорідність часток дисперсної фази – визначають при мікроскопіюванні. Не повинно бути неоднорідних крупних часток. Розмір їх повинен відповідати вказаному у власних статтях;

- час відстоювання. По величині шару, який відстоявся при зберігання, судять про стійкість суспензій. Чим менша висота шару, який відстоявся, тим більша стійкість;

- ресуспендованість – при порушенні агрегативної стійкості суспензій вони повинні відновлювати рівномірний розподіл часток по всьому об’єму після 24 годин зберігання при збовтуванні протягом 15-20 секунд, після 3 діб – 40-60 секунд;

- сухий залишок - визначають з метою перевірки точності дозування суспензій. Для цього відважують необхідну кількість суспензії, висушують і встановлюють масу сухого залишку.

Суспензії не проціджуються, не фільтруються, відпускаються у флаконах, на які наклеюють основну етикетку «Внутрішнє», «Зовнішнє», що відповідає призначенню, а також додаткову «Зберігати в прохолодному місці», «Перед вживанням збовтати».

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!